Найбільша аварія
„ПЕРЕД загибіллю гордість буває”, каже стародавня біблійна приповістка. (Прип. 16:18) Навіть ангели не є звільнені від сповнення цієї правди. Так, духовні створіння, яким Бог колись довіряв і які втішалися Його присутністю і ласкою сьогодні стали підлі та злобні особи. Серед інтелігентних створінь ті, які зіпсулися, то їхній занепад справді був великий.
Що гордість була включена в занепаді керівника цієї демонської зграї, стається ясно з біблійної причини через яку не призначають новаків служити за надзирателів у християнському зборі. Ця причина є: „Щоб новонавернений не запишався, і не впав у ворожий осуд”. (1 Тим. 3:6) Сатана, безперечно не був новаком. Яка багато більша є тоді небезпека підбадьорувати гордість новонаверненого даючи йому велику відповідальність!
Перед своїм занепадом, духовне створіння, яке зробило себе противником (Сатана) і наклепником (Диявол) Бога, мало привілей служити при самій присутності його Життядавця. Він мав нагоду пізнати свого Творця в дуже близькому спорідненні й розвивати ще більшу любов до Нього. Він мав добру причину робити так, бо все те, чим він втішався він дістав від свого люблячого Творця.
Але Сатана дозволив гордості запанувати над його життям. Він став подібний до „царя Тиру”. Той „цар” або тирська династія колись була дуже дружня з царством Ізраїля, за днів Давида та його сина Соломона. Але пізніше провідники Тиру стали зрадниками. Похоронний спів записаний в книзі Єзекіїля, описує це в слідуючий спосіб: „Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси. . . . Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість. . . . Стало високим твоє серце через красу твою”.— Єзек. 23:12—17.
Так як сталося з зрадницьким „царем Тиру”, Сатана почав забагато думати про себе. Він правдоподібно уявляв себе, що запанує над першими людьми і зрештою над цілим людством. Щоб добитися цієї цілі, він пожертвував своїм чистим станом, як досконалий син Божий і став неправдомовцем та наклепником.
Щоб запанувати над людством цей ворог затаював свої самолюбні амбіції або честолюбства і представив себе Єві за добродійника. Через змія, він зображав, що з непослуху до Бога можна скористати. Замість покірно порадитися з своїм чоловіком про цю справу, Єва гордо затвердила свою незалежність і нарушила Божий закон. Пізніше вона вмовила Адама пристати до неї і збунтуватися проти Бога Єгови. (1 Мойс. 3:1—6) Через цей непослух, Адама й Єву було засуджено на смерть і так смерть поширилася до всіх їхніх нащадків. Відкинувши досконале тілесне життя, Адам тепер не міг передавати його своїм нащадкам.— Рим. 5:12.
Почавиш таке велике нещастя, Сатана також став душогубом. Ісус Христос, Який дивився на все це в Свойому передлюдському існуванні, міг сказати про Диявола: „Той був душогуб споконвіку (з самого початку)”.— Ів. 8:44.
Хоч Адам і Єва дуже потерпіли, а також все людство, то Сатана таки не покинув своїх зіпсованих планів. Під впливом божевільної гордости, він вживав свій вплив між іншими Божими ангельськими синами. Так, як Сатана, деякі з них піддалися неприродному бажанню та гордості і свідомо переходили поза межі, яких Творець був заснував для них. Вони покинули свої позиції на небі, матеріалізували собі тіло і одружувалися з жінками на землі. Потоп за Нойового дня закінчив таке споріднення, і змусив цих неслухняних ангелів розматеріялізуватися.— 1 Мойс. 6:1—7.
Християнський учень Юда розповідає, що сталося пізніше: „І ангелів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня”. (Юди 6) Разом з Сатаною Дияволом, вони були виключені з Божої родини вірних синів і загубили свої позиції довір’я на небі. Як вигнанці, вони є в стані приниження і темряви, відрізані від всього божественного освітлення. Вони чекають виконання Божого суду проти них і „тремтять”, від сподівання їхнього майбутнього знищення.— Як. 2:19.
Апостол Петро сказав, що ці неслухняні ангели були духи, „що в в’язниці були”, показуючи, що вони були під якимось стриманням. (1 Пет. 3:19) Тому що немає ніякого запису, біблійного чи іншого, що вони знову жили на землі, як люди, очевидно стриманість під яку вони попали зробила так, що вони вже не могли матеріалізувати собі тіла і жити, як чоловіки з жінками.
В їхньому приниженому стані, демони не стали менш злобні. Навпаки, вони продовжали принижувати себе через роблення злочинних і жорстоких діл проти людства.
Це можна добре бачити з випадку біснуватих осіб за днів Ісусової земної служби. Наприклад, один чоловік майже збожеволів через демони. Він тинявся поміж гробами нагий, кричав день і ніч і ранив себе камінням. Цей біснуватий чоловік і його приятель були такі шалені, що люди боялися переходити околицю в якій вони мешкали. Цього чоловіка навіть не могли зв’язати ланцюгами. Правдоподібно, що демони дуже тішилися, коли бачили, як цей чоловік страждав.— Мат. 8:28; Марка 5:2—5; Луки 8:27.
Тоді, коли Ісус наказав демонам повиходити з цих чоловіків, то вони просили дозволу зайти в стадо свиней, можливо бажаючи дістати якесь неприродне задоволення. Демони законтролювали над стадом із коло 2.000 свиней і загнали їх до погибелі в Галілейському морі.— Мат. 8:30—32; Марка 5:11—13.
Справді, що те, що сталося з Сатаною і демонами сильно показує, що піддатися гордості доводить до страшного занепаду або аварії. Трудно повірити, що ці зловісні, неправдомовні духовні створіння колись були почислені між досконалими синами Божими. Це повинно навчити нас недосконалих людей, як ми завжди мусимо боротися проти гордости, щоб самі не впали, на наше вічне знищення.