Урок 4. Біблія та її канон

Походження слова «Біблія»; визначення книг, які по праву належать до Божественної бібліотеки; відкинення апокрифічних книг.

ОСКІЛЬКИ більшість людей називає натхнене Святе Письмо Біблією, то варто дізнатись, звідки походить це слово і яке його значення. Слово «Біблія» походить від грецького біблı́а, що означає «малі книги». А воно у свою чергу походить від слова бı́блос — так називали серцевину стеблин папірусу, з якого у давнину виробляли папір. (Греки навіть назвали Біблом фінікійський порт Ґевал, до якого з Єгипту привозили папірусa). Різноманітні тексти, написані на папірусі, стали відомі як біблı́а. Тож цим словом могли називати будь-які писання, сувої, книжки, документи, рукописи, а навіть збірку малих книг.

² Цікаво, що слово «Біблія» не міститься у Святому Письмі — ні в українському, ні в інших перекладах. Але в II столітті до н. е. збірку натхнених книг Єврейських Писань називали по-грецьки та·біблı́а. В Даниїла 9:2 пророк написав: «Я, Даниїл, бачив у книгах...». Переклад Септуагінти у цьому вірші вживає слово бı́блоіс, тобто давальний відмінок множини слова бı́блос. У 2 Тимофія 4:13 Павло написав: «Як будеш іти, то... принеси... книжки [грецькою, біблı́а]». Різні граматичні форми грецьких слів бı́бліон та бı́блос з’являються в Християнських Грецьких Писаннях понад 40 разів і зазвичай перекладаються як «сувій» чи «книга». Форма однини слова біблı́а згодом стала використовуватись у латинській мові і була запозичена іншими мовами, у тому числі українською.

³ Це Боже Слово. Хоча Біблію писали і перекладали з мов оригіналу на сучасні мови різні люди, насправді вона є Божим Словом — Божою натхненою звісткою для людей. Натхнені письменники усвідомлювали це, тому часто вживали такі вислови, як: «те, що виходить з уст Господніх» (Повт. 8:3), «Господні слова» (Іс. Нав. 24:27), «заповіді Господа» (Езд. 7:11), «Господній Закон» (Пс. 19:8), «Господнє слово» (Ісаї 38:4), «слово, що походить із уст Божих» (Матв. 4:4) та «слово Господнє» (1 Сол. 4:15).

БОЖЕСТВЕННА БІБЛІОТЕКА

⁴ Книга, яку ми сьогодні називаємо Біблією, по суті, є збіркою стародавніх натхнених Богом документів. Вони складалися та впорядковувались на письмі протягом 16 століть. Ієронім назвав усі ці документи «Бібліотека Дівіна», що з латинської означає Божественна бібліотека. Ця бібліотека має свій каталог — офіційний чітко визначений список книжок, який відповідає профілю бібліотеки. Жодна книга не може потрапити туди випадково. Бог Єгова є Величним Бібліотекарем, і  він встановлює вимоги, яким має відповідати кожна книжка цієї бібліотеки. Тож утверджений каталог Біблії містить 66 книг, написаних під керівництвом Божого святого духу.

⁵ Збірку або список книг, визнаних як справжнє натхнене Святе Письмо, ще називають біблійним каноном. У давні часи очеретина (єврейською, кане́) служила мірильною тростиною, коли під руками не було дерев’яної палиці. Апостол Павло вживав грецьке слово кано́н у значенні «правило» поведінки, а також «територія», відміряна для його служіння (Гал. 6:16; 2 Кор. 10:13, НС). Отже, канонічні книги — це правдиві натхнені книги, які заслуговують на те, щоб бути мірилом правдивої віри і правильних вчень та поведінки. Якщо ми користуємось книгами, не такими «точними», як будівельний висок, то наша «будівля» не буде зведена правильно і не встоїть, коли її перевірятиме Найвеличніший Будівничий.

⁶ Визначення канонічності. За якими божественними критеріями визначають канонічність 66 книг Біблії? Перш за все ці писання мають стосуватись дій Єгови, пов’язаних із землею, тобто заохочувати людей поклонятись йому і виявляти глибоку повагу до його імені, діл та намірів щодо землі. Ці книги мають містити докази натхненності, тобто того, що вони написані під впливом святого духу (2 Пет. 1:21). Вони повинні заохочувати не до забобонності чи поклоніння твориву, а до любові та служіння Богу. Інформація в них не має порушувати внутрішньої гармонії Писань, натомість кожна книга, узгоджуючись з іншими, має підтверджувати існування єдиного автора, Бога Єгови. Також можна очікувати, що натхнені книги будуть точними навіть у найменших деталях. Крім цих основних ознак, кожна книга має ще інші притаманні лише їй ознаки натхненності, а отже, й канонічності; вони обговорюються на початку кожного розділу в серії брошур «Усе Писання» достовірне й корисне». Існують теж окремі особливості формування канону Єврейських Писань і канону Християнських Грецьких Писань.

ЄВРЕЙСЬКІ ПИСАННЯ

⁷ Не варто думати, що лише в V столітті до н. е., після укладення єврейського канону, було визначено, які книги слід зарахувати до натхнених книг Святого Письма. Мойсеєві книги, написані під керівництвом Божого духу, ізраїльтяни від початку вважали натхненими — визнавали їхнє божественне авторство. П’ятикнижжя ще від часу його укладення стало підвалиною канону. Подальші відкриття намірів Єгови, які люди отримували під натхненням, мусили логічно поєднуватись і відповідати основним принципам правдивого поклоніння, викладеним у П’ятикнижжі. При розгляді біблійних книг можна побачити, що вони й справді узгоджуються між собою, висвітлюючи величну тему Біблії — освячення імені Єгови та виправдання його верховної влади за допомогою Царства на чолі з Христом, Обіцяним Насінням.

⁸ Єврейське письмо поміщає надзвичайно багато пророцтв. Сам Єгова виявив через Мойсея, на основі чого можна встановити достовірність пророцтва, тобто чи походить воно від Бога, чи ні, а це допомогло визначити канонічність пророчих книг (Повт. 13:2—4; 18:20—22). Розгляд кожної пророчої книги Єврейських Писань у світлі цілої Біблії та світської історії доводить, що пророки промовляли «слово» в ім’я Єгови, що воно справді ‘ставалося’, тобто сповнялося повністю або в малому масштабі, і що воно скеровувало людей до Бога. Пророцтва, які відповідали цим вимогам, були дійсно правдивими і натхненими.

⁹ Канонічність багатьох книг Єврейських Писань можна визначити по тому, чи їх цитував Ісус та натхнені письменники Християнських Грецьких Писань. Але серед натхнених книг є й такі, що не цитуються, наприклад книги Естер та Екклезіяста. Тому, розглядаючи докази канонічності, слід пам’ятати ще один важливий фактор, який стосується всього біблійного канону.  Якщо Єгова надихнув написання своїх слів, щоб навчати людей, підбадьорювати їх і спонукувати до поклоніння та служіння йому, то логічно, що він покерував і впорядкуванням натхнених писань та укладенням біблійного канону. Він подбав, щоб не виникло жодного сумніву щодо того, які книги мають входити до його Слова правди і визначати незмінні норми правдивого поклоніння. Адже лише завдяки цьому земні створіння могли бути «народжені... Словом Божим» та засвідчити, що «Слово Господнє повік пробуває» (1 Пет. 1:23, 25).

¹⁰ Укладення єврейського канону. За єврейською традицією, впорядковувати й формувати канон Єврейських Писань розпочав Ездра; його працю завершив Неемія. Безперечно, Ездра чудово підходив для такого завдання, оскільки був одним із натхнених письменників Біблії, а крім того священиком і знавцем та переписувачем священних писань (Езд. 7:1—11). Немає підстав сумніватись у загальноприйнятій думці, що єврейський канон було укладено наприкінці V століття до н. е.

¹¹ Сьогодні список Єврейських Писань налічує 39 книг, які відповідають 24 книгам традиційного єврейського канону. Але декотрі авторитетні джерела, хоча й визнають ті самі канонічні книги, подають список із 22 книг, поєднавши книги Рут з Суддів і Плач Єремії з Єреміїb. Отож кількість натхнених книг у єврейському каноні відповідає кількості літер єврейської абетки. Далі подано список 24 книг традиційного єврейського канону.

Закон (П’ятикнижжя)

1. Буття

2. Вихід

3. Левит

4. Числа

5. Повторення Закону

Пророки

6. Ісуса Навина

7. Суддів

8. Самуїла (Перша і Друга разом)

9. Царів (Перша і Друга разом)

10. Ісаї

11. Єремії

12. Єзекіїля

13. Дванадцять пророків (Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія та Малахії разом)

Писання (Агіографи)

14. Псалми

15. Приповістей

16. Йова

17. Пісня над піснями

18. Рут

19. Плач Єремії

20. Екклезіяста

21. Естер

22. Даниїла

23. Ездри (разом з книгою Неемії)

24. Хронік (Перша і Друга разом)

¹² Ісус Христос та члени раннього християнського збору визнавали натхненим Святим Письмом саме цей канон. І лише з цих книг цитували натхнені письменники Християнських Грецьких Писань. Вони починали цитати висловом «як написано» або подібними до нього, підтверджуючи, що ці книги — Боже Слово (Рим. 15:9). Ісус Христос говорив про повний канон Єврейських Писань, який вже існував на час його земного служіння, називаючи його ‘Закон Мойсея, та Пророки, і Псалми’ (Луки 24:44). Назва «Псалми» стосувалася цілої частини Агіографів, а не тільки першої книги цієї частини. Останньою історичною книгою, яку було додано до єврейського канону, стала книга Неемії. Без сумніву, це відбулося під керівництвом Божого духу, бо лише в книзі Неемії зазначено, коли почало виконуватись важливе Даниїлове пророцтво, згідно з яким «від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля» до приходу Месії мало пройти 69 пророчих тижнів (Дан. 9:25; Неем. 2:1—8; 6:15). Книга Неемії також служить історичним тлом останньої пророчої книги — Малахії. Немає жодного сумніву в тому, що книга Малахії належить до канону натхненого Святого Письма, адже сам Ісус, Син Божий, неодноразово цитував із неї (Матв. 11:10, 14). Тимчасом як письменники Християнських Грецьких Писань посилаються на більшість книг єврейського канону, які були написані раніше від Неемії та Малахії, вони не цитують жодного з так званих натхнених писань, написаних у період після днів Неемії та Малахії і до днів Христа. Все це узгоджується з традиційним поглядом євреїв, а також переконанням християн першого століття, що єврейський канон завершився книгами Неемії та Малахії.

АПОКРИФІЧНІ КНИГИ ЄВРЕЙСЬКИХ ПИСАНЬ

¹³ Що таке апокрифічні книги? Це писання, які дехто додає до Біблії, а дехто відкидає через відсутність доказів, що вони натхнені Богом. Грецьке слово апо́крифос означає «старанно захований» (Марка 4:22; Луки 8:17; Кол. 2:3). Цей термін став вживатись до книг, які були невідомого чи сумнівного авторства або які, хоча й мали певну цінність для особистого читання, не містили доказів натхненності. Такі книги зберігались окремо від канонічних та не зачитувалися прилюдно — звідси й назва «приховані». У 397 році н. е. на Карфагенському соборі було запропоновано додати до Єврейських Писань сім апокрифічних книг і фрагменти до канонічних книг Естер та Даниїла. Однак лише в 1546 році на Тридентському соборі римо-католицька церква остаточно затвердила ці додатки у своєму списку біблійних книг. Це були книги Товита, Юдити, доповнення до книги Естер, книга Мудрості, Сираха (Еклесіяст), Варуха, три додатки до книги Даниїла, Перша та Друга книги Маккавеїв.

¹⁴ Хоча немає жодних підстав вважати Першу книгу Маккавеїв натхненою, вона має певну історичну цінність. У ній розповідається про те, як у II столітті до н. е. євреї боролися за свою незалежність під проводом священицької сім’ї Маккавеїв. Інші апокрифічні книги сповнені міфів і забобонів й містять чимало помилок. Ні Ісус, ні письменники Християнських Грецьких Писань жодного разу не згадували цих книг і не посилались на них.

¹⁵ Єврейський історик першого століття Йосиф Флавій у своїй праці «Проти Апіона» (I, 38—41 [8]) згадує усі книги, які євреї вважали священними. Він пише: «В нас немає сотень книг, які не узгоджуються між собою і суперечать одна одній. Наші книги, які по праву вважаються божественними, налічують тільки двадцять дві [що, як згадувалось в абзаці 11, відповідає сучасному поділу на 39 книг] і подають історію світу від самого початку. П’ять із них написані Мойсеєм і поміщають закони й історію від створення людини до смерті законодавця... А період від смерті Мойсея до царювання Артаксеркса, наступника Ксеркса на перському троні, описано в тринадцяти книгах пророків, які жили після Мойсея. І ще чотири книги містять гімни для Бога, а також правила поведінки для людей». Отож Йосиф Флавій показує, що канон Єврейських Писань був укладений ще задовго до першого століття н. е.

¹⁶ Знавець Біблії Ієронім, який близько 405 року н. е. завершив роботу над латинською Вульгатою, чітко висловив своє ставлення до апокрифічних книг. Перелічивши натхнені книги за тою системою, що і Йосип Флавій,— як 22 книги, що відповідають 39 книгам натхнених Єврейських Писань,— він написав у Вульгаті, в пролозі до книг Самуїла та Царів: «Отже, існує двадцять дві книги... Цей пролог до Писань може стати твердим підґрунтям для всіх книг, які ми перекладаємо з єврейської на латинську, щоб ми знали, що все інше слід вважати апокрифами».

ХРИСТИЯНСЬКІ ГРЕЦЬКІ ПИСАННЯ

¹⁷ Римо-католицька церква твердить, що саме вона вирішувала, які книги мають належати до біблійного канону, і посилається на Карфагенський собор (397 рік н. е.), на якому було складено список натхнених книг. Однак насправді біблійний канон, у тому числі Християнських Грецьких Писань, на той час був уже сформований, і не завдяки постанові якогось собору, а завдяки Божому святому духу, що надихнув написання цих книг. А свідчення ненатхненних осіб, які склали список пізніше, лише підтверджує біблійний канон, укладений під керівництвом Божого духу.

¹⁸ Ранні списки дають свідчення. Переглянувши супровідну таблицю, можна побачити, що більшість списків Християнських Писань, датованих IV століттям,— ще до скликання вищезгаданого собору,— цілком узгоджуються з нашим теперішнім каноном, а кілька списків опускають лише книгу Об’явлення. Наприкінці II століття н. е. загальноприйнятими вже були чотири Євангелія, книга Дії та 12 послань апостола Павла. І тільки в окремих територіях існували сумніви щодо декотрих менших писань. Причиною могло бути те, що ці писання поширювались не так швидко, як решта, тому минуло більше часу, перш ніж їх було визнано канонічними.

¹⁹ Один з найцікавіших ранніх списків — це фрагмент, який Л. А. Мураторі знайшов у бібліотеці Амброзіані (Мілан, Італія) й опублікував 1740 року. Початок фрагменту не зберігся, але книгу Луки у ньому названо третім Євангелієм, що вказує на існування перших двох — Матвія і Марка. Фрагмент Мураторі написаний латинською мовою і датується другою половиною II століття н. е. Цей документ має велику цінність, як про це свідчить наступний уривок: «Третя книга Євангелій — від Луки. Лука, добре знаний лікар... написав його від власного імені... Четверте Євангеліє — від Івана, одного з учнів... Отож, хоча в Євангеліях можна прочитати про різні конкретні події, це не спричиняє поділень у вірі християн, оскільки в усіх [Євангеліях] все проголошено під керівництвом одного Духу: [Ісусове] народження, страждання, воскресіння, розмови з учнями та його перший і другий прихід на землю: перший — в покорі та приниженні, а другий — у майбутній царській владі. Тому не дивно, що Іван послідовно розкриває ці події також у своїх посланнях, говорячи про себе: ‘Що ми бачили власними очима і чули власними вухами, і чого руки наші торкалися, про те ми й написали’. Так він визнає, що не лише бачив і чув дивовижні діла Господа, але й описав їх усіх за порядком. Крім того, діяльність усіх апостолів описано в одній книзі. Лука зібрав ці події для найдостойнішого Теофіла... А щодо послань Павла, то вони самі пояснюють кожному, хто хоче зрозуміти, звідки вони та ким і з якою метою написані. Насамперед він написав до Коринтян, забороняючи єретичний розкол, потім до Галатів [висловлюючись проти] обрізання, а тоді до Римлян, детально пояснюючи порядок (або схему) Писань, а також основну їх тему, яка зосереджується на Христі. Нам потрібно розглянути кожен із листів, оскільки сам блаженний апостол Павло, наслідуючи приклад свого попередника Івана, звертається лише до семи церков поіменно і в такій послідовності: до Коринтян (перший), до Ефесян (другий), до Филип’ян (третій), до Колосян (четвертий), до Галатів (п’ятий), до Солунян (шостий), до Римлян (сьомий). І хоча до Коринтян та Солунян він пише двічі з метою виправити їх, все ж [?із семи послань] видно, що існує одна церква, розпорошена по світу; так само й апостол Іван в Апокаліпсисі, пишучи до семи церков, насправді звертається до всіх. Спонуканий прихильністю і любов’ю [Павло написав] один лист до Филимона, один до Тита і два до Тимофія; [ці послання] Церква вважає священними... Крім того, визнаються також послання Юди та два послання Івана... Ми приймаємо лише Апокаліпсиси Івана й Петра, хоча декотрі з нас проти того, щоб останній читався в церкві» («The New Schaff-Herzog Encyclopedia of Religious Knowledge», 1956, Vol. VIII, page 56.

²⁰ Дехто зауважує, що в кінці фрагмента Мураторі говориться лише про два послання Івана. Однак у вищезгаданій енциклопедії, на сторінці 55, пояснюється, що цими двома посланнями Івана «можуть бути лише друге та третє послання, письменник яких називає себе просто «старцем». Автор вирішив зосередитись на двох коротших посланнях, оскільки мимохідь уже згадав перше послання разом з четвертим Євангелієм, висловивши тверде переконання в тому, що воно написане Іваном». А відсутність згадки про перше послання Петра енциклопедія пояснює так: «Найправдоподібніше, що втрачено кілька слів фрагмента, можливо навіть рядок, в якому згадувались I Петра й Апокаліпсис Івана». Отож, опираючись на фрагмент Мураторі, ця енциклопедія на сторінці 56 робить висновок: «Новий Завіт, як було визнано, складався з чотирьох Євангелій, книги Дії, тринадцяти послань Павла, Апокаліпсиса Івана і, ймовірно, трьох його послань, листа Юди і, очевидно, I Петра, що ж до іншого послання Петра, то на той час суперечки про нього все ще тривали».

²¹ Близько 230 року н. е. Оріген визнав книги Євреїв та Якова, які не згадуються у фрагменті Мураторі, частиною натхнених Писань. Хоча він зазначив, що дехто сумнівається у їхній канонічності, однак це лише доводить, що на той час канонічність більшості книг Грецьких Писань було встановлено і сумніви існували тільки щодо деяких менш відомих послань. Пізніше Афанасій, Ієронім та Августин погодилися зі свідченням ранніх списків і визнали як канон 27 книг — ті самі книги, які ми маємо сьогодніc.

²² Більшість списків у таблиці містять точний перелік книг, які вважалися канонічними. Списки Іринея, Климента Александрійського, Тертулліана та Орігена укладено на основі їхніх висловлювань щодо конкретних писань. Ці списки були доповнені завдяки працям стародавнього історика Євсевія. І той факт, що письменники не згадують певних канонічних книг, аж ніяк не заперечує натхненності цих писань. Просто письменник міг вирішити не згадувати якоїсь книги, якщо вона, наприклад, не була пов’язана з темою його твору. Але чому ми не маємо точних списків, укладених раніше від фрагмента Мураторі?

²³ Питання про те, які книги християни мають вважати натхненими, постало лише в середині II століття н. е. після появи таких критиків, як Маркіон. Він уклав власний канон, підтасувавши його до своїх доктрин, і включив до нього тільки декотрі листи Павла та вибрані місця з Євангелії від Луки. Канон Маркіона та апокрифічна література, яка стрімко поширювалась по всьому світі, стали поштовхом до створення конкретних списків натхнених книг.

²⁴ Апокрифічні писання. Чітку різницю між натхненими та підробленими, або ненатхненими, писаннями видно вже з самого змісту книг. Апокрифи не відповідають високому рівню натхнених писань і нерідко мають фантастичний або нереалістичний сюжет. Вони часто подають неточну інформаціюd. Зверніть увагу на висловлювання теологів щодо цих неканонічних книг.

«Не виникає сумнівів щодо того, чи хтось мав право усунуту їх з Нового Завіту: вони самі себе усунули» (M. R. James, «The Apocryphal New Testament», сторінки xi, xii).

«Коли порівняти книги нашого Нового Завіту з іншою літературою, то відразу видно, яка величезна прірва їх розділяє. Часто кажуть, що неканонічні євангелія служать найліпшим доказом канонічності натхнених книг» (G. Milligan, «The New Testament Documents», сторінка 228).

«Про жодне писання, яке збереглося з часів ранньої Церкви, але не було в складі Нового Завіту, не можна сьогодні сказати, що його слід додати до канону» (K. Aland, «The Problem of the New Testament Canon», сторінка 24).

²⁵ Натхнені письменники. Важливо пам’ятати, що всі письменники Християнських Грецьких Писань мали безпосередній зв’язок з керівним органом I століття, до якого входили апостоли, вибрані самим Ісусом. Матвій, Іван і Петро належали до 12 апостолів, а Павло згодом також був обраний апостолом, хоча й не належав до числа дванадцятьохe. Щоправда Павло не був присутній під час злиття святого духу в П’ятдесятницю, але там були Матвій, Іван, Петро, а також Яків, Юда і, мабуть, Марко (Дії 1:13, 14). Сам Петро ставить листи Павла на одному рівні з «іншими Писаннями» (2 Пет. 3:15, 16). Марко та Лука були близькими друзями Павла і Петра й подорожували разом з ними (Дії 12:25; 1 Пет. 5:13; Кол. 4:14; 2 Тим. 4:11). Усі ці письменники отримали надприродні здібності завдяки святому духу, злитому на них у П’ятдесятницю, або під час навернення, як у випадку Павла (Дії 9:17, 18), або ж після покладання рук апостолів, як це, безперечно, сталося з Лукою (Дії 8:14—17). Написання всіх Християнських Грецьких Писань було завершено ще тоді, коли діяли особливі дари духу.

²⁶ Віра у Всемогутнього Бога, який надихнув і зберіг своє Слово, допомагає нам мати певність, що він керував і укладенням цього Слова. Тож ми переконані, що 27 книг Християнських Грецьких Писань та 39 книг Єврейських Писань становлять повну Біблію, автором якої є сам Бог Єгова. Його Слово, яке складається з 66 книг, гармонійно поєднаних між собою, є цілковито довершеним і служить для нас керівництвом. Хай Богу Єгові завжди лине хвала, як Творцю цієї незрівнянної книги! Вона може спорядити нас усім необхідним, аби простувати дорогою життя. Тому послуговуймось нею при кожній нагоді.

[Примітки]

[Таблиця на сторінці 7]

Визначні ранні списки Християнських Грецьких Писань

В — Визнавалась натхненою і канонічною

С — Ставилась під сумнів у декотрих територіях

Назва або ім’я і місцевість

Матвія В В В В

Марка В В В В

Луки В В В В

Івана В В В В

Дії В В В В

Римлян В В В В

1 Коринтян В В В В

2 Коринтян В В В В

Галатів В В В В

Ефесян В В В В

Филип’ян В В В В

Колосян В В В В

1 Солунян В В В В

2 Солунян В В В В

1 Тимофія В В В В

2 Тимофія В В В В

Тита В В В В

Филимона В В

Євреїв С ВС ВС

Якова ?

1 Петра В? В В В

2 Петра С? В

1 Івана В В ВС В

2 Івана В В ВС

3 Івана В?

Юди В ВС В

Об’явлення В В В В

Назва або ім’я і місцевість

Приблизний

рік н. е. 230 320 348 365

Матвія В В В В

Марка В В В В

Луки В В В В

Івана В В В В

Дії В В В В

Римлян В В В В

1 Коринтян В В В В

2 Коринтян В В В В

Галатів В В В В

Ефесян В В В В

Филип’ян В В В В

Колосян В В В В

1 Солунян В В В В

2 Солунян В В В В

1 Тимофія В В В В

2 Тимофія В В В В

Тита В В В В

Филимона В В В В

Євреїв ВС ВС В

Якова ВС ВС В

1 Петра В В В В

2 Петра ВС ВС В С

1 Івана В В В В

2 Івана ВС ВС В С

3 Івана ВС ВС В С

Юди ВС ВС В

Об’явлення В ВС В

Назва або ім’я і місцевість

Приблизний

рік н. е. 367 368 370 370

Матвія В В В В

Марка В В В В

Луки В В В В

Івана В В В В

Дії В В В В

Римлян В В В В

1 Коринтян В В В В

2 Коринтян В В В В

Галатів В В В В

Ефесян В В В В

Филип’ян В В В В

Колосян В В В В

1 Солунян В В В В

2 Солунян В В В В

1 Тимофія В В В В

2 Тимофія В В В В

Тита В В В В

Филимона В В В В

Євреїв В В В ВС

Якова В В В В

1 Петра В В В В

2 Петра В В В С

1 Івана В В В В

2 Івана В В В С

3 Івана В В В С

Юди В В В С

Об’явлення В ВС С

Назва або ім’я і місцевість

Приблизний

рік н. е. 383 394 397 397

Матвія В В В В

Марка В В В В

Луки В В В В

Івана В В В В

Дії В В В В

Римлян В В В В

1 Коринтян В В В В

2 Коринтян В В В В

Галатів В В В В

Ефесян В В В В

Филип’ян В В В В

Колосян В В В В

1 Солунян В В В В

2 Солунян В В В В

1 Тимофія В В В В

2 Тимофія В В В В

Тита В В В В

Филимона В В В В

Євреїв ВС ВС В В

Якова В ВС В В

1 Петра В В В В

2 Петра В ВС В В

1 Івана В В В В

2 Івана В ВС В В

3 Івана В ВС В В

Юди В ВС В В

Об’явлення ВС ВС В В

[Таблиця на сторінках 10, 11]

ТАБЛИЦЯ БІБЛІЙНИХ КНИГ

(Дата і місце написання деяких книг точно невідомі).

Книги Єврейських Писань, написані до нашої ери

Вихід Мойсей пустеля 1512 1657—1512

Левит Мойсей пустеля 1512 1 місяць (1512)

Ісуса Навина Ісус Навин Ханаан бл. 1450 1473 — бл. 1450

2 Самуїла Ґад; Натан Ізраїль бл. 1040 1077 — бл. 1040

Ездри Ездра Єрусалим бл. 460 537 — бл. 467

Неемії Неемія Єрусалим після 443 456 — після 443

Естер Мордехай Сузи (Елам) бл. 475 493 — бл. 475

Йова Мойсей пустеля бл. 1473 понад 140 років між 1657 і 1473

Екклезіяста Соломон Єрусалим до 1000

Єзекіїля Єзекіїль Вавилон бл. 591 613 — бл. 591

Даниїла Даниїл Вавилон бл. 536 618 — бл. 536

Йоіла Йоіл Юда бл. 820 (?)

Амоса Амос Юда бл. 804

Овдія Овдій бл. 607

Йони Йона бл. 844

Михея Михей Юда до 717 бл. 777—717

Наума Наум Юда до 632

Авакума Авакум Юда бл. 628 (?)

Софонії Софонія Юда до 648

Огія Огій Єрусалим 520 112 днів (520)

Захарія Захарій Єрусалим 518 520—518

Малахії Малахія Єрусалим після 443

Книги Грецьких Писань, написані протягом нашої ери

Марка Марко Рим бл. 60—65 29—33 рр. н. е.

Римлян Павло Коринт бл. 56

1 Коринтян Павло Ефес бл. 55

2 Коринтян Павло Македонія бл. 55

Ефесян Павло Рим бл. 60—61

Филип’ян Павло Рим бл. 60—61

Колосян Павло Рим бл. 60—61

1 Солунян Павло Коринт бл. 50

2 Солунян Павло Коринт бл. 51

1 Тимофія Павло Македонія бл. 61—64

2 Тимофія Павло Рим бл. 65

Тита Павло Македонія (?) бл. 61—64

Филимона Павло Рим бл. 60—61

Євреїв Павло Рим бл. 61

1 Петра Петро Вавилон бл. 62—64

2 Петра Петро Вавилон (?) бл. 64

Об’явлення апостол Іван Патмос бл. 96