Спосіб Ісусової смерти
ОСТАННІ дні Ісусового благовістя на землі були сповнені жорстокими пробами. Знаючи, що час його смерти наближився, “Ісус йдучи у Єрусалим, узяв дванадцять учеників на самоту в дорозі, й каже до них: Оце ми йдемо в Єрусалим; і буде виданий Син чоловічий архиєреям, і засудять вони його на смерть; і видадуть Його поганам, щоб з Него насміхалися, та били, та розпяли, а третього ж дня він воскресне.”— Мат. 20:17—19.
На 14 Нісана, в день Пасхи, установивши з своїми учениками Спомин як Памятку його смерти, він узяв їх геть на гору Оливну. “І каже до них Ісус: Що всі поблазняться мною ночі цієї, бо писано: Поражу пастиря і розсипляться вівці.” (Марка 14:27) Ісус знав, що це пророцтво, давно записане в Захарія 13:7, мало бути сповнене, й він приготовляв своїх учеників до великої проби яка мала прийти на них.
Прийшовши в сад званий Гетсеман, він взяв з собою Петра, Якова й Йоана, “й почав скорбити та вдаватись у тугу; і каже їм: Тяжко сумна душа моя аж до смерти.” Або, згідно з Американським Перекладом, в переказі він сказав: “Моє серце майже розбивається.” “І прийшовши трохи далій, припав до землі, і молився, щоб, коли можна, йшла від Него ця чаша. “І каже: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу цю; тільки ж не що я хочу, а що Ти.” “Знов, удруге відійшовши, молився кажучи: Отче мій, як не може ця чаша йти від мене, коли не пити му її, нехай станеться воля Твоя.” (Марка 14:32—34; Мат. 26:37—39, 42) Ісус мав великий тягар на своїм умі. Головно він торбувався оправданням імя його Отця, Спасенням роду людського, як рівнож й своїм життям,— все це залежало від Його напряму.
З початку його земного проповідування, коли Ісус був спокушений Сатаною в пустині, Диявол пробував відвернути його від дороги вірності, але Ісус рішивсь служити тільки Єгові. “Тоді оставив його Диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.” Також і цей раз проби при закінченню його людського життя, “Явився йому ангел з неба підкріпляючи його.”— Мат. 4:11; Луки 22:43.
При цій точці це інтересно застановитись над пророцтвом відносно смерти Ісуса, яке записано в Ісаїї 53:10, котре каже: “Та Єгові вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки.” В який же спосіб він показавсь бути вірним?
Там в Гетсемані Ісус був у великім стражданні. “І, бувши в смертній боротьбі, ще пильніще молився; був же піт Його як краплі крови, капаючі на землю.” (Луки 22:44) Єгова дозволив це, й задля цієї причини можна сказати, що це він віддав Ісуса на муки. Так страшні були муки Ісуса, що вони видали кровавий піт, що спадав на землю, і що він міг був вмерти, коли б це не було вкорочено. Думка є, що ця слабість яку він переходив була така, що вона затуплювала життєву енергію нервів, роблячи досвідчення, які він мав ще переносити, зносимими. Тут ми бачимо милосердя Єгови, що він услабив Ісуса перед тим, нім він був прибитий цвяхами до дерева страстей.
Після Ісусового увязнення й позорного суду, він був бичований, і на підбурення товпи духовниками Він був виданий на розпяття. Страшний це був досвід, біль безсумніву був зменшений до якоїсь міри через завмираюче досвідчення, яке він вже перейшов. Радше ніж дозволити Ісусові терпіти довго на дереві страстей або дозволити воїнам докінчити його життя, через поламання його костей, “Єгові вгодно було вбити його,” що він й зробив дозволивши йому скінчитися кілька годин після того як він був розпятий. Ісус розумів, що ставалося, й покликнув: “Боже мій, Боже мій, на що ти мене покинув?” І, будучи поконаний жалем, “Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.” (Марка 15:34, 37) Пояснюючи що сталося, Віліям Строут, М. Д., у книжці Фізична Причина Смерти Христа, відноситься до спостережень Ґрунера, котрий каже: “Це є звичайна річ для людини котрої серце пригноблене надмірним згущенням крови, тривогою й биттям, й загрозою задушення, кликати голосним голосом.” Здається що його серце стало розбите або одна з його великих артерій розірвалася, й це спричинило йому смерть.
Це уможливило сповнення іншої важної часті заміру Єгови. “А мало не все кровю очищається по закону.” (Жидів 9:22) А відносно смерти Ісуса було написано: “Віддав свою душу (життя) на смерть.” (Іса. 53:12) Його смерть мусіла бути на дереві, щоб було можливим звільнити віруючих Жидів від прокляття Закону, але смерть на дереві не була причиною вилляття крови, а цього вимагалося задля відпущення гріхів всіх віруючих з роду людського. (Галат 3:13) Але Єгова розщавив Ісуса тим, що він дозволив, щоб його руки й ноги були проколені і його серце або одна з його артерій, так що кров вилялась в міхур серцевий. Отже коли один з воїнів взяв спису й проколов його бік, “кров й вода вийшла.” (Йоана 19:34) В цей спосіб Єгові було вгодно привести до скорого кінця муки його Сина, він також уможливив для всіх речей надхнених Писань пророками сповнитися і стрінути всі вимоги для спасення.