Перлини з Євангелія від Марка
НАТХНЕНИЙ духом Єгови, Марко яскраво описав Ісусове життя й службу на землі. Хоч це Євангеліє не ототожнює Марка письменником, то все ж таки маємо доказ на це в творах Папія, Юстіна Мученика, Тертулліана, Орігена, Євсевія, Ієроніма, та інших письменників перших чотирьох століть нашої ери.
За традицією, апостол Петро нагромадив основної інформації для цього Євангелія. Наприклад Оріген каже, що Марко написав своє Євангеліє «за інструкціями Петра». Але, здається, Марко здобував інформацію з інших джерел, бо учні збиралися в домі Маркової матері. Тому то правдоподібно Марко був той «юнак», який ухилявся від арештуючих Ісуса, то є можливість, що він мав особисті зв’язки з Христом (Марка 14:51, 52; Дії 12:12).
Для кого написане?
Марко, здається, написав своє Євангеліє язичеським читачам. Наприклад, стислі вислови відповідають римлянським. Він пояснив слово «корбан» висловом «дар [присвячений, НС] Богові» (7:11), і вказав не те, що можна бачити храм з гори Оливної (13:3). Марко теж пояснив, що фарисеї за звичаєм «постили» а садукеї «твердять, ніби нема воскресення» (2:18; 12:18). Єврейським читачам не було б потрібно пояснювати такі вислови.
Звичайно, всі можуть скористати з читання Євангелія від Марка. Але, які підоснови цього євангелія допоможуть нам оцінювати деяких з його перлин?
Син Божий — Чудотворець
Марко говорить про чуда, яких Христос виконував з допомогою Божої сили. Наприклад, одного разу, тому що хату в якій Ісус був переповнив великий натовп, то щоб Ісус зцілив паралітика, його мусили спустити через отвір у даху (2:4). Тому що в хату натовпилося багато людей, то мабуть того чоловіка несли по драбині або зовнішніх сходах. Але чому розкрили дах? Тому що більшість дахів будувались плоскі, влаштовані на сволоках, від одної стіни до другої. Впоперек на балки влаштовували крокви, покриті гілками, очеретом, і цьому подібне. Верх цього насипали грубий шар грунту, над яким накладали пластир з глини або глину змішану з вапном. Щоб спустити паралітика до Ісуса, то мусили розкрити глиняну стелю. Але, яке благословення виникли з їхнього зусилля! Христос зцілив хворого, і всі присутні славили Бога (2:1-12). Яке ж запевнення, що Син Єгови виконуватиме чудові зцілення в новому світі!
Ісус виконав одно з Його чуд на човні, коли учні розбудили Його як Він спав на «подушці» і Він утихомирив бурю на Галілейському морі (4:35-41). Очевидно, подушка не була м’якою, яку в наш час кладуть під голову. Подушка мабуть була з шерсті на яку веслярі сідали, або тільки валик, у задній частині човна. Як би там не було, коли Ісус сказав морю «Мовчи, перестань!», то присутні бачили діяльну віру, бо «вщухнув вітер — і тиша велика настала».
Служіння в Десятимістях
Перепливши Галілейське море, Ісус увійшов у Десятимістя, або район десятьох міст. Незважаючи на те, що в тих містах мешкало багато євреїв, ці міста були центрами грецької або елліністичної культури. Там, у Гадаринському Районі, Ісус звільнив чоловіка з-під впливу демонів, який «мешкання мав у гробах» (5:1-20).
Іноді в могилах витісані із скелі ховалися психічнохворі та злочинці, або їх замешкували вбогі. (Порівняйте Ісаї 22:16; 65:2-4). У творі 19-го століття каже, що один відвідувач району в якому Ісус зустрінувся з біснуватим сказав про такий притулок: «Могила була близько 2 метри [вісім футів] висоти всередині, бо від кам’яного порога до підлоги був стрімкий східець. Могила була дванадцять кроків квадрат; але тому що світло проникало тільки крізь дверний отвір, то ми не бачили, чи там була внутрішня кімната, так як у деяких інших. Всередині ще був саркофаг (оздоблена труна), в якого складали кукурудзу та інші харчі. Таким чином ця осквернена гробниця мертвих стала безпечним, холодним та придатним притулком для живих».
Ісус і традиція
Сталось, що фарисеї та деякі з книжників нарікали на Ісусових учнів, тому що вони їли невмитими руками. Заради язичеських читачів, Марко пояснив, що фарисеї й інші євреї «не їдять, поки не вмиються по лікті» (НС). Повертаючись з ринку, вони не їли якщо перше не вимилися. За традицією вони теж «мили чаші, і глеки і мідяний посуд» (7:1-4).
Крім святенницького кроплення себе перш ніж їли, ті євреї занурювали або мили в воді чаші, глеки та мідяні посудини, якими користувались під час обіду. Вчений Джон Лайтфут пояснює до якої міри традиція сковувала їх. Посилаючись на рабинську літературу, він показав, що вони звертали велику увагу на дрібниці — кількість води, спосіб та відповідний час для вмивання. Лайтфут цитує з джерела, яке вказує не те, що деякі євреї старанно вмивались перш ніж приймали харч, щоб цим чином відвернути поранення Шібтою, «злого духа, який сидить на руках людей вночі: і якщо хтось доторкнеться їжі невмитими руками, то той дух тоді спускається на їжу, і з того може виникнути небезпека». Не дивно, що Ісус обвинувачував фарисеїв у «занехаянні заповіді Божої, і дотриманні передань людських» (7:5-8).
Останнє публічне служіння Ісусове
Описавши Ісусову пізнішу службу в Галілеї й в Переї, Марко тоді зосереджує увагу на події в Єрусалимі та його околицях. Наприклад, сталось одного разу Христос дивився як люди в храмі кидали гроші в скарбницю. Ісус бачив, як одна вбога вдова кинула тільки «дві монети найдрібнішої вартості». Все-таки, Він сказав, що вона дала більше за всіх інших, бо вони давали з свого лишка, тоді як «вона поклала з убозтва свого все, що мала,— свій прожиток увесь» (12:41-44). За грецьким текстом, вона вкинула дві лепті. Єврейська лепта була найдрібнішою мідяною або бронзовою монетою, якої грошова вартість сьогодні — майже зовсім незначна. Ця вбога жінка зробила все, що могла, і зробила нам гарний приклад щедрості, у підтримуванні правдивого поклоніння (2 Коринтян 9:6, 7).
При закінченні Ісусової служби, Його привели на розпитування до Понтія Пилата, якого ім’я й титул «префект» вирізьблено на камені знайденого в Кесарії в 1961 р. У таких далеких районах як Іудея, губернатор (префект) мав військовий контроль, і був відповідальний за фінансове управління, а також служив суддею. Пилат мав владу відпустити Христа, але піддався тискові від Ісусових ворогів і старався задовольнити натовп, видаючи Його на розп’яття й відпустив їм бунтарського вбивця Варавву (15:1-15).
Виникли різні традиції про Пилатове пізніше життя й смерть. Наприклад, історик Євсевій написав: «Сам Пилат, губернатор за днів нашого Спасителя, до такої міри вплутався в нещастях, що був змушений ставати своїм катом, і покарати себе самогубством: здається, божественне правосуддя, швидко настигло його». Незважаючи ж на таку можливість, Ісусова смерть була найважливішою. Дійсно, офіцер (сотник) римської армії правду говорив, коли сказав: «Чоловік Цей був справді Син Божий!» (15:33-39).
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]
З ласки Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]
З ласки Israel Department of Antiquites and Museums; photograph from Israel Museum, Jerusalem