Смарагди. Королівські самоцвіти

СМАРАГДИ — це зелені блискучі самоцвіти. Завдяки такому кольору їх зараховували до королівських скарбів, а також прикрашали ними трони деяких стародавніх королівських династій. Сьогодні, як і в минулому, вони є символом багатства та влади.

По всьому світі смарагди загалом вважаються ціннішими, ніж діаманти. Як правило, вище від них стоять тільки рубіни. Проте, як заявляє знавець геології Террі Оттавей, «якщо порівнювати за каратами, то смарагди найвищої якості є найдорожчими самоцвітами у світі». Це, звичайно, залежить від якості, але смарагд, що поміщається у вас на долоні й важить всього 3 грами, може коштувати мільйон доларів!

Частково смарагди цінуються так високо ще й тому, що вони дуже рідко зустрічаються в природі. Ці камені є різновидом берилу. Смарагди формуються із звичайного алюмінію та кремнію, а також із декількох атомів берилію. Маленькі вкраплення хрому або ванадію надають смарагдам чудового зеленого забарвлення.

Їх видобували ще в давнину

Впродовж тисячоліть майже весь світовий запас смарагдів поповнювався за рахунок Єгипту. Спочатку єгиптяни, а потім римляни й турки вели жваві роботи на легендарних копальнях Клеопатри, розташованих приблизно за 700 кілометрів на південний схід від Каїра. І як же важко було там працювати! Палюче сонце в пустелі, абразивний пил та бруд у підземних копальнях завдавали робітникам величезних труднощів. Крім того, усі припаси каравани довозили з ріки Ніл, і такі подорожі займали щонайменше тиждень часу. Незважаючи на величезні перешкоди, копальні діяли майже безперервно приблизно від 330 року до н. е. аж до 1237 року н. е.

У стародавні часи люди прагнули мати смарагди, бо цінували їхню красу й гадану магічну, цілющу силу. Їх настійно пропагували як ліки від багатьох захворювань. Також вважалось, що вони можуть позитивно впливати на плідність жінок і викликати у них потяг до протилежної статі. Тож зрозуміло, що між Єгиптом та іншими державами розвинулась жвава й прибуткова торгівля, яка досягла навіть Індії.

Ця монопольна торгівля тривала аж до початку XVI століття, коли іспанські конкістадори прибули до Південної Америки. Невдовзі після того Хіменес де Кесада завоював територію теперішньої Колумбії. Через декілька років (1558 рік) іспанці заклали копальню біля Мусо. Смарагди, знайдені там, вражали як своєю якістю, так і розмірами.

Іспанці одразу взяли копальню у свої руки, поневолили місцеве населення і стали використовувати його для виконання виснажливих, небезпечних робіт, що проводилися для викопування самоцвітів. Минуло декілька років, до Європи полинув справжній потік великих смарагдів, які були майже без дефектів. Багато з тих смарагдів потрапило до рук турків-османів, перських шахів і навіть до індійських царських сімей. Ці камінці висікали й гранували, після чого вони ставали основою багатьох безцінних колекцій самоцвітів.

Посилена охорона неефективна

Сьогодні найбідніші у світі люди видобувають у нестерпних умовах ці самоцвіти із твердої, непіддатливої землі. Журналіст Фред Уард зауважив стосовно цього: «Найприкрішою іронією торгівлі смарагдами є те, що більшість людей, які знаходять їх, не можуть навіть уявити, що колись назбирають стільки грошей, аби носити хоч один такий камінчик». Оскільки робітникам важко встояти перед спокусою сховати й винести камінець, більшість копалень мають внутрішні засоби охорони. У той час як робітники старанно копають і відшкрябують, за ними пильно спостерігають охоронники, озброєні кулеметами.

І все-таки, незважаючи на ці заходи, фахівці заявляють, що значна частина торгівлі смарагдами у світі залишається нелегальною. «Більшість смарагдів переходять з рук у руки без необхідної документації, сплати податків. Їх ніхто не бачить, вони заховані на світовому ринку, який торговці називають чорним. Мало не кожен високоякісний смарагд хоч раз за свого існування потрапляв у руки контрабандистів»,— говориться в журналі «Нешнл джіоґрефік».

Покупці! Будьте обережні!

Кристали смарагдів ростуть так, що вони мають багато внутрішніх природних дефектів, які називають інклюзіями. На поверхні каменя дефекти з’являються у вигляді тріщин, що спотворює його і в результаті він сильно втрачає в ціні. Століттями торговці приховують такі зовнішні тріщини, опускаючи очищені та відполіровані самоцвіти у гарячу олію, наприклад, кедрову або пальмову. Під час нагрівання із тріщин камінців виходить повітря, а замість нього всередину просочується олія, повністю приховуючи тріщини. Після того оброблені камені продають як високоякісні самоцвіти. Однак через рік чи два олія випаровується, дефекти стають явними; от тоді й починає дивуватись і бідкатись покупець.

Той, хто збирається купувати смарагд, повинен також пам’ятати про підробки. У середні віки дуже часто замість смарагдів використовували відграноване та відшліфоване зелене скло. Упродовж років багатьох довірливих людей вводили в оману, і при цьому вони навіть не підозрювали, що замість справжнього самоцвіту мають підробку. У журналі «Нешнл джіоґрефік» зауважується: «Обманюють як фахівців, так і народ». Однак існують тести, користуючись якими авторитетний знавець самоцвітів може сказати, чи справжній ваш смарагд.

Хоча через людську пожадливість смарагди іноді постають у недоброму світлі, вони залишаються красивими, рідкісними й цінними камінцями. Ці самоцвіти й далі є дорогоцінними чудами Божого творення.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 25]

Усі смарагди: S. R. Perren Gem and Gold Room, Royal Ontario Museum; Ancient Egypt Gallery, Royal Ontario Museum