Бувайте Сповнені Духовим Розсуджуванням
“Щоб ви сповнились розумінням волі Його у всякій премудрости і розумі духовному, щоб ходити вам достойно перед Єговою у всякому догоджуванню, і у всякому доброму ділі.”— Колос. 1:9, 10.
1. Яке рішення христіянин запрошений зробити, й які вимоги потрібно, щоб зробити добре вирішення?
КОЖНОГО дня посвячений христіянин є покликаний робити вирішення. Живучи в цім світі котрий зустрічає багато проблєм, такі питання заставляють його робити вирішення. Він мусить робити вирішення в своїм домі дотично його родини, в місці його зайняття дотикаючи його відношення з тими, що не є в правді; він мусить кермувати справами які дотикають його споріднення з братами й сестрами в товаристві Нового Світу, або що шкодить його спорідненню до Єгови й Його орґанізації й службі Царства. Як робити добре вирішення, як поступити все правими стежками, це є проблєма. Щоб виконати це вимагає духового розсуджування.
2, 3. Як ми повинні дивитись на справу, щоб зробити добрі вирішення? і що це приносить?
2 Щоб проникнути таку трудність в духовий спосіб значить, що треба глядіти на це в такий спосіб, як Єгова дивиться. Єгова, через діяння свойого духа відокрив свої погляди у своїм надхненім Слові. Він каже нам як він оціняє речі, котрі він вважає цінними й гідними, а що він уважає бути марним й негідним, які діла й думання є добрі й чисті, а котрі є лихі й лукаві. Будучи в упавшім тілі, чоловік схилений глядіти на такі речі з точки погляду тілесного. Але коли людина дозволить схильності тілу, як от самолюбству, страсі, гордості або заздрості, щоб вплинули на нього, коли спір повстане, тоді він напевно зробить мильне вирішення.
3 Щоб зробити добре вирішення, христіянин мусить бути сповнений духовим розсудком. Він мусить розріжняти ясно добре від лихого. Він мусить любити те, що добре, а зненавидіти зло, як це Павло сказав до Римлян 12:9, кажучи: “Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.” Показати що людина має духове розсуджений через добрі вирішення, це щось чим Єгова радіє і приносить одобрення від Нього. Написав той самий апостол до Колосян 1:9, 10: “Ми . . . не перестаємо молитись і просити, щоб ви сповнились розумінням волі Його у всякій премудрості і розумі духовному, щоб ходити вам достойно перед Єговою у всякому догоджуванню, і у всякому доброму ділі приносячи овоч і ростучи в розуміню Бога.”
4. Що це значить “розсуджувати” й яку часть знання грає в духовім розсудку?
4 Як можемо ми бути сповнені духом розсуджуванням? В своїх словах до собору в Колосян, Павло вказує на першу основну потребу, іменно, мати акуратне знання про волю Божу, і бути сповненим таким акуратним знанням. “Розсуджувати” літерально значить “видіти” або помічати очима розуміння,” то є, помічати або розріжняти одну річ від другої, чи вона добра або лиха, важна або неважна, цінна або безвартісна. Знання є оком помітливості, як от світло є для натурального ока. Воно прояснює й робить речі ясними й виразнами в їх властивім спорідненні один до другого. Так як світло є конечним для людини, щоб вибрати добру стежку на нерівній й зрадницький землі, так акуратне знання конечне, щоб бачити зрадливі й небезпечні обставини цього старого ладу. Отже акуратне знання про Божу волю, разом з любови до Бога, яку таке знання приносить, діє як потужна сила до праведности в кожного житті й є конечним робити добре вирішення, щоб угодити Єгові.— Ефес. 4:23, 24.
5, 6. (а) Якої студії вимагається? (б) В який спосіб ми можемо “бути певними” про що ми студіюємо?
5 Щоб сильно кріпитися в умі, акуратне знання про Божу волю вимагає студії. Це щось так конечне, що його не можна надто підкрислити. Такої студії вимагається, котра закорінилаб ідею постійно в умі, а це вимагає зусилля й застанови. Ми мусимо “працювати тяжко й напружувати себе” в наших студіях Біблії. Так, студія значить саме те — студіюй! Це значить роздумуй. Поживу треба добре пожувати, якщо вона має бути перетравлена. Коли жуємо поживу, ми смакуємо її, отримуємо приємність із неї. Так само із духовою поживою, її треба пожувати, перекинути знову й знову в умі, отримавши повний смак з неї. Як поміч для цього умового травлення духової поживи, ми мусимо запитати себе питання, коли ми читаємо (як от коли студіюємо цей журнал), Чому це так? Як воно є? Цього не треба робити в дусі критики того що читалось, але так, щоб ви розглянули наші власні думки, щоб замітили, чи ми полапали точку зі зрозумінням. Так й апостол радить: “Всього досліджуйте; доброго держіться,” то є, розумійте що читаєте й тоді умістіть точки цупко в умі.— 1 Тим. 4:10; 1 Солун. 5:21.
6 Духове розсуджування не приходить тільки із набуття доволі фактів. Багато людей мають знання, вони мають інформацію в їх умах, однак їм бракує духового розсуджування. Для нас мати духове розсуджування значить, що ми маємо розуміння й досліджуємо факти, й перевіруємо їх у світлі іншого знання, яке ми вже навчились, й уміщуємо нову інформацію в його правім спорідненні з іншими, дозволяючи йому побільшити або справити й поліпшити наше розуміння справи, на яку його нове світло світить. В цей спосіб ми ‘можемо доказати собі, що є добра і принятна й повна воля Божа.’ — Рим. 12:2.
7. Чому дух Єгови так конечний щоб сповнитися духом розсуджування? Отже що ми повинні робити при кожнім случаю особистої студії?
7 Також конечним є мати поміч Єгови через його духа, якщо людина має статись сповненою духовим розсудком. Це тільки через духа Єгови, разом із студією й розваженням, що людна може набути акуратне знання й повне вирозуміння. Цей все-важний факт не можна ніколи забувати: Це не можливо сповнитися духовим розсуджуванням без помочі духа Божого. Боже власне Слово зазначує: “Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в нього? Так і в Бозі, ніхто не знає, тільки дух Божий. Ми ж не духа світа прийняли, а духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога. Це промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими духом святим, духовне (речі) духовними (словом) подаючи.” Отже, коли ви студіюєте при кожнім случаї приватно в дома, моліться до Єгови про його духа, щоб він поміг вам у вашій студії, щоб поміг вам зрозуміти, поміг вхопити значення того, що ви читаєте, щоб ви могли рости в духовім сповненні.— 1 Корин. 2:11—13.
8. Ми повинні студіювати з якою ціллю в умі, й що ми повинні напевно оминати?
8 Разом з такою молитвою про духа святого потрібно зусилля в особистій студії, із заміром на умі про ширше вирозуміння й оцінення Слова Божого, щоб рости в духовім розсуджуванні. Така студія може й повинна бути радісною й освітною. Випадкова студія в приготованні для соборного зібрання, от для студії Вартової Башти, не провадить до духового розсудження. Дехто можливо мав звичай лишати приготування до останної хвилини, може на годину або дві перед призначеною соборною студією. Можливо, що лишилось дещо часу пошукати деякі легкі питання й перевірити відповіді в параґрафах так щоб прийнаймі сяке-таке пояснення можна б дати при студії Вартової Башти в залі Царства. Але це не є студія! Яку інформацію й отримається в такий такий спосіб, то скоро забувається за день або два.
9, 10. (а) Яка користь з повторення нашої особистої студії? (б) Чому потреба призначення часу для особистої студії?
9 В призначенні часу для особлившої студії й приготування для студії Вартової Башти й інших зібрань треба призначити подостатком часу для розслідження матеріалів як вони приходять, і розжувати інформацію і так її установити цупко в умі. Щоб це було доконане, то треба переглянути після кожної особистої студії. Коли інформація ще свіжа, то найкращий час постаратись, щоб вона була вирита на умі. Зусилля щоб пригадати інформацію зараз після студії, це виробляє здібність пригадати, й це поможе багато приготовити точки цупко в умі. Останне повторення може бути в часі студії журналу або книжки. Ми маємо назву статті; тепер, скільки ми запамятали про найвищі точки, про головний арґумент? Чи ми пригадуємо деякі тексти, що були вжиті як доказ? Чи можемо ми висказати головні точки разом вкоротці зсумовані в статті? Якщо ні, тоді нам потрібно переходити через артикули знову, совісно шукати за головними точками, головними артикулами.
10 Хтось може сказати при цій точці, “Але ж все це забере час.” Правда, але час ужитий на акуратне знання про Божу волю, щоб цупко запамятати в умі — це властива основа постачана для сповнення духовним розсудком. В цій справі нема короткої дороги. Студія, реґулярна студія, є конечна, щоб сповнитися духовим розсудком. Як й Павло писав до Тимотея: “Зрозумій, що говорю; а Господь нехай дасть тобі розум у всьому.”— 2 Тим. 2:7.
11. Яка користь із зростаючого вирозуміння й оцінення правди?
11 Якщо ви поступаєте цим мудрим кроком, ви будете радуватись в зрості в розумінню й оціненню правди. Це криється глибоко в вашу думку й серце, й станесь частю вас. Отже, ви будете “все готові дати одвіт перед кожним, хто буде домагатись від вас про вашу надію.” Ваш ум й серце будуть сильні, дозрілі. Ви будете видіти ясно стежку котрою поступати. Ви не відступите від вузької стежки й здорової доктрини в трясовині фальшивих наук й сектанських ідей; коли ви будете оминати скрайні погляди, ви будете проваджені від упадку в надто-легку полапку на сполягання на власне вирозуміння. Сповнивши ум акуратним знанням й ваше уздібнення думати під проводом духа Єгови, ви будете застановлятись над правою дорогою якою б йти, що є повна світла, й будете визволені від злої дороги, котра провадить в темряву. “Коли премудрість ввійде в серце тобі, а знання над усе душі твоїй любіще буде, Тоді вбачність зберегати ме тебе, й розум буде на сторожі у тебе, щоб від стежок тебе ледачих урятувати, й від чоловіка кривоязикого. Від тих, що праві шляхи покинули й путьми у темряві блукають.”— 1 Петр. 3:15; Прип. 2:10—13.
12. Що христіянин повинен робити коли спір повстає в його життю, й чого йому потрібно, щоб він розсудливо зробив вирішення?
12 Христіянин мусить вживати духового розсудку якою дорогою він ходить, “Сповнені овощами праведности через Ісуса на славу й хвалу Єгові.” Коли вирене спір, що дотикає персональність, недосконале тіло скоре до діяння, і, якщо чоловік необережний, воно може провадити його в злий напрям діяння. Людина мусить стримувати тілесні нахили й похоті й замість того поводитись духово й розсудком. Отже коли вирине спір треба стриматись й подумати: Що Писання кажуть про це? Як Єгова й Ісус Христос дивляться на цю справу? Часто много факторів є вмішані, котрі можуть бути не почислені, якщо людина діє поквапно; такі фактори дотикають різні справи — справи одного з свідків або христіянського собору, або божественні справи, й можливо, його власного життя. Застановіться над слідуючими надхненими порадами: “І про це молюсь; щоб любов ваша ще більш та й більш достаткувала у розумі і у всякому чутті, щоб допевнитись вам лучше, і щоб були чисті і непорочні в день Христа, сповнені овощами праведности через Ісуса Христа на славу й хвалу Богу.”— Филип. 1:9—11.
13, 14. (а) Як розсудна людина буде діяти у вічі деяких трудностей в соборі? (б) Що їй поможе мати правий погляд?
13 Можливо в соборі щось непровадиться як повинно бути, або принаймні так хтось може думати. Та хоч би й не провадилось так як воно повинно бути, то нема причини для когось бути зворушеним до точки виявлення обурення. Коли б таке сталося, то він напевно втратить свою рівновагу. Його поспіх серед таких обставин був би з точки погляду тілесного а не із дозрілого духового розсудження. Коли б хтось з початку й був по правді, то виступити поквапно не поможе цій справі, і він може взяти тілесний крок, і не полагодить нічого. Всякого часу ми мусимо пильнувати щоб ми не перебігли Єгову й його орґанізацію, ставшись нетерпеливими, беручи справу в свої руки. Може бути, що дехто може помилятись, й можливо займаючи урядову позицію в соборі справа може погіршитись на час; але в такому разі треба показати христіянську терпеливість, і якщо ми не можемо справитись по теократичному з ситуації, тоді треба чекати на Єгову, щоб поправив справу. Людина сповнена духовим розсудком зробить так.
14 На таку справу треба дивитись з рівновагою. Місцеві труднощі або проблєми можуть виринати час від часу задля людської недосконалості й вони можуть спричинити невигоду й спробу терпеливості а навіть непорозуміння чиєїсь любови; але через нашу стриманність й розсудність такі проблєми стануть розмірно незначними.
15, 16. (а) Які є деякі більше важні речі на котрі б справляти нашу ввагу? (б) Як Павло в його листі до филипян заохочує про ці умові нахили?
15 Застановіться на хвилину про ще більше важні речі. Цей факт, що ми живемо в останніх днях цього ладу; що Армаґедон, битва великого дня Бога Вседержителя, коли він прославить й оправдає свою всесвітну суверенність, вже близько; що Ісус Христос тепер править в Царстві силою й кермує великою роботою доброї новини про царство проповідувану по всій землі; як наслідок цього проповідування, люди доброї волі зі всіх частей країв, язиків, рас й людей збираються разом в одно зєдинене, гармонійне товариство Нового Світу. Коли людина застановиться над цими речами й чудовими привилеями й незаслуженою ласкою, знаючи їх й мати участь в них, його серце переповниться вдячністю до Єгови. Як незначні й малі проблєми тепер здаються в порівнянні з багато важніщими речами! Отже, коли малі проблєми виринають, або навіть й великі із місцевої точки погляду, то хто має духове вирозуміння не дозволить таким проблємам статись великими в його умі, щоб викривили його видіння. Він буде тримати свою рівновагу й все глядіти на справу в спорідненні до більше важних речей.
16 На щастя, проблєми й труднощі не повстають всякого часу в товаристві Нового Світу; направду вони не значні й рідкі в порівнанні з радощами, які є завжди присутні: досвідчення в полю; знайдення й кормлення овець, щасливе спілкування з братами в Залах Царства. Ці речі повинні бути в наших умах. “На останок, брати, що праведне, . . . що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про це промишляйте.” Нехай такі речі заливають ваш ум й ви будете все мати сенс пропорції. Ви зможете розсуджувати духово.— Филип. 4:8.
17. Як деякі спотикнулись і вийшли із правди через малі речі?
17 Хто є надто критичний, той все глядить на інших з точки недосконалості тіла, і не добачає більше важних речей. Такі певно стануться нещастливими миркачами. Декотрі направду дозволили що дрібні речи спотикнули їх із правди. Вони дозволили малим речам статись великими в їх життю, так великими, що вони витиснули все інше геть. Вони втратили їх духовий розсудок. Замість застановитись і подумати про речі з точки Божого Слова, вони дозволили тілесним пристрастям, як от гордості, страху або заздрості, розвивати їх. Вони проваджені їх власним розумом на шлях, що допровадив їх до духового нещастя.
18. Як можемо ми берегтись від таких поступків спотикнення?
18 Певно, що всі ми бажаємо берегтись проти такого напряму. Ми зробимо це, якщо ми маємо зрілість й зрощуємо в побільшенню знання про волю Божу для нас, якщо ми затримаємо важні речі в наших умах й серцях й якщо питання виринає, ми завважуємо спосіб Єгови, як це він зазначив в його Слові є не якимось мудрими в наших власних очах. Відносно цього завважте пораду на часі, яку Єгова дав нам в Приповістях 3:1—7: “Мій сину! памятай, чого я тебе навчаю, й ховай заповіді мої в серці. Бо з ними жити меш на світі довголітен, і спокій принесуть вони тобі. Нехай любов тебе не кидає та правда; носи на шиї їх і напиши на таблицях серця твого,— А станешся любим і приятним і Богові й людям. Надійсь на Єгову всім серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум. У всіх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої. Премудрим сам себе не величай у думці; бійся Єгови й остерегайся лихого.”
19. Як ми показуємо, що ми вповаємо на Єгову всім нашим серцем?
19 Коли навіть хто й думає, що по його стороні правда, то він мусить бути обережним, щоб не бути надто правим, мудрим в своїх власних очах, цим чином бути зведений власною само-праведністю. Христіянин мусить затримати рівновагу, тримати контролю над своїм духом, не давати Сатані жадної нагоди побідити його й провадити його злою дорогою. Час муситься відложити, щоб застановитись над справою, вживаючи духового розсудку, звернутись до Божого Слова довідатись про Його ум в цих справах. Нема майже такої проблєми яка може повстати в житті христіянина, про яку Слово Єгови не дає мудрої поради й провідництва. Коли людина показує, що вона вповає на Єгову всім своїм серцем й шукає Його поради й тоді наслідує її всякого часу, дозволяє погодитись з акуратним знанням про Божу волю, ‘що порушує його ум,’ цим ‘обновляєсь у нового чоловіка. сотвореного по Богу в праведности і святости правди.”— Ефес. 4:23, 24.
20. (а) Як духове сповнення хоронить нас щоб не стались гнівні або зворушені? (б) Який властивий напрям Ісус радить відносно як справлятись із Тим, що ображає?
20 Духове розсуджування провадить людину в праве споріднення з його братами й сестрами в товаристві Нового Світу. Наприклад, якщо брат чується, що він скривджений, то він не буде поводитись поквапно й сердито, будучи зворушений за те, що його брат зробив йому або сказав щось проти нього. Що ж спричиняє людину статись зворушеною й сердитою під такими обставинами? Це не тому, що вона думає тільки про себе, обурившись через те, що добре імя було мильно представлене? Але чи щось більше важне не є замішане? Якщо хтось в соборі поводиться зле, духового розсудку христіянин бачить, що його брата злий напрям є доказом духового занепаду з його сторони і що його духове життя знайшлось під загрозою, а це щось напевно більше над чим би журитись ніж дійсною або уявленою кривдою заподіяною йому. Радше ніж “памятати кривду,” дозрілий христіянин порушений пійти до його помиляючогося брата, та не в гніві, не щоб отримати якесь особливше задоволення за зло, яке він заподіяв, але із любови до нього, щоб помогти йому із позиції спотикання, заки запізно. Чи не це що Іус радив: “Коли ж прогрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого.”— 1 Корин. 13:4, 5; Мат. 18:15.
21. Як дозрілий слуга Єгови дивиться на себе?
21 Маючи духове розсуджування, Божі вірні слуги видять самі себе чим вони є, так от як глиняні посудини, маловартні в собі, однак, через незаслужену благодать Єгови, містять цінні скарби знання, які вживається в його службі. Це тримає їх покірними, все оціняючи, що те що вони мають, є цінне й отримане від Єгови й тому нема причини хвалитись собою. В 1 Коринтян 4:6, 7 апостол писав: “Щоб ви з нас навчились не думати більш того, що писано, щоб один перед одним не неслись гордо проти другого. Хто бо тебе відрізняє? що ж маєш, чого не прийняв (від Бога)? а коли прийняв, то чого величаєшся, мов би не прийнявши?” Маючи точку погляду Писання це буде провадити його, щоб не статись гордим, само зарозумілим, зневажливим та й ображеним,— це зробить його трудним погодитись з ним. Він буде сповнений оціненням доброти Єгови, привілеєм знати Його й його Сина, Ісуса Христа, й він забуде про себе й буде інтересуватись тільки, щоб мати участь в добрій новині яку він має з іншими.
22. Коли ми встаємо покірними, які скрайності ми мусимо оминати?
22 Однак, хоч ми остаємось покірними, то потреба хоронитись проти противної скрайности — пониженого відчуття, щоб не виправдатись, не почуватись незадоволеними собою до точки знеохоти. Признаючи силу духа Єгови, він розсуджує здоровим умом, за поміччю Єгови, щоб він зміг виконувати те, що є Божа воля для нього, отже він береться за якебудь призначення служби з вірою. Як це ми читаємо в Римлян 12:3: “Кажу ж бо благодаттю, даною мені, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, ніж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному уділив міру віри.”
23. Як духове розсуджування помагає до єдності між братами?
23 Ця покірна хоч дійсна точка погляду про себе поможе христіянинові мати чесне, пряме й дійсне відношення до його братів, що приносять відсвіжаючу спільність і благородню гармонію. Духове розсуджування поможе нам працювати разом в єдності, оціняючи потреби один одного, поможе нам мати практичне вираження любови. Отже бувайте сповнені духовим розсуджуванням, зробіть добре вирішення, “щоб ходити вам достойно перед Єговою у всякому догоджуванню, і у всякому доброму ділі приносячи овощ, і ростучи в розумінню Бога.”