Лагари. Наслідки виверження вулкана Пінатубо
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА НА ФІЛІППІНАХ
ЗАТОПЛЕНІ будинки. Всі ділові центри зруйновані. Машини зметені. Від будинків лише видніються дахи. Тисячі людей змушені втікати. Інші залишилися, бо не мали можливості втекти. Що було причиною цього? Землетрус? Лавина? Ні. Причиною всього цього стали лагари. Що це таке? Лагари — це потоки води та вулканічного осаду, в тому числі попелу, пемзи та уламків гірської породи від останнього й попередніх вивержень.
Десять літ тому ви й гадки не мали про існування філіппінського вулкана Пінатубо. Проте після масивного виверження 15 червня 1991 року «Пінатубо» стало побутовим словом у багатьох частинах світу. Після майже 500-річного сну вулкан Пінатубо виблюнув свій вулканічний вміст у вигляді однієї з найколосальніших грибоподібних хмар цього сторіччя. Попіл, пісок та уламки породи вивергнулися вулканом у повітря й дощем посипалися додолу, та ще й у дуже рідкісній кількостіa.
Цей велет викинув в атмосферу планети на понад 20 кілометрів неймовірну кількість вулканічної речовини. Хоч і деяка частина її відразу випала на землю, все ж велика кількість пилу — близько 20 мільйонів тонн — залишалася в повітрі, і то не простого, а зі значною домішкою діоксиду сірки!
Ви, либонь, пригадуєте деякі глобальні ефекти, скажімо, надзвичайно мальовничі заходи сонця й вельми яскраві повні сонячні затемнення 1991 року в Мексиці та сусідських країнах, зміну погоди, в тому числі похолодання в Північній півкулі та прискорене руйнування озонового шару. Або ж ви, мабуть, чули про дедалі відчутніший голод та зріст кількості захворювань серед людей, які були вимушені покинути свої домівки через це виверження.
Затяжні наслідки
Один з найсерйозніших наслідків виверження вулкана Пінатубо, про який більшість людей світу, можливо, нічого не знає,— це лагар. Як вже згадувалось у першому абзаці цієї статті, власне на лагарах лежить вина за невимовні страждання десятків тисяч чоловік. Через лагари наслідки виверження Пінатубо далеко не є справою минулого. Місцеві люди мають справу з ними аж досі. Це не обов’язково стосується вас, але в околі вулкана Пінатубо ділові центри, підприємства, будинки, людські життя та цілі містечка продовжують руйнуватися. Причиною цього є лагари Пінатубо.
Хоч багато з них скидаються на сельові потоки з незвичайною кількістю намулу, але коли лагари містять понад 60 відсотків осаду, то починають діяти, немов потоки природного цементу. Вони вкрай нищівні. У «Технічному описі лагарів вулкана Пінатубо» (англ.) стверджується: «Ці потоки пульпи настільки густі (мають подвійну густину води), що великі валуни, габіони, транспортні засоби, бетонні споруди й навіть мости зривалися та зносилися геть».
Як зароджуються лагари? Ви пригадуєте, що Пінатубо викинув велику кількість вулканічної речовини. Деяка її частина потрапила в атмосферу, але більша — залишилася на горі та поблизу неї у вигляді пірокластичних відкладів. І в якій кількості? За даними Філіппінського інституту вулканології та сейсмології, 6,65 мільярда кубометрів. Американський вулканознавець С. Ґ. Ньюгол каже, що вулкан викинув достатньо уламків, аби «ними викласти автостраду в чотири смуги через усі Сполучені Штати Америки принаймні 10 разів». З них 3,45 мільярда кубометрів були у вигляді сипкого матеріалу, котрий чекає на дощ, аби змитися водою у долини, породивши лагари. На Філіппінах тропічні зливи й тайфуни лише додають до лиха. Часто велика кількість дощу випадає за короткий час і призводить до утворення масивних лагарів.
Власне це й стається вже декілька років. Раз у раз зливи наповнюють водою уламки вулканічної породи, мобілізуючи її. Лагари обернули родючі сільськогосподарські вгіддя на пустища. Про існування містечок свідчили лише дахи на поверхні. У декотрих місцях таке трапилось протягом ночі. Було знищено тисячі домів, люди змушені були забиратися геть з рідних місць і починати життя деінде. Фактично до початку 1995 року у вигляді лагарів у долини сповзло 63 відсотки пірокластичного матеріалу, але 37 відсотків його все ще залишається на горі, чекаючи, коли настане час майбутнього спустошення. І багато з тих 63 відсотків, що спустилося додолу, і далі несуть у собі загрозу. Вода від злив утворює канали у матеріалі, що попередньо відклався угорі за течією. Це знову стає причиною утворення лагару, загрожуючи життю та майну людей нижче за течією. У липні 1995 року «Манільський бюлетень» (англ.) повідомляв: «Дев’яносто один баранґай (село)... був стертий з карти Центрального Лусону, бо всі вони були поховані під тоннами вулканічних уламків».
Наступне нещастя
У суботу ввечері 30 вересня 1995 року Лусон ударив жахливий тропічний ураган Маменґ (відомий за міжнародною назвою Сибіл). На вулкан Пінатубо та його околиці випало багато дощу. А це означало катастрофу. Лагари ожили знову. Все, що було у них на шляху, змивалося. В одній околиці захисна дамба не витримала тиску, і лагари 6-метровим муром поплили на незайману землю. Одноповерхові будинки повністю були затоплені. Рятуючи життя, люди залазили на дахи. У тих місцях, де лагар був особливо густий, він зносив валуни, машини та навіть хати.
Ще іншим наслідком лагару є повені, бо вони змінюють русла річок та потічків. Тисячі будинків були затоплені водою, в тому числі домівки Свідків Єгови та декілька Залів Царства.
Декому поталанило навіть менше. Часто людину засмоктував намул лагару, який повільно пересувався, і це дуже утруднювало можливість порятунку. Лише через декілька годин або ж днів маса твердне й по ній можна ходити. Як люди рятувалися? Дехто залишався на дахах чи деревах доти, доки лагар не затверднув. Інші пересувалися по телефонних кабелях, бо лагар сягав такої висоти. Ще інші повзли по напівзастиглому намулі, залишеному від лагару. Але були й такі, котрим не вдалось врятуватися. Уряд посилав вертольоти в найбільш постраждалі райони, аби евакуювати людей з дахів. (За деталями дивіться статтю «Нас було врятовано від Лагару!»).
Любов спонукувала інших допомагати
Свідки Єгови раділи, коли довідалися, що, хоч і багато домів та декотрі Зали Царства були втрачені чи майже цілком зруйновані, ніхто з християнських братів і сестер не загубив життя. Було зрозуміло, що постраждалі від лагарів і повеней потребували допомоги. Дехто зі Свідків врятував лише себе та вбрання на собі, котре геть чисто було просочене болотом від лагару. Як відгукнулися на це інші християнські брати й сестри?
Християнські старійшини із найближчих місць доклали зусиль, аби дізнатися, чи їхні християнські брати були в безпеці й чи потребували допомоги в евакуюванні. Це було вельми непросто, бо відклади лагару в багатьох місцях все ще не загусли. Ґіллермо Тунґол, старійшина зі збору «Баколор», сказав: «Ми кинулися на допомогу. Ми по телефонному кабелі пішли до братів». Вільсон Уї, повночасний служитель з того самого збору, додав: «Туди майже неможливо було добратися, бо треба було переходити швидкі течії по груди у воді». Але завдяки обережності їм вдалося дістатися туди, довідатися про стан членів збору й допомогти їм, у чому могли.
У понеділок зранку 2 жовтня філіал Товариства Вартової башти вже добре знав ситуацію. Чи 345 добровольців філіалу зможуть допомогти постраждалим? Аякже! Вони відгукнулися негайно. До десятої години ранку лише ці працівники пожертвували майже тонну одягу для своїх християнських братів у лихій годині. Цей одяг разом з їжею та грошима ваговозом був доставлений на місце катастрофи того ж дня.
Протягом наступних днів збори в Манілі та її околицях були поінформовані про потреби. Згодом було вислано понад п’ять додаткових тонн одягу та інших необхідних речей. Одна жінка-Свідок з Японії була на Філіппінах під час лиха. Вона тільки-но прибула з Гонконгу, де придбала для себе трохи одягу. Коли вона довідалася про жалюгідний стан її християнських братів і сестер, що проживали біля вулкана Пінатубо, то пожертвувала їм весь цей одяг і без нічого повернулася в Японію. Наскільки ж відсвіжливо бачити правдивих християн, які виявляють любов до постраждалих, і то не лише побажанням, але й ‘даючи їм потрібне тілу’ (Якова 2:16).
Гідне похвали й те, що Свідки Єгови не дозволяли таким стихіям пригнітити ревність до духовних речей. Вони й далі відвідували християнські зібрання, в одному випадку навіть коли вода з Залі Царства була по кісточки. Усвідомлюючи важливість біблійної звістки для інших, ці християни не переставали проповідувати від дому до дому. Дехто мусив переходити воду убрід, аби дістатися туди, де вони проповідували й де не було стільки води. Вони носили зі собою одяг і перевдягалися в сухіших місцях. Хоч і ці християни самі страждали, вони не переставали цікавитися іншими.
Авжеж, наслідки виверження вулкана Пінатубо значно серйозніші, ніж можна собі це уявити. Вони даватимуть знати про себе ще декілька років. Людина докладає зусиль, щоб контролювати лагари, але інколи вона безсила. Проте наскільки приємно бачити, що, коли настають такі ситуації, правдиві християни використовують їх як нагоду виявляти свою любов до Єгови та ближнього!
[Примітка]
a За детальнішою інформацією зверніться до репортажу нашого журналу про це виверження під заголовком «День, коли замість дощу сипався пісок» за 8 лютого 1992 року, сторінки 15—17 (англ.).
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 21]
Вплив вулкана пінатубо на світове довкілля
КОЛИ виверження вулкана Пінатубо вщухло й припинилося, то на цьому все закінчилося. Чи так ви гадаєте? Але це зовсім не так! Зверніть увагу на деякі пізніші глобальні наслідки.
◼ Ви, можливо, спостерігали надзвичайно чудові заходи сонця протягом певного періоду після виверження цього вулкана.
◼ Вчені в Мексиці були здивовані незвичайно яскравим повним сонячним затемненням 11 липня 1991 року. У чому полягала причина? У виверженні вулкана Пінатубо. Пилинки в повітрі розсіювали світло сонячної корони сильніше, ніж звичайно.
◼ Погода теж змінилася. Через три місяці після виверження повідомлялося, що в Токіо (Японія) було майже на 10 відсотків менше сонячного світла, ніж звичайно. Вулканічний попіл деякою мірою заблокував доступ світла. У журналі «Саєнс ньюс» говорилось про зниження температури в певних частинах Північної півкулі на майже 1 градус за Цельсієм.
◼ Ще один наслідок — прискорене знищення озонового шару. Сірчана кислота, що потрапила до атмосфери через виверження, вкупі з хлором, який викидається в результаті людської діяльності, призвели до виснаження озонового шару. Він, як правило, служить атмосферним щитом, що захищає людей від канцерогенного впливу сонячних променів. Незабаром після виверження рівень озону над Антарктикою знизився практично до нуля, а біля екватора — на 20 відсотків.
◼ Голод і хвороби були додатковими негативними наслідками. Люди, евакуйовані через вулкан, були змушені тимчасово проживати у таборах, де швидко поширювались хвороби. Це особливо відчуло на собі ейта, плем’я, що через виверження змушене було переселитися зі своєї батьківщини в середовище, до котрого воно не звикло.
[Ілюстрація]
Евакуйовані із затоплених і уражених лагаром теренів.
[Ілюстрація на сторінці 18]
Будинок, якого зніс лагар.
[Ілюстрація на сторінці 18]
Двоповерховий дім у вулканічному осаді аж до даху.
[Ілюстрація на сторінці 18]
Лагари обернули багато чудових сільськогосподарських угідь на пустища.
[Ілюстрації на сторінці 19]
Вгорі. Банк у Бакалор (Пампанґа), наполовину вкритий лагаром (березень 1995 року).
Внизу. Цей самий банк, повністю вкритий лагаром (вересень 1995 року).