Що мудрий чоловік мав на думці?
Бог дає праведним і лукавим
Про те, що Бог дає праведним і лукавим, книга Екклезіястова 2:26 каже: „Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем”.
Добрий чоловік, застосовуючи провід від Творця, стається мудрий і обізнаний. Він може вживати свої маєтки і здібності у гармонії з мудрістю і знанням, і це додає до його щастя. Коли б не мав цього споріднення з Богом, то не мав би цієї дійсної мудрости, знання й радості. Отже можна сказати, що Бог Єгова дав йому „мудрість, і пізнання, і радість”.
З другого боку, лукавий чоловік або грішник відкидає Божу пораду. Отже, Всевишній дозволяє йому далі ходити самолюбним шляхом і понести його наслідки. Грішник трудиться і старається нагромаджувати майно. Але він ніколи не дістає втіхи або задоволення, бо не має мудрости, ані знання, щоб мати радість від своєї роботи. Він не зазнає щастя, яке приходить, коли майно вживається помагати людям у потребі. (Дії 20:35) Крім цього, він може добитися своєї мети беззаконними способами, і з часом його зловлять у його власних хитрощах. З часом все, що грішник нагромадив може перейти в руки доброго чоловіка. Так сталося з ханаанцями. Хоч морально вони були дуже розбещені люди, то багатіли на протязі багатьох років. Але, пізніше, так як Бог Єгова був призначив, їхні виноградники, оливні садки, доми та інше майно сталося спадком ізраїльтянів.— 5 Мойс. 6:10, 11.
,Призначений час на все’
Цар Соломон зауважив, що на землі все йде циклами і змінюється. Так як приходить час вагітній матері породити дитину, то з часом приходить старий вік або слабість, що кінчають життя. Так як у часі народження або смерті, то так само є час ,садити і виривати, час убивати і лікувати, час руйнувати і будувати, час плакати і сміятися, час мовчати і говорити, час кохати і ненавидіти, і час війні і миру’.— Еккл. 3:1—8.
Часто час на такі обставини приходить через обставини над якими люди не мають контролі. Тому то, закінчивши говорити про це, Соломон підносить питання: „Яка користь трудящому в тім?” (Еккл. 3:9) Так, тому що в житті відбуваються великі події над якими особа не має контролі, то яка то є мудрість старатися набувати щастя лише від тяжкої праці? Через непевності життя, уся наша праця і зусилля ради якоїсь матеріальної мети може скоро перемінитися в ніщо.— Мат. 6:27.
Соломон продовжує: „Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею”. (Еккл. 3:10) Він міг сказати, що сам „бачив” усе це, тому що особисто провів дослідження людської праці. З його уважного спостереження, то до якого висновку Соломон приступає про будову в якій чоловік мусить трудитися? Ми читаємо: „Усе Він [Бог] прегарним зробив свого часу”.— Еккл. 3:11.
Погоджуючись з цим, Соломон пише в Екклезіястова 7:29: „Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину”. Це сталося у відповідному часі Божої програми творення, коли Він створив першу людину досконалою. Цьому чоловікові, Адамові, Бог дав дружину, Єву, яка була досконалістю жіночої краси, багато більш вродлива від славних трьох доньок Йова. (Йова 42:15) З подруженням Адама й Єви серед тієї райської краси, Божий шостий день творення закінчився, в якому то часі „Бог побачив усе, що вчинив. І ото вельми добре воно”.— 1 Мойс. 1:31.
У Еденському раю Бог поставив перед першими родичами людства надії на досконале життя до необмеженого часу або „вічність”. Він поставив перед ними вічну майбутність, коли будуть вірно коритися Йому. Таким чином Він „вічність поклав їм у серце”. (Еккл. 3:11; 1 Мойс. 2:16 до 3:3) Коли, під спонукою Сатани Диявола, ця перша людська пара почала вишукувати багато власних планів, не корячись своєму Творцю, то в найбільш критичному часі, Бог вчинив „прекрасну” річ, бо дав обітницю, що виведе насіння, яке розчавить голову великого Змія на оправдання Бога і благословення всього людства. (1 Мойс. 3:15) Це дорогоцінне насіння мало появитися в майбутньому часі. Отже, відтоді чоловіки і жінки, які залишалися вірні Божій обітниці, чекали цього обіцяного насіння, щоб могли скористати з нього. Таким чином Бог поставив надійну майбутність перед ними, на яку вони могли надіятися, без різниці як далеко в майбутності ця подія могла бути.
Зберігши Ноя та його родину через всесвітній потоп, Бог поставив праведну майбутність перед людством, прикрашаючи Свій мир-надихаючий заповіт прекрасною веселкою. Призначаючи час для Своїх майбутніх подій згідно своєї цілі, Бог зробив люблячий заповіт із Авраамом на благословенство всіх родин і народів землі через його насіння. Це потвердило еденську обітницю про насіння Божої „жінки”.
У призначеному часі від Авраамової родини до обіцяного насіння, появився Давид, цар Ізраїля в Єрусалимі. Звужуючи походження до того обіцяного Насіння, Бог учинив „прекрасну” річ зробивши з Давидом угоду для вічного царства в його родині. За Божим спеціальним вибором, Давидів молодий син Соломон стався його наступник і побудував храм Єгови в Єрусалимі. У часі його мирного царювання, „безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою від Дану й аж до Беер-Шеви”. (1 Цар. 5:5) З доброї причини Соломон міг написати: „Оце, що я бачив, як добре та гарне; щоб їла людина й пила, і щоб бачила добре в усьому своєму труді, що під сонцем ним трудиться в час нечисленних тих днів свого віку, які Бог їй дав, бо це доля її”.— Еккл. 5:17.
Застановляючись над „прекрасними” речами, яких Бог учинив в Своєму часі для них, можна оціняти, які правдиві є ці слова Соломона про Бога Єгову: „Вічність поклав їм [сини людства] у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця”. (Еккл. 3:11) В Його призначеному часі Бог послав Більшого Соломона, те Головне обіцяне Насіння, Ісуса Христа. Бог також уживав цього Месію поставити в серця синів людства „вічність”. Цей Син Божий проголошував Месіанське царство, що мало бути багато більше славетне від Соломонового, під яким покірні сини людства зможуть дістати життя до часу необмеженого, так, вічне життя. Це царство буде один із найкращих Божих вчинків. Вічне життя не буде нудне, бо це життя-зберігаюче царство відкриє дорогу до вічних віків часу в якому відкуплене людство зазнає ще дальші твори Божі, яких Бог буде вічно творити. Але ми можемо бути певні, що кожне ще невідкрите твориво буде „прегарним” свого часу. Отже, яку чудову майбутність людство має!
Тіштеся тим, що Бог постачає
Отже, який є розумний шлях для нас? Соломон радить, щоб ми втішалися життям, бачучи добро з нашого труду, замість змінювати те, що Бог постачив. Ми дальше читаємо: „Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті. І отож, як котрий чоловік їсть та п’є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий! Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти. І Бог так зробив, щоб боялись Його”.— Еккл. 3:12—14; 5:18.
Людські справи, включаючи народження і смерть, відбуваються в незмінному кістякові. І так довго, як це послужить Божому намірові, то такий цикль буде продовжуватися. Отже здається, що Соломон стосував слова „для всього свій час і година своя кожній справі під небом”, коли сказав: „Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки”. (Еккл. 3:14) Людина ніяк не може змінити стан, що тепер існує на землі, якого Бог або дозволяє або керує. Наприклад, могутній цар Навуходоносор мусів признати: „А всі мешканці землі пораховані за ніщо, і Він чинить за Своєю волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці, та й сказав би Йому: ,Що Ти робиш?’ ” (Дан. 4:32) Жодне зусилля додавати або відбирати не буде успішне, коли загальний зразок життя на землі далі продовжується через Божий дозвіл і намір. Факт, що людство не може зрозуміти цілого розміру Божих вчинків у цьому змісті, повинен наповняти його страхом і пошаною.
В той самий час, людська історія показує, що в земних справах є повторяючі цикли народження і смерть, війна й мир, сміх і плач, і так далі. Ці повторні цикли єднають минувшину, теперішній час і майбутність. Отже, Соломон міг сказати: „Що є, то було вже воно, і що статися має — було вже”. Але його наступні слова не є так легко розуміти. Соломон каже: „Бо минуле відновлює Бог”. (Еккл. 3:15) Це може відноситися до того, що лукаві часто гоняться за праведними особами. Бог ,шукає’ добра в Своїх слугах, і тому що Він мав повну контролю над минувшиною, теперішнім і майбутнім часом, то може спричинити, щоб хиби лукавих гнобителів дігнали їх і може виконати правосуддя праведним. Або, воно може значити, що хоч повторні цикли далі відбуваються і виглядає, що немає нічого дійсно нового, ми можемо бути певні, що Бог таки сповняє Свій намір. Хоч людство не має сили контролювати деякі обставини, то Всевишній може завжди так провадити справу, щоб ця виходила на найкраще для Його покірних слуг.
Це потішає, тому що в недосконалому світі, ми не можемо сподіватися, щоб люди були справедливі в кожній справі. Соломон добре описав про такий стан: „І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда”. (Еккл. 3:16) Правильно людина сподівається правосуддя від суду. Але підкуп і односторонність можуть запанувати, через яких багато осіб не будуть діставати те чого їм належиться. А як можна спростувати всі ці неправедності? Соломон відповідає: „Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло”. (Еккл. 3:17) Отже замість турбуватися світовими обставинами, мудра особа буде терпеливо чекати на Бога, Який буде діяти в Його призначеному часі на вічне добро Своїх вірних людей.— 1 Сам. 26:7—10; Пс. 37:12, 13.