Життя і мир — яким способом?
„ЖИТТЯ І МИР”. Це була тема виняткової конференції, яка відбулась в університеті Упсали, Швеції, 20 до 24 квітня 1983-го року. З якої ж причини ця конференція була винятковою? Перший раз у історії провідники церкви найвищого міжнародного рівня зібрались, щоб дійти до згоди відносно погляду їхніх церков у справах війни, насильства й ядерного озброєння, як також, щоб поширити життя й мир у світі.
Присутніх було близько 160 провідників з Православної Церкви, Римсько-католицької Церкви, Лютеранських державних церков і вільних церков 60 різних національностей. Між присутніми таких було близько 200 журналістів цілого світу.
Мир у наслідок збройного опору?
Одно з головних питань на конференції було, як церквам слід дивитись на втягнення в збройний опір. Архієпископ Олоф Сундбі, провідник Державної Церкви в Швеції й член Хазяїн комітету конференції, сказав що це правильно для християн брати участь у збройному опорі, якщо намір такого опору є припинити насильство. Віталій Боровой, представник Православної Церкви й професор теології, відверто признав у інтерв’ю: „Руська Православна Церква ніколи не була пацифістська (не засуджувала війни). Багато священиків уперто воювали проти революції, а революціонери казали, що священики були представниками царського режиму”. Він додав: „Звичайно, бувши християнином я не вірю в жодну війну. Проте, це правильно воювати, так як ми робили протягом другої світової війни”.
Показуючи, що їхні церкви не заслужили доброї репутації, як захисники життя й миру в світі, була остання резолюція,— Звістка. Ухвалена делегатами на конференції, у ній частково каже: „Покірливо ми признаємо, що як християни, ми не були вірні Господеві. Розділення між нами, християнами, ослаблює наше свідоцтво про мир. Бувши громадянами ядерних держав, дехто з нас ще більше соромиться. Всі разом, ми каємось”. Вірячи, що Господь простив їм, резолюція продовжує: „Тепер ми мусимо прийняти Господнє прощення”.
Не можуть погодитись
Остаточно резолюцію на конференції треба було кілька разів поправляти й переписувати перш ніж усі могли погодитись з нею. Не всі делегати погоджувались з резолюцією.
Наприклад, у попередньому тексті резолюції одна заява каже так: „З християнської точки зору покладатись на й можливо вживати ядерну зброю — не бажаний спосіб уникнути війни”. Але цю заяву мусили змінити: „Більшість нас вірить, що за християнським поглядом, покладатись на загрозу і можливого вживання ядерної зброї не є прийнятним способом уникати війни. Дехто охоче погоджується на ядерне залякання, тільки як тимчасовий засіб, тому що немає іншого вибору”. Очевидно, декотрі провідники церкви не противились ядерному заляканню, як спосіб уникнути війни!
Цю позицію відносно ядерної зброї також затвердилось у наступній заяві в резолюції. У попередньому тексті було сказано: „Тільки мати ядерну зброю не погоджується з нашим визнанням віри в Бога”. Текст мусили змінити так: „Декотрі погоджуються на ядерне залякання тільки як тимчасовий засіб, тому що немає іншого вибору. Але, для більшості нас, посідати ядерну зброю не погоджується з нашим визнанням віри в Бога”. Також змінили декларацію: „Отже, ми всі погоджуємось, що існування цієї ядерної зброї суперечить Божій волі”. Резолюція закінчилась так: „Більшість з нас віримо...”
Боже Царство чи ООН?
Цікаво, резолюція цієї всесвітньої церковної конференції не визнала, що Боже Царство було єдиним засобом призвести до вічного життя й миру. По суті, навіть не згадували про Боже Царство. Замість Божого Царства, то так як церкви так званого Християнства, резолюцією підтвердили Організацію Об’єднаних Націй й інші людські намагання. Резолюція заявила: „Як додатковий захід ми пропонуємо: 1. Підтримування й поширення влади Організації Об’єднаних Націй, міжнародного закону й підтримування як також більшого вкріплення Хельсінського договору. Даючи „керівництво церквам діяти”, резолюція також звернулась до провідників „підтримувати політичних діячів і урядів у їхніх планах підготовляти операції для здійснення миру й систем загальної безпеки”.
Яка ж інакша позиція від Ісусової, Який навчав точну нейтральність щодо світських політичних справ, наказуючи Своїм учням покладатись на Боже Царство, як єдиний засіб здійснити тривалий світовий мир! (Івана 17:14, 16; 18:36; Матвія 6:10; Об’явлення 21:3, 4) Правдиві християни знають, що ті „хто хоче любити життя та бачити добрі дні”, мусять „шукати миру й гнатись за ним”. (1 Петра 3:10, 11) У цьому, вони слухаються біблійного наказу: „Якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зо всіма людьми”.— Римлян 12:18.
Резолюція „життя й мир” закликала нації помиритись введенням їхніх „договорів до позитивного висновку” і „цілковитим усуненням всієї ядерної зброї до п’ятьох років”. Уже пройшов рік з половиною від закінчення тієї конференції „Життя й мир”. Чи вони доб’ються своєї мети призвести до миру до менше як залишаючихся трьох років з половиною? Чи їхні зусилля дійсно призведуть до миру й безпеки в світі? Або чи Боже Царство мусить втручатись, щоб знищити всі існуючі уряди з їхніми погрозами життю та мирові й відновити мирні райські обставини на цій Землі? Немає сумніву, що в наступних роках побачимо відповідь на це запитання.— 1 Солунян 5:3; Даниїла 2:44; Ісаї 9:7.