Чи ми колись знову побачимо їх?

«Ви назавжди залишили нас. Ми зовсім не сподівались цього. Незважаючи на глибокий біль спричинений нам вашою смертю, ви завжди будете з нами в наших серцях. Ми ніколи не забудемо ті чудові роки, коли ви ще були з нами й ніколи не перестанемо надіятись, що колись знову побачимося».

ПОЗОСТАЛІ з родини й друзів Великого Герцогства Люксембурга повторно висказують такі почуття в газетних записках на згадку улюбленого. Подібні думки перебігають розуми багатьох інших людей, сердечні спогади, у супроводі холодної розпачі через те, що загубили улюбленого — надія змішана з непевністю. У вас можливо теж є такі реакції, або ви вже мабуть чули їх від друга, якому помер улюблений.

У більшості людей ясної надії, що вони знову побачать їхніх улюблених немає. Причина на це зрозуміла. По-перше, дуже мало людей знаходять час, щоб поінформувати себе в таких справах. І коли хтось хоче навчитись причини на надію, то інформація яку подають більшість релігій дуже невиразна, або зовсім химерна і не переконує.

Так як ви мабуть уже знаєте, для багатьох людей «майбутнє життя» для померлих значить продовження їхньої родини. Ви мабуть уже чули думку, що люди «продовжують жити в їхніх дітях». Але, чи ж таке «життя» приносить якусь свідому користь померлим або надію позосталим, що вони знову побачать їх? Зовсім ні! Дійсно, в такій думці потіха мала!

Цікавлячись нашими улюбленими, померлими як також живими, то нам потрібні відповіді на ці запитання: Якщо улюблений помирає, то чи ми колись знову побачимо його? Якщо побачимо, то коли й де? На небі? Або саме тут на землі? Дійсно, яка ж надія для померлих улюблених і для нас у майбутньому?

Відверто кажучи, відповідь на ці запитання є доброю новиною. Це добра новина в розумінні, що є певна й весела надія. Це новина, тому що є зовсім інакшою від того, що більшість людей вже чули, а навіть з релігійних джерел.

У першому столітті н. е., коли християнський місіонер Павло відвідав Афіни, Грецію, то проповідував біблійну надію для померлих. Декотрі слухачі зацікавились, а інші зневажали її. Декотрі філософи стали сперечатись з ним, і казали: «Що то хоче сказати оцей пустомов?» Інші заявляли, що він «проповідував чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію [добру новину, НС] про Ісуса й воскресення» (Дії 17:18). Так, добра новина яку Павло мав для них стосувалась воскресіння!

Яка ж ваша думка про майбутнє воскресіння — що ви знов побачите померлих живими? Чи така розмова була б вам пуста? Або, через вашу релігійну освіту й особисті переконання, чи звістка в Святому Письмі про надію для померлих є нова й дивна для вас, неначе походила від «чужого божества»?

Афіняни сказали Павлові: «Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що то значити має?» (Дії 17:20). Чи ви любили б більше навчитись про біблійну надію для наших померлих, а також для нас живих? Якщо так, то наступна стаття зацікавить вас.