КОРИ́НФ

Одне з найвідоміших античних міст Стародавньої Греції, що розташовувалось приблизно за 5 км на Пд. Зх. від сучасного міста. Особливого значення в стародавньому світі Коринф набув завдяки своєму стратегічному розташуванню. Він лежав у зх. частині перешийка, що з’єднує материкову частину Греції з пд. півостровом Пелопоннес. Через Коринф проходили всі сухопутні, в тому числі торговельні, шляхи, що вели на Пн. і на Пд. і пересікали перешийок, ширина якого в найвужчому місці становить приблизно 6 км. Через місто проходили також міжнародні морські шляхи, оскільки мореплавцям, як правило, було зручніше перевозити товари через перешийок між Коринфською затокою та затокою Саронікос, ніж здійснювати довгі та небезпечні подорожі повз пд. миси півострова Пелепоннес, де часто бушували шторми. Тож кораблі з Італії, Сицилії та Іспанії перетинали Іонічне море і через Коринфську затоку діставались глибоководної гавані Лехей — зх. порту, який з’єднувався з Коринфом довгими мурами. А кораблі з Малої Азії, Сирії та Єгипту пливли Егейським морем і ставали на якір в Кенхреї, сх. порту, або, можливо, в меншому порту Схен (Рм 16:1). Товари з великих кораблів розвантажували в одному порту, перевозили суходолом в інший, який лежав за кілька кілометрів, і завантажували на інші кораблі. Невеликі судна разом з вантажем тягли через перешийок спеціальною дорогою, яку називали дı́олкос (букв. «тягнути через»). Тому не дивно, що Коринфський перешийок був відомий як морський міст.

Історія. Коринф був процвітаючим містом вже в VII ст. до н. е., коли неподалік від нього, біля істмійського храму Посейдона (грецького бога моря, у римлян Нептун), були започатковані Істмійські ігри. Вони проводились кожні два роки, і, ймовірно, саме їх мав на увазі Павло, наводячи деякі зі своїх найяскравіших прикладів (1Кр 9:24—27). З IV ст. до н. е. Коринф майже постійно перебував під владою Македонії, поки в 196 р. до н. е. його не звільнили римляни. Ставши незалежним містом-державою, Коринф приєднався до інших міст, об’єднаних в Ахейський союз, постав проти Риму і в 146 р. до н. е. був зруйнований римським консулом Луцієм Муммієм. Чоловіків тоді повбивали, а жінок і дітей продали в рабство. Протягом століття місто лежало в руїнах, поки в 44 р. до н. е. (на думку декого, в 46 р. до н. е.) Юлій Цезар не відбудував його і не зробив римською колонією, яку назвав «Коринф, колонія на славу Юлія» (Colonia Laus Julia Corinthiensis). За правління Цезаря Августа Ахайя, як римляни називали Грецію (без Македонії), стала сенатською провінцією, а Коринф — її столицею.

Промисловість і архітектура. Близько 50 р. н. е., коли в Коринф прибув Павло, це місто вже було комерційним і політичним центром, в якому вирувало життя. Коринф збагачувався здебільшого за рахунок мита, яке платили за перевезення вантажів через перешийок, але він був також промисловим центром, який славився виробами з глини і бронзи. Місто було побудоване на двох терасах, одна з яких здіймалась приблизно на 30 м вище за іншу. У центрі Коринфа розташовувалась велика ринкова площа, агора, оточена колонадами, громадськими будівлями і торговими рядами. Деякі археологічні знахідки вказують на те, що там продавали м’ясо, інші продукти й вино. На одній із крамниць був знайдений напис «макеллум», що є латинським еквівалентом грецького слова ма́келлон, вжитого Павлом в 1 Коринфян 10:25 щодо «м’ясного ринку». Інший напис, «Луцій, м’ясник», був знайдений на сходині.

Під час розкопок біля центру агори були виявлені руїни підвищення,— відомого як бема, або ростра,— з якого зверталися до народу. Воно виступало з тераси, що відділяла верхній рівень агори від нижнього. Це підвищення було зроблено з білого та блакитного мармуру і прикрашене багатим різьбленням. До нього прилягали кімнати для очікування, які були вистелені мозаїчною підлогою і мали мармурові лавки. Вважається, що бема — це «судове місце», до якого юдеї, які відкидали звістку про Христа, повели Павла, щоб його справу розглянув проконсул Галліон (Дії 18:12—16). У написі, знайденому в Дельфах, місті на Пн. від Коринфської затоки, міститься ім’я Галліон і вказано, що він був проконсулом. (Див. ГАЛЛІОН.)

На Пн. Зх. від ринкової площі був театр, який вміщав біля 15 000 глядачів, а на Пн. Сх.— амфітеатр. Тож християни в Коринфі добре розуміли, що мав на увазі Павло, коли казав, що апостоли стали «видовищем для світу» (1Кр 4:9). На площі неподалік театру археологи знайшли напис, де згадується Ераст, який носив латинський титул «едил», що, на думку декого, перекладається як «відповідальний за громадські роботи». Цей Ераст міг бути «міським управителем», про якого апостол Павло згадує, пишучи з Коринфа християнам у Римі (Рм 16:23, прим.). Вжите ним грецьке слово ойконо́мос найчастіше означає «той, хто управляє чиїм-небудь домом». (Пор. Лк 12:42, прим.; див. ЕРАСТ № 2.)

Релігія та культура. Хоча Коринф був відомий як адміністративний та комерційний центр Греції, для багатьох людей він став символом розпусти і надмірної розкоші. У вжиток навіть увійшов вислів «жити як коринфянин», який означав «вести розпусне життя». До такої хтивості коринфян спонукувало поклоніння різним богам, зокрема богині Афродіті (у римлян Венера, у фінікійців та ханаанців Астарта, у вавилонян Іштар). Присвячений їй храм розташовувався на вершині Акрокоринфа, крутої скелі заввишки 513 м, що здіймалася над агорою (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 336). Зрозуміло, чому Павло дав християнам з Коринфа настійні поради стосовно моральної чистоти (1Кр 6:9—7:11; 2Кр 12:21). У Коринфі були храми також на честь багатьох інших богів і богинь. У храмі Асклепія, бога лікування, археологи знайшли глиняні зліпки тілесного кольору, які представляли хворі частини тіла, наприклад руку, ногу, око тощо. Поклонники залишали їх у храмі як приношення, пов’язані з обітницею.

Окрім греків, у Коринфі жило чимало потомків ранніх колонізаторів з Італії. Багато коринфських християн мали латинські імена, як-от Юст, Тертій, Кварт, Гай, Крисп, Фортунат і Ахаїк (Дії 18:7; Рм 16:22, 23; 1Кр 1:14; 16:17). Там поселилася теж значна кількість юдеїв; вони збудували синагогу і навернули на свою віру деяких греків (Дії 18:4). Про те, що в цьому давньому місті жили юдеї, свідчить напис на мармуровій перемичці, знайденій біля воріт, що виходили на порт Лехей. Цей напис містить такі слова: «[Сіна]ґоґе́ Хебр[а́йон]», що означає «синагога євреїв». Також у Коринф постійно прибувало багато купців, подорожніх і тих, хто хотів розважитися чи подивитися спортивні змагання. Це, безсумнівно, сприяло тому, що коринфяни мали ширші погляди, ніж мешканці інших міст, які відвідував Павло, скажімо Афін — центру грецької культури. У видінні Павло отримав запевнення, що в Коринфі є багато схильних до правди людей. Тож він провів у цьому місці, яке об’єднувало Сх. і Зх., півтора року (Дії 18:9—11). В цей час він, очевидно, написав два листи фессалонікійцям.

Християнський збір. Коли Павло вирушив зі сх. порту Кенхреї і через Егейське море попрямував до Ефеса, що в Малій Азії, з ним були його одновірці, Акила і Прискилла, разом з якими він виготовляв намети (Дії 18:18, 19). А красномовний Аполлос продовжив працю Павла в Коринфі, поливаючи насіння правди, яке той посадив (Дії 18:24—28; 19:1; 1Кр 3:6). Павло дуже хвилювався за збір, який він заснував у Коринфі, тому двічі відправляв туди Тита як свого представника, а також написав тамтешнім християнам два потужних листи (2Кр 7:6, 7, 13; 8:6, 16, 17; 12:17, 18). Хоча Павлові не вдалося зупинитися в Коринфі на шляху до Македонії (2Кр 1:15, 16, 23), пізніше, можливо в 55—56 рр. н. е., він зміг три місяці провести в Греції і відвідати Коринф, де написав Листа до римлян (Дії 20:2, 3; Рм 16:1, 23; 1Кр 1:14).