Врожайний край венда

УЖЕ десять років ми з дружиною повночасно благовістимо людям венда. Вони живуть на півночі Південно-Африканської Республіки, в місцевості, що розташована на південь від річки Лімпопо. Народ венда — це велика група племен, які переправилися через Лімпопо протягом минулих сторіч. Декотрі венда твердять, що їхні пращури оселилися тут ще понад тисячу років тому.

Цю місцевість справді колись займала давня цивілізація, що мала назву царство Мапунґубве. Там були перші великі міські поселення в Південній Африці. Його володіння охоплювали долину Лімпопо, котра широкою смугою простяглася із заходу Ботсвани на схід Мозамбіку. Приблизно у 900—1100 роках н. е. Мапунґубве постачало арабам-крамарям слонову кістку, роги носорогів, шкури, мідь і навіть золото. Під час розкопок на королівському могильному кургані Мапунґубве знайдено високомистецькі скульптурні вироби, оздоблені золотом. За словами однієї енциклопедії, це одне з «найдавніших свідчень видобутку золота на півдні Африки».

Золота тут більше не добувають. Нині край венда відомий своїми родючими землями. На південь від гір Соутпансберґе розкинулась долина, багата на врожаї авокадо, бананів, манго й гуаяви. Окрім пеканового та макадамієвого горіхів тут також удосталь городини. Серед її представників — дикий мурого, що нагадує смак шпинату і користується чималою популярністю в місцевих мешканців.

Венда — народ миролюбний та гостинний. Зазвичай, на прохання голови родини несподіваному гостю тут готують курча. Цю страву їдять разом з бусва — основним місцевим продуктом харчування, приготованим з маїсу. Голова родини завжди проводить свого гостя, йдучи з ним частину шляху,— це традиційний вияв поваги. Дітей навчають елегантно вітатися з відвідувачами, вклоняючись і проводячи однією рукою по іншій. На цій сторінці зображено двох жінок венда, які вітаються саме таким узвичаєним способом.

Важка мова

Європейцям нелегко опанувати мову венда. Наприклад, трудність полягає в тому, що багато слів пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Одного разу, виголошуючи у зборі Свідків Єгови біблійну промову мовою венда, я хотів заохотити слухачів розмовляти з кожною людиною. Один з них не втримався від сміху, бо замість фрази «кожній людині», я сказав «кожному пальцеві».

Коли я вперше спробував заговорити мовою венда в публічній праці свідчення, одна пані відповіла: «Я не розмовляю англійською». Ось тобі й маєш, я гадав, що говорю виразною венда, а вона подумала, що це англійська! Ще пам’ятаю, якось підійшов до однієї хати і попросив дитину покликати голову сім’ї. Мовою венда голова сім’ї — то́го. Помилково сказавши того́, я попросив покликати домашню мавпу! Такі помилки знеохочували мене, проте завдяки наполегливості ми з дружиною вже досить непогано володіємо цією мовою.

Духовний врожай

Край венда приносить багаті врожаї також у духовному розумінні. У 1950-х роках серед переселенців, котрі приїхали із сусідніх країн на роботу в мідну копальню міста Мессіни, було засновано збір Свідків Єгови. Завдяки їхній ревній діяльності багато людей венда познайомилось із біблійними істинами. Через десять років у містечку Сібаса в приватному будинку вже відбувались зібрання групи Свідків, які походили з венда.

Щоби прискорити ріст на цій урожайній ниві, південноафриканський філіал Товариства Вартової башти надіслав туди повночасних благовісників. Невдовзі група у Сібасі виросла й перетворилась на великий збір. Християнські зібрання проводились тоді у шкільній аудиторії. Проте з часом по сусідству, в містечку Тогояндоу, постав Зал Царства: його допомогли збудувати Свідки Єгови з району Пітерсбурга, що близько 160 кілометрів на південь.

Північ Південно-Африканської Республіки населяє понад 500 000 людей, які розмовляють мовою венда. Коли у 1950-х тут починали проповідувати про Царство, серед людей венда не було жодного Свідка. Тепер їх більше 150. Однак це не кінець справи, бо ще необхідно виконати велику роботу й опрацювати багато територій, на котрі не ступала нога проповідника. У 1989 році ми почали відвідувати село венда, яке називається Гамуцга. У той час там жив лише один Свідок. Нині в Гамуцга мешкає більше 40 вісників Царства. Зараз ми завершуємо будівництво власного Залу Царства, і все це знову завдяки допомозі Свідків з пітерсбурзьких зборів та грошовим пожертвам братів з багатших країн.

Ми з дружиною живемо на фермі в невеликому будиночку-автопричепі. Простий спосіб життя дозволяє присвячувати більше часу проповідуванню доброї новини місцевим мешканцям (Марка 13:10). Через це ми отримали велике благословення — привілей допомогти багатьом людям присвятити своє життя Богу Єгові. Одним із прикладів цього є Майкл. У свого приятеля він побачив книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі»a. Почавши читати її, він одразу зрозумів, що сказане в ній — правда. Майкл звернувся до Товариства Вартової башти і попросив надіслати йому більше біблійної літератури. У листі він розповів, що недавно охрестився і став членом місцевої апостольської церкви. «Я побачив, що йду до Божого Царства неправильним шляхом,— написав Майкл,— тож вирішив приєднатися до вас, але не знаю, як це зробити». Він дав свою адресу й попросив відрядити Свідка Єгови, який би йому допоміг. Мені вдалося розшукати Майкла і започаткувати з ним домашнє біблійне вивчення. Сьогодні він є охрещеним Свідком і вірно служить Єгові.

У грудні 1997 року ми відвідали обласний конгрес Свідків Єгови під гаслом «Віра в Боже Слово», котрий відбувся на стадіоні в Тогояндоу. Кількість присутніх становила 634, а 12 охрестилось. Мені дали привілей виголосити мовою венда дві промови. Для нас з дружиною той конгрес став справжньою віхою після десяти років радісного служіння на нивах цього врожайного краю! (Надіслано).

[Примітка]