Божественне милосердя вказує поворотний шлях тим, що зробили помилку
“На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння”.— Луки 15:7.
1, 2. Які риси Бога Єгови є гармонійно зрівноважені, і як це можна бачити в розпорядку про виключення?
ЄГОВА є Бог любови, милосердний Бог. Усі Його розпорядки й інструкції є на добро тим, що люблять справедливість; вони ніколи не мають самолюбного або шкідливого наміру. (2 Мойс. 34:6; 1 Ів. 4:8) Він також є праведний і справедливий Бог; Він не терпить або ‘не похвалює’ злочин. (Пс. 33:4, 5; 50:16—21) Між цими божественними рисами, проте, немає незгоди. Правдива любов, по суті, вимагає, щоб дотримувати і вимагати праведність.
2 Тому то, між розпорядками, що знаходяться в Божому Слові є розпорядок виключати, а саме, відпускати, виганяти зі збору всіх тих, що заявляють бути християнами, але чинять якийсь серйозний злочин і не хочуть покаятися. Їхнє виключення є на добро збору, помагаючи йому тримати його чистоту і хоронить його членів, яких Бог любить, від забруднення через “розчину” або “заквасний” вплив, якого злочинець представляє.
3, 4. Які інструкції апостол Павло дає про виключення, і на які питання треба відповідей?
3 З цієї причини, надхнений апостол Павло писав християнам у Коринті “не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, із такими навіть не їсти. . . . ‘Вилучіть лукавого з-поміж себе самих’ ”.— 1 Кор. 5:6, 7, 11—13.
4 Чи це значить, одначе, що уже не можна брати якихось позитивних кроків пізніше до таких виключених, кроки через які можна допомогти їм покаятися, навернутися і знову стати похваленими, чистими членами збору? Чи всі такі кроки мусять чекати аж поки особа формально не висловить своє покаяння перед старшими збору, і буде просити, щоб її прийняли до збору? Чи давати яке-небудь заохочення такій особі, помогти їй ‘навернутися’ буде становити ‘з’єднання’ з нею і чи це становить духовну дружбу? Ану подивімся на відповідь, яку Біблія нам вказує.
ПРИКЛАД ГОЛОВНОГО СТАРШОГО
5, 6. (а) Яке спеціальне споріднення Ізраїль колись мав із Богом Єговою? (б) Але, який шлях вони вибрали, і з якими страшними наслідками?
5 Звернім увагу на приклад, як Бог Єгова мав справу з тими, що колись були Його людьми, Ізраїлем. Лише вони зі всіх людей на землі мали споріднення з Ним через угоду і лише вони мали Його закон і слово. (Пс. 147:19, 20; Рим. 3:1, 2) Часто вони доказувалися невірні Йому, і зрештою зайшли в стан про якого згадується в молитві записаній в Даниїла 9:4—19: “Ми прогрішилися та чинили беззаконня, і були несправедливі, і бунтувалися, і відверталися від Твоїх заповідей та від постанов Твоїх. І не прислухалися ми до Твоїх рабів пророків, що говорили в Твоїм імені до наших царів, наших начальників та наших батьків, і до всього народу землі”.
6 Через такий непослух і тому, що вони відверталися від Його заповідей, Даниїл каже, що Єгова спричинив, щоб було “вилите на нас те прокляття й та присяга, що написана в Законі Мойсея, Божого раба. . . . щоб спровадити на нас велике зло,— такого не було вчинено під цілим небом”. Так, Бог Єгова дуже сильно виступав проти них, дозволяючи перше північним поколінням, а тоді південним піти в неволю, і нарешті допустив, щоб Вавилон цілком повалив цілу їхню народну структуру (будову). В дійсності, Єгова ‘відлучився’ від їхньої народної організації немов від “дружини” і “матері” особистих членів того народу.— Порівняйте Ісаї 50:1; 54:5, 6; Єремії 3:8.
7. Відрізавши Ізраїля від Його ласки, чи Єгова вже більше не звертав уваги на них? Дайте доказ.
7 Виступивши таким сильним судовим вчинком проти них, чи Єгова нічого не робив відтоді, щоб знову відновити їх до Своєї ласки? Ні, Він докоряв їх словами, заохочуючи їх покинути їхній поганий шлях, який довів їх до такого нещастя. Через пророка Єремію, Бог сказав, правдоподібно до відкиненого північного царства Ізраїлевого: “Вернися, відступна дочко Ізраїлева! . . . не буду повік стерегти Свого гніву, тільки пізнай же провину свою, бо ти проти Господа [Єгови], Бога свого повстала, і грішила. . . . Верніться, невірні сини, усі ваші відступства Я вилікую”.— Єрем. 3:12, 13, 22; порівняйте Плач Єремії 3:31—33; Ісаї 57:16—18.
8. Як Єгова відкрив Своє відношення через пророка Єзекіїля до тих, що помилялися?
8 Цей вислів сходиться з висловом Єгови через пророка Єзекіїля, де Він висловлює Своє відношення до тих, які ще можуть покаятися: “Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? . . . чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив? . . . Поскидайте з себе всі ваші гріхи, якими ви грішили, і створіть собі нове серце та нового духа! І нащо маєте померти, Ізраїлевів доме? Бо не жадаю Я смерти помираючого, . . . але покайтеся та й живіть!”— Єзек. 18:23, 30—32.
9. Таким заохоченням чи Бог Єгова мав духовну дружбу з злочинцями?
9 Коли Бог Єгова так заохочував цих злочинців, то чи Він мав з ними духовну дружбу, чи Він “ділився” з ними добрими духовними речами, як з друзями? (Порівняйте 1 Івана 1:3, 6, 7.) Навпаки, так як Єгова сказав їм через пророка Ісаю, що якби вони хотіли мати Його дружбу знову, то вони перше самі мусіли змінитися. Він не буде принижувати Себе, щоб ходити з ними в їхньому злочині і приймати їхні злі думки. Він сказав: “Шукайте Господа [Єгову], . . . Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа [Єгови] звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато! Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої, то не ваші дороги, говорить Господь [Єгова]. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки”. (Іс. 55:6—9) Щоб знову втішатися солодкою дружбою з Богом, то вони мусіли піднести свої думки і способи назад до праведного рівня, якого Бог має і про яке Його Слово навчає. Таким способом, вони мусіли слухати Його заохочення: “Прийдіть, і будемо правуватися”, щоб Він затер їхні великі гріхи.— Іс. 1:18, 19.
10, 11. Які риси Єгови відбиває притча про блудного сина, і як?
10 Притча про блудного сина помагає нам більше зрозуміти чудові риси милосердя і люб’язности, які Єгова має. (Луки 15:11—32) Реакція батька у притчі, коли його блудний син вернувся до дому, дуже гарно показує, який небесний Отець Єгова є. У притчі, син покинув дім, пішов у далеку країну і промарнував свій час та розтратив гроші розпусним життям, навіть мав дружбу з розпусницями. Він дуже збіднів, і нарешті прийшовши до свого здорового розуму, вирішив вернутися назад до свого батька. Зверніть увагу, що тепер, та притча каже: “А коли він далеко ще був, його батько вглядів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його”.— Луки 15:20.
11 Отже побачивши свого сина здалека, то батько не сказав: ‘Я не піду і не скажу ані слова аж поки той грішник не припаде перед моїми ногами і буде просити, щоб я прийняв Його назад’. Ні, але побачивши свого сина приближаючись до нього, і розпізнаючи, що він мав на своїй думці, батько пішов зустріти його. Це було — не перед тим, але після того як батько висловив свій жаль, що син став просити в нього прощення.
12. Якими способами Єгова притягає покаяних злочинців назад? Як пророцтво Осії показує це?
12 Це пригадує нам слова апостола Павла, коли він говорить, що “Божа добрість провадить тебе до покаяння”. (Рим. 2:4) Так, Бог Єгова виражає справедливий гнів проти чинення зла. Але Він не залишається розгніваний повіки коли чинення зла припиниться. Він знає, що тепле милосердя чудово притягає і помагає покаяним злочинцям вернутися і знову видужати.— Ос. 6:1; 14:1, 2, 4.
13. (а) Чому ми не повинні наслідувати старшого брата в притчі про блудного сина? (б) На кого всі, що служать як старші, надзирателі і пастирі повинні дивитися за прикладом, коли мають справу з тими, що зробили помилку? (в) Що Псалми показують про приклад цього Головного Старшого?
13 Ми не хочемо бути такими, як старший брат у тій притчі, який спочатку не був радий, коли його блудний брат вернувся назад до дому. (Луки 15:25—32) Навпаки, ми стараємося ‘доказати себе синами нашого небесного Отця’, наслідуючи любий приклад Єгови. (Мат. 5:44—48) Він, як вічний Бог і “Стародавній Днями”, є Головний Старший, Великий Пастир і Надзиратель наших душ. (1 Пет. 2:25) Його приклад завжди є правильний для нас наслідувати. Пізніше в нашій дискусії побачимо, як той приклад може провадити нас у різні практичні способи.— Пс. 77:7—9; 103:9, 10, 13.
ТІ, ЯКИХ УВАЖАЄТЬСЯ “ЗА ПОГАНИНА І МИТНИКА”
14. Яку ранішню основу апостол Павло мав на його інструкції про виключення?
14 Коли апостол Павло писав свою апостольську пораду коринтянам про виключення, то він засновував свої інструкції на ранішній надхненій інформації. Сам Ісус Христос постачив цю інформацію. У Матвія 18:15—17, НС, є написані Його інструкції, як поводитися з гріхами (ясно, не лише маленькі переступи, але великі гріхи) проти якоїсь особи. Він показав, що коли грішник не покається, то його можливо треба буде виключити. Розповівши про поступові зусилля ‘набути’ такого, коли він признає свою помилку і покається, Ісус сказав: “Коли ж не послухає й збору, хай буде тобі, як поганин і митник!”
15. (а) До якого “збору” Ісус відносився в Матвія 18:17? (б) Отже, чому Його слова повинні цікавити нас в християнському зборі?
15 У цьому часі (32 р. З.Д.) християнський збір ще не був сформований, отже той “збір” про якого Ісус згадує, мусить відноситися до тодішнього жидівського розпорядку, з його тілами старших, включаючи і тих, що служили за суддів і представляли місцевий збір. (Ездри 10:14; Луки 7:3) Одначе, Ісусові інструкції постачають провідний принцип, який мав помагати майбутньому християнському зборові. Нас головно цікавить знати, що це значить рахувати непокаяного грішника за “поганина і митника”. Щоб дістати відповідь, перше треба побачити як єврейський збір дивився на таких. Це поможе нам краще зрозуміти апостолові інструкції в 1 Коринтян 5:11—13, що показують як християни повинні поводитися до тих, що є виключені з християнського збору.
16. Чому ми не можемо зовсім покладатися на писання рабинів щодо жидівського відношення до паганів, і де можна знайти потрібну інформацію?
16 Застановляючись над жидівським відношенням до поган, ми не можемо зовсім бути керовані проводом писання рабинів, які були написані після того, як Ісус був на землі. Деякі з цих писань відбивають дуже крайнє відношення, дійсну ненависть або огиду до “поганина”, до людей інших народів. Деякі писання рабинів вчать, що жид не повинен помагати поганинові навіть коли його життя було б в небезпеці. (Maimonides, Rozeach. 4-ий, 12; McClintock and Strong’s Cyclopœdia, Том 3, ст. 789) Навпаки, ми знаходимо вірогідну інформацію в Божому надхненому Слові, яка помагає нам встановити погляд жидів за першого століття.
17. Що Писання показують про жидівське відношення до ‘поганів’ за першого століття, і чому це відношення переважало?
17 Коли апостол Петро був посланий до дому поганина Корнилія в Кесарії, то він сказав присутнім: “Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну людину не мав за огидну чи то за нечисту”. (Дії 10:27, 28) Коли Петро пізніше вернувся в Єрусалим, то захисники обрізання в Християнському зборі стали сперечатися з ним, кажучи: “Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав із ними?” (Дії 11:2, 3) Таким способом, було невільно брататися з поганинами, вважаючи їх за духовно нечистих. Вони були в цьому стані, тому що були “відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці”, отже не мали похваленого або дійсного споріднення з Богом Єговою. (Ефес. 2:11, 12) Брататися з ними, входячи в їхні доми й їсти з ними, опоганювало б жидів духовно.— Порівняйте Івана 18:28; Галатів 2:11—14.
18. Який доказ ми маємо, що Ісус не приставав до крайнього погляду відносно поганів так, як його висловлювалося в писаннях рабинів?
18 Ісус Христос тримався цього основного правила, щоб не брататися з людьми інших народів. І Він наказував Своїм учням, що коли будуть проповідувати, то щоб ‘на путь до поган не ходили, і до самарянського міста не входили, але йшли радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого”. (Мат. 10:5, 6) Незважаючи на все це, Ісус таки не похвалював крайнього погляду у писаннях рабинів, які вважали усіх поган за ворогів,— яких мали ненавидіти, так як Він також не дозволяв такому відношенню контролювати Його справи з самарянами. (Ів. 4:4—40) Навпаки, Ісус наводив пророче Слово Свого Отця показати, що люди народів приймуть Месію, що храм станеться дім молитви для всіх народів і що Месія докажеться бути світло народам. (Мат. 12:18, 21; Марка 11:17; порівняйте Луки 2:27—32; Дії 13:47.) Коли один поганин військовий старшина, який показав велику люб’язність до жидів, попросив Ісуса зцілити хворого слугу, то Ісус це зробив. (Луки 7:2—10) Хоч Ісус не виступав проти нагадування в Мойсейовому законі, щоб не брататися з тими, що не були з Божого збору (поганами), то Він не був незрівноважений не мав крайнього ворожого погляду до них. Він мудро пізнавав принципи в Божих інструкціях і дозволив цим провадити Його.
19. (а) Як жиди взагалі дивилися на митників? (б) Як Ісус виявляв властиву рівновагу в Його справах з ними?
19 Так само і з митниками, які переважно не були погани, але жиди. Тому, що вони дуже часто шахрували, то жиди взагалі вважали митників за нешановних осіб, яких треба було класувати з знаними грішниками та розпусницями. (Мат. 9:10, 11; 21:31, 32) Хоч Ісус не похвалював їхні блудні способи, то Він помагав їм коли вони хилилися до праведности, так як сталося з митниками Матвієм Левієм і Закхеєм. Тому, що Ісус помагав таким робити духовний поступ, то Його фальшиво обвинувачували, що Він ставав “другом митників і грішників”. Але там є різниця між дружбою, а Ісусовим зусиллям зціляти хворих духовно і помогти їм покаятися та справляти їх на дорогу праведности.— Мат. 11:19; Луки 5:27—36; 19:2—10.
20. Як ця інформація про властивий жидівський погляд відносно ‘поганин і митників’ помагає нам краще зрозуміти апостолові інструкції про виключення, і до якого заключення це доводить?
20 Отже, Ісусів власний приклад хоронить нас, щоб ми також не приймали крайнього погляду тих рабинів, коли вважаємо деяких осіб за “поганинів і митників”. Тут також можна бачити близьку подібність між трактуванням таких осіб, а інструкціями апостола Павла відносно виключених осіб із християнського збору, а саме, “не єднатися” з такими “навіть не їсти” з ними. (1 Кор. 5:11) Ясно є, що трактувати непокаяного грішника, як “поганина і митника” значить, що з таким не можна брататися. Але, так як Ісусів приклад показує, це не значить, щоб ми вважали такого за ворога або не показували йому жодної люб’язности та ввічливости. І це не значить, що тим, які хочуть поправити свою помилку і знову набути Божої ласки не можна помагати.
РОЗУМІННЯ ДРУГОГО ЛИСТА 2 ІВАНА 9—11
21. Що апостол Іван заохочує у віршах 9 до 11 в його другому листі, і які питання це підносить?
21 В його другому листі, апостол Іван дає слідуюче заохочення: “Кожен, хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має [тобто, не є в єдності з Ним, не має дружби з Ним; порівняйте 1 Івана 1:6]. А хто пробуває в науці Його, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його. Хто бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його”. (2 Ів. 9—11) Чи ці слова апостолові відносяться обов’язково до всіх осіб, яких виключається зі збору через злочин? Або, чи вони значать, що виключеному не можна докоряти або заохочувати його покаятися, навернутися і відновитися до збору? Коли застановимося над змістом апостолових слів, то краще зрозуміємо його заохочення.
22. (а) Так як зміст показує, до яких осіб апостол тут відносився? (б) Чому таких не було б добре вітати? (в) Чи є різниця між відношенням до тих про яких Іван говорить, а відношенням, якого загально і властиво показували ‘поганинам і митникам’?
22 Зверніть увагу, що в сьомому вірші апостол Іван говорить, що “в світ увійшло багато обманців, які не визнають Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та антихрист”. Тоді Іван дає пересторогу, щоб не приймати таких до наших домів, бо вони дієво поширюють фальшиву науку, обманно заохочують погане поводження. Таким повинні не дати нагоди всмоктуватися в збір. Таких навіть повинні не вітати, щоб не ставати учасниками їхніх лукавих вчинків: У цьому відношенні, можна зауважити між жидами за апостольських часів загальний привіт “Нехай буде мир у вас”. Справді, що християнин не буде бажати миру людині, що є обманщик і антихрист. В Писанні, проте, немає нічого, щоб показувало, що жиди з зрівноваженим Біблійним поглядом не будуть вітати “поганина” або митника. Ісусова порада відносно привіту, хоч заохочує наслідувати Бога в Його незаслуженій ласці “праведним і неправедним”, не є в згоді з таким твердим переконанням.— Мат. 5:45—48.
23. До якої міри або під якими обставинами 2 Івана 9—11 може пристосовуватися до виключених осіб?
23 Чи ж усі виключені з збору є подібні до таких осіб про яких Іван говорить у свойому другому листі? Коли їх виключилося, то очевидно вони наслідували подібний напрямок або принаймні виявляли подібне почуття. Так як каже видавництво Організація для Проповідування Царства і Творення Учнів на сторінці 172: “Хрещена особа, яка свідомо провадить неморальне поводження в дійсності відкидає науки Біблії, так, як той, що вчить інших протилежно науці в Писанні про тотожність Бога, розпорядок викупу, воскресення, і так далі. (Порівняйте Тита 3:10, 11; 2 Тимофія 2:16—19.)” І, якщо б після її виключення особа старалася б оправдувати її неморальність перед іншими, стараючись привернути їх до свого перекрученого думання, то певно, що вона буде підходити до тієї класи про яку Іван говорить в свойому другому листі.
24, 25. (а) Який є доказ, що не всі виключені підходять до тієї класи про яких говориться в 2 Івана 9—11? (б) Яку реакцію це повинно витворити в нас, і над якими важними питаннями ми ще будемо застановлятися?
24 Одначе, не всі виключені особи пізніше наслідують такий шлях, як ті ‘обманщики і антихристи’. Вони не стараються дієво поширювати злочин, противлячися правді і не стараються обманювати інших наслідувати неправильний шлях, який довів до їхнього власного виключення. Це можна бачити з числа тих, що покаялися і хочуть, щоб їх знову прийняти за похвалених членів збору. Тому то, в Сполучених Штатах (де тепер є більше як пів мільйона християнських свідків Єгови), на протязі десяти років від 1963 до 1973 р., 36.671 осіб було виключено за різні переступи. Однак, у тому самому часі 14.508 вернулося назад і їх прийняли до збору, тому що вони щиро покаялися. Це представляє майже 40 процентів з числа всіх виключених. Певно, що ми повинні тішитися з Єговою і Його небесною родиною цим фактом.— Луки 15:7.
25 Як можна помогти виключеним,— але, які не наслідують шлях ‘антихристів’, про яких Іван говорить,— щоб відновити їх назад до збору? Ану подивімся як Біблійні принципи, над якими ми застановлялися, застосовуються в практичний спосіб.