Які є Христіянські Зобовязання?

Чи обовязок христіянина є пробувати зреформувати світ й зробити його кращим? Багато так звані христіяни відповідають на це питання позитивно. Що Біблія каже?

БАГАТО людей були навчені вірувати, що многі народи на землі становлять Христіянство або країни де христіянство практикується. Вони готові признати, що багато є дечого в христіянстві непобажаного. Згідне із цим вони вірують, що це їх задача помогти вичистити й ужити їх впливу, в усякий спосіб, щоб впровадити многі потрібні реформи в поганьство. Вони надіються, що їх змаганням в цім напрямі цей світ остаточно станеться цілком христіянським й кращим для мешкання.

Щоб досягнути свого заміру, вони дають підтримку орґанізації Обєднаних Народів й пактам міжнародного миру й беруть участь в політиці цього світу. Вони прилучуються до доброчинних товариств й руху братерства. Вони стараються збагнути і справити всі ті зростаючі правонарушення між молоддю й дорослими. Рухи ‘назад до церкви’ й реліґійне відживлення виринають від часу до часу. Однак, помимо найкращих змагань щирих людей, часописи по всьому світу щоденно проголошують сумні факти, що цей старий світ, замість бути зреформованим, йде постійно від злого в гірше. Злочини в усіх формах побільшуються. Арешти, реформації, Борстал-інституції, притулки для божевільних й подібні інституції повні аж ущерть. Чи христіянству поручено боротись проти неможливостій? або чи ця ідея, щоб зробити цей старий світ кращим, є помилкова?

Ті що вірують в Біблію і обзнайомлені з її змістом знають, що сила Єгови є без границь й що він ніколи не заповів своїм слугам боротись проти неможливостей, ані він не припоручив їм підтримувати безнадійну справу. Де ж, тоді, ця ідея започаткувалась? Факти показують, що державні діячі й реліґійні проповідники кажуть, що вони можуть зробити землю відповідним і безпечним місцем для чоловіка. Й коли духовники отверто зєдинилися з політичними володарями і заохочують людей підтримувати задуми людські, міліони щирого серця людей були ошукані відносно замірів Божих. Вони вважали їх в гармонії з Божою волею, і що христіянин повинен віддати свій час й енергію й пробувати зробити світ кращим місцем.

У виправданні їх погляду, реліґійні провідники кажуть, що Христос брав активну часть в політичнім житті його часу й брав участь в соціальних реформах. Але чи він робив це? Нема нічого сказано в Писаннях для попертя цього припущення. Противно, перед Пилатом, Христос зазначив: “Царство моє не з цього світу.” (Йоана 18:36, АВ) Нема ані одного писання, щоб показало, що Ісус мав щонебудь дочинення з політикою його часу. Ані він не тратив свойого часу пробуючи поліпшити життя людей, або в русі для реформи. Від часу, коли він почав свою службу, в трицяти роках віку, він проголошував правду. Він сказав: “Я на це родився і на це прийшов у світ, щоб свідкувати правді.” (Йоана 18:37, АВ) Правда, яку він проповідував, була відносно царства Єгови. Він вказував на нього як єдиний лік для лиха цього світу. Через три з половиною літ увесь його час він віддавав на проповідування доброї новини про царство свого Отця.

Даючи інструкції своїм ученикам про царство Боже й навчаючи їх молитися за нього, Ісус не мав на думці навернення старого світу. Що ж він розумів, коли він сказав: “Царства Боже між вами”? (Луки 17:21, АВ) Чи це він розумів, що Царство було в серцях людей й що завдання його учеників було навернути як найбільше людей? Ні! Таке не могло бути коректне розуміння. Завважте, що Ісус не говорив до тих, котрі прийняли його або мали віру в його царство, але до фарисеїв, котрі були огірчені противники правди яку він проголошував. Направду ніхто не міг сказати, що царство було в їх серцях! Кращий, новочасний Переклад Нового Світу робить справу ясною, Ісус сказав до невіруючих фарисеїв, що “царство Боже у вас усередині.” (Луки 17:21) Іншими словами він був помазаний Цар в царстві Божого праведного нового світу і, хоч не прийнятий фарисеями, то він таки був між ними проповідуючи те царство.

Єгова обіцяв установити праведний уряд під правлінням свойого любого Сина, Ісуса Христа. (Іса. 9:6, 7, АВ) Такий уряд мав бути дійсним урядом, а не тільки духовим царством в серцях людей. Це мав бути уряд без границь й принести тривалий мир, це уряд під котрим послушні люди будуть втішатись вічним життям на райській землі.

Замір цього уряду є, не щоб очистити старий світ, але знищити його. Каже Єгова через пророка Даниїла: “Здвигне Бог небесний царство, котре повіки не розпадеться, та й це царство не перейде до другого народу; воно повалить і поторощить усі царства, а само стояти ме по віки вічні.” (Дан. 2:44, АВ) Це було царство про котре Ісус говорив 1900 літ тому і навчав своїх послідовників молитися. Заки те царство мало бути встановлене, то перше мусілось дати свідоцтво по всьому світу про нього.

ВАЖЛИВІСТЬ ПРОПОВІДУВАННЯ

Для цієї цілі Ісус Христос вивчав своїх учеників проповідувати й виясняти, що це була найважніща річ в їх житті. Що це мала бути їх головна задача й відвічальність, то нам сказано, що коли їх запрошено бути “риболовцями людей,” то вони зараз “полишили їх неводи”, щоб йти вслід за ним. Ті ранні ученики наслідували Ісуса в його подорожі. Вони слухали його промов до множества людей. Вони співтоваришили з ним до домів людей. Коли Ісус Христос був перепитуваний про речі, які він говорив, вони слухали радісно, як він спростував їх через наведення зі Слова своєго Отця, як авторітету. Іншим разом він кликав їх на бік й дав їм приватно інструкції. Коли вони були вивчені, він післав їх проповідувати. Яка була їх вість? Очищувати старий світ? Чи навернути ввесь рід людський? Ні! “Він післав їх проповідувати царство Боже.”— Луки 9:2.

Були тоді й такі, що навчили, що інші речи були більше важливі як проповідування. Наприклад, один сказав: “Господи, дозволь мені пійти перше поховати батька мого.” Але він відповів йому. “Остав мертвим ховати своїх мерців, ти ж іди, проповідуй царство Боже.” (Луки 9:59, 60, АВ) Це не значило, що його батько вже був мертвий, інакше син не був би там слухати Ісуса. Ні, той молодий чоловік просив, щоб відтягнути час. Замість бути готовим наслідувати Христа зараз, він бажав перше пійти до дому. Він знав, що його батько умре скорше чи пізніше, тому він думав вернутись до дому й чекати на цей случай заки він станеться повно часним проповідником. Молодого чоловіка родина не йшла за Ісусом дорогою життя й тому була духово мертва. Й тому Ісус сказав йому, що вона могла зробити цей обовязок, якщо він бажав бути його послідовником і проповідувати євангелию.

Оскільки важніще є проповідувати добру новину про спасення сьогодні! Ми тепер живемо в часі другої присутності Сина Чоловічого. Давно обіцяне Царство Боже вже встановлене в небі. (Одкр. 12:5, 10) Ісус Христос тепер царює між своїми ворогами. (Пс. 110:1, 2) Сучасна система зважена на вазі й знайдена легкою. Вскорі вона буде цілковито знищена в Армаґедоні. (Одкр. 16:12—16) Як може правдивий христіянин уживати час і енерґію підтримувати або очищувати то, що Єгова призначив на знищення. Каже Павло, пишучи до Коринтян: “Не ходіть у жадному ярмі з невірними; яке бо товаришування праведности і беззаконня, і яка спільність світла з темрявою? Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним? І яка згода храму Божого з ідолськими? бо ви храм Бога живого, яко ж каже Бог: вселюся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть мені люди. Тим же вийдіть із між них, і відлучіться, каже Господь, і до нечистого не протиркайтесь; і я прийму вас.” (2 Корин. 6:14—17, АВ) Виразний приказ тут даний всім правдивим христіянам, щоб не мати участі в плянах людських. Вони мусять бути відлучені й відріжнені від них.

Ученик Яків визнає факт, що христіянин повинен тримати себе несплямленим від світу й його інтриґ. В дійсності, він йде дальше й каже, що ті, що визнають себе бути Христовими послідовниками, але котрі мають неправельне споріднення з сучасним ладом, стаються ворогами Божими. “Перелюбники і перелюбниці! хіба не знаєте, що любов світа цього — вражда проти Бога? Оце ж, хто хоче бути приятелем світу, той стається ворогом Бога.”— Якова 1:27; 4:4, АВ.

ОСВІТНЯ РОБОТА

Отже ясним є, що христіянин не має обовязку підтримувати світські інтриґи світських мудреців для поліпшення цього старого світу. Його обовязок є визначений в його припорученні, як це подано в Ісаїї 61:1—3 (АВ). Ми тепер живемо “в часах пімсти нашого Бога.” В житті цієї ґенерації Єгова виконає свою пімсту проти всякої неправедности, включаючи сучасний лукавий лад. Але перше він має дати пересторогу всім тим, котрі ‘стогнуть й плачуть задля всіх гидот, що діються в Христіянстві,’ як нагоду для схоронення. (Езек. 9:4, АВ) Такі мають мати знак на їх чолах, не літеральний знак, але розумове розуміння про замір Єгови, й нагоду бути зібраними по правиці Царя.

Ця робота освіти тепер в проґресі. Це робота по всьому світу й виконується в 164 ріжних краях. Всі що оціняють її наполягливість напевно не мають часу займатися в сотках ріжних плянах людських для поліпшення старого світу. Ті, що можуть зарядити їх справи будуть наслідувати приклад даний 1900 років тому й ‘оставлять їх неводи.’ Вони матимуть горюче бажання віддати ввесь їх час в проповідуванні доброї новини про царство Боже. Для них ніщо не може бути більше важним як діло проповідування. Згідно із цим, їх клич є подібний до Павлового, іменно, “Це одно роблю.” Інші, що мають євангелські відвічальності старатися про жену і малі діти, не мають змоги віддати увесь їх час й енерґію для активності в проповідуванні. Але й вони, як посвячені слуги Найвищого Бога, знають, що їх головна ціль в житті, їх головний обовязок, є проповідувати добру новину про спасення його, й це робити ‘з дня на день’ оскільки вони мають снаги.

Ніякого значення в тім, що світські мудреці кажуть, що вони не є практичні й проповідування є марновання часу. Їх припоручення є від Єгови. Вони не мають сумніву щодо їх припоручення й відвічальностей. Їх власне вічне добро залежить від їх послушенства йому. Отже вони будуть давати пересторогу про це світове наближення знищення й мати муть участь у сповненні слів Ісуса: “І проповідувати меться євангелия царства по всій залюдненій землі на свідкування всім народам; і тоді прийде довершений кінець.” (Мат. 24:14) Потім Божий новий світ праведності буде установлений під благородним правлінням Ісуса Христа. Все зло до котрого людство було піддане в минулім, й котрого вони не могли справити своїми власними змаганнями, промине. Самий Сатана буде кинутий в безодною, а послушні люди зможуть втішатися безконечним життям на райській землі. Спосіб й замір Єгови спасти многих “дурощами проповіді” буде цілком виправданий.