Каву, чай чи ґуарану?
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У БРАЗИЛІЇ
О ВИ будете пити?— запитує чарівна господиня.— Каву, чай чи ґуарану?» Таке запитання звичне на товариських зустрічах у Бразилії. Але цього разу гості були іноземцями і, здається, розгубилися. Тому у відповідь господиня показала пляшку з етикеткою, на якій було зображено три червоні плоди, схожі на ягоди. З полегшенням гості пересвідчилися у тому, що ґуарана — це не екзотична амфібія, а рефріджеранте, тобто безалкогольний напій.
Можливо, і ви не чули про ґуарану. Каву та чай люблять по всьому світі, ґуарана ж популярна саме у Бразилії. Усі три напої мають спільну особливість: вони містять кофеїн. Однак у чашці ґуарани кофеїну в три рази більше ніж у такій самій чашці кави! Через цікавість гості замовили ґуарану. Вони пили маленькими ковточками відсвіжний напій, насолоджувались його терпким присмаком і фруктовим ароматом та слухали розповідь про ґуарану.
Як виявилося, ґуарана — дерев’яниста витка рослина, уродженка басейну річки Амазонки. Вона росте у природі біля міст Мауес і Парінтінс та в інших районах штату Амазонас. Культивують же ґуарану в таких бразильських штатах, як, наприклад, Парана, Ґояс та Мату-Гросу.
Ця рослина може витися вгору на 10 метрів. На її темних гілках — овальні зубчасті листочки та китиці квітів на коротких стебельцях. Чагарник плодоносить на третій рік у січні або в лютому. П’ятирічний кущ дає приблизно три з половиною кілограми плодів.
Плід ґуарани, завбільшки десь з виноградину, має одну або дві гладенькі овальні насінини. Плід яскраво-червоний зверху і жовтий у нижній частині. Підготований м’якуш ґуарани замочують, щоб відділити насінини від м’ясистої насінної оболонки. Тоді насіння миють, просушують, підсмажують та перемелюють на порошок. Потім цей порошок, що містить кофеїн, змішують з водою, а часом з какао й маніоком.
Індіанці полюбили ґуарану задовго до того, як колонізатори дізналися про неї. Для виготовлення напою вищої якості, індіанці відбирали тільки стиглі плоди, ніколи не змішуючи їх з нестиглими або гнилими. Насінини товкли і змішували з водою до утворення пастоподібної маси. З неї робили палички приблизно 15 сантиметрів завдовжки і 2,5 сантиметри в діаметрі. Палички висушували до твердості каменю — то був один з перших методів консервування їжі у гарячому і вологому кліматі. Потім сухі ґуаранові палички терли на піднебінній кістці великої риби, бразильської арапаіми. Порошок додавали у воду або фруктовий сік.
Напій з ґуарани цінувався бразильськими індіанцями за лікувальні властивості. Його у різних формах призначали хворим знахарі. Крім того, коли треба було довго і важко працювати, індіанці вживали ґуарану, аби побороти втому.
Близько 1816 року ґуарану завезли у Францію. Згодом, у 1826 році німецький ботанік Карл фон Мартіус попросив свого брата Теодора зробити перший хімічний аналіз плода. Але європейці рідко застосовували ґуарану, бо лікарі вважали, що її успішно замінюють дешевші засоби.
На батьківщині ж ґуарани, у Бразилії, дедалі більше людей вважали її панацеєю. У 1905 році бразильський лікар Луї Перейро Баррето сказав, що той, хто вперше покуштував ґуарану та помітив її добрий вплив, зробив людству одну з найбільших послуг.
Любителі напою з ґуарани і тепер високо цінують його. Дехто каже, що він не просто тонізує, але й діє заспокійливо на серце, є ефективним засобом проти артеріосклерозу, тобто ущільнення стінок артерій. Твердять також, що він допомагає при проносах, дизентерії, мігрені та невралгії, тобто болю у нервах. Чи правдиві ці твердження, з’ясується за допомогою медичних досліджень. Але хоч би як там було, від 1929 року ґуарана в Бразилії — популярний безалкогольний напій.
Гості дізналися багато нового з цієї розповіді. «Ще ґуарани?»— запитала господиня. Усі закивали головами. А ви? Чи не хотіли б теж ґуарани?
[Ілюстрації на сторінці 23]
Ґуарана до перетворення у напій.