Як ви керуєте вашим життям?

„Блаженні непорочні в дорозі, що ходять Законом Господнім [Єгови, НС, анг.]”.— Псалом 119:1.

1. Що історія показує є важливим для щастя?

,Що є потрібне для щасливого життя?’ У відповідь багато людей згадували б про такі матеріальні речі, як харч, вбрання й сховок, або про різні розваги і насолоди. Однак історія доказує, що важливішим для вашого щастя є ваш погляд, як також спосіб життя. У стосунках з вашим роботодавцем, товаришами й з родиною,— то чи ви будете говорити правду? Чи ви будете брати те, що не належить до вас? Чи ви будете брати участь в якійсь сумнівній праці або забаві?

2. Як декотрі люди проводять їхнє життя, доводячи до яких запитань?

² У вирішуванні таких запитань, дехто волів би мати точні правила, яких можна навчитись або вишукати в часі потреби. Інші чинять те, що „відчувають” є правильне згідно з їхнім сумлінням. Проте, ви можливо будете схильні запитати, Оскільки Біблія так багато говорить про „сумління”, то що воно є? Як воно діє? Чи воно грає важливу роль у наших рішеннях і у щасті? І як ми можемо сказати, так як апостол Павло: „Я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням”? — Дії 23:1.

Ваше сумління — що воно є?

3, 4. Що це є „сумління”, і хто має його?

³ Більшість людей думають, що сумління є загальна свідомість правильного й неправильного. Але в нас є джерело більш акуратної інформації про нього — Боже Слово. Біблія помагає нам оцінювати, що сумління є внутрішній свідок. Тому то Павло сказав: „Свідчить мені моє сумління через Духа Святого”. (Римлян 9:1) Тут Павло вживав грецьке слово сінідісіс, яке буквально значить, співзнання з собою. Отже, сумління є здатність розсліджувати й видавати вирок про себе, посвідчити про себе.

⁴ Сумління не є тільки якийсь суспільний розвиток, бо Біблія показує, що Бог вкоренив його в оригінальну людську пару. (1 Мойсеєва 3:7, 8) Обговорюючи відповідальність євреїв і також поган, то Павло писав: „Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну”. (Римлян 2:14, 15) Так, навіть люди без написаного закону від Бога вірили, що це не було правильно убивати, красти, або чинити кровозмішення. З цих віршів також можемо бачити, що сумління — це взаємодіяння між серцем, а умом („думками”).

5. В який один спосіб ваше сумління діє?

⁵ Функція сумління, з якою ми правдоподібно є найбільш ознайомлені, є його осудження нашої поведінки ,після того’, як вчинемо щось неправильного. Коли робимо висновок, що вчинили щось неправильного або поводились безчесно, то наше сумління обвинувачує й осуджує нас. (Порівняйте 2 Самуїла 24:10; 1 Івана 3:20.) Якщо будемо відноситись до його спонук, то ця роль сумління може допомогти нам, спонукуючи нас, уникати повторення зла. І воно може спонукувати нас до покаяння, просити пробачення, а навіть відшкодувати якщо можливо.— Псалом 32:3, 5; Матвія 5:23, 24; Луки 19:1—8.

6. В який інший спосіб ваше сумління може діяти?

⁶ Наше сумління може послужити ще в інший спосіб. Хоч дехто каже, що добре сумління є мовчазне, то коли мусимо рішити або зустрічаємо проблему, наше сумління повинно говорити голосно й виразно спонукуючи нас чинити правильне. Добрий зразок цього знаходимо в Йосипові, коли він відмовився неморальної пропозиції дружини Потіфара. Хоч ще не було Богом-даного закону проти перелюбу, то Йосипове сумління спонукало його уникати неморальність. (1 Мойсеєва 39:1—9) Якщо, послухаємо нашого сумління перш ніж будемо діяти, то можемо уникнути муки неспокійного сумління.

7. Що ми бажаємо вирішити з цієї студії?

⁷ Але ще залишається питання: Яке впливове сумління може бути? Чи ви вірите, що більшість моральних й особистих запитань слід вирішувати за спонуками сумління? Або чи ви воліли б мати правила? Нам потрібно знати це. Також, чи є якісь небезпеки про яких ми повинні знати? Що Боже Слово натякає, кажучи, що воно є „корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності”? — 2 Тимофія 3:16.

Крайні погляди

8. З яких двох крайніх поглядів дивились на моральність?

⁸ Боротьба між правилами, а сумлінням — віковічна. У статті „Казуїстика” (застосування загальності статтей закону до різних випадків)”, Британська енциклопедія (одинадцяте видання) пояснює, що моральність „деколи вважали бути зовнішнім законом, іноді як внутрішня вдача . . . Віруючі в закон довіряють авторитетові або логіці; тоді як віруючі в натуру головно покладаються на наші підсвідомі здібності — сумління, здоровий розум або сентиментальність”. Коли Ісус і Його апостоли ходили по землі, то ці крайні погляди вже існували. Ми краще зрозуміємо помічну біблійну рівновагу й побожну мудрість коли обміркуємо тоді-існуючий стан.

9, 10. (а) Як фарисеї виявляли один крайній приступ? (б) У протилежності, яке становище було загальне між греками, а римлянами?

⁹ Єврейські фарисеї запопадливо обстоювали закони. Не бувши задоволені Мойсеєвим Законом, вони розвинули численні закони або „заповіді людські”, які порушували Божі накази. Крім розвитку цих правил поза те, що Бог вимагав, їхні законні погляди заохочували думку, що можна стати праведним через знання й дотримування цих людських законів.— Матвія 15:1—20; 23:1—5; Луки 18:9—12.

¹⁰ „У протилежності цьому була древня Греція”, каже класичний вчений Семюель Г. Бучер. „Між греками . . . жодні доктрини й обряди, жодні посібники авторитетних законів моральності, ніколи не передавались у формі документів . . . Незмінні правила паралізували вчинок”. Щодо римлян, то Британська енциклопедія каже: „Сісеро й Сінека звертались до здорового розуму за свого провідника. Вони вирішували кожну проблему за її достоїнством, покладаючись більш на духа ніж на букву”. Ця грецька/римська філософія була популярна в першому столітті. Чи вона вподобається християнам? Павло писав: „Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою . . . за стихіями світу, а не за Христом”.— Колосян 2:8; Дії 17:18—21.

11. Як ці два крайні погляди стали очевидними пізніше в історії?

¹¹ У пізніших століттях, навіть між християнами були захисники обох цих крайніх поглядів. Єзуїти стали славні за те, що підкреслювали моральність засновану на незчисленних церковних законах. Після реформації, у протестантизмі підкреслювалось особисті властивості й сумління, доводячи до сучасного погляду знаного як „етика стану”, яку єпіскопальний доктор Йосип Флечер зробив популярною. Національний обзервер звітує: „Доктор Флечер розшифрував спірний маніфест особистої свободи й відповідальності, заснованої на етиці братерської любові, яка він каже повинна звільнити сучасну людину від незламних, застарілих правил і таких законів як Десять Заповідей’ . . . Коли любов стане єдиним провідником, тоді аборт, передшлюбні статеві зносини, розвід,.. й інші звичайні неправильності, стають морально прийнятні для доктора Флечера в деяких становищах”.

12. Яка небезпека дивиться нам у обличчя, яку ми мусимо уникати?

¹² Ясно, люди нахиляються до крайніх поглядів — під проводом правил або сумління. Декотрі, помічаючи слабкості одного з цих крайніх поглядів, надмірно хвилюються коливаючись до другої крайності, неначе коливання маятника від права на ліво. Наприклад, на протязі Середніх Віків, цей маятник коливався від закону-схильного відношення єзуїтів до наполягання на свободу й сумління діячів епохи Реформації. Також, ви можливо знаєте про деяких батьків, які дуже вимогливо виховують їхніх дітей. Але коли ці діти виростуть, то коливаються до протилежного крайнього погляду й дозволяють своїм дітям надмірну волю, з дуже шкідливими наслідками. Легко бачити правду біблійного вислову: „Знаю, Господи [Єгово, НС, анг.], я, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, керувати своїм кроком”.— Єремії 10:23.

Божий зрівноважений, корисний провід

13. Яку допомогу Біблія дає нам щодо моральності й сумління?

¹³ У Писаннях Єгова постачив зрівноважену допомогу християнам, щоб вони могли уникати: (1) надмірно підкреслювати ті правила, які можуть довести до незначного, негнучкого поклоніння, або (2) надмірно надавати особливого значення свободі сумління, доводячи декого до людського міркування, яке навіть виправдує гріх. Щоб зрозуміти рівновагу Божого Слова і скористати з його проводу, то нам потрібно Давидового відношення: „Дороги Твої дай пізнати мені, Господи [Єгово, НС, анг.], стежками Своїми мене попровадь, провадь мене в правді Своїй й навчи Ти мене, бо Ти Бог спасіння мого”.— Псалом 25:4, 5.

14, 15. Що ми можемо навчитись від Християнських Грецьких Писань про те, як Євреї дивились на Закон і як Бог дивився на нього?

¹⁴ Біблія виявляє Ісусове несхвалення Закон-орієнтованих думок книжників і фарисеїв. Кілька євреїв, не бажаючи користуватись їхнім Богом-даним даром думати, любили б мати закони про умивання рук, про те що становило „працю” в суботу,a які десятини було слід відділяти від врожаїв, тощо. Наслідком такого приступу розвинулись обтяжливі правила, вимагаючі незкінченних тлумачень, які відвертали увагу від духа й важливіших точок у Писаннях. Ісус сказав релігійним провідникам: „Ви даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру”.— Матвія 23:23; Марка 7:3, 4.

¹⁵ Мойсеїв Закон сприяв на духовність, моральність і здоров’я євреїв, доказуючи їм, що бувши грішниками вони потребували Месії. (Галатів 3:19, 23—25; Римлян 7:7—14) Тому, що це був досконалий рівень, то жодний ізраїльтянин не міг бездоганно дотримувати його і таким чином розвинути досконале сумління. (Євреїв 9:9, 10) Отже, хоча б ці закони були божественні, то коли Божий намір для них закінчився, Він скасував їх. Тоді, замість мати стосунки з Його людьми носячими Його ім’я на основі далекосяжних писаних законах, Бог ,напише Свій закон на їхніх умах і серцях’.— Єремії 31:33; Євреїв 10:16; 2 Коринтян 3:5—11.

16. Який урок тут представляється для (а) осіб, які дуже суворо поводяться з собою, і (б) нас і нашого погляду про правила?

¹⁶ З цим на думці, то ті особи, які сьогодні координують діяльності інших, мусять вважати, щоб не обтяжувати їх непотрібними людськими законами. Схильність робити це може бути дуже сильна в тих, які є дуже суворі або вимогливі з собою самими й через це відчувають, що інші повинні так само поводитись. Проте, Павло писав християнам: „Не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радости помічники ми,— бо ви встояли вірою”. (2 Коринтян 1:24) Пов’язано з цим, християни взагалі повинні старатись і не вимагати, щоб якась влада встановляла закони для кожної справи. Замість цього, ми повинні збільшувати знання того, що Боже Слово каже, щоб привчати наші сумління і здібності розрізняти.— Євреїв 5:14.

17. Проти якого іншого неправильного погляду ми мусимо стерегтись?

¹⁷ Ще одна небезпека є коливатись до протилежної крайності відчуваючи, що кожний християнин дійсно має волю робити все те, що його сумління дозволяє йому. Недавно декотрі сперечались над цим кажучи, що „Християнство не є релігією правил”, посилаючись на такі вірші як: „Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: ,Люби свого ближнього, як самого себе!’„ (Галатів 5:13, 14) Це правда, що християни не є під Мойсеєвим законом або під якими-небудь іншими божественними законами. Однак, ми повинні бути обережними, щоб ,жодна людина не обдурила нас переконливими доводами („переконливими й привабливими доводами та обманливою бесідою”, Емплифайд Біблія [анг.])’, бо чесне дослідження Біблії показує, що вона постачає деякі закони або правила для нас.— Колосян 2:4.

Християни не є беззаконні

18, 19. Який є стан християн відносно біблійних законів і правил?

¹⁸ Павло писав до коринтян, що розпусника необхідно виключити із збору. Він додав, що ідоляни, перелюбники, мужолозники, злодії, користолюбці, п’яниці, злоріки, і хижаки „Божого Царства не вспадкують”. (1 Коринтян 5:1, 6, 7, 11—13; 6:9—11) Ми також читаємо, що християни мусять ,стримуватись від ідольських жертов, від крові, від задушенини і від блуду’ і також щоб відкидати так званих братів, які поширюють фальшиве вчення. (Дії 15:28, 29; Тита 3:10; 2 Івана 9—11) Ясно,— це є закони. Практикуючий такі гріхи не може стати правдивим християнином. І якщо б слуга Божий непокаяно практикував ці гріхи, то його муситься виключити.

¹⁹ Ми також знаходимо біблійні правила в справах за яких не виключається. Наприклад, Павло писав, щоб неодружені християни дружились „тільки в Господі”, і він наказав, що „як хто працювати не хоче,— нехай той не їсть!” (1 Коринтян 7:39; 2 Солунян 3:10) Хтось може міркувати, ,Оскільки мене не виключать за те, що я не послухаюсь цієї поради, то ці правила не можуть бути серйозні’. Яке ж нерозумне міркування! У Бога ці правила є серйозні. Чи ж Павло не казав солунянам, щоб вони ,помічали’ і „не мали зносин з” ледачими, які добровільно не слухаються законів про працювання? — 2 Солунян 3:14, 15.b

20, 21. Що ми можемо навчитись про правила в зборі, і як нам слід відчувати про них?

²⁰ Декотрі правила особливо є для добра збору. Наприклад, у минулому декотрі християни могли промовляти різними мовами. Павло наказав, щоб тільки два або три говорили при нагоді й, щоб чергувались говорячи через перекладача — правила, які поширюють мир і порядок. (1 Коринтян 14:26—33) Подібно, старші збору сьогодні можуть давати наказ, щоб не завалювати входи та виходи Залу Царства, щоб непотрібно не замовляти сидіння заздалегідь, і щоб коли ставимо автомашини на стоянку, перше подумали про нашого ближнього й безпеку. Такі правила збору не є небіблійні тому, що мають те саме на меті (мир і добрий порядок), так як Павлова порада про мови. Пов’язано з цим є біблійна порада: „Слухайтесь ваших наставників”. (Євреїв 13:17) Тому, що уникати такі гріхи як брехня і крадіж включає слухняність до Бога, то цей вірш мусить відноситись до того, щоб ми слухалися проводу старших у справах збору. І так робити не буде трудно, якщо старші не будуть „панувати над спадком Божим”.— 1 Петра 5:3.

²¹ Інші „правила” або процедури є корисні для всесвітнього стада. Наприклад, вимагається, щоб Свідки Єгови рапортували їхнє свідкування. (Порівняйте Дії 2:41, 42; 8:14.) Людина, яка крайньо коливається до особистої свободи може не погоджуватись з цим. Однак, подумайте про добро цього розпорядку тому, що надзирателі стада знають з рапортів до якої міри вже далось свідоцтво, де потрібно допомоги і коли нових учнів можна сформувати в збір. І чи ж ми не любимо читати всесвітні рапорти? (Єзекіїля 9:11; Марка 6:30; Дії 14:21—23; 15:3; 19:1—6) Довіряючи, що Бог керує Своїми людьми, то ми можемо допомагати і кооперувати.

22. Чому ми мусимо дальше простудіювати цю справу про сумління?

²² Поза точними законами або правилами, Писання поміщають помічні принципи, яких мудрі християни можуть пристосовувати для того, щоб стати „бездоганні на нашій дорозі”. (Псалом 119:1, НС, анг.) Особливо принципи помагають настроювати наше сумління до Божих думок. Але, що це значить відносно ,справ сумління’? Дехто відчуває, ,якщо якусь справу залишається на совісті, то тоді те, що я буду робити є моя особиста справа!’ Давайте ж дослідім цю справу в наступній статті й більше навчімся як ми можемо привчати наше сумління, щоб якнайбільше користати з нього.

[Примітки]

Чи ви можете пояснити?

◻ Що це є ваше сумління, і в які способи воно може допомогти вам

◻ Які два крайні заходи відносно моральності вже існували?

◻ Як Біблія допомагає нам розвинути правильний погляд морального проводу?

◻ Якого біблійного погляду нам потрібно відносно законів і правил?

[Вставка на сторінці 14]

Дуже вимогливі особи мусять остерігатись напряму складати й примушувати багато законів для інших

[Вставка на сторінці 15]

Дехто помилково відчуває, що християнин має волю чинити все те, що його сумління дозволяє йому

[Ілюстрація на сторінці 12]

У моральних справах, люди часто коливаються від одного крайнього погляду до другого.

ОБОВ’ЯЗОК ЧУТЛИВІСТЬ СУМЛІННЯ

ЗАКОНИ ПРАВИЛА ВЛАДА