Російська преса схвально відгукується про Свідків Єгови
ПРИСВЯЧЕННЯ російського філіалу Свідків Єгови відбулося 21 червня 1997 року. Комплекс філіалу становлять сім житлових будівель, великий Зал Царства, їдальня, величезна адміністративна будівля та склад. Філіал розташований у селищі Солнєчноє, 40 кілометрів на північний захід від Санкт-Петербурга.
Журналісти, яких запросили на програму, багато писали про присвячення. Один з них так висловився у московській «Литературной газете» (тираж газети більше 250 тисяч примірників): «Перше враження від побаченого: оце то так!» (Дивіться фотографії на сторінках 16 та 17).
Автор статті, Сергій Сергієнко, пояснює: «Все тут зроблено руками віруючих: будували в основному фіни, шведи, датчани, норвежці та німці. Чисті, викладені плиткою, доріжки, підстрижені газони, корпуси з іграшковими черепичними дахами, великими вікнами, білими заскленими дверми — це і є Управлінський центр російської регіональної релігійної організації «Свідки Єгови».
З Москви, від якої філіал розташований на відстані понад 650 кілометрів на південний схід, запросили на присвячення журналістів та забезпечили їх транспортом. Після екскурсії по філіалу вони взяли інтерв’ю, під час якого їм запропонували частування. Пан Сергієнко так написав про свої враження:
«У побуті «Свідки Єгови», як то кажуть, скромні та невибагливі... Перефразовуючи відоме російське прислів’я, «Свідки» живуть у Бетелі, як в Єгови за пазухою. ...Завжди доброзичливі до всіх людей, «Свідки», звичайно, особливо піклуються про своїх братів».
У газеті «Московская правда» (щоденна газета тиражем 400 тисяч примірників) була надрукована стаття С. Дмітрієва. У цій статті під заголовком «Збудувати свій світ можна лише своїми руками» автор пише:
«Після того як релігійну організацію Свідків юридично визнали в Росії [у 1991 році], постало питання про будівництво власної штаб-квартири. Місце шукали і неподалік від Москви, але несподівано прийшло повідомлення, що поблизу Петербурга продається територія колишнього піонертабору. Землю купили та розпочали будівництво...
Півтора року тому, 1 січня 1996 року, центр у селищі Солнєчноє офіційно став філіалом релігійної організації. А в середині червня група московських журналістів, відвідуючи Петербург, мала змогу спробувати розібратися, що ж це за люди — Свідки Єгови?»
Як відповідає пан Дмітрієв? «Люди як люди». Усе ж таки не зовсім звичайні, бо в кінці статті він зауважує: «Мир у душі, мир навкруги... Ідилія? Так. Але вона існує».
Інший московський журналіст, Максим Єрофєєв, написав статтю для «Собеседника», газети, тираж якої більше 300 тисяч примірників. Там говориться: «Усі стосунки в містечку базуються на принципі — працювати ніхто нікого не змушує, але всі працюють».
Описавши кімнату Василя Каліна, координатора філіалу, пан Єрофєєв веде далі: «Недовірлива журналістська братія забажала відвідати ще декілька квартир за власним вибором. Площа та оздоблення житла інших мешканців центру фактично нічим не відрізнялися від скромного урядження квартири Василя Каліна».
Ще одна журналістка, Анастасія Нємєц, написала статтю «Жити в мирі зі собою». Підзаголовок до цієї статті, надрукованої у газеті «Вечерняя Москва», вона обрала такий: «Цього люди вчаться у незвичайному селищі неподалік від Петербурга».
Ось як вона описала філіал та місце, в якому він розташований: «Навкруги ліс, луки. Поряд Фінська затока. Акуратні котеджі в європейському стилі, чисто підметені, викладені плиткою, доріжки, всюди квіткові клумби.
Комерційні фірми будують такі міні-містечка для «нових росіян». Але в цьому селищі живуть люди із середнім достатком... Живуть непогано та, найголовніше, дружно. Усього тут приблизно три з половиною сотні чоловік зі всіх куточків світу — можна почути різну мову: від іспанської та португальської до фінської та шведської.
Це, по суті, замкнений міні-косм: у селищі власне будівниче виробництво, майстерні, де можна виготовити все, що знадобиться великій багатомовній сім’ї, навіть є власна клініка».
Дійсно, для 1492 делегатів з 42 країн світу присвячення було радісною подією. Багато делегатів, які тепер вже у похилому віці, служили в ті десятиріччя, коли проповідницька праця була заборонена. Уявіть, як дивувалися та раділи вони, оглядаючи прекрасний філіал, що займає майже 7 гектарів, розташований у схожій на сад місцині! Можна зрозуміти, чому їм усе це нагадувало сон.
[Ілюстрації на сторінці 18]
Журналісти на екскурсії по філіалу.
Під час інтерв’ю.