Питання від читачів
● Одна дитина живе, тому що вона має посвячених родичів. Друга вмирає через лукавих родичів. Деякі люди чують вість Царства і живуть. Інші ніколи не чули її і вмирають в Армаґедоні. Їх нагоди не є рівні. Чи справедливість не вимагає рівної нагоди? — Л. С, Огайо.
Справедливість може домагатися смерти для кожного, бож нікого нема, щоб був праведним самий собою. Всі грішники заслужили заплату гріха, що є смерть. (Рим. 3:10; 6:23) Це не справедливість а любов, що натхнула постаратися про викупну ціну, і її вартість або заслуги належать до Бога і Христа і вони можуть уживати її по вподобі. Хто ми є, щоб розказувати їм як уживати те, що належить до них? Для вияснення, деякі виноградарі старалися диктувати, коли думали, що їх не трактують по справедливому, і за це перенесли острій докір. (Мат. 20:1—16) Бог показавши у своїм слові, що Він часом оперує на засадах родинних і суспільних відповідальностях, і коли бачимо, що деякі такі случаї представляють Армаґедон і це включає здержання заслуг викупу від тих знищених, то на які підставі ми можемо опісля арґументувати, що він повинен поступати проти цих засад? Рівну нагоду для можної одиниці? Котрі писання установляють це як божественну засаду, і усувають родинну і суспільну відповідальність?
В дійсности, щоб дати рівну нагоду всякому в повному змислі, тоді треба багато більше ніж тільки почути вість. Многі є впливи поза контролею одиниці, що дотикає її відношення до правди. Лукаві родичі, що здержують вість правди від їх малих дітей, це тільки одні обставини. Гноблячі володарі, що здержують її від людей, це тільки ще одні обставини. Є більше. В однім поганськім краю вість проповідувано через многі роки, так що нема ніякого наслідку між тими, що поринули в їх рідню реліґію. Чи це їх вина, що вони народилися і були виховані серед оточення, що звихнуло їх ум поза можливість сягнути його правдою? Деякі народности і раси здається мають слід вродженої упертости. Інші відзначаються покорою і бажанням вчитися. Більшість з попередніх відкидають правду; більшість з тих останних приймають її. Не багато премудрих, благородних і потужних приймають правду — це не є Божа ціль. Він навмисно вибирає більше немудрих і слабих і неблагородних щоб засоромити світських потужників. (1 Кор. 1:26—31) Отже це не тільки лукаві родичі або диктатори, що впливають на судьбу особи. І інші річи поза її контролею, як от народ або раса або стан життя в якому вона народиться, є важливими чинниками.
Опріч цих великих розподілів є ще многі інші впливи. Одна особа вихована непохитними католицькими родичами і тепер вже постарілась. Друга особа вихована родичами, що не запустили в неї ніякої доктрини жадною ложною реліґією, і вона ще молода. Обидві ті особи почули правду перший раз. Чи це рівна нагода? Ні, не в точнім змислі, бо ж легше для молодої особи, що її ум гнучий і вільний від ложної науки, прийняти правду чим старій особі, що її ум обмотаний реліґійними блудами. Трета особа можливо виросла у правді. Чи її нагода прийняти правду, коли вона доспіє віку, не є далеко краща? Певно, що так. Ми не можемо нехтувати важною ролею, яку відограє дім у вихованню, як це Приповісти 22:6 показують. Ріжні оточення вдома, школі, у фабриці і офісі впливають на умовий погляд і здібність. “Не обманюйте себе: ледаче товариство псує добрі звичаї.” (1 Кор. 15:33, НВ) Таке зопсуття може поступати поки людина стане як дикий звір, відповідна тільки на знищення. (2 Пет. 2:12) Злочинний світ, диктаторська держава, зопсуте суспільство, злі родичі, погані товариші — все це становить чинним оточенням, що можуть попсувати молоду дитину в її формуючих літах поки вона виросте поза можливість направлення й реформи. Навіть одідичені особові риси можуть улегшити людині приняти правду лучше чим іншій. Отже цілковиту рівну нагоду не так легко дати, як от почути правду.
Поглянь ще з іншого боку тієї справи. Деяких суд відбувається тепер і слухають вістки. Інші матимуть його в тисячліттю. Безсумніву, що тоді прийняти правду буде легше, в праведнім новім світі. Якщо ми шукаємо підстави для нарікання, то чи вірні мужі перед Христом мали рівну нагоду? Вони не мали нагоди осягнути небесного життя в безсмертності, як нетління духові сотворіння, що мають привилей царювати з Христом і явитися перед самим Єговою. Їх земна нагорода не рівнається високому покликанню. І “інші вівці” тепер, чи вони мають нарікати проти Бога, тому що вони не мали рівної нагоди з помазаниками піти до неба?
Арґумент “рівної нагоди” походить від людського нахилу приписати надто велику важність людству. Ми не повинні поповнити помилку Адама і Еви стараючись вирішити що є добре і що лихе, що є справедливе й що несправедливе. (1 Мойс. 3:4—6, 22) Ми радо повинні відпустити наші власні думки, щоб дати місце Божим думкам, і нагнути наші думки згідно до засад Божих, як це вони показані в Його Слові, навіть відносно родинної й суспільної відповідальности. (Іса. 55:8, 9) Позбувшися упередження, збочених людських поглядів, тоді побачимо справу як Бог бачить її, оціняючи велику силу Ганчара над сотворіннями з глини, що Він може зробити один посуд на почесне уживання а другий на безчесне уживання, щоб через одного Він показав славу і милосердя а через другого показав по довгому терпінню Його справедливий гнів проти того, що зло. Коли Єгова постановить зробити щось, “хто ж це ти, чоловіче, що змагаєшся з Богом?” (Рим. 9:24, 20, НВ) Бачучи, що там не буде такої рівної нагоди, як ми колись думали в наш упавший людській спосіб, як це повинно поділати на нас, що ми з Його ласки знайшлися в правді? Це повинно вельми впокорити нас і сповнити нас вдячністю до Бога за його незаслужену ласкавість до нас. І замість бажати, щоб Бог прийняв наші ідеї спасати людей, то коли ми дійсно журимося про тих, що ще не чули вістки, тоді ми зробимо все, що в нашій силі, постаратися, щоб вони почули, як наслідок нашої ревности в проповідуванню. Отже нехай ваша ревність в свідоцтві буде дійсною мірою вашої жури за людей.