Смерть династії

“ЯК СПАВ ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре. . . Ти ж сказав був у серці своєму: ‘Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, . . . уподібнюсь Всевишньому!’ Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!”— Іса. 14:12—15.

Хто це такий, що розвивав таке самовихвалююче честолюбство та який має бути принижений? І чому ми сьогодні повинні прагнути розуміння цього писання. Ми повинні цікавитися цим писанням через важливість учасників цієї драми, бо (1) “син зірниці досвітньої”, представляє династію вавилонських царів починаючись із Навуходоносором і кінчучись із Валтасарем; (2) “зорі Божі” є царі Юди Давидової родини, які сиділи представниками на “престолі Єгови” в Єрусалимі; (3) Всевишній й Промовець цих слів до “досвітнього”, це Всемогучий Бог Єгова.

ВАВИЛОНСЬКА ЧИ ДАВИДОВА ДИНАСТІЯ — КОТРА?

Крім світових наслідків, яких це скинення завело в той час, ми мусимо зрозуміти його далеко сячаючий вплив над світовими подіями за нашого дня коли ми пригадаємо собі, що царі Давидової родини були в угоді, яку Єгова зробив із Давидом про царство над Його людьми й з якої то родини мав прийти Месія. Ця угода про царство й нащадки цієї родини царів мусіли продовжатися аж до приходу Месії, якого престол буде підвищений поруч з Єговеним. Чи вавилонська династія, з її богом Сатаною, чи Давидова династія переможе? Котра з них переживе?

Також, ми сьогодні маємо порівняння, яке збільшує важливість цього пророцтва. Про цього “досвітнього” говориться, що він “знесилює народи” (Іса. 14:12, НС), перетворює “у пустиню вселенну” (Іса. 14:17), його упад приводить “цілу вселенну . . . на відпочинок”, і спричиняє людей “виспівувати голосно” (Іса. 14:7, НС). Застановіться над історією сучасного Вавилону Великого, тієї світової імперії фальшивої релігії під її невидимим провідником Сатаною Дияволом. Провідники Вавилону Великого представили Бога бути потворою з трьох голов або трійки, запеклим ворогом, який вічно мучить осіб, і довели людей на землі поклонятися іншим фальшивим богам. Вони возвишали себе високими титулами. Вони вповають на матеріялізм і військову потугу замість на Бога або Його Слово, Біблію. Угодами з диктаторами, війнами, яких вони проводили в ім’я релігії, а головно в ім’я “християнської” релігії, вони знесилили народів, знищили плодючість землі, вигубили цвіт людства по народах і принесли велике нещастя та смуток. Те, що сталося з Вавилоном та його династією царів є певним взірцем, який сповниться на Вавилонові Великому, на полегшення та радість людей всіх народів.

А як це сталося, що вавилонська династія царів могла розвивати такі честолюбні видіння? Таж, “цар Вавилону” мав дуже великий успіх поборюючи інших народів. Це виставило його до позиції Третьої Світової Сили. Так як Ісая каже нам, він “народи постійним ударом у лютості бив” і підкоряв народи “переслідуванням безупинним”, тому що вони добровільно не хотіли коритися вавилонському світовому пануванню. Жодна земна сила не могла стримати його. Він був немов рубач для народів зрубуючи їх царів немов дерево. Він знесилював народи і заводив їх у невільництво під Вавилон. Він підбурював землю, хитаючи царства, перетворюючи плодючу землю в пустиню, як-от, наприклад, коли він знищив Єрусалим та забрав юдейських людей до Вавилону, лишаючи землю спустошеною без скоту та людини. Він не мав ніякого наміру звільняти його поневолених людей.— Іса. 14:6, 12, 16, 17.

Перші успіхи “царя Вавилону” не задовольняли його. Він не міг відпочивати аж поки не перекинув юдейських царів, тому що вони сиділи на “престолі Єгови” в Єрусалимі будучи земними представниками Божого теократичного правління. Так довго як престол існував в Єрусалимі, то вавилонський цар не міг вихвалювати свого бога Мардука до найвищого ступня. Але, коли б йому вдалося скинути цих юдейських царів, погнобити їх, тоді справді він міг підвищити себе до небес, верх звізд, бо в пророцтві з Біблії, царі царської Давидової родини були зрівняні до звізд. Представляючи Єгову, вони мали ясність, царську славу. (4 Мойс. 24:17) Сорок восьма Псалма говорить про храм, що знаходився в місті Сіоні, і каже, що він був на підвищеному місці біля палати юдейських царів. До цього місця Єгова наказував усьому Ізраїлеві приходити три рази на рік. Таким чином Сіон стався “горою зібрання”. Псалмоспівець каже: “Великий Єгова і прославлений вельми в місті нашого Бога, на святій Своїй горі! Препишна країна, розрада всієї землі,— то Сіонська гора, на північних околицях, місто Царя можновладного [Єгови]”. (Пс. 48:2, 3, НС) Коли б вавилонському цареві лише вдалося усунути ці “звізди”, тоді в його очах та в очах вавилонців, він міг би займати позицію на “горі збору, на північних околицях”, рівняючись до Єгови, який заснував цих царів у Сіоні.

В очах стародавнього поганського світу, то вавилонський цар хотів бути подібний до Всевишнього. Дійсно, вавилонські звіздарі могли бачити, немов нову зорю на небесах, яка була ясніша від усіх інших зір. Він хотів сяяти більше від “звізд Божих”. Коли він скинув Седекію з престолу й знищив Єрусалим із його храмом Єгови, він відчував, що цим він уже досягнув цієї небесної рівности.— 2 Цар. 25:1—7.

ВАВИЛОНСЬКА ДИНАСТІЯ “СЯЮЧИЙ” (ЛЮЦИФЕР)

При цій нагоді було б добре застановитися над значенням єврейського слова (гієлель), переведжене словом “сяючий”. Це слово також значить “ясність”, і згідно з декотрими єврейсько-англійськими словарями, ввесь вислів “сяючий, син світанку” значить “рання зоря”, що була найясніша зоря на небесах. Англійський Уповноважений Переклад Біблії як і римо-католицький Дуя переклад уживає ім’я Люцифер. Обидва з цих перекладів наслідують латинський Вульґат переклад, який також уживає слово Люцифер, що значить “Носій Світла”. Але Люцифер не є назва вавилонського царя. Перші ненадхнені релігійні письменники за нашої Загальної Доби, прикладали це ім’я Люцифер до Сатани Диявола. Зауважте, що латинський Вульґат уживає слово люцифер у 2 Петра 1:19, і там прикладає його, не до Сатани Диявола, але до “денної зорі”, яка мала зійти в серцях християнів. Отже цей вислів heilél, або люцифер, відноситься до Сатани Диявола лише тоді коли земний цар Вавилону символізує або відбиває того лукавого духа. Певна річ, що Сатана Диявол був дійсним богом у Вавилоні й невидимим царем, так як він є царем сучасного Вавилону Великого.

Перше застосовування Ісаї 14:12—14, тоді, відноситься до людського царя Вавилону. Тому то різні вислови, як-от шеол, вживаються в цьому випадку. Сатана Диявол ніколи не був у шеолі, пеклі, в могилі й ніколи не піде до неї, бо він є духом у невидимих небесах, а шеол, пекло, могила є в землі. Це є місце де ховають видимих, матеріяльних людських померлих. Навіть Ісус Христос, після смерти, був у шеолі, пеклі або гробі частини трьох днів, так як апостол Петро сказав.— Дії 2:27—32; Пс. 16:10.

МЕРТВИЙ ТРУП БЕЗ ПОХОРОНУ АБО НАСТУПНИКІВ

Отже, це про самовихваленого людського “царя Вавилону” Ісая 14:15 каже: “Та скинений ти до шеолу (пекла, АП; Дя) до найглибшого гробу”. Цей вислів показує як глибоко “цар Вавилону” упав від такої небесної слави й сили. Він упав так низько як який-небудь чоловік може впасти. Але пророцтво показує, що його не положили відпочивати в шеолі, звичайному гробі мертвого людства. Вислів “цар Вавилону” не відноситься до особистих царів Вавилону, але до династії вавилонських царів, бо більшість із них, якщо не всі, були поховані в шеолі з пошаною. Але вавилонська царська династія, яка знищила храм Єгови впала в ганьбу. Ця династія не дістала місця з іншими царями народів у шеолі, але була відкинена без шановного похорону. Вона була немов “огидний паросток”, який є небажаний і відрубується від рослини, немов мертвий труп верх якого лежать трупи інших вояків, що загинули від меча, труп якого топчуть під ногами. На полі його можуть їсти тварини — й ганьбовитий кінець без шановного пам’ятника, ім’я, якого будуть пам’ятати з доріканням і яке буде завмирати. Запеклі провідники і царі народів, які є шановно поховані на престолах своїх будуть немов пробуджені зі сну смерти в шеолі — такий великий є упад “царя Вавилону”. (Іса. 14:9, 10) Ті, що побачуть цей упад будуть висказувати своє здивовання як Бог Єгова засоромив цього “сяючого”. Роблячи це вони звертатимуть увагу на злочинства, які “цар Вавилону” чинив, так як є записано в Ісаї 14:16—21. Так, крім цього, визволені ізраїльтяни мають взяти цю тему за пісню посмішки проти “царя вавилонського”.— Іса. 14:3, 4.a

Єгова каже: “І витну ім’я Вавилону й останок його, і нащадка й онука”. (Іса. 14:22) Хоч пізніше халдейські царі повстали й старалися відбудувати Вавилон, як-от царі Нідінту-Бел, який прийняв царську назву Навуходоносор III, то він не був із Навуходоносорової династії й не міг відновити Вавилон до його первісної сили, його правління триваючи менше як рік. Навуходоносор 4-ий збунтувався проти царя Дарія 1-го, але йому не вдалося покорити його. Отже жодні “сини” або наступники “царя Вавилону” не могли відновити його. (Іса. 14:21) Царська династія, яку символізував “цар Вавилону”, мала бути знищена, корінь і галузя, не лишаючи нікого живого. Сьогодні вже нема ні халдейців ні вавилонців, бувши винищені протягом наступних століть, згідно з божественною волею. Але за обачністю Єгови, Єгояким, з Давидового роду, мав дітей в неволі в Вавилоні, зберегти Давидову родину, з якої мав народитися Ісус Христос, що мав законне право до престолу “сина Давидового”.— Мат. 1:6, 12, 16; Луки 3:23, 27, 31.

Про цілковите знищення Вавилону говориться в Ісаї 14:23, де він є присуджений бути зметений “мітлою вигублення” нищучи кожний знак Вавилону, роблячи його місце невідповідним для людського населення. Перекинути світову силу не був завеликий вчинок для Єгови. Він передсказує в Ісаї упад Другої Світової Сили, Асирії. Після її упаду прийде Вавилон. (Іса. 14:24, 25) Історія тепер пригадує як Єгова знищив 185,000 війська царя Санхеріва з Асирії однієї ночі й нарешті дозволив вавилонцям цілком покорити й забрати Асирію. (Іса. 36:1 до 37:38) Історія також свідчить про упад і останнє спустошення Вавилону.

ВЕСЕЛІ НАСЛІДКИ УПАДУ “ЦАРІВ ВАВИЛОНУ”

Отже Божий суд над Вавилоном дав радість усім народам, які тепер приходили під більше ласкаве правління арійської світової сили Персії під царем Кіром. Щодо ізраїльтянів, вони були відновлені до своєї власної землі, й пророцтво сповнилося: “І на їхній землі їх поселить. І чужинець долучений буде до них. . . І народи їх візьмуть, і їх попровадять до їхнього місця, а Ізраїлів дім на Господній землі за рабів та за невільниць їх прийме собі на спадщину. І візьмуть вони до неволі тих, хто їх поневолив, і вони над своїми гнобителями запанують!” (Іса. 14:1, 2) Кір Персії відпустив синів Ізраїлевих. Між ними також було тисячі не-ізраїльтянів, що вернулися до Палестини з ними, служити під ізраїльтянами як слуги храму. Також старий Даниїл стався одним із трьох високих сановників під Дарійом, до якого відзивалися сто й двадцять вельмож мідо-перської імперії. (Дан. 6:2—4, 29) Около шістдесят років після цього, ізраїльтянка Естера сталася царицею перського царя Ахашвероша, а її найстаршого племінника Мордехаю зробили прем’єром імперії Четвертої Світової Сили. (Естер 2:5—18; 8:1—15; 10:2, 3) Таким чином вавилонці вже не могли тримати ізраїльтянів у неволі, але вони самі, які колись гонили ізраїльтянів до роботи, сталися підкорені своїм колишнім невільникам.

У зв’язку пророчого зображення, нехай Вавилон Великий, який володів немов пан пад світовими імперіями, чинячи духовний перелюб змішанням релігії з політикою та військовим завоюванням, зверне спеціяльну увагу на слова Єгови записані в Ісаї 14:26, 27 (НС): “Це та рада, яка про всю землю ураджена, і це та рука, що простягнена на всі народи. Бо врадив Єгова Саваот, і хто Його раду відмінить? А рука Його витягнена, й хто відверне її?” Хоч стародавній Вавилон уже не існує, то пророцтво запевняє, що Вавилон про якого говориться в Одкритті в останній книзі Біблії, незабаром потерпить подібну долю, ставшись відрізаний без ім’я без нащадка й потерпить цілковитий сором та приниження, ніколи більше не встати.

[Примітки]