Сідней. Прибережне місто, де вирує життя

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

ЩО ВИ уявляєте, коли чуєте слова «Сідней, Австралія»? Може, незвичайний оперний театр біля самої води, дах якого здіймається, ніби вітрила або величезні мушлі? Різне можна уявити залежно від кола зацікавлень.

Сідней — ворота Австралії — вважають одним з найефектніших міст світу. Це столиця Нового Південного Уельсу, найбільш густонаселеного штату на континенті. А столиця країни — Канберра, що лежить приблизно на півдорозі від Сіднея до Мельбурна.

Мешканці Сіднея — люди привітні й добродушні. Сідней, якого в популярних піснях часто називають «містечко Сідней», має принаймні три знамениті особливості: 1) глибоку природну гавань, 2) монументальний однопрогоновий міст через затоку та 3) унікальний оперний театр.

Клімат тут помірний: середня температура повітря у найтеплішому місяці року лютому — 22 градуси за Цельсієм, а у найхолоднішому місяці липні — 12 градусів. Опади в Австралії взагалі нерівномірні й непередбачувані, але в середньому за рік випадає 1140 міліметрів опадів, здебільшого протягом літніх місяців (грудень — березень).

Найближчим часом ви багато дізнаєтеся про Сідней, адже його обрано місцем проведення Олімпійських ігор 2000 року.

Виправна колонія перетворюється на квітуче місто

У порівнянні з багатьма іншими всесвітньо відомими містами, Сідней дуже молодий: він був заснований трохи більше 200 років тому, коли 1770 року британський мореплавець капітан Джеймс Кук здійснив історичну висадку в затоці Ботані (тепер на її північному узбережжі розташований сіднейський міжнародний аеропорт). Пропливши декілька кілометрів на північ, Кук підійшов до глибокої природної затоки, яку назвав Порт-Джексон. Однак він не скористався проходом у неї, який утворюється двома мисами.

У 1788 році перший караван суден з Англії на чолі з губернатором Артуром Філіпом доставив сюди британських каторжників. Губернатор зійшов на берег, аби заснувати поселення у затоці Ботані, проте вона здалася йому незручною. Отже було споряджено три шлюпки, які вирушили на північ у пошуках ліпшого місця.

Пропливши всього лише декілька кілометрів, Артур Філіп натрапив на несподівано глибоку й широку затоку, що її проминув Кук. У знаменитій депеші, посланій англійському міністру внутрішніх справ лорду Сідні, Філіп описав свої враження від затоки Порт-Джексон: «Ми... мали приємність віднайти найгарнішу у світі затоку, де абсолютно вільно може розміститися тисяча лінійних кораблів». Бухту, в якій Філіп заснував поселення, він назвав на честь лорда. Вона носить ім’я Сідні й тепер.

Після висадки на берег каторжникам-чоловікам наказали розчистити землю та спорудити нашвидкуруч захистки. Кораблі привезли чимало засланців, а також їхніх дружин і дітей, яким довелося влаштовувати нав’язаний їм новий «дім» за тисячі кілометрів від батьківщини. Протягом двадцяти років у поселенні були тільки тимчасові намети й житла, більшість — бараки та курені, адже нічого, крім колонії для засланців, там не передбачалося. У 1810 році до Сіднея приїхав губернатор Лаклан Меквері. Протягом 11 років його діяльності колонія швидко мінялася.

З’являються обриси міста

Під керівництвом Меквері архітектор, з яким він приїхав із Англії і котрому допомагав колишній каторжник, теж архітектор, запроектував чимало будівель як для самого Сіднея, так і для його околиць. Завдяки цьому у таборі запанувала атмосфера стабільності. Звісна річ, робочої сили не бракувало, бо ж каторжників було надмір. Крім того, у тій місцевості багато пісковику, який дуже добре надається для будівельної справи.

Авторка книжки «Жінки затоки Ботані» (англ.) Портіе Робінсон так описує швидкі перетворення у колонії: «Гості, вільні поселенці, службовці, солдати, самі каторжники — всі, хто прибував у Новий Південний Уельс протягом останніх років десятилітнього правління Меквері [1810—1821] (вважаючи, що там тільки гульня, пияцтво та розпуста, тобто звичайне, за уявленнями британців, життя колонії), дивувалися місцевій «цивілізації». Замість бараків і куренів вони бачили великі особняки, «котрі прикрасили б навіть Гановер-сквер... а вулиці такі ж довгі, як Оксфордська вулиця», розкішні церкви та громадські будівлі, дороги та мости, магазини та фірми всіх типів, охайні котеджі для робітників, гарні екіпажі для заможних мешканців... «і жодних ознак того, що це колонія каторжників».

Коли губернатор Меквері покинув Сідней 1821 року, там, крім державних і громадських споруд, було вже 59 будівель з пісковику, 221 цегляний будинок та 773 дерев’яних. Сучасний Сідней з приблизно чотиримільйонним населенням — це свідчення майстерності каторжників, вільних поселенців та далекоглядності перших керівників колонії.

«Велична і простора водойма» Сіднея

Хоча сіднейці часто називають затоку Порт-Джексон Сідней-Харбором, вона складається з трьох частин — Міддл-Харбора, Норт-Харбора та Сідней-Харбора. В затоку впадають річки Парраматта і Лейн-Ков, русла яких проходять територією міста.

Сідней-Харбор — одна з найгарніших природних заток, нерівна смуга її пісковикового берега простягається на 240 кілометрів. Відстань по прямій від входу затоки до місця, де вона переходить у річку Парраматта, дорівнює 19 кілометрам, а загальна площа водної поверхні становить 54 квадратних кілометри. Однією з унікальних особливостей затоки є глибина біля берега: у найглибшому місці вона сягає майже 47 метрів. Від Тихого океану її відділяють два стрімких миси — Норт-Хед і Саут-Хед. Між ними лише два кілометри, отже, не увійшовши в глиб затоки, не уявиш її справжніх розмірів. Цим можна пояснити те, що капітан Кук сприйняв затоку за ще одну бухту і не дослідив її.

Вважається, що у 1788 році губернатор Філіп сказав про Сідней-Харбор: «Я не знаю [затоки] такої великої і настільки безпечної, як ця. І мої супутники, найдосвідченіші мореплавці, повністю погодилися зі мною стосовно того, що ця велична й простора водойма має глибину, достатню для найбільших суден, і місце для розташування у повній безпеці будь-якої кількості кораблів».

Міст через затоку — шедевр інженерного мистецтва

Питання про побудову моста між північним і південним берегами постало ще 1815 року, але перші креслення з’явилися тільки 1857 року. Тепер міст з’єднує Доз-Пойнт на південному березі і Мільсонс-Пойнт на північному, як і було напочатку запропоновано. Цей один з найдовших у світі однопрогоновий міст будували дев’ять років, а будівництво його коштувало майже 20 мільйонів австралійських доларів — величезна сума для часів економічної кризи початку 1930-х років. Урочистість відкриття транспортного руху відбулася 19 березня 1932 року.

Масивна арка моста завдовжки 503 метри, відстань від її вершини до води становить 134 метри. Між водою і мостом приблизно 50 метрів, завдяки чому під ним проходять найбільші океанські лайнери. Настил мосту завширшки 49 метрів; на початку по ньому проходила двоколійна залізниця, двоколійна трамвайна лінія, шестисмугова автомобільна дорога і два тротуари. У 1959 році на зміну трамваям прийшли автобуси, тож побільшало місця для автомобільного транспорту. Тепер існує вісім смуг для автомобілів, автобусів та вантажівок. Загальна довжина мосту, враховуючи берегові прогони, дорівнює 1149 метрам.

До початку 1980-х дорожній рух на мості став настільки інтенсивний, що виникла ідея відкрити ще один шлях через затоку. У цьому випадку практичніше було прокласти шлях під водою. Тож у серпні 1992 року відкрили чотирисмуговий тунель.

З моста відкривається широка панорама Сіднея. На північному березі на вкритих лісом схилах розмістився зоопарк Таронґа. На протилежному боці, неподалік від моста, на Беннелонґ-Пойнт — відомий Сіднейський оперний театр.

Окраса Сіднея на березі затоки

Сіднейський оперний театр, що його називають «окрасою Беннелонґ-Пойнт», з трьох боків оточений голубими водами Сідней-Харбора. В яскравому сонячному світлі театр і справді виблискує, ніби самоцвіт. А вночі вмикається освітлення театру і готичні дахи-мушлі просто сяють.

Ось як описано враження від оперного театру в передмові до книжки «Втілення образу» (англ.): «Сіднейський оперний театр — одна із тих споруд, котрі виглядають зовсім по-іншому навіть за невеликої зміни точки спостереження та освітлення. (...) У вранішньому серпанку або у відблисках вечірнього сонця дахи-мушлі здаються то шоломами героїв якоїсь саги, то велетнями з легенди».

Ідея архітектурного вирішення оперного театру належить датському архітектору Йорну Утзону, проект якого було обрано серед більше 200, поданих на конкурс. Однак цей проект виявився дещо непрактичним і потребував істотних змін.

Лондонський журнал «Аркітектс джорнел» назвав цей оперний театр «грандіозним втіленням романтичних форм». Проте втілення у реальність романтичного образу було пов’язано з величезними технічними труднощами. Два інженери — сер Уве Аруп і Джек Зунс — сказали: «Сіднейський оперний театр... це дуже сміливий крок у будівництві. (...) Умови будування були настільки незвичайними, а труднощі настільки великими, що постала унікальна нагода... для розробки нових технічних прийомів. Відтоді чимало з них використовувалось у споруджені більш традиційних мостів і будівель».

Витрати на оперний театр мали становити 7 мільйонів австралійських доларів, але до закінчення будівництва 1973 року видатки сягнули астрономічної суми — 102 мільйонів доларів!

Оперний театр всередині

Увійшовши у фойє, помічаємо, що сонячні промені потрапляють крізь два шари скла, які вміщені у конусоподібні отвори дахів-мушель. Будівельники використали надзвичайну кількість — 6225 квадратних метрів — спеціального скла, виробленого у Франції. Тепер ми входимо у концертний зал на 2690 місць і бачимо найбільший в світі орган з механічною трактурою, який має 10 500 трубa. Висота стелі сягає 25 метрів, а об’єм залу становить 26 400 кубічних метрів. Тому тут «луна триває приблизно дві секунди і завдяки цьому можна насолоджуватись усім багатством та глибиною звучання симфонічної музики»,— говориться у путівнику.

Не менш вражають три інші приміщення, призначені для опер, симфонічних концертів, балету, перегляду фільмів, сольних концертів, драм, виконання камерної музики, для виставок та з’їздів. Усього тут 1000 приміщень, в тому числі ресторани, гардероби тощо.

Не проминіть зоопарк!

Якщо ви приїдете у Сідней, обов’язково заплануйте оглянути затоку з човна або порома. Не пошкодуєте. Переправтеся на поромі до зоопарку Таронґа. Не всі, хто приїжджає в Австралію, має час побувати у буші і побачити його тваринний світ. Тому один день у зоопарку — це зручна «подорож» по Австралії. У зоопарку представлено унікальний тваринний світ країни від кенгуру та коали і качкодзьоба до дикої собаки динго. Лише декілька хвилин на поромі від кінцевої станції біля оперного театру — і ви у зоопарку, розташованому майже в центрі Сіднея. Він вважається одним з найліпших у світі. Під час переправи подивіться безплатні виступи численних мандрівних акторів: акробатів, аборигенів, які грають на диджериду (духовому інструменті аборигенів), або джазової групи.

Ми певні, що вам дуже сподобається у Сіднеї — місті, життя якого вирує на березі прегарної затоки серед блакитних просторів південного Тихого океану. Може, ми ще разом підемо смажити креветки!

[Примітка]

[Карти на сторінці 14]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Сідней

Менлі-біч

Порт-Джексон

Міст через Сідней-Харбор

СІДНЕЙ

затока Ботані

[Ілюстрація на сторінці 15]

Центр ділової частини Сіднея.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Реконструйований «Баунті» у затоці Ботані.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Вагон підвісної дороги у середмісті Сіднея.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Сіднейський оперний театр і міст через затоку.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Sydney Opera House Trust (фото Tracy Schramm)

[Ілюстрація на сторінці 17]

Інтер’єр оперного театру й орга́н з 10 500 трубами.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Australian Archives, Canberra, A.C.T.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Менлі-біч (Сідней).