“Хто Мудрий Та Розумний Між Вами?”

КОЛИ б ми запитали пів тузіна людей це питання поставлене в листі Якова 3:13, ми можливо отримали б і стільки ріжних відповідей. Один можливо відповів би: Дійсно мудрий чоловік це чоловік учений, чоловік котрий перейшов науку в колєґії або університеті й здобув науковий степень. Інший міг би відповісти нам, що правдиво мудрий чоловік є той, котрий зацікавиться своїм краєм в серці й тому віддасться політиці як карєрі й тоді посвячує всі свої змагання, щоб осягнути вищий політичний уряд в котрім він може помогти упорядкувати свій край й судьбу своїх ближніх. Ще інший відповів би: Гроші — забезпека! Отже мудрий шлях є той, що треба взятись за торгівлю й нагромадити багато матеріяльного багатства оскільки можна. Такий шлях провадить до забезпеки для себе й його родини, каже він.

Всі ці люди можуть бути премудрими згідно з мудрістю цього світу, але вибираючи своє життєве зайняття, вони не беруть під розвагу свого споріднення до Творця. Всі вони кермуються одним або другим самолюбним інтересом, якщо вони вірують в існування Творця, то вони не застановляються чого їх Творець сподіється від них, ані як вони можуть найкраще угодити йому. Вони можливо будуть успішними набути багатства, силу, вплив або популярність, але яка користь їм? Ісус відповідає на це питання в Маттея 16:26: “Що за користь чоловікові, хоч би світ увесь здобув, а душу свою занапастив?” При кінці це не принесе їм жадної користі. Тим-більше, і їх мудрість не є триваючого роду. Часто вона не є в гармонії з Божою міродайностю ані з праведними принципами записані в його Слові. Тим то “мудрість премудрих пропаде”. (1 Корин. 14:17—27) Розумування тих, котрі вилишили Бога з рахунку, є марне, й немає сталої вартості.

Отже, хто є направду мудрий? Мудрий чоловік це той, котрий щукає мудрості ізвиш. (Якова 3:15—18) Бог Єгова є джерелом всієї правдивої мудрості. Його задуми й дороги є надто вищими від чоловічих. Мудрість є одна з його основних прикмет. “Мої мислі — це не ваші мислі, та й ваші дороги — не мої дороги, говорить Єгова. Ні, як небо висше землі, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших.”— Іса. 55:8, 9, АВ.

Як же таку мудрість можна осягнути? Чоловік не родиться з нею. Її муситься набути. (5 Мойс. 17:18, 19) Ця правда відносилась і до самого Сина Божого. (Луки 2:52) Його знання він набув через студіювання Слова Його Отця. Він старанно познайомився з ним. Як вислід його студії він міг ясно бачити чому він був післаний на землю й який замір Отець мав для нього. Ісус не вибрав самий свого напряму в житті. Він оціняв його споріднення до його Отця, як висланого, отже його місія була чинити волю його Отця.

Тому що Ісус Христос признав своєго Отця як великого універсального Суверена, й тому що він оціняв відвічальність сотворіння слухати Творця, через те Ісус посвятився Єгові: “Ось, іду . . . вчинити волю Твою, О Боже.” (Жид. 10:7, АВ) Яка ж була ця воля? “Я на це родивсь і на це прийшов у світ, щоб свідкувати правді.” (Йоана 18:37, АВ) Протягом цілих три з половиною років його проповідування, Ісус Христос посвятив себе виконувати ту ціль. Як звершений чоловік, він міг виробити імя для себе в якімнебудь ділі до якого б він не положив свої руки, але він не пішов шляхом світської мудрості. Замість того, він взяв дорогу, яку світові мудреці вважали за дурощі, бо вона остаточно допровадила до його смерті на дереві тортур.

Ісус Христос був задоволений, що це була воля його Отця для нього. Думка про само-надбання була зовсім відсутна. Його діло було проголощувати правду відносно його Отця і заміру його Отця, щоб інші пізнали його й служили йому. Ядро його правди було Царство його Отця яке він проголошував, котре принесе благословення й життя для послушних сотворінь. Многі його приповісти це були ріжні погляди про царство. Він навчав своїх послідовників молитися про нього. Він навчав їх проповідувати добру новину про Царство й виконувати цю роботу після його смерті. Чому? Тому що “зволив Бог дурощами приповіді спасти віруючих.”— 1 Корин. 1:21, АВ.

ЗНАННЯ Й ВІДВІЧАЛЬНІСТЬ

Оціняючи факт, що Ісус Христос полишив приклад, який повинен бути наслідуваний, щиросердечний чоловік повинен бажати набути знання, щоб міг служити Богу прийнятно. Де ж можна осягнути таке знання? Він вскорі довідається, що воно не знаходиться в ортодоксальніх реліґійних орґанізаціях. Безвинятково вони всі змаловажили, а то й залишили Біблію. (Ерем. 8:9, АВ) Замість Біблії вони навчають про заповіді чоловічі. Тільки в Біблії всякий може отримати інформацію шодо властивого споріднення сотворіння до його Творця і як статися дійсно мудрим.

Коли він студіює при помочі підручників, які постачила Божа теократична орґанізація, він росте в знанні й скоро досягає точки, де він признає що знання приносить відвічальність. Тут щось муситься зробити. І так він питає в Єгови: “Господи, що мені робити? А він отримує відповідь: “Посвяти себе для мене.” Так, того самого вимагається від його, що і від Ісуса Христа. Його привілей й обовязок є посвятитися чинити волю Єгови, і відтак визнати символ посвяти через занурення у воді. Взявши крок, цим він обявляє, що він поводиться мудрістю, яку він отримав ізвиш. Він осягнув розуміння. Він бачить, що Бог вимагає виключної посвяти.

Але яка є воля Божа для нього? Така сама, яка була для Ісуса Христа, іменно, нести свідоцтво правді, проповідувати Слово, поширювати знання про Бога і Христа і розказувати іншим про його чудове діло. Таке посвячений христіян отримав припоручення проповідувати й про це вповні говориться в єврейськіх і грецьких Писаннях. Єгова дає свойого духа йому й помазує його проповідувати добру новину вбогим.— Іса. 61:1, 2; 43:10—12, АВ; Мат. 24:14; Одкр. 22:17.

Є дві причини чому таке припоручення дається. Перша з них уміщує оправдання імя Єгови. Єгова все дає пересторогу про свій замір виконати суд, покарати лукавих й визволити праведних. Це було правдою й в часі Ноя; перед знищенням Содоми й Гомори; до знищення Ерусалиму за часу Зедекія 607 року перед Хр. і знову 70 по Хр. Заки ця ситема буде знищеня, то Слово Боже ясно показує, що ґенерація що буде жити тоді, буде остережена й що він буде мати людей на землі, котрі будуть служити як його свідки. Давання такого свідоцтва докаже, що Слово Боже правдиве й це буде оправданням його імя.

Другорядна причина того припоручення є: спасення сотворінь. (1 Корин. 1:21) Проголошування вісті перестороги всім дає нагоду навчитися про замір Єгови й відтак або поводитися в гармонії з знанням отриманим або відмовитися робити це. Мудрий і розумний чує й користає. Важливість й конечність для проповідування, як спосіб до спасення, підкреслює апостол в листі до Римлян 10:13—17. Заки хтось може покликати у вірі на Єгову, він мусить чути й навчитися про Божу провізію через Христа. Але він не може набути це важне знання, хіба що хтось є післаний проповідувати йому й звернути його ввагу на те, що Писання вчить відносно цього. Вислані й призначені проповідувати є ті, котрі вже чули й послушні добрій новині. Оці є мудрі, й та свята служба, яку вони виконують, є щось красне в очах Божих.

РОЗУМНЕ ПРОПОВІДУВАННЯ

Отже це повинно бути ясним, що жадна інша активність не може бути більше важною для роду людського, як проповідування. “Мудрий” по мірі цього світу, може вважати це за марнування часу, за непрактичне й що воно нічого не діпне. Але покірні й щирі на землі оціняють таку інформацію. Вони шукають більше знання й вчаться те, що приступне, оці будуть студіювати Слово Боже й товаришити з його теократичною орґанізацією під Христом на користь кожного, що бажає рости в знанні. Коли вони набирають життя-даюче знання, вони скоро пізнають, що вони також мусять проповідувати. Вони мусять приносити овочі, яких Єгова сподіється. (Луки 8:11, 15, 18) Такі овочі можна видати тільки через проповідування, й через зайняття в такій роботі вони показують, що вони є мудрі й мають розуміння.

Однак не всі слухають доброї новини. Необачні відмовляються слухати. (Прип. 23:9; 28:9, АВ) Вони без виправдання. Мудрі не тратять багато часу з такими. Радше, вони вишукують тих, котрі мають ‘уші до слухання’, що бояться Єгови й поважають його Слово й котрі видять мудрість в послушенстві з нею. (Луки 11:27, 28, АВ) Цей факт, що многі є байдужими й занедбують відповідати вість Царства не доказує, що ця вість є помилкова, ані що проповідування не треба виконувати. Писання ясно кажуть, що многі почують й знайдуть дорогу, що провадить до життя в Божім новім світі праведності. (Іса. 29:18; 35:5, 6, АВ) А що проповідування, устно або друком є Божою методою, то мудрі дійсно наслідують її й мають радість виконувати її.

Декотрі, що видять ясно, що Єгова вимагає від кожного посвяченого христіянина бути проповідником доброї новини, зразу стримується. Вони чують, що вони не є відповідні; вони думають, що вони не мають досить знання або бракує їм потрібного знання й що вони будуть чекати ще троха. Чи такий крок є розумний? Певно що ні! Більшість з апостолів й ранніх учеників не мали науки з колєґії. Вони були звичайними “простими людьми,” але за поміччю Божого святого духа, вони скоро сталися уздібненими проповідниками. (Діян. 4:13; 1 Корин. 2:1—5; Колос. 2:8) Ніхто не є здібним самий в собі, але кожний посвячений слуга Єгови може сполягати на Єгову, щоб він вивчив його відповідно для служення. (2 Корин. 3:4, 5) Це вість Єгови, Він обіцяв поставити свої слова в наші уста й підтримувати нас своїм духом. Мудрий бере його за слово й проповідує.

Зогляду на важливість проповідування, то як багато часу ми повинні дати для нього? Ісус й апостоли посвятили ввесь свій час. Правда, Павло робив намети, але це була тільки другорядна до його головної місії в житті. Він робив намети, щоб не був тягаром своїм братам. Мудрі сьогодні стараються йти за цим прикладом. Вони розпоряджують їх справами так, щоб бути вільними від заплютання журбою цього старого ладу. Якщо конечним є робити троха ‘намети,’ тоді треба обмежитись, щоб могти дати більшу часть часу в роботі проповідування євангелиї.

Опозиція все виявляється до проповідування правди. Чи це мудрість робити компроміс й затихнути, заховати світло під посудину, коли опозиція зустрічається? Коли поручення проповідування приходить від найвищого Авторітету в універсі, то повинно бути ясним, що якіб то обставини не постали, то ніколи не можна впускати руки в нашій активності проповідування. Чоловік може робити підпільно та які б то обставини не були, чоловік мусить “проповідувати слово” й “проповідувати впору й не впору.” (2 Тим. 4:2, Мо) Ісусові ученики вказали правий приклад. Коли їм було приказано не проповідувати, то вони відважно відповідали: “Чи праведно перед Богом слухати вас більш ніж Бога,— судіть.”— Діян. 4:18—20; 5:29, 32, АВ.

Сьогодні конечність проповідувати є більша як коли перед тим. Протягом життя сучасної ґенерації, війна великого для Бога Вседержителя буде точитись. (Одкр. 16:14, 16) Предсказані обставини перед Армаґедоном сповняються. Ми знаходимось в останніх днях сучасного ладу. Світові мудрі сполягають на їх мудрість й фільософію, щоб створити новий й кращий світ. Вони звертають глухе ухо до поради Слова Божого. Їх премудрість пропаде. Дійсно мудрі, ті благословенні ізвиш, будуть слухати й без опізнення сповняти Божі заповіди, “проповідуючи слово.” Вони будуть брати участь в розширенні доброї новини про царство Боже. Вони знають, що його муситься проповідувати по всії залюдненій землі в цілі свідоцтва всім народам. Вони будуть робити це від дому до дому, устно й через надруковані сторінки, з публичних плятформів через радіо й через всякі інші законні способи. Роблячи це, вони спасуть себе й своїх слухачів й мають участь в оправданні імя Єгови.— 1 Тим. 4:16.