Коли відгукуються кам’яні серця
У ПОЛЬЩІ 1989 РОКУ СВІДКИ ЄГОВИ були офіційно визнані як релігійна організація. Тих Свідків, що відбували ув’язнення за свій християнський нейтралітет, поступово випустили, а у в’язниці залишилося багато їхніх колишніх співкамерників, котрі дуже хотіли більше дізнатися про Біблію. Ось розповідь про те, як в одній такій в’язниці Свідки Єгови докладають зусиль, аби допомогти тим, хто колись мав кам’яне серце, відгукнутися на силу Божого Слова.
У ВОЛУВІ, містечку на південному заході Польщі, в котрому живе 12 000 мешканців, вже 200 років стоїть в’язниця. Там сидять деякі найзапекліші злочинці у Польщі. Відколи працю Свідків Єгови було офіційно визнано, наші брати з великим ентузіазмом намагаються донести до в’язнів добру новину про Царство.
Шлях до цього відкрив лист, котрий Міністерство юстиції у лютому 1990 року надіслало всім начальникам польських в’язниць. У листі радилося «не чинити перешкод» жодному з в’язнів, який хоче отримати публікації Товариства Вартової башти або зустрітися зі Свідками Єгови. Свідки — а деякі з них довгий час провели у волувській в’язниці — добре знали багатьох закоренілих злочинців, що відбували там строк. Проте брати просили в Єгови поблагословити їхні зусилля, щоб біблійна правда пом’якшила кам’яні серця інших в’язнів.
Початок праці
«Розпочати виконання цієї програми було важко,— говорить брат Чеслав із міста Вроцлава (приблизно 40 кілометрів від Волува), якому дозволили відвідувати в’язницю у Волуві.— Знадобилося багато довгих обговорень зі службовцями в’язниці, поки вони переконалися, що наші «релігійні служби» приносять користь ув’язненим».
«Справу ускладнило те,— пригадує Павел, товариш Чеслава,— що один офіцер високого рангу твердив, ніби в’язні просто використовують релігійні служби задля своєї матеріальної вигоди». Але коли 1991 року троє колись небезпечних злочинців виявили готовність охреститися, керівництво в’язниці змінило своє ставлення і Свідкам стало легше співпрацювати.
«Ми почали з того, що свідчили в’язням, їхнім рідним, які приходили на відвідини, та персоналу в’язниці,— пояснює Чеслав.— Через певний час нам дозволили проповідувати добру новину від камери до камери — такого досі не траплялось. Нарешті, коли ми знайшли перших зацікавлених, нам дозволили користуватися маленьким залом, де можна було проводити біблійні вивчення та християнські зібрання». Справді, Єгова відкрив шлях до кам’яних сердець в’язнів.
Ефективна освітня програма
Незабаром той невеличкий зал виявився замалим. У праці проповідування брали участь як охрещені в’язні, так і брати, котрі приходили з волі, тож на зібрання почали ходити аж 50 ув’язнених. «Понад три роки ми проводили там усі наші щотижневі зібрання, і в’язні регулярно відвідували їх»,— розповідає один з місцевих старійшин. Тому у травні 1995 року їм дозволили збиратися в більшому залі.
Як відповідальні брати визначають, хто може прийти на зібрання у в’язниці? «У нас є список в’язнів, котрі виявляють щире зацікавлення правдою,— пояснюють брати Чеслав та Здіслав.— Якщо в’язень не робить духовного поступу або без поважної причини пропускає зібрання, виявляючи тим, що недостатньо цінує такі заходи, ми викреслюємо його ім’я зі списку та повідомляємо про це начальника [охорони]».
Під час біблійних вивчень брати навчають в’язнів ще й того, як слід готуватися до зібрань і ефективно користуватися нашою літературою. Тому в’язні приходять на зібрання вже добре підготовленими і вільно беруть участь у ньому. Вони дають підбадьорливі коментарі, вправно користуються Бібліями та застосовують поради до себе. В їхніх коментарях можна часто почути такі зауваження, як: «Я бачу, що мені треба зробити те чи інше».
«Усього у волувській в’язниці проводиться 20 біблійних вивчень. Вісім з них проходять під керівництвом трьох ув’язнених-вісників»,— говорить секретар збору. Крім того, ті вісники мають добрі результати, проповідуючи від камери до камери та під час прогулянок у дворі в’язниці. Наприклад, за десять місяців від вересня 1993 року до червня 1994 року вони розповсюдили 235 книжок, майже 300 брошур та 1700 журналів. Недавно двоє службовців в’язниці попросили про біблійні вивчення.
Спеціальні конгреси приносять радість
З часом до освітньої програми у тій в’язниці було додано ще один елемент— спеціальні конгреси. Роз’їзні наглядачі та інші кваліфіковані брати представляли у спортзалі в’язниці найважливіші частини програми районних та спеціальних конгресів. Перший спеціальний конгрес відбувся у жовтні 1993 року. Його відвідало 50 в’язнів та «цілі сім’ї разом з жінками й малими дітьми прибули з Вроцлава», повідомляла газета «Слово Польське». Усього на цьому конгресі було 139 присутніх. Перерва у програмі конгресу дала можливість поласувати обідом, який приготували сестри, та провести час у чудовому християнському спілкуванні.
З того часу відбулися ще сім спеціальних конгресів і користь від них отримали не тільки ті, хто сидів у в’язниці, але й інші люди. Одна сестра-Свідок відвідала чоловіка, який колись відсидів у волувській в’язниці, а тепер жив у містечку. Спочатку він поставився до цих відвідин негативно. Але коли почув, що певний в’язень став Свідком, то не міг отямитися з подиву: «Той убивця тепер є Свідком?» У результаті цей чоловік погодився вивчати Біблію.
Дивовижне перетворення
Чи ця широкомасштабна освітня програма справді пом’якшила кам’яні серця в’язнів? Нехай вони розкажуть самі.
«Батьки залишили мене ще малого, тож я ніколи не знав їх і дуже страждав від браку любові,— пригадує Здіслав, схильний до роздумів чоловік.— Замолоду я втягнувся у злочинність і кінець кінцем вчинив убивство. Почуття провини викликало думки про самогубство, і я розпачливо шукав справжньої надії. Тоді у 1987 році мені до рук потрапив журнал «Вартова башта». З нього я дізнався про надію на воскресіння та вічне життя. Зрозумівши, що не все ще втрачено, відклав думки про самогубство та почав вивчати Біблію. Сьогодні я навчився про те, яке значення має любов Єгови та братів». З 1993 року цей колишній убивця є службовим помічником та допоміжним піонером у в’язниці, а минулого року став повночасним піонером.
Томаш, з другого боку, охоче погодився на біблійне вивчення. «Проте це не був щирий учинок,— зізнається він.— Я вивчав Біблію тільки тому, що мені подобалося хизуватися перед іншими, пояснюючи їм вірування Свідків Єгови. Але робити щось згідно з біблійною правдою я не поспішав. Одного разу мені захотілося піти на християнське зібрання. Там охрещені в’язні дуже тепло мене привітали. Тоді я зрозумів, що мені треба не вихвалятися набутим знанням, а пом’якшити своє кам’яне серце і змінити спосіб мислення». Томаш почав одягатись у нову християнську особистість (Ефесян 4:22—24). Сьогодні він є присвяченим охрещеним Свідком і з радістю проповідує від камери до камери.
Тиск колишніх друзів
Ті, хто навчився біблійної правди у в’язниці, страждали від сильного тиску з боку колишніх друзів-в’язнів та в’язничних службовців. Так один в’язень пригадує: «Мене постійно висміювали й брали на глум. Але я пам’ятав підбадьорливі слова братів. «Продовжуй молитися до Єгови,— говорили вони мені.— Читай Біблію, і відчуєш внутрішній спокій». Це справді допомогло».
«Мої співкамерники не шкодували сил на в’їдливі зауваження про мене,— говорить Рішард, охрещений брат міцної статури.— Можеш ходити на свої зібрання, але не намагайся виділятися або вдавати з себе ліпшого, зрозумів?» — попереджували вони мене. Коли я почав застосовувати біблійні принципи в житті й робити у ньому зміни, мені довелось постраждати за це. Співкамерники перекидали моє ліжко, розкидували біблійну літературу та робили розгардіяш у моїй частині камери. Я молився до Єгови про допомогу, аби не втрачати самовладання, і тихо брався прибирати. Через якийсь час ці напади припинились».
«Коли ув’язнені бачать, що ми твердо вирішили служити Єгові,— розповідають інші охрещені в’язні,— то тиск набирає іншої форми. Тоді нам можуть сказати: «Пам’ятай, тобі більше не можна пити, курити або брехати». Такий тиск допомагає контролювати себе і швидко позбуватися будь-яких пороків чи поганих звичок. Під цим тиском також легше розвивати плоди духу» (Галатів 5:22, 23).
Присвячені служителі Бога
З дозволу адміністрації перше хрещення відбулося навесні 1991 року в спортивному залі в’язниці. Щасливим кандидатом до хрещення був Здіслав. Цю подію відвідало дванадцять в’язнів і ще приїхали 21 брат та сестра. Те зібрання дуже підбадьорило в’язнів. Декілька з них так успішно навчались, що пізніше того ж року охрестилися два інших в’язні. Через наступних два роки, у 1993 році, хрещення проводилося двічі і своє присвячення Єгові символізували ще сім в’язнів!
У повідомленні про хрещення, яке відбулося в грудні, місцева щоденна газета «Вечур Вроцлавя» писала: «Люди стікаються до спортивного залу, вітаючись зі всіма та тиснучи один одному руки. Тут немає чужих. Вони всі утворюють одну велику родину, об’єднану в думках, в способі життя та в служінні одному Богу, Єгові». Ця «одна велика родина» складалася із 135 чоловік, серед яких було 50 в’язнів. Познайомтесь із деякими з них.
Єжи, котрий охрестився у червні, говорить: «Хоч я зіткнувся з біблійною правдою ще декілька років тому, у мене дійсно було серце з каменю. Шахрайство, розлучення з першою дружиною, незаконні стосунки з Крістіною, позашлюбна дитина та часті ув’язнення — таким було моє життя». Побачивши, як інші запеклі злочинці у в’язниці стали Свідками, Єжи замислився: «Може б і я міг стати ліпшою людиною?» Він попросив, щоб з ним вивчали Біблію, і почав приходити на зібрання. Але справжній перелом у житті Єжи відбувся тоді, коли він дізнався від прокурора, що три роки тому Крістіна стала Свідком Єгови. «Для мене це було повною несподіванкою! — говорить Єжи.— Я подумав: «А що ж буде зі мною? Що я роблю?» Зрозумів: необхідно довести до ладу своє життя, коли хочу отримати схвалення від Єгови». Внаслідок цього у в’язниці відбулося щасливе возз’єднання Єжи з Крістіною та їхньою 11-річною донькою Маженою. Незабаром Єжи та Крістіна узаконили свій шлюб. Щоправда Єжи все ще у в’язниці й має свої радощі та труднощі, але він недавно навчився мови жестів і тепер може допомагати глухим в’язням.
Мирослав був причетним до злочинів ще тоді, як учився в початковій школі. Він дуже захоплювався вчинками своїх друзів і незабаром став наслідувати їх. Багатьох людей він пограбував або побив. Так Мирослав потрапив до в’язниці. «Опинившись у в’язниці, я звернувся до священика за допомогою,— зізнається Мирослав.— Але на мене чекало гірке розчарування. Тож я вирішив прийняти отруту і так покінчити з життям». Того самого дня, коли Мирослав планував учинити самогубство, його перевели до іншої камери. Там він знайшов примірник «Вартової башти», в якому обговорювався зміст життя. «Ця проста та зрозуміла інформація виявилась якраз тим, чого мені бракувало,— додає Мирослав.— Тепер я захотів жити! Я помолився до Єгови і попросив Свідків вивчати зі мною Біблію». Він швидко просувався у своєму біблійному вивченні та 1991 року охрестився. Сьогодні він служить у в’язниці допоміжним піонером і має привілей проповідувати від камери до камери.
Поки що охрестилося 15 в’язнів. Сума строків, на які їх засуджено, складає 260 років. Декого випустили ще до закінчення строку ув’язнення. Одному в’язню зменшили його 25-річний строк на 10 років. Декілька тих, хто цікавився правдою у в’язниці, стали охрещеними Свідками після звільнення. Крім того, ще чотири в’язні тепер готуються до хрещення.
Визнання з боку адміністрації в’язниці
«Особливо помітно змінюється склад розуму ув’язнених,— стверджується у звіті в’язниці.— Багато кидають палити і підтримують чистоту у своїх камерах. Такі зміни в поведінці спостерігаються у багатьох в’язнів».
Як повідомляється в газеті «Життя Варшави», адміністрація в’язниці у Волуві визнала, що «новонавернені є дисциплінованими; вони не створюють проблем для охоронців». Далі у тій статті зауважується, що ті, кого випустили до закінчення строку ув’язнення, добре увійшли до кола Свідків Єгови і не повертаються на шлях злочинності.
А що про це думає начальник в’язниці? «Робота Свідків Єгови у цій в’язниці є дуже бажаною,— говорить він і визнає, що «у ході біблійного вивчення [зі Свідками] цінності та моральні норми в’язнів змінюються та стають для тих в’язнів новою провідною силою в житті. В’язні стають дуже тактовними і ввічливими. Вони старанні робітники, і з ними майже немає проблем». Такі прихильні коментарі органів влади, звичайно, винагороджують тих Свідків Єгови, які працюють з ув’язненими у волувській в’язниці.
Свідки, котрі відвідують в’язницю, гідно оцінюють слова Ісуса: «Я... знаю Своїх, і Свої Мене знають... Мій голос почують вони,— і буде отара одна й Один Пастир» (Івана 10:14, 16). Навіть мури в’язниці не перешкодять Доброму Пастиреві Ісусу Христу зібрати вівцеподібних людей. Волувські Свідки дуже вдячні за привілей брати участь у цьому радісному служінні. І вони сподіваються, що Єгова й надалі благословлятиме їхні намагання допомогти багатьом кам’яним серцям відгукнутися на добру новину про Царство, поки не настав кінець (Матвія 24:14).
[Рамка на сторінці 27]
Проблема «великої дитини»
«Провівши у в’язниці певний час, в’язень часто втрачає відчуття того, як це є жити на волі або самостійно,— зауважують Свідки, котрі проповідують у волувській в’язниці.— Так виникає проблема «великої дитини»: людина, вийшовши з в’язниці, не знає, як піклуватися про себе. Саме через це роль збору полягає не тільки в тому, щоб навчити цю людину біблійної правди. Ми маємо підготувати її, щоб вона стала частиною суспільства, та попередити про нові небезпеки й спокуси, які можуть зустрітися. Нам треба бути обережними, щоб не опікати таку людину надмірно, але допомогти їй розпочати нове життя».