За образом Бога чи тварини?

ПЕРШУ людину Адама було названо «Сином Божим» (Луки 3:38). Про жодну тварину не було сказано чогось подібного. І все ж Біблія показує, що люди мають багато спільного з тваринами. Приміром, як люди, так і тварини є душами. Коли Бог створив Адама, «стала людина живою душею», говориться в Буття 2:7. У Першому посланні до коринтян 15:45 наведена подібна думка: «Перша людина Адам став душею живою». Люди є душами, тому душа — це не якась нематеріальна субстанція, котра переживає смерть тіла.

У Буття 1:24 про тварин говориться: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». Тож, хоча Біблія звеличує людей, говорячи, що ми були створені за образом Бога, вона також нагадує нам про наше скромне становище земних душ разом з тваринами. Є ще щось спільне між людиною й твариною.

Біблія пояснює: «Доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті... і нема над твариною вищости людям... Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху». Справді, смерть людей і тварин також подібна. Усі повертаються «в землю», «до пороху, туди, звідки походять» (Екклезіяста 3:19, 20; Буття 3:19).

Але чому люди так засмучуються через смерть? Чому ми мріємо жити вічно? І чому нам завжди потрібно мати мету в житті? Безперечно, ми значно відрізняємося від тварин!

У чому ми відрізняємося від тварин

Чи були б ви щасливими, коли б усе життя не мали іншої мети, як тільки їсти, спати й приводити нащадків? Така думка відштовхує навіть затятих еволюціоністів. «Сучасна людина, цей освічений скептик і агностик,— пише еволюціоніст Т. Добжанський,— не може хоча б таємно не цікавитися старими, як світ, питаннями: «Чи має моє життя якесь більше значення й мету, ніж тільки залишатися живим і продовжувати життя? Для чого існує Всесвіт, в якому я живу?»

Справді, хоча й існування Творця заперечують, людські пошуки змісту життя не припиняються. Цитуючи історика Арнольда Тойнбі, Річард Лікі пише: «Духовність [людини] змушує її все життя шукати узгодження між собою та Всесвітом, у котрому вона народилася».

Все ж залишаються істотні питання про людську природу, наше походження та духовність. Безсумнівно, між людьми й тваринами існує велика прірва. Наскільки ж великою є вона?

Надто велика прірва?

Основною проблемою теорії еволюції є те, що людей і тварин розділяє широка прірва. Тож, наскільки широкою вона є? Розгляньмо кілька висловлювань самих еволюціоністів щодо цього питання.

Відомий прихильник еволюційної теорії Томас Г. Гекслі, який жив у XIX столітті, написав: «Я переконаний, як ніхто, в існуванні величезної прірви між... людиною й тваринами... оскільки лише людина посідає чудову здатність розумної мови [та]... здійнялась високо, аж на вершечок гори, набагато вище своїх нижчих родичів».

Еволюціоніст Майкл К. Корбалліс зауважує, що «існує разюча різниця між людьми та іншими приматами... «Наш мозок втричі більший, ніж міг би бути у примата нашої будови». А невролог Річард М. Рестак пояснює: «Мозок [людини] — єдиний орган у знаному Всесвіті, який намагається зрозуміти себе».

Лікі визнає: «Свідомість ставить науковців перед складним питанням, котре, на думку деяких, не має вирішення. Почуття самосвідомості, котре має кожний з нас, настільки видатне, що присутнє у всьому, що ми робимо чи про що ми думаємо». Він також говорить: «Мова створює прірву між Homo sapiens [людьми] та іншими представниками живого світу».

Вказуючи на інший чудовий аспект людського розуму, Пітер Рассел пише: «Пам’ять, безперечно, є однією з найважливіших людських здібностей. Без пам’яті не було б навчання... розумових функцій, розвитку мови чи інших якостей... котрі зазвичай приписуються людям».

Більше того, жодна тварина не займається поклонінням. Тому Едвард О. Вільсон каже: «Схильність до релігійної віри є найскладнішою й найпотужнішою силою людського розуму і, найімовірніше, невід’ємною частиною людської природи».

«Людська поведінка містить багато загадок для дарвінізму,— визнає еволюціоніст Роберт Райт.— Яке призначення гумору й сміху? Чому люди сповідаються на смертному ложі? (...) Яке точне призначення суму? (...) Коли помирає людина, то як сум може бути корисним для генів?»

Еволюціоніст Елейн Морґан визнає: «Чотири найдивовижніші загадки про людей такі: 1) Чому вони ходять на двох ногах? 2) Чому вони втратили свій волосяний покрив? 3) Навіщо їм такий розвинений мозок? 4) Чому вони навчилися говорити?»

Як відповідають на ці питання еволюціоністи? Морґан пояснює: «Загальноприйняті відповіді на такі запитання наступні: 1) «Ми ще не знаємо»; 2) «Ми ще не знаємо»; 3) «Ми ще не знаємо»; 4) «Ми ще не знаємо».

Хитка теорія

Автор книжки «Мавпа з викривленим мозком» (англ.) зауважив, що його метою «було дати загальну часову картину еволюції людини. Багато висновків мали характер припущень, оскільки загалом основувалися на кількох старих зубах, кістках та каменях». Дійсно, навіть первісну теорію дарвінізму приймають далеко не всі. Річард Лікі говорить: «Версія Дарвіна про те, як проходила наша еволюція, донедавна панувала в антропології, а кілька років тому вона виявилася помилковою».

Багато еволюціоністів, за словами Елейн Морґан, «сумніваються у відповідях, які вважали правильними тридцять років тому». Тому не дивно, що декотрі з теорій, яких дотримувалися еволюціоністи, зазнали краху.

Гіркі наслідки

Певні вивчення виявили, що кількість самок, з якими парується самець, пов’язана з різницею у розмірах тіла представників різних статей. Виходячи з цього, дехто дійшов висновку, що статеве життя людини повинне бути подібним до статевого життя шимпанзе, оскільки самці шимпанзе, як і їхні людські «родичі», лише трохи більші за своїх самиць. Тому деякі переконують, що людям, як і шимпанзе, можна мати кількох сексуальних партнерів. І дійсно, багато людей так і чинять.

Але те, що, здається, є добрим для шимпанзе, зазвичай приносить людям лихо. Як показують факти, безладне статеве життя є шляхом до страждань і гірких наслідків, як-от: розбиті сім’ї, аборти, хвороби, психічні та емоційні травми, ревнощі, насилля у родині, покинені діти, які виростають непристосованими до життя й повторюють помилки батьків. Якщо тваринна поведінка є правильною, то чому її наслідування приносить стільки болю?

Еволюційне мислення також ставить під сумнів святість людського життя. На якій підставі людське життя повинне бути святим, якщо ми говоримо, що Бога не існує і розглядаємо себе лише як вищий вид тварин? Може, на підставі нашого розуму? Якщо це так, тоді питання, поставлене в книжці «Відмінності людини» (англ.), буде надзвичайно підхожим: «Чи ж справедливо ставитися до людей ліпше, ніж до собак або котів, лише тому, що нам постійно щастило під час [еволюції]?»

Поширюючись, нова версія еволюційного мислення «обов’язково вплине на мораль»,— говориться в книжці «Тварина з моральними засадами». Але це жорстока моральність, яка ґрунтується на тому, що ми утворилися через «природний добір». За словами Г. Дж. Уеллса, у цьому процесі «сильні й хитрі перемагають слабких та довірливих».

Цікаво те, що багато еволюціоністських теорій, котрі роками підточували мораль, розпалися ще перед наступною хвилею мислителів. Але трагедія полягає в тому, що шкода, завдана такими теоріями, залишається.

Поклоніння творінню чи Творцеві?

Еволюція звертає очі людини, котра шукає відповідей, вниз — на творіння, а не вгору — на Творця. Проте Біблія звертає наші очі вгору, до правдивого Бога, щоб ми у нього шукали моральних цінностей та мети в житті. Біблія також пояснює, чому нам треба вести боротьбу, щоб уникати гріха, й чому лише люди сумують через смерть. Крім того, її пояснення, чому ми схильні робити погане, знаходять відгук у розумі й серці людини. Ми запрошуємо вас розглянути ці вичерпні пояснення.

[Ілюстрації на сторінці 7]

Наскільки широкою є прірва між людиною і твариною?