Лист ап. Павла до Римлян — Добра Новина для євреїв і поганів

НАДХНЕНИЙ лист, якого апостол Павло написав до євреїв і поганських християнів у Римі, справді була добра новина для них. Через викуп, якого Ісус Христос постачив, то перед Богом Єговою, євреї тепер були рівні з поганами, і коли вони будуть далі вірити в Ісуса Христа, то Бог визнаватиме їх за праведних. Євреї вже не були більше поневолені Законом, і навернені в Християнство погани не мусіли обрізуватися, щоб поклонятися Єгові. Що за „добра новина”! По суті, Павло вживає вислів „добра новина” дванадцять разів у свойому листі.— Рим. 1:9, 17; 3:20—30.

Коли і звідки Павло написав цього листа? Книга Дії Апостолів і Послання до Римлян показують, що Павло написав цього листа з Коринту, десь коло 56 р. З.Д. В дійсності, Павло лише диктував, що писати, а один із його співробітників, Тертій писав.— Рим. 16:22.a

А як почався християнський збір у Римі? Його могли заснувати євреї і новоповернені, які вернулися з свята П’ятдесятниці в Єрусалимі 33 р. З.Д., де вони почули добру новину про Ісуса Христа, так як її проповідували Петро та інші, охрестилися і вернулися назад до Риму.— Дії 2:5, 10.

У цьому листі Павло виявляє не тільки свою теплу любов до братів у Римі, але також глибоку чутливість. А як це? По суті, що повторно, коли він мав нагоду радити або поправляти їх, то завжди він додає м’ягкомовний вислів. Наприклад, нагадавши їм, що важне перед Богом було не обрізання тіла, але серця — точка, якої деяким єврейським християнам було тяжко прийняти — він тоді звертає увагу, що євреї таки мали перевагу, тому що Бог доручив їм „святі проголошення”, тобто, надхнені Писання.— Рим. 2:28 до 3:2, НС.

В основному можна сказати, що Павлові надхнені листи мають справу з трьома точками християнської думки і активности: роз’яснення християнської науки, його особисті справи, і заохочення до гарного християнського поводження; це є правда про лист ап. Павла до Римлян.

НАУКА — ДОБРА НОВИНА

Розвиваючи цю тему про визнання праведних на підставі віри, Павло вживає вислів „праведний” коло п’ятдесят п’ять разів у своїх листах, і в посланні до Римлян цей вислів знаходиться частіше від якої-небудь іншої книги Християнського Грецького Писання. Споріднений вислів „праведність” також знаходиться багато більше в посланні до Римлян, ніж у якій-небудь іншій книзі цілої Біблії.

Павло починаючи писати каже, що він є апостол доброї новини, що він не встидається цієї новини, і що „праведний житиме вірою”. (Рим. 1:1, 16, 17) Ця добра новина дає надію на вічне життя тим, що будуть чинити добро. Бог не є односторонній, отже погани, хоч не мали Божого закону таки мали закон написаний на їхніх серцях.— Рим. 2:7—16.

Без різниці хто буде приймати правду Божого Слова, а хто ні, то для християнів „Бог (є) правдивий, хоч кожна людина неправдива”. (Рим. 3:4) Усі люди родяться грішними, і коли це так, то Закон не визнає нікого праведним; навпаки, він виявляє недосконалість і грішність людства. Поза Законом, це Бог уможливив праведність через віру у жертву Ісуса Христа, не даючи нікому причини хвалитися. Щоб показати вищість віри над вчинками Закона, Павло звертає увагу, що Авраама було визнано праведним через його віру, навіть ще перед обрізанням.— Рим. 4:1—12.

Павло показує, яку велику любов Бог показав віддавши Свого Сина вмерти за нас, коли ми ще були грішниками. Так як гріх і смерть поширилися до всіх людей через неслухняність одного чоловіка, Адама, то також через слухняність одного чоловіка, Ісуса Христа, багато стануться праведними і дістануть життя.— Рим. 5:12; 6:23.

Отже, всі, що є в єдності з Христом, без різниці чи євреї чи погани, не мають осуду. Бог, зробивши таке забезпечення, не є несправедливий, тому що має право рішати в таких справах. Він показав це саме, коли вибрав Ісака, а не Ізмаїла, і Якова замість Ісава, і також в Його стосунках із стародавнім фараоном. Як Великий Ганчар, Він може робити те, що хоче з людськими посудинами; так, усе залежить „від Бога”.— Рим. 8:1; 9:6—26.

Раз-у-раз Павло нагадує, яка важна віра є для спасіння. Ті, що будуть кликати ім’я Єгови спасуться, але як вони можуть кликати Того про Кого вони не чули: і як почують без проповідування? Правда, більшість євреїв не прийняли Христа, але це не перешкоджало Божому намірові. Ні, лише останок прийняв Христа, так як було за днів Іллі, коли там був останок із 7.000 осіб, які не відступили від Єгови. Тоді Павло показує, як багато євреїв, мов оброблені галуззя оливного дерева, відрізалися від майбутнього членства насіння Авраама, через брак віри в Ісуса. На їхнє місце галуззя дикого дерева були нащеплені, але це не становить підстави хвалитися, бо коли їм забракне віри, то вони також будуть відрізані.

ОСОБИСТІ СПРАВИ

Справді, що Павлові надхнені послання є особисті листи повні інформації, через яку ми можемо краще познайомитися з ним і розвити більшу любов до нього. Тому, Павло, після свого вступу, похвалив християнів у Римі, за їхню сильну віру і виявляє свою любов до них пишучи: „Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою — і вашою, і моєю”.— Рим. 1:11, 12.

В його виясненні він додає тепле людське почуття, завжди включаючи їх особистим множинним займенником „ми”, і повторно відноситься до себе самого — „добру новину, яку звіщаю”, „говорю я по-людському”, і так далі. У сьомому розділі він розказує про свою власну боротьбу з тілесним гріхом. (Рим. 2:16; 6:19; 7:7—25) Тоді він оповідає про свій власний смуток через невіру своїх єврейських братів, за яких він благає Бога на їхню користь. Він дуже турбується ними, хоч є „апостол поганів”, цебто народів.— Рим. 9:1—5; 10:1, 2; 11:13, 14, 25.

У своїй пораді представляти тіла для Божої служби, Павло особисто заохочує нас: „Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя”. (Рим. 12:1) Останні два розділи головно застановляються над його особистими справами. У п’ятнадцятому розділі він говорить про своє проповідування, як і його бажання проповідувати по нових околицях. Він згадує, що приніс поміч нужденним братам в Єрусалимі і просить братів молитися за нього. В останньому розділі він згадує про двадцять шість християнів у Римі і відсилає їм, як і іншим привіт. Він перестерігає їх проти деяких небезпек і молиться за їхнім духовним добробутом.

ЗАОХОЧЕННЯ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОВОДЖЕННЯ

У свойому листі до Римлян, Павло дає багато заохочення, поради і нагадування. Він не є з тих, що докладно роз’яснюють доктрини, але нічого не згадують про поводження. Наприклад, у першому розділі він говорить про Божий гнів проти безбожників, яких вже неможливо оправдувати, тому що можна бачити Божі характерні риси в створінні. Однак, незважаючи на це, так як він каже, вони далі поклоняються створінню замість Творцеві і беруть участь у різній неморальності, і тому заслужили знищення.

У другому розділі Павло перестерігає нас, щоб ми ніколи не судили, коли самі робимо те саме за що осуджуємо їх. Також, він радить, щоб ми не проповідували іншим дотримувати Божі заповіді в той самий час, як самі нарушуємо їх. Тоді, в п’ятому розділі, він заохочує нас тішитися в горю, тому що це доводить до похваленого стану, який по черзі, веде до надії і довір’я. Тому що Христос помер за нас, то ми повинні вмирати для гріха і ,віддати свої члени за знаряддя праведности на освячення’.— Рим. 6:1—23.

Продовжаючи, Павло показує, щоб ми застановлялися над духовними справами, які значать життя, і що Божий дух свідчить, що вони дійсно є Його духовні сини. Бог усе робить на добро тих, що люблять Його, отже, „коли за нас Бог, то хто (може бути) проти нас?” Так, Божа любов є така сильна, що жодна сила на небі чи на землі ,колишня чи майбутня, не може відлучити нас від тієї любови. (8-ий розділ) У десятому розділі він навчає, щоб ми вірили в серцях і визнавали цю віру устами, щоб могли спастися. У 12-му розділі він заохочує нас обновити наші думки, щоб служити Богові в прийнятний спосіб й щоб дуже любили один одного.

Тоді, у тринадцятому розділі, Павло наводить здорові причини чому ми повинні коритися світським владам, як-от платити податки. Він знову перестерігає, щоб не судити інших, цей раз відносно їди; бо царство Боже не значить їсти і пити. Замість судити, ми повинні цікавитися і чинити добро та жити в мирі одні з одними. Чи ми є сильні? То терпеливо помагаймо тим, що мають слабе сумління. Крім цього, він пригадує нам, що Боже Слово було написане на нашу науку, щоб через його потіху і нашу витривалість ми могли мати надію. (Рим. 15:1—4) На закінчення він перестерігає проти самолюбних осіб, які будуть заводити розділення, і радить нас бути мудрими до того, що добре, а невинні, до того, що є зле. Справді, все це є гарною наукою і нагадуванням!

Ми сьогодні також можемо скористати, коли будемо читати цей лист і застосовувати його в нашому житті!

[Примітки]