Божий погляд про борги
БОГ правосуддя, Єгова, не є прихильний до тих, що не сплачують свої борги. Надхнений псалмоспівець сказав: „Позичає безбожний — і не віддає”. (Пс. 37:21) Показуючи християнинове положення, апостол Павло заохочував: „Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любили один одного”.— Рим. 13:8.
Отже, особа, яка бажає Божої ласки, мусить, тому, сумлінно сплачувати позичені гроші, і точно платити за товар або служби, які отримує. Тому, вона повинна вважати, щоб ще більше не залазити у великі борги. Іначе, вона може попастися в стан де не зможе зустріти своїх обов’язків. Крім цього, сплачення боргів не повиннося відкладати. Це було б дуже нерозсудливо і невдячно для особи відкладати сплачення боргів і витрачувати більшість своїх зарібків на марнотратні забави, чи коштовні вакації.
Деякі люди можуть думати, що відповідальність не є така дуже велика, коли хтось позичає у приятелів або родичів. Але, чи такий брак сумлінности не є використовування когось на основі родинного або приятельського споріднення?
Дійсно особа, яка є недбайлива у тому, що не сплачує боргів не показує любови. Вона відбирає від людей нагоду вживати гроші, які їм належаться. Так робити може навіть пошкодити їм. Наприклад, подумайте про тих, що не працюють під роботодавцем — лікарі, адвокати, електрики, теслярі, тощо. Виконуючи свою роботу, вони є відповідальні за їхні витрати. Оплата за їхні служби мусить покрити ці витрати і дати дохід на прожиток. Отже, якщо багато людей не платять за службу таких фахових осіб, то ці професійні особи не зможуть сплачувати своїх власних витрат і часами не можуть вести своє підприємство. Ясно є, що особи, які позбавляють комусь його потреб на прожиток не показують любови.
Це є дуже серйозна справа. Апостол Іван пояснює це, коли писав християнам: „Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів. А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому”? — 1 Ів. 3:15—17.
Якщо б такий нужденний брат не дістав допомоги, то міг би померти, якщо не мав би потреб на життя довгий час. Отже, коли хтось заявляє бути християнином, але не поможе йому, то буде винний у злочинному недбальстві. Подібно, коли б християни використовували б співвіруючого і все відкладали б сплачення своїх боргів, то могли б стати винними якщо б він загубив би своє підприємство. Це може створити дуже серйозні фінансові проблеми для нього і принижити його до нужденного стану. Коли б так сталося, то чи ми не можемо сказати, що боржники, які не хотіли сплачувати своїх боргів учинили дуже ненависну річ своєму братові?
Сумлінні християни не стараються використовувати когось на підставі духовного споріднення. Вони знають, що так робити значить ,жадати безчесного прибутку’. (1 Тим. 3:8, НС) З Писання ми довідуємося, що така пожадливість може поставити наше споріднення з Єговою в небезпеку. Це можна бачити у тому, що сталося з Ґехазієм, слугою Єлисея. Через Єлисея, Нааман, сирійський начальник, видужав від огидної прокази. З оціненням, Нааман хотів дати пророкові подарунок. Але Єлисей відмовився від подарунка, тому що не хотів користати з його Богом-даної пророчої посади з її силами. Ґехазі, проте, зажерливо пожадав того, чого Єлисей відмовився і під фальшивим виглядом узяв подарунок від Наамана. Наслідок цього, як вираз суду Єгови, Ґехазі став заражений проказою.— 2 Цар. 5:15, 20—23, 27.
Згідно з цим принципом, якщо через пожадливість хтось не сплачує свої борги, то може стягнути ворожий суд на себе. Біблія перестерігає, що ,користолюбці не вспадкують Божого царства’. (1 Кор. 6:10) Так, через таку пожадливість можна загубити дар вічного життя. Яка велика ця заплата є!
Отже, як християни, ми хочемо у всьому чесно поводитись. Нас повинні провадити слідуючі принципи: „Усе, чого тільки бажаєте, щоб вам люди чинили те саме, чиніть їм і ви”. (Мат. 7:12) „Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”. (Гал. 6:10) Отже, коли хочемо, щоб хтось сумлінно сплачував свої борги, то чи ми самі не повинні поставити їм правильний приклад? Головно ми повинні цікавитися, щоб чинити добро нашим християнським братам, не використовувати їхньої доброти відносно сплачення того, що у них позичили.
Це було б неправильно для християнів сподіватися, щоб в комерційних справах, співвіруючі були під обов’язком знижати їм ціну або давати їм спеціальної ласки. Але коли хтось так послужить нам, то ми повинні оціняти його ласку. Християни повинні бажати, щоб їхні брати діставали те, що належиться їм. Порада апостола Павла християнським слугам ставить нам гарний приклад у цьому: „А ті, хто має панів віруючих, не повинні зневажати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені”. (1 Тим. 6:2, НС) Певно, що сумління християнина у сплаченні боргів братам своїм повинно сходитися з цим нагадуванням.
Нехай наше поводження в таких справах відкриває, що ми ведемо наші справи у згоді з біблійними принципами. Ми ніколи не повинні забувати факту, що це є лукаво навмисно не сплачувати те, що ми позичили. Всевишній не буде похвалювати тих, які через пожадливість або самолюбство, не дбають про свої обов’язки. Лише коли будемо певні, що ми є ,невинні нікому нічого, крім любови’, то можемо сподіватися благословенства від Єгови.
[Вставка на сторінці 14]
„Ліпше добре ім’я за багатство велике, і ліпша милість за золото. Багатий і вбогий стрічаються, Господь їх обох створив. Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і караються. Хто сіє кривду, той жатиме лихо, а бич гніву його покінчиться. Хто доброго ока, той поблагословлений буде, бо дає він убогому з хліба свого. Глумливого вижени, й вийде з ним сварка, і суперечка та ганьба припиняться.”— Прип. 22:1—3, 8, 9, 10.