Коли люди роздратовують нас
НЕДАВНО, один турист на Сході повідомив завідувача готелю, що його годинник десь зник. Коли, після якогось часу, не повернули туристові його годинника, то він переконався, що завідувач зігнорував його скаргу. Роздратувавшись, він повикидав все своє вбрання, кошик для паперів, і телевізор крізь вікно своєї 18 поверхової кімнати на площу басейна для плавання внизу!
Чи ви колись були такі роздратовані на інших людей, що часами хотіли поводитись несамовито? Багато так відчували. Інші люди мовчать, коли образяться, думаючи, ,я вже ніколи більше не буду говорити до нього!’ Так сталось у малому філіппінському селі, де два чоловіки дуже сперечались над власністю ділянки землі. Протягом довгого часу, вони не говорили один до одного. Але, чи це є найкращі способи, щоб поводитись з людьми, коли вони роздратовують або ображають нас?
Такі реакції можуть тільки збільшувати проблему. Через його вибух роздратування, вищезгаданий турист не одержав свого годинника; але правдоподібно мусив заплатити багато грошей за пошкодження. Мовчання тих двох сусідів теж не розв’язало проблему про ділянку землі; але вона спричинила горе й сором їхнім родинам, друзям і сусідам. Безсумнівно, мусить бути кращий спосіб!
Ісус Христос показав нам корисніший спосіб. Так як нас, його теж обкружували недосконалі й грішні люди, і часами їхні недостачі виснажували Його. Часами Він „обурювався”, або „зідхав у Своїм дусі” через відношення людей або через їхні вчинки. (Марка 8:12; 10:14) Але Він не поводився несамовито й не відходив у довге мовчання. Замість цього, Він часто старався допомогти людям пізнати їхні проблеми й подолати їх.
Ісус міг робити це ефективно через Його глибоку любов до Своїх ближніх, особливо до Своїх послідовників. Так як Він сказав їм: „Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” Особливо цю любов можна було бачити коли Ісус поводився з тілесними слабкостями. Крім того, Він мав поводитись з цими в зрівноважений спосіб, тому що так як Сам сказав: „Я тихий і серцем покірливий”. Розв’язувати особисті труднощі в лагідний й скромний спосіб звичайно матиме успіх.— Івана 13:34; Матвія 11:29.
Як Ісус поводився з роздратуванням
Чи хтось колись зробив вам обітницю й не сповнив її? Або, чи ви колись домовились зустрітись з кимсь, але він не дотримав свого слова? Правда, що такі досвіди дратують. Але, чи ж такі неприємності є доброю причиною на невгамований гнів або холодне мовчання?
Подумайте про те як Ісус поводився з Своїми апостолами вночі перед Його смертю. Це був час тяжкого випробовування для Ісуса. Він пішов у сад Гефсиманський з Його апостолами й промовив до них: „Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною”. (Матвія 26:38) Тоді, Він далі пройшов, щоб помолитись. Вернувшись, то що Він знайшов? Усі Його учні спали! Збудивши їх Він дальше співчутливо поводився з ними.
Ісус знав, що в них не було поганих спонук, тільки тілесна недосконалість. Отже, Він сказав: „Бадьорий бо дух, але немічне тіло”. (Матвія 26:36—46) Навіть пізніше, коли апостоли покинули Ісуса ворогам і Петро зрікся Його, то Ісус таки не покидав Своїх друзів. Замість покидати їх, то після Його воскресення, Він взяв кроки, щоб підбадьорити їх і допомогти їм подолати їхні слабкості.
Яке ж чудове відношення! Апостол Павло сказав: „Любов . . . сподівається всього”. Отже, замість розривати стосунки з нашими друзями, коли відчуваємо, що вони роздратували нас, то чому ж — так як Ісус — не зрозуміти, що можливо їхня спонука є добра, незважаючи на те, що вони є тілесно недосконалі? Це люблячо так поводитись, бо можемо допомогти їм не розчаровувати нас наступного разу.— 1 Коринтян 13:4, 7.
Що ж сказати про повторні недостачі?
Звичайно, проблеми не завжди розв’язуються тільки одним нагадуванням. Так як батьки добре знають, що мусять багато разів повторювати дітям те, що кажуть аж поки воно не вріжеться в їхню пам’ять. Те саме можна сказати про дорослих.
Справді, що це було правда про Ісусових ранніх послідовників. Наприклад, одного разу, коли вони сперечались між собою котрий з них був більший. Ісус почувши це використав нагоду пояснити їм, що між Його послідовниками не буде посад повелителя. Замість цього, Він сказав: „Коли хто бути першим бажає,— нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!”— Марка 9:35.
Всупереч Ісусовому ясному поясненню, небагато місяців пізніше два з Його апостолів явно просили Його, щоб Він дав їм дві найважливіші посади поруч Нього в Царстві. Решта апостолів розгнівалася на них через це, але Ісус не гнівався. Замість гніватись, Він терпеливо знову пояснив: „Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути,— хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає,— нехай буде він вам за раба”.— Матвія 20:24—27.
Ще раз, вночі перед Ісусовою смертю, Біблія каже, що „сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого”. Одначе, знову, Ісус терпеливо повторив Своє пояснення, що між Його послідовниками не буде посад повелителя, тільки служби. Цього разу, щоб глибше вселити цю точку в їхню пам’ять, Він практично демонстрував її. Своїми власними руками, Ісус обмив ноги кожному з Його присутніх апостолів. Така то була в Нього думка, коли Він сказав, що вони будуть „служителями!”— Луки 22:24—27; Івана 13:3—5.
Нарешті, апостоли очевидно зрозуміли цю точку. Багато років пізніше, апостол Петро написав гарного листа до християнських зборів, в якому він передав цю інформацію. Він пояснив тим, які брали провід у зборах, щоб вони ,не панували над тими, які є Божим спадком, але щоб ставались прикладами для стада’.— 1 Петра 5:2, 3.
Ми теж, можемо правильно відноситись до повторних роздратувань від інших, коли будемо наслідувати Ісусів приклад. Ми можемо робити це, якщо будемо, так як Ісус, розвивати таку саму любов, лагідність і покірність.
Наслідуючи Ісусів приклад
Ісус радив нас, щоб ми любили й прощали нашим духовним братам, навіть якщо мусимо прощати їм „аж до семидесяти раз по семи”. Проте, що коли б наш брат вчинив серйозний гріх? Ісус заохочував нас особисто й приватно переговорювати справу з кривдником. Тоді, як „тебе він послухає”, сказав Ісус, „ти придбав свого брата”.— Матвія 18:15, 22.
Проте, в таких становищах, то добре пам’ятати, що тоді як Ісус був досконалий, то ми не є. Якщо наші друзі роздратовують нас, то правдоподібно ми деколи й їх дратуємо. Як гарно це є поводитись з їхніми образами проти нас так як ми хочемо, щоб вони поводились з нашими проти них — з любов’ю, лагідністю й покірністю! Справді таким чином пристосовується Ісусові слова: „Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”.— Матвія 7:12.
Признавати наші власні недосконалості допоможе нам ще в інший спосіб. В Ісуса було чудове усвідомлення й Він міг розпізнавати спонуки й становища людських сердець. Ми є обмежені в цьому відношенні. Коли ми почуваємо себе ображені або роздратовані, то може бути, що ми не зрозуміли стану і що дійсно проти нас не було заміряно нічого злого. Наприклад, у випадку згаданий спочатку цієї статті, той турист помилявся. Завідувач взяв ту справу в руки, і поліція дійсно досліджувала її.
Навіть коли ми є переконані, що не помиляємось, то таки повинні бути покірні. Це допомагає людині спростовувати яку-небудь неправильність учинену іншим. Ісус сказав, що коли ми переговорюємо якусь справу з образником, то щоб мати наметі ,набути нашого брата’. Поводитись з проблемою лагідно й покірно правдоподібно здійснить це.
Такий то був досвід тих двох чоловіків, які не говорили один до одного через ту земельну проблему. Після довгого часу мовчання, вони несподівано зустрілись сидячі один коло одного в публічному перевізному засобі. Один з цих був досить покірний й перепросив другого за його помилкове відношення. Це ,пробило лід’, і цих два чоловіки обняли один одного. Тепер вони могли розв’язати свою проблему в спокійний спосіб, не завдаючи нікому горя або сорому.
Так, три християнські риси — любов, лагідність і покірність — можуть поліпшити нашу спорідненість з іншими людьми. Коли люди роздратовують нас, то ці риси можуть допомогти нам поводитись з цим станом у заохочуючий спосіб, і як звичайно з щасливими наслідками. Справді, це є риси без яких жоден з нас, коли добре подумає про це, не може обійтись!
„Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших”.— Филип’ян 2:3, 4.