„Місія Англія”— пропущена нагода

Від нашого кореспондента в Великобританії

ДЛЯ газет у Великобританії віддати 50 000 шпальт-дюймів писати про релігію — яку-небудь релігію — мусить становити якийсь рекорд. „Місія Англія”, організований з’їзд Біллія Грейєма й Луіса Палауа в гарячому літі 1984 року, була темою газетних заголовків. Збори в шістьох головних містах цілої країни організували одночасно з лондонською кампанією, щоб притягти десятки тисяч людей. Чому ця кампанія була потрібна? Як британці віднеслись до американського євангелізму? Що „Місія Англія” дійсно завершила?

Уже десять років думали запросити доктора Грейєма відвідати Англію, але так недавно як в 1980 році видатні провідники церкви ще відверто заявляли своє незадоволення. Правдоподібно вони ще пам’ятали останній з’їзд Біллія Грейєма в 1967 році після якого одно дослідження відкрило, що тільки 5 процентів тих людей, які публічно виявили себе стати по стороні Христа, і вернулись до церкви ще ходили рік пізніше.

Все-таки, тому що люди Великобританії дещо занедбали духовні справи, то інші беззастережно підтримували ці плани. „Великобританії потрібно духовного відродження”, заохочував методист-голова „Місії Англії”, лорд Тоніпенді. Давид Шеппард, єпископ Ліверпуля, сказав: „Є багато людей, членів і неактивних... які мусять присвятити себе й стати послідовниками Ісуса Христа”. Тут немає чим рискувати. Зрештою, так як було сказано в журналі Час, „Місія Англія” обернулась на „рух до якого більшість церковних провідників приєднались”.

Але навіть коли почалась місія, священики не покинули свого критикування. Журнал Сандей телеграф звістив, що Річард Джонс, голова Методистської Церкви східної Англії, ганив „голу доктрину”, і „голий стиль” Грейєма а також Палауа. Методистський провідник лорд Сопер додав: „Я дуже не полюбив їхньої методики й реклам”. Чому? У чому ж проблема?

Рекламування й особистості

Для звичайного англійця релігія є дуже особиста справа. Вони дуже рідко коли обговорюють і публічно дебатують про релігію. Отже, оркеструвати публічну кампанію, щоб поширювати релігію не є до смаку більшості людей. Все-таки Ліверпуль дейлі пост, який переважно погоджується, сказав: „Виставка суботу ввечері — бо справді це була виставка — була незніяковілим американським євангелізмом — кіноактори”.

Інші люди протестували проти такого сильного підкреслення особистостей. „Це доктор Грейєм головно приваблює людей, а не суть його звістки”, нарікав священик Джек Бургойн з Англіканської церкви саме тоді, коли Грейєм мав почати своє зібрання в Іпсуїчі. „Його організація змінила Грейєма на особистість культу”. Вони привітали приїжджих промовців, євангельських співаків, і відвідуючих сановників, щоб притягти присутніх. Але, в кінцевому підсумку, це Палауа й Грейєм притягли увагу людей. Обережною критикою, Церковний таймс зробив висновок: „Люди глибоко вагаються про збори Грейєма й Палауа — про музику, натовп-психологію і красномовство, щоб ними натискати людей ,виступати’ якогось особливого вечора”. Чи ця турбота газети Церковний таймс є оправдана?

Зобов’язання — кому?

Як „Місія Англія” кінчалась, то підрахували, що близько сто тисяч присутніх, ,виступили’, щоб ,вручити себе Христові’ під заохоченням Грейєма й Палауа. Але це трохи здивувало, що більшість тих людей вже були членами якоїсь церкви. Один підрахунок виявив, що новонавернених було 15 процентів. „Чи доктор Грейєм дійсно проповідував наверненим?” запитав Церковний таймс. „Мусимо признати, що потенційних навернених була... значна меншість. Це була оказія заохочувати стадо”. Але чому ж потрібно такого заохочення?

„Високі сановники церкви дуже журяться”, сказав Сандей меркурі з Бірмінгема, тому що кількість поклонників у Англіканській церкві „зменшується і це турбує їх”. Білл Флегг, єпископ і голова „Місії Англії” для Північнозаходу, признав: „У 1970 роках церкви майже перестали проповідувати Євангеліє”. Їхнім членам, поклик Біллія Грейєма простий: „Ви можливо є охрещені. Вас можливо вже прийняли до членів церкви, і ви можливо вже ходите до церкви. Але в серці ви не маєте Божої ласки”.

Назад до церкви

„Усіх відповідаючих посилають назад до церкви”, пояснив один з помічників доктора Грейєма. „Коли людина, яка ще не належить до церкви виступає вперед, то ми стараємось пошукати їй церкву, до якої вона може вступити в члени”. Здається, що навчання тієї церкви не є важливим. Журнал Католицький геральд сказав: „Католиків привчали разом з п’ятидесятниками, баптистами, англіканцями й браттями та іншими”, на дорадників, щоб допомогти та порадити виступаючих уперед. Дехто в Британській раді протестантських християнських церков не був задоволений тим, що тут були включені римсько-католики вважаючи, що таке відновлення дружніх відносин було нічим іншим, як тільки зрадою основної християнської доктрини.

Однак, глибина цієї відданості мусить зостатись відкритим питанням. Один рапорт показав, що 500 ,виступило вперед’, щоб тільки „не розчарувати якусь відвідуючу славетну персону”. Але що сказати про допомогу тим, які віддали себе Христові? „Церкви не є готові приймати новонавернених... Декотрі церкви є такі нецікаві, що я не хотів би ходити до них”, признався Антоні Буш, директор „Місії Англії” Південнозахідного району, так як сказав Сандей телеграф.

Направляти людей назад до церков є таке саме, як би посилати голодну людину по харчі до порожньої комори. Так як було відкрито опитом Геллопа проведений до з’їзду в Мерсісайд, то дві третини розпитуваних людей казали, що вони хотіли, щоб церква не тільки „давала морального керівництва”, але також „навчала Біблію”. У подібному анкетуванні в районі Сандерленд, важливі теми про які люди хотіли інформації були: світовий мир, як боротись з сьогоднішніми проблемами, Бог, Ісус, і знову, Біблія. Що ж Палауа й Грейєм зробили, щоб задовольнити цих потреб людей?

Пропущена нагода

„Я хочу, щоб ви обміркували це: ,Я хочу знати це: якщо б я помер сьогодні, то чи піду на небо’. Це може бути ваша остання нагода, ваш найближчий зв’язок з Божим Царством”. Так то Биллі Грейєм звертався до людей, щоб вони зобов’язували себе. Але така філософія, орієнтована на смерті, не відповідає на жодні запитання. „Молодь шукає чогось, щоб повірити в нього”, сказав Грейєм. Але молодим людям потрібно надії й причини на життя, переконання, що життя має ціль і що Бог буде діяти, щоб забезпечити їхню майбутність.

По суті, молодь — а також старші люди — мусять чути про Боже Царство. Боже Царство — це єдина надія людства, дійсний уряд, який відновить людству мир, разом з вічним життям. (Ісаї 9:6, 7; Матвія 6:9, 10) Ісус пророкував, що християни в наш час будуть зайняті проповідуванням доброї новини Божого Царства всім народам, праця в якій Свідки Єгови вже багато десятиліть були зайняті. (Матвія 24:14) Палауа й Грейєм притягли тисячі людей на свої збори, однак вони не пояснили їм дійсної важливості Божого Царства. Яка ж пропущена нагода!

Але ми не повинні сподіватись багато добрих наслідків із цих зборів. Християни в першому столітті не організували таких кампаній, і вони не звертались до людей таким хвилюючим способом. Редакторська стаття в Церковний таймс сказала, що під час такого з’їзду „неможливо обговорювати в тихий й інтимний спосіб усі ті питання,.. на думці всіх присутніх”.

Розумний чоловік Соломон сказав: „Вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої”. (Приповістей 14:15) Ми мусимо розрізняти, коли шукаємо правди. Найбезпечніший шлях є наслідувати приклад ранніх християн у Верії, яким Павло проповідував. Павло похвалив їх за те, що вони пильно „Писання досліджували” і засновували на тому Святому Письмі їхню віру. (Дії 17:11) Свідки Єгови завжди наслідували цей приклад. Установіть контакт із Свідками, щоб „обговорити в тихий й інтимний спосіб” ваші біблійні запитання. У цьому немає риску — ви дуже скористаєте.

[Ілюстрація на сторінках 14, 15]

Відповідаючих посилали назад до церков, яких вони були покинули, тому що не знайшли в них надії