“Щоб сильно держались справжнього життя”
МНОГО людей живуть для приємностей тіла. Вони глядять на багацтво, яке вони нагромадили, як на засіб для постачання тілесної розкоші. Коли тиждень кінчається, вони віддаються своїм приємностям. Вони можуть пливати або плисти човном в суботу, а ввечорі вони їдять і танцюють до пізної ночі. В неділю вони лежать у ліжку до пізної години, а тоді їдуть на околицю на пікнік. В той вечір вони проводять при телевізії. І таке закінчення тижня вони провели на обслугу тіла. В понеділок рано, коли йдуть до роботи, вони вичислюють їх активність своїм товаришам і збирають те все разом і воскликують: “Бой, я справжно жив!”
Але в дійсності, він не жив. Він дійсно умирав. Бо віддати себе приємностям тіла, значить статися мертвим в очах Бога: “Ті що йдуть за почуттям й вдоволенням, є мертві, хоч живі.” Вони копають свій гріб своїм самолюбством, тілесними вчинками погрибають себе глибше в їх гріхах і потапають дальше й дальше від багацтва Божого Слова. Йти із цим світом значить остаточно вмирати із ним. Христіяни мусять умертвити бажання своїх тіл, щоб статися живими для роботи духа. “І вас оживив, що були мертві провинами й гріхами вашими, в котрих колись ходили по ладу світа цього, робом князя власти воздушної, духа, що тепер орудує в синах перекору, між котрими й ми всі жили колись у хотіння тіла нашого, чинивши волю тіла й думок, і були по природі дітьми гніва, як і інші. Бог же благий на милость, по привелекій любові своїй, котрою полюбив нас, і нас, мертвих провинами, оживив у купі з Христом.”— Ефесян 2:1—5; 1 Тим. 5:6, НВ.
Щоб піднестися із нашої наслідженої смертельности і бути оживленими для Бога, ми мусимо статися живі до Його Слова, живі до Його волі, живі до викупу, який Він постаравсь за послушних людей. Тільки потім, як ми станемо живі в цей спосіб, ми можемо виконувати роботу, що принесе нам правдиве багацтво і радість, що значить добру підставу для будучности, що дасть нам сильно вхопитись дійсного життя, що буде втіхою в новім світі Єгови. Як це Павло й каже: “Багатим у нинішнім віці наказуй не високо мудровати, ані вповати на багацтво непевне, а на Бога живого, що дає нам усе щедро на втіху; добро робити, багатитися ділами добрими, охочими на подавання і подільчивими бути, скарбуючи собі добру основину в будущині, щоб прийняти життя вічне.” Це тільки коли ми живі для Бога і живі в праведних ділах, що ми є дійсно живі й на дорозі до дійсного життя.— 1 Тим. 6:17—19, НВ.
Жива віра, яку міліони визнають що вони її мають, є дійсно мертва, а тому що неактивна, не має діл, щоб показати життя. “Як бо тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва.” (Якова 2:20, 26, НВ) Виконування правдивих діл, це набуття багацтва — та не такого, що міль з’їдає і ржа і злодій краде, а воно вічне. “Не збирай собі скарбів на землі, де міль і ржа їсть, і де злодії підкопуються і крадуть. Збирайте собі скарб на небі, де ні міль, ні ржа не їсть, і де злодії не підкопуються й не крадуть. Бо де скарб ваш там і серце ваше.” (Мат. 6:19—21, НВ) Це правда, що “любов до грошей є корінь всякого зла, і котрого інші бажаючи заблудили від віри, і себе прибили многими муками,” але “благодать Єгови — вона багатим робить, і горя з собою не приносить.”— 1 Тим. 6:10, НВ; Прип. 10:22, АС.
Ми збагачуємо наше життя, коли чинимо діла Єгови, що приносить нам дійсну радість і вартісне життя. Це теперішне життя, яким світ живе, не є в дійсності життя. Це життя є добре тільки для однієї річи, а це збагатитись добрими ділами, скарбуючи цим правдиву основу на будуче, щоб сильно зловитися справніжного життя. Ми можемо мати все, що це життя може дати, а однак коли ми порожні без праведних діл, то це буде втрата і безвартість. Дні цього життя немногі, і повні клопоту й болю, смутку й страждання, горя і розчарування, злоби і смерти. (Йова 14:1) Днів мало, проте їх досить, щоб ми могли збагатитися праведними ділами, якщо ми не станемо відкладати часу. Многі пригадують собі байку про перегони заяця із черепахою. Заяць побіг далеко наперед і заснув, а черепаха тимчасом лізла поволі але постійно і виграла. Але ж нам не наслідувати жодного із них. Ми не можемо бігти на короткий час, а тоді позволити собі на небезпечне спання, бо Армаґедон не штовхає собі як черепаха. Ані ми не можемо все посуватися як черепаха, бо Армаґедон не спить як заяць. Ми мусимо бігти христіянським бігом — скоро й постійно. Це життя не є певне. Це життя проминає як цвітка і трава, і потім зникає; ми мусимо бути скорі, щоб зловити нашу нагоду служити, робити добро, статися багатими в праведних ділах.
ПОМАГАТИ ІНШИМ ДЕРЖАТИСЬ ДІЙСНОГО ЖИТТЯ
Хто думає, що він дійсно живе, коли тілесні хотіння задоволяє, такий не може бачити дійсного життя. Без умового розуміння й без оцінення від серця люди можуть мати очі а не видіти, уші, а не чути, язик, а не говорити. (Мат. 13:13—15) Там може бути більше щось чим очі бачать. От міський пес може забігти в ліс, знайти тхора, і бачити в ньому чорну і білу кітку з якою побавитися б. Та через гірке досвідчення він навчиться інакше, і другим разом як побачить тхора, то побачить в нім щось більше як чорне і біле котя, однак це все, що стрічаємо очима. Подібно так і чоловік може бачити, що на цю ґенерацію прийшли безприкладні войни, голоднечи, заворушення, землетруси, тривоги, злочинства й інші горя. Але коли його видіння кінчиться на тім, і він не набачить в них ознак другого приходу Христа, то він духово сліпий.— Мат. 24:1—22.
Часом є щось більше чим те, що зустрічає ухо. От хтось може отримати пакунок в якому щось цокає, а він думає, що він отримав гарний годинник від когось. Але відтворивши, він може знайти вибухову пунктуальну бомбу. Якщо він утіче від цього нещастя, то другим разом, коли отримає пакунок, він буде чути в звуці більше щось як тільки нешкідливий годинник, хоч це все, що зустрічає уші. Подібно так, хтось може почути вість потіхи й перестороги, що її розказують Свідки Єгови сьогодні. Для більшости людей це тільки слова Свідка, що говорять до нього, і більше нічого. Але до тих, що порозкидані як “інші вівці”— це голос вістки від Бога й Христа. (Йоана 10:4, 16, НВ) Вони то мають уші, що чують літерально й духово. Ті що чують слова і не розпізнають Того поза вісткою, є духово глухі.
Часом сказане має більше значіння чим воно лишає язик. От дитина може бути збиточка в присутності товариства або на мітінґу, і родич може сказати їй: “Я побачу тебе пізніще.” В цім случаї язик говорить більше як ті слова говорять, і дитина знає це. Дитина знає, що родич не розуміє, що він буде тільки поглядати на дитину пізніще, але дитина оціняє, що якась акція буде взята. Так річ мається і з христіянами; їх слова мусять бути чимось більше чим те, як вони язик лишають. Слова мусять бути правдиві й по них мусить наступити акція. Їх не тільки треба висказати, але й виконати, сповнити. Годі говорити тільки “Господи, Господи”, бо по при це треба чинити волю Божу й Христову. (Мат. 7:21; Якова 1:22) Хіба, що ум годен справити язик до говорення властивих слів і на хвалу Бога Єгови і наслідувати ті правдиві слова, інакше той язик є німий.
Це із повищим духом значіння в умі, що пророк Ісаїя пророкував роботу, яка буде виконуватися в наших часах: “Тоді прозрять очі в сліпих, і уші в глухих відтворяться . . . . а язик німого піснею озветься.” (Іса. 35:5, 6) Така робота духового сцілення мусить взяти місце нім людина віддана тілесному заняттю, що думає що вона дійсно живе, може оцінити, що вона дійсно умирає. Боже Слово є сціляючою вісткою, і христіянин мусить пильно студіювати її, щоб він міг проповідувати впливово іншим. Як і Павло радить: “Про все дбай, всьому пробувай, щоб твій успіх був для всіх людей явний. Пильнуй себе й науки; пробувай у цьому; це бо роблячи, і сам спасешся і ті, що слухають тебе.”— 1 Тим. 4:15, 16, НВ.
При помочи впливового проповідування ті, що є духово глухі й німі й сліпі, можуть бути вилічені, якщо вони посідають покору й чесне серце. Сліпота, якою Сатана заслонює їх уми зникне, коли добра новина царства Христового освітить їх, і дальша студія уможливить їм погоджуватися зі словами до Римлян 12:2, НВ: “І не прилагоджуйтеся до ладу цього, а переображуйтеся обновленням ума вашого.” Через те вони будуть оминати сітку матеріялізму, без звернення до іншого скрайного аскетизму. “Вони мають вид премудрости в самовільній службі й покорі й непощаді тіла, але вони є безвартні для задоволення тіла.— Кол. 2:23; 2 Кор. 4:4, НВ.
Тепер, маючи очі просвічення Словом Божим і уші отворені до Його вістки і язик звільнений висказувати її, ці люди оціняють що це не тілесна втіха становить дійсне життя. Вони занехали такий смертельний напрям і сталися живі Богу й Христові й Біблії. Тепер вони можуть використати це теперішне життя, щоб чинити добро поміщене в Біблії, виконуючи праведну роботу, що принесе небесний скарб, бути щедрим і мати участь в цій роботі з іншими. Тоді й тільки тоді, вони “скарбують собі добру основину в будучині, щоб твердо зловитися за життя вічне.”