Безпритульні вуличні жителі — їхнє нещасне становище й нерозв’язана проблема
НА ХВИЛИНУ метушливі вулиці пустіють. Магазини й крамниці вже закриті. Останній автобус, повний конторських службовців, які працюють від дев’ятої до п’ятої години, вже від’їхав. Підземні поїзди, повні крамничих адміністраторів, роз’їхаються до передмість. Світла в крамницях згасають а по вулицях включаються. Вечірній вітрець набирає швидкості, холодніє. Огрівані апартаменти стають приємним притулком для міських жителів, тоді як колоди горять яскравим полум’ям значить „солодкий дім” для приходчих до домів з роботи. Гарячі обіди й м’які вигідні ліжка припускаються як щось запевнене їм.
Які ж інакші є обставини на безлюдних вулицях у місті! По сотнях тих вулиць з’являються тінисті фігури людей. Тиняючись повільно на задубілих ногах, згорблені, впираючись проти холодного вітру, вони шукають сховку під сходами до крамниць, під мостами, над гратами якими просочується тепло, і по пішоходах. У великих картонних коробках, знайдених на смітниках, вони лягають на ніч. Незважаючи на вік, походження, фізичний або розумовий стан, то в них усіх є щось спільного — це бездомні люди. Це міські мандрівники, вуличні люди, жінки збираючі покидьки, п’яниці. Вони сум майже всіх великих міст у світі. Вони стали міською кризою, проблемою без розв’язання.
Жителі багатих міст бачать у цих нещасних людей вбогість. Якщо ви ще не бачили цього, то мабуть уже чули про нього. Який же юнак працюючий в ресторані не може не говорити про це, коли бачить як ті люди наповнюють пластичні мішечки черствими булочками й протухлим м’ясом з їхніх смітників? Або який пекар, заповнюючий замовлення по телефону „піццу” приправленої стравою, якої ніхто не любить, як-от ананасом, а тоді, коли ніхто не приходить по ту замовлену „піццу” викидають її на смітник, ще не бачив як ці голодні люди, замовляючі ту „піццу”, потім вибирають її із смітника? Або який офіціант високоякісних ресторанів у передмісті ще не бачив як ці безнадійні люди шарять по їхніх смітниках шукаючі викиненого харчу?
„А, це баланс у природі”, писав Юрій Ф. Вілл у газеті Ньюзвік, „люди надмірно замовляють харчі за коштом підприємств; це пиха — бояться, щоб не потовстіли — і через це залишають багато нез’їденого; розпачливість заганяє інших їдців збирати ці залишки”.
Тепер звертають усе більше й більше уваги на стан цих безпритульних людей по містах, коли прогноз погоди передрікає ніч замерзання. Сховків для таких людей декуди замало. Більшість цих безпритульних людей мусять боротись проти неприємності стихій неправильно одягнені. „Коли б я міг пошукати сховок для всіх тих людей шукаючих його холодної ночі”, сказав один робітник соціального забезпечення в Атланта, Джорджія, „то міг би багато спокійніше спати тієї ночі”. І так то вмирає дуже багато цих бідних людей. Голова відділу охорони здоров’я в Нью-Йорку каже, що по вулицях того міста знаходять, в середньому, одну померлу безпритульну людину кожного дня.
Багато бездомних людей відмовляються сховку в муніципалами постачених приміщеннях і нічлігах. Вони бояться за своє життя, і щоб їх зовсім не обікрали. „Дозвольте мені розказати вам”, сказав один з тих нещасних, який перебув кілька годин у такому схову. „Ви не знаєте, що той дивак мимо вас може заподіяти вам. Вам багато краще пощастить на вулиці”. Один дослідник суспільної обслуги, який погодився переспати ніч у нічлігу сказав: „Обставини є зовсім непристойні й лукаві, дуже небезпечні. Між молодими, а також старшими чоловіками існує природне грабіжницьке споріднення, і в короткий час, якого я перебув у тому нічлігу я бачив багато грабіжництва”. Насильство шаленіє, напади з ножами, б’ються, і явно нападають одні на одних з наміром грабувати.
Тому то, багато безпритульних людей воліють зносити неприємність стихій, під якими то обставинами вони принаймні можуть втікати, коли їм погрожують. По вулицях виживають найбільш пристосовані до такого життя. Декотрі були багато разів згвалтовані п’яницями або наркоманами. Головно жінки роблять одні одних своєю жертвою. Старші й слабіші жінки стають жертвою молодших і сильніших — які здирають з них одяг, якого собі хто забажає. „По вулицях якщо ви не можете охороняти вашого маєтку, то вам не належиться мати його. Це правило”, сказала одна безпритульна.
Ніхто не може напевно сказати скільки таких безпритульних людей є в світі, бо ті що беруть перепис не можуть знайти їх усіх. У Сполучених Штатах, кажуть декотрі вчені, є так багато як два до три мільйони. Скільки б там їх не було, то число таки зростає.
По декотрих містах число безпритульних зрощує 100 процентів за один рік. Друковані рапорти приблизно підраховують, що в 1984 році в місті Нью-Йорку було 40 000 безпритульних людей, і це число щоденно зростає. Газети підрахували, що в 1982 році було 10 000 бездомних людей в Вашінгтоні, ОК, тоді як у 1984 році кажуть було 20 000. У Чікаго є 25 000 безпритульних, велике зростання від минулого року. В Англії теж є проблема з безпритульними. А також у Швеції. Так само по більшості великих міст Європи. По бідних країнах безпритульність — це прийнятний спосіб життя.
Причин на безпритульність — багато — втрата роботи, провал подружжя, алкоголізм або наркоманія, яких то людей тоді виганяють з домів або апартаментів. Родина та друзі відмовляються прийняти назад тепер нужденних.
Багато вуличних жителів мешкають по нічлігах — однокімнатних приміщеннях. Але тому що по багатьох містах підновлюють міські околиці, то перше розвалюють ці будинки або перебудовують їх на житлові масиви. Багато їхніх жителів примушено мешкати на вулицях. Від 1970 до 1980 років тільки в Сполучених Штатах було розвалено або перебудовано мільйон таких кімнат. По декотрих містах таких однокімнатних приміщень зменшено на більше як 50 процентів. У місті Нью-Йорку було перебудовано 87 процентів таких приміщень.
Подумайте про подвійний риск тих вуличних жителів: Тому що по більшості штатів ці безпритульні люди не мають адрес, то не можуть одержувати марок на харчі й соціальної допомоги. „Декотрим можливо належиться така допомога, але перше вони мусять мати якусь призначену їм адресу”, сказав один добровольчий робітник у Чікаго. Крім того, багато цих людей не вміють справлятися з канцелярським формалізмом, щоб одержати соціальну або урядову допомогу.
На жаль друковані дані показують, що ці міські мандрівники безпритульні не є головно 60 років і старші. Між цими скорозростаючими тепер поміщаються молоді, хронічно та психічно хворі. Цих людей ніколи не приймали до інституцій. Вони пристали до рядових безпритульних. Юнаки а також дівчата проститують себе за ціну обіду. Підлітні дівчата сплять з власниками готелів, щоб тільки мати де переспати ніч. Проте, не всі ці є психічно хворі. Це діти відкинені — навіть їхніми батьками. Часто це діти зловживані. Багато цих знають, що це значить слово „кровозмішення”. Тільки в місті Нью-Йорку, половина підрахованих 40 000 безпритульних є молодші 21 рік — 20 000! І старші безпритульні найбільш бояться цих молодших, які б’ють та грабують їхні вбогі достатки.
В місті за містом, між безпритульними знаходяться молоді скорозростаючі числом. Чи між цими знаходяться ваші діти? Чи ви шукали б їх, коли б не знали де вони знаходяться, де вони пересипляють холодними ночами, тоді як ви маєте теплий дім, що вони їдять: тоді як ви маєте вдосталь харчів? Або чи ваша дитина була б така як той безпритульний чоловік, який сказав: „Я вже двадцять років бездомний, і ніхто не пошукував мене”.
Людські адміністратори не можуть розв’язати проблеми безпритульних. Вони вже випробовували всякі схеми, всі провалились. Єдина відповідь до цієї проблеми є уряд за яким люди вже давно молились, і якого Ісус згадав у Своїй зразковій молитві, прохаючи, „Нехай прийде Царство Твоє”. Те обітоване Царство назавжди усуне вбогість, голод, психічну й фізичну хворість, смерть. Безпритульність стане річ минулого, бо в цьому Царстві, під керівництвом Ісуса, кожна людина матиме свій власний дім, зможе жити у своєму рідному домі, в безпеці й не буде нікого, щоб страшив її.— Матвія 6:10; Ісаї 65:21, 22; Михея 4:4.
[Вставка на сторінці 12]
,Багаті їдці надмірно замовляють харчі; розпачливість заганяє інших їдців збирати ці залишки’
[Ілюстрація на сторінці 13]
,Я вже 20 років бездомний, і ніхто не пошукував мене’