Клопоти притискують Швецію

Від “Пробудись!” кореспондента в Швеції

ШВЕЦІЯ довгий час втішалася індустріальним миром. Американський політичний аналітик Маркіс Чайлдс приписує цей успіх швецькій так званій “середній” політиці. А це значить спосіб життя між крайностями соціалізму і капіталізму. Це є спосіб, який об’єднує приватне підприємство з урядом і має великий вплив на розвиття економії.

Недавно, одначе, такий спосіб життя в Швеції захитався. Колись, суперечки між робітничими союзами, та спілками роботодавців, долагоджували переговорами про платню. Законами забезпечували період двосторонних договорів протягом якого робітникам забороняли страйкувати, а роботодавцям закривати підприємство і звільняти робітників. Але тепер такі закони вже є недійсні.

Індустріальний мир розбитий

Іскра, яка почала клопоти появилася при кінці 1969 р. Клопіт прийшов у формі страйку по копальнях залізної руди в північній Швеції. Хоч уряд, як і юнія гірників, противилися їхньому вчинку то коло 4.800 гірників найняті урядом в Луссаваара-Кірунаваара (LKAB) таки покинули роботу. Підраховування поглядів відкривають, що більшість робітників у Швеції підтримували гірників.

Цей страйк тривав п’ятдесят сім робітничих днів поки склали тимчасову угоду. Але ще відбулося багато більше подібних страйків. У 1970 р. Швеція зазнала 127 подібних страйків, де було включено 22.900 робітників і 155.700 днів праці було загублено!

Клопоти продовжаються

На початку 1971 р. стан не поліпшився, але погіршився. Великі страйки захитали країну. Між тими, які страйкували були лікарі, ветеринари, пілоти, метеорологи, урядові урядники, навіть робітники в парламенті та комітетах, і головні розпорядники залізниць. Це допровадило до того, що залізнична служба зупинилася в цілій країні і треба було відпустити з праці багато тисяч робітників, що працюють по індустріях залежних від залізничної транспортації!

Недавно відпустили 25.000 вчителів. Отже більше як 700.000 студентів залишилися без вчительського нагляду. Це піднесло питання чи студенти могли продовжати вчитися в школі або вдома, щоб не вважали їх, що вони беруть сторону в суперечці.

Ясно, що багато студентів не любили цього. Вони казали: “Уряд мусить прийняти відповідальність за те, що ми стратили так багато часу і припізнили закінчення школи”. Інші казали: “Ми повинні виступати проти кляс тих вчителів, яким ще дозволяють працювати”.

Але це не була найбільша криза. Урядова Рада для колективної Угоди погрожувала звільнити близько 3.500 членів Ліги Військових Офіцерів, якщо вони не схочуть прийняти платню, яку наложать призначені посередники, до якогось призначеного часу. Про таку акцію ніхто ще й не чув. Жоден уряд ще не відпускав офіцерів свого власного війська!

Новини скоро розійшлися по цілій Європі. Кореспонденти журналів із принаймні десятьох чужих країн зараз зачали телефонувати до військового центру в Стокгольмі. Вони хотіли знати коли й де вони зможуть поговорити і зфотографувати офіцерів, яким замкнули доступ до їхніх бюр або казармів.

Переговори не мали успіху

Переговори, щоб залагодити багато незгод не мали успіху. По суті, казали, що ще ніколи не було таких незгод. Одно залагодження за другим було відкинено. Комісії посередників не могли знайти відповідей до різних проблем. Цей стан потряс Швецію, як можна було бачити з звітів по журналах.

Стокгольм журнал Svenska Dagbladet, з 15-го лютого 1971 р., помістив ось яке спостереження про цей стан: “Це є бунт горожан проти суспільної утопії. Уряд і Юнії мусять уживати багато обережности, щоб взірець швецького суспільства не обернувся в огидний Північний образ”.

Щось треба було робити. Збільшення страйків і звільнення робітників загрожувало покалічити державу. Отже пропонували закон, щоб заборонити всі страйки і звільнення робітників на шість тижнів, починаючи 13-го березня. Протягом цього часу колишні угоди про платню й інші справи мали бути в силі. Думка була, що до шістьох тижнів різні партії певно досягнуть якоїсь згоди. Закон був негайно представлений в парламенті й без жодного клопоту був затверджений переважаючою більшістю.

Проте, до кінця шістьох тижнів таки не було ніякої згоди.

Справи нарешті полагоджені

Аж посередині червня, коло 400.000 урядових робітників примирилися з своїм роботодавцем, Урядовою Радою для Колективної Угоди. Але в так званих приватних справах, включаючи близько 800.000 робітників, не було ще згоди.

Стан погіршувався. 24-го червня 1971 р. було призначено, як дата, коли Федерація Робітничих Юній буде починати серію страйків, якщо до того часу не прийдуть до якоїсь згоди. Ці страйки будуть включати коло 90.000 членів на головних позиціях. Намір був паралізувати індустрію й комерцію в країні. Але, в той самий час Швецька Робітнича Конфедерація погрожувала відпустити всіх робітників.

Нарешті, 22-го червня, після більше як сім місяців переговорів, компанії прийшли до згоди. Вони підписали угоду за порадою Комісії Посередників. Робітникам дали 27.5 процентів більше платні на протязі трьох років. Їм також дали більших соціальних користей, включаючи зниження віку відступу від праці на пенсію від шістдесят сім до шістдесят п’ять років віку і підвишку пенсії та користі для хворих. Це залагодження буде коштувати приблизно шість тисяч мільйонів кронор або 1.160.000.000 доларів.

А що ж відносно майбутності?

Однак, перед підписанням угоди, то Робітнича Конфедерація дістала поправку в законі відносно замороження платні, дозволяючи досить велике збільшення в платні. Таким способом, коли робітники будуть діставати більше грошей, то ціна й податки також будуть підноситись вгору. Це підвищення забере більшу частину з користей більшої платні. Одно обчислення показує, що робітники дістануть лише близько 2 проценти збільшення.

Незважаючи на згоду, можна чути голоси незадоволення. Цікаво знати чи різні партії будуть дотримувати своєї умови. Чи мир буде тривати? Багато можуть робити припущення. Але тільки час покаже.