Тримаючись молодим тоді, коли старієтесь

Від нашого кореспондента в Федеративній Республіці Німеччини

НЕЗВАЖАЮЧИ на те, що йому було 94 роки, цей чоловік з іскристими очима, сидячий за столом навпроти мене, виглядав дивно молодим і енергійним. Правильна особа, я подумав, варто, щоб він перечитав й оцінив мій рукопис перш ніж я дам його до друку. Це була стаття під заголовком „Тримаючись молодим тоді, коли старієтесь”. Але перш за все я бажав дізнатись, яка то таємниця допомогла Вільгельмові Гільману триматися його „молодості”. Я запитав моє запитання й чекав.

„Таємниця триматись молодим?” він повторив моє запитання, обдумуючи його. „Ну, це гарно, що ви запитали такого ,старого орла’, як я”.

Я задумався над тим висловом „старий орел”. Пізніше — зрозумію.

Перш за все, я думаю, щоб триматись молодим, то в житті потрібно мати мету”. Я ще від неповноліття мав мету”. Він зупинився, усміхнувся й сказав: „Тоді я не знав, що мої мети зміняться, що більше як 60 років пізніше я знайду свою дійсну мету. Але в моїх юних літах я захоплювався парусними суднами. Тоді я вирішив, що коли виросту, то моя мета буде будувати їх. Закінчивши школу, я працював як підмайстер в доках порту Бременгафен у північній Німеччині. Тоді в 1905 р. сповнилась моя мрія. Мені дозволили взяти мою першу морську подорож — не на якомусь котрому-небудь судні — але на Preussen, найславніше п’ятищоглове парусне судно в тому часі, найбільший п’ятищогловий корабель, який коли був збудований”.

По столі він посунув до мене фото, щоб я подивився на нього. Це був Preussen, справді вражаючий.

„Ми мали перевозити селітру з Чілі”, він продовжував. „Це була подорож 68 днів навколо Миса Горн. Що за досвід для 19-літнього хлопця! Я пам’ятаю бурі — вітер і град розбивали наші обличчя на пульпу (м’яка сполучна тканина)! І боротись, щоб тримати вітрила під контролем не було легко. Одного разу, коли я працював щосили високо між вітрилами, то один моряк, стоячий недалеко крикнув до мене крізь вітер: ,Тільки Бог може врятувати нас тепер’. Я відповів: ,І Він допоможе нам’. Навіть за молодого віку, я ніколи не сумнівався, що людина є залежна від Бога”.

Зміна в метах

Я був цікавий знати чи мій старенький друг дійсно виріс, щоб будувати кораблі. „Ну, та мене відрадили від цього”, він сказав, „і правильно через те, що з початком 20-го століття парусні судна вже виходили з моди. А я не цікавився будуванням пароплавів. Але, що сказати про поєднання моєї любові моря з літанням? Наземні літаки в тому часі не могли перелітати Атлантичний океан до Америки. Отже, нам було потрібно, я думав собі, літаючих човнів, або так як їх часом називають гідролітаків. В мене тепер була нова мета.

„Важливий день мого життя був 10-го жовтня, 1913 р. Затискуючи в руці право льотчика, я тепер мав те, що пізніше дасть мені право статись ,старим орлом’”.

Ось знов той вислів — я побоювався, що він буде мусити пояснити його, отже я запитав його про це.

„Ось в 1934 р. сформували товариство літунів називаючись ,Старі Орли’”, він пояснив. „Котрий-небудь льотчик, що одержав своє право ще до початку Першої Світової Війни, міг вступити в нього. Я був одержав своє право льотчика менше як рік перед війною.

„Тимчасом англієць — який пізніше став рицарем Сер Томас Сопвит — збудував один-корпусний гідроплан. Отже, я пішов до Англії, щоб навчитись керувати гідропланами й вернувся додому як перший німецький льотчик гідропланів. Тепер я міг починати будувати свій власний.

„Незабаром німецький уряд зацікавився купити один з Сопвитових гідропланів, але потаємно. Отже, приватний громодянин, капітан Фон Пюстав, замовив літак і вислав мене до Англії, щоб я спостерігав його будування.

„Коли гідроплан вже був готовий, то один з ,друзів’ капітана фона Пюстава — в дійсності урядовий інспектор — переодягнений — прийшов по нього. Він запропонував, щоб я взяв його на пробний політ. Коли ми були в повітрі, він дав розказ, щоб я полетів понад Портсмут. Нормально такий політ забороняли через те, що Портсмут був дуже важливий морський порт. Але він був рішучий. Я згодився на це.

Наступного ранку Фон Пюстав влетів до мого готелю збентежений, майже без пам’яті:

,Гільмане, пакуйся — твій політ над Портсмутом — вони заарештують нас за шпигунство!’ Він втиснув мені в руку фунт-банкноти і зник. Я задумався, що ж тепер?

„Поліція обмежила мене до мого готелю. Минуло кілька днів. Я планував потаємно втекти вночі. Літак був наш; ми заплатили за нього. І моєю швидкістю — він міг летіти 110 кілометрів на годинуa — вони ніколи не зловлять мене.

„Тимчасом, мій колишній вчитель літання в Англії — ми вже добре здружились — допоміг мені й залагодив справу. Я зараз полетів до Німеччини. Ще не маючи 30 років, я тепер міг узятись до повного життя, яке я надіявся ще було в майбутньому. А тоді — ВІЙНА!”

Літаючи під час і після війни

„Як винищувач-льотчик під час війни від 1914 до 1918 р., я відразу бачив її страхіття. Один досвід зробив на мене велике враження. В повітряному бою, славний французький першорядний льотчик, Вейдрін, збив мене. Але, побачивши, що вивів мого літака з ладу, він відлетів, і не вбив мене. Я впав на землю й лежав непритомним під уламками від аварії. Французькі вояки в недалеких стрілецьких окопах не перешкоджали моїм друзям рятувати мене.

„Який вдячний я був Богові за своє життя! Але люб’язність, яку Вейдрін і французькі вояки показали мені, також зробило на мене велике враження. Пощо ми забивали одні одних? Війна здавалась така протиприродна. Я вирішив, що відтоді я щосили буду старатись поширювати дружність між німцями та французами.

„Це сталось ще одною метою, після будування гідропланів. Роки пізніше мене нагородили за ці нові зусилля, роблячи мене почесним городянином Парижу. Однак, навіть це не була мета, яка пізніше мала змінити моє життя — це ще було в майбутньому”.

Час летів і мій рукопис ще лежав на столі між нами. Але хто міг винити мене за те, що наша розмова спрямувалась в інший бік? „Чи через ваші воєнні досвіди ви бажали перестати літати?” я запитав.

„Ні, неможливо приземлити ,старого орла’. По суті, кожного року я летів до південної Франції,— де ще досі набираю задоволення з планерування”.

„Вам же 94 роки!” я сказав.

„Ви запитали, що тримає мене молодим”, він відповів. „Я завжди старався жити для майбутнього, а не турбуватися про минуле. Це допомогло тримати мене молодим. Крім того, у житті всі ми попадаємо на волосинку від небезпеки так або інакше, як то зо мною трапилось у 1926 р.— і все через парашут.

Я положив знімку з нього в старому літаку, пригадуючу давно-минулі часи. Я далі слухав.

„Одного туманного ранку в січні я пішов відновити своє право льотчика. Рапорт від бюра погоди казав, що гранична висота була 180 метрів.b Але 360 метрів вгорі мене ще обкружував густий туман. Несподівано мій літак почав погано діяти; я губив контроль керування.

„У той час не всі літаки мали парашути, але на щастя мій мав. Вискочивши з літака, то нормально парашут розкриває 25-метровий довгий шнур, один кінець якого прив’язується до парашута, а другий до літака. Я пам’ятаю, як я молився до Бога, просячи Його: ,Чи ж мені скакати, чи ні?’

„Неначе на відповідь, мені спало на думку. Я гостро покерував літака й вирівнявся коло 150 метрів вгорі. Як літак рвонув, я почув голосний тріск. На крилах сформувався лід і тепер відривався. Це була причина моєї проблеми. Я безпечно приземлився. Саме тоді начальник аеропорту пройшов мимо, подивився на літак і вигукнув: ,Хто забув прив’язати парашут до літака?’ Тепер, коли б я був скочив, то цей ,старий орел’ напевно був би ,пропаща людина!”

Це була мені насолода бачити, що він не дозволяв, щоб його старший вік відбирав йому веселий настрій.

У концентраційному таборі — майже

„Протягом нацистського режиму я був головним інженером у Везерфлюзі, літакобудувальному заводі в Бремені. Хоч під моїм наглядом працювало більше як 5.000 робітників, то я відмовився пристати до нацистської партії. Я не міг погодитись з Гітлерівською політикою. Через це я майже попався в серйозний клопіт.

„У 1939 р., Везерфлюг відіслав мене до Берліна, щоб я там наглядав будування ще одної фабрики. Це мало бути місце будування Темпельгоф аеропорту — аеропорт, який пізніше мав статись всесвітньославним у 1948—49 р. Берлінського аеротранспорту. Нацистський десятник, призначений працювати під моїм керуванням бажав збудувати велику платформу суміжно з одним центральним будинком, з якої Гітлер міг давати свої промови під час його відвідин Берліна. Не бачачи потреби на таку платформу, я викреслив її з планів. ,Нам не потрібно платформи для будування літаків,’ я сказав йому.

„За цей й також інші ,злочини’ мене взяли на суд. Але мій старший в Везерфлюзі врятував мене, сказавши Геріньгові: ,Як візьмеш Гільмана, то забудь про Темпельгоф’. Отже мене відпустили й я закінчив будувати аеропорт, меншбільш так як його ще сьогодні можете бачити”.

Кінець — однак початок

„Війна закінчилась. Мені тепер було 59 років, безробітний, не мігши будувати ані суден, ані літаків. Молодість, з всіма її метами та мріями, прийшла і пішла — так скоро! Але думка, щоб не працювати була неприйнятною. Я потребував відчувати, що ще міг бути здібним членом суспільства.

„На протязі дев’ятьох тяжких післявоєнних років, я шукав і нарешті знайшов підхожу роботу в досить далекому місті. Вже мавши 68 років, я працював при цій роботі аж до 81-го року свого життя. Тоді моя кар’єра закінчилась. Але щось багато краще мало початись — мета, яку я перед цим навіть не міг уявити собі. Бачите, це сталось. . .”

Його дружина ввійшла в кімнату й перервала нам бесіду. „Чи ви бажали б випити чашку чаю?” вона запитала. Я подякував їй за закуски й напій, яких вона поставила передо мною. Користуючись цією паузою, я посунув мій рукопис по столу до Вільгельма й з його дружиною почав малу розмову. З кута мого ока я бачив як він підняв машинописні папери й пристосовував свої окуляри. Ось, що він читав під назвою моєї статті,

„ТРИМАЮЧИСЬ МОЛОДИМ ТОДІ, КОЛИ СТАРІЄТЕСЬ”

ВІДВІДУЮЧИ своїх друзів, я звернувся до їхнього сина й запитав: „Вернер, скільки тобі років — 13?” Дещо обурений Вернер негайно відповів: „Ні! Мені вже буде 14!”

Молоді люди ледве можуть дочекатись дорослого віку, і декотрі з них не шкодують зусиль, щоб дати вигляд старшого, ніж вони є — може бути вони вбираються так як дорослі, запускають бороду або вуса, або тільки роблячи вигляд досвідчених дорослих. Нічого не принижує розквітаюче чванство вдаваного дорослого так скоро як би поводитись з ним як з кимсь його власного віку; нічого не тішить його так як поводитись з ним як з дорослим, яким він так дуже старається бути.

Але юність лине. Як здоров’я похитнеться й обставини примушують людину сповільнятись, то удаваний дорослий заскоро обертається в удаваного молодика. Як ви тоді прагнете тих „добрих колишніх часів”! Чи пам’ятаєте, коли ви ще могли читати без окулярів? Могли їсти й не було потрібно поправляти вислизаючі штучні зуби? Коли вас ніколи не мучили болі в плечах або негнучка стопа? І коли ви могли пам’ятати речі без записування їх замість так, як тепер трапляється, забуваєте прочитати те, що ви записали, щоб не забули?

І хто, крім старшої людини, дійсно знає смуток, якого старий вік часто приносить? Як неповнолітній може знати смуток через утрату котрогось з подружжя з кількох десятиліть, або самітність, яка приходить з втратою цієї вірної дружби? Або відчути ненадійність, яка приходить з погіршаючимся зором, глухотою й слабкістю? Або знає, що це значить боротись, щоб зводити кінці з кінцями на малій пенсії? Або відчути пустоту, бажаючи знати: „Чи я доживу до весни, щоб знов чути спів вільшанок?”

Однак, хоч старий вік є наповнений проблемами, то таки має свої переваги. Роки досвіду поліпшили ваше уміння розрізняти й розуміння людських проблем. Подумайте про знання, якого ви набули. Ви стались мудрішими, правдоподібно краще урівноважені, і майже напевно тепер більше оцінюєте життя.

Як гарно коли б було можливо втішатись найкращим обох світів — фізичною енергією молодого віку й також мудрістю та іншими користями старого віку! І до обмеженої міри ви можете втішатись цими, бо хоч ви не можете продовжити своє життя, то принаймні можете продовжити свою молодість. Але як?

Старіння не є тільки справою тіла; воно також є справою ума, справою відношень. Сподівайтесь довго жити, бажайте триматись молодим, і ваша можливість здійснити ці збільшиться. Було сказано, що людина починає старітись того самого дня, коли почне журитись про це.

Думайте молодо — старайтеся бути щасливим

Очевидно це викреслює думку, щоб тільки проколисати останні роки свого життя на ґанку, незважаючи на те, що в світі діється. Будьте у курсі останніх новин. Не обмежуйте ваше товаришування тільки з друзями вашого віку, з якими будете дискутувати тільки про імена на найновішім списку померлих. Товаришуйте також з молодими людьми. Слухайте те, що вони мають казати. Навчіться про їхні проблеми. Вони будуть оцінювати вашу цікавість, а ви здобудете їхню повагу. Крім цього, ви напевно наберетесь трохи їхнього молодого ентузіазму, веселості й життєрадості.

Неприємні погляди старого віку не поліпшаться натурою, яка вже забула як усміхатись. Знаходьте радість у малих речах. Так само захоплюйтеся, як колись, коли ви бувши дитиною дивились на кошеня, яке грається з своїм хвостиком. Засяйте обличчям так само, як ви робили, коли з своєї молодості несподівано одержували подарунок.

Заступіть думку про „достойну смерть” більше радісною, як-от „життя з ціллю”. Пам’ятайте, що щасливий й задоволений настрій може дуже відновлювати нещасливе й незадоволене тіло. На морях життя, — „веселість”, так як висловилась одна сторічна людина, „є нашим рятувальним поясом”.

Тримайтесь фізично активними

Регулярна фізична активність, незважаючи на те, що є помірна, є необхідною. Вона зміцнює серце, легені, також тримає вас у доброму стані й запобігає обвислі м’язи. Яка б не була ваша перевага (якийсь спорт або тільки довгі прогулянки), то це допоможе вам тримаматись фізично активними.c

Особливо важливим є фізичні вправи якщо ви вже дожили до пенсійного віку. Пенсійний вік не повинен бути віком неактивності. Тримайтесь зайнятими, працюйте при чимсь, що цікавить вас. Не сповільняйтесь більше як є розсудливо й потрібно. Будьте такими як той чоловік, котрий, коли йому сказали, щоб він починав сповільнятись, то він відповів, дещо з викликом: „Ніяк. Так довго як я ще можу рухатись, то вони не зможуть поховати мене!”

Тримайтесь активними розумово

Навіть тоді як тіло псується, коли його не вживається, то так само й розум. Збагачуйте ваше життя збільшенням знання. Навчайтеся тих речей, котрих не мали часу або нагоди раніше навчитись — якогось ремесла, чужої мови або грати на музичному інструменті. Чи ви знали, наприклад, що майже два мільйони американців старші 55 років вернулись назад до школи, і багато цих тепер вивчаються в колегіях і університетах?

По суті, у Женеві, Швейцарії, у 1975 р. відкрили університет тільки для студентів пенсійного віку. Спочатку записалось 600 студентів і до 1979 р. це число збільшилось понад 2.000. Німецький науковий журнал говорячи про це сказав, що службовці університету знайшли, що „протилежно популярній думці, що старі люди не можуть навчатись, то було доказано, що загалом їхня сприйнятливість і здібність навчатись були досить нормальними”.

Вважайте звичаї їдження й пиття

Дослідження еквадорського села Вілкабамба, один з трьох районів у світі знаних за довговічність своїх жителів, відкрило, що люди в ньому їли помірно. Вони харчувались дієтою низької калорійності, але багатою на складний вуглевод, як-от у фруктах, городині й хлібних злаках або крупів, але багатою на цукор і жир. Щоб доповнити поживних потреб, то багато людей знаходять, що вітаміни допомагають. Мабуть дослідження показує, що вітамін „Е” є дуже корисний сповільняти процес старіння.

Не так як куріння, котре навіть у помірності шкодить здоров’ю, то помірно пити алкогольні напої не є шкідливим. Відносно пиття, було б добре послухати відповідної й логічної поради, яку одного разу подав молодий африканець, сказавши: „Пам’ятайте, коли будете менше пити, то будете довше жити. А коли будете довше жити, то зможете більше пити”.

Залишайтесь такими незалежними як можливо

Не дозвольте, щоб молодші, навіть з добрим наміром, повернули вас назад до дитинства, бувши занадто охоронними й поблажливими в їхніх стосунках з вами. Якщо ви ще можете жити самітнім, то жийте. Якщо можете ще доглядати свій дім, то робіть це. Якщо ще можете куховарити,— то куховарте. Якщо ви ще можете косити траву на своєму подвір’ї й мити своє авто, то робіть це.

Якщо, з другого боку, ви вже ослабли тілесно або розумово й вам потрібно допомоги, то не відкидайте поданої помочі, приймаючи її ласково й з вдячністю. Нехай люди допомагають вам згідно з потребою, а не згідно з віком. У цей спосіб ви втримаєте почуття власної гідності й не будете мати причини почуватись винними за те, що неправильно нав’язали на когось обов’язок.

Не живіть у минулому

Це гарно мати високоцінні спогади, але тримати забагато фізичних зв’язків з минулим, як наприклад, старі листи й знімки, або витрачати забагато часу пригадувати їх, може засмучувати вас. Замість жити в минулому, то вступайте в боротьбу з теперішнім, і в тому самому часі робіть плани на майбутнє. Вирішуйте, що ви хотіли б робити завтра або наступного тижня, і щоденно будете мати мету в житті.

Спогади про минуле можна переставити в теперішнє. Наприклад, замість бути такою як та вдова, котра каже: „Відколи Чарлі помер, то я нічого не пекла”, то здивуйте сусідів або друзів і спечіть їм торт. Скажіть їм: „Я думаю, що цей торт вам до вподоби. Чарлі завжди любив його. По суті, він найбільше любив шоколадний торт”. Задовольняючи інших людей, ви зробите себе щасливими. Несподівано, ваш високоцінний спогад набирає нового значення.

Прийміть очевидне

Зважайте на факт, що ви вже не є такі молоді як колись. Але, хто з нас є? Не відчувайте, що ви мусите триматись кроком з іншими половину вашого віку. Нема жодної причини „доказувати”, що ви ще є молоді, коли досить ясно, що ви вже постарілись. Старійтесь пристойно, без перепрошень.

Ніколи не переставайте бути вдячні за нагоду, яку ви мали постарітись. Мільйони молодих осіб, яких життя було передчасно зруйноване, ніколи не мали тієї нагоди. Не будьте такими як той молодий чоловік, котрий, коли вставав рано й нарікав, що він мусив; будьте такими як той старенький чоловік, котрий тішиться, що ще може встати.

— Кінець —

Час від часу, як Вільгельм читав, то хихикав та усміхався, і деколи кивав головою. Я мислив, що таке реагування було добрими ознаками, але так як більшість письменників, трохи побоювався щодо його міркування.

„Стаття є добра — інформуюча й помічна. Тут ще є одна річ”.

Його нова мета — бути молодим назавжди

„Тоді як я ще працював за містом, аж до 81-го року віку”, пояснив Вільгельм Гільман, „моя дружина почала систематично студіювати Біблію. У п’ятницю після роботи я подорожував додому, щоб бути з нею. Одного разу я цілий тиждень був вдома й мав можливість приєднатися до її студії з Свідками Єгови. Студія була досить цікава. Пізніше, після того як я залишив працю, я регулярно брав участь у студіях.

„Під час студій, я навчився, що Божий оригінальний намір для людини був, щоб вона жила назавжди й ніколи не старілась. Я був захоплений навчитись, що Боже царство незабаром здійснить цей оригінальний намір. Біблійні пророцтва, як-от це в Об’явленні 21:4, тоді сповняться: „І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре’, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!”

„Між тим ,першим’, яке має минутись, я навчився, є старий вік з усіма його проблемами й труднощами. Моя надія збільшалась як мені казали, що я міг жити, щоб побачити як Йова 33:25 буде сповнятись — на мені й також на інших: ,Тоді відмолодиться тіло його, поверне до днів його юности’.

„Помалу, Біблія, яку я до того часу вважав бути цікавою, але тільки історичною, сталась книгою віри. Зрештою, в дев’ятому десятку мого життя, я охрестився як один з Свідків Єгови.

„Коли я зустрічаюсь з декотрими моїми друзями з раніших часів, вони кажуть мені, що я нібито не старіюсь. Я відповідаю їм, що вони якраз можуть говорити правду й тоді пояснюю чому”.

Пересуваючи свою Біблію по столу, він звернув увагу на Ісаї 40:30, 31 і попросив, щоб я прочитав: „І помучаться хлопці й потомляться, і юнаки спотикнутись — спіткнуться, а ті, хто надію складає на Господа [Єгову, НС, анг.], силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли”.

„Ніхто не повинен думати, що вже є застарий, щоб навчитись про Єгову й покладати свою надію на Нього”, він сказав. „Послухайте ,старого орла’ ! Це надія знати, що в Божому новому ладі ми ніколи не будемо старітись і однак будемо назавжди молодими”.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 8]

„У повітряному бою, славний французький першорядний льотчик, Вейдрін, збив мене”

[Вставка на сторінці 9]

„Молодість, з всіма її метами та мріями, прийшла й пішла — так скоро”

[Вставка на сторінці 12]

Відчувати пустоту, бажаючи знати „Чи я доживу до весни, щоб знов чути спів вільшанок”

[Вставка на сторінці 13]

„Я навчився, що Божий оригінальний намір для людини був, щоб вона жила назавжди й ніколи не старілась”

[Ілюстрація на сторінці 10]

Славне п’ятищоглове парусне судно „Preussen”, на якому Гільман плавав навколо Миса Горн

[Ілюстрація на сторінці 11]

„Старий Орел” з одним з його раніших літаків. У 94-му році свого життя він ще планерує кожного року