Ассізька міжрелігійна зустріч заради миру

«Насильству ні! Війні ні! Тероризму ні! Нехай в ім’я Боже кожна релігія на землі несе справедливість, мир, прощення, життя і любов!» (папа Іван Павло II).

АССІЗІ, ІТАЛІЯ, 24 січня 2002 року. Представники релігій з цілого світу зібралися для спільної молитви за мир, мир, якому загрожує тероризм, нетерпимість та несправедливість. Папа оголосив про проведення цієї зустрічі через два місяці після того, як у Нью-Йорку впали вежі-близнюки. Багато релігійних лідерів з ентузіазмом прийняли запрошення Ватикану.

На дві попередні зустрічі — у 1986 і 1993 роках — папа скликав представників різних релігій на день молитви у те саме італійське містоa. На асамблею 2002 року зі всього світу прибуло понад тисячу журналістів. Молитви за мир приїхали піднести представники різних релігій, а саме: загальновизнаного християнства (католики, лютерани, англіканці, православні, методисти, баптисти, п’ятдесятники, меноніти, квакери та інші), буддизму, джайнізму, зороастризму, індуїзму, ісламу, конфуціанства, сикхізму, синтоїзму, тенрікьо, юдаїзму і традиційних африканських релігій. Прибули теж делегації від інших релігій, а також представники Всесвітньої ради церков.

Свідчення на користь миру

Цей день почався з того, що о 8.40 «поїзд миру» вирушив з маленької станції у Ватикані. Поїзд складався з сімох комфортабельних вагонів, його супроводжували й охороняли два вертольоти. Через дві години папа та інші релігійні діячі прибули в Ассізі. Охорона була посилена: напоготові малися приблизно тисяча поліцейських.

Релігійні діячі зібрались на старовинній площі, під наметом колосальних розмірів. Для делегатів там влаштували величезний червоний поміст у вигляді римської п’ятірки у центрі з місцем для папи. З боку помосту стояло оливкове дерево — символ миру. Перед сценою сиділа публіка — понад 2000 ретельно відібраних гостей. Перший ряд зайняли деякі італійські високопоставлені особи. Велике враження справляв хор, який між промовами виконував пісні на прославлення миру. В інших частинах міста тисячі людей, переважно юнаки і дівчата, вийшли на вулицю з антивоєнними гаслами і співали пісні про мир. Багато хто ніс оливкові гілки.

Зайнявши місце на помості, папа привітав представників релігійних делегацій. Хор заспівав гімн латинською мовою, написаний на основі вірша з Ісаї 2:4, в якому передрікається час, коли «не підійме меча народ проти народу». Відтак дванадцять делегатів, кожен у вбранні, що вказувало на приналежність до відповідної релігії, виголосили урочисті свідчення на користь миру. Ось витяги з них.

«У цей історичний момент людство потребує миротворчих вчинків та слів, що вселяють надію» (кардинал Франсуа Ксав’є Нґуен Ван Туан).

Бог «не є Богом війни і конфліктів, а є Богом миру» (Вселенський патріарх Варфоломій I).

Люди «не повинні через релігійні розбіжності ігнорувати, а тим більше ненавидіти інших» (д-р Сетрі Ніомі з Всесвітнього союзу реформатських церков).

«Справедливість і братерська любов — це стовпи правдивого миру серед людей» (вождь Амаду Ґассето, представник традиційних африканських релігій).

«Священним є тільки мир, війна ніколи не буває священною!» (Андреа Ріккарді, представляв католицьку церкву).

Деякі делегати визнали велику відповідальність релігії за розпалювання нетерпимості та війн. Представник Всесвітньої Лютеранської Федерації зазначив, що «люта ненависть, яку роздмухують релігійні фундаменталісти, стрясає» світ. Представник юдаїзму сказав: «Релігія спричинилася до розпалювання безлічі жахливих і кривавих війн». Індуський делегат заявив: «Знову й знову випливають факти про те, як самозвані поборники релігії використовували її в інтересах влади та для роз’єднання людей».

Одностайно засудивши тероризм і війну, делегації розійшлися по спеціально призначених місцях, щоб помолитися своїм богам за мир.

Молитви за мир

Представники християнських релігій молилися разом у Нижній церкві Сан-Франческо, біля гробниці святого, від імені якого походить назва храму. Урочистість почалася з «Молитви до Трійці», яку виголосили папа і три делегати. Молитви перемежовувалися гімнами та зверненнями, що прославляли мир, крім того, було зачитано уривки з Біблії на цю ж тему. В одній з молитов містилось прохання про встановлення «неподільної віри». На завершення церемонії учасники заспівали «Отче наш» латинською мовою на основі Матвія, розділу 6, віршів з 9 по 13.

У цей самий час представники інших віросповідань молилися в інших місцях. У приміщенні з фасадом на Мекку, клякнувши на килими, мусульмани звертались до Аллаха. Зороастрійці, що молилися біля джайністів і конфуціанців, запалили священний вогонь. Представники традиційних африканських релігій молилися духам своїх предків. Індуси просили миру у своїх богів. Усі благали свої божества згідно своїх обрядів.

Спільні зобов’язання задля миру

Делегати асамблеї знову зібралися під наметом для завершальної церемонії. Монахи урочисто роздали запалені світильники, що символізували надію на мир. Це виглядало ефектно. Потім члени делегацій зачитали спільні зобов’язання задля встановлення миру, причому кожен виступав з окремим пунктом.

«Для встановлення миру слід любити свого ближнього» (Вселенський патріарх Варфоломій I).

«Насильство і тероризм суперечать справжньому духу релігії» (д-р Конрад Райзер, представник Всесвітньої ради церков).

«Зобов’язуємось навчати людей взаємоповаги і шани один до одного» (Бгаї Сагіб’ї Могіндер Сінґх, член делегації сикхів).

«Мир без справедливості не можна назвати справжнім миром» (православний єпископ Василій).

Наприкінці папа зачитав слова, наведені у вступі до цієї статті. Міжрелігійна зустріч завершилась тим, що делегати обіймали один одного, на символ мирних стосунків. Ретельно приготовані слова промов виголошувалися з помпою і супроводжувалися церемоніями. Якою ж була реакція громадськості на цю урочистість?

«Якби слова не розходились з ділами»

Газети і телепередачі вітали ініціативу, з якою виступив папа. Дехто навіть назвав його «речником усього християнства». Ватиканська газета «Оссерваторе романо» охарактеризувала зустріч в Ассізі як «віху на шляху до цивілізації миру». Заголовок газети «Кор’єре дель Умбріа» був таким: «Ассізі освітлює дорогу до миру».

Однак не всі оглядачі виявили такий оптимізм. Деякі з них висловлювалися досить скептично, оскільки, хоча у 1986 і 1993 роках було проведено дні молитов за мир, війни в ім’я релігії точаться далі. Релігійна ненависть підбурювала до кровопролиття в Уганді, Югославії, Індонезії, Пакистані, на Близькому Сході й у Північній Ірландії.

В італійській газеті «Репуббліка» зазначалося, що деякі критики назвали цю зустріч «звичайним шоу». Один член Європейського парламенту сказав, що віруючі сприятимуть миру, коли «житимуть за Євангелієм», тобто будуть додержувати слів «люби своїх ворогів, підставляй другу щоку». На його погляд, саме цього «ніхто не робить».

Голова юдейських общин Італії сказав: «Цікаво подивитись, як розгортатимуться події тепер, тобто чи слова будуть підкріплятися конкретними вчинками і чи настануть справжні зміни». У тому ж дусі висловилася представниця італійських буддистів, сказавши, що треба ще «подивитись, чи заклики до миру не залишаться лише добрими намірами». Один журналіст у статті для італійського журналу «Еспрессо» висунув думку про те, що на ассізькій зустрічі делегати від християнських конфесій намагалися досягти ще однієї мети. Він назвав цю зустріч «коаліцією проти невдоволення релігією, проти недисциплінованості та невір’я». На думку журналіста, це також спроба церкви протистати «глибокому процесу втрати своїх позицій» у Європі, історія якої нерозривно пов’язана з християнством.

До найбільш суворих критиків зустрічі в Ассізі належать і католицькі традиціоналісти, які бояться спрощення доктрин своєї церкви. Під час телевізійного інтерв’ю знаний католицький письменник Вітторіо Мессорі вказав на небезпеку того, що ассізька асамблея може розмити границі між релігіями. Звичайно, церковні влади вжили заходів, щоб не створювати враження, ніби релігії змішуються. Навіть папа виступив публічно, щоб заперечити ці обвинувачення. І все ж на думку багатьох, характер цієї події, мабуть, вказує на те, що релігії — це лише різні шляхи до тієї самої вищої сили.

Релігія і мир

Що релігійні організації можуть зробити заради миру? Хтось сприйме це запитання як насмішку, адже релігії, здається, радше спричиняють війни, ніж відвертають їх. Історики вже писали про те, як світська влада використовувала релігію, щоб розпалювати війни. Однак постає питання: чому релігійні організації дозволяють, щоб їх використовували?

Принаймні християнські релігії мають святий принцип, який мав би допомогти їм не завинити участю у війнах. Ісус сказав, що його послідовники ‘не належатимуть світові цьому’ (Івана 15:19; 17:16, СМ). Якби християнські релігії додержувались цих слів, то не об’єднувалися б із політичною владою, схвалюючи і благословляючи військо і війну.

Справді, для того, щоб дотримуватися чудових слів, проголошених в Ассізі, релігійні лідери мали б триматися окремо від політичної влади. Крім того, їм слід було б вчити своїх послідовників жити у мирі. Тимчасом історія свідчить, що до насилля вдається багато віруючих, так вони принаймні себе називають. Якийсь час тому на першій сторінці однієї газети повідомлялось: «Невдовзі після подій 11 вересня хтось написав на одній із стін у Вашингтоні такі ось слова з глибоким змістом: «Любий Боже, рятуй нас від людей, які вірять у тебе».

Помпезна зустріч в Ассізі залишила деякі складні запитання без відповіді. Однак, мабуть, найбільш важливе чи важке із всіх питань, які ставлять собі багато віруючих, таке: «Чому Бог досі не відповів на молитви за мир, з котрими до нього звертаються представники релігій світу?»

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 7]

Делегати із запаленими світильниками, що символізують надію на мир.

[Відомості про джерело]

AP Photo/Pier Paolo Cito

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 5]

AP Photo/Pier Paolo Cito