Частина 3

Електрична церква потрясає американську політику

ПРОМОВЕЦЬ був палкий й динамічний. Вимахуючи своєю Біблією перед групою, складаючись з 1.000 дружин проповідників, він сказав: „Ми маємо відповідь на політичний хаос цієї країни, на економічну руїну, на моральний сором і на слабкості родини”.

Яка була відповідь? „Ми мусимо з’єднати наші серця й руки, щоб поставити нашу країну назад на ноги. . . . Ми мусимо вимагати зміни”, сказав Джеймс Рабісон, проповідник з Тексасу.

Мовою, яка приваблює багато щирих християн, він нещадно засуджував аборт. „Якщо масове вбивство ненароджених в утробі їхніх матерів не є злом, тоді людину не можна винуватити про жоден гріх”.

Тимчасом, на другому боці країни інший промовець, теж красномовний, давав пораду своїм колегам. „Що ви можете робити з ваших кафедр?” він запитав. „Ви можете записувати людей голосувати. Ви можете пояснювати їм спірні питання. І ви можете схвалювати кандидатів, в неділю рано саме в церкві”. Так, як Рабісон, Джері Фалвел — найславніший виступатель Електричної Церкви — провадив енергійну кампанію для політичних проблем і спірних питань.

Багато людей слухають те, що ці проповідники говорять їм. Тижнева телевізійна програма Джеймса Рабісона розходиться по 100 телевізійномовних станціях. Фалвелова програма є ще популярнішою. Кожного тижня на неї дивляться від 6 до 18 мільйонів глядачів по майже 400 телевізійних каналах і 400 радіостанціях.

Такі політично-консервативні проповідники Електричної Церкви прагнули впливати на голосуючих людей під час американських виборів минулої осени. Недовго перед виборами декотрі з них виступали з промовами на Інструктажі Народних Справ у Даласі, Тексасі, на якому то зібранні було коло 15.000 релігійних фундаменталістів, більшість з цих священики. Республіканський кандидат на президента, Роналд Рейґен, також виступив з промовою й похвалив групу, кажучи: „Релігійна Америка пробуджується. Можливо, що саме на час заради нашої країни”. За це йому щиро аплодували.

Звичайно, Рейґен виграв вибори у так званому „різкому розподілі голосів для консервативної партії”. Активна релігіо-політична група, Моральна Більшість, заявила свою участь у тій перемозі, кажучи, що внесла коло 4 мільйонів голосів до списку під час кампанії, більшість з яких голосували на Рейґена. Значно, багато сенаторів проти яких виступала Моральна Більшість і подібні групи загубили свої посади порівняльно незнаним політичним провідникам.

Переглядаючи сенатські перегони, то часопис Нью-Йорк Times сказав, що „Моральна Більшість, Християнський Голос, та інші консервативні, церковно-орієнтовані групи брали активну участь у „моральних оцінках”, які були проти лібералів. Не робить різниці скільки членів вони допомогли вибрати до конгресу, то сподіваються, що їхній вплив буде продовжуватись через те, що вони настрашили багато тих провідників, котрі колись були на посаді”.

Один радіючий проповідник сказав, що ці наслідки були „найважливіший день для консерватизму й американської моральності в моєму дорослому житті”. Інші не були такі задоволені. Єпіскопальні єпіскопи Америки видали пасторський лист у якому осуджували схвалення політичних кандидатів священиками. Єпіскопи твердили, що таке схвалення „в ім’я Боже перекручує християнську правду й загрожує свободі релігії в Америці”.

Інші проповідники також турбувались політикою Електричної Церкви. Один священик з Форт-Ворт противився, що хоч оголошують такі зібрання, як Інструктаж Народних Справ бути непартійними, то вони „завжди обертаються в об’єднання республіканців”. Навіть консервативні політикани турбуються цим, і один службовець Рейґена сказав, що „це одруження релігії з політикою є найнебезпечніша річ, найжахливіша річ, яку я ще бачив”.

Жодні з цих критиків не бентежать таких активістів (громадський діяч), як той, котрий признався, що „п’ятнадцять років тому я противився своїм теперішнім діяльностям, але я тепер переконався, що ця країна є морально хвора й не поправиться без нашого втручання”.

Ці проповідники скоро звертають увагу на очевидне лицемірство ліберальних (вільнодумних) і політично-активних священиків, котрі виступали проти в’єтнамської війни або атомної енергії, але, котрі осуджують подібні вчинки консерваторів. „Ніхто ніколи не обвинувачував Народну Раду Церков тим, що вона змішує релігію з політикою”, нарікав один з них, додаючи, що коли він вмішується, „то цим порушує розлуку церкви від держави”.

При кінці виборної кампанії, було ясно, що американські релігійні провідники були гостро розділені. Ліберальні релігійні провідники твердили, що консервативні священики неправильно натякали, що люди, котрі не погоджувались з ними не були християнами. Народна Рада Церков, предмет люті цих консерваторів, видала твердження, що „неможливо розрізнити виключно ,християнського голосу’ ”.

З другого боку, консерватори були переконані, що виконували місію від Бога, щоб навернути країну морально, і що їхні ліберальні співсященики були частиною проблеми. Справді, коли Моральна Більшість вирішила, що баптистський священик, котрий служив у конгресі на протязі 16 років був занадто вільнодумним, то допомогла організувати коло 2.000 добровольців ходити від дому до дому на користь противника того священика. „Це Моральна Більшість дуже потихенько, але дуже ефективно, покрила мій район немов наметом”, признався священик, який загубив в первинних виборах.

Нема сумніву, що багато політично-активних проповідників Електричної Церкви дуже турбуються поширенням неморалності в Америці й по цілому світі. Більшість з них є дуже переконані, що країна, котра дозволяє аборти не може мати Божого схвалення, й який-небудь щирий християнин мусить погодитись з цим. Вони вірять, що народний брак зацікавлення Біблібю допоміг поширити сьогоднішній занепад моралів. У телевізійній проповіді, один з їхніх провідників сказав: „Ми всі повинні студіювати Біблію й навчитися вірити в Бога. Необхідним є наслідувати Його навчання, щоб ми мали силу боротись проти неморальних і Бога-зневажливих сил, які перебирають владу над політикою й засобами передачі новин”.

Який християнин буде заперечувати, що ми мусимо студіювати Біблію й вірити в Бога? Запитання є, чи Бог навчає нас у Біблії, щоб ми „боролись” за контролем над політикою й засобами передачі новин? Чи ж це є звістка, яку Боже Слово поміщає для нашої генерації?

Ви можливо пригадуєте собі, що Ісус Христос мав не одну нагоду користуватись політичною владою, але ніколи не вибрав цього. Коли люди бачили, що Він міг чудесно харчувати їх, то старались зробити Його своїм царем, безсумнівно думаючи, що цим розв’яжуть їхні економічні проблеми. Історія каже, що „люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив (нагодував коло 5.000 чоловіків тільки п’ятьма хлібами й двома рибами), гомоніли: ,Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!’ Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один”.— Ів. 6:14, 15.

Ісус не шукав політичної влади; Він втікав від неї! Чому ж Йому втягатись у брудну політику Юдеї та Галілеї? Так як Ісус пізніше сказав Понтійському Пилатові: „Моє царство не є частиною цього світу”. [Ів. 18:36, НС, анг.] Якщо Ісусове царство не було частиною цього світу, коли Він був на землі, то чи ж воно тепер сталось частиною цього світу, тільки тому, що Ісус тепер є на небі? Правда, що так вірити не було б логічно?

Ісус знав, що Він не міг виправити зіпсовану політику в Його часі, і Він навіть не старався робити це. Він знав, що коли б був стався політичним месією, обіцяючи людям свободу від римського пригноблення, тоді різні групи, як-от єврейська народна Зілот партія, були б тільки використували Його, а потім відкинули б Його. Жодне з цього не принесло б славу Його Отцеві, Богові Єгові.

Чи це можливо, що Ісус цікавиться виправляти зіпсовану політику в нашому часі? Або, чи це більше правдоподібно, що проповідники, котрі входять у політику самі можуть бути вжиті й зіпсутись цим досвідом? Значним є, що Моральна Більшість не розвилась за поняттям якогось священика. Ця думка, а навіть сама назва Моральна Більшість, походить від групи консервативних політичних „лобіїстів” (особа, котра намагається впливати на рішення урядових керівників), яка впросила пана Фалвела підтримувати цю організацію через те, що в нього є державна популярність, величезний механічний поштовий список, а також доказана здібність збирати гроші. Навіть сам добре-знаний проповідник Електричної Церкви, Пет Робертсон, господар Клубу 700, признає, що „євангелисти знаходяться в небезпеці, що ними будуть користуватись і вміло орудувати”.

Чи ж Ісус не уникав це саме вміле орудування, коли відкинув Сатанську пропозицію, щоб дати Йому „всі царства світу й їхню славу”? У тій оригінальній пропозиції був обов’язок так само, як сьогодні. Сатана вимагав, щоб Ісус ,впав і йому поклонився’. (Мат. 4:8, 9) Політична сила є досяжна священикам Електричної Церкви. Все чого вимагається від них, щоб одержати її є бути частиною цієї світської політичної системи під владою Сатани.— Ів. 14:30; 15:19; 2 Кор. 4:4.

Без сумніву відступницькі християни в четвертому столітті тішились, коли після такого великого переслідування, одержали політичну силу під імператором Константином. Але, що та сила зробила для них? „Майже зараз, після того, як християни в імперії одержали законні відносини і права, то провідники церкви почали давати суддям пораду, як вони мали поводитись на посаді”, зауважує теолог Роберт Калвер. Незабаром Церква цілком вплуталась у римську політику, воювала війни й мучила своїх ворогів. Чи політична сила була варта цього? Або, чи Сатана тільки користувався політикою, щоб спокусити Церкву покинути Христове напучення?

Припустім, що проповідники Електричної Церкви, будь які добрі їхні наміри, набули таку саму політичну силу, як ті ранні керівники, то чи ж вони могли б протидіяти псуючим впливам Сатанської політичної системи? Історія не натякає їм такого успіху. Дійсно, в його обмеженій політичній діяльності досі, один з цих публічно признався, що звертався до Диявольского вікодавнього способу — обману. Його примусіли признатись про те, що він підробив розмову з президентом Сполучених Штатів про мнимих мужолозників між службовцями президента. „Я не повинен був казати цього”, він признався. Очевидно це була необачна заява”.

Ті люди, котрі довіряють політиці, зрештою також довіряють політичним провідникам, недосконалим людям, щоб вони розв’язували їхні проблеми. Біблія показує, що людина не має цієї спроможності. Так як Єремія, добре-обізнаний з зіпсутою політикою передпоневоленого Єрусалиму, зауважив: „Знаю, Господи [Єгово, НС, анг.], я, що не у волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком”.— Єрем. 10:23.

Іронію довіряти політичним провідникам — у надії, що декотрі з них є більш моральними від інших через їхню позицію в політичних спірних питаннях — підкреслив рахунок очок у „рапорті моральності” у The Christian Voice. Один член конгресу, якого віддали до суду за хабарництво, а інший, який признався про зловживання алкоголем і про мужолозницькі пориви вражаючо виграв 94 очок із 100!

Біблія дає здорову, реалістичну пораду, коли каже: „Покривленого не направиш”. (Еккл. 1:15) Політичні системи цього світу є вспадковано покривлені, нечесні. Їхній комісіонер, Сатана, є „неправдомовець і батько неправді”. (Ів. 8:44) Ні історія, ні Писання не показують, що людство колись розв’яже свої проблеми політикою, незважаючи на всі добрі наміри у світі.

Чи ж це значить, що для людства вже нема надії? Чи ж нам скоритись духовній смерті в поширюючому бруді та неморальності? Чи ж неможливо щось зробити про аборти, мужолозтво, статеву розбещеність між неповнолітками, вживання дітей для порнографічних цілей, і збільшуючі розводи?

Щось можливо, і дійсно буде зроблене відносно цих проблем — і то незабаром! Прочитайте про це в наступній статті.

[Вставка на сторінці 12]

Багато сенаторів, проти яких виступала Моральна Більшість загубили свої посади порівняльно незнаним політиканам

[Вставка на сторінці 13]

„Це одруження релігії з політикою є найнебезпечніша річ, найжахливіша річ, яку я ще бачив”