Ваші руки наповнені кров’ю
„НАВІТЬ коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас,— ваші руки наповнені кров’ю”. Так то сказав Всемогутній Бог тим, які прикидались служити Йому, але які проливали невинну кров.— Ісаї 1:15.
Чи релігії цього світу є винні в пролитті невинної крові? Певно, що винні. У кожній війні нашого 20 століття, релігії з їхніми священиками підтримували кровопролиття. Це навіть доводило до масового вбивання членів тієї самої релігії.
Однак, Ісус навчив Своїх послідовників ,вернути меч свій до його місця’. (Матвія 26:52) Апостол Павло сказав: „Зброя бо нашого воювання не тілесна”. (2 Коринтян 10:4) Могутня звістка в Божому Слові є, що практикуючі правдиву релігію мусять любити одні одних, а не проливати їхню кров: „Цим пізнаються діти Божі та діти Дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить. Бо це та звістка, яку від початку ви чули,— щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив”.— 1 Івана 3:10-12.
Якщо релігія не практикує такої любові, то Бог не буде слухати молитов її членів. Біблія каже: „І чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього”. (1 Івана 3:22) Але релігії цього світу не додержували Божих заповідей. Замість додержувати їх, вони слабосило погоджувались, щоб стратити близько сто мільйонів людей в війнах тільки в цьому столітті!
Чи провідники й люди будуть слухати?
У своїй закінчуючій промові в Ассізі, Іоанн-Павло II сказав: „Запрошуємо світових провідників звернути увагу на наші покірні благання до Бога за мир”. Чи політичні провідники й люди взагалі будуть слухати цієї просьби? Щоб довідатись, давайте розглянемо історію.
Історія виявляє, що договори та молитви за мир не є нічого нового. Протягом Середньовіччя, договори за мир часто називались Божі перемир’я, або священні перемир’я. Ці перемир’я проголошували на релігійних фестивалях так званого Християнства, протягом яких припинялись усі конфлікти. Але декотрі люди таки не шанували такого перемир’я навіть під погрозою виключення від церкви.
У 1915 р. Папа Бенедикт XV звернувся до націй, щоб вони припинили „жахливе кровопролиття” протягом Першої Світової Війни. Він молився до Бога за „припинення цього лукавого лиха”. Але ні народні провідники, ні люди не слухали його молитов. І, Бог теж не слухав їх, тому що по обох сторонах війни воювали члени тієї самої релігії. Католик убивав католика, протестант протестанта, зовсім протилежно Божим наказам.
Весною 1939 р., коли знову хмари другої світової війни бушували, то папа Пій XII організував „кампанію публічних молитов за мир”. Наступного серпня, саме перед вибухом війни, він звернувся до народних провідників та їхніх народів, щоб вони стримувались від „обвинувачення, погроз, причин взаємного недовір’я” для того, щоб уникнути найгіршого.
Але всі ті молитви та закликання не припинили воєнного апарату католицької та протестантської Німеччини; вони теж не довели до миру для католицької Італії або для синтоїстської Японії. І жодного члена якої-небудь релігії не погрожували виключенням за вбивання інших членів тієї самої релігії. Отже, протягом шістьох років брат убивав брата, яке то кровопролиття підтримували священики всіх націй.
У відповідь на прохання папи в Ассізі, по декотрих місцевостях перестали воювати 27 жовнтя, 1986 р. Але по інших країнах війна продовжувалась. У багатьох випадках війна воювалась саме у тих країнах, яких релігії були представлені в Ассізі. Наприклад, католицькі партизани Ірландської Республіканської Армії бомбардували Ірландію. Сікхи воювали в Індії. В Афганістані, Ефіопії, Лівані, Ірані та Іраку, як також по інших країнах, кровопролиття також продовжувалось. Навіть ті країни, які припинили війну того дня, наступного знову посівали смерть і терор. Дійсно це дивний мир!
Чи ж „Бог миру” може благословити такі ініціативи, які непрямо схвалюють тих, які припиняють убивство сьогодні тільки, щоб знову починати його взавтра? Чи ж Бог схвалював Каїна за те, що він убив Авеля? Певно що ні! — Євреїв 13:20.
Не є силою на мир
Недавні анкетування проведені в різних країнах світу виявляють, що багато людей вірять, що релігії цього світу підбурюють війну замість поширювати мирні споріднення. Такого то переконання було 47 процентів французів і 48 процентів ізраїльського народу.
Джон Тейлор, загальний секретар світової конференції релігій за мир, сказав у франкокатолицькому тижневику Л’Актуеліте Реліжіюз дан ле моунд: „Ми обманили себе думати, що релігія може, і дійсно припинить війну, і що ми дуже скористаємо із з’єднуючих сил проти війни, проти озброєння. Але, розглянувши ці проблеми, мало-помалу ми взнали, що війни не спричиняються зброєю, але ненавистями та розбратом між людьми... І в цьому релігія теж відіграла свою роль”.
Історик Ернесто Галлі Делла Лоджіа, у католицькому щоденнику Аввеніре, сказав більш доречно: „Здається, релігія не з’єднала людей та народів, краще, роз’єднала їх. Так уже бувало протягом століть. Найбільші єдинобожі релігії, не тільки воювали одна проти одної без пощади, але декотрі з них — а головно так зване Християнство й Іслам — присвятили всю свою силу для того, щоб викорінити анімістичні релігії так званих примітивних народів. Це теж відбувалось, тому що релігія співдіяла з політикою рука в руку”.
З цієї та інших причин, уряди або ігнорують релігійних провідників, або терплять їм неначе вони були потрібна неприємність для них. І світська релігія сама є тільки маскуванням, яка мало або зовсім не впливає корисно на людину або на світові обставини.
При закінченні дня молитви, папа сам признав відповідальність Католицизму в кровопролитті. Він сказав: „Я готовий признати, що католики не завжди були вірні цьому твердженню віри”. А тоді додав: „Ми не завжди були ,миротворцями’. Для нас, а також можливо, певною мірою, для всіх, цей збір у Ассізі є актом каяття”.
Але чи своїми вчинками сучасна релігія виявила змінене відношення до війни? Чи вона дійсно покаялась за своє безчесне минуле? Говорячи про теперішні війни, Ернесто Галлі Делла Лоджіа, сказав: „У дев’яти випадках з десяти, ці конфлікти також, якщо не понад усе, є релігійними конфліктами”.
Отже, не було жодних користей з цих молитов за мир. Ні політичні діячі, ані люди не слухають їх і не поводяться згідно з ними; Бог теж, не слухає, тому що Він сказав: „Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас,— ваші руки наповнені кров’ю”. (Ісаї 1:15) Тому то 1986 міжнародний рік миру пропонований Організацією Об’єднаних Націй, і якого підтримували молитви релігій цього світу, закінчився невдачею.
[Рамка на сторінці 10]
Анкетування в Італії
ЖУРНАЛ Пробудись! провів опитування сотні людей в різних італійських містах, більшість яких були католиками. Коли питали людей чи такі ініціативи як день молитви за мир в Ассізі і припиненням вогню допоможуть припинити війну та озброєння, то 70 процентів відповіли ні, 17 процентів казали, що це був перший крок, а тільки 10 процентів вірили, що це був позитивний крок.
Один священик у місті Бергамо, північної Італії сказав: „Я вірю, що цей перший крок буде дуже корисний доти, поки будуть виконувати його звістку. Це добрий початок і його не слід відокремлювати”.
Але одна молода католичка з тієї самої місцевості сказала: „Ми не можемо не бути глибоко вражені лицемірством людей, які вже протягом років провадять війну і це заради релігійних причин, а тоді складають зброю й моляться за світовий мир, знаючи що наступного дня знову будуть братись до війни”. Один юнак з Брешії сказав: „Такі збори не допомагають у боротьбі проти релігійної байдужості. Церкви повинні менше цікавитись політикою, якщо хочуть, щоб Бог слухав їх”.
У відповідь на запитання, „Що релігіям слід робити, щоб більше ефективно сприяти миру?”, то один католик з Туріна сказав, що „вони повинні відокремитись від співучасті в світських справах і навчати людей жити без зброї”. Одна молода католичка з Кремона сказала: „Церква повинна дати доброго прикладу й не мішатись у війни та політику. Але вже запізно”.
Коли питали, „Що ви думаєте про керівну роль папи в справах миру?”, то один адвокат з області Пезаро відповів: „Церква використовує цю проблему про мир для того, щоб пропагандувати Католицизм у світі”. Одна 84-тилітня католичка сказала: „Все це не варто. Якщо вони захочуть воювати, то почнуть війну”.
Говорячи про „політичні задуми” релігій, то видання в Мілані Іль кор’ере делла сера значно висловилось: „Церква користується пацифізмом [політична течія, якої прихильники засуджують будь-які війни] беручи керівну роль, щоб контролювати, замість підкорятись, дебатуванням публічної опінії в сучасних головних політичних питаннях”.
[Ілюстрації на сторінках 8, 9]
Люди цілого світу молились.
Багато молодих людей цікавляться світовим миром.