«Бог допомагає нам загоювати рани»

НАТАЛІЯ та її дев’ятирічний син Аслан опинилися поруч із Заріною та її дванадцятирічною дочкою Анжелікою. Більш ніж 1000 інших дітей і дорослих, сидячи на підлозі, тулилися одне до одного, а за ними наглядали озброєні до зубів нападники.

Події відбувалися в Беслані, невеликому містечку Північної Осетії (Росія). Трохи раніше тієї середи, 1 вересня 2004 року, діти з батьками зібралися на шкільному подвір’ї, готуючись відзначити перший день навчального року. Раптом у натовп увірвалися озброєні бойовики і терористи-смертники, які кричали і стріляли в повітря. Більш ніж 30 нападників загнали нажаханих людей у шкільний спортзал і встановили вибухівку по периметру приміщення.

Протистояння і кровопролиття

Так почалося напружене триденне протистояння між нападниками та силами безпеки. «Я ще ніколи стільки не молилася»,— пригадує Наталія, яка тоді вивчала Біблію зі Свідками Єгови.

Надворі стояла літня погода, і у спортзалі було страшенно душно й гаряче. Настав ранок другого дня, а нападники не давали заручникам ані їжі, ані води. На третій день, у п’ятницю, дехто з заручників почав їсти квіти, які діти принесли вчителям, і пити сечу. «Хлопець, який сидів поряд, вклав мені в руку листок,— пригадує Наталія.— Я розділила цей листок навпіл і дала половину Анжеліці, а половину Аслану».

Пізніше в той самий день зчинилося кровопролиття. «Від вибухів я впала на землю,— каже Наталія.— Повітря наповнив густий дим, і розпочалася стрілянина». Під перехресним вогнем військових і терористів Наталія та Аслан виповзли з приміщення. Місцевий осетин, на ім’я Алан, відтягнув їх до безпечного місця. Багатьом іншим врятуватися не вдалося.

Наслідки трагедії

Загинули сотні дітей і дорослих, у тому числі Анжеліка. Ридання й голосіння в Беслані було чути протягом тижнів після трагедії. З помешкання Наталії видно школу, і навіть коли поблизу звели нову школу, Аслан не міг зайти в неї. Він навіть не виходив на вулицю гратися. «Ми благали Єгову допомогти йому подолати страх»,— згадує Наталія. Згодом він знайшов у собі сили знову піти до школи.

Для Наталії стало випробуванням відвідувати християнські зібрання у Залі Царства. «Коли я опинялася в замкнутому приміщенні серед багатьох людей, мені здавалося, що на будівлю ось-ось нападуть,— розповідає вона.— Тоді я молилася, щоб нічого не трапилося. Через якийсь час я перестала відвідувати зібрання. Також мене мучила думка про те, що багато людей загинуло, тоді як ми вижили».

Загоєння емоційних ран

Наталія продовжує: «Я вдячна тим членам збору, які продовжували мене підтримувати. Свідок, на ім’я Тетяна, незмінно відвідувала мене кожних три дні. Пізніше вона прийшла з іншим Свідком — доброю, тактовною і лагідною Уляною, яка добре знала Біблію. Уляна похвалила мене за докладені зусилля. Вона уважно мене слухала.

Уляна зачитала мені слова апостола Павла, записані в 2 Коринфян 1:9. Переживши тяжке випробування в Азії, Павло сказав: “Ми думали, що отримали смертний вирок”. Вона також зачитала мені Ісаї 40:31: “Ті, хто надіється на Єгову, відновлять сили. Вони ширятимуть на крилах, мов орли”. Подібні біблійні уривки, а також постійна емоційна підтримка Уляни та інших допомогли мені зібратися з силами, аби знову разом з дітьми почати відвідувати християнські зібрання. Попри це мені й досі нелегко перебувати в залі».

Заріна, про яку згадувалося раніше, згодом стала Свідком Єгови. Тепер вона чекає часу, коли зможе привітати воскреслу Анжеліку на прекрасній мирній землі, якою правитиме Боже Царство (Матвія 6:9, 10; Дії 24:15). Наталія та її діти охрестилися 2009 року. Вони й досі живуть біля руїн того спортзалу. Але відчуття жаху залишилося в минулому. «Нарешті я можу говорити про той день без гіркоти чи страху,— каже Наталія.— Бог допомагає нам загоювати рани».