Чоловік Вільний й Відвічальний
ВЕЛИКИЙ Творець, Найвище Іство, Єгова Бог, є першим прикладом свободи й відвічальності. Як і Його Слово каже нам, що був час, коли він був самий. В той час він був без жадної відвічальності. Коли б вибрав був, він би міг бути все в Його вільних обставинах. Але тому що він — любов, він заставив свої чесноти — мудрість й силу до роботи, і цим чином стався морально відповідальним за життя, добро й щастя своїх сотворінь. Однак за його великість і верховність він відповідальний тільки до себе, навіть як це книжка Йова так ясно показує.
Як Єгова признає відвічальність яка приходить з його ділами, він також признає тих, що він роджає своїм словом. На Його обітниці можна сполягати. Вони не є тільки клаптик паперу або марний подих, але є сполягливі, витривалі як Скала Ґібралтар, а навіть ще більше, бо він запевняє нас: “Я сказав — і довершу це до кінця; призначив — і здійсню.” “Так і Слово моє, що виходить з уст у мене — до мене не вертається впорожні, але чинить те, що мені вгодно, й довершує те, чого я послав його.”
Бог, коли творив чоловіка в свій образ, дав йому не тільки інтелєґентність, мудрість й силу, але також дав чоловікові міру своєї свободи й відповідні відвічальності. Свобода й відповідальність, в дійсності, є споріднені, одно викликує друге. Свобода приносить відвічальність вибирати, й через вибір людина приймає дальші відвічальності.
Отже чоловік різниться вельми від безжиттєвого сотворіння. Тіла на зорянних небесах рушаються призначеним оборотом по мірі скорості згідно з незмінним законом Бога. Так само чоловік вельми ріжниться від дикого звіря котрі є підлеглі інстинктам і змінливості оточення. Ані нежиттєві звіря не є морально відповідальні перед Творцем.
Але чоловік є. Йому була дана здібність бути вірним і тому йому поручено певні справи й він є відповідальним за них. Згідно із цим, Бог сповістив чоловіку свою волю відносно нього у формі мандату або приказав: “Плодітесь і намножуйтесь, і сповняйте землю і підневолюйте її,” всі звіря. “З усякого дерева в саду-раї можна тобі по вподобі їсти. З того ж дерева, що дає знаття доброго й лихого, з того не важитимешся “їсти, ате вмреш певно того ж дня як скоштуєш із його.” Ці прикази чоловік був свобідний слухати або непослухати, розуміється будучи відповідальний за наслідки свого вибору.— 1 Мойс. 1:28; 2:16, 17.
Через ціле життя чоловіка, свобода й відвічальність є споріднені справи. Коли він народиться на світ як безпомічне немовлятко, він є без свободи й відвічальності. Як він росте у фізичну силу й знання й вирозуміння, він осягає міру свободи й стається до тієї міри відвічальним. До часу він станеться дорослим він є вільний й відповідальний вибирати свій напрям життя, свою реліґію, дружитися або ні, й з ким дружитися, і сполягати на свою здібність й оточення, й порівнально вільний вибирати ремесло або позицію або фах для підтримання життя. До якої міри він дозріває умово й хвилювання, до такої міри він буде втішатися свободою й не глядіти взад жалуючи за дитячими безтурбовними часами.
“ВТЕЧА ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТЕЙ”
Отже, особливше протягом минулих сімдесяти пять років, певні світські мудрагелі заперечували, що чоловік був сотворений Богом й на умове подобіє його, і цим чином підкопали сенс відповідальності, яка повинна бути чоловіча з причини його свободи. Вони збудували фільософію життя навкола Великої Вимівки. Без ріжниці який злочин чоловік може поповнити, без ріжниці як страшно він може занепасти у виконанні його завдання, то він може знайти вимівку. Такі люди не завважуть, що є безчисленні інші в подібній ситуації, але котрі не поповняють такі злочини ані западають так. Радше, вони воліли виправдати злочинця на основі його уявлених жорстоких предків, його виховання за дитинства або його оточення. Люди такі як фреуд навіть робить чоловіка рабом своєго полового почування, неначе його розум є тільки додаток до його полового орґану. Ось так вони рабують чоловіка з його відвічальностей вживати самоконтролі, й його відповідальність робити його найлучше серед всяких обставин. Вони заперечують справедливу льоґіку Божих вимог, щоб ми трактували інших так само, як ви бажаєте щоб вони трактували нас. Цим чином вони також заперечують, що чоловік вільний.
Також примхою є “поступова наука,” що є вельми популярна в многих частях Сполучених Штатів. Вона операється на теорії, що від дитини не можна вимагати напруження й карности, отже науку треба зробити апелюючою до його недозрілого ума й нахилення. Її (дитину) треба автоматично піднести до вищої кляси при кінці терміну без ріжниці що вона навчилася, отже обрабують її зі спонукливості й відвічальностей. Тож й не дивно, що продукт такої освіти знаходиться в страшній недостачі в професії, комерції й чому такі люди більше інтересуються вакаціями з платнею і запомогою на случай недуги чим що таке заннятя дасть в будучині.
Економічний нахил в Західних краях є схилений до звільнення людей від відвічальності. Це можна бачити у відніманні роботодавцям з платні за податки, безробіття й старечі запомоги, і т.п. Також, чоловік стається менше особисто відвічальний за викінчений продукт що відбиває його здібність. Як це і покійний др. Алксіс Каррель, один із провідних біольогів з двацятого століття показує в своїй книжці Чоловік, Незнаний. Матеріяльний добробут, новочасні винаходи й масова продукція є злучені, щоб обрабувати чоловіка з його сенсу відвічальностей, з його персональності й поваги, роблячи його більше роботом, морально вялим;—все це каже Каррель, вішує зло для людства.
Цей новочасний нахил дальше являється в родиннім життю. Родичі втікають від відвічальностей, які вони взяли на себе через сплодження дітей на світ, й дозволяють своїм дітям рости як бурян. Діти знов відмовляються прийняти якій-будь відвічальності вдома до інших членів родини. Батьки йдуть напрямом найменшого стримання радше чим нести свої відвічальності, й матері також часто ухиляються від своїх обовязків підчас коли узурпують [безправно привлащують] відвічальности батьків. Мужі й жінки іґнорують відвічальностями, які вони мають одно до одного для умового, хвилюючого й фізичного добра, та й любимці показують ту саму диспозицію легковажучи любовю одно до одного. Добре висловився Л. А. Алексен, М.Д., про це назвавши “втеча від особистих відвічальностей.”
Найбільше серйозну утечу від відвічальностей можна видіти на реліґійнім полю. Як сказано в
про “Стан Церков,” видано Народною Радою Церков в Сполучених Штатах: “Заінтересувати в реліґії здається є за всі часи високе, число церковних членів виносить звиш 100 міліонів, але злочинства, неморальність й соціяльне замішання дійшло до вершка! (Поступовий Бюлєтин, Помона, 3-го грудня, 1957) люди показують побожність статись “церковними” членами, але вони заперечують його відвічальності через його фальшивість до його сили. Приклад інших і позірно-гарне думання, під терміном “раціоналізація,”— всім цим вони виправдують свій безвідповідальний напрям.— 2 Тим. 3:15.
Цю втечу від відвічальностей можна бачити навіть між тими, що признають правдивість вістки занесеної їм Свідками Єгови. Такі відмовляються мати біблійну студію в їх домах, тому що вони бояться відвічальностей яка приходить від часу коли стануться Свідками Єгови. Інші, знову, схожі до каменистої або тернистої землі в котрій насіння росте на час. Але коли вони зустрінуться з відвічальністю, вони втікають від неї, й так насіння правди вмирає. В дійсності, то навіть між посвяченими христіянами є деякі, що вхиляються від перепровадження студії Біблії з людьми або відмовляються прийняти додатковий привілей служити в соборі, тому що вони не хотять прийняти відвічальностей, які приходять з цим. Случайно тут би завважати, що безсумніву одна причина чому атеїст заперечує й недовірок сумнівається існуванню Творця є та, що свідомо або несвідомо, вони не бажають прийняти відвічальностей, які приходять від признання існування Творця. Робити так значить признавати, що ми винні Йому вдячність й послушенство.
ХРИСТІЯНСЬКІ ВІДВІЧАЛЬНОСТІ
З причини факту, що правда робить христіянина вільним, отже він стається більше відповідальним. Як це апостол Павло зазначує: “Кожен бо свій тягар нести ме.” Одначе обі ці чесноти є споріднені, і залежать від знання: “Оце ж хто знає, як чинити добро, та й не чинить, тому гріх.” І так Ісус сказав про своїх противників: “Коли б я прийшов і не говорив їм гріха не мали б вони; тепер же вимовки не мають за гріх свій.”— Галат 6:5; Якова 4:17; Йоана 15:22.
Й як чоловік поступає зі своїм знанням, остільки він стається більше відповідальним. Так і хто посвятиться Богу мусить виконувати те посвячення: “Лучше не обітувати, ніж обітувати, не сповнити. Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам Божим: Це була похибка.”— Еккл. 5:4, 5.
Щоб провадити нас в нашім сповненні обіту Бог дав нам своє Слово, Біблію. Вона не каже нам зокрема, що робити в кожнім случаю. Радше, вона вказує основні принципи або правила поведження й тоді це наша відвічальність, щоб пристосувати їх в нашім щоденнім життю. Ми кожний зокрема мусимо відріжнити які речі належать Кесарові а які належать Богу,— це одна ілюстрація — Мат. 22:21.
В додатку, кожний христіянин має відвічальність приносити овощ, як це Ісус показав. (Йоана 15:2) Між такими овочами є “любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, добрість, віра, тихість, самоконтроля.” Це включає помагати нашим христіянським братам оскільки ми маємо нагоду й средство. Ми не повинні бути як священик і Левіт, котрі пробували відіпхнути їх відвічальність відносно подорожного, котрий був побитий й обрабований йдучи другою стороною хідника. Радше, ми мусимо бути схожі до Самарянина, котрий поміг йому в нещастю.— Галат 5:22, 23; Луки 10:29—37.
Й оскільки Ісус прийшов на землю щоб нести “свідоцтво про правду,” христіянина овощ включає проповідувати “цю добру новину про Боже царство” оскільки людина має знання й нагоду робити це. Ми не можемо бути схожі до раба одним талантом або міною Ісусової приповісті, котрий відмовився підтримувати відвічальності для добра своєго пана, але закопав в землю, коли він міг досягнути якесь збільшення. Радше, ми мусимо чутись так як Павло, котрий воскликнув: “І горе мені, коли не благовістую!” Він признавав свою відвічальність й брав на себе їх.— Йоана 18:37; 1 Корин. 9:16.
Друга сфера христіянської відвічальності, що здається підкрислює це, є та, що виникає з наших гріхів й недостачей. Ми повинні мати чутливе сумління відносно цього й постійно просити прощення в Бога на підставі Христової жертви. Але більше ніж це, ми мусимо також затримувати моральні відвічальності за це. Ми не повинні винувати Бога або наших родичів або наші обставини; ані ми не повинні винувати того другого ближнього, як це Адам зробив, як це Ева зробила й як це робив цар Саул. Робити так є не тільки брак любови й показання браку зрілості, але також вказує, що ми не є направду наверненні й тому не заслугуємо на прощення.
Будучи вільним, ми мусимо підтримувати наші відвічальності. Робити так вимагає ревного сенсу справедливости й мудрости й любови. Оскільки ми дозріваємо, ми повинні побільшати відвічальності. Зустрічаючи цей визов, ми будемо рости сильніші, отримаємо збільшаюче задоволення й радість а нарешті Боже одобрення й нагороду життя вічне в його новім світі.