Люди. Хто ми такі?

ЗДАЄТЬСЯ, що люди не можуть встановити, ким вони є. Еволюціоніст Річард Лікі каже: «Протягом століть філософи розмірковували над гранями людської природи й сутності. Хоча це й дивно, але не існує узгодженого визначення поняття людської природи».

Однак Копенгагенський зоопарк сміливо продемонстрував свій погляд на це питання, організувавши виставку приматів. У «Щорічнику Британіки за 1997 рік» пояснюється: «Датське подружжя переїхало у тимчасове житло в зоопарку з наміром нагадувати відвідувачам про їхню близьку спорідненість з мавпами».

У різних довідниках визнається ця гадана близька спорідненість певних тварин з людьми. Приміром, у книжці «Уорлд бук енсайклопідія» говориться: «Людські істоти разом з людиноподібними мавпами, лемурами та довгоп’ятами відносяться до ряду ссавців, що називаються приматами».

І все ж люди мають багато унікальних рис, котрі не підходять під тваринний шаблон. До таких рис належать: любов, сумління, моральність, духовність, почуття справедливості та гумору, милосердя, творчість, усвідомлення часу, самосвідомість, розуміння прекрасного, турбота про майбутнє, здатність використовувати знання минулих поколінь і надія, що смерть не є остаточним кінцем нашого існування.

Намагаючись узгодити ці риси з тваринним шаблоном, дехто вказує на еволюційну психологію, яка є сумішшю психології, соціології та вчення про еволюцію. Чи ж еволюційна психологія проливає світло на таємницю людської природи?

У чому мета життя?

«Основа еволюційної психології надзвичайно проста,— говорить еволюціоніст Роберт Райт.— Мозок людини, як і інші органи, призначений для передавання генів наступному поколінню, таким чином почуття та думки, які виникають у мозку, можуть бути зрозумілими лише з огляду на цю основу». Інакше кажучи, уся мета нашого життя, що керується генами й відображається у діяльності мозку,— це розмноження.

Авжеж, «в основному людська натура,— згідно з еволюційною психологією,— зводиться до жорстокого генетичного егоїзму». У книжці «Тварина з моральними засадами» (англ.) говориться: «Природний добір «спонукує» чоловіків мати статеві зносини з багатьма жінками». Відповідно до цієї еволюційної концепції, за певних обставин жіноча неморальність також розглядається як природна. Навіть почуття батьківської любові вважається таким собі генетичним викрутом, що спрямований на збереження потомства. Тож цей погляд підкреслює важливість генетичної спадковості в збереженні людського роду.

Деякі посібники-самовчителі тепер прихиляються до нової тенденції еволюційної психології. В одній з таких книжок говориться, що людська природа «мало чим відмінна від натури шимпанзе, горили чи бабуїна». Також там зауважується: «Стосовно еволюції, то... головне значення має розмноження».

З іншого боку, Біблія навчає, що Бог створив людей не для того, щоб вони тільки розмножувалися. Ми були створені за Божим «образом», з можливістю відображати його риси, зокрема любов, справедливість, мудрість та силу. Згадайте ще унікальні риси людей, про які говорилося раніше, і вам стане зрозуміло, чому Біблія ставить людей вище за тварин. Біблія, по суті, виявляє, що Бог створив людей не лише з бажанням жити вічно, але також із можливістю зазнати сповнення цього бажання у Божому праведному новому світі (Буття 1:27, 28; Псалом 37:9—11, 29; Екклезіяста 3:11; Івана 3:16; Об’явлення 21:3, 4).

Те, у що ми віримо, впливає на наше життя

Виявлення правди — це справа не лише науки, оскільки наші погляди стосовно походження людини можуть впливати на спосіб нашого життя. Історик Г. Дж. Уеллс записав висновки, яких дійшли багато людей, після видання 1859 року праці Чарлза Дарвіна «Походження видів».

«Почалася справжня деморалізація. (...) Після 1859 року розпочався період цілковитого безвір’я. (...) Більшість людей наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя вірили, що вони живуть завдяки боротьбі за існування, під час якої сильні й хитрі перемагають слабких та довірливих. (...) Людина, як вважали вони, є суспільною твариною, як індійський мисливський собака... Їм здається правильним, що великі собаки з людської зграї задирають та принижують».

Звичайно, дуже важливо мати правильний погляд на те, ким ми справді є. Як запитав один еволюціоніст, «якщо простий старомодний дарвінізм... підірвав моральну силу західної цивілізації, то що станеться, коли нова версія [еволюційної психології] повністю приживеться в нашому суспільстві?»

Оскільки те, у що ми віримо стосовно нашого походження торкається основних поглядів на життя та на правильне й неправильне, то важливо докладніше розглянути це питання.

[Вставка на сторінці 4]

Історик Г. Дж. Уеллс записав висновки, яких дійшли багато людей, після видання 1859 року праці Чарлза Дарвіна «Походження видів»: «Почалася справжня деморалізація. (...) Після 1859 року розпочався період цілковитого безвір’я».