Мітки на обличчі — нігерійська «візитка», що виходить з моди

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІГЕРІЇ

ОДНОГО ранку — а це було в кінці 1960-х — шестирічний Дан’юма підійшов до свого тата і дуже просив зробити йому на обличчі порізи, якими пишаються негри іґала. Дан’юма більше не міг терпіти глузування однокласників, які дражнили його тим, що в нього немає міток на обличчі. Хоча звичайно дітям іґала порізи роблять у такому віці, коли вони не відчувають страху перед цією процедурою, з погляду хлопчаків мітки свідчать про мужність. А тих, хто їх не має, вважають боягузами, котрі не витримують болю від порізів.

Досі Дан’юмів батько не хотів робити синові міток на обличчі. Але цього ранку, переможений рішучістю сина довести свою мужність, він взяв ножа та зробив на кожній щоці хлопчика, трохи вище кутків рота, три глибокі горизонтальні порізи.

Батько Дан’юма знав, що насправді значення порізів мало пов’язано з мужністю. Натомість вони перетворюються на рубці, котрі визначають етнічну приналежність. Вони є довічною «візиткою», яку неможливо ні загубити, ані забути. Хлопця завжди впізнаватимуть одноплемінники, і він користуватиметься правами і привілеями як той, хто належить до іґала. Але ці ж рубці відокремлюватимуть його від понад 250 інших етнічних груп Нігерії.

Шрами та рубці роблять і поза Африкою, а на цьому континенті вони відомі з давніх-давен. Грецький історик Геродот написав у п’ятому сторіччі до н. е. про карійців, які жили в Єгипті: «Карійці заподіюють один одному рани ножами на чолах, і це є ознакою того, що вони чужоземці, а не єгиптяни». Сім століть тому в Іфі (Нігерія) було створено бронзові голови; на їхніх обличчях ми можемо побачити лінії, котрі вважаються знаками народу. Подібні знаки також легко помітити на скульптурах давньої нігерійської держави Бенін.

Не всі мітки на обличчях визначають етнічну приналежність. Деякі з них і раніше, і тепер пов’язані зі спіритичними та релігійними ритуалами. Інші вказують на становище їхнього носія у традиційних суспільствах. Є також декоративні рубці.

У кожній громаді мітки на обличчі робили майстри своєї справи. Рубці надзвичайно різноманітні: одні залишаються від поверхневих порізів, а інші — від глибоких ран, розширених пальцями. Подеколи, щоб надати міткам кольору, рани фарбують. У кожної етнічної групи свій неповторний візерунок. Наприклад, жінок і чоловіків ондо можна впізнати за вертикальними шрамами — по одному на щоці, а людей ойо вирізняють три горизонтальні на кожній щоці. Знавцям міток достатньо лише кинути оком на чиєсь обличчя, щоб дізнатися, з якої етнічної групи походить людина, з якого міста і навіть сім’ї.

Суперечливе ставлення

Ставлення до міток таке ж різноманітне, як і вони самі та їхнє значення. Багато хто пишається ними. Редактор нігерійської газети «Дейлі таймс» зазначив: «Дехто вважає мітки на обличчі символом патріотизму. Завдяки їм ці люди почувають себе правдивими нащадками своїх предків».

А ось що думає нігерієць на ім’я Джімо: «Мені ніколи не було соромно за мітки ойо, бо вони показують, що я справжній йоруба з містечка Алафін». Він також розповів, як 1967 року під час громадянської війни в Нігерії знаки на обличчі врятували йому життя: «Помешкання, де я жив... захопили і всіх [інших] повбивали. Убивці не зачепили мене через мітки на моєму обличчі».

Інших вони вельми дратують. Тайюдін говорить про мітки на своєму обличчі так: «Я ненавиджу їх і проклинаю той день, коли вони з’явились у мене». Одна дівчина вдячна своїй матері за те, що та не дозволила зробити порізи. Вона говорить: «Я, напевно, вбила б себе, якби в мене були ці мітки».

Як справляються з насмішками

Дан’юма, згаданого у вступі, піднімали на сміх тому, що в нього не було рубців. Здебільшого буває навпаки. Понад 45 років тому Ґ. Т. Басден написав у книжці «Ніґер ібос»: «Рубцювання і татуювання виходять з моди. Багато молодих людей охоче позбулися б [своїх міток]. Те, чим пишаються поміж своїх родичів, стає ганьбою через насмішки та зневагу в інших частинах країни».

Ці слова справедливі й сьогодні. Айі, психолог, яка здобула вчений ступінь у Лагоському університеті, недавно дослідила нігерійське рубцювання. Вона зауважує: «Тепер люди з мітками на обличчі, принаймні у таких містах як Лагос,— у меншості, і знаходяться такі, що піднімають їх на сміх. Скажімо, дуже часто когось кличуть полковником, проте він не служить у збройних силах, просто на його щоках стільки ж смужок, що й на формі армійського полковника. Іншу людину за смугасті щоки називають тигром, а котрогось — вічною плаксою. (...) Уявіть, який вплив це має на самоповагу особи».

Напевно, найстрашніші випробування терплять у школі. Самуель єдиний у класі мав мітки на обличчі. Ось що він розповідає: «У школі з мене багато сміялися. Школярі обзивали мене «залізничною колією» або «хлопчаком із залізничною колією». Вони завжди піднімали мене на сміх і показували три пальці. Я почувався гіршим за всіх».

Як він давав собі раду? Семюель продовжує розповідь: «Одного дня з мене насміхалися особливо багато, і я пішов до вчителя біології, щоб запитати, чи можна усунути ці знаки. Він відповів, що це робиться за допомогою пластичної операції, але порадив не переживати, адже мітки мають тисячі нігерійців. Він зауважив, що однолітки глузують, бо малі, але коли вони підростуть, то ніхто вже не насміхатиметься з мене. Ще вчитель сказав, що мітки не визначають, ким я є насправді або ким стану.

Ці слова мене заспокоїли, і я вже не переживав так сильно через мітки на обличчі. Тепер люди рідко згадують про них. Навіть коли вони це роблять, я лише усміхаюсь. Мої стосунки з іншими через це не страждають. Люди поважають мене за те, ким я є, а не за мої мітки».

Традиція, що вмирає

Оскільки порізи роблять у дитинстві, більшість нігерійців з мітками не мала вибору. Однак коли вони самі стають батьками, то повинні вирішувати, чи робити мітки своїм дітям.

Деякі роблять. Як пише лагоський журнал «Таймс інтернешнл», таке рішення приймають з ряду причин. У журналі говориться: «Дехто все ще вважає [їх] прикрасою. Інші гадають, що завдяки племінним міткам люди дізнаються про походження особи, і тоді вона може користуватися привілеями. Часом вони слугують традиційною ознакою законності народження».

Однак сьогодні дедалі більше батьків не зважають на ці причини. Навіть серед тих, хто пишається своїми мітками, небагато таких, котрі наважилися б зробити традиційні порізи на обличчях своїх дітей. Так стоять справи зокрема у місті. Батьків зупиняє те, що дитині буде боляче, в рану може потрапити інфекція, а згодом вона страждатиме від зневаги й дискримінації.

Отже, мітки на обличчі багатьом вже не подобаються і їхня популярність швидко зникає. Напевно, у майбутньому в Нігерії «візиткою» буде те, що люди мають у гаманці, а не на обличчях.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Мітки на обличчі визначають етнічну приналежність.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Мітки на обличчі — традиція, що вмирає.