Після того як у день П’ятидесятниці 33 року н. е. на учнів Ісуса було вилито святий дух, вони запопадливо проповідували про Боже Царство. У цій частині ми розглянемо захопливу розповідь про заснування християнського збору, ґрунтовне свідчення в Єрусалимі і непохитність апостолів попри запеклу протидію.

Чи переслідування змусили перших християн припинити працю проповідування про Боже Царство? Ні. Натомість, як розповідається в цій частині книжки, жорстокі гоніння посприяли розширенню масштабів проповідування.

Чи будуть християни з юдеїв проповідувати необрізаним язичникам? У цій частині ми розглянемо, як дух Єгови допоміг послідовникам Ісуса відкрити свої серця і подолати упередження. Ми побачимо, як це посприяло праці свідчення людям з усіх народів.

Читаючи цю частину, ми зможемо подумки мандрувати разом з апостолом Павлом під час його першої місіонерської подорожі. У кожному місті апостол стикався з протидією. Однак під керівництвом святого духу він продовжував давати свідчення і засновувати нові збори. Прочитавши цю захопливу розповідь, ми сповнимося ще більшою ревністю у служінні.

Серед християн розгорілася суперечка, яка загрожувала миру і єдності. До кого брати звернулись за порадою, щоб її залагодити? У цій частині ми побачимо, як був організований християнський збір у I столітті. Це є зразком для Божого народу в наші дні.

Яку важливу роботу виконують районні наглядачі? Чому варто охоче виконувати теократичні доручення? Як навчитися вміло переконувати на основі Писань і чому слід пристосовуватись до слухачів? Ми отримаємо відповіді на ці та інші запитання, «вирушивши» разом з Павлом у його другу місіонерську подорож.

Чому нам потрібно бути смиренними, готовими змінювати свій підхід залежно від обставин та пристосовуватись до людей, яких ми навчаємо? Який метод проповідування доброї новини головний? Як ми покажемо, що виконання Божої волі для нас понад усе? Захоплива розповідь про третю і останню місіонерську подорож Павла допоможе нам відповісти на ці важливі запитання.

Читаючи цю частину, ми будемо поряд з Павлом, коли йому загрожуватиме розлючений натовп, коли його арештують і коли він стоятиме перед римськими можновладцями. Весь цей час Павло не припиняв давати ґрунтовне свідчення про Боже Царство. Вивчаючи останні розділи книги Дії, роздумуй над тим, як тобі наслідувати цього сміливого і ревного проповідника.

1—3. Що відбулось під час останньої зустрічі Ісуса з апостолами і які постають питання?

УПРОДОВЖ кількох останніх тижнів відбулося чимало хвилюючих подій. Серед учнів панував піднесений настрій. І не дивно, адже з воскресінням Ісуса їхній відчай змінився на невимовну радість. Ісус з’являвся ось уже 40 днів, щоб навчати і підбадьорювати їх. Однак сьогодні учні побачать його востаннє.

² Апостоли стоять на Оливковій горі та уважно слухають свого вчителя. Вони намагаються запам’ятати кожне його слово. Їм хочеться, щоб він залишався з ними якнайдовше, але Ісус закінчив говорити, підняв руки і благословив їх. Відтак він почав підніматися у височінь. Затамувавши подих, апостоли дивляться йому вслід. І ось Ісуса закрила хмара. Його вже не видно, але вони все ще вдивляються в небо (Луки 24:50; Дії 1:9, 10).

³ Цей момент став переломним у житті Ісусових апостолів. Їхній Господь піднявся на небо. Що ж їм тепер робити? Ми можемо не сумніватися: Ісус підготував учнів до діяльності, яку розпочав. Як він зробив це і як апостоли поставились до отриманого завдання? Як це стосується сучасних християн? Про це можна дізнатися з першого розділу книги Дії.

«Багато переконливих доказів» (Дії 1:1—5)

4. Як Лука починає свою розповідь у книзі Дії?

⁴ Книга Дії починається зі звертання Луки до Теофіла, чоловіка, для якого він написав Євангелієa. Лука зазначає, що продовжує свою розповідь, потім стисло переказує події, викладені наприкінці Євангелія, а тоді наводить нові подробиці.

5, 6. а) Що зміцняло віру Ісусових послідовників? б) На яких переконливих доказах ґрунтується віра християн у наші дні?

⁵ Що зміцняло віру Ісусових послідовників? У Дії 1:3 говориться, що Ісус «з’являвся їм... даючи багато переконливих доказів того, що він живий». Тільки «улюблений лікар» Лука вжив слово, що перекладається як «переконливі докази» (Кол. 4:14). Це був спеціальний термін, яким лікарі називали очевидні й беззаперечні підстави для висновків. Саме такі переконливі докази надав Ісус. Він багато разів з’являвся своїм послідовникам: іноді одному-двом, іноді всім апостолам, а одного разу понад 500 учням (1 Кор. 15:3—6). Що могло бути переконливішим?

⁶ Сьогодні віра правдивих християн також ґрунтується на багатьох «переконливих доказах». Наприклад, чи є в нас докази того, що Ісус жив на землі, помер за наші гріхи і воскрес? Безперечно! Це надійні свідчення очевидців, записані в Божому Слові. Вивчаючи їх та з молитвою роздумуючи над ними, ми зміцнимо свою віру. Справжня віра, на відміну від легковір’я, ґрунтується на беззаперечних доказах. Без такої віри ми не зможемо отримати вічного життя (Ів. 3:16).

7. Який приклад у навчанні та проповідуванні Ісус залишив своїм послідовникам?

⁷ Ісус також «розповіда[в] про Боже Царство». Скажімо, він пояснив учням пророцтва про те, що Месія мав зазнати страждань і померти (Луки 24:13—32, 46, 47). Ісус допоміг своїм учням зрозуміти, яку роль він, як Месія, має відіграти в Божому Царстві. Він завжди проповідував про Царство. Сьогодні його послідовники теж проголошують добру новину про Боже Царство (Матв. 24:14; Луки 4:43).

«Навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:6—12)

8, 9. a) Які неправильні погляди мали апостоли? б) Що Ісус відповів на запитання апостолів і чого ми вчимося з його слів?

⁸ Перед тим як зійти на небо, Ісус востаннє зустрівся з апостолами на Оливковій горі. Вони запитали: «Господи, чи не тепер ти відновиш царство Ізраїля?» (Дії 1:6). З цього запитання видно, які помилкові міркування мали учні. По-перше, вони вважали, що Боже Царство почне правити над ізраїльським народом. По-друге, апостоли сподівались, що воно буде встановлене вже незабаром. Як Ісус відповів на їхнє запитання?

⁹ Він знав, що помилковість свого першого міркування його учні невдовзі зрозуміють самі. Усього через 10 днів вони мали стати свідками народження нового народу, духовного Ізраїля. Єгова от-от мав розірвати особливі стосунки з тілесним Ізраїлем. Що ж стосується другого помилкового міркування, Ісус нагадав апостолам: «Вам не дано знати часи й пори, право встановлювати їх Батько залишив за собою» (Дії 1:7). Тільки Єгова визначає, коли відбуватимуться ті чи інші події. Незадовго до своєї смерті Ісус сказав, що навіть Син не знає «про день той чи годину», коли прийде кінець, а «тільки Батько» (Матв. 24:36). Якщо сьогодні хтось із християн надмірно тривожиться тим, коли прийде кінець цього злого світу, то переймається тим, чим не повинен, адже це справа Бога.

10. Який склад розуму нам потрібно мати і чому?

¹⁰ І все-таки нам не варто ставитись до апостолів Ісуса скептично, адже вони мали сильну віру. Вони смиренно прийняли виправлення. Більше того, попри деякі хибні міркування апостоли мали правильний склад розуму. Ісус неодноразово заохочував своїх послідовників: «Пильнуйте» (Матв. 24:42; 25:13; 26:41). Вони пильнували і хотіли зрозуміти, чи Єгова не починає діяти. Такий же склад розуму потрібно мати і нам. У ці вирішальні «останні дні» треба пильнувати, як ніколи раніше (2 Тим. 3:1—5).

11, 12. a) Яке доручення Ісус дав своїм учням? б) Чому перед тим, як дати завдання проповідувати, Ісус нагадав учням про святий дух?

¹¹ Ісус нагадав апостолам, що́ тепер для них має бути найважливішим. Він сказав: «Проте коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Звістка про воскресіння Ісуса найперше мала проповідуватись в Єрусалимі — місті, де його стратили. Потім вона мала поширитись по цілій Юдеї, згодом у Самарії і зрештою в інших країнах.

¹² Перед тим як дати це доручення, Ісус повторив учням свою обіцянку послати їм на допомогу святий дух. Цікаво, що в книзі Дії вислів «святий дух» трапляється понад 40 разів. У ній постійно підкреслюється, що ми не зможемо виконати волю Єгови без допомоги святого духу. Як же важливо, щоб ми постійно просили в молитві про цей дух (Луки 11:13). Сьогодні ми особливо його потребуємо.

13. У яких масштабах має виконуватись праця проповідування і чому нам потрібно повною мірою брати в ній участь?

¹³ Вислів «у найвіддаленіших куточках землі» в наші дні набув нового значення. Як було згадано в попередньому розділі, Свідки Єгови від усього серця проповідують добру новину про Царство усіляким людям, знаючи, що в цьому полягає воля Бога (1 Тим. 2:3, 4). Чи ти повною мірою береш участь у цій рятівній праці? Жодна інша справа не є настільки важливою та приємною. Єгова обов’язково дасть тобі сили для її виконання. З книги Дії ми довідаємось, який склад розуму і які методи проповідування допоможуть ефективно виконувати доручене нам завдання.

14, 15. a) Що ангели сказали про повернення Христа і що вони мали на увазі? (Дивись примітку.) б) У якому розумінні Христос повернеться «так само, як піднімався в небо»?

¹⁴ На початку цього розділу йшлося про те, що Ісус вознісся на небо і став невидимим. Але 11 апостолів продовжували стояти і дивитись у небо. Зрештою з’явились два ангели та лагідно докорили їм: «Галілеяни, чому ви стоїте та вдивляєтесь у небо? Ви бачили, як Ісус був забраний від вас до неба. Прийде він так само, як піднімався в небо» (Дії 1:11). Чи ангели мали на увазі, що Ісус повернеться в тілі, як навчають прихильники деяких релігій? Ні. Розгляньмо докази.

¹⁵ Ангели сказали, що Ісус повернеться не в такому самому тілі, а таким самим способом — «так само, як піднімався»b. А як Ісус піднявся в небо? Коли ангели говорили з апостолами, Ісус вже був невидимий. Тільки Ісусові апостоли зрозуміли, що він залишив землю та піднявся в небо до свого Батька. Повернутися Христос мав таким самим чином. І справді, сьогодні лише ті, хто має духовну проникливість, знають, що Ісус уже присутній в царській владі (Луки 17:20). Нам потрібно розпізнавати ознаки його присутності та розповідати про них іншим людям, щоб і вони розуміли, в який час ми живемо.

«Вкажи, кого... ти вибрав» (Дії 1:13—26)

16—18. a) Що ми дізнаємось про християнські зібрання з Дії 1:13, 14? б) Чого можна навчитися з прикладу Марії, матері Ісуса? в) Чому християнські зібрання надзвичайно важливі сьогодні?

¹⁶ Не дивно, що апостоли «повернулися в Єрусалим з великою радістю» (Луки 24:52). Як вони відгукнулись на вказівку Христа? У 13-му і 14-му віршах першого розділу Дії розповідається, що апостоли зібрались у «горішній кімнаті». З цього уривка ми можемо довідатись, як відбувалися зібрання християн у I столітті. У той час будинки в Палестині зазвичай мали верхній поверх, на який піднімалися сходами з вулиці. Можливо, що це була «горішня кімната» в домі, який належав матері Марка (Дії 12:12). У будь-якому разі це було просте та зручне місце для зустрічей послідовників Христа. Але хто туди прийшов і чому?

¹⁷ Цікаво, що там зібрались не лише апостоли і не лише чоловіки. Прийшли також «декотрі жінки», в тому числі Марія, мати Ісуса. Це остання пряма згадка про неї в Біблії. Марія не шукала слави, а смиренно поклонялась Богові разом з духовними братами і сестрами. Як же її потішало, що четверо синів, які раніше не вірили в Ісуса, тепер стали його послідовниками (Матв. 13:55; Ів. 7:5). Після смерті та воскресіння Ісуса (їхнього брата по матері) вони змінили своє мислення (1 Кор. 15:7).

¹⁸ Також зверни увагу, для чого зібрались учні: «Усі вони однодумно перебували в молитві» (Дії 1:14). Зібрання завжди відігравали важливу роль у поклонінні християн. Ми збираємось, щоб підбадьорювати одне одного, отримувати настанови й поради і, щонайголовніше, поклонятися небесному Батькові, Єгові. Наші молитви та пісні хвали під час зібрань дуже приємні йому і важливі для нас. Ніколи не покидаймо цих священних зібрань, на яких ми духовно зміцняємось (Євр. 10:24, 25).

19—21. a) Про що свідчить той факт, що Петро взяв провід в обговоренні важливого питання? б) Чому потрібно було замінити Юду і про що говорить спосіб вирішення справи?

¹⁹ Коли постало важливе організаційне питання, провід у його обговоренні взяв апостол Петро (вірші 15—26). Відтоді як Петро тричі зрікся Ісуса, минуло всього кілька тижнів. Як сильно він змінився! (Марка 14:72). Усі ми схильні до гріха і потребуємо нагадування, що Єгова добрий і вибачає тим, хто щиро кається (Пс. 86:5).

²⁰ Петро зрозумів, що потрібно знайти заміну для Юди, апостола, котрий зрадив Ісуса. Хто мав зайняти його місце? Нового апостола потрібно вибрати серед тих, хто супроводжував Ісуса в служінні і був свідком його воскресіння (Дії 1:21, 22). Це узгоджувалось з обіцянкою самого Ісуса: «Ви, ті, хто пішов услід за мною, також сядете на 12 престолах і будете судити 12 племен Ізраїля» (Матв. 19:28). Очевидно, Єгова хотів, щоб 12 апостолів, які ходили з Ісусом під час його служіння на землі, сформували «фундамент... із 12 каменів» для Нового Єрусалима (Об’яв. 21:2, 14). Бог допоміг Петру збагнути, що пророцтво: «Хай його обов’язки наглядача візьме на себе хтось інший» — стосується Юди (Пс. 109:8).

²¹ Як було вибрано нового апостола? За допомогою поширеного в біблійні часи звичаю кидати жеребок (Присл. 16:33). Це останній раз, коли в Біблії згадується про використання жеребків. Схоже, що після вилиття святого духу на християн цей звичай вийшов з ужитку. Проте зверни увагу, для чого кинули жеребок. Апостоли молилися: «Єгово, ти знаєш серця всіх. Вкажи, кого з цих двох ти вибрав» (Дії 1:23, 24). Вони хотіли, щоб вибір зробив сам Єгова. Він вказав на Маттія, який, імовірно, належав до 70 учнів, яких Ісус посилав проповідувати. Маттій став одним з «12 апостолів»c (Дії 6:2).

22, 23. Чому ми слухаємося тих, хто бере провід у християнському зборі, і підкоряємося їм?

²² Описані події показують, наскільки важливо, щоб діяльність Божого народу велась організовано. Як і в I столітті, сьогодні наглядачами християнських зборів призначають духовно зрілих чоловіків. Старійшини ретельно розглядають викладені в Біблії вимоги для наглядачів та моляться про керівництво святого духу. Тому збір вважає, що наглядачі призначені святим духом. Ми виявляємо їм слухняність і покору і так підтримуємо єдність у зборі (Євр. 13:17).

²³ Зустрічі з воскреслим Ісусом та впровадження організаційних змін підбадьорили його учнів і підготували до події, яка їх чекала попереду. Про неї піде мова в наступному розділі.

1. Опиши атмосферу, яка панувала під час свята П’ятидесятниці.

НА ВУЛИЦЯХ Єрусалима радісне пожвавленняa. Над храмом піднімається дим з жертовника, левіти співають хвалебні гімни (Псалом 113—118). Ці гімни виконували, мабуть, антифоном, тобто почергово співали різні хори або солісти і хор. Місто переповнене людьми, які прибули з Еламу, Месопотамії, Каппадокії, Понту, Єгипту та Римаb. Надійшов день П’ятидесятниці, який ще називали «днем перших стиглих плодів» (Чис. 28:26). Цим радісним святом закінчувалося збирання ячменю і починалося збирання пшениці.

2. Які надзвичайні події відбулися в день П’ятидесятниці 33 року н. е.?

² Приблизно о дев’ятій ранку цього погожого весняного дня 33 року н. е. сталася дивовижна подія, яка викликає захоплення і досі. Несподівано «з неба донісся шум, наче від сильного пориву вітру», або «ніби буря раптова зірвалася» (Дії 2:2; переклад І. Огієнка). Шум наповнив дім, в якому зібралось 120 учнів Ісуса. Раптом відбулося щось неймовірне — з’явились немовби вогняні язики і по одному опустилися на кожного з учнівc. Усі «сповнилися святого духу» і почали говорити різними мовами. Люди, яких вони зустрічали на вулицях Єрусалима, надзвичайно дивувались, почувши, що учні розмовляють з ними їхніми мовами (Дії 2:1—6).

3. а) Чому П’ятидесятницю 33 року н. е. можна назвати поворотним пунктом в історії правдивого поклоніння? б) Як промова апостола Петра пов’язана з використанням «ключів від небесного Царства»?

³ Цей особливий день став поворотним пунктом в історії правдивого поклоніння, адже саме тоді з’явився новий народ — духовний Ізраїль, збір помазаних духом християн (Гал. 6:16). Але це ще не все. Коли того ж дня апостол Петро звернувся до величезної кількості слухачів, він використав перший з трьох «ключів від небесного Царства», кожний з яких відкривав шлях до особливих благословень окремій групі людей (Матв. 16:18, 19). Перший ключ відкрив можливість прийняти добру новину й отримати Божий святий дух євреям і прозелітамd. Завдяки цьому вони могли стати частиною духовного Ізраїля, а в майбутньому — царями і священиками в Месіанському Царстві (Об’яв. 5:9, 10). Згодом таку ж честь мали отримати самаряни, а потім і язичники. Яке значення події П’ятидесятниці 33 року н. е. мають для сучасних християн?

«Вони були в одному домі» (Дії 2:1—4)

4. Чому можна сказати, що сучасний християнський збір продовжує справу збору, який сформувався 33 року н. е.?

⁴ Приблизно 120 учнів, які «були в одному домі» — в горішній кімнаті, отримали святий дух і стали першими членами християнського збору (Дії 2:1). Наприкінці дня збір уже налічував тисячі охрещених братів і сестер. І це був лише початок росту організації, яка продовжує зростати аж дотепер. Сучасний християнський збір — громада богобоязливих людей — напередодні кінця цього світу поширює «добру новину про Царство», проповідуючи «по цілій населеній землі на свідчення всім народам» (Матв. 24:14).

5. Яку користь отримували від зібрань християни в I столітті і яку користь зібрання приносять нам?

⁵ Християнський збір мав стати джерелом підбадьорення для помазаних духом християн, а згодом і для «інших овець» (Ів. 10:16). Апостол Павло дуже цінував підтримку братів і сестер. Про це свідчать його слова, які він написав християнам у Римі: «Я прагну побачити вас, щоб поділитися з вами духовним даром і цим вас зміцнити, а точніше, щоб ми підбадьорились взаємно — я вашою вірою, а ви моєю» (Рим. 1:11, 12).

6, 7. Як християнський збір у наш час виконує доручення Ісуса проповідувати всім народам?

⁶ Сьогодні християнський збір має таку ж мету, що й у I столітті. Ісус дав своїм учням нелегке, але важливе завдання. Він сказав їм: «Робіть учнями людей з усіх народів, хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і святого духу, навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав» (Матв. 28:19, 20).

⁷ У наш час це доручення виконує християнський збір Свідків Єгови. Безумовно, проповідувати людям, які розмовляють багатьма мовами,— справа непроста. Все ж Свідки Єгови випускають біблійний матеріал понад 1000 мов. Якщо ти регулярно ходиш на зібрання і береш участь у праці проповідування та навчання, то належиш до порівняно невеликої кількості людей, які мають честь ґрунтовно свідчити про ім’я Єгови. Хіба щось може приносити більшу радість?

8. Яку допомогу ми отримуємо через християнський збір?

⁸ Бог Єгова дав нам всесвітнє братство, щоб у ці важкі часи ми залишались витривалими і були радісними. Павло написав у Листі до євреїв: «Зважаймо одне на одного, щоб спонукувати до любові й добрих діл, і не переставаймо збиратися разом, як у декого ввійшло у звичку, а підбадьорюймо одне одного, і робімо так дедалі більше, оскільки бачимо наближення цього дня» (Євр. 10:24, 25). Наші зібрання — це дар від Єгови; на них ти можеш отримати підбадьорення і підбадьорити інших. Нізащо не віддаляйся від своїх духовних братів і сестер та ніколи не покидай християнських зібрань!

«Кожен чув, що учні розмовляють його мовою» (Дії 2:5—13)

9, 10. Що роблять деякі вісники, аби проповідувати людям, які розмовляють іншою мовою?

⁹ Уявімо, яке хвилювання охопило євреїв та прозелітів, що зібралися в Єрусалимі на свято П’ятидесятниці 33 року н. е. Мабуть, більшість з них могли розмовляти поширеними на той час грецькою або єврейською мовою. Але в той день «кожен чув, що учні розмовляють його мовою» (Дії 2:6). Звістка рідною мовою не залишила їх байдужими. Звичайно, християни сьогодні не мають дару розмовляти іншими мовами. Все ж багато братів і сестер прагнуть проповідувати звістку про Царство людям з різних народів. Як вони це роблять? Дехто вивчив мову, аби служити в іншомовному зборі, а хтось навіть переїхав до іншої країни. Це дуже зворушує людей.

¹⁰ Наприклад, Крістін разом із сімома іншими Свідками пройшла курс вивчення мови гуджараті. Якось вона привіталася цією мовою зі співробітницею, для якої гуджараті рідна. Жінка була приємно здивована і запитала в Крістін, чому вона вивчає цю складну мову. Так у Крістін з’явилась чудова нагода дати свідчення. Співробітниця сказала: «Напевно, ви хочете розповісти щось дуже важливе».

11. Як доносити звістку про Царство людям, що розмовляють різними мовами?

¹¹ Не кожен може вивчити іншу мову. Однак донести звістку про Царство людям, що розмовляють різними мовами, під силу всім нам. Як це зробити? Наприклад, за допомогою програми JW Language^® можна вивчити просте привітання іноземною мовою, якою розмовляють люди у вашій місцевості. Також можна запам’ятати кілька речень, щоб зацікавити людину. Тоді зверніть її увагу на сайт jw.org і покажіть, які відео і публікації доступні її мовою. Якщо ми будемо використовувати в служінні ці знаряддя, то відчуємо таку ж радість, яку мали християни в I столітті, коли люди з різних народів почули добру новину рідною мовою.

«Тоді Петро встав... і голосно промовив» (Дії 2:14—37)

12. а) Як пророцтво Йоіла стосується незвичайної події, яка сталася в день П’ятидесятниці 33 року н. е.? б) Чому можна було сподіватись, що пророцтво Йоіла сповниться в I столітті?

¹² «Тоді Петро встав», аби звернутися до багатонаціонального натовпу (Дії 2:14). Він пояснив, що учні заговорили різними мовами завдяки дару від Бога. Так виконалось пророцтво Йоіла: «Я виллю свій дух на всіляких людей» (Йоіла 2:28). Ісус, перед тим як зійти на небо, сказав своїм учням: «Я попрошу Батька, і він дасть вам іншого помічника» — і додав, що цим помічником є «дух» (Ів. 14:16, 17).

13, 14. Завдяки чому Петро зворушив серця своїх слухачів і як нам наслідувати його?

¹³ Закінчуючи свою промову, Петро рішуче сказав: «Нехай весь ізраїльський народ буде впевнений: Ісуса, котрого ви стратили на стовпі, Бог зробив Господом і Христом» (Дії 2:36). Безумовно, більшості присутніх не було під час страти Ісуса на стовпі мук. Але вина за його смерть лягала на весь народ. Все ж Петро звертався до євреїв з повагою, промовляючи до їхніх сердець. Він прагнув спонукати слухачів до каяття, а не засуджувати їх. Чи євреї образились на Петра? Ні, навпаки, «ці слова вразили їх у саме серце», і вони запитали: «Що ж нам тепер робити?» Завдяки правильному підходу Петро зворушив серця багатьох людей, і вони розкаялись (Дії 2:37).

¹⁴ Нам варто наслідувати підхід Петра до слухачів. Проповідуючи, не слід заперечувати кожну неправильну думку, висловлену співрозмовником. Ліпше поговорити про те, в чому наші погляди збігаються. Знайшовши спільну мову, ми зможемо тактовно навести аргументи з Божого Слова. Коли ми розмовляємо доброзичливо, щирі люди більш схильні прийняти біблійну звістку.

«Нехай кожен з вас охреститься» (Дії 2:38—47)

15. а) Що сказав Петро і яким був відгук на його слова? б) Чому тисячі людей, які почули добру новину в день П’ятидесятниці, могли охреститися того ж дня?

¹⁵ У цей особливий день П’ятидесятниці 33 року н. е. Петро сказав юдеям і прозелітам, які відгукнулися на його промову: «Покайтесь, і нехай кожен з вас охреститься» (Дії 2:38). Тоді приблизно 3000 людей охрестилося, мабуть, у водоймах Єрусалима або неподалік від ньогоe. Чи це був необдуманий крок з їхнього боку? Може, ця оповідь показує, що ті, хто вивчає Біблію, і діти християн можуть охрещуватися без підготовки? Зовсім ні. Слід взяти до уваги, що євреї і прозеліти, які охрестилися в той день, глибоко вивчали Боже Слово і належали до народу, присвяченого Єгові. Більше того, вони вже довели свою ревність, адже дехто з них подолав величезну відстань, щоб потрапити на свято. Прийнявши основоположні істини про роль Ісуса Христа у виконанні Божого наміру, вони були готові далі служити Богові, але вже як охрещені послідовники Христа.

16. Як християни в I столітті н. е. виявили саможертовний дух?

¹⁶ Єгова, безсумнівно, благословив цих людей. Ось що розповідається в Біблії: «Усі люди, які ставали віруючими, перебували разом, і в них усе було спільне. Вони продавали своє майно, все, що мали, й ділили виручені гроші між усіма — кожному згідно з потребою»f (Дії 2:44, 45). Усім правдивим християнам варто наслідувати їх у любові і саможертовності.

17. Що необхідно зробити перед хрещенням?

¹⁷ Перед християнським присвяченням і хрещенням треба зробити кілька кроків, про які говориться в Біблії. Насамперед учню слід набути знань з Божого Слова (Ів. 17:3). Вони допоможуть йому розвинути віру і, виявивши жаль щодо колишнього способу життя, розкаятися у своїх вчинках (Дії 3:19). Також необхідно навернутися, тобто змінити поведінку, і узгодити своє життя з Божою волею (Рим. 12:2; Еф. 4:23, 24). Після цього потрібно присвятитися Богові в молитві, а потім охреститися (Матв. 16:24; 1 Пет. 3:21).

18. Яку честь мають охрещені учні Христа?

¹⁸ Якщо ти присвячений і охрещений учень Ісуса Христа, то, без сумніву, дуже вдячний за честь, яку отримав. Адже, як і перші учні, що були сповнені святого духу, ти можеш ґрунтовно проповідувати і виконувати волю Єгови.

1, 2. Яке чудо зробили Петро та Іван біля храмової брами?

БУВ ясний сонячний день. Сила-силенна побожних юдеїв, а серед них і учні Христа, поволі заходять до храму. Невдовзі почнеться «година молитви»a (Дії 2:46; 3:1). До храмової брами, яка називається Гарною, підходять Петро та Іван. Крізь гул натовпу і човгання ніг проривається голос жебрака. Цей ще не старий, але кульгавий від народження чоловік просить милостиню (Дії 3:2; 4:22).

² Коли Петро та Іван підходять ближче, жебрак починає просити в них грошей. Апостоли зупиняються біля нього, тому чоловік сподівається щось від них отримати. «Нема в мене ні срібла, ні золота,— каже Петро,— але дам тобі те, що маю. В ім’я назарянина Ісуса Христа кажу тобі: встань і ходи!» Люди, мабуть, завмерли з подиву, коли Петро взяв жебрака за руку і він — уперше у своєму житті — встав на ноги (Дії 3:6, 7). Уяви, як цей чоловік несміливо робить перші кроки. Від радості він починає підстрибувати і голосно прославляти Бога!

3. Який безцінний дар могли отримати зцілений чоловік і люди, що були в храмі?

³ Схвильований натовп ринув до Петра та Івана, що стояли в Соломоновій колонаді. Тут, на місці, де колись навчав Ісус, Петро розповів про справжнє значення того, що сталося (Ів. 10:23). Усім, хто прийшов до храму, та зціленому чоловікові апостол пропонує дар, цінніший за срібло, золото і навіть за відновлене здоров’я. Це можливість покаятися, очиститись від гріхів і стати послідовником Ісуса Христа — призначеного Єговою «Керівника, завдяки якому можна отримати життя» (Дії 3:15).

4. а) Яке протиборство почалося зі зцілення жебрака? б) Які два запитання ми розглянемо?

⁴ Який дивовижний день! Жебрак був зцілений і тепер може ходити. Тисячі людей отримали можливість зцілитись духовно і «поводитися гідно перед Єговою» (Кол. 1:9, 10). Події цього дня поклали початок протиборству між послідовниками Христа і впливовими людьми, які перешкоджатимуть їм виконувати наказ Ісуса проповідувати звістку про Царство (Дії 1:8). Як повелися Петро та Іван — «люди неосвічені й прості», коли свідчили натовпу?b (Дії 4:13). Чого ми вчимося з того, як вони та інші учні зносили протидію?

Не «власною силою» (Дії 3:11—26)

5. Чого можна навчитись з того, як Петро звертався до людей?

⁵ Петро та Іван стояли перед людьми, які зовсім недавно вимагали, щоб Ісуса стратили (Марка 15:8—15; Дії 3:13—15). Подумай, скільки мужності потрібно було Петру, коли він впевнено заявив, що зцілив жебрака в ім’я Ісуса. Петро не боявся говорити правду і прямо сказав присутнім, що вони несуть відповідальність за смерть Христа. Але Петро не мав ненависті до них, адже вони «зробили це через незнання» (Дії 3:17). Він зосереджувався на позитивних моментах звістки про Царство і називав своїх слухачів братами. Якщо вони покаються й повірять у Христа, то для них прийдуть від самого Єгови «часи відсвіження» (Дії 3:19). Нам теж необхідно сміливо та рішуче розповідати про те, що скоро Бог судитиме всю землю. У той же час нам слід уникати різких та категоричних висловлювань. У людях, яким ми проповідуємо, треба бачити майбутніх братів і сестер та, подібно до Петра, звертати увагу на позитивне у звістці про Царство.

6. Чому можна сказати, що Петро та Іван були смиренними і скромними?

⁶ Апостоли були скромними людьми. Вони не приписували собі заслуги за чудо, яке здійснили. Петро сказав: «Чому ви дивитесь на нас так, ніби ми підняли його на ноги власною силою чи відданістю Богу?» (Дії 3:12). Петро та інші апостоли визнавали, що всі чудеса вони робили завдяки Божій силі. Усю славу вони віддавали Єгові та Ісусу.

7, 8. а) Який дар ми пропонуємо людям? б) Як сьогодні виконуються слова про «відновлення всього»?

⁷ Нам теж потрібно бути скромними в служінні. Сьогодні Бог не наділяє християн силою здійснювати зцілення. Але ми допомагаємо людям розвинути віру в Бога та Христа і отримати такий самий дар, який пропонував Петро,— прощення гріхів та відсвіження від Єгови. Кожного року сотні тисяч людей приймають цей дар і стають охрещеними учнями Христа.

⁸ Ми живемо в період, який Петро назвав «часом відновлення всього». На сповнення слів, котрі «Бог говорив через святих пророків давнини», 1914 року на небі було встановлене Царство (Дії 3:21; Пс. 110:1—3; Дан. 4:16, 17). Невдовзі Христос почав керувати відновленням правдивого поклоніння на землі. Завдяки цьому мільйони людей увійшли в духовний рай, ставши підданими Божого Царства. Вони відкинули стару зіпсовану особистість і одягнулися «в нову особистість, що створена за Божою волею» (Еф. 4:22—24). Як і зцілення жебрака, усе це відбувається за допомогою святого духу. Нам треба наслідувати сміливість Петра і якомога ліпше використовувати Біблію в навчанні людей. Але пам’ятаймо: якщо ми допомогли комусь стати учнем Христа, то зробили це не власною силою, а силою Бога.

«Ми не можемо не розповідати» (Дії 4:1—22)

9—11. а) Як юдейські керівники поставились до Петра та Івана? б) Що вирішили апостоли?

⁹ Промова Петра і зцілення жебрака, який почав підстрибувати й голосно прославляти Бога, спричинили велике замішання. Тому начальник храму, котрий наглядав за порядком, та старші священики поквапилися з’ясувати, що відбувається. Скоріш за все, вони були садукеями — членами багатої секти, яка, використовуючи великий політичний вплив, намагалась підтримувати мирні стосунки з Римом. Садукеї відкидали усний закон, якого дотримувалися фарисеї, та висміювали віру у воскресінняc. Вони дуже роздратувалися, дізнавшись, що Петро та Іван сміливо розповідали в храмі про воскресіння Ісуса.

¹⁰ Розлючені противники кинули Петра та Івана до в’язниці, а наступного дня привели в юдейський верховний суд. З погляду зарозумілих членів суду ці учні Христа були «людьми неосвіченими й простими» і не мали права вчити у храмі. Справді, Петро та Іван не навчалися в релігійних школах, проте вони говорили з такою сміливістю і переконаністю, що здивували навіть членів суду. Завдяки чому апостоли вміли так говорити? Зокрема завдяки тому, що «ці чоловіки ходили з Ісусом» (Дії 4:13). Їхній Господь навчав як той, хто має владу, а не як книжники (Матв. 7:28, 29).

¹¹ Суд наказав апостолам припинити проповідувати. За тих часів рішення Синедріону мали величезну вагу. Усього кілька тижнів тому перед цим судом стояв Ісус. Тоді Синедріон постановив: «Він заслуговує смерті!» (Матв. 26:59—66). І все ж Петро та Іван не злякалися. Стоячи перед цими багатими, високоосвіченими і впливовими людьми, вони безстрашно, але шанобливо сказали: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули» (Дії 4:19, 20).

12. Що допоможе нам поглибити свої переконання і стати більш рішучими?

¹² Чи ти такий же мужній, як апостоли? Скажімо, тобі трапляється нагода проповідувати багатим, освіченим чи впливовим людям. Або твої рідні, однокласники чи колеги по роботі насміхаються з твоїх переконань. Чи не страшно тобі? Навіть якщо так, ти можеш побороти страх. Ісус вчив апостолів, як обстоювати свої переконання з упевненістю і повагою до співрозмовників (Матв. 10:11—18). Після свого воскресіння він пообіцяв учням, що буде з ними «всі дні аж до закінчення цього віку» (Матв. 28:20). Під керівництвом Ісуса «вірний і розсудливий раб» вчить нас, як захищати свої вірування (Матв. 24:45—47; 1 Пет. 3:15). Ми вчимося цього на наших зібраннях, як-от на зібранні «Наше християнське життя і служіння», а також коли вивчаємо біблійні публікації, зокрема статті з рубрики «Відповіді на біблійні запитання» на сайті jw.org. Наскільки серйозно ти ставишся до такого навчання? Вивчення публікацій, підготовка до зібрань та участь у них допоможуть тобі поглибити свої переконання і стати більш рішучим. Як і апостоли, ти не припиниш розповідати про біблійні істини, яких навчився.

«Усі... звернулися до Бога» (Дії 4:23—31)

13, 14. Що слід робити, коли стикаєшся з переслідуванням? Поясни.

¹³ Одразу після звільнення Петро та Іван зустрілися з братами і сестрами. Разом вони «звернулися до Бога» і попросили мужності, щоб проповідувати далі (Дії 4:24). Петро добре знав, що у виконанні Божої волі не варто покладатися на власні сили. Кілька тижнів тому він самовпевнено сказав Ісусу: «Навіть якщо всі спіткнуться через те, що станеться з тобою, я ніколи не спіткнуся!» Але, як і передрік Ісус, Петро піддався страху перед людиною та зрікся свого друга і вчителя. Ця помилка його багато чого навчила (Матв. 26:33, 34, 69—75).

¹⁴ Щоб свідчити про Христа, самої рішучості недостатньо. Коли хтось намагається зруйнувати твою віру або забороняє тобі проповідувати, зроби так, як Петро та Іван. Проси Єгову про допомогу. Шукай підтримки у членів збору. Розкажи старійшинам чи комусь зі зрілих християн про свої труднощі. Молитви інших мають велику силу (Еф. 6:18; Як. 5:16).

15. Чому тим, хто перестав проповідувати, не треба опускати рук?

¹⁵ Якщо ти колись піддався тиску і перестав ділитись доброю новиною, не опускай рук. Пригадай: після смерті Ісуса всі апостоли перестали проповідувати, але згодом вони знову сміливо свідчили (Матв. 26:56; 28:10, 16—20). Не знеохочуйся через колишні помилки, натомість зроби для себе висновки і допомагай іншим не робити таких помилок.

16, 17. Чого ми вчимося з молитви Ісусових учнів?

¹⁶ Про що слід молитися, коли ми зазнаємо утисків з боку влади? Цікаво, що учні не просили, аби переслідування припинилися. Вони пам’ятали слова Ісуса: «Якщо переслідували мене, будуть переслідувати й вас» (Ів. 15:20). Вірні учні просили Єгову звернути увагу на погрози противників (Дії 4:29). Вони бачили повну картину і розуміли, що протидія, з якою вони зіткнулися,— це те, про що попереджав Ісус. Ці християни знали, що, згідно з молитвою, якої їх навчив Господь, Божа воля буде виконуватись на землі, незалежно від того, подобається це людським правителям чи ні (Матв. 6:9, 10).

¹⁷ Для того щоб виконувати Божу волю, учні благали Єгову: «Допоможи своїм рабам і далі говорити твоє слово з повною сміливістю». Як Єгова відповів на це прохання? «Місце, де вони зібралися, затряслось, і вони всі до одного сповнились святого духу та почали говорити Боже слово сміливо» (Дії 4:29—31). Ніщо не може перешкодити виконанню Божої волі (Ісаї 55:11). Хоч би якою важкою здавалась ситуація і хоч би яким могутнім був противник, Бог обов’язково дасть нам сил сміливо проголошувати його слово, якщо ми звертаємось до нього в молитві.

Підзвітні «не людям... а Богові» (Дії 4:32—5:11)

18. Що робили одне для одного християни в Єрусалимі?

¹⁸ Невдовзі новосформований збір в Єрусалимі вже нараховував понад 5000 братів і сестерd. Попри різне походження в учнів було «одне серце й одна душа». Вони мали єдність у думках і поглядах (Дії 4:32; 1 Кор. 1:10). Учні не тільки просили Єгову благословити їхні зусилля. Вони підтримували одне одного духовно, а коли виникала потреба, і матеріально (1 Ів. 3:16—18). Наприклад, учень Йосип, якого називали Варнавою, продав свою землю і безкорисливо пожертвував усі гроші на допомогу тим, хто прибув здалека і затримався в Єрусалимі, щоб поглибити свої знання правди.

19. Чому Єгова покарав Ананія і Сапфіру?

¹⁹ Ананій і Сапфіра також продали своє майно і зробили пожертву. Однак вони тільки вдавали, що віддають усе. Насправді ж Ананій «приховав частину грошей» (Дії 5:2). Єгова покарав смертю цього чоловіка та його дружину, але не тому, що вони дали мало грошей, а тому, що мали неправильні спонуки і намагались обманути апостолів. Вони сказали неправду «не людям... а Богові» (Дії 5:4). Так само як лицеміри, яких засудив Ісус, Ананій і Сапфіра прагнули здобути славу серед людей, а не схвалення Бога (Матв. 6:1—3).

20. Що необхідно, аби наше служіння було приємним для Єгови?

²⁰ Сьогодні мільйони Свідків, як колись вірні християни в Єрусалимі, своїми добровільними пожертвами щедро підтримують всесвітню проповідницьку працю. Їх до цього ніхто не змушує. Єгова не хоче, щоб йому служили з примусу (2 Кор. 9:7). Коли ми щось даємо, для Єгови важлива не кількість, а наші спонуки (Марка 12:41—44). Тож ніколи не чинімо так, як Ананій та Сапфіра, і не шукаймо в служінні власної користі й слави. Подібно до Петра, Івана та Варнави, ми хочемо служити Єгові з любові до нього і до ближніх (Матв. 22:37—40).

1—3. а) За що апостолів судили в Синедріоні і перед яким вибором вони стояли? б) Чому нам важливо знати, яку позицію зайняли апостоли?

ЧЛЕНИ Синедріону аж кипіли від гніву. Вони судили Ісусових апостолів. У чому їх звинувачували? Йосип Кайяфа, первосвященик, який очолював Синедріон, розлючено сказав: «Ми суворо заборонили вам навчати від того імені». Кайяфа навіть не хотів вимовляти імені Ісуса. «Своїм вченням,— говорив він,— ви наповнили весь Єрусалим і хочете скласти на нас вину за пролиття крові того чоловіка» (Дії 5:28). Суть його слів зводилась до того, що апостоли мають припинити проповідувати, інакше на них чекає покарання.

² Що ж зроблять апостоли? Доручення проповідувати їм дав сам Ісус, який був наділений владою від Бога (Матв. 28:18—20). Чи вони піддадуться страху перед людиною і припинять виконувати Ісусів наказ? Чи знайдуть у собі мужність проповідувати далі? Іншими словами, кого вони слухатимуться: Бога чи людину? Не вагаючись, Петро сміливо та чітко висловив погляд усіх апостолів.

³ Нам, правдивим християнам, важливо знати, як апостоли поставились до погроз Синедріону. Ми теж маємо доручення проповідувати і, виконуючи його, можемо зіткнутися з протидією (Матв. 10:22). Що ми зробимо, коли противники будуть обмежувати або забороняти нашу діяльність? Нам корисно розглянути події, які передували суду в Синедріоніa, і проаналізувати, яку позицію зайняли апостоли.

«Ангел Єгови відчинив двері» (Дії 5:12—21а)

4, 5. Чому Кайяфа і садукеї сповнились ревнощами?

⁴ Коли Синедріон вперше наказав Петру та Івану припинити проповідувати, вони відповіли: «Ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули» (Дії 4:20). Після цього Петро, Іван та інші апостоли продовжували навчати в храмі. Вони виконували «багато знаків», наприклад зціляли хворих та виганяли демонів. Усе це відбувалося в Соломоновій колонаді — критій галереї у східній частині храму, куди сходилось багато юдеїв. Очевидно, людей зціляла навіть Петрова тінь! Чимало зцілених відгукувалось на звістку від Бога, «тож дуже багато чоловіків і жінок повірили в Господа, і віруючих ставало дедалі більше» (Дії 5:12—15).

⁵ Кайяфа та члени релігійної секти садукеїв, до якої він належав, «сповнившись ревнощами», кинули апостолів до в’язниці (Дії 5:17, 18). Що так обурило цих релігійних провідників? Апостоли навчали, що Ісус воскрес, а садукеї не вірили у воскресіння. Крім того, апостоли казали, що тільки завдяки вірі в Ісуса можна отримати спасіння, а садукеї боялися, що римляни захоплять їхній народ, якщо люди вважатимуть Ісуса своїм провідником (Ів. 11:48). Ось чому садукеї хотіли, аби апостоли припинили проповідувати.

6. Хто сьогодні спричиняє переслідування служителів Єгови і чому це нас не дивує?

⁶ Сьогодні, як і в минулому, саме релігійні провідники спричиняють переслідування служителів Єгови. Щоб зупинити працю проповідування, вони використовують свій вплив на представників влади та засоби масової інформації. Чи це має нас дивувати? Ні. Звістка, яку ми несемо, викриває фальшиву релігію і допомагає щирим людям звільнятися від небіблійних вчень та звичаїв (Ів. 8:32). Саме тому релігійні провідники заздрять народу Єгови і ненавидять його.

7, 8. Як на апостолів вплинув наказ ангела і яке запитання нам варто собі поставити?

⁷ Мабуть, у в’язниці апостоли думали, що загинуть від рук ворогів (Матв. 24:9). Але вночі сталося щось дивовижне: «Ангел Єгови відчинив двері в’язниці»b (Дії 5:19). Цей ангел сказав апостолам: «Йдіть до храму і, ставши там, продовжуйте розповідати людям все, що знаєте про це життя» (Дії 5:20). Наказ ангела запевнив апостолів у тому, що Бог їх схвалює. Слова ангела також зміцнили їхнє бажання залишатися непохитними, незважаючи ні на що. Виявивши мужність і глибоку віру, «вони на світанку ввійшли у храм і почали навчати Божого слова» (Дії 5:21).

⁸ Кожному з нас варто запитати себе: чи буде в мене достатньо віри й мужності, щоб проповідувати за подібних обставин? Усвідомлення того, що «ґрунтовне свідчення про Боже Царство» рятує людям життя і що в цій праці допомагають ангели, додасть нам сил (Дії 28:23; Об’яв. 14:6, 7).

«Ми повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:21б—33)

9—11. Як апостоли відповіли на наказ Синедріону припинити проповідування і який принцип міститься у відповіді апостолів?

⁹ Кайяфа та інші члени Синедріону вже зібралися, щоб судити апостолів. Вони посилають за ними, не знаючи про те, що сталося у в’язниці. Уяви здивування охоронців, які побачили, що у в’язниці нікого немає, хоча вона «була надійно зачинена і при дверях стояли вартові» (Дії 5:23). Невдовзі начальник храму дізнався, що апостоли повернулися в храм і навчають про Ісуса Христа, тобто роблять те, за що їх ув’язнили. Разом з охоронцями він одразу попрямував у храм, щоб привести апостолів до Синедріону.

¹⁰ Як уже говорилось на початку цього розділу, розлючені релігійні провідники заборонили апостолам проповідувати. Що апостоли їм відповіли? Від імені усіх Петро сміливо сказав: «Ми повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:29). У цих словах міститься принцип, яким в усі часи повинні керуватися правдиві християни. Людські правителі не мають права вимагати від нас покори, коли забороняють виконувати те, що від нас вимагає Бог, або змушують робити те, що Бог засуджує. Тож, навіть коли «вища влада» не дозволяє нам проповідувати, ми не можемо припинити працю, яку нам доручив Бог (Рим. 13:1). Натомість ми будемо далі ґрунтовно свідчити про Боже Царство, але робитимемо це обережно.

¹¹ Смілива відповідь апостолів ви́кликала лютий гнів у роздратованих суддів. Вони постановили «вбити апостолів» (Дії 5:33). Здавалося, що цих сміливих і ревних проповідників чекає неминуча смерть. Однак несподівано у них з’явилась надія на порятунок.

«Ви не зможете її розладнати» (Дії 5:34—42)

12, 13. а) Яку пораду Гамаліїл дав членам Синедріону і що вони зробили? б) Як Єгова сьогодні може захистити свій народ і в чому ми можемо не сумніватися, навіть якщо нам «доведеться постраждати за праведність»?

¹² Перед Синедріоном почав говорити Гамаліїл, «шанований усіма вчитель Закону»c. Цей знавець права, який користувався повагою серед членів верховного суду, наказав «ненадовго вивести апостолів» (Дії 5:34). Нагадавши присутнім про кілька недавніх заворушень, Гамаліїл зазначив, що після смерті ватажків їхні послідовники розпорошилися. Він закли́кав суд не поспішати із засудженням апостолів, провідник яких, Ісус, недавно помер. Слова Гамаліїла були переконливими: «Не чіпайте цих чоловіків, а ліпше залишіть їх у спокої. Бо якщо цей задум або ця справа від людини, то обов’язково провалиться, а якщо ця справа від Бога, то ви не зможете її розладнати. Інакше може виявитись, що ви боретесь із самим Богом» (Дії 5:38, 39). Судді послухалися цієї поради. Все ж вони висікли апостолів і наказали їм «більше не говорити від Ісусового імені» (Дії 5:40).

¹³ Як і тоді, в наші часи Єгова може спонукати впливових людей, таких як Гамаліїл, захищати його народ (Присл. 21:1). Єгова може своїм духом вплинути на державних керівників, суддів та законодавців, щоб вони виконували його волю (Неем. 2:4—8). Щоправда, Бог іноді допускає, щоб ми постраждали за праведність (1 Пет. 3:14). Однак не сумніваймося, що Бог дасть нам сил усе знести. Окрім того, пам’ятаймо, що Єгова ніколи не допустить, аби противники перешкодили виконанню його волі (1 Кор. 10:13; Ісаї 54:17).

14, 15. а) Що відчували апостоли після покарання і чому? б) Наведи приклад, який показує, що народ Єгови зносить страждання з радістю.

¹⁴ Чи апостоли занепали духом після того, як їх висікли різками? Аж ніяк! Вони «пішли із Синедріону, радіючи» (Дії 5:41). Чому вони раділи? Не тому, що зазнали фізичного болю. Вони розуміли: їх переслідують за те, що вони вірні Єгові та йдуть слідами Ісуса, який залишив для них приклад (Матв. 5:11, 12).

¹⁵ Так само, як християни в I столітті, ми з радістю зносимо страждання заради доброї новини (1 Пет. 4:12—14). Звичайно, погрози, переслідування та ув’язнення не приносять нам задоволення. Але ми щасливі від того, що залишаємось вірними Єгові. Наприклад, Хенрик Дорник зазнав багатьох страждань за часів тоталітарних режимів. Він розповів, що, коли в серпні 1944 року його разом з братом відправляли в концтабір, один з переслідувачів сказав: «Їх неможливо переконати. Мучеництво приносить їм радість». Брат Дорник пояснив: «Мені не хотілось бути мучеником. Але страждання, які я зносив з мужністю та гідністю, приносили мені радість, оскільки вони свідчили про мою відданість Єгові» (Як. 1:2—4).

16. З чого видно, що апостоли вирішили давати ґрунтовне свідчення, і як ми наслідуємо їхній приклад?

¹⁶ Апостоли, не гаючи часу, знову почали проповідувати. Вони відважно «кожен день у храмі та від дому до дому... навчали й звіщали добру новину про Христа Ісуса»d (Дії 5:42). Ці ревні проповідники твердо вирішили давати ґрунтовне свідчення. Вони робили так, як навчав Ісус Христос,— несли звістку в доми людей (Матв. 10:7, 11—14). Безсумнівно, завдяки цьому вони своїм вченням наповнили весь Єрусалим. Сьогодні Свідки Єгови відомі тим, що проповідують від дому до дому, як апостоли. Щоб давати ґрунтовне свідчення, ми заходимо в кожен дім на своїй території та проповідуємо добру новину всім мешканцям. Чи Єгова благословляє проповідування від дому до дому? Так! У ці останні дні мільйони людей відгукнулися на звістку про Царство, і чимало з них вперше почули її саме тому, що Свідки Єгови прийшли до них додому.

Чоловіки, яким доручили «важливу справу» (Дії 6:1—6)

17—19. Яка проблема виникла у християнському зборі I століття і як апостоли її вирішили?

¹⁷ У християнському зборі I століття виникла проблема, яка загрожувала його єдності. У чому вона полягала? Чимало новоохрещених учнів залишилися в Єрусалимі, щоб, перш ніж повернутися додому, набути більше знань. Місцеві брати і сестри охоче забезпечували їх їжею та всім необхідним (Дії 2:44—46; 4:34—37). Але, як виявилось, «при щоденному розподілі їжі» про єврейськомовних вдів належно дбали, а грекомовних обділяли (Дії 6:1). Очевидно, проблема полягала у несправедливому ставленні до них. Ця ситуація могла спричинити поділення у зборі.

¹⁸ Апостоли, з яких складався керівний орган, розуміли, що було би немудро «покин[ути] Боже слово та пі[ти] розподіляти їжу» (Дії 6:2). Вони попросили знайти сімох чоловіків, «які сповнені духу та мудрості», щоб доручити їм цю «важливу справу» (Дії 6:3). Потрібні були зрілі чоловіки, адже вони мали не лише розподіляти їжу, але й розпоряджатися грошима, купувати продукти та вести точні записи. Усі, кого вибрали, мали грецькі імена, тому, можливо, ображені вдови більше їм довіряли. Помолившись, апостоли доручили сімом чоловікам з доброю репутацією виконувати цю «важливу справу»e.

¹⁹ Чи завдання розподіляти їжу звільняло цих сімох християн від проповідування доброї новини? Аж ніяк. Серед вибраних чоловіків був Степан, сміливий та ревний проповідник (Дії 6:8—10). До них також належав Пилип, «проповідник доброї новини» (Дії 21:8). Без сумніву, усі семеро продовжували свідчити про Царство.

20. Як сьогодні служителі Єгови дотримуються встановленого апостолами порядку?

²⁰ Служителі Єгови сьогодні мають такий же організаційний устрій, як і в часи апостолів. Для виконання обов’язків у зборі рекомендують чоловіків, які виявляють Божу мудрість і керуються святим духом. Братів, які відповідають біблійним вимогам, під наглядом Керівного органу призначають старійшинами або служителями зборуf (1 Тим. 3:1—9, 12, 13). Про них можна сказати, що вони призначені святим духом. Ці старанні брати виконують багато «важливих справ». Наприклад, старійшини організовують допомогу вірним християнам похилого віку, коли це необхідно (Як. 1:27). Деякі старійшини мають чимало роботи, пов’язаної з будівництвом Залів Царства, підготовкою до конгресів або діяльністю комітетів зв’язку з лікарнями. Багато справ, які прямо не пов’язані з пастирською працею і навчанням, виконують служителі збору. При цьому старійшини та служителі збору не повинні занедбувати даного Богом доручення проповідувати добру новину про Царство (1 Кор. 9:16).

«Слово Боже й далі ширилося» (Дії 6:7)

21, 22. З чого видно, що Єгова благословляв перший християнський збір?

²¹ З допомогою Єгови новоутворений збір зніс нападки з боку противників і подолав незгоди, які виникли серед братів та сестер. Те, що Єгова благословляв цей збір, видно з наступних слів: «Слово Боже й далі ширилося, а кількість учнів в Єрусалимі постійно зростала. Навіть багато священиків наверталися на віру» (Дії 6:7). Це лише одна з багатьох розповідей у книзі Дії про поширення доброї новини в I столітті (Дії 9:31; 12:24; 16:5; 19:20; 28:31). Сьогодні нас підбадьорюють звіти, які показують, що звістка про Царство шириться в різних куточках землі.

²² У I сторіччі релігійні провідники не збирались іти на поступки християнам. Незабаром мала розпочатися нова хвиля переслідувань. З наступного розділу ми дізнаємось, як від рук противників постраждав християнський учень Степан.

1—3. а) У якій ситуації опинився Степан і чи він мав страх? б) Які питання ми розглянемо?

СТЕПАН стоїть перед Синедріоном. Судді, яких було 71, розмістилися великим півколом у великому гарному залі. Вони зібралися, щоб судити Степана. Ці чоловіки посідають високе становище і мають великий вплив у суспільстві. Більшість із них зневажають цього Ісусового учня. На засідання їх скликав первосвященик Кайяфа. Під його головуванням лише кілька місяців тому Синедріон засудив Ісуса до смерті. Що відчував Степан? Чи ним оволодів страх?

² Вираз його обличчя говорить зовсім про інше. Судді пильно дивляться на Степана і бачать, що лице його стало «подібним до лиця ангела» (Дії 6:15). Ангели виконують доручення Бога Єгови, тому вони безстрашні та спокійні. Степан теж безстрашний і спокійний, і це помічають навіть сповнені ненависті судді. Звідки у Степана такий спокій?

³ Сучасним християнам важливо знати відповідь на це запитання. Також слід пригадати, чому Степан опинився перед судом. Як він раніше захищав свою віру? У чому ми можемо брати з нього приклад?

«Вони підбурили народ» (Дії 6:8—15)

4, 5. а) Чому Степана дуже цінували в зборі? б) Чому про Степана сказано, що він «був сповнений Божої ласки і сили»?

⁴ Як ми вже дізналися, Степана дуже цінували в новосформованому християнському зборі. У попередньому розділі згадувалось, що він був одним із семи чоловіків, які охоче і смиренно допомагали апостолам. Скромність Степана не може не захоплювати, особливо якщо звернути увагу на дари, які він мав. У Дії 6:8 говориться, що Степан, як і апостоли, здійснював «великі чуда і знаки». А ще в Біблії сказано, що він «був сповнений Божої ласки і сили». Що означають ці слова?

⁵ Грецьке слово, перекладене як «Божа ласка», можна також перекласти як «люб’язність». Очевидно, Степан був чуйний та лагідний, тому люди його любили. Він говорив переконливо; слухачі бачили його щирість і розуміли, що істини, які він передає, дуже важливі. Степан був сповнений сили, тому що йому допомагав дух Єгови, якому він підкорявся. Але Степан не хвалився своїми дарами й здібностями, він прославляв Єгову і щиро цікавився людьми. Не дивно, що його вороги бачили в ньому сильного суперника.

6—8. а) У чому звинуватили Степана і на яких підставах? б) Чому приклад Степана корисний для нас?

⁶ Деякі чоловіки сперечалися зі Степаном, але «не могли протистояти мудрості й духу, з якими він говорив»a. Озлобившись, вони «таємно підмовили людей» виступити зі звинуваченнями проти безневинного послідовника Христа. Вони «підбурили народ», старійшин і книжників та силоміць повели Степана до Синедріону (Дії 6:9—12). Його звинувачували в тому, що він зневажає Бога і Мойсея. Які вони наводили докази?

⁷ За словами лжесвідків, Степан зневажав Бога, бо говорив проти «святого місця», тобто храму в Єрусалимі (Дії 6:13). А Мойсея він нібито зневажав тим, що виступав проти Мойсеєвого закону та змінював звичаї, передані пророком. Ці звинувачення були дуже серйозними, адже в той час юдеї надзвичайно шанували храм та надавали величезної ваги кожній подробиці Мойсеєвого закону і багатьом усним традиціям, які самі ж додали до нього. Виходило, що Степан — людина небезпечна і заслуговує смерті.

⁸ На жаль, і в наш час релігійні противники дошкуляють Божим служителям безпідставними звинуваченнями. Вони підбурюють представників влади до переслідування Свідків Єгови. Як відповідати на підступні закиди? Цього можна повчитись у Степана.

Степан сміливо свідчить про «Бога слави» (Дії 7:1—53)

9, 10. За що критикують промову, яку Степан виголосив перед Синедріоном, і чого не слід забувати?

⁹ Як говорилось на початку розділу, лице Степана було спокійним, наче в ангела, хоча йому висували серйозні звинувачення. Тепер Кайяфа звернувся до нього і запитав: «Це правда?» (Дії 7:1). Прийшла черга говорити Степану. І тоді він виголосив блискучу промову.

¹⁰ Дехто закидає, що Степан говорив довго, але не відповів на висунуті йому звинувачення. Насправді ж він подав чудовий приклад того, як можна «виступити на захист» доброї новини (1 Пет. 3:15). Не забуваймо: Степана звинуватили в тому, що він висловлював презирство до храму і Закону, а отже, зневажав Бога і Мойсея. Відповідаючи суддям, Степан стисло розглянув три епохи з історії ізраїльського народу, особливо підкресливши деякі обставини. Проаналізуймо ці три частини його промови.

11, 12. а) До якого висновку Степан підвів слухачів, згадавши приклад Авраама? б) Чому Степан заговорив про Йосипа?

¹¹ Епоха патріархів (Дії 7:1—16). Степан почав з розповіді про Авраама, якого юдеї шанували за сильну віру. У цьому між ним та суддями Синедріону розбіжностей бути не могло.  Степан підкреслив, що «Бог слави» вперше з’явився Аврааму в Месопотамії (Дії 7:2). Авраам був чужинцем в Обіцяному краї. У ті часи не існувало ані храму, ані Мойсеєвого закону. Тож нерозсудливо стверджувати, що вірність Богу полягає лише в тому, щоб поклонятися в храмі і дотримуватись Закону.

¹² Судді дуже поважали й нащадка Авраама, Йосипа. Але Степан нагадав, що рідні брати Йосипа, родоначальники ізраїльських племен, переслідували цього праведного юнака та продали його в рабство. А втім, саме через нього Бог врятував Ізраїль від голодної смерті. Степан, очевидно, бачив паралелі в житті Йосипа та Ісуса Христа, але щоб утримати увагу слухачів, не сказав про це.

13. Як за допомогою розповіді про Мойсея Степан спростував висунуті йому звинувачення і яку думку вона допомогла розвинути?

¹³ Часи Мойсея (Дії 7:17—43). Багато уваги Степан приділив постаті Мойсея. І недарма, адже в Синедріоні засідало чимало садукеїв, а вони визнавали тільки ті книги, які написав цей пророк. Крім того, Степана звинувачували у зневазі до Мойсея. Степан прямо відповів на цей закид, показавши, що глибоко поважає Мойсея і Закон (Дії 7:38). Він зазначив, що Мойсей також зіткнувся з ворожістю тих, кого намагався звільнити від рабства. Ізраїльтяни відцуралися Мойсея, коли йому було 40 років. Згодом, через понад 40 років, вони раз у раз ставили під сумнів його повноваженняb. Так Степан послідовно розвивав головну думку: Божий народ неодноразово відкидав вибраних Єговою чоловіків.

14. Яку думку підкреслив Степан, розповідаючи про Мойсея?

¹⁴ Степан нагадав своїм слухачам, що Мойсей передрік прихід пророка, який буде подібний до нього. Хто цей пророк і як його приймуть? Степан приберіг відповідь до кінця промови. Тим часом він підкреслив ще одну важливу думку. Мойсей зрозумів, що будь-яке місце може стати святим, адже святою стала земля біля палаючого куща, при якому Бог з ним розмовляв. Тож чи слід вважати, що поклонятися Єгові можна тільки в Єрусалимському храмі?

15, 16. а) Для чого у своїй промові Степан згадує про святий намет? б) З якою метою Степан говорить про храм Соломона?

¹⁵ Скинія і храм (Дії 7:44—50). Далі Степан звернув увагу Синедріону на те, що, перш ніж у Єрусалимі був збудований храм, Бог наказав Мойсею зробити святий намет — переносну споруду для поклоніння, подібну до намету. Хто б насмілився сказати, що святий намет гірший за храм, якщо там поклонявся Богу сам Мойсей?

¹⁶ Згодом, коли Соломон побудував в Єрусалимі храм, він під натхненням висловив у своїй молитві цінну думку. Ось як її передав Степан: «Всевишній не проживає в рукотворних домах» (Дії 7:48; 2 Хр. 6:18). Єгова може використовувати храм для виконання свого наміру, але це не означає, що так буде завжди. Чи правильно тоді вважати, що поклонятись Богу можна тільки в храмі, який збудували люди? На завершення Степан навів незаперечний доказ, процитувавши слова з книги Ісаї: «Небеса — мій престол, а земля — підніжок для моїх ніг. Який дім ви збудуєте мені? — говорить Єгова.— Або де може бути місце мого перебування? Хіба не моя рука все це створила?» (Дії 7:49, 50; Ісаї 66:1, 2).

17. Як Степан а) викрив неправоту своїх обвинувачів і б) відповів на звинувачення?

¹⁷ Зверни увагу, як вміло Степан викрив неправоту своїх обвинувачів. Він показав, що Єгова виконує свій намір поступово і тому час від часу впроваджує певні зміни. Крім того, виконання наміру Бога не залежить від традицій. Ті, кого полонило почуття благоговіння до прекрасної будівлі в Єрусалимі та до звичаїв і традицій, якими обріс Мойсеїв закон, не розуміли суті Закону та мети існування храму. З промови Степана випливає важливий висновок: пошана до Закону і храму полягає в слухняності Єгові. Усі докази Степана свідчили, що він не заслуговує осуду, адже він був цілим серцем слухняний Богові.

18. У чому нам потрібно брати приклад зі Степана?

¹⁸ Чого ми вчимося з промови Степана? Вона показує, що Степан добре знав Святе Письмо. Нам теж потрібно старанно вивчати Біблію, якщо хочемо «правильно послугову[ватися] словом правди» (2 Тим. 2:15). Крім того, в Степана можна повчитися вмінню бути люб’язним і тактовним. Його слухали вороже настроєні люди, і все ж він говорив на спільні теми, наскільки це було можливо. Він піднімав питання, які не викликали в слухачів заперечень, говорив про те, чим вони пишались. Степан звертався до них шанобливо, називаючи похилих віком чоловіків «батьками» (Дії 7:2). Наслідуймо Степана, розповідаючи біблійні істини «з лагідністю та глибокою повагою» (1 Пет. 3:15).

19. Яким чином Степан оголосив членам Синедріону судовий вирок Єгови?

¹⁹ Слід зазначити, що ми не приховуємо біблійних істин, боячись образити людей, і не пом’якшуємо Божу звістку осуду. У цьому Степан теж подав хороший приклад. Безумовно, він бачив, що всі наведені ним докази не справили враження на безсердечних суддів Синедріону. Тому наприкінці своєї промови Степан, спонуканий святим духом, безстрашно сказав, що вони поводяться так само, як і їхні прабатьки, котрі відцуралися Йосипа і не визнавали Мойсея та інших пророків (Дії 7:51—53). Ці судді несли вину за смерть Месії, прихід якого передрікав Мойсей і всі пророки. Отже, це вони, а не Степан, грубо і зухвало порушували Мойсеїв закон.

«Господи Ісусе, прийми мій дух» (Дії 7:54—8:3)

20, 21. Як слова Степана вплинули на суддів Синедріону і як Єгова підтримав свого служителя?

²⁰ Коли з уст Степана прозвучали незаперечні істини, судді вибухнули гнівом. Втративши гідність, вони почали скреготали зубами. Вірний учень Христа розумів, що на милосердя годі сподіватись, адже ніхто не пощадив його Господа, Ісуса.

²¹ Щоб гідно зустріти смерть, Степану потрібно було мати неабияку мужність. Тому Єгова підбадьорив його видінням. Степан побачив Божу славу та Ісуса, що стояв праворуч від Єгови. Коли Степан почав описувати, що́ він бачить, судді закрили собі вуха. Чому вони не хотіли чути слів Степана? Раніше Ісус сказав їм, що є Месією і що невдовзі займе місце праворуч від свого Батька (Марка 14:62). Видіння Степана доводило, що Ісус говорив правду. Судді Синедріону відкинули Месію і віддали його на смерть. А тепер вони всі як один кинулись каменувати Степанаc.

22, 23. Чому можна сказати, що Степан загинув подібно до свого Господа, і чому сьогодні християни мають таку ж упевненість у майбутньому, як Степан?

²² Степан зустрів смерть подібно до свого Господа: він простив убивць, був спокійний і сповнений довіри до Єгови. Він сказав: «Господи Ісусе, прийми мій дух», мабуть тому, що все ще бачив у видінні Сина людського поруч з Єговою. Безумовно, Степан пам’ятав підбадьорливі слова Ісуса: «Я — воскресіння і життя» (Ів. 11:25). В останню мить Степан вигукнув: «Єгово, не залічи їм цього гріха». Після цього він заснув смертним сном (Дії 7:59, 60).

²³ Так Степан став першим християнським мучеником. (Дивись рамку «Що означає слово “мученик”?».) На жаль, він був не останнім. У минулому від рук релігійних і політичних фанатиків та інших противників загинуло чимало служителів Єгови. Дехто з християн втратив життя і в наші дні. Але в нас є всі підстави для такої ж упевненості в майбутньому, яка була в Степана. Отримавши владу від свого Батька, Ісус став царем, якому ніщо не перешкодить воскресити своїх вірних послідовників (Ів. 5:28, 29).

24. Як Савл сприяв убивству Степана і як смерть цього вірного чоловіка вплинула на християн?

²⁴ За каменуванням Степана спостерігав молодий чоловік на ім’я Савл. Він схвалював убивство і стеріг одяг убивць. Трохи згодом він став ініціатором жорстоких переслідувань Христових учнів. Однак переслідувачам і на думку не спадало, як смерть Степана вплине на християн. Приклад цього учня спонукав братів і сестер берегти вірність і бути такими ж непохитними перед лицем смерті, як він. Крім того, Савл, якого пізніше найчастіше звали Павлом, гірко каявся в тому, що схвалював убивство Степана (Дії 22:20). Павло написав: «Раніше я був богозневажником, гонителем і зухвалою людиною» (1 Тим. 1:13). Без сумніву, Павло не забув Степана і його блискучої промови. Цікаво, що в деяких своїх промовах і листах Павло розвинув думки, яких торкнувся Степан (Дії 7:48; 17:24; Євр. 9:24). Павло старанно наслідував приклад віри й мужності, залишений Степаном, який «був сповнений Божої ласки і сили». Кожному з нас теж варто його наслідувати.

1, 2. Як переслідувачі посприяли поширенню доброї новини в I столітті?

ПОЧАЛАСЬ хвиля переслідувань. Савл «намагався знищити збір» (Дії 8:3). Учні втікали, і комусь могло здаватися, що Савлу вдасться знищити всіх послідовників Христа. Однак гоніння християн принесли несподівані результати.

² Учні почали звіщати «добру новину про Боже слово» скрізь, куди втікали від переслідувачів (Дії 8:4). Отже, вороги не зупинили поширення доброї новини. Навпаки, вони мимоволі посприяли тому, що звістку про Царство почули в далеких краях. Як ми побачимо далі, щось подібне відбулось у наші дні.

«Ті, що розпорошилися» (Дії 8:4—8)

3. а) Хто такий Пилип? б) Чому в Самарії майже не проповідували добру новину і що Ісус передрік про цю місцевість?

³ Серед тих, хто втік від переслідувань, був Пилипa (Дії 8:4; дивись рамку «Пилип — “проповідник доброї новини”»). Він пішов у столицю Самарії, в якій майже ніхто не чув доброї новини. Свого часу Ісус наказав апостолам: «Не заходьте в жодне самарійське місто, а йдіть до загублених овець з народу Ізраїля» (Матв. 10:5, 6). Ісус знав, що пізніше Самарія отримає ґрунтовне свідчення. Перед своїм вознесінням він сказав: «Будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).

4. Як самаряни відгукнулись на проповідування Пилипа і чим можна пояснити їхній інтерес?

⁴ Пилип зрозумів, що Самарія «готова до жнив» (Ів. 4:35). Звістка, яку він ніс, була для її мешканців наче ковток свіжого повітря. І в цьому немає нічого дивного. Юдеї не спілкувалися з самарянами, навіть зневажали їх. Натомість християни проповідували добру новину, яка не поділяла людей на вищих і нижчих і цим дуже відрізнялась від того, чого навчали безсердечні фарисеї. Ревно й безсторонньо проповідуючи самарянам, Пилип показав, що не має до них упередження. Тож зрозуміло, чому в Самарії «натовпи людей дуже уважно слухали Пилипа» (Дії 8:6).

5—7. Як переслідування сприяло поширенню доброї новини? Наведи приклади.

⁵ Сьогодні, як і в I столітті, переслідування не зупиняють християн. Ув’язнюючи та відправляючи їх у заслання, вороги лише сприяли поширенню звістки про Царство. Наприклад, під час Другої світової війни Свідки Єгови проповідували в нацистських концтаборах. Один єврей, який познайомився зі Свідками в концтаборі, розповів: «Сила духу ув’язнених Свідків Єгови була для мене доказом того, що їхня віра ґрунтується на Святому Письмі; і я теж став Свідком».

⁶ Іноді навіть переслідувачі позитивно відгукувались на добру новину. Про це свідчить такий приклад. Брат на ім’я Франц Деш, якого перевели у концтабір Гузен в Австрії, вивчав Біблію з офіцером СС. Через багато років ці чоловіки зустрілися на конгресі. Тільки уяви собі їхню радість! Тепер вони обоє були вісниками доброї новини.

⁷ Коли через переслідування християни втікають до інших країн, вони не перестають проповідувати. У 1970-х роках малавійські Свідки втекли до Мозамбіку. Вони ревно проповідували в цій країні навіть тоді, коли там теж почалися утиски. «Щоправда, за проповідування декого неодноразово арештовували,— говорить Франціско Коана.— Усе ж багато людей відгукувалось на звістку про Царство, і ми були впевнені, що Бог допомагає нам, як він допомагав християнам у I сторіччі».

8. Як політичні та економічні зміни вплинули на працю проповідування?

⁸ Звичайно, християнські збори ростуть не лише через переслідування. Останнім часом політичні та економічні зміни у світі відкрили можливість проповідувати звістку про Царство людям багатьох національностей. З країн, що потерпають через економічні труднощі чи війни, дехто переселяється в інші країни і там починає вивчати Біблію. Завдяки напливу біженців утворилися території для проповідування іноземними мовами. Чи ти намагаєшся проповідувати людям «з усіх націй, племен, народів та мов» у своїй місцевості? (Об’яв. 7:9).

«Наділіть і мене такою владою» (Дії 8:9—25)

9. Хто такий Симон і чому Пилип справив на нього велике враження?

⁹ У Самарії Пилип зробив багато чуд. Наприклад, він зціляв людей від різних недуг і навіть виганяв демонів (Дії 8:6—8). На одного чоловіка чудотворні дари Пилипа справили особливе враження. Ним був Симон — маг, якого дуже поважали і про якого говорили: «Цей чоловік — Божа сила». Побачивши в чудах, які виконував Пилип, справжню Божу силу, Симон став віруючим (Дії 8:9—13). Однак пізніше виявилось, що його спонуки були не до кінця безкорисливими.

10. а) З якою метою Петро та Іван прийшли в Самарію? б) Що зробив Симон, коли нові учні стали отримували святий дух?

¹⁰ Коли апостоли почули, що в Самарії стає дедалі більше учнів, вони послали туди Петра та Івана. (Дивись рамку «Петро використовує “ключі” від Царства».) У Самарії апостоли клали руки на нових учнів, після чого ті отримували святий духb. Симон був у захопленні. «Наділіть і мене такою владою,— сказав він,— щоб кожна людина, на яку я покладу руки, отримувала святий дух». Симон навіть запропонував апостолам гроші, щоб купити цей священний дар (Дії 8:14—19).

11. Яку пораду Петро дав Симону і що той зробив?

¹¹ Петро прямо сказав Симону: «Нехай твоє срібло згине разом з тобою, бо ти думав, що зможеш отримати дар Божий за гроші! Не маєш ти жодної участі в цій справі, бо бачить Бог, що твоє серце нещире». Апостол порадив Симону покаятися та молитись про прощення. «Благай Єгову,— сказав Петро,— щоб, коли можливо, він простив тебе за лихий намір твого серця». Очевидно, Симон не був поганою людиною, але в цій ситуації повівся неправильно. Тож він попросив апостолів: «Моліться за мене і благайте Єгову, аби нічого з того, що ви сказали, зі мною не трапилось» (Дії 8:20—24).

12. Що таке симонія і наскільки вона поширена в загальновизнаному християнстві?

¹² У словах Петра міститься пересторога для сучасних християн. З цієї біблійної розповіді походить слово «симонія», яким стали називати купівлю або продаж релігійних посад. Історія свідчить, що симонія надзвичайно поширена у відступницькому християнстві. У дев’ятому виданні «Британської енциклопедії» (1878) сказано: «З історії папських конклавівc видно, що жодні вибори не обійшлися без симонії, і дуже часто на конклавах траплялися випадки найгрубішої, найбезсоромнішої і найочевиднішої симонії».

13. Що означає цуратися симонії?

¹³ Правдиві християни цураються симонії. Наприклад, вони не осипають надмірною хвалою чи щедрими подарунками братів, які мають владу наділяти вісників теократичними обов’язками. Ці брати зі свого боку не повинні виявляти особливої прихильності до заможних осіб. Усім Божим слугам потрібно поводитися «як менші», терпеливо чекаючи на те чи інше призначення від Єгови (Луки 9:48). У Божій організації немає місця тим, хто намагається «шукати собі слави» (Присл. 25:27).

«Скажи, ти розумієш, що читаєш?» (Дії 8:26—40)

14, 15. а) Хто такий ефіопський вельможа і як Пилип зустрівся з ним? б) Як вельможа відгукнувся на проповідування Пилипа і чому його хрещення не можна вважати поспішним вчинком? (Дивись примітку.)

¹⁴ Ангел Єгови наказав Пилипу піти до дороги, що спускається з Єрусалима до Гази. Спочатку цей наказ міг здивувати Пилипа. Але все стало зрозуміло, коли він побачив ефіопського вельможу, який «читав уголос пророка Ісаю». (Дивись рамку «Скопець чи вельможа?».) Дух Єгови спонукав Пилипа наздогнати колісницю. «Скажи, ти розумієш, що читаєш?» — запитав Пилип, підбігши до колісниці. «Хіба я можу зрозуміти,— відповів вельможа,— якщо ніхто мені не пояснить?» (Дії 8:26—31).

¹⁵ Ефіопський вельможа запросив Пилипа сісти поряд з ним у колісниці. Можна лише уявити, яку цікаву розмову вони мали. Довгий час біблійне пророцтво про те, хто був «ягням» або «слугою», залишалось таємницею (Ісаї 53:1—12). Пилип пояснив вельможі, що воно сповнилось на Ісусі Христі. Тоді цей ефіоп (він був юдейським прозелітом) прийняв таке ж рішення, як і ті, хто охрестився в день П’ятидесятниці 33 року н. е. «Поглянь, ось вода! — сказав він Пилипу.— Що заважає мені охреститись?» Пилип відразу охрестив цього чоловікаd. (Дивись рамку «Хрещення у воді».) Потім дух Єгови скерував Пилипа в Ашдод, де він продовжував звіщати добру новину (Дії 8:32—40).

16, 17. Яку роль у праці проповідування відіграють ангели?

¹⁶ Сьогодні християни зайняті тією ж справою, що й Пилип. Часто вони проповідують про Царство неформально, скажімо, під час подорожей. Не раз вони переконуються, що їхні зустрічі зі щирими людьми — це не просто збіг обставин. У Біблії сказано, що в праці проповідування беруть участь ангели. Вони керують справами так, щоб добра новина звіщалась «кожній нації, племені, мові та народу» (Об’яв. 14:6). Про це передрікав Ісус. У своєму прикладі про пшеницю і бур’яни він сказав, що в час жнив — у період завершення цього віку — женцями будуть ангели. Далі Ісус пояснив, що ці духовні створіння «позбирають у його Царстві всіх, хто є каменем спотикання, і тих, хто чинить беззаконня» (Матв. 13:37—41). Також ангели мали позбирати спадкоємців небесного Царства, а пізніше й «великий натовп» з «інших овець», яких Єгова хоче привести до своєї організації (Об’яв. 7:9; Ів. 6:44, 65; 10:16).

¹⁷ Іноді люди, яким ми проповідуємо, кажуть, що вони молилися про Божу допомогу. Це є ще одним доказом того, що з нами співпрацюють ангели. Розгляньмо приклад. Якось двоє сестер пішли в служіння з малим хлопчиком. Коли вони вже хотіли закінчити проповідування, хлопчик наполіг на тому, щоб зайти ще в один дім. Він підійшов до будинку та постукав у двері. Відкрила молода жінка. На подив сестер, вона сказала, що тільки-но молилася, аби хтось допоміг їй зрозуміти Біблію. Свідки розпочали з нею біблійне вивчення.

18. Чому ми не хочемо легковажити працею проповідування?

¹⁸ Усі, хто належить до християнського збору, мають велику честь — разом з ангелами брати участь у проповідницькій праці, яка сьогодні проводиться в небувалих масштабах. Не легковаж цим дорученням. Докладай усіх зусиль, щоб проголошувати «добру новину про Ісуса». Будь упевнений: ця праця приноситиме тобі багато радості (Дії 8:35).

1, 2. З якою метою Савл вирушив у Дамаск?

ДО ДАМАСКА наближалися розлючені чоловіки, які задумали щось лихе. Вони зібралися обійти помешкання ненависних їм учнів Ісуса, схопити їх і, зв’язавши, відвести в Єрусалим на суд Синедріону.

² Цих людей очолював Савлa. Зовсім недавно він спостерігав, як його фанатичні однодумці каменували Степана, вірного Ісусового учня. Савл схвалював це вбивство (Дії 7:57—8:1). Але йому здавалось, що недостатньо переслідувати християн в Єрусалимі, тому він вирішив розпочати гоніння Ісусових послідовників в інших місцях. Савл хотів викоренити шкідливу секту, названу «Дорогою» (Дії 9:1, 2; дивись рамку «Повноваження Савла в Дамаску»).

3, 4. а) Що сталося із Савлом? б) Які питання ми розглянемо?

³ Раптом Савла осяяло яскраве світло. Подорожні теж бачать світло, але від здивування ніхто не може промовити й слова. Осліплений цим світлом, Савл падає і чує голос з неба: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» Він приголомшено запитує: «Хто ти, пане?» Відповідь, мабуть, вражає його до глибини серця: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш» (Дії 9:3—5; 22:9).

⁴ Про що свідчать Ісусові слова? Чому корисно розглянути події, пов’язані з наверненням Савла? Чого можна навчитися з того, як збір використав час спокою, який настав після цього?

«Навіщо ти мене переслідуєш?» (Дії 9:1—5)

5, 6. Про що свідчать слова, з якими Ісус звернувся до Савла?

⁵ Зупинивши Савла на дорозі в Дамаск, Ісус не запитав його: «Чому ти переслідуєш моїх учнів?» Він сказав: «Навіщо ти мене переслідуєш?» (Дії 9:4). Як видно з цих слів, Ісус сприймає випробування своїх послідовників як свої власні (Матв. 25:34—40, 45).

⁶ Якщо ти потерпаєш від утисків за віру в Христа, не сумнівайся, що Єгова та Ісус знають про це (Матв. 10:22, 28—31). Можливо, випробування не припиняться відразу. Пригадай: Ісус знав, що Савл схвалював убивство Степана, і бачив, як він витягував вірних учнів у Єрусалимі з їхніх домів (Дії 8:3). Все ж тоді Ісус не втручався. Але через нього Єгова зміцнив Степана та інших учнів, щоб вони залишались вірними.

7. Що допоможе тобі стійко зносити переслідування?

⁷ Тобі теж під силу стійко зносити випробування. Для цього 1) постанови залишатись вірним за будь-яких обставин, 2) проси в Єгови допомоги (Філ. 4:6, 7), 3) залиши помсту в його руках (Рим. 12:17—21) і 4) ніколи не сумнівайся, що Єгова буде підтримувати тебе у випробуваннях аж доти, доки він їх не припинить (Філ. 4:12, 13).

«Савле, брате, Господь... послав мене» (Дії 9:6—17)

8, 9. Як, мабуть, Ананій сприйняв доручення Ісуса?

⁸ Відповівши на питання Савла: «Хто ти, пане?», Ісус наказав йому: «Піднімися та йди в місто, і  там тобі скажуть, що робити далі» (Дії 9:6). Незрячого Савла відвели в якийсь дім у Дамаску, де він три дні постив і молився. Тим часом Ісус у видінні розповів про Савла місцевому учню Ананію, про якого «добре відгукувались усі тамтешні юдеї» (Дії 22:12).

⁹ Спробуй уявити, які суперечливі почуття охопили Ананія. До нього звертається Голова збору, воскреслий Ісус Христос, і дає особливе доручення. Це велика честь! Але думка про те, що треба піти до Савла, викликає в Ананія замішання. Він каже: «Господи, від багатьох я наслухався про цього чоловіка, про те, скільки біди він наробив твоїм святим в Єрусалимі. Навіть тут він має дозвіл від старших священиків арештовувати кожного, хто кличе твоє ім’я» (Дії 9:13, 14).

10. Що ми дізнаємося про Ісуса зі слів, з якими він звернувся до Ананія?

¹⁰ Ісус не картав Ананія за те, що той тривожився. Натомість він дав йому чіткі вказівки. Крім того, зважаючи на почуття свого учня, Ісус пояснив, чому він повинен виконати таке незвичайне доручення. Ось що Ісус сказав про Савла: «Цей чоловік — вибрана для мене посудина: він має звіщати про моє ім’я іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам. І я чітко покажу йому, скільки страждань він має знести за моє ім’я» (Дії 9:15, 16). Ананій не зволікав. Він знайшов Савла і звернувся до нього з такими словами: «Савле, брате, Господь Ісус, який з’явився тобі в дорозі, послав мене, щоб ти знову міг бачити й отримав святий дух» (Дії 9:17).

11, 12. Чого ми вчимося з розповіді про навернення Савла?

¹¹ Проаналізуймо, що ми дізнаємось з описаних подій. Ісус, як і обіцяв, керує проповідницькою працею (Матв. 28:20). І, хоча сьогодні Ісус ні з ким із нас не розмовляє, він і далі керує проповідуванням через вірного раба, якого призначив над своїми хатніми слугами (Матв. 24:45—47). Під проводом Керівного органу піонери та інші вісники шукають людей, які хочуть пізнати Христа. Як уже згадувалось у попередньому розділі, чимало щирих людей звертались до Бога по допомогу, і тоді до них приходили Свідки Єгови (Дії 9:11).

¹² Ананій, послухавшись Ісуса, виконав його доручення і отримав багато радості. Чи ти виконуєш наказ давати ґрунтовне свідчення, навіть якщо це завдання викликає в тебе побоювання? Комусь страшно ходити від дому до дому і починати розмову з незнайомими людьми. Іншим важко проповідувати співпрацівникам і перехожим на вулиці, а ще комусь нелегко свідчити по телефону чи писати листи. Ананій переміг свій страх і мав честь допомогти Савлу отримати святий духb. Він успішно виконав завдання, тому що довіряв Ісусу і дивився на Савла як на брата. Ми теж зможемо побороти свої страхи, якщо будемо вірити в те, що Ісус керує проповідницькою працею, якщо будемо співчувати людям і навіть у найзапекліших ворогах бачити потенційних братів (Матв. 9:36).

Він почав «проповідувати про Ісуса» (Дії 9:18—30)

13, 14. У чому Савл є прикладом для тих, хто вивчає Біблію, але ще не охрестився?

¹³ Отримавши знання, Савл діяв без зволікань. Після зцілення він охрестився і приєднався до місцевих учнів. Крім того, Савл «відразу почав у синагогах проповідувати про Ісуса, що він — Божий Син» (Дії 9:20).

¹⁴ Можливо, ти вивчаєш Біблію, але ще не охрестився. Чи ти, подібно до Савла, будеш діяти без зволікань? Безсумнівно, те, що Христос зцілив Савла, дало йому сильний поштовх до дій. Однак чудеса Ісуса бачило багато людей. Наприклад, на очах у деяких фарисеїв Ісус зцілив чоловіка з сухою рукою. А скільки юдеїв знали, що Ісус воскресив Лазаря! І все-таки вони залишились байдужими, дехто навіть став ворогом Ісуса (Марка 3:1—6; Ів. 12:9, 10). Савл же під впливом чуда цілком змінився. Чому ж він змінився, а інші ні? Тому що Савл боявся Бога більше, ніж людей, і був глибоко вдячний Христу за виявлене милосердя (Філ. 3:8). Якщо ти ставишся до Бога й Ісуса так само, то ніщо не завадить тобі проповідувати і охреститися.

15, 16. Що Савл робив у синагогах і як до його діяльності поставились юдеї в Дамаску?

¹⁵ Уяви, яке замішання виникло серед людей, коли Савл почав проповідувати в синагогах про Ісуса. Багато хто обурювався і дивувався. Люди казали: «Хіба не він люто переслідував у Єрусалимі тих, хто кличе це ім’я?» (Дії 9:21). Пояснюючи причину такої зміни, Савл «наводив логічні докази того, що Ісус — це Христос» (Дії 9:22). Однак логіка і переконливі докази допомагають не завжди. Запеклих прихильників традицій і гордих, непоступливих людей буває важко в чомусь переконати. Проте Савл не здавався.

¹⁶ Пройшло три роки. Юдеї в Дамаску ненавиділи Савла і врешті-решт вирішили вбити його (Дії 9:23; 2 Кор. 11:32, 33; Гал. 1:13—18). Дізнавшись про це, Савл покинув Дамаск: вночі його в кошику спустили через отвір у міському мурі. Тих, хто допоміг Савлу втекти, Лука називає «його учнями» (Дії 9:25). З цього можна зробити висновок, що принаймні дехто в Дамаску відгукнувся на проповідування Савла і став послідовником Христа.

17. а) Як люди реагують на біблійні істини? б) Що нам слід робити і чому?

¹⁷ Мабуть, уперше розповідаючи своїм родичам, друзям та іншим людям про Біблію, ти сподівався, що кожен погодиться з незаперечною логікою біблійних істин. Хтось, можливо, й погодився, але більшість ні. Рідні могли навіть сприйняти твої слова вкрай вороже (Матв. 10:32—38). Але якщо ти продовжуєш удосконалювати своє вміння наводити переконливі докази з Божого Слова і поводишся як християнин, то навіть ті, хто протистоїть тобі, згодом можуть змінити свої погляди (Дії 17:2; 1 Пет. 2:12; 3:1, 2, 7).

18, 19. а) Як Варнава допоміг Савлу і що було потім? б) У чому варто брати приклад з Варнави і Савла?

¹⁸ Коли Савл прийшов до Єрусалима, учні зі зрозумілих причин сумнівалися в тому, що він став послідовником Христа. Тоді Варнава підтвердив, що Савл дійсно став учнем, і розповів братам його історію. Після цього апостоли прийняли його, і він якийсь час залишався з ними (Дії 9:26—28). Савл поводився обачно, але не соромився доброї новини (Рим. 1:16). Він сміливо проповідував у місті, з якого колись почав жорстоке переслідування Христових учнів. Юдеї в Єрусалимі страшенно розлютилися, зрозумівши, що той, на кого вони покладали усі свої надії в боротьбі з християнами, став одним із них. Тепер вони шукали можливості вбити його. «Коли про це дізналися брати,— розповідає Лука,— то відвели його до Кесарії і звідти відправили в Тарс» (Дії 9:30). Савл послухався вказівки Ісуса, переданої через збір. Це принесло користь і йому, і збору.

¹⁹ Зверни увагу, що Варнава простягнув Савлу руку допомоги. Це, безсумнівно, стало початком дружби між цими ревними служителями Єгови. А ти підтримуєш тих, хто недавно приєднався до збору? Чи проповідуєш з ними і допомагаєш їм духовно зростати? Твої старання будуть сповна винагороджені. А може, ти й сам тільки почав проповідувати. Чи ти береш приклад із Савла і приймаєш допомогу? Проповідуючи з досвідченими вісниками, ти зможеш відточити свої навички, отримаєш багато радості і знайдеш друзів, можливо, на все життя.

«Багато хто повірив у Господа» (Дії 9:31—43)

20, 21. Як Божі служителі в минулому і в наш час використовують «час спокою»?

²⁰ Після того як Савл навернувся і безпечно залишив Єрусалим, «для збору по цілій Юдеї, Галілеї та Самарії настав час спокою» (Дії 9:31). Як учні використали цей сприятливий час? (2 Тим. 4:2). У книзі Дії говориться, що «збір зміцнявся». Апостоли і старійшини підкріпляли віру учнів та брали провід у зборі, який «ходив у страху Єгови, отримуючи потіху через святий дух». Наприклад, апостол Петро підбадьорював учнів у місті Лідда та в рівнині Шарон. Завдяки його старанням багато тамтешніх мешканців «навернулись до Господа» (Дії 9:32—35). Учні не зосереджувалися на другорядних справах, а дбали одні про одних і проповідували добру новину. Тому «кількість віруючих постійно зростала».

²¹ Наприкінці XX століття для Свідків Єгови в багатьох країнах теж «настав час спокою». Несподівано припинили своє існування уряди, які десятки років переслідували Божий народ, і в багатьох країнах заборону на проповідування було частково або повністю знято. Десятки тисяч Свідків почали поширювати добру новину відкрито, і це принесло чудові результати.

22. На чому слід зосередитись у період відносного спокою?

²² Чи ти в повній мірі використовуєш можливість вільно проповідувати? Якщо ти живеш у країні, де визнається свобода релігії, пам’ятай, що Сатана намагатиметься підштовхнути тебе до гонитви за багатством і відвернути від служіння Єгові (Матв. 13:22). Не піддавайся йому. Повною мірою використовуй період відносного спокою. Хай це буде для тебе можливістю давати ґрунтовне свідчення й зміцняти збір. Не забувай, що обставини можуть несподівано змінитися.

23, 24. а) Яких висновків можна дійти з розповіді про Тавіту? б) Що ми хочемо робити за будь-яких обставин?

²³ Згадаймо ученицю Тавіту, або Доркуc. Вона жила в Йоппії, містечку неподалік Лідди. Ця вірна сестра мудро використовувала час і матеріальні засоби, роблячи «дуже багато добрих діл». Раптом вона захворіла і померла. Її смерть глибоко засмутила учнів у Йоппії, особливо вдів, яким вона допомагала. У дім, де її тіло готували до поховання, прийшов Петро і зробив таке чудо, яке до нього ніхто з апостолів ще не виконував. Петро звернувся до Бога з молитвою і воскресив Тавіту! Тільки уяви собі радість вдів та інших учнів у той момент, коли Петро покликав їх у кімнату і вони побачили, що Тавіта жива. Ця подія повинна була зміцнити їхню віру напередодні випробувань. Звичайно, «звістка про це рознеслась по цілій Йоппії, і багато хто повірив у Господа» (Дії 9:36—42).

²⁴ Зі зворушливої розповіді про Тавіту ми можемо зробити два висновки. По-перше, роки життя спливають дуже швидко. Тому важливо, поки є час, здобувати добре ім’я у Бога (Еккл. 7:1). По-друге, наша надія на воскресіння цілком обґрунтована. Єгова бачив численні добрі діла Тавіти і винагородив її. Він пам’ятатиме й нашу старанну працю та воскресить нас, якщо наше життя обірветься до Армагеддону (Євр. 6:10). Тож нехай кожен з нас — і той, хто живе у «важкий час», і той, хто живе в «час спокою»,— продовжує давати ґрунтовне свідчення про Ісуса (2 Тим. 4:2).

1—3. Яке видіння отримав Петро і чому нам потрібно зрозуміти його значення?

ОСІНЬ 36 року н. е. На пласкому даху будинку, що стоїть на морському узбережжі, у променях теплого сонця молиться Петро. Уже декілька днів він гостює в Симона, який живе в портовому містечку Йоппія. Це свідчить про його неупередженість, адже не кожен єврей захотів би ночувати в людини, яка вичиняє шкуриa. Але невдовзі Петро довідається, наскільки безстороннім є його Бог Єгова.

² Під час молитви Петро отримав видіння. Побачене ним викликало б замішання у будь-якого юдея. З неба спустилося щось схоже на велике лляне полотнище. У ньому були тварини, які за Законом вважалися нечистими. Коли Єгова наказав Петру зарізати та з’їсти їх, він відповів: «Я ніколи не їв нічого опоганеного та нечистого». Тоді до апостола тричі пролунав голос: «Не називай більше опоганеним те, що Бог очистив» (Дії 10:14—16). Видіння збентежило Петра, але невдовзі він отримав пояснення.

³ Що ж означало це видіння? Оскільки воно проливає світло на те, як Єгова ставиться до людей, нам потрібно зрозуміти його суть. Ми не зможемо давати ґрунтовне свідчення про Боже Царство, якщо не будемо дивитись на людей так, як Єгова. Щоб зрозуміти значення цього видіння, розгляньмо пов’язані з ним події.

«Постійно звертався до Бога в палких молитвах» (Дії 10:1—8)

4, 5. Хто такий Корнилій і що відбулося, коли він молився?

⁴ Петро не знав, що напередодні в місті Кесарія, яке лежить за 50 кілометрів на північ від Йоппії, чоловік на ім’я Корнилійb теж отримав видіння від Бога. Корнилій, сотник римського загону, був «чоловіком побожним» і зразковим сім’янином, адже «він та ціла його сім’я боялися Бога». Корнилій не був юдейським прозелітом; він був необрізаним язичником. Все ж цей чоловік співчував збіднілим юдеям та допомагав їм. Щирість цього сотника видно з того, що він «постійно звертався до Бога в палких молитвах» (Дії 10:2).

⁵ Приблизно о 15:00, коли Корнилій молився, він побачив у видінні ангела, який сказав: «Твої молитви і дари милосердя дійшли до Бога, і він згадав про них» (Дії 10:4). Отримавши від ангела детальні вказівки, Корнилій відрядив декількох чоловіків до Петра. Апостол мав, так би мовити, відчинити двері, які до цього часу для Корнилія були зачинені. Настав час, щоб цей богобоязливий сотник почув добру новину про спасіння.

6, 7. а) Як Бог відповідає на молитви людей, які хочуть знайти правду про нього? Наведи приклад. б) Який висновок можна зробити?

⁶ Чи в наш час Бог відповідає на молитви щирих людей, які шукають правду про нього? Ось приклад. В Албанії одна жінка взяла журнал «Вартова башта», в якому була стаття про виховання дітейc. Вона сказала сестрі, яка прийшла до неї: «Уявляєте, я молилась до Бога, аби він допоміг мені виховувати моїх дочок. Це він послав вас! Ви принесли саме те, що мені було потрібно». Наша сестра розпочала біблійне вивчення з жінкою і її дочками. Згодом чоловік цієї жінки також почав вивчати Біблію.

⁷ По цілому світі такі випадки трапляються настільки часто, що це навряд чи простий збіг обставин. Тож який висновок можна зробити? По-перше, Єгова відповідає на молитви людей, що справді бажають знайти правду (1 Цар. 8:41—43; Пс. 65:2). По-друге, в проповідуванні нас підтримують ангели (Об’яв. 14:6, 7).

«Петро був у  замішанні» (Дії 10:9—23а)

8, 9. Що Бог відкрив Петру через святий дух і що зробив Петро?

⁸ Петро все ще на даху будинку. Він «у замішанні», бо не розуміє, що це видіння могло б означати. Тим часом до будинку підходять посланці від Корнилія (Дії 10:17). Чи Петро, який тричі сказав, що не їстиме нічого нечистого, піде з цими чоловіками і ввійде в дім язичника? Через святий дух Бог виявив йому свою волю, сказавши: «Ось троє чоловіків запитують про тебе. Устань, зійди вниз і без вагань іди з ними, бо це я їх послав» (Дії 10:19, 20). Без сумніву, видіння допомогло апостолу послухатися керівництва святого духу.

⁹ Коли Петро дізнався, що Корнилій отримав вказівку від Бога послати за ним людей, він запросив посланців у дім і «гостинно їх прийняв» (Дії 10:23а). Як бачимо, апостол відразу почав змінювати свої погляди відповідно до того, що зрозумів із видіння.

10. Як Єгова веде свій народ і які запитання нам варто поставити собі?

¹⁰ Єгова і далі веде свій народ (Присл. 4:18). Через святий дух він керує «вірним і розсудливим рабом» (Матв. 24:45). Інколи відбуваються деякі організаційні зміни, а часом ми отримуємо нове пояснення певних біблійних вчень. Тому варто запитати себе: як я реагую на такі зміни? Чи підкоряюся керівництву Божого духу?

Петро «наказав їм охреститися» (Дії 10:23б—48)

11, 12. Що Петро зробив, коли прийшов у Кесарію, і що він зрозумів?

¹¹ Наступного дня Петро та ще дев’ятеро чоловіків — троє посланців Корнилія та «шестеро [єврейських] братів» з Йоппії — пішли в Кесарію (Дії 11:12). Чекаючи на них, Корнилій «покликав своїх родичів та близьких друзів». Усі вони були язичниками (Дії 10:24). У Кесарії Петро зробив те, чого раніше нізащо не зробив би: він увійшов у дім необрізаного язичника. Петро пояснив: «Ви добре знаєте, що юдею не дозволено наближатися до людини з іншого народу або спілкуватися з нею. Але Бог показав мені, що я нікого не повинен називати опоганеним чи нечистим» (Дії 10:28). Петро збагнув, що видіння, яке він бачив, стосувалося не лише їжі. Він «нікого [навіть язичника] не повинен називати опоганеним чи нечистим».

¹² Домашні Корнилія і його гості хотіли почути, що скаже Петро. Тож Корнилій звернувся до нього: «Тепер усі ми стоїмо перед Богом і хочемо вислухати те, що Єгова звелів тобі розповісти нам» (Дії 10:33). Уяви, якби хтось із зацікавлених сказав тобі щось подібне! Апостол почав з таких слів: «Тепер я добре розумію, що Бог безсторонній і в кожному народі йому до вподоби той, хто боїться його та робить те, що правильне» (Дії 10:34, 35). Петро зрозумів, що Божий погляд на людей не залежить від раси, національності або інших факторів. Тоді він дав свідчення про служіння, смерть і воскресіння Ісуса.

13, 14. а) Чому навернення Корнилія та інших язичників у 36 році н. е.— особлива подія? б) Чому нам не слід судити про людей за їхньою расою, національністю або зовнішністю?

¹³ «Коли Петро ще говорив», відбулось щось дивовижне: «на людей з інших народів» зійшов святий дух (Дії 10:44, 45). Це єдиний згаданий у Біблії випадок, коли люди були помазані святим духом перед своїм хрещенням. Усвідомлюючи, що це знак Божого схвалення, Петро «наказав їм [язичникам] охреститися» (Дії 10:48). Наверненням цих язичників у 36 році н. е. завершився період особливої прихильності Єгови до юдеїв (Дан. 9:24—27). Петро використав третій і останній з «ключів від небесного Царства» (Матв. 16:19). Тоді необрізані язичники отримали можливість стати духом помазаними християнами.

¹⁴ Ми розуміємо, що «Бог безсторонній» (Рим. 2:11). Його воля полягає в тому, «щоб усілякі люди врятувалися» (1 Тим. 2:4). Тож ніколи не судімо людей за зовнішніми ознаками. Наше завдання — давати ґрунтовне свідчення про Боже Царство, проповідуючи усім людям, незважаючи на їхню расу, національність, зовнішність або релігійне походження.

«Вони перестали заперечувати і прославили Бога» (Дії 11:1—18)

15, 16. Чому деякі християни з юдеїв сперечалися з Петром і як він пояснив свої дії?

¹⁵ Бажаючи розповісти про все, що трапилось, Петро вирушив у Єрусалим. Але звістка про те, що необрізані язичники «прийняли Боже слово», випередила його. Коли Петро прийшов до Єрусалима, «прихильники обрізання почали його осуджувати». Їх непокоїло, що він «ввійшов у дім необрізаних і їв з ними» (Дії 11:1—3). Питання полягало не в тому, чи язичники могли ставати учнями Христа. Проблема була в іншому: християни з євреїв вважали, що новонавернені не отримають схвалення Єгови, якщо не дотримуватимуться Мойсеєвого закону, в тому числі вимоги обрізуватись. Деякому було важко змиритися з тим, що Мойсеїв закон вже недійсний.

¹⁶ Як Петро пояснив те, що сталося? Згідно з Дії 11:4—16, він перелічив чотири докази Божого керівництва: 1) видіння, яке отримав (вірші 4—10); 2) керівництво святого духу (вірші 11, 12); 3) поява ангела Корнилію (вірші 13, 14) і 4) вилиття святого духу на язичників (вірші 15, 16). Петро завершив своє пояснення риторичним запитанням: «Отже, коли Бог дав їм [язичникам] той же дар [святий дух], що й нам [євреям] — тим, хто повірив у Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб перешкоджати Богові?» (Дії 11:17).

17, 18. а) Яке питання постало перед християнами з євреїв? б) Чому зберігати єдність у зборі нелегко і про що нам варто запитати себе?

¹⁷ Після розповіді Петра християнам з євреїв слід було прийняти важливе рішення. Чи вони відкинуть упередження і приймуть новоохрещених як своїх братів і сестер? У Біблії сказано: «Почувши це, вони [апостоли та інші християни з євреїв] перестали заперечувати і прославили Бога, говорячи: “Виходить, Бог дав можливість покаятись та отримати життя і людям з інших народів”» (Дії 11:18). Єдність збору була збережена.

¹⁸ Сьогодні зберігати єдність теж іноді нелегко, оскільки правдиві служителі Єгови походять «з усіх націй, племен, народів та мов» (Об’яв. 7:9). У багатьох зборах є брати і сестри різних рас, культур та різного походження. Запитай себе: «Чи я викоренив зі свого серця упередження? Чи не дозволяю я світським поглядам — націоналізму, расизму або гордості за свою культуру, регіон чи місто — впливати на моє ставлення до одновірців?» Згадай, як повівся Петро (Кифа) через декілька років після навернення перших язичників. Аби догодити тим, хто мав упередження, він почав уникати християн, які походили з інших народів. Павло докорив йому за це (Гал. 2:11—14). Отже, пильнуймо, щоб упередження не прокралося в наш розум і серце.

«Багато хто повірив» (Дії 11:19—26а)

19. Кому почали проповідувати християни з євреїв в Антіохії і з яким результатом?

¹⁹ Чи почали послідовники Ісуса проповідувати необрізаним язичникам? Зверни увагу, що пізніше сталося в сирійському місті Антіохіяd. Там існувала велика юдейська громада. Завдяки тому що євреї та язичники ставились одне до одного терпимо, Антіохія була доброю територією для проповідування. Власне тут християни з євреїв почали звіщати добру новину «грекомовним людям» (Дії 11:20). Цей вислів стосувався не лише грекомовних юдеїв, але й необрізаних язичників. Єгова благословив проповідування, і «багато хто повірив» (Дії 11:21).

20, 21. З чого видно, що Варнава був скромним, і як цю рису можемо виявляти ми?

²⁰ Щоб допомогти щирим людям, єрусалимський збір послав до Антіохії Варнаву. Але йому було не під силу подбати про всіх, хто виявляв інтерес до правди. Хто міг найкраще допомогти Варнаві, як не Савл, апостол для інших народів? (Дії 9:15; Рим. 1:5). Варнава не вважав Савла своїм суперником, адже був скромною людиною. Він пішов до Тарса, знайшов Савла і разом з ним повернувся в Антіохію. Впродовж року вони зміцняли учнів у тамтешньому зборі (Дії 11:22—26а).

²¹ Як нам наслідувати скромність Варнави? Для цього необхідно визнавати свої обмежені можливості. У всіх нас різні здібності. Наприклад, комусь легко вдається свідчити неформально чи від дому до дому, але важко робити повторні відвідини або розпочинати біблійні вивчення. Якщо ти хочеш удосконалити свої навички в якійсь галузі служіння, попроси допомоги. Тоді ти станеш умілішим вісником і матимеш більше радості в служінні (1 Кор. 9:26).

«Кожен з них пошле допомогу братам» (Дії 11:26б—30)

22, 23. Як брати з Антіохії показали християнську любов на ділі і як це робить Божий народ сьогодні?

²² В Антіохії «за Божим провидінням учнів вперше почали називати християнами» (Дії 11:26б). Ця назва влучно характеризувала людей, які своїм способом життя наслідували Христа. Чи об’єднували братерські узи християн з юдеїв та християн з інших народів? Розгляньмо, що сталося, коли 46 року н. е. настав великий голодe. У давні часи від голоду особливо потерпали бідні люди, адже вони не мали ні достатньо грошей, ні запасу продуктів. Більшість християн в Юдеї були бідними, тому потребували матеріальної допомоги. Дізнавшись про те, що вони у скруті, брати з Антіохії, а серед них і християни з інших народів, послали «допомогу братам в Юдеї» (Дії 11:29). Це був справжній доказ християнської любові.

²³ Сьогодні серед Божого народу панує така ж братерська любов. Довідавшись про скрутні обставини, в які потрапили брати в іншій країні чи в нашій місцевості, ми стараємось відразу прийти їм на допомогу. Комітети філіалів швидко організовують комітети з надзвичайних ситуацій, які піклуються про наших братів і сестер, що постраждали через стихійні лиха, зокрема урагани, землетруси і цунамі. Усе це — вираз справжньої братерської любові (Ів. 13:34, 35; 1 Ів. 3:17).

24. Як ми показуємо, що розуміємо важливість видіння, яке отримав Петро?

²⁴ Як правдиві християни, ми розуміємо важливість видіння, яке в I столітті отримав Петро. Ми служимо безсторонньому Богові. Його воля полягає в тому, щоб ми давали ґрунтовне свідчення про Боже Царство людям усіх рас, національностей та соціального становища. Тож проповідуймо звістку про Царство, даючи нагоду кожному відгукнутися на добру новину (Рим. 10:11—13).

1—4. У якій ситуації опинився Петро і що ти відчував би за подібних обставин?

ЗА ПЕТРОМ з грюкотом зачиняються масивні металеві ворота в’язниці. Двоє охоронців ведуть закутого в кайдани апостола. Протягом багатьох годин, а може навіть і днів, він чекає на свій вирок. Все, що бачить Петро,— це стіни, ґрати, ланцюги та охоронці.

² Невдовзі він отримує сумну новину. Щоб догодити людям, цар Ірод Агріппа Ia вирішив стратити його після Пасхи. Це не просто погроза. Нещодавно цар стратив одного з друзів Петра, апостола Якова.

³ Надійшов останній вечір перед стратою. Про що думає Петро, сидячи в темній в’язниці? Чи він згадує Ісусові слова про те, що одного дня його зв’яжуть і поведуть, куди він не захоче? (Ів. 21:18, 19). Можливо, Петру спало на думку, що прийшов час його смерті.

⁴ Уяви себе на місці Петра. У такій ситуації багато хто впав би у відчай, думаючи, що надії вже нема. Однак чи якась ситуація може бути цілком безнадійною для послідовника Ісуса Христа? Чого ми можемо навчитися з того, як Петро та інші християни поводились під час переслідувань? Подивімось.

«Збір тим часом ревно молився» (Дії 12:1—5)

5, 6. а) Як і чому цар Ірод Агріппа I почав переслідувати християнський збір? б) Чому смерть Якова була великою втратою для збору?

⁵ Як ми дізналися з попереднього розділу, навернення язичника Корнилія та його сім’ї було визначною подією для християнського збору. Але те, що християни з євреїв тепер вільно поклонялися Богові разом з колишніми язичниками, мабуть, дуже розлютило прихильників юдаїзму.

⁶ Хитрий і підступний цар Ірод зрозумів, що, переслідуючи християн, він здобуде підтримку юдеїв. Він напевно чув, що апостол Яків був одним з найближчих друзів Ісуса Христа. Тому Ірод «убив мечем Якова, Іванового брата» (Дії 12:2). Для збору це була велика втрата. Яків разом з Петром та Іваном бачив преображення Ісуса та чудеса, яких не бачили інші апостоли (Матв. 17:1, 2; Марка 5:37—42). Ісус назвав Якова та його брата Івана «синами грому», адже вони були емоційними і завзятими (Марка 3:17). Коли Якова не стало, збір залишився без сміливого, вірного свідка та улюбленого брата.

7, 8. Що робив збір, коли Петра ув’язнили?

⁷ Як і сподівався Агріппа, він догодив юдеям, стративши Якова. Тому він вирішив убити ще й Петра. За його наказом Петра заарештували. Агріппа, ймовірно, знав, що раніше апостоли зникали з в’язниці (про звільнення апостолів розповідалося в 5-му розділі цієї книжки). Аби Петро не втік, Ірод звелів закувати його в ланцюги між двома вартовими. Ще 16 мали охороняти його позмінно день і ніч. Вартових попередили, що за втечу Петра вони поплатяться життям. Що за таких обставин могли зробити Петрові одновірці?

⁸ Брати і сестри не розгубилися. У Дії 12:5 сказано: «Тож Петро був у в’язниці, а збір тим часом ревно молився за нього до Бога». Християни палко благали Бога про допомогу. Вони не впали у відчай через смерть Якова і не почали думати, що їхні молитви даремні. Молитви дуже важливі для Єгови. Якщо вони узгоджуються з його волею, він дає на них відповідь (Євр. 13:18, 19; Як. 5:16). Нам важливо про це пам’ятати.

9. Який приклад подали нам одновірці Петра?

⁹ Чи ти знаєш братів і сестер, які зносять випробування? Можливо, вони зазнають переслідувань, потерпають від стихійного лиха або живуть у країні, де діяльність Свідків заборонена. Чому б не молитися за них? А може, тобі відомо, що хтось має труднощі в сім’ї, страждає через знеохочення або зазнає інших випробувань віри. Перш ніж помолитися, подумай про людей, яких хотів би згадати по імені у своїй розмові з тим, хто вислуховує молитви (Пс. 65:2). Зрештою, у час випробувань ти теж потребуватимеш, щоб за тебе молилися.

«Йди за мною» (Дії 12:6—11)

10, 11. Розкажи, як ангел Єгови звільнив Петра.

¹⁰ Чи Петро переживав про те, що його чекає? Можливо. Але тієї останньої ночі у в’язниці він міцно спав між двома охоронцями. Цей праведний чоловік знав: хоч би що приніс завтрашній день, з ним буде Єгова (Рим. 14:7, 8). У будь-якому разі Петро не сподівався на чудо. Аж раптом у камері засяяло яскраве світло — в ній з’явився ангел. Проте охоронці, мабуть, не бачили його. Ангел розбудив апостола, і тієї ж миті міцні ланцюги самі впали з рук Петра.

¹¹ Ангел наказав Петру: «Мерщій уставай!.. Одягнися і взуй сандалії... Вдягни плащ». Петро так і зробив. Тоді ангел сказав: «Йди за мною». Вони вийшли з камери, минули охоронців, які стояли надворі, і підійшли до масивної металевої брами. Як же її відчинити? Якщо таке питання й виникло в Петра, то лише на якусь мить, адже «брама сама відчинилась перед ними». Петро ще не встиг збагнути, що відбувається, як вони вийшли на вулицю і ангел зник. Тепер Петро зрозумів, що це було не видіння. Він справді на волі! (Дії 12:7—11).

12. Чому розповідь про порятунок Петра дуже нас підбадьорює?

¹² Усвідомлення того, що Єгова за допомогою безмежної сили може рятувати своїх служителів, дуже зміцняє. Петра ув’язнив цар, якого підтримувала наймогутніша на той час держава. Однак апостол без перешкод вийшов із в’язниці. Щоправда, Єгова не здійснює чудес задля кожного свого служителя. Він не зробив цього у випадку з Яковом, а також тоді, коли Ісусове передречення про смерть Петра зрештою виконалось. Сьогодні християни не очікують, що Єгова буде чудом рятувати їх. Все ж ми не забуваємо, що Єгова не змінився (Мал. 3:6). Незабаром з допомогою свого Сина Єгова визволить мільйони людей з «в’язниці», якої ніхто не може уникнути,— він звільнить їх від смерті (Ів. 5:28, 29). Коли ми стикаємось з випробуваннями, ця обітниця додає нам сил.

Коли вони «побачили його, то дуже здивувались» (Дії 12:12—17)

13—15. а) Як брати і сестри, котрі зібралися в Маріїному домі, зреагували на прихід Петра? б) Про що далі йдеться в книзі Дії і що продовжував робити Петро?

¹³ Петро стояв посеред темної вулиці, вирішуючи, куди піти. Аж раптом він пригадав, що поруч живе християнка на ім’я Марія. Ця вдова мала великий дім, в якому міг зібратися цілий збір. Вона була матір’ю Івана Марка, про якого в книзі Дії вперше згадано в розповіді про звільнення Петра. Згодом апостол полюбив Марка немов сина (1 Пет. 5:13). Попри пізню годину цілий збір ревно молився в домі цієї жінки. Безсумнівно, брати і сестри молилися про порятунок Петра, але й подумати не могли, як саме Єгова відповість на їхні молитви.

¹⁴ Апостол постукав у хвіртку воріт, які вели на подвір’я. До воріт підійшла служниця, яку звали Рода (поширене грецьке ім’я, яке означає «троянда»). Вона не могла повірити, що чує Петра. Замість того щоб відчинити ворота, вона залишила апостола на вулиці, побігла в дім і стала переконувати братів і сестер, що прийшов Петро. Ті сказали, що вона збожеволіла, але дівчина наполягала на своєму і доводила, що біля воріт справді стоїть Петро. Тоді хтось припустив, що це ангел, який його представляв (Дії 12:12—15). Увесь цей час Петро далі стояв і стукав.

¹⁵ «Коли вони відчинили хвіртку і побачили його, то дуже здивувались» (Дії 12:16). Петро подав рукою знак, щоб усі втихли, після чого детально розповів про те, що сталося, і попросив повідомити про це учневі Якову та іншим братам. Потім він пішов, щоб його не знайшли воїни Ірода. Апостол продовжив своє служіння в безпечнішому місці. Остання згадка про Петра міститься в 15-му розділі книги Дії, де розповідається, як було вирішено питання щодо обрізання. Далі в цій книзі описується служіння та подорожі апостола Павла. Однак ми можемо бути впевненими, що Петро продовжував зміцняти братів і сестер там, де він служив. Звільнення Петра дуже підбадьорило усіх, хто був тієї пам’ятної ночі в домі Марії.

16. Чому ми впевнені, що майбутнє принесе нам багато радості?

¹⁶ Іноді Єгова дає своїм служителям більше, ніж вони очікують, і це приносить їм велику радість. Власне це відчули одновірці Петра, коли ангел звільнив його з в’язниці. Сьогодні ми теж відчуваємо радість, коли отримуємо благословення Єгови (Присл. 10:22). А в майбутньому ми побачимо, як по цілій землі виконаються всі Божі обіцянки. Славетне виконання цих обіцянок набагато перевершить усе, що ми собі уявляємо. Тож залишаймося вірними, пам’ятаючи, що на нас чекає багато радісних подій.

«Ангел Єгови вразив Ірода» (Дії 12:18—25)

17, 18. Що спонукало людей підлещуватись до Ірода?

¹⁷ Новина про зникнення Петра розлютила царя Ірода, і він негайно наказав знайти його. Потім, допитавши вартових, він «наказав вивести їх та покарати». Мабуть, вартових стратили (Дії 12:19). Ірод Агріппа був жорстокою людиною. Але чи він залишився без кари?

¹⁸ Те, що Агріппі не вдалося стратити Петра, вразило його гордість. Однак невдовзі в нього з’явилась нагода потішити своє самолюбство. Він вирішив виступити перед людьми, які прийшли примиритися з ним. Лука розповідає, що, готуючись до виступу, «Ірод одягнув царські шати». Єврейський історик Йосиф Флавій написав, що одяг Ірода був затканий сріблом і в променях сонця дивовижно виблискував і сяяв. Цей пихатий правитель виголосив промову, і натовп почав вигукувати: «Це голос бога, а не людини!» (Дії 12:20—22).

19, 20. а) Чому Єгова покарав Ірода? б) У чому нас запевняє розповідь про раптову смерть Ірода Агріппи?

¹⁹ Бог, якому належить уся слава, спостерігав за Іродом. Цар мав можливість уникнути лиха: він міг докорити натовпу або хоча б не погодитись із ним. Натомість Ірод повівся дуже зухвало, і з ним сталося те, про що говориться в біблійному прислів’ї: «Загибелі передує гордість» (Присл. 16:18). «У ту ж мить ангел Єгови вразив» пихатого царя — він помер жахливою смертю. У Біблії сказано, що «його з’їли черви» (Дії 12:23). Йосиф Флавій зазначив, що хвороба вразила Агріппу раптово і що цар розумів, чому помирає. За словами історика, Агріппа мучився впродовж п’яти днівb.

²⁰ Іноді здається, що безбожники можуть безкарно робити все, що їм заманеться. Не варто цьому дивуватись, оскільки «весь світ лежить у владі Злого» (1 Ів. 5:19). Все ж вірних служителів Бога часом непокоїть думка про те, чому люди чинять зло і залишаються без покарання. Як ми побачили, Єгова карає злих і цим нагадує своїм служителям, що він любить справедливість (Пс. 33:5). Ось чому ця та інші біблійні розповіді можуть дати нам розраду. Рано чи пізно справедливість переможе.

21. Про що насамперед ідеться в 12-му розділі книги Дії і чому це нас підбадьорює?

²¹ Ця історія закінчується на позитивній ноті: «Слово Єгови росло і ширилось» (Дії 12:24). Так само Єгова благословляє проповідування в наш час. Дванадцятий розділ книги Дії розповідає не лише про смерть одного апостола і про порятунок іншого. Передусім у ньому йдеться про Єгову і про те, як він перешкодив Сатані знищити християнський збір та згасити ревність у праці проповідування. Напади Сатани ніколи не матимуть успіху (Ісаї 54:17). Праця, в якій беруть участь ті, хто стоїть по стороні Єгови і Христа, ніколи не зазнає невдачі. Хіба це нас не підбадьорює? Яка ж честь — поширювати «слово Єгови» в наші дні!

1, 2. Чому подорож Варнави і Савла була особливою і як їхнє служіння було пов’язане з виконанням слів з Дії 1:8?

ДЛЯ братів і сестер в Антіохії це був визначний день. Під керівництвом святого духу з усіх пророків та вчителів було вибрано Варнавуa і Савла, щоб вони звіщали добру новину в далеких краях (Дії 13:1, 2). Подібні доручення ці духовно зрілі чоловіки виконували і раніше. Однак вони подорожували лише в ті місця, де вже були учні Христа (Дії 8:14; 11:22). Цього разу Варнава і Савл, а також Іван Марко, який мав допомагати їм, вирушали туди, де більшість людей ще ніколи не чула доброї новини.

² Приблизно 14 років тому Ісус сказав своїм послідовникам: «Будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Місіонерське служіння Варнави і Савла мало посприяти виконанню цих пророчих слів Ісусаb.

«Виберіть... для праці» (Дії 13:1—12)

3. Чому в I столітті подорожі на великі відстані були виснажливими?

³ Сьогодні на автомобілях і літаках люди долають великі відстані за лічені години. У I столітті такого транспорту не було. Подорожувати доводилось пішки, часто нерівними ґрунтовими дорогами. За день мандрівник міг пройти не більше 30 кілометрівc. Тож, вирушаючи в місіонерську подорож, Варнава і Савл розуміли, що їм доведеться докладати багато зусиль і йти на великі жертви. Однак це не послабило їхнього бажання розпочати нове служіння (Матв. 16:24).

4. а) Як Варнава і Савл отримали доручення і як на це зреагували їхні одновірці? б) Як християни підтримують тих, кому доручають теократичні обов’язки?

⁴ Чому саме Варнава і Савл отримали доручення служити місіонерами? (Дії 13:2). У Біблії про це нічого не сказано. Але ми знаємо, що цих чоловіків було вибрано під керівництвом святого духу. Немає жодного натяку на те, що пророки і вчителі зі збору в Антіохії виступили проти такого рішення. Навпаки, вони повністю підтримали його. Уяви, що відчували Варнава і Савл, коли їхні духовні брати без тіні заздрості «після посту і молитви... поклали на [них] руки та відіслали їх» (Дії 13:3). Нам також необхідно підтримувати тих, кому доручають теократичні обов’язки, у тому числі старійшин. Ми не заздримо їм, а «за все, що вони роблять, виявля[ємо] їм надзвичайно глибоку пошану з любов’ю» (1 Фес. 5:13).

5. Розкажи про служіння Варнави і Савла на Кіпрі.

⁵ Після того як Варнава і Савл прийшли до Селевкії, портового містечка біля Антіохії, вони попливли на Кіпр, який лежав приблизно за 160 кілометрів на західd. Варнава був родом із Кіпру, тому дуже хотів проповідувати добру новину в рідних краях. Прибувши в Саламіс, що на східному березі острова, вони, не гаючи часу, відразу «почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах»e (Дії 13:5). Варнава і Савл пройшли з одного кінця острова в інший і, очевидно, проповідували в його головних містах. Залежно від обраного маршруту вони могли подолати неабиякий шлях — приблизно 220 кілометрів!

6, 7. а) Ким був Сергій Павло і чому Вар-Ісус намагався відвернути його увагу від доброї новини? б) Що зробив Савл?

⁶ У I столітті на острові Кіпр процвітало фальшиве поклоніння. Варнава і Савл переконалися в цьому, коли прибули в Пафос, що на західному узбережжі острова. Тут вони зустріли «одного юдея, на ім’я Вар-Ісус,— чарівника і лжепророка», який «служив у проконсула Сергія Павла, розумного чоловіка»f. У ті часи багато освічених римлян, навіть такий розумний чоловік, як Сергій Павло, у важливі моменти свого життя зверталися по допомогу до чарівників або астрологів. Але, зацікавившись звісткою про Царство, Сергій Павло «прагнув послухати Боже слово». Це було зовсім не до вподоби Вар-Ісусу, який взяв собі псевдонім Еліма, що означає «чарівник» (Дії 13:6—8).

⁷ Вар-Ісус чинив опір поширенню звістки про Царство. Він не хотів втратити становище впливового радника Сергія Павла, тому намагався «відвернути проконсула від віри» (Дії 13:8). Савл не міг байдуже спостерігати за цим. Що ж він зробив? «Савл, якого також називали Павлом, сповнившись святого духу, пильно подивився на Еліму і сказав: “Чоловіче! Твоє серце сповнене всілякого шахрайства та підлості! Ти син Диявола, ти ворог усього праведного! Невже ти так і не перестанеш викривляти прямі дороги Єгови? Ось на тобі рука Єгови: ти осліпнеш і якийсь час не бачитимеш світла”. У ту ж мить Еліму огорнула густа імла й темрява, і він почав ходити туди-сюди, шукаючи поводиря»g. Як це вплинуло на Сергія Павла? «Проконсул, побачивши, що трапилося, став віруючим, бо його дуже вразило вчення Єгови» (Дії 13:9—12).

8. Як наслідувати сміливість апостола Павла?

⁸ Павло не злякався Вар-Ісуса. Нам теж не треба лякатись, коли хтось намагається похитнути віру людей, які зацікавились звісткою про Царство. Звичайно, наші слова повинні завжди бути «люб’язні, приправлені сіллю» (Кол. 4:6). Але в той же час не можна наражати на небезпеку духовність учня тільки для того, щоб уникнути напруженої ситуації. Не біймося казати правду про фальшиву релігію, яка не перестає «викривляти прямі дороги Єгови» (Дії 13:10). Наслідуймо Павла, сміливо проповідуючи добру новину і навчаючи щирих людей. Навіть якщо підтримка Бога не буде такою очевидною, як у випадку Павла, можна не сумніватися, що Єгова підтримає нас і, послуговуючись святим духом, приведе достойних людей до правди (Ів. 6:44).

«Слово заохочення» (Дії 13:13—43)

9. Який приклад Павло і Варнава подали братам, котрі беруть провід у зборі?

⁹ Варнава та Павло вирушили в плавання з Пафоса до малоазійського міста Пергія, відстань між якими по морю становить приблизно 250 кілометрів. Очевидно, в дорозі відбулися певні зміни. У Дії 13:13 розповідь про подорожі братів починається так: «Павло разом з чоловіками». Ці слова вказують на те, що тепер провід серед братів брав Павло. Однак Варнава не заздрив йому. Він продовжував виконувати Божу волю пліч-о-пліч з Павлом. Павло і Варнава — приклад для тих, хто бере провід у зборі. Християни не змагаються за якесь видатне становище, вони пам’ятають Ісусові слова: «Усі ж ви — брати». Ісус також сказав: «Той, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений» (Матв. 23:8, 12).

10. Розкажи, з якими труднощами була пов’язана подорож з Пергії до пісідійської Антіохії.

¹⁰ У Пергії Іван Марко покинув Павла і Варнаву та повернувся в Єрусалим. Чому він це зробив, невідомо. Павло з Варнавою продовжили свою подорож до пісідійської Антіохії, що в провінції Галатія. Шлях був нелегким, адже це місто лежало на висоті близько 1100 метрів над рівнем моря. До того ж на крутих гірських дорогах чатували грабіжники. Під час цієї подорожі Павло, ймовірно, захворівh.

11, 12. Як Павло знайшов підхід до присутніх у синагозі?

¹¹ Павло з Варнавою в суботу прийшли в синагогу. Ось що ми читаємо в книзі Дії: «Коли ж закінчилось читання Закону і Пророків, начальники синагоги попросили передати їм: “Брати, якщо маєте для народу якесь слово заохочення, то говоріть”» (Дії 13:15). Павло встав і почав говорити.

¹² Він звернувся до присутніх: «Ізраїльтяни та всі, хто боїться Бога, послухайте!» (Дії 13:16). У синагозі були юдеї та прозеліти, які не визнавали ролі Ісуса в Божому намірі. Як же Павлу вдалося знайти до них підхід? Насамперед він згадав найважливіші віхи в історії ізраїльського народу. Він сказав, що Єгова «звеличив цих людей, коли вони перебували як чужинці в єгипетському краю»; після звільнення Бог «приблизно 40 років терпів їх у пустелі», а потім «призначив [ханаанський] край їм у спадок» (Дії 13:17—19). Вважається, що Павло посилався на біблійні уривки, які тієї суботи зачитувались у синагозі. У такому разі він ще раз довів, що знав, як бути «усім для усіляких людей» (1 Кор. 9:22).

13. Що допоможе торкнутися серця співрозмовника?

¹³ Нам теж слід докладати зусиль, щоб співрозмовникам було приємно нас слухати. Наприклад, знаючи, яку релігію сповідує людина, ми виберемо цікаву для неї тему. Крім того, можна наводити ті біблійні вірші, які, ймовірно, їй знайомі. Іноді варто попросити людину зачитувати вірші з її Біблії. Завжди думай, як би ти міг торкнутися серця своїх співрозмовників.

14. а) Як Павло перейшов до думки про прощення гріхів завдяки Ісусу і про що він попередив своїх слухачів? б) Як люди відгукнулись на промову Павла?

¹⁴ Далі Павло сказав, що від ізраїльських царів походить «спаситель, Ісус», про прихід якого звіщав Іван Хреститель. Після цього Павло розповів про те, як Ісуса вбили і як він воскрес з мертвих (Дії 13:20—37). «Тож знайте,— сказав Павло,— через нього ми звіщаємо вам прощення гріхів. І тепер кожен, хто вірить, завдяки Ісусу визнає́ться невинним». Свою промову апостол завершив попередженням: «Вважайте, щоб на вас не сповнилося сказане у Пророках: “Подивіться, глузії, здивуйтесь і повмирайте, бо я здійснюю за ваших днів те, у що ви ніколи не повірите, навіть якщо хтось детально про це розповість”». Слова Павла настільки вразили людей, що вони стали просити, аби він та Варнава розказали їм про це і наступної суботи. «Після того, як збори у синагозі розпустили, багато юдеїв та новонавернених [прозелітів], що поклонялися Богу, пішли за Павлом і Варнавою» (Дії 13:38—43).

«Ми будемо розповідати його іншим народам» (Дії 13:44—52)

15. Що сталося наступної суботи?

¹⁵ Наступної суботи «майже все місто» зібралося, щоб послухати Павла. Це не сподобалось деяким євреям, і вони «почали богозневажними словами заперечувати Павлові слова». Він та Варнава сміливо сказали їм: «Спочатку слово Боже мало бути сказане вам. Але оскільки ви відкидаєте його і вважаєте себе недостойними вічного життя, ми будемо розповідати його іншим народам. Бо Єгова дав нам такий наказ: “Ти будеш світлом для народів, щоб нести спасіння аж до кінців землі”» (Дії 13:44—47; Ісаї 49:6).

16. Що зробили євреї у відповідь на суворі слова місіонерів і як повелися брати?

¹⁶ Люди з інших народів зраділи, і «всі, хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя, стали віруючими» (Дії 13:48). Слово Єгови поширилось по цілому тому краю. Юдеям це не подобалось. Адже, за словами місіонерів, їх чекає покарання від Бога за те, що вони відкинули Месію. «Юдеї підбурили шанованих богобоязливих жінок, а також впливових чоловіків міста, і ті розпалили переслідування проти Павла та Варнави й вигнали їх зі своєї місцевості». Що ж зробили Павло і Варнава? Вони «обтрусили порох зі своїх ніг та пішли в Іконію». Чи це означало, що християнський збір у пісідійській Антіохії припинить своє існування? Ні. Учні, які там залишилися, «далі сповнювалися радістю і святим духом» (Дії 13:50—52).

17—19. Як наслідувати приклад Павла та Варнави і чому це сприятиме радості?

¹⁷ Те, як повелися брати, зіткнувшись з протидією, варте нашої особливої уваги. Ми не припиняємо проповідувати, навіть якщо люди, які займають видатне становище, намагаються перешкодити нам. Однак коли мешканці Антіохії відкинули звістку про Ісуса, Павло і Варнава «обтрусили порох зі своїх ніг». Це був не вияв гніву; брати показали, що знімають з себе відповідальність. Вони розуміли, що відгук людей на звістку залежить не лише від них. Їхня справа — проповідувати. Тому вони пішли звіщати правду в Іконію.

¹⁸ А як велося учням в Антіохії? До них ставились вороже, але це не позбавляло їх радості. Ісус сказав: «Щасливі ті, хто слухає Божі слова й дотримується їх!» (Луки 11:28). Учні в пісідійській Антіохії вирішили дотримуватись Божого слова і саме тому відчували радість.

¹⁹ Нам ніколи не слід забувати, що на нас лежить відповідальність проповідувати добру новину. А приймати звістку чи ні — вирішують наші співрозмовники. Коли хтось не хоче слухати нас, згадаймо приклад перших християн. Якщо ми будемо любити правду і підкорятися дії святого духу, то ніщо не позбавить нас радості (Гал. 5:18, 22).

1, 2. Розкажи, що сталося з Павлом і Варнавою в Лістрі.

У ЛІСТРІ велике замішання. Чоловік, який від народження не володів ногами, підстрибує з радості — його зцілили двоє незнайомців. Люди не виходять з дива. А жрець тим часом несе вінки для двох чудотворців, яких усі вважають за богів. Пирхають і ревуть бики; жрець храму Зевса ось-ось заріже їх. Павло та Варнава намагаються перекричати весь цей галас. Роздерши своє верхнє вбрання, вони кидаються в натовп і, ледве стримуючи людей, благають не поклонятися їм.

² Раптом з’явилися юдеї з пісідійської Антіохії та Іконії. Очорнивши братів, вони підбурили проти них мешканців Лістри. Люди, які щойно дивились на Павла як на бога, обступили його і почали кидати у нього каміння, доки він не знепритомнів. Виливши свій гнів, вони витягли понівечене тіло за мури міста і кинули там, думаючи, що Павло мертвий.

3. Які запитання ми розглянемо в цьому розділі?

³ Чому все це сталося? Який приклад подали нам Варнава та Павло і чого ми вчимося з того, що мешканці Лістри швидко змінили своє ставлення до них? Як християнським старійшинам наслідувати приклад Варнави й Павла, які наполегливо продовжували служіння і «сміливо говорили, маючи владу від Єгови»? (Дії 14:3).

«Повірило дуже багато людей» (Дії 14:1—7)

4, 5. Чому Павло та Варнава пішли до Іконії і як там розвивалися події?

⁴ Напередодні цих подій юдеї підбурили проти Павла і Варнави мешканців Антіохії, які вигнали їх геть. Однак брати не знеохотились. Вони просто «обтрусили порох зі своїх ніг» (Дії 13:50—52; Матв. 10:14). Павло з Варнавою мирно покинули місто, знаючи, що його мешканці отримають свій присуд від Бога (Дії 18:5, 6; 20:26). Відтак місіонери з незмінним ентузіазмом продовжили свою подорож і вирушили на південний схід. Подолавши 150 кілометрів, вони підійшли до родючого плоскогір’я, оточеного горами Таурус і Султан.

⁵ Спочатку брати зупинилися в Іконії, що була осередком грецької культури і одним із найважливіших міст римської провінції Галатіяa. Тут мешкала впливова єврейська громада, до якої долучилося чимало прозелітів. За своїм звичаєм Павло та Варнава зайшли в синагогу і почали проповідувати (Дії 13:5, 14). Вони «говорили так, що повірило дуже багато людей — як юдеїв, так і греків» (Дії 14:1).

6. Чому Павло і Варнава були вмілими вчителями і як нам наслідувати їх?

⁶ Чому виступ Павла і Варнави був настільки успішним? Павло чудово знав Писання. Доводячи, що Ісус — обіцяний Месія, він упевнено наводив факти з історії, цитував пророцтва і Мойсеїв закон (Дії 13:15—31; 26:22, 23). Варнава випромінював доброзичливість (Дії 4:36, 37; 9:27; 11:23, 24). Ані Павло, ані Варнава не покладалися на себе, вони говорили, «маючи владу від Єгови». Як тобі наслідувати цих місіонерів? Глибоко досліджуй Боже Слово. Наводь у проповідуванні такі цитати з Біблії, які найімовірніше зворушать твоїх слухачів. Шукай можливостей підбадьорити людей, яких зустрічаєш у служінні. Навчаючи інших, не покладайся на власну мудрість, натомість завжди використовуй Слово Єгови.

7. а) Як люди реагують на добру новину? б) Про що тобі слід пам’ятати, якщо рідні не схвалюють твого рішення слухатися доброї новини?

⁷ Однак не всім мешканцям Іконії сподобався виступ Павла і Варнави. «Юдеї, які не повірили,— продовжує Лука,— підбурювали людей з інших народів та настроювали їх проти братів». Але Павло і Варнава бачили необхідність залишитись, щоб захистити добру новину. Вони «пробули там досить довго і сміливо говорили». У результаті «в цьому місті думки людей розділилися: одні були за юдеїв, а інші — за апостолів» (Дії 14:2—4). У наші дні ситуація досить схожа. Одних добра новина об’єднує, інших розділяє (Матв. 10:34—36). Якщо твої рідні проти того, щоб ти слухався доброї новини, не забувай — причиною можуть бути чутки або чиїсь наклепи. Твоя вірність Єгові й добра поведінка доведуть безпідставність надуманих звинувачень та, можливо, зворушать серця твоїх родичів (1 Пет. 2:12; 3:1, 2).

8. Чому Павло та Варнава залишили Іконію і який приклад вони подали нам?

⁸ Юдеї з Іконії задумали каменувати Павла і Варнаву. Дізнавшись про це, місіонери перебралися в іншу місцевість (Дії 14:5—7). Як вісники Царства, ми теж поводимось обачно. Ми сміливо обороняємо правду (Філ. 1:7; 1 Пет. 3:13—15). Та коли виникає загроза фізичної розправи, ми не робимо нерозсудливих кроків і без потреби не наражаємо на небезпеку своє життя чи життя братів і сестер (Присл. 22:3).

«Хочемо, щоб ви... навернулись до живого Бога» (Дії 14:8—19)

9, 10. Де була Лістра і що відомо про її мешканців?

⁹ Павло та Варнава пішли в Лістру — римську колонію, що лежала за 30 кілометрів на південний захід від Іконії. Лістра підтримувала тісні зв’язки з пісідійською Антіохією, але тут не було такої ж впливової юдейської громади. Мешканці міста, напевно, розмовляли грецькою, хоча їхньою рідною мовою була лікаонська. Очевидно, в Лістрі не було синагоги, тому Павло і Варнава почали проповідувати у громадських місцях. У Лістрі Павло зцілив чоловіка, який від народження не володів ногами (Дії 14:8—10). Колись подібне чудо зробив у Єрусалимі апостол Петро, і тоді багато хто повірив в Ісуса Христа (Дії 3:1—10). Але в Лістрі люди відреагували на чудо зовсім по-іншому.

¹⁰ Як уже говорилося на початку розділу, після зцілення чоловіка з паралізованими ногами язичники в Лістрі вирішили, що Павло і Варнава — боги. Вони назвали Варнаву Зевсом, тобто головним богом, а Павла — Гермесом, якого вважали сином Зевса і речником богів. (Дивись рамку «Культ Зевса і Гермеса в Лістрі».) Варнава та Павло намагались переконати натовп у тому, що вони говорять і чинять чудеса не силою язичницьких богів, а силою, яку їм дав Єгова, єдиний правдивий Бог (Дії 14:11—14).

11—13. а) Що Павло і Варнава сказали мешканцям Лістри? б) Чого ми можемо навчитися від Павла і Варнави?

¹¹ Навіть у такій напруженій ситуації Павло і Варнава прагнули торкнутись сердець людей. Розповідаючи про ці події, Лука описує підхід, який використовувався в проповідуванні доброї новини язичникам. Зауваж, як Павло і Варнава звернулись до своїх слухачів: «Навіщо ви це робите? Ми такі ж немічні люди, як і ви. Ми  звіщаємо вам добру новину, бо хочемо, щоб ви відвернулись від цієї марноти й навернулись до живого Бога, який створив небо, землю, море і все, що в них. У минулі часи він дозволив, щоб усі народи ходили своїми шляхами, хоча й не припиняв свідчити про себе, роблячи добро: давав дощ з неба, врожайні часи і вдосталь їжі, а також сповнював ваші серця радістю» (Дії 14:15—17).

¹² Чого ми можемо навчитися від Павла та Варнави? Вони не ставились до своїх співрозмовників з погордою і не вдавали з себе тих, ким насправді не були. Навпаки, брати смиренно визнали, що вони такі ж слабкі, як і язичники, до яких зверталися. Правда, Павло і Варнава отримали святий дух та звільнилися від пут фальшивих учень. Крім того, вони здобули надію правити разом з Христом. Але в той же час вони розуміли, що мешканці Лістри можуть отримати такі самі благословення, якщо підкоряться Христу.

¹³ А як ми ставимось до тих, кому проповідуємо? Чи не дивимось на них звисока? Чи відкидаємо лестощі на свою адресу? Приклад у цьому подав Чарлз Рассел, чудовий учитель, який брав провід у проповідуванні наприкінці XIX — на початку XX століття. Ось що він написав: «Ми не бажаємо ані шанування, ані благоговіння ні перед нами, ні перед нашими працями; не бажаємо ми й того, щоб нас називали святим отцем чи рабином». Брат Рассел був таким же скромним, як Павло та Варнава. Тож і наша ціль у проповідуванні полягає не в тому, щоб прославити себе, а в тому, щоб допомогти людям навернутися до «живого Бога».

14—16. Які ще висновки ми можемо зробити з розповіді про те, як Павло і Варнава проповідували в Лістрі?

¹⁴ Розгляньмо ще один урок, який ми можемо взяти зі слів Павла і Варнави. Вони вміли пристосовуватися. На відміну від євреїв і прозелітів з Іконії, жителі Лістри майже нічого не знали про ставлення Бога до ізраїльського народу. Ці люди жили з землеробської праці. У Лістрі був хороший клімат і родюча земля. Тож мешканці міста могли помітити доброту Творця та інші його риси, коли, наприклад, збирали врожай. Тому місіонери звернули їхню увагу саме на це, намагаючись знайти з ними спільну мову (Рим. 1:19, 20).

¹⁵ Нам теж треба шукати підхід до слухачів. Розгляньмо приклад. На кількох полях люди сіють однакове насіння. Але вони використовують різні методи підготовки ґрунту; адже на одному полі ґрунт м’який, і в нього можна одразу сіяти насіння, а на іншому ґрунт треба краще підготувати. Ми теж сіємо однакове насіння — звістку про Царство. Проте, як і Павло та Варнава, ми бачимо, що релігійні погляди наших слухачів і обставини їхнього життя різняться. Керуючись своїми спостереженнями, ми підберемо відповідний підхід, щоб донести їм звістку про Царство (Луки 8:11, 15).

¹⁶ З розповіді про Павла, Варнаву та мешканців Лістри можна зробити ще один висновок. Хоч би як ми старались, Злий може вирвати посіяне нами насіння, або ж воно може впасти на кам’янистий ґрунт (Матв. 13:18—21). Не опускаймо рук, коли таке стається. Павло згодом нагадав учням у Римі: «Кожен з нас [у тому числі кожен, кому ми проповідуємо] сам за себе відповість перед Богом» (Рим. 14:12).

«Віддали їх у розпорядження Єгови» (Дії 14:20—28)

17. Куди і чому Павло та Варнава пішли з Дервії?

¹⁷ Після того як юдеї побили Павла і виволокли його за місто, подумавши, що він мертвий, його знайшли учні. Він переночував у Лістрі, а наступного дня разом з Варнавою вирушив у Дервію, яка лежала на відстані 100 кілометрів. Тільки уяви, наскільки важко було йти Павлу після того, як його жорстоко побили камінням. Але він з Варнавою все-таки прийшов у Дервію і підготував там чимало учнів. Потім, замість того щоб найкоротшим шляхом піти до сирійської Антіохії і відпочити, «вони повернулися в Лістру, Іконію та Антіохію [в Пісідії]». Навіщо? Вони «зміцнювали учнів і заохочували їх триматися віри» (Дії 14:20—22). Який чудовий приклад! Павло і Варнава дбали насамперед не про себе, а про збір. У наш час роз’їзні наглядачі та місіонери наслідують їх.

18. Як призначаються старійшини?

¹⁸ Павло і Варнава не лише зміцнювали учнів своїм словом і прикладом, вони «призначили в кожному зборі старійшин». У місіонерську подорож ці брати були «послані святим духом». І все-таки, перш ніж віддати старійшин «у розпорядження Єгови», вони постили й молились (Дії 13:1—4; 14:23). Подібного зразка дотримуються християни сьогодні. Рада старійшин молиться, перш ніж вирішити, чи якийсь брат відповідає біблійним вимогам, щоб служити старійшиною (1 Тим. 3:1—10, 12, 13; Тита 1:5—9; Як. 3:17, 18; 1 Пет. 5:2, 3). При цьому головне не те, чи давно брат охрестився. Важливо, щоб він мав добру репутацію і щоб його мова та поведінка свідчили про те, що на нього впливає святий дух. Він може пасти овець Єгови, тільки якщо відповідає викладеним у Біблії вимогам до наглядачів (Гал. 5:22, 23). Старійшин призначає районний наглядач. (Порівняйте 1 Тимофія 5:22.)

19. Яку відповідальність мають старійшини і як вони наслідують Павла та Варнаву?

¹⁹ Призначені старійшини знають, що відповідальні перед Богом за те, як піклуються про збір (Євр. 13:17). Вони, так само як Павло і Варнава, беруть провід у проповідуванні. Старійшини підбадьорюють християн і готові пожертвувати власними інтересами заради збору (Філ. 2:3, 4).

20. Чому корисно читати розповіді про служіння наших вірних братів і сестер?

²⁰ Коли Павло і Варнава повернулись до сирійської Антіохії, вони розповіли братам, «скільки всього Бог через них здійснив, а також про те, що він відкрив двері віри для інших народів» (Дії 14:27). Нас теж підбадьорюють розповіді про служіння наших християнських братів і сестер, про те, як Єгова благословляє їх. Такі розповіді додають нам сил, щоб «сміливо говорити, маючи владу від Єгови».

1—3. а) Чому збору християн I століття загрожував розкол? б) Чому нам корисно розглянути розповідь про це?

ПІСЛЯ першої місіонерської подорожі Павло і Варнава повернулися в сирійську Антіохію. Вони в захопленні від того, що Єгова «відкрив двері віри для інших народів» (Дії 14:26, 27). В Антіохії теж активно проповідується добра новина і багато язичників приєднується до християн (Дії 11:20—26).

² Про швидкий ріст збору невдовзі дізналися брати в Юдеї. Однак цій новині зраділи не всі. Знову гостро постало питання про обрізання. Як повинні складатися взаємини між християнами єврейського походження та християнами з інших народів? Як християнам, що були язичниками, ставитись до Мойсеєвого закону? Ці питання спричинили настільки серйозні незгоди, що стали загрожувати єдності християн. Як же буде розв’язана ця суперечка?

³ Нам буде дуже корисно дізнатися про все це з книги Дії. Ми побачимо, як приймати правильні рішення, коли виникають спірні питання.

«Якщо ви не обріжетесь» (Дії 15:1)

4. Які неправильні погляди поширювали деякі християни і яке питання виникає з огляду на це?

⁴ Учень Лука написав: «Деякі чоловіки, що прийшли з Юдеї, почали навчати братів: “Якщо ви не обріжетесь за звичаєм Мойсея, то не зможете отримати спасіння”» (Дії 15:1). Невідомо, чи ці «чоловіки, що прийшли з Юдеї» були фарисеями до того, як стали християнами. У будь-якому разі вони, як і представники цієї юдейської секти, надавали великої ваги букві закону. Крім того, вони, мабуть, заявляли, що говорять від імені апостолів і старійшин з Єрусалима (Дії 15:23, 24). Пройшло вже 13 років з того часу, як апостол Петро під керівництвом Бога прийняв необрізаних язичників у християнський збір. Чому ж християни з євреїв досі наполягали на необхідності обрізуватись?a (Дії 10:24—29, 44—48).

5, 6. а) Чому деяким християнам з юдеїв було важко визнати, що обрізання вже не потрібне? б) Чи угода про обрізання входила в угоду з Авраамом? Поясни. (Дивись примітку.)

⁵ Причин могло бути декілька. Обрізання запровадив сам Єгова, і воно вказувало на особливі стосунки з ним. Цей обряд існував відтоді, як обрізався Авраам і всі чоловіки в його домі, а це було ще задовго до Мойсеєвого законуb (Лев. 12:2, 3). До того ж за Мойсеєвим законом навіть неєвреї мусили обрізатись, щоб, наприклад, мати право споживати пасхальну жертву (Вих. 12:43, 44, 48, 49). Євреї вважали необрізаних чоловіків нечистими (Ісаї 52:1).

⁶ Щоб прийняти нове вчення, християни з євреїв мали виявляти віру і смиренність. Нова угода замінила Мойсеїв закон, і тепер честь належати до Божого народу не залежала від єврейського походження. Християнам з юдеїв, які жили в єврейських громадах, потрібно було мати неабияку мужність, щоб визнавати Христа і приймати необрізаних язичників як своїх братів. Саме в такій ситуації опинилися християни в Юдеї (Єрем. 31:31—33; Луки 22:20).

7. Яких істин не зрозуміли «чоловіки, що прийшли з Юдеї»?

⁷ Звичайно, Божі норми не змінилися. Доказом цього є те, що нова угода увібрала в себе дух Мойсеєвого закону (Матв. 22:36—40). Про обрізання, наприклад, Павло написав: «Справжній юдей — це той, хто є ним усередині, і його обрізання виконане на серці за допомогою духу, а не писаного зводу законів» (Рим. 2:29; Повт. 10:16). Не зрозумівши цих істин, «чоловіки, що прийшли з Юдеї» твердили, що Бог не скасовував закону про обрізання. Чи змінять вони свою думку?

«Незгоди й суперечки» (Дії 15:2)

8. Чому брати звернулись з питанням про обрізання до керівного органу в Єрусалимі?

⁸ Лука продовжує: «Коли в Павла і Варнави виникли з ними [з «чоловіками, що прийшли з Юдеї»] досить серйозні незгоди й суперечки, то було вирішено, що Павло і Варнава та ще деякі брати підуть в Єрусалим до апостолів і старійшин, щоб з’ясувати це питання»c (Дії 15:2). Під час гарячих «незгод й суперечок» виявилось, наскільки твердо переконаними у своїй правоті були обидві сторони конфлікту. Брати зі збору в Антіохії не змогли розв’язати цих суперечок. Бажаючи зберегти мир і єдність, збір прийняв правильне рішення — звернутися з цим питанням до апостолів і старійшин в Єрусалимі, тобто до керівного органу. Чого ми вчимося з прикладу старійшин з Антіохії?

9, 10. Який приклад подали брати з Антіохії, а також Павло і Варнава?

⁹ По-перше, слід довіряти Божій організації. Подумай ось над чим. Брати з Антіохії знали, що керівний орган складається з християн єврейського походження. І все ж вони були впевнені, що ці старійшини вирішать суперечку про обрізання згідно з Писаннями. Чому брати з Антіохії довіряли керівному органу? Збір був переконаний, що Бог виявить свою волю через святий дух і голову християнського збору, Ісуса Христа (Матв. 28:18, 20; Еф. 1:22, 23). Коли виникають серйозні проблеми, треба наслідувати приклад християн з Антіохії й довіряти Божій організації та Керівному органу, що складається з помазаних християн.

¹⁰ По-друге, з цієї розповіді можна побачити, наскільки важливо бути скромними і терпеливими. Павло і Варнава через святий дух отримали доручення іти до людей з інших народів. Однак вони не вважали, що можуть самі вирішити питання про обрізання (Дії 13:2, 3). Більше того, згодом Павло написав: «Я вирушив [до Єрусалима] тому, що отримав об’явлення» — тобто отримав вказівки від Бога (Гал. 2:2). Сьогодні старійшини теж намагаються виявляти скромність і терпеливість, коли виникають питання, які можуть призвести до суперечок і незгод. Вони не наполягають на своєму, а шукають порад в Єгови, досліджуючи Біблію і вказівки вірного раба (Філ. 2:2, 3).

11, 12. Чому слід чекати на Єгову, якщо ми не розуміємо якогось питання?

¹¹ Можливо, нам доводиться чекати, доки Єгова проллє світло на якесь питання. Брати в часи Павла мали чекати 13 років: від 36 року н. е., коли Корнилій був помазаний святим духом, до 49 року н. е., коли Єгова дав чітку вказівку щодо обрізання. Чому потрібно було чекати так довго? Можливо, Бог хотів, аби щирі євреї мали достатньо часу, щоб змінити свій погляд на обрізання. Адже угода про обрізання була укладена з їхнім прабатьком Авраамом і залишалась чинною протягом 1900 років (Ів. 16:12).

¹² Наш небесний Батько навчає нас з великою терпеливістю і добротою. Його навчання завжди йде нам на благо (Ісаї 48:17, 18; 64:8). Тож ніколи не слід наполягати на своїх поглядах, відкидати організаційні зміни чи нові пояснення біблійних віршів (Еккл. 7:8). Якщо ти помічаєш, що схильний до цього, з молитвою розглянь принципи з 15-го розділу книги Діїd.

13. Як у служінні наслідувати терпеливість Єгови?

¹³ Нам потрібне терпіння, коли ми вивчаємо Біблію з людьми, яким важко відмовитись від якихось дорогих їхньому серцю вчень чи небіблійних звичаїв. Можливо, потрібен час, щоб Божий дух вплинув на їхнє серце (1 Кор. 3:6, 7). Крім того, варто згадувати про цю ситуацію в молитві. У свій час Єгова обов’язково допоможе нам зрозуміти, як слід діяти (1 Ів. 5:14).

Вони підбадьорили братів, про все «детально розповідаючи» (Дії 15:3—5)

14, 15. Як збір в Антіохії виявив повагу до Павла, Варнави та інших братів і як вони підбадьорили християн у Фінікії та Самарії?

¹⁴ Лука продовжує: «Збір трохи провів їх, а далі вони пішли через Фінікію і Самарію, детально розповідаючи про навернення людей з інших народів і цим приносячи всім братам велику радість» (Дії 15:3). Те, що збір провів Павла, Варнаву та інших братів, було виявом християнської любові й поваги. Це показувало, що збір бажає їм Божого благословення. Брати з Антіохії знову подають нам хороший приклад. Чи ти виражаєш свою повагу християнським братам і сестрам, «особливо [старійшинам], що наполегливо працюють у слові й навчанні»? (1 Тим. 5:17).

¹⁵ Ідучи через Фінікію та Самарію, брати підбадьорювали місцевих християн детальними розповідями про успішне проповідування язичникам. Серед слухачів, мабуть, були й ті християни з юдеїв, які втекли сюди після смерті Степана. У наш час розповіді про те, як Єгова благословляє підготовку християнських учнів, теж підбадьорюють братів і сестер, особливо тих, хто зазнає утисків. Такі розповіді ми чуємо на зібраннях та конгресах, читаємо в наших друкованих публікаціях чи на сайті jw.org. Чи ти звертаєш увагу на такі розповіді?

16. Що свідчило про те, що питання про обрізання стояло дуже гостро?

¹⁶ Брати подолали довгий шлях: Єрусалим лежав за 550 кілометрів на південь від Антіохії. Лука написав: «В Єрусалимі їх привітно прийняв збір, апостоли й старійшини, і вони багато розповіли про те, що́ Бог зробив через них» (Дії 15:4). Але «деякі віруючі, які раніше належали до фарисейської секти, встали зі своїх місць і сказали: “Необхідно зробити їм обрı́зання і наказати, щоб вони дотримувались Закону Мойсея”» (Дії 15:5). Було очевидним, що питання про обрізання стояло дуже гостро і потребувало розв’язання.

«Апостоли і старійшини зібралися» (Дії 15:6—12)

17. З кого складався керівний орган в Єрусалимі і чому, ймовірно, в нього увійшли старійшини?

¹⁷ «Мудрість у тих, хто шукає поради»,— сказано в Прислів’я 13:10. Згідно з цим принципом, «апостоли і старійшини зібралися, щоб розглянути це питання [про обрізання]» (Дії 15:6). «Апостоли і старійшини» представляли весь християнський збір, так само як сьогодні це робить Керівний орган. Чому разом з апостолами були старійшини? Пригадай, що апостола Якова вже стратили, а Петра принаймні один раз ув’язнювали. Те саме могло чекати й інших апостолів. Помазані духом старійшини, будучи присутніми на зустрічі разом з апостолами, переймали досвід, який у разі необхідності допоміг би їм здійснювати належний нагляд.

18, 19. Що сказав Петро і який висновок мали зробити присутні?

¹⁸ Лука веде далі: «[Питання про обрізання] довго та жваво обговорювали, а тоді Петро встав і сказав: “Брати, як ви добре знаєте, з перших днів Бог вибрав мене з-посеред усіх нас, щоб через мене люди з інших народів почули добру новину та повірили в неї. І Бог, який знає серця, дав свідчення, наділивши цих людей, як і нас, святим духом. До того ж він не зробив різниці між нами і ними, але очистив вірою їхні серця”» (Дії 15:7—9). За одним словником, грецьке слово, яке в 7-му вірші перекладено як «жваво обговорювали», також означає «шукати пояснення» і «запитувати». Отже, на цій зустрічі брати відверто обмінювались поглядами.

¹⁹ Петро у своєму виступі нагадав усім присутнім, що в 36 році н. е. він був очевидцем помазання святим духом необрізаних язичників — Корнилія, його рідних і друзів. Тож якщо Єгова перестав робити різницю між євреями і неєвреями, то чи має хтось право ставитись до них інакше? Більше того, віра в Христа, а не виконання Мойсеєвого закону, очищає серця (Гал. 2:16).

20. Чому можна сказати, що ті, хто наполягав на обрізанні, «випробовували Бога»?

²⁰ Спираючись на Боже слово і незаперечні свідчення святого духу, Петро зробив такий висновок: «Чому ж ви тепер випробовуєте Бога, накладаючи на шию учнів ярмо, яке не могли нести ані наші прабатьки, ані ми? Адже ми віримо, що рятуємося завдяки незаслуженій доброті Господа Ісуса так само, як і вони» (Дії 15:10, 11). Ті, хто наполягав на обрізанні, випробовували Бога або, як говориться в іншому перекладі, «зловживали його терпінням». Вони намагались нав’язати неєвреям закон, який самі євреї не могли повністю виконати і який засуджував їх на смерть (Гал. 3:10). Натомість християни з юдеїв мали дякувати Богові за незаслужену доброту, виявлену через Ісуса.

21. Про що розповіли Варнава і Павло під час обговорення?

²¹ Очевидно, слова Петра усіх глибоко зворушили, адже «весь натовп стих». Тоді Варнава та Павло розповіли «про багато знаків і чуд, які Бог виконав через них серед інших народів» (Дії 15:12). Після цього апостоли й старійшини, взявши до уваги всі факти, прийняли рішення, в якому виражалась Божа воля щодо обрізання.

22—24. а) Як Керівний орган у наш час наслідує приклад керівного органу I століття? б) З чого видно, що старійшини виявляють повагу до теократичної влади?

²² У наш час на зустрічах Керівного органу брати теж керуються Божим Словом і палко моляться про святий дух (Пс. 119:105; Матв. 7:7—11). Для того щоб у їхніх рішеннях виражалась Божа воля, вони з молитвою роздумують над кожним пунктом плану зустрічі, який отримують заздалегідь (Присл. 15:28). На таких зустрічах помазані духом брати відверто і з повагою до інших висловлюють свою думку. Вони постійно звертаються до Біблії.

²³ Їхній приклад наслідують старійшини зборів. Але якщо після зустрічі старійшин якесь серйозне питання залишається нез’ясованим, брати можуть звернутись до філіалу або його представників, наприклад районних наглядачів. Філіал при потребі може звернутись до Керівного органу.

²⁴ Єгова благословляє тих, хто підкоряється теократичному порядку і виявляє смиренність, відданість і терпеливість. Як ми побачимо з наступного розділу, Бог винагороджує своїх служителів справжнім миром, духовним процвітанням та християнською єдністю.

1, 2. а) Які важливі питання постали перед керівним органом I сторіччя? б) Що допомогло братам у прийнятті правильного рішення?

У КІМНАТІ запала напружена тиша. Апостоли і старійшини поглядали один на одного, розуміючи, що настав вирішальний момент. Разом з питанням про обрізання постали інші питання. Наприклад, чи повинні християни дотримуватись Мойсеєвого закону? Чи потрібно робити різницю між християнами з юдеїв і християнами з язичників?

² Брати розглянули багато різних доводів. Вони взяли до уваги Боже пророче слово, а також переконливі свідчення очевидців про те, як Єгова благословляв їхню працю. Сказано вже чимало, і надійшов час приймати рішення. Дух Єгови дає чітке керівництво. Чи брати його послухаються?

3. Чому нам корисно розглянути розповідь з 15-го розділу книги Дії?

³ Для цього їм була потрібна міцна віра та мужність. Релігійні провідники юдеїв могли ще більше зненавидіти християн. До того ж деякі християни були ревними поборниками Мойсеєвого закону і твердо стояли на своєму. Що ж зробить керівний орган? З цього розділу ми побачимо, що апостоли і старійшини залишили приклад, який сьогодні наслідує Керівний орган Свідків Єгови. Їхній приклад повинні наслідувати всі християни, коли їм доводиться приймати рішення у складних ситуаціях.

«Згідно з тим, що записано у Пророках» (Дії 15:13—21)

4, 5. Як учень Яків використав в обговоренні пророцтво?

⁴ Почав говорити учень Яків, брат Ісуса по матері, який, очевидно, головував на цій зустрічіa. Він висловив спільну думку, до якої, мабуть, перед цим дійшли члени керівного органу. Яків сказав: «Симеон докладно розповів, як Бог уперше звернув увагу на інші народи, щоб вибрати з них народ для свого імені. І це сталося згідно з тим, що записано у Пророках» (Дії 15:14, 15).

⁵ Розповіді Симеона, тобто Симона Петра, та свідчення Варнави й Павла, напевно, нагадали Якову слова з Писань, які проливали світло на обговорюване питання (Ів. 14:26). Після фрази: «Згідно з тим, що записано у Пророках» — Яків навів слова з Амоса 9:11, 12. Книга Амоса входила в ту частину Єврейських Писань, яку переважно називали «Пророки» (Матв. 22:40; Дії 15:16—18). Читаючи цей уривок, ти помітиш, що слова, наведені Яковом, дещо відрізняються від тих, що містяться в книзі Амоса в сучасній Біблії. Імовірно, Яків цитував Амоса з Септуагінти, грецького перекладу Єврейських Писань.

6. Як в обговоренні допоміг розгляд Писань?

⁶ Через пророка Амоса Єгова передрік час, коли він відновить «Давидів дім», тобто дасть царську владу нащадку Давида і встановить Месіанське Царство (Єзек. 21:26, 27). Чи Єгова для виконання своїх намірів знову обере тільки єврейський народ? Ні. У пророцтві говориться, що «люди з усіх народів» будуть об’єднані і стануть «тими, хто називатиметься моїм [Божим] іменем». Пригадай, що, як засвідчив Петро, Бог «не зробив різниці між нами і ними, але очистив вірою їхні серця» (Дії 15:9). Тобто Божа воля полягала в тому, щоб як євреї, так і язичники стали спадкоємцями Царства (Рим. 8:17; Еф. 2:17—19). Жодне натхнене пророцтво не вказувало на те, що християни з язичників повинні обрізатися або стати прозелітами.

7, 8. а) Що запропонував Яків? б) Як слід розуміти слова Якова: «Моє рішення»?

⁷ На основі доводів з Писань і переконливих свідчень Яків зробив таку пропозицію: «Отже, моє рішення таке: не треба завдавати клопотів людям з інших народів, які навертаються до Бога. Думаю, їм достатньо написати, щоб вони стримувалися від того, що забруднене ідолами, від статевої розпусти, від м’яса задушених тварин і від крові. Бо з давніх часів по всіх містах є люди, які проповідують Мойсея, адже щосуботи його писання читаються уголос по синагогах» (Дії 15:19—21).

⁸ Чому Яків сказав: «Моє рішення»? Як уже згадувалось, він, очевидно, головував на зустрічі. Може, він хизувався своєю владою над братами і самостійно вирішив, що треба зробити? Зовсім ні. Грецький вислів, перекладений як «моє рішення» може також означати «моя думка» або «на мій погляд». Тож Яків не приймав рішення від імені всіх, а виносив на розгляд братів свою пропозицію, що ґрунтувалась на почутих свідченнях і доказах з Писань.

9. Чому пропозиція Якова була слушною?

⁹ Чи пропозиція Якова була слушною? Звісно, що так, адже апостоли і старійшини прийняли її. З одного боку, запропоноване рішення «не завдава[ло] клопотів» християнам з язичників, адже не змушувало їх дотримуватись вимог Мойсеєвого закону (Дії 15:19). З іншого боку, воно не ранило почуття християн з юдеїв, які колись щосуботи слухали, як «писання [Мойсея] читаються уголос по синагогах»b (Дії 15:21). Крім того, воно допомогло зміцнити узи між християнами з євреїв і християнами з язичників. Але найголовніше — це те, що пропозиція Якова узгоджувалась з наміром Бога Єгови і тому, очевидно, подобалась йому. Як же добре вирішили питання, яке могло спричинити розкол і завдати шкоди Божому народу! Це чудовий приклад для християн.

10. Як Керівний орган у наші дні наслідує приклад, залишений керівним органом I століття?

¹⁰ Як говорилося в попередньому розділі, Керівний орган Свідків Єгови сьогодні, як і керівний орган I століття, в усіх питаннях звертається за порадою до Єгови, Володаря всесвіту, і до Ісуса Христа, Голови зборуc (1 Кор. 11:3). Як це відбувається? Альберт Шредер, який був членом Керівного органу з 1974 року і закінчив свій земний шлях у березні 2006 року, написав: «Зустрічі Керівного органу проводяться щосереди. Вони починаються з молитви, в якій ми звертаємось до Єгови з проханням про керівництво його духу. Ми докладаємо всіх зусиль для того, щоб кожна справа і кожне питання вирішувались згідно з Божим Словом, Біблією». Мілтон Геншель, який довгі роки був членом Керівного органу і закінчив земний шлях у березні 2003 року, поставив випускникам 101-го класу біблійної школи «Ґілеад» питання: «Чи є на землі інша організація, керівний орган якої перед прийняттям важливих рішень теж звертається до Божого Слова, Біблії?» Відповідь очевидна.

«Пошлють... вибраних чоловіків» (Дії 15:22—29)

11. Як керівний орган повідомив збори про своє рішення?

¹¹ Керівний орган в Єрусалимі одностайно прийняв рішення стосовно обрізання. Однак треба було повідомити про це рішення всі збори і зробити це так, щоб брати все добре зрозуміли і підбадьорились. Як же це зробити? Ось що розповідає Біблія: «Апостоли і старійшини, а також увесь збір вирішили, що разом з Павлом і Варнавою пошлють до Антіохії вибраних чоловіків; і вони відіслали Юду, званого Варсаввою, та Силу, які брали провід серед братів». Крім того, було написано листа, який передали з цими чоловіками. Його мали прочитати в усіх зборах Антіохії, Сирії та Кілікії (Дії 15:22—26).

12, 13. Чому було добре, що керівний орган а) послав Юду та Силу? б) написав листа усім зборам?

¹² Оскільки Юда і Сила «брали провід серед братів», вони цілком підходили на роль представників керівного органу. Четверо чоловіків, яких висилали апостоли і старійшини, мали пояснити братам, що рішення, котре вони передавали,— це не просто відповідь на запитання, а вказівка керівного органу. Прихід «вибраних чоловіків» мав позитивно вплинути на взаємини єрусалимських християн з юдеїв та християн з язичників. Рішення послати цих чоловіків було дуже продуманим і свідчило про любов до братів. Воно, безумовно, посприяло миру і злагоді серед служителів Єгови.

¹³ У листі брати не лише дали чіткі вказівки щодо обрізання. Вони також написали, що́ мають робити християни з язичників, аби отримати схвалення Єгови і його благословення. У головній частині листа говорилося: «Святий дух і ми самі вважаємо доречним не накладати на вас додаткових тягарів, крім того, що необхідне: стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від статевої розпусти. Якщо ви старанно оберігатимете себе від цього, то буде вам добре вестися. Бувайте здорові!» (Дії 15:28, 29).

14. Завдяки чому народ Єгови зберігає єдність у поділеному світі?

¹⁴ Сьогодні по всій землі налічується більш ніж 8 мільйонів Свідків Єгови, які належать до понад 100 тисяч зборів. Їх об’єднують релігійні вчення і спільна діяльність. Як їм вдається зберігати таку єдність у світі, в якому так багато незгод і суперечностей? Вони підкоряються чіткому керівництву Ісуса Христа, Голови збору, яке він здійснює через «вірного і розсудливого раба», тобто через Керівний орган (Матв. 24:45—47). Свідки Єгови у всьому світі з готовністю виконують вказівки Керівного органу.

«Всі дуже підбадьорились і зраділи» (Дії 15:30—35)

15, 16. Як брати поставились до рішення щодо обрізання і завдяки чому справа завершилась успішно?

¹⁵ Далі в книзі Дії розповідається про те, що, прибувши в Антіохію, посланці з Єрусалима «зібрали всю громаду учнів і віддали їм листа». Як брати поставились до листа від керівного органу? «Прочитавши його, всі дуже підбадьорились і зраділи» (Дії 15:30, 31). Крім того, Юда і Сила «підбадьорили братів багатьма промовами та зміцнили їх». Юду і Силу, як і Варнаву, Павла та інших, названо пророками, тому що так називали людей, які звіщали чи передавали Божу волю (Дії 13:1; 15:32; Вих. 7:1, 2).

¹⁶ Без сумніву, Єгова благословив вирішення справи. Успіху було досягнуто завдяки тому, що під керівництвом святого духу апостоли і старійшини вчасно дали чітку вказівку на основі Божого Слова. До того ж керівний орган написав до зборів лист і передав його через своїх представників. Це було свідченням любові і турботи про всіх братів і сестер.

17. Який взірець наслідують районні наглядачі?

¹⁷ Наслідуючи цей приклад, сьогодні Керівний орган Свідків Єгови дає братам у всьому світі вчасні вказівки. Прийнявши те чи інше рішення, Керівний орган передає його зборам у чіткій та зрозумілій формі, наприклад, через районних наглядачів. Ці саможертовні брати відвідують збори, дають вказівки і підбадьорюють християн. Подібно до Павла й Варнави, вони багато часу присвячують служінню, «навчаючи та проголошуючи разом з багатьма іншими добру новину про слово Єгови» (Дії 15:35). І, так само як Юда і Сила, вони підбадьорюють братів багатьма промовами та зміцняють їх.

18. За якої умови Єгова благословляє свій народ?

¹⁸ Попри те що у світі постійно спалахують нові конфлікти, у зборах Свідків Єгови панують мир і злагода. Цікаво, що пізніше учень Яків написав такі слова: «Мудрість, що згори, передусім чиста, потім мирна, поміркована, готова слухатися... Крім того, плід праведності сіється за мирних умов для тих, хто творить мир» (Як. 3:17, 18). Невідомо, чи Яків мав на увазі зустріч в Єрусалимі. Однак події, описані в 15-му розділі книги Дії, свідчать про те, що Єгова благословляє тільки тих, хто підтримує єдність і мир.

19, 20. а) Що свідчило про мир і єдність в антіохійському зборі? б) На чому зосередились Павло та Варнава?

¹⁹ В антіохійському зборі запанували мир і злагода. Місцеві брати не сперечалися з братами з Єрусалима. Вони були дуже вдячні Юді та Силі, і це видно з того, що лише «через якийсь час брати відпустили їх з миром до тих, хто їх послав», тобто назад в Єрусалимd (Дії 15:33). Мабуть, братам в Єрусалимі також було приємно почути розповідь Юди і Сили про те, як їх прийняли в Антіохії. Завдяки незаслуженій доброті Єгови вони успішно виконали своє завдання.

²⁰ Павло й Варнава, які залишились в Антіохії, тепер могли зосередитись на тому, щоб брати провід у проповідуванні доброї новини. Їх наслідують районні наглядачі, коли приїжджають у збори (Дії 13:2, 3). Це велике благословення від Єгови! А які ще доручення мали Павло та Варнава і як Єгова їх благословляв? Про це ми дізнаємось з наступного розділу.

1—3. а) Кого Павло взяв у подорож і що ми про нього знаємо? б) Про що ми дізна́ємось з цього розділу?

ПРОСТУЮЧИ нерівною дорогою, апостол Павло уважно дивиться на свого товариша, що йде поряд. Цього енергійного юнака звати Тимофій. Йому приблизно 20 років. З кожним кроком він віддаляється від рідної домівки. Далеко позаду залишились Іконія та Лістра. Що чекає Павла і Тимофія? Для Павла це вже друга місіонерська подорож. Тож він знає, що їм доведеться пережити багато труднощів. Як з ними впорається Тимофій?

² Павло впевнений у Тимофієві, мабуть, більше, ніж той сам у собі. Нещодавні події показали Павлові, що в місіонерських подорожах йому потрібен надійний товариш. Павло розуміє, що для того, аби зміцняти збори, роз’їзні служителі повинні бути рішучими, стійкими і мати єдність у поглядах. Чому? До такого висновку Павло дійшов після суперечки з Варнавою.

³ Читаючи цей розділ, ми довідаємось, як залагоджувати непорозуміння і чому Павло взяв у подорож саме Тимофія. Крім того, ми розглянемо, в чому полягає роль роз’їзних наглядачів сьогодні.

«Повертаймося і відвідаймо братів» (Дії 15:36)

4. Що Павло планував зробити під час другої місіонерської подорожі?

⁴ З попереднього розділу ми дізнались, як Павло, Варнава, Юда та Сила підбадьорили збір в Антіохії, повідомивши рішення керівного органу щодо обрізання. Через деякий час Павло сказав Варнаві: «Повертаймося і відвідаймо братів у кожному місті, де ми звіщали слово Єгови, і подивімося, як у них справи» (Дії 15:36). Він думав не про те, щоб просто погостювати в новонавернених братів. Про мету другої місіонерської подорожі Павла можна дізнатися з книги Дії. По-перше, він планував передати братам постанови від керівного органу (Дії 16:4). По-друге, як роз’їзний наглядач, Павло хотів підбадьорити братів і сестер, допомагаючи їм зміцняти свою віру (Рим. 1:11, 12). Як сучасна організація Свідків Єгови наслідує приклад, залишений апостолами?

5. Як у наші дні Керівний орган передає вказівки зборам і підбадьорює їх?

⁵ У наші дні Христос керує своїм збором через Керівний орган Свідків Єгови. Члени Керівного органу — помазані святим духом вірні чоловіки — передають вказівки зборам і підбадьорюють братів та сестер по всьому світі через листи, друковані та електронні публікації, зібрання тощо. Керівний орган намагається підтримувати якнайтісніший зв’язок з кожним збором. У цьому йому допомагають роз’їзні наглядачі. Тисячі старійшин призначені безпосередньо Керівним органом для служіння районними наглядачами.

6, 7. Яку працю виконують районні наглядачі?

⁶ Під час візитів у збори районні наглядачі приділяють вісникам особисту увагу і підбадьорюють їх думками з Біблії. Вони наслідують приклад перших християн, зокрема апостола Павла, який закликав іншого наглядача: «Проповідуй слово, роби це невідкладно як у сприятливий, так і у важкий час, докоряй, напучуй, настійно заохочуй і при цьому повною мірою виявляй терпеливість та послуговуйся мистецтвом навчати... Займайся працею проповідника доброї новини» (2 Тим. 4:2, 5).

⁷ Слухаючись цього заклику, районні наглядачі (якщо вони одружені, то і їхні дружини) разом з місцевими вісниками беруть участь у різних видах служіння. Вони є ревними проповідниками та вмілими вчителями, і це зміцняє збори (Рим. 12:11; 2 Тим. 2:15). Районних наглядачів цінують передусім за їхню любов і саможертовність. Вони подорожують за будь-якої погоди і не зупиняються перед небезпеками, які трапляються на їхньому шляху (Філ. 2:3, 4). Виголошуючи біблійні промови, районні наглядачі підбадьорюють, навчають і наставляють збори. Вісникам варто роздумувати над тим, яких добрих результатів ці брати досягають своєю поведінкою, і наслідувати їхню віру (Євр. 13:7).

«Спалахнула гостра суперечка» (Дії 15:37—41)

8. Як Варнава відгукнувся на пропозицію Павла?

⁸ Варнава охоче прийняв пропозицію Павла, який сказав: «Відвідаймо братів» (Дії 15:36). Вони вже подорожували вдвох і були добре обізнані з місцевістю та знали тамтешніх мешканців (Дії 13:2—14:28). Тож здавалося, що в цю подорож їм справді варто вирушити разом. Але несподіваний поворот подій розладнав цей задум. У Дії 15:37 говориться: «Варнава вирішив узяти з собою Івана, званого Марком». Варнава не просто запропонував взяти Івана Марка. Він «вирішив» взяти в місіонерську подорож свого двоюрідного брата.

9. Чому Павло не погодився з Варнавою?

⁹ Павло не погоджувався. Чому? У Біблії сказано: «Павло вважав, що його не варто брати, адже він залишив їх у Памфілії і не пішов з ними виконувати працю» (Дії 15:38). Марко супроводжував Павла і Варнаву під час їхньої першої місіонерської подорожі, але пробув з ними недовго (Дії 12:25; 13:13). На початку подорожі, коли вони були в Памфілії, Марко покинув їх і подався додому в Єрусалим. У Біблії не говориться, чому він так зробив, але апостол Павло, очевидно, вважав вчинок Марка легковажним. Павло сумнівався в надійності Марка.

10. До чого призвела незгода між Павлом і Варнавою?

¹⁰ Варнава все-таки наполягав на тому, щоб взяти Марка. Павло не поступався. «Тоді між ними спалахнула гостра суперечка, і вони розсталися»,— говориться в Дії 15:39. Варнава з Марком відплив на рідний Кіпр, а Павло продовжив свою подорож. У Біблії читаємо: «Павло, вибравши Силу, вирушив у дорогу, після того як брати ввірили його незаслуженій доброті Єгови» (Дії 15:40). Павло з Силою «пішов через Сирію та Кілікію, підкріпляючи збори» (Дії 15:41).

11. Які риси необхідні, щоб швидко залагоджувати непорозуміння?

¹¹ Ця історія може нагадати нам про власну недосконалість. Павло і Варнава мали особливі доручення від керівного органу. Павло, ймовірно, став членом керівного органу. І хоч у тій ситуації Павло та Варнава піддалися грішним схильностям, вони не допустили, щоб між ними виросла стіна відчуження. Попри недосконалість ці брати були смиренними і мали розум Христів. Звичайно, потім вони виявили братерську любов і готовність прощати (Еф. 4:1—3). Згодом Павло тісно співпрацював з Марком у служінніa (Кол. 4:10).

12. У чому наглядачі мають наслідувати Павла і Варнаву?

¹² Суперечка, яка спалахнула між Павлом і Варнавою, не є показником того, якими насправді були ці чоловіки. Всі знали, що Варнава лагідний і щедрий. Цікаво, що його називали не Йосипом (як його звали насправді), а Варнавою, що значить «син потіхи» (Дії 4:36). Павло теж ставився до інших з ніжністю і добротою (1 Фес. 2:7, 8). Наслідуючи Павла і Варнаву, всі християнські наглядачі, в тому числі районні наглядачі, повинні завжди виявляти смирення і лагідно поводитись зі старійшинами та іншими братами і сестрами (1 Пет. 5:2, 3).

«Про Тимофія добре відгукувались» (Дії 16:1—3)

13, 14. а) Хто такий Тимофій і коли Павло, очевидно, познайомився з ним? б) Чому Павло звернув на Тимофія особливу увагу? в) Яке завдання отримав Тимофій?

¹³ Під час другої місіонерської подорожі Павло побував у римській провінції Галатія, де вже існувало кілька зборів. Він пішов у Дервію, а потім у Лістру. Далі в книзі Дії розповідається: «Там жив один учень, на ім’я Тимофій; його мати була віруюча єврейка, а батько був грек»b (Дії 16:1).

¹⁴ Очевидно, Павло познайомився з Тимофієм і його рідними ще тоді, коли вперше побував у Галатії приблизно 47 року н. е. Пройшло два-три роки, і тепер Павло звернув особливу увагу на юного Тимофія, про якого «добре відгукувались брати». Він мав хорошу репутацію серед братів не тільки в Лістрі, але й в інших містах. У книзі Дії говориться, що про нього добре відгукувались в Іконії, що за 30 кілометрів від Лістри (Дії 16:2). Під керівництвом святого духу старійшини поклали на юного Тимофія велику відповідальність — допомагати Павлу і Силі в роз’їзному служінні (Дії 16:3).

15, 16. Завдяки чому Тимофій здобув хорошу репутацію?

¹⁵ Завдяки чому Тимофій здобув добру репутацію ще в юному віці? Може, завдяки своїм здібностям, знанням або зовнішності? Справді, все це справляє на людей враження. Одного разу навіть пророк Самуїл склав думку про чоловіка під враженням від його зовнішності. Проте Єгова нагадав пророку: «Бог дивиться не так, як людина: людина дивиться на те, що бачать очі, а Єгова дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Тимофій завоював повагу християн саме завдяки своїм внутрішнім рисам.

¹⁶ Через багато років апостол Павло написав про деякі християнські риси Тимофія. Павло згадав його доброту, саможертовність, любов і старанність у виконанні теократичних доручень (Філ. 2:20—22). Крім того, Тимофій був відомий своєю «нелицемірною вірою» (2 Тим. 1:5).

17. Як юні християни наслідують Тимофія?

¹⁷ У наш час багато юних християн наслідує Тимофія, розвиваючи в собі риси, приємні Богові. Таким чином вони ще в юному віці здобувають прихильність Єгови і добре ім’я серед його служителів (Присл. 22:1; 1 Тим. 4:15). Вони не ведуть подвійного життя і цим доводять свою нелицемірну віру (Пс. 26:4). Юні християни, як і Тимофій, виконують у зборі чимало роботи. Брати і сестри дуже радіють, коли вони стають вісниками доброї новини, потім присвячуються Єгові та охрещуються.

«Збори зміцнювались у вірі» (Дії 16:4, 5)

18. а) Які доручення мали Павло і Тимофій у роз’їзному служінні? б) Які благословення мали збори?

¹⁸ Павло і Тимофій служили разом упродовж багатьох років. Як роз’їзні служителі, вони виконували різні доручення керівного органу. У Біблії говориться: «Подорожуючи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися» (Дії 16:4). Очевидно, брати і сестри старанно виконували вказівки апостолів та старійшин з Єрусалима. Завдяки цьому «збори зміцнювались у вірі та збільшувалися день за днем» (Дії 16:5).

19, 20. Чому нам слід підкорятися «тим, хто бере провід серед [нас]»?

¹⁹ Свідки Єгови, слухаючись «тих, хто бере провід серед [них]», мають багато благословень (Євр. 13:17). Оскільки сцена цього світу змінюється, нам слід охоче підкорятися вказівкам «вірного і розсудливого раба» (Матв. 24:45; 1 Кор. 7:29—31). Це вбереже нас від духовної катастрофи і допоможе залишатись незаплямованими світом (Як. 1:27).

²⁰ Звичайно, християнські наглядачі, в тому числі члени Керівного органу, недосконалі, так само як були недосконалими Павло, Варнава, Марко та інші помазані старійшини I століття (Рим. 5:12; Як. 3:2). Однак Керівному органу можна довіряти, оскільки він діє згідно з Божим Словом і тримається взірця, залишеного апостолами (2 Тим. 1:13, 14). Це допомагає зборам зміцнюватися у вірі.

1—3. а) Яку вказівку Павло і його товариші отримали через святий дух? б) Які події ми розглянемо?

З МАКЕДОНСЬКОГО міста Філіппи кілька жінок іде до річки Гангітіс. За своїм звичаєм вони сідають на березі, щоб молитися до Бога Ізраїля. Єгова бачить це (2 Хр. 16:9; Пс. 65:2).

² А за більш ніж 800 кілометрів на схід, у місті Лістра, що на півдні Галатії, троє чоловіків вирушають у подорож. Через декілька днів вони дійдуть до мощеної дороги, яка веде на захід у найбільш густозаселені області Азії. Це Павло, Сила і Тимофій. Вони планують піти до Ефеса та інших міст, в яких тисячі людей ще не чули про Христа. Однак святий дух якимось чином їх зупиняє. Їм не можна йти проповідувати в Азію. За допомогою Божого духу Ісус направляє Павла і його товаришів через Малу Азію та Егейське море до берегів невеличкої річки Гангітіс.

³ Ми можемо почерпнути багато корисного з розповіді про те, як Ісус вів Павла з товаришами до Македонії. Тож розгляньмо деякі події, що відбулися під час другої місіонерської подорожі Павла, яка почалась приблизно 49 року н. е.

«Бог покликав нас» (Дії 16:6—15)

4, 5. а) Чому Павло з товаришами не зміг потрапити до Віфінії? б) Що вирішили брати і як події розвивалися далі?

⁴ Після того як святий дух заборонив Павлу і його товаришам проповідувати в Азії, вони попрямували на північ до Віфінії. Щоб дістатись цієї провінції, їм, напевно, треба було багато днів іти ґрунтовими дорогами через рідконаселені регіони Фригії та Галатії. Однак коли вони наблизились до Віфінії, Ісус через святий дух знову зупинив їх (Дії 16:6, 7). Це вкрай спантеличило братів. Вони знали, що проповідувати, як проповідувати, але не могли зрозуміти, де проповідувати. Вони, так би мовити, стукали у двері, що вели до Азії, але марно. Потім спробували потрапити до Віфінії — і теж безуспішно. Але Павло не опускав рук. Він і його товариші прийняли рішення, яке здавалось нелогічним. Вони повернули на захід і, минаючи місто за містом, пройшли понад 500 кілометрів до Троади, з якої можна було потрапити в Македонію (Дії 16:8). Там перед ними нарешті широко відчинилися двері до діяльності.

⁵ У Троаді до них приєднався Лукаa. Він написав: «Уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стоїть і просить його: “Прийди до Македонії та допоможи нам”. Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирушили до Македонії, оскільки дійшли висновку, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину» (Дії 16:9, 10). Нарешті Павло зрозумів, де проповідувати. Він, мабуть, дуже зрадів, що не зупинився на півдорозі. Тож Павло з товаришами, тепер ще й з Лукою, вирушив до Македонії.

6, 7. а) Чого ми можемо навчитися з розгляду подій, що сталися під час подорожі Павла? б) Чому варто бути такими наполегливими, як Павло?

⁶ Чого ми можемо навчитися з цієї розповіді? Зверни увагу: Ісус через Божий дух втрутився в хід подій лише після того, як Павло вирушив до Азії, і лише тоді, коли він наблизився до Віфінії. Ісус сказав Павлу йти до Македонії лише після того, як він прийшов у Троаду. Як Голова збору, Ісус керує своїми учнями і в наш час (Кол. 1:18). Скажімо, ми розмірковуємо, чи не почати піонерське служіння або чи не переїхати в місцевість, де мало вісників Царства. Ісус через Божий дух буде керувати нами тільки після того, як ми зробимо якісь кроки на шляху до досягнення своєї мети. Водій, наприклад, може повертати вліво чи вправо тільки тоді, коли автомобіль вже їде. Так само Ісус керує нами тільки тоді, коли ми «рухаємось», тобто докладаємо зусиль, щоб розширити своє служіння.

⁷ Що робити, коли наші старання не приносять бажаного результату, коли ми не бачимо керівництва Божого духу? Опустити руки? У жодному разі. Пригадай: Павло не відразу досягнув своєї мети, але він не зупинявся. Якщо ми будемо наполегливо шукати «широкі двері, а з ними й доступ до діяльності», наші зусилля будуть винагороджені (1 Кор. 16:9).

8. а) Що нам відомо про місто Філіппи? б) Що відбулося завдяки тому, що Павло проповідував на «місці молитви»?

⁸ Прибувши в Македонію, Павло з товаришами вирушив до міста Філіппи, мешканці якого пишалися своїм римським громадянством. Колишні воїни римської армії, які жили в цій колонії, перетворили Філіппи на маленький Рим. За містом, біля невеликої річки, місіонери знайшли «місце молитви»b. В суботу вони пішли туди і побачили кілька жінок, які зібралися, щоб поклонятися Богові. Учні заговорили з ними. Їх слухала жінка на ім’я Лідія, і «Єгова відкрив її серце». Лідію настільки зворушило почуте, що вона та її домашні охрестилися. Після цього вона змусила Павла і його товаришів пожити в неїc (Дії 16:13—15).

9. Як деякі брати і сестри наслідують приклад Павла і які благословення вони отримують?

⁹ Уяви, як зраділи брати, коли Лідія охрестилась! Павло, мабуть, був дуже задоволений, що прийняв запрошення прийти до Македонії. Через нього і його товаришів Єгова відповів на молитви богобоязливих жінок. У наш час чимало братів і сестер різного віку, одружених і неодружених, переїжджають у місцевості, де мало Свідків. Звичайно, іноді їм доводиться нелегко. Але все це — ніщо в порівнянні з радістю, яку вони відчувають, коли знаходять таких людей, як Лідія. Чи не міг би і ти щось змінити у своєму житті, аби «прийти» в територію, де існує велика потреба у вісниках Царства? Єгова щедро благословить тебе. Наприклад, брат на ім’я Аарон у 20-річному віці переїхав в одну центральноамериканську країну. Він виразив почуття багатьох братів і сестер такими словами: «Служіння в іншій країні допомогло мені вирости духовно і наблизитись до Єгови. Проповідувати тут — справжнє задоволення. Я проводжу вісім біблійних вивчень!»

«Проти них повстав натовп» (Дії 16:16—24)

10. Як Сатана і демони спробували перешкодити Павлу і його товаришам?

¹⁰ Сатана, безперечно, лютував через те, що в місті, де він і його демони мали необмежену владу, люди приймали добру новину. Тож зовсім не дивно, що демони спричинили різкий поворот подій. Павло з товаришами і далі приходив до місця молитви, але за ними почала ходити опанована демоном служниця, яка передрікала майбутнє і приносила своїм господарям великий прибуток. Вона викрикувала вслід Павлу і його товаришам: «Ці люди — раби Всевишнього Бога! Вони звіщають вам дорогу спасіння!» Можливо, демон змушував дівчину вигукувати ці слова, щоб складалося враження, ніби її передречення і те, чого навчав Павло, походять з одного джерела. Так демон відвертав увагу людей від послідовників Христа. Але Павло вигнав демона, і дівчина замовкла (Дії 16:16—18).

11. Що відбулося після того, як Павло вигнав з дівчини демона?

¹¹ Господарі служниці дуже розгнівались, зрозумівши, що втратили джерело легкого прибутку. Вони потягли Павла та Силу на ринкову площу, щоб віддати їх під суд міським управителям — чиновникам, яких призначив Рим. Знаючи про упередженість і патріотизм суддів, господарі скаржились: «Ці чоловіки порушують спокій у нашому місті. Вони юдеї і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні дотримуватися». Такі слова ви́кликали миттєву реакцію. У Біблії сказано: «Проти них [Павла та Сили] повстав натовп [на ринковій площі], а міські управителі... наказали висікти їх різками». Після цього Павла і Силу ув’язнили. Тюремний наглядач вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки (Дії 16:19—24). Коли за наглядачем зачинилися двері, Павла та Силу огорнула така темрява, що вони навряд чи бачили один одного. Але їх бачив Єгова (Пс. 139:12).

12. а) Як послідовники Христа сприймали переслідування і чому? б) Яку тактику досі використовує Сатана і його слуги?

¹² Колись Ісус попередив своїх послідовників: «Будуть переслідувати й вас» (Ів. 15:20). Тож, прийшовши до Македонії, Павло і його товариші знали, з чим вони можуть зіткнутися. Коли почались випробування, вони розуміли, що страждають не тому, що Єгова їх не схвалює, а тому, що Сатана лютує. Слуги Сатани і досі використовують ту ж тактику, що й у Філіппах. Підступні противники зводять на нас наклепи в школі й на роботі, провокуючи переслідування. У деяких країнах релігійні противники висувають у суді проти нас звинувачення, суть яких зводиться до такого: «Свідки порушують спокій, навчаючи звичаїв, яких ми, прихильники “традиційної релігії”, не можемо прийняти». Нерідко наших братів і сестер б’ють і кидають до в’язниці. Але Єгова все бачить (1 Пет. 3:12).

«Відразу охрестилися» (Дії 16:25—34)

13. За яких обставин тюремний наглядач запитав: «Що мені робити, щоб отримати спасіння?»

¹³ Силі та Павлу потрібен був час, щоб прийти до тями після подій того дня. Однак приблизно опівночі вони вже трохи відійшли і навіть «молилися і вихваляли Бога піснями». Раптом в’язниця захиталась від землетрусу. Тюремний наглядач прокинувся, побачив відчинені двері і подумав, що в’язні повтікали. Знаючи, що його покарають за їхню втечу, наглядач «витягнув меч і вже збирався вбити себе». Але Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» Наляканий чоловік запитав: «Панове! Що мені робити, щоб отримати спасіння?» Звичайно, Павло і Сила не могли спасти його. Це міг зробити тільки Ісус. Тому вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і спасешся» (Дії 16:25—31).

14. а) Як Павло і Сила допомогли тюремному наглядачеві? б) Яку нагороду вони отримали за те, що не опустили рук?

¹⁴ Павло не сумнівався в щирості тюремного наглядача. Однак цей чоловік не поклонявся Єгові і не знав Писань, тому мав навчитись основних істин. Тож Павло і Сила не пожаліли часу і «розповіли [йому] слово Єгови». Навчаючи його, вони забули про біль від ударів. Тим часом тюремний наглядач помітив глибокі рани на їхніх спинах і обмив їх. Потім він і його домашні «відразу охрестилися». Для Павла і Сили це була справжня нагорода за те, що вони не впали у відчай через переслідування (Дії 16:32—34).

15. а) Як чимало Свідків наслідують приклад Павла і Сили? б) Чому слід робити повторні відвідини на своїй території для проповідування?

¹⁵ У наш час багато Свідків, яких ув’язнюють за віру, подібно до Павла і Сили, проповідують добру новину у в’язниці. Це приносить хороші результати. Наприклад, в одній країні, де наша діяльність була заборонена, 40 відсотків Свідків пізнали правду у в’язниці (Ісаї 54:17). Пригадай: тюремний наглядач попросив Павла і Силу про допомогу тільки після того, як стався землетрус. Так само сьогодні люди, які раніше не відгукувались на звістку про Царство, змінюють свою позицію, коли в їхньому житті стається, так би мовити, «землетрус» — якась надзвичайна подія. Проповідуючи на своїй території і роблячи повторні відвідини, ми показуємо, що готові їм допомогти.

«А тепер що, таємно виганяють?» (Дії 16:35—40)

16. Що сталося наступного дня після покарання Павла і Сили?

¹⁶ Наступного дня після покарання міські управителі наказали звільнити Павла і Силу. Але Павло сказав: «Нас, римлян, вони прилюдно без суду висікли і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? Ні, цього не буде! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». Дізнавшись, що Павло та Сила — римські громадяни, міські управителі налякалися, що порушили їхні праваd. Несподівано обвинувачі стали винними. Християн публічно побили, тепер міські управителі мали публічно вибачитись. Управителі стали вмовляти Павла і Силу покинути Філіппи. Брати так і зробили, але спочатку пішли підбадьорити нових учнів. Тільки після цього вони вирушили в дорогу.

17. Чого могли навчитися нові учні, спостерігаючи за Павлом і Силою?

¹⁷ Як римські громадяни, Павло і Сила мали можливість уникнути тілесного покарання (Дії 22:25, 26). Однак місцеві християни могли подумати, що вони користуються своїми правами, аби не страждати за Христа. Як це вплинуло б на віру тих, хто не мав римського громадянства? Адже закон не звільняв би їх від такого покарання. А втім, Павло і Сила не намагались уникнути бичування, і так показали новим учням, що послідовники Христа спроможні вистояти в переслідуваннях. Крім того, Павло і Сила змусили міських управителів публічно визнати незаконність своїх дій. Це могло стримувати їх від розправи над Павловими одновірцями і до деякої міри захищати християн у майбутньому.

18. а) Як християнські старійшини наслідують приклад Павла? б) Як ми захищаємо і законно утверджуємо добру новину?

¹⁸ Сьогодні старійшини в християнських зборах теж беруть на себе провід, подаючи приклад, гідний наслідування. Вони самі роблять те, чого сподіваються від своїх одновірців. Подібно до Павла, ми зважено підходимо до захисту своїх прав. Якщо потрібно, ми звертаємось до місцевих, верховних і навіть міжнародних судів, щоб захистити своє право на поклоніння. Наша мета полягає не в тому, щоб здійснювати соціальні реформи, а щоб «захищати і законно утверджувати добру новину», як про це писав Павло до збору у Філіппах приблизно через 10 років після свого ув’язнення в цьому місті (Філ. 1:7). Хоч би які рішення приймали судді, ми, так само як Павло і його товариші, сповнені рішучості «проголошувати... добру новину» (Дії 16:10).

1, 2. Хто подорожує з Філіпп до Фессалонік і про що, напевно, думають ці мандрівники?

ЧЕРЕЗ гористу місцевість пролягає зручна римська дорога, вимощена камінням. На ній дуже гамірно: крик віслюків і стукіт коліс зливається з голосами солдатів, торговців та ремісників. Троє подорожніх — Павло, Сила і Тимофій — ідуть цією дорогою з Філіпп до Фессалонік, які лежать на відстані понад 130 кілометрів одне від одного. Ця подорож нелегка, особливо для Павла і Сили. Адже в них ще не загоїлись рани від різок, якими їх висікли у Філіппах (Дії 16:22, 23).

² За приємною розмовою час у дорозі минав швидше. Ще свіжими були спогади про те, як тюремний наглядач і його домашні стали християнами. Цей випадок додав братам ще більшої рішучості в проповідуванні Божого слова. І все ж, наближаючись до прибережного міста Фессалонік, вони могли непокоїтись, як їх приймуть місцеві юдеї. Чи на них знову нападуть, а то й висічуть різками, як у Філіппах?

3. Чим цінний для нас приклад Павла?

³ Згодом Павло написав про свої переживання у листі до християн у Фессалоніках: «Як ви чули, спочатку ми зазнали страждань і знущання у Філіппах, але з допомогою нашого Бога набралися сміливості звіщати вам Божу добру новину, стикаючись з великою протидією» (1 Фес. 2:2). З цих слів можна зрозуміти, що Павло побоювався йти до Фессалонік, особливо після того, що сталось у Філіппах. Чи тобі знайомі почуття Павла? Чи тобі колись було страшно проповідувати добру новину? Павло вірив, що Єгова додасть йому сил і відваги. Те, чого ти навчишся з прикладу Павла, допоможе тобі наслідувати його (1 Кор. 4:16).

Павло «вів з присутніми розмови, наводячи докази з Писань» (Дії 17:1—3)

4. Чому можна припустити, що Павло пробув у Фессалоніках довше, ніж три тижні?

⁴ З книги Дії ми довідуємось, що у Фессалоніках Павло проповідував у синагозі три суботи. Чи це означає, що він провів у цьому місті лише три тижні? Необов’язково. Передусім невідомо, чи Павло пішов у синагогу відразу після прибуття у Фессалоніки. З листів Павла також видно, що він і його товариші працювали в цьому місті, щоб заробляти собі на життя (1 Фес. 2:9; 2 Фес. 3:7, 8). Крім того, під час перебування у Фессалоніках Павло двічі отримував допомогу від братів з Філіпп (Філ. 4:16). Отже, у Фессалоніках Павло, мабуть, пробув довше, ніж три тижні.

5. Який підхід до слухачів обрав Павло?

⁵ Набравшись мужності, Павло почав проповідувати в синагозі. За своїм звичаєм він «вів з присутніми розмови, наводячи докази з Писань. Він пояснював і доводив, посилаючись на Писання, що Христу необхідно було постраждати і воскреснути з мертвих, говорячи: “Христос — це Ісус, про якого я вам звіщаю”» (Дії 17:2, 3). Зверни увагу, що Павло не намагався впливати на емоції слухачів; він спонукував їх до роздумів. Він знав, що вони знайомі з Писаннями і поважають їх. Їм просто бракувало розуміння. Тому Павло вів розмови, пояснював і доводив з Писань, що Ісус з Назарета є обіцяним Месією, або Христом.

6. Як Ісус вів розмови на основі Писань і як це вплинуло на учнів?

⁶ Павло наслідував Ісуса, який навчав, спираючись на Писання. Наприклад, Ісус сказав своїм послідовникам, що, згідно з Писаннями, Син людський має зазнати страждань, померти і воскреснути (Матв. 16:21). Воскреснувши, Ісус з’являвся своїм учням, і це вже доводило правдивість його слів. Однак Ісус надав більше доказів. Про те, що він сказав деяким своїм учням, ми читаємо: «Почавши від Мойсея та всіх пророків, він пояснював їм те, що говорилося про нього в усіх Писаннях». Вислухавши Ісуса, учні вигукнули: «Хіба наші серця не палали, коли він дорогою розмовляв з нами та докладно пояснював Писання?» (Луки 24:13, 27, 32).

7. Чому, навчаючи людей, треба спиратися на Писання?

⁷ Боже Слово справляє могутній вплив (Євр. 4:12). Тому в наш час християни навчають людей з Божого Слова, так само як це робив Ісус, Павло та інші апостоли. Ми ведемо розмови, пояснюючи Біблію, і доводимо правдивість своїх слів, зачитуючи співрозмовникам біблійні вірші. Ми говоримо не від себе. Часто послуговуючись Біблією, ми показуємо людям, що несемо не свої ідеї, а правду від Бога. Звістка, яку ми проповідуємо, ґрунтується на Божому Слові. Вона цілком достовірна. Коли ми самі твердо в цьому переконані, це додає нам такої ж відваги, яка була в Павла.

«Декотрі з них повірили» (Дії 17:4—9)

8—10. а) Як відгукнулися на добру новину мешканці Фессалонік? б) Чому деякі юдеї заздрили Павлу? в) Що зробили розгнівані юдеї?

⁸ Павло вже переконався в правдивості Ісусових слів: «Раб не більший від свого господаря. Якщо переслідували мене, будуть переслідувати й вас. Якщо дотримувались моїх слів, будуть дотримуватись і ваших» (Ів. 15:20). Реакція людей у Фессалоніках була саме такою — одні дотримувались слова, а інші чинили опір. Про тих, хто відгукнувся позитивно, Лука написав: «Декотрі з них [юдеїв] повірили [стали християнами] і приєдналися до Павла та Сили; те саме зробили дуже багато греків, які поклонялися Богу, і чимало видатних жінок» (Дії 17:4). Безумовно, нові учні раділи, що здобули правдиве розуміння Писань.

⁹ Однак дехто розгнівався на Павла. Деякі юдеї у Фессалоніках заздрили йому через те, що він прихилив на свою сторону «багато греків». Юдеї навчали язичників Єврейських Писань, щоб зробити їх прозелітами, і вважали, що ті греки вже належать їм. І ось Павло робить їх своїми учнями просто в синагозі! Це страшенно розлютило юдеїв.

¹⁰ Лука розповідає, що було далі: «Юдеї ж, охоплені ревнощами, взяли кількох лихих людей, які без діла тинялися по ринковій площі, зібрали натовп та зчинили в місті галас. Вони напали на дім Ясона і шукали Павла й Силу, щоб вивести їх до юрби. Але, не знайшовши їх, вони витягли Ясона й деяких братів до начальників міста і почали вигукувати: “Ці люди збаламутили всю населену землю, а тепер прийшли ще й сюди, і Ясон їх гостинно прийняв. Усі вони бунтують проти постанов цезаря і кажуть, що є інший цар — Ісус”» (Дії 17:5—7). Що ж буде з Павлом та його товаришами?

11. У чому звинувачували Павла та його товаришів і які постанови мали на увазі юдеї? (Дивись примітку.)

¹¹ Розлючений натовп страшний; він суне, наче розбурхана ріка, що вийшла з берегів. Юдеї використали його як зброю проти Павла і Сили. Здійнявши бучу, вони намагалися переконати начальників міста, що Павло і Сила — небезпечні злочинці. Павла з товаришами звинувачували в тому, що вони «збаламутили всю населену землю», хоча вони не спричиняли жодних заворушень у Фессалоніках. Друге звинувачення було набагато серйознішим. Юдеї стверджували, що місіонери проголошували Ісуса царем, а отже, порушували постанови імператораa.

12. Що вказує на те, що звинувачення, висунуті християнам у Фессалоніках, могли мати для них серйозні наслідки?

¹² Подібне звинувачення колись висунули Ісусу. Його вороги сказали Пилату: «Ми виявили, що цей чоловік баламутить наш народ... і говорить, що є Христом, царем» (Луки 23:2). Очевидно, Пилат побоювався, що імператор вважатиме його зрадником, і тому засудив Ісуса до страти. Звинувачення проти християн у Фессалоніках справді були дуже серйозними. Як говориться в одній книжці, їм загрожувала величезна небезпека, адже в ті часи людину могли стратити лише за те, що її підозрювали в зраді імператора. Чи вдався юдеям їхній підступний задум?

13, 14. а) Чому напад юрби не зупинив проповідування? б) Як Павло прислухався до поради Христа бути обережним і як нам наслідувати його приклад?

¹³ Напад юрби не зупинив проповідування у Фессалоніках. Чому? Павла і Силу так і не знайшли. Крім того, начальники міста, мабуть, не повірили обвинуваченням. Взявши «відповідну заставу», вони відпустили Ясона та інших братів (Дії 17:8, 9). Павло ж, пам’ятаючи пораду Ісуса бути обережними, як змії, і невинними, як голуби, уникнув небезпеки, щоб продовжувати проповідування деінде (Матв. 10:16). Павло був мужнім, але не безрозсудним. Як нам наслідувати його приклад?

¹⁴ У наш час представники духівництва часто підбурюють натовпи людей проти Свідків Єгови. Висуваючи звинувачення в заколоті і державній зраді, вони спонукують урядовців діяти проти Свідків. Цими противниками, як і юдеями в I столітті, керує заздрість і ревнощі. Але правдиві християни без потреби не наражають себе на небезпеку. Якщо можливо, ми уникаємо суперечок з розгніваними людьми. Ми повертаємось до них пізніше, коли можна буде спокійно порозмовляти.

«Верійці були шляхетніші» (Дії 17:10—15)

15. Як верійці відгукнулися на добру новину?

¹⁵ Заради безпеки брати послали Павла і Силу до Верії, що лежала приблизно за 65 кілометрів від Фессалонік. Прибувши туди, Павло пішов до синагоги і виступив перед присутніми. Вони його уважно слухали. Лука написав, що верійці «були шляхетніші від фессалонікійців, бо прийняли слово з величезним за́палом, щодня ретельно досліджуючи Писання, щоб переконатися, чи так є насправді» (Дії 17:10, 11). Чи ці слова якось принижують фессалонікійців, які прийняли правду? Зовсім ні. Згодом Павло написав їм: «Ми постійно дякуємо Богові, бо ви, почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людини, а як те, чим воно є насправді,— як слово Бога, що й діє у вас, віруючих» (1 Фес. 2:13). Чому ж Лука написав, що верійські юдеї шляхетніші?

16. Чому Лука назвав верійців шляхетними?

¹⁶ Мешканці Верії почули від Павла чимало нового, але не критикували його і водночас не погоджувались з ним бездумно. Спочатку вони все уважно вислухали. Потім звірили пояснення Павла з Писаннями. Більше того, верійці старанно вивчали Боже Слово не тільки по суботах, а щодня. І робили вони це з «величезним за́палом», ретельно досліджуючи Писання у світлі нового вчення. Вони були настільки смиренними, що з готовністю змінювались, адже «багато з них... стали віруючими» (Дії 17:12). Ось чому Лука назвав верійців шляхетними.

17. Чим корисний для нас приклад верійців і як нам наслідувати їх, навіть якщо ми вже давно охрестилися?

¹⁷ Верійці й подумати не могли, що в Божому Слові буде написано, як вони відгукнулись на добру новину. Вони подали нам чудовий приклад, адже зробили саме те, чого від них сподівався Павло, і те, що подобалось Богу Єгові. Ми теж заохочуємо людей робити те, що зробили верійці,— старанно вивчати Писання, щоб саме на них ґрунтувати свою віру. Чи потрібно з таким же запалом вивчати Боже Слово після хрещення? Безсумнівно! Нам слід вивчати Біблію навіть ще старанніше і відразу виконувати Божі настанови. Так ми дозволимо Єгові навчати нас і формувати згідно зі своєю волею (Ісаї 64:8). Завдяки цьому ми зможемо бути придатними у служінні нашому небесному Батькові, і він буде нами задоволений.

18, 19. а) Чому Павло пішов з Верії і як нам наслідувати його наполегливість? б) Кому Павло збирався проповідувати далі?

¹⁸ Павло не залишився у Верії надовго. Ми читаємо: «Коли ж юдеї із Фессалонік довідались, що Павло звіщає Боже слово у Верії, то прийшли і туди, щоб намовити й підбурити натовпи. Тому брати відразу відправили Павла до моря, тимчасом як Сила і Тимофій залишились у Верії. Ті, хто супроводжував Павла, довели його до Афін, а потім повернулися, отримавши від Павла наказ, щоб Сила і Тимофій якнайшвидше прийшли до нього» (Дії 17:13—15). Якими ж запеклими були вороги доброї новини! Їм було мало того, що вони вигнали Павла з Фессалонік; вони пішли до Верії і намагались зчинити там таке ж заворушення. Павло знав, що може проповідувати в іншому місці, і покинув Верію. Наслідуймо його приклад — сміливо проповідуймо попри намагання противників зупинити нашу працю.

¹⁹ Проповідуючи євреям у Фессалоніках і Верії, Павло переконався, наскільки важливо сміливо свідчити і вести розмови на основі Писань. Цього слід навчитися і нам. Як тепер Павло проповідуватиме язичникам в Афінах? Про це дізнаємось з наступного розділу.

1—3. а) Що роздратувало Павла в Афінах? б) Чого ми можемо навчитися з прикладу Павла?

ПАВЛО в Афінах — місті, в якому колись навчали такі світила грецької філософії, як Сократ, Платон і Аристотель. Афіняни надзвичайно релігійні, вони поклоняються багатьом богам. Скрізь, хоч куди кинь оком,— у храмах, на площах і на вулицях,— Павло бачить ідолів. Він ледве стримує своє обурення, адже знає, як Єгова, правдивий Бог, ставиться до ідолопоклонства (Вих. 20:4, 5).

² Особливо вразило Павла, мабуть, те, що він побачив на агорі, тобто ринковій площі Афін. Неподалік від головного входу, з північно-західної сторони, стоїть багато колон, прикрашених фалічними зображеннями бога Гермеса. Крім того, на ринковій площі — сила-силенна різних святинь. Як же ревний апостол буде проповідувати людям, які пройняті пошаною до ідолів? Чи зможе він опанувати свої емоції і знайти спільну мову з афінянами? Чи допоможе комусь знайти правдивого Бога?

³ Промова Павла, з якою він виступив перед вченими чоловіками Афін, записана в Дії 17:22—31. Це чудовий зразок красномовності, тактовності і проникливості. На прикладі цієї промови ми навчимося, як знаходити спільну мову зі слухачами і допомагати їм розмірковувати.

Проповідування «на ринковій площі» (Дії 17:16—21)

4, 5. Де Павло проповідував, перебуваючи в Афінах, і ким були його слухачі?

⁴ Павло побував в Афінахa під час другої місіонерської подорожі приблизно 50 року н. е. Чекаючи на Силу і Тимофія, які мали прийти з Верії, Павло за своїм звичаєм «в синагозі... почав вести розмови, наводячи потрібні докази юдеям». Він також пішов туди, де можна було зустріти інших мешканців Афін,— «на ринкову площу», або агору (Дії 17:17). Афінська агора лежала на північний захід від Акрополя і займала приблизно 5 гектарів землі. Тут не просто вели торгівлю. Агора була центром економічного, політичного і культурного життя міста. Афіняни дуже любили приходити сюди і провадити інтелектуальні дискусії.

⁵ На ринковій площі збиралися зокрема прихильники двох філософських течій — епікурейці і стоїкиb. Проповідувати їм було нелегко. Епікурейці вважали, що життя виникло випадково. Суть їхніх поглядів можна коротко сформулювати так: «Не варто боятися Бога. Після смерті нічого немає. Задоволення можна отримати, зло витерпіти». Стоїки вважали, що Бог не є особою, і вчили, що треба керуватися розумом і логікою. Ані епікурейці, ані стоїки не вірили у воскресіння, про яке говорили Христові учні. Безумовно, філософські погляди епікурейців і стоїків були несумісні з вченнями правдивого християнства, які проповідував Павло.

6, 7. Що афіняни говорили про Павла і що люди говорять про нас?

⁶ Як афіняни відгукнулись на проповідування Павла? Вони назвали його «базікою», буквально «збирачем зерен». (Дивись коментар до Дії 17:18 в nwtsty.) Ось що про це слово написав один вчений: «Спочатку так називали маленьку пташку, яка літає і підбирає зерна. Потім цим словом стали називали людину, яка підбирала залишки їжі та різний мотлох на ринкових площах. Зрештою його почали вживати образно, маючи на увазі людину, що збирала розрізнені відомості, яких до кінця не розуміла». По суті, філософи назвали Павла неуком, який привласнює чужі ідеї. Але, як ми побачимо далі, це його не зупинило.

⁷ Свідків Єгови теж часто називають образливими словами за те, що вони ґрунтують свої вчення на Біблії. Наприклад, чимало викладачів стверджує, що еволюція є фактом і що це визнає будь-яка розумна людина. Так вони показують, що той, хто заперечує еволюцію,— неук. Вони намагаються схилити інших до думки, що ми «базіки», оскільки говоримо про те, що написано в Біблії, і вказуємо на докази існування Творця. Але нас такі образи не зупиняють. Навпаки, ми впевнено захищаємо свою віру в те, що життя на землі з’явилося завдяки Творцю, Богу Єгові (Об’яв. 4:11).

8. а) У чому звинуватили Павла? б) Чому Павла повели на Ареопаг? (Дивись примітку.)

⁸ Однак на адресу Павла звучали й інші звинувачення: «Здається, він проповідує чужих богів» (Дії 17:18). Чи справді Павло розповідав афінянам про чужих богів? Кілька століть тому Сократу висунули подібне звинувачення і засудили його до смерті. Тож не дивно, що Павла повели на Ареопаг і зажадали, щоб він пояснив невідомі афінянам вченняc. Як апостол буде захищати добру новину перед людьми, які не знають Писань?

«Афіняни! З того, що я бачу...» (Дії 17:22, 23)

9—11. а) Завдяки чому Павло зміг знайти спільну мову з афінянами? б) Як наслідувати Павла в служінні?

⁹ Не забуваймо: Павло дуже обурився, коли побачив в Афінах багато ідолів. Але він не вибухнув гнівом, а спокійно і тактовно звернувся до слухачів, намагаючись знайти з ними спільну мову. Павло почав так: «Афіняни! З того, що я бачу, в усьому ви боїтеся богів більше, ніж інші люди» (Дії 17:22). Інакше кажучи, Павло сказав: «Я бачу, що ви дуже релігійні». Так він похвалив своїх співрозмовників. Павло добре розумів, що серед афінян, осліплених фальшивими вченнями, можуть знайтися ті, хто відгукнеться на його проповідування. Зрештою, він теж колись поводився неправильно «через незнання і брак віри» (1 Тим. 1:13).

¹⁰ Для того щоб знайти спільну мову з афінянами, Павло сказав, що побачив доказ їхньої побожності — жертовник, присвячений «Невідомому Богові». Як говориться в одній книжці, «у греків та інших народів було прийнято присвячувати жертовники “невідомим богам”, оскільки вони боялися образити якогось бога». Афіняни визнавали, що існує Бог, якого вони не знають. Звернувши увагу на жертовник, Павло перейшов на добру новину: «Саме про того, кого ви не знаєте і кому поклоняєтесь, я вам звіщаю» (Дії 17:23). Отже, Павло зумів, нікого не ображаючи, спростувати висунуте йому звинувачення. Він проповідував не про нового або чужого бога. Він розповідав про правдивого Бога, який був для них невідомим.

¹¹ Як нам наслідувати Павла в служінні? Скажімо, подивившись на людину чи побачивши її помешкання або подвір’я біля нього, ми помітимо щось, що свідчить про її побожність. Тоді можна було б сказати: «Бачу, що ви побожна людина. Я саме сподівався поговорити з кимось, хто серйозно ставиться до релігії». Поважаючи релігійні почуття людини, ми зможемо знайти з нею спільну мову. Не забувай, що не слід наперед засуджувати людей за їхні вірування. Серед Свідків Єгови є багато тих, хто раніше щиро підтримував фальшиве поклоніння.

Бог «недалеко від кожного з нас» (Дії 17:24—28)

12. З чого видно, що Павло пристосовувався до слухачів?

¹² Павло зміг завоювати увагу слухачів, але чи вдасться йому втримати її? Він розумів, що афіняни добре знайомі з грецькою філософією і зовсім не знають Писань. Тому Павло, по-перше, розкривав суть біблійних істин, не цитуючи прямо з Писань. По-друге, він говорив «нас» та «ми» і цим показував, що не відділяє себе від слухачів. По-третє, він наводив цитати з творів грецької літератури, які перегукувалися з тим, про що він говорив. Розгляньмо детальніше промову Павла. Що він розповів афінянам про Бога, якого вони не знали?

13. Що Павло сказав про походження Всесвіту і в чому була суть його слів?

¹³ Бог створив Усесвіт. Павло сказав: «Бог, який створив світ і все, що в ньому, який є Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах»d (Дії 17:24). Світ не виник сам по собі. Його Творцем є правдивий Бог (Пс. 146:6). Слава богині Афіни та інших богів залежить від пишноти храмів, святинь та жертовників, які для них будують люди. А Всевладному Господу неба і землі не потрібні храми; вони не можуть його вмістити (1 Цар. 8:27). Суть Павлових слів була цілком зрозумілою: правдивий Бог величніший за будь-яких ідолів у збудованих людьми храмах (Ісаї 40:18—26).

14. Як Павло довів, що Бог нічого не потребує від людей?

¹⁴ Бог нічого не потребує від людей. Ідолопоклонники одягали своїх богів у пишні шати, підносили їм коштовні дарунки, їжу і напої, ніби їм усе це було потрібно. Однак дехто з філософів, які слухали Павла, мабуть, вважали, що богові нічого від людей не треба. Безсумнівно, вони погодились з твердженням Павла про те, що Бог «не вимагає служіння людських рук, начебто він чогось потребує». Справді, не існує матеріальних речей, яких Бог потребував би від нас. Навпаки, це він дає людям «життя, і дихання, і все інше», в тому числі сонце, дощ і родючу землю (Дії 17:25; Бут. 2:7). Отже, Бог, який дає усе, не може бути залежним від людей.

15. Як Павло торкнувся питання про ставлення греків до інших народів і який приклад він подав нам?

¹⁵ Бог створив людину. Афіняни вважали, що греки вищі за інші народи. Однак упередженість до якоїсь нації чи раси не узгоджується з біблійними вченнями (Повт. 10:17). Павло торкнувся цього питання дуже майстерно. Коли він сказав: «Від одного чоловіка [Бог] створив усі народи», його слухачі, мабуть, задумались (Дії 17:26). Павло мав на увазі розповідь про Адама, прабатька всіх людей (Бут. 1:26—28). Оскільки люди мають спільного предка, жодна раса чи нація не може вивищуватися над іншою. Ці слова Павла не могли не привернути до себе уваги. Коли ми проповідуємо, нам теж слід бути тактовними і розважними. У той же час ми «не розбавляємо» біблійну правду, щоб догодити співрозмовникам.

16. З якою метою Бог створив людей?

¹⁶ Бог хоче, щоб люди мали з ним близькі стосунки. Філософи, які слухали Павлову промову, давно сперечалися про мету життя, але ніхто з них не міг вичерпно пояснити, в чому вона полягає. Павло ж сказав, що Бог створив людей, «щоб вони наполегливо шукали Бога і таки знайшли його, а він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Бога, який був невідомим для афінян, можна пізнати. Він недалеко від тих, хто щиро хоче знайти і пізнати його (Пс. 145:18). Зверни увагу, що Павло використав слово «нас», зарахувавши себе до людей, яким треба «шукати» і «знайти» Бога.

17, 18. Чому люди повинні горнутися до Бога і який приклад подав нам Павло?

¹⁷ Люди повинні горнутися до Бога. Павло зазначив, що завдяки Богу «ми живемо, рухаємося та існуємо». Деякі дослідники вважають, що Павло посилається на слова критського поета Епіменіда (VI століття до н. е.), думка якого щодо релігійних питань була дуже авторитетною серед афінян. Потім Павло навів ще одну причину, з якої люди повинні наближатись до Бога: «Декотрі ваші поети говорили: “Усі ми — його діти”» (Дії 17:28). Люди повинні відчувати, що їх з Богом поєднують дуже міцні узи, адже він створив чоловіка, від якого походить усе людство. Щоб зворушити слухачів, Павло процитував твір грецького автора, якого вони, без сумніву, поважалиe. Наслідуючи апостола, ми іноді можемо наводити цитати з праць істориків, з енциклопедій чи інших достовірних джерел. Наприклад, розмовляючи з людиною про походження певних релігійних звичаїв чи традицій, можна навести влучну цитату з авторитетного джерела.

¹⁸ До цього моменту Павло розкривав основні істини про Бога, майстерно пристосовуючись до слухачів. Який висновок з його слів мали зробити афіняни? Саме про це Павло повів мову далі.

«Скрізь звіщає всім людям, щоб вони покаялися» (Дії 17:29—31)

19, 20. а) Як Павло тактовно показав, наскільки безглуздо поклонятись ідолам? б) Що повинні були зробити афіняни?

¹⁹ Тепер Павло хоче спонукати слухачів до дій. Знову посилаючись на слова грецького автора, він каже: «А оскільки ми Божі діти, то не повинні думати, що Боже Єство подібне до золота, срібла чи каменю або до чогось вирізьбленого завдяки майстерності та задуму людини» (Дії 17:29). Справді, якщо Бог є Творцем людей, то чи може він бути ідолом, якого створили люди? Тактовні доводи Павла викривають безглуздість поклоніння ідолам (Пс. 115:4—8; Ісаї 44:9—20). Сказавши: «Ми... не повинні», Павло дещо пом’якшив своє зауваження.

²⁰ Апостол прямо сказав афінянам, що́ їм слід робити: «І, хоча колись Бог не зважав на часи такого незнання [коли вважали, що можна догодити Богові, поклоняючись ідолам], тепер він скрізь звіщає всім людям, щоб вони покаялися» (Дії 17:30). Заклик покаятися міг вразити деяких слухачів. Але у своїй блискучій промові Павло показав, що вони завдячують життям Богу і несуть перед ним відповідальність. Їм треба шукати Бога, навчатися правди про нього та узгодити свій спосіб життя з його вимогами. Тож афіняни мусили визнати, що ідолопоклонство — це гріх, і покинути його.

21, 22. Якими словами Павло закінчив свою промову і яке значення вони мають для нас?

²¹ Павло закінчив свою промову такими словами: «[Бог] визначив день, коли має намір праведно судити населену землю через призначеного ним чоловіка, і дав усім людям гарантію цього, воскресивши його з мертвих» (Дії 17:31). Надходить Судний день, і це означає, що слід без зволікань шукати правдивого Бога. Павло не сказав, хто є призначеним Суддею, але зауважив, що він жив на землі, помер і воскрес.

²² Павлові заключні слова мають глибоке значення і для нас. Ми знаємо, що Суддя, призначений Богом,— це воскреслий Ісус Христос (Ів. 5:22). Ми також знаємо, що Судний день, який триватиме тисячу років, швидко наближається (Об’яв. 20:4, 6). Ми не боїмося Судного дня, адже розуміємо, що він принесе величезні благословення для тих, хто буде вірний Богові. Запорукою сповнення нашої надії на чудове майбутнє є найбільше чудо — воскресіння Ісуса Христа.

«Деякі люди... стали віруючими» (Дії 17:32—34)

23. Як афіняни відгукнулися на промову Павла?

²³ Афіняни по-різному сприйняли промову Павла. Почувши про воскресіння, «дехто почав насміхатися». Інші були ввічливими, однак байдужими. Вони казали: «Розкажеш нам про це ще раз» (Дії 17:32). Але «деякі люди приєднались до нього і стали віруючими. Серед них були Діонисій, член суду на Ареопазі, жінка, на ім’я Дамара, та інші» (Дії 17:34). Подібно реагують люди і сьогодні. Одні нас висміюють, інші ввічливо відмовляються з нами розмовляти. Але ми дуже радіємо, коли знаходимо людей, які приймають звістку про Царство і стають служителями Бога.

24. Чого ми можемо навчитися з промови Павла, яку він виголосив на Ареопазі?

²⁴ Проаналізувавши промову Павла, ми побачили, як логічно викладати думки, наводити переконливі докази, а також знаходити спільну мову зі слухачами. Крім того, з цієї промови видно, наскільки важливо бути терпеливими і тактовними з людьми, які осліплені фальшивими віруваннями. Ще один важливий висновок: нам ніколи не слід викривляти біблійні істини на догоду співрозмовникам. Наслідуючи апостола Павла, ми всі можемо поліпшити своє служіння, а наглядачі — стати кращими вчителями у зборах. Ми зможемо допомагати людям «наполегливо шука[ти] Бога і таки знай[ти] його» (Дії 17:27).

1—3. Чому апостол Павло прийшов у Коринф і з якими труднощами він зіткнувся?

ДОБІГАЄ кінця 50 рік н. е. Апостол Павло перебуває в Коринфі, багатому торговельному центрі, де живе чимало греків, римлян та євреївa. Павло прийшов сюди не для того, щоб займатися торгівлею, і не для того, щоб знайти прибуткову роботу. Він прийшов у Коринф з іншою метою — ґрунтовно свідчити про Боже Царство. Звичайно, Павлу потрібно десь зупинитися. Але він не хоче нікого обтяжувати і не хоче, щоб в інших склалось враження, ніби він сподівається винагороди за своє служіння. Що ж він робитиме?

² Павло вміє виготовляти намети. Це ремесло нелегке. Але Павло готовий заробляти на себе своїми руками. Чи в цьому метушливому місті для нього знайдеться робота? Чи він матиме де жити? Вирішуючи ці питання, Павло не забував про головне — своє служіння.

³ Як ми побачимо далі, Павло провів у Коринфі багато часу, впродовж якого він досягнув хороших результатів у служінні. Знайомство з діяльністю Павла в Коринфі допоможе нам ґрунтовно свідчити про Боже Царство в нашій місцевості.

«Він мав таке ж ремесло, як і вони» (Дії 18:1—4)

4, 5. а) У кого Павло зупинився в Коринфі і як заробляв на життя? б) Коли і де Павло, можливо, навчився виготовляти намети?

⁴ Через якийсь час після прибуття в Коринф Павло зустрів гостинне подружжя — єврея Акилу і його дружину Прискиллу (яку ще називали Прискою). Вони переїхали до Коринфа, коли імператор Клавдій «наказав усім юдеям покинути Рим» (Дії 18:1, 2). Акила і Прискилла не тільки запросили Павла пожити в них, але й запропонували йому разом працювати. Ми читаємо: «Оскільки він мав таке ж ремесло, як і вони,— виготовляв намети,— то зупинився в їхньому домі та працював разом з ними» (Дії 18:3). Павло жив у цих добрих людей протягом всього свого перебування в Коринфі. Мабуть, у їхньому домі він написав деякі листи, що згодом увійшли в Бібліюb.

⁵ Як відомо, Павло отримав освіту «біля ніг Гамаліїла» (Дії 22:3). Коли ж він навчився виготовляти намети? Очевидно, юдеї в ті часи не вважали принизливим навчати своїх дітей якогось ремесла, хоча й посилали їх здобувати освіту. Павло походив з Тарса, що в Кілікії. Ця місцевість славилась кілікіумом — тканиною, з якої виготовляли намети. Тож він, мабуть, навчився свого ремесла ще в дитинстві. Що саме робив Павло? Він або ткав матеріал для наметів, або різав і зшивав цупку тканину. У будь-якому разі це була тяжка робота.

6, 7. а) Як Павло ставився до свого ремесла і чому можна сказати, що Акила і Прискилла поділяли його погляд? б) Як сучасні християни наслідують приклад Павла, Акили та Прискилли?

⁶ Виготовлення наметів не було для Павла справою його життя. Він працював тільки для того, щоб утримувати себе і проповідувати добру новину «без жодної винагороди» (2 Кор. 11:7). А як ставились до свого ремесла Акила і Прискилла? Будучи християнами, вони поділяли погляд Павла. Коли 52 року н. е. Павло покинув Коринф, Акила і Прискилла навіть переїхали разом з ним до Ефеса, і там в їхньому домі проводились зібрання місцевого збору (1 Кор. 16:19). Потім вони повернулися до Рима, а згодом знову в Ефес. Ці ревні християни ставили справи Царства на перше місце в житті, віддавали служінню всі свої сили і цим заслужили вдячність «усіх зборів з інших народів» (Рим. 16:3—5; 2 Тим. 4:19).

⁷ Сучасні християни наслідують приклад Павла, Акили та Прискилли. Ревні служителі сумлінно працюють, щоб нікого «не обтяжувати... великими витратами» (1 Фес. 2:9). Багато повночасних проповідників Царства працюють неповний робочий день або посезонно, щоб утримувати себе і займатися найважливішою справою — християнським служінням. Як Акила і Прискилла, чимало гостинних служителів Єгови з радістю приймають у себе районних наглядачів (Рим. 12:13).

«Повірило... багато коринфян» (Дії 18:5—8)

8, 9. Що зробив Павло, коли зіткнувся з сильною протидією юдеїв, і де він проповідував після цього?

⁸ Для Павла робота не була головним у житті, і це стало очевидним, коли Сила і Тимофій принесли йому щедрі дарунки з Македонії (2 Кор. 11:9). Тоді Павло відразу «із за́палом віддався проповідуванню», або, як сказано в іншому перекладі, він «весь свій час присвятив проповідям» (Дії 18:5). Однак Павло зіткнувся з сильною протидією юдеїв. Вони не хотіли прийняти життєво важливу звістку про Христа. Знімаючи з себе відповідальність, Павло обтрусив свій одяг і сказав: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий і тепер піду до людей з інших народів» (Дії 18:6; Єзек. 3:18, 19).

⁹ До цього часу Павло проповідував у синагозі. Де ж він тепер буде проповідувати? Його запросив до себе Тицій Юст, очевидно, прозеліт, дім якого прилягав до синагоги. Отже, Павло перейшов з синагоги у дім Юста (Дії 18:7). Він продовжував жити в Акили і Прискилли, а проповідував і навчав у домі Юста.

10. Звідки відомо, що Павло проповідував не тільки людям з інших народів?

¹⁰ Чи слова Павла «піду до людей з інших народів» означали, що він відвернувся від усіх юдеїв і прозелітів, навіть тих, хто цікавився правдою? Навряд чи, оскільки «Крисп, начальник синагоги, і його домашні повірили в Господа». Очевидно, чимало людей, які приходили в синагогу, зробили те саме, що й він, адже в Біблії говориться: «Повірило і охрестилось також багато коринфян, які слухали цю звістку» (Дії 18:8). У домі Тиція Юста почав збиратися новосформований коринфський збір. Якщо Лука виклав події в хронологічній послідовності, як це було йому властиво, то юдеї й прозеліти в Коринфі навернулися вже після того, як Павло сказав, що йде до людей з інших народів. Цей факт промовисто свідчить про те, що апостол виявляв у служінні гнучкість.

11. Як Свідки Єгови наслідують Павла, проповідуючи прихильникам загальновизнаного християнства?

¹¹ У наш час чимало християнських церков мають величезний вплив на своїх прихильників. Упродовж багатьох століть християнські місіонери по всьому світі навертали людей на свою віру. Тож нерідко ті, що називають себе християнами, тримаються традицій, так само як коринфські юдеї в I столітті. Все ж, як і Павло, Свідки Єгови приходять до таких людей і допомагають їм глибше зрозуміти Боже Слово. Ми не втрачаємо надії, навіть якщо вони або їхні релігійні лідери протидіють нам. Серед людей, які «намагаються ревно служити Богові, але їхня ревність не узгоджується з точним знанням про нього», може бути багато лагідних людей, яких треба знайти (Рим. 10:2).

«В цьому місті я маю багато людей» (Дії 18:9—17)

12. У чому Господь запевнив Павла, давши видіння?

¹² Якщо Павло й мав якісь сумніви щодо того, чи продовжувати йому служіння в Коринфі, то вони розвіялись тієї ночі, коли Господь Ісус з’явився йому у видінні і сказав: «Не бійся. Говори і не вмовкай, бо я з тобою. Ніхто не нападе на тебе і не заподіє тобі шкоди, тому що в цьому місті я маю багато людей» (Дії 18:9, 10). Мабуть, Павла дуже підбадьорило це видіння. Сам Господь запевнив його у своєму захисті і в тому, що в місті є ще багато людей, достойних спасіння. Що зробив Павло? Ми читаємо: «Він залишався там рік і шість місяців, навчаючи коринфян Божого слова» (Дії 18:11).

13. Про що міг згадати Павло, наближаючись до «судового місця», і чому він міг сподіватися, що не загине?

¹³ Пробувши в Коринфі приблизно рік, Павло отримав ще один доказ того, що Господь підтримує його. Все почалося з того, що «юдеї зібралися разом проти Павла, схопили його і повели до судового місця» (Дії 18:12). Вважається, що «судовим місцем» називали прикрашене різьбленням підвищення з білого й блакитного мармуру, яке стояло майже в центрі ринкової площі Коринфа. Перед ним було достатньо місця для великої кількості людей. Археологічні знахідки свідчать, що воно, очевидно, стояло за кілька кроків від синагоги, а отже, й від дому Юста. Наближаючись до «судового місця», Павло, можливо, пригадав каменування Степана, першого християнського мученика. Колись він схвалював убивство цього учня (Дії 8:1). Чи Павла теж чекає жорстока розправа? Ні, адже Ісус пообіцяв йому: «Ніхто... не заподіє тобі шкоди» (Дії 18:10).

14, 15. а) Які звинувачення висунули проти Павла і чому Галліон припинив розгляд справи? б) Що трапилось із Состеном і як, можливо, склалося його життя після цього?

¹⁴ Що ж відбулося, коли Павла привели на суд? Його справу мав розглянути проконсул Ахайї Галліон, який був старшим братом римського філософа Сенеки. Юдеї висунули проти Павла таке обвинувачення: «Цей чоловік переконує людей, що Богу треба поклонятись інакше, ніж говориться в законі» (Дії 18:13). Вони натякали на те, що Павло незаконно навертає людей на іншу релігію. Однак Галліон побачив, що Павло не зробив нічого поганого і не вчинив жодного «важкого злочину» (Дії 18:14). Проконсул не збирався вникати в суперечки, які вели юдеї. Павло не встиг і слова сказати на свій захист, як Галліон закінчив розгляд справи. Це страшенно розлютило натовп. Юдеї зігнали свій гнів на Состені, який тепер був начальником синагоги, очевидно, замість Криспа. Вони накинулись на Состена і «почали бити його перед судовим місцем» (Дії 18:17).

¹⁵ Чому Галліон допустив, щоб натовп побив Состена? Можливо, він вважав, що Состен був ватажком цього натовпу і тепер отримує те, що заслужив. Так чи інакше, все закінчилось добре. Через кілька років у Першому листі до коринфян Павло згадав брата Состена (1 Кор. 1:1, 2). Чи йшлося про Состена, якого побили в Коринфі? Якщо так, то це означає, що та ситуація допомогла йому пізнати правду.

16. Як слова Ісуса: «Говори і не вмовкай, бо я з тобою» — можуть допомагати нам у служінні?

¹⁶ Пригадай, що саме тоді, коли юдеї відмовились слухати Павла, Господь Ісус запевнив його: «Не бійся. Говори і не вмовкай, бо я з тобою» (Дії 18:9, 10). Нам варто пам’ятати ці слова, коли нас не хочуть слухати. Не забувай, що Єгова бачить серця людей і приводить до себе тих, хто є щирим і смиренним (1 Сам. 16:7; Ів. 6:44). Це велике підбадьорення для нас. Кожного року охрещуються тисячі людей, сотні кожного дня. Тих, хто виконує наказ «роб[ити] учнями людей з усіх народів», Ісус запевняє: «Я буду з вами всі дні аж до закінчення цього віку» (Матв. 28:19, 20).

«Якщо на це буде воля Єгови» (Дії 18:18—22)

17, 18. Про що міг розмірковувати Павло дорогою до Ефеса?

¹⁷ Ми не знаємо, чи перестали юдеї переслідувати новостворений християнський збір після того, як зрозуміли позицію Галліона. Однак «Павло пробув [у Коринфі] ще досить багато днів». А навесні 52 року н. е. він вирішив відплисти до Сирії з порту в Кенхреї, що за 11 кілометрів від Коринфа. Перш ніж вирушити з Кенхреї, Павло «підстриг волосся на голові, бо дав обітницю»c (Дії 18:18). Потім він разом з Акилою і Прискиллою перетнув Егейське море, щоб потрапити до Ефеса в Малій Азії.

¹⁸ Дорогою з Кенхреї до Ефеса в Павла був час поміркувати. Від перебування в Коринфі у нього залишилось багато приємних спогадів і відчуття глибокого задоволення. Його служіння у цьому місті, що тривало півтора року, було дуже плідним. У Коринфі утворився перший збір. Християнами стали Юст, в домі якого проводились зібрання, Крисп, його домашні та багато інших. Павло дуже дорожив цими людьми, адже він допоміг їм пізнати правду. Пізніше він напише до коринфян і назве їх «рекомендаційними листами», написаними на його серці. Ті, кому ми допомогли стати Божими служителями, теж дуже дорогі для нас. Як же приємно бачити такі живі «рекомендаційні листи»! (2 Кор. 3:1—3).

19, 20. Що Павло зробив, прибувши в Ефес, і як ми можемо наслідувати його, коли ставимо перед собою духовні цілі?

¹⁹ Прибувши в Ефес, Павло відразу зайнявся своєю головною справою. Він «пішов у синагогу і там вів розмови з юдеями, наводячи їм потрібні докази» (Дії 18:19). Павло пробув в Ефесі недовго. Хоча його просили залишитись, «він не погодився». Прощаючись з ефесянами, Павло сказав їм: «Якщо на це буде воля Єгови, я повернусь до вас» (Дії 18:20, 21). Павло, безперечно, розумів, що в Ефесі ще багато роботи. Він планував повернутися, але залишив усе в руках Єгови. Апостол подав нам хороший приклад. Добре ставити собі духовні цілі, але при цьому завжди треба покладатися на керівництво Єгови і діяти згідно з його волею (Як. 4:15).

²⁰ Павло залишив Акилу і Прискиллу в Ефесі, а сам подався морем до Кесарії. Очевидно, він пішов до Єрусалима привітатися з тамтешнім збором. (Дивись коментар до Дії 18:22 в nwtsty.) Потім він пішов до сирійської Антіохії, де він зазвичай зупинявся. Так успішно завершилась його друга місіонерська подорож. Що ж чекало на нього під час останньої місіонерської подорожі?

1, 2. а) В якій небезпечній ситуації опинився Павло з товаришами в Ефесі? б) Що ми обговоримо в цьому розділі?

ВУЛИЦІ Ефеса здригаються від галасу і тупоту сотень ніг. Містом шириться заворушення. Натовп вирує. Двох товаришів апостола Павла схопили і потягли з собою. Простора вулиця, на якій зазвичай ведеться жвава торгівля, швидко спорожніла. А розлючена юрба, стаючи дедалі більшою, кинулась до величезного амфітеатру, в якому було 25 000 місць. Більшість людей не знає причини заворушення, але їм здається, що їхній храм і улюблена богиня Артеміда в небезпеці. Тому всі починають кричати: «Артеміда ефеська велика!» (Дії 19:34).

² Як бачимо, Сатана знову намагається використати натовп, щоб зупинити поширення доброї новини про Боже Царство. Безумовно, це не єдина його зброя. У цьому розділі ми обговоримо кілька методів, до яких він вдавався, щоб зупинити працю перших християн і порушити їхню єдність. Ми дізнаємось також, що жодні його спроби не мали успіху, адже «слово Єгови з великою силою поширювалось далі» (Дії 19:20). Перші християни здобули перемогу над Сатаною. Сьогодні ми так само перемагаємо його. Звичайно, це не наша перемога, це перемога Єгови. Однак, як і християни в I столітті н. е., ми повинні робити все, що залежить від нас. За допомогою духу Єгови ми можемо розвинути риси, необхідні для успішного служіння. Цінні християнські риси мав Аполлос. Розгляньмо його приклад.

«Цей чоловік був красномовний і добре знав Писання» (Дії 18:24—28)

3, 4. Що помітили Акила і Прискилла, слухаючи Аполлоса, і як вони йому допомогли?

³ Павло вже почав свою третю місіонерську подорож і прямував до Ефеса. Тим часом сюди прибув юдей на ім’я Аполлос. Він походив з прославленого єгипетського міста Александрії. Цей чоловік був чудовим оратором, «добре знав Писання» та палав духом. Аполлос сміливо говорив у синагозі в Ефесі (Дії 18:24, 25).

⁴ Його почули Акила і Прискилла. Вони, мабуть, дуже зраділи, що він «точно говорив та навчав про Ісуса». Однак виявилось, що Аполлос не обізнаний з деякими важливими істинами. Він «знав лише про хрещення, яке проповідував Іван». Акила і Прискилла, хоча й були небагатими і займалися виготовленням наметів, не посоромились підійти до красномовного освіченого Аполлоса. Вони «взяли [його] до себе і точніше розповіли йому про Божу дорогу» (Дії 18:25, 26). Як він сприйняв це? З усього видно, що Аполлос мав смирення — одну з найважливіших християнських рис.

5, 6. Завдяки чому Аполлос став цінним служителем Єгови і чого ми вчимося з його прикладу?

⁵ Прийнявши допомогу Акили і Прискилли, Аполлос став цінним служителем Єгови. Він пішов до Ахайї і там «дуже допоміг тим, хто повірив». Аполлос також дав добре свідчення юдеям, які заперечували, що Ісус є передреченим Месією. Лука написав, що він «з великим за́палом у присутності інших переконливо доводив, що юдеї помиляються, і показував з Писань, що Ісус — це Христос» (Дії 18:27, 28). Ревне служіння Аполлоса було величезною допомогою для зборів і сприяло поширенню слова Єгови. Чого ми можемо навчитися з прикладу Аполлоса?

⁶ Усім нам вкрай важливо бути смиренними. Кожен з нас має якісь вроджені здібності, досвід чи знання. Однак смиренність є важливішою за обдарованість і вміння. Інакше наші сильні сторони стануть слабкостями, а в нашому серці, так би мовити, розростеться отруйний бур’ян — пихатість (1 Кор. 4:7; Як. 4:6). Якщо ми дійсно смиренні, то докладатимемо зусиль, щоб вважати інших вищими від себе (Філ. 2:3). Ми не будемо обурюватися чи відкидати пораду, коли нас хтось виправлятиме. Ми в жодному разі не станемо вперто триматися своєї думки, якщо дізнаємось, що вона суперечить теперішньому розумінню, даному святим духом. Єгова і його Син будуть послуговуватись нами лише тоді, коли ми будемо по-справжньому смиренними (Луки 1:51, 52).

7. Який приклад смирення подали Павло і Аполлос?

⁷ Смиренність захищає від суперництва. Сатана не раз намагався розпалити ворожнечу між першими християнами. Він би дуже зрадів, якби такі енергійні служителі, як Аполлос і апостол Павло, стали суперниками і змагалися за більший вплив у зборах. І справді, вони легко могли стати ворогами. У Коринфі одні християни почали говорити: «Я Павлів», а інші: «Я Аполлосів». Чи Павло і Аполлос якось підтримували такі настрої? Ні. Павло смиренно визнав внесок Аполлоса в навчання і доручав йому певні обов’язки. Зі свого боку Аполлос виконував Павлові вказівки (1 Кор. 1:10—12; 3:6, 9; Тита 3:12, 13). Це чудовий приклад смиренної співпраці.

«Наводив переконливі докази про Боже Царство» (Дії 18:23; 19:1—10)

8. Який шлях обрав Павло, щоби повернутися до Ефеса, і чому?

⁸ Павло обіцяв повернутися в Ефес і дотримав свого словаa (Дії 18:20, 21). Зверни увагу, яким шляхом він повернувся. Коли ми востаннє говорили про Павла, він був у сирійській Антіохії. Для того щоб потрапити в Ефес, він міг піти до поблизької Селевкії, сісти там на корабель і вирушити просто до Ефеса. Однак Павло подався «углиб краю». За деякими підрахунками, відстань, яку він подолав під час подорожі, описаної в Дії 18:23 і 19:1, становила приблизно 1600 кілометрів. Чому Павло обрав такий довгий шлях? Тому що він хотів «зміцн[ити] усіх учнів» (Дії 18:23). Його третя місіонерська подорож, так само як і дві попередні, була нелегкою, але він вважав, що заради такої мети варто піти на жертви. Районні наглядачі та їхні дружини поділяють погляд Павла. Ми дуже цінуємо їхню саможертовність і любов.

9. Чому декотрим учням слід було знову охреститися і чого ми вчимося з їхнього прикладу?

⁹ В Ефесі Павло зустрівся приблизно з 12 учнями Івана Хрестителя. Вони охрестилися Івановим хрещенням, яке вже було недійсним. Крім того, вони майже нічого не знали про святий дух. Тож Павло їм докладно все пояснив. Тоді ці чоловіки, подібно до Аполлоса, виявили смирення і прийняли нові вчення. Після хрещення в ім’я Ісуса вони отримали святий дух і почали говорити різними мовами та пророкувати. Цей випадок свідчить про те, що християни отримують благословення, коли йдуть у ногу з організацією Єгови (Дії 19:1—7).

10. Чому Павло перейшов з синагоги до школи Тиранна і який приклад він подав нам?

¹⁰ Розгляньмо ще один приклад. Павло сміливо проповідував у синагозі протягом трьох місяців. Хоча він «наводив переконливі докази про Боже Царство», дехто обурився і став його запеклим ворогом. Але Павло не марнував часу з людьми, які «лихословили цю Дорогу». Натомість він почав виголошувати «промови в школі Тиранна» (Дії 19:8, 9). Ті, хто хотів зростати духовно, повинні були ходити вже не до синагоги, а до цієї школи. Наслідуючи Павла, ми можемо припиняти розмови з тими, хто не хоче нас слухати або шукає приводу посперечатися. Є ще багато смиренних людей, яким треба почути нашу підбадьорливу звістку.

11, 12. а) Який приклад подав Павло у ставленні до проповідування і навчання людей? б) Як Свідки Єгови намагаються наслідувати приклад Павла?

¹¹ Павло, мабуть, виголошував промови в школі щодня, приблизно з 11:00 до 16:00. (Дивись коментар до Дії 19:9 в nwtsty.) Життя в місті у ці найспекотніші години майже завмирало; люди робили перерву в роботі, щоб поїсти і відпочити. Уяви: якщо Павло постійно дотримувався такого розкладу, то за два роки він присвятив навчанню людей понад 3000 годинb. Тут ми бачимо ще одну причину, з якої слово Єгови з великою силою ширилось. Павло сумлінно ставився до навчання людей і пристосовувався до ситуації. Він планував свій час з огляду на обставини і можливості місцевих мешканців. Завдяки цьому «усі жителі провінції Азія — як юдеї, так і греки — почули слово Господнє» (Дії 19:10). Павло справді дав ґрунтовне свідчення.

¹² Свідки Єгови теж сумлінно ставляться до проповідницької праці і пристосовуються до обставин. Ми намагаємось поговорити з людьми всюди. Ми проповідуємо на вулицях, на ринках і в парках. Ми телефонуємо людям та пишемо їм листи. Проповідуючи від дому до дому, ми намагаємось приходити до людей тоді, коли вони є вдома.

«Слово Єгови... поширювалось», незважаючи на протидію злих духів (Дії 19:11—22)

13, 14. а) Якою силою Єгова наділив Павла? б) У чому була помилка синів Скеви і яку схожу помилку робить багато людей?

¹³ Лука повідомляє, що Єгова наділив Павла силою здійснювати «надзвичайно могутні діла». Навіть коли його хустки і фартухи приносили хворим людям, вони видужували, а злі духи виходилиc (Дії 19:11, 12). Такі знаменні перемоги над силами Сатани привертали до себе багато уваги. Проте декого вони спонукали до негідних учинків.

¹⁴ Деякі «мандрівні юдеї, які виганяли демонів», намагались повторити Павлові чудеса. Вони пробували виганяти демонів, призиваючи імена Ісуса і Павла. Лука розповідає зокрема про сімох синів Скеви, що належали до священицького роду. Демон сказав їм: «Ісуса знаю, Павла теж знаю, а ви хто такі?» Чоловік, який мав злого духа, накинувся на самозванців, ніби дикий звір, і вони втекли поранені та голі (Дії 19:13—16). Ці події ясно показали, наскільки великою силою наділений Павло і наскільки безсилі прихильники фальшивої релігії. Це була славетна перемога «слова Єгови». У наші дні мільйони людей помилково вважають, що достатньо просто призивати ім’я Ісуса або називати себе християнами. Однак Ісус сказав, що лише ті, хто виконує волю його Батька, матимуть справжню надію на майбутнє (Матв. 7:21—23).

15. Як наслідувати приклад ефесян у ставленні до спіритизму і речей, пов’язаних з ним?

¹⁵ Дізнавшись про те, що сталося з синами Скеви, люди повсюдно пройнялися страхом перед Богом. Чимало хто навернувся на християнство і припинив займатись спіритизмом. Мешканці Ефеса з давніх-давен займались магією: вони носили амулети, намагалися впливати на людей та природу замовляннями і письмовими заклинаннями. А тепер багато ефесян винесли свої дорогі книги з магії і в усіх на очах спалили їх. За сьогоднішніми мірками ці книги коштували десятки тисяч доларівd. Лука пише: «Так слово Єгови з великою силою поширювалось далі» (Дії 19:17—20). Яка ж чудова перемога правди над обманом і демонізмом! Ефесяни подали нам добрий приклад. Ми теж живемо у світі, в якому процвітає спіритизм. Якщо ми знайдемо в себе речі, пов’язані зі спіритизмом, нам треба зробити те, що й ефесяни,— без зволікань позбутися їх. Хоч би чого нам це коштувало, тримаймося від спіритизму якомога далі.

«Виникли чималі заворушення» (Дії 19:23—41)

16, 17. а) Розкажи, як Димитрій почав заворушення в Ефесі. б) У чому виявився фанатизм ефесян?

¹⁶ Далі ми дізнаємо́ся про ще один метод Сатани. Лука пише: «Виникли чималі заворушення через цю Дорогу». Навряд чи він перебільшувавe (Дії 19:23). Заворушення почав майстер срібних справ Димитрій. Спочатку він нагадав ремісникам, що їхній достаток залежить від продажу ідолів. Потім перейшов до того, що звістка, яку проповідував Павло, шкодить їхній справі, адже християни не поклоняються ідолам. Після цього він, бажаючи використати почуття гордості й націоналізму ремісників, сказав, що відомий на весь світ храм та їхня богиня Артеміда в небезпеці і «її величі скоро прийде кінець» (Дії 19:24—27).

¹⁷ Димитрій домігся свого. Ремісники почали кричати: «Артеміда ефеська велика!»f Тоді в цілому місті настало сум’яття, про яке йшлося на початку цього розділу. Саможертовність Павла спонукувала його піти в амфітеатр, щоб звернутись до натовпу. Однак учні наполягли, аби він не наражав себе на небезпеку. Тим часом чоловік на ім’я Олександр спробував звернутися до юрби. Він був юдеєм і, можливо, хотів пояснити різницю між юдеями та християнами. Але його ніхто не хотів слухати. Упізнавши в ньому юдея, натовп знову почав кричати: «Артеміда ефеська велика!» — і так вигукував приблизно дві години. Як тоді, так і сьогодні релігійний фанатизм робить людей нерозсудливими (Дії 19:28—34).

18, 19. а) Як міський писар заспокоїв натовп в Ефесі? б) Як представники влади іноді виступають на захист служителів Єгови і яке значення може мати наша поведінка?

¹⁸ Нарешті міський писар заспокоїв натовп. Цей розважний чоловік запевнив людей у тому, що християни не загрожують храму і їхній богині, що Павло та його товариші не вчинили жодного злочину проти храму Артеміди. Крім того, він нагадав, що для розгляду скарг існує певний порядок. А ще він сказав, що таке незаконне збіговисько може викликати гнів Рима. Це вплинуло на людей найбільше. Після цього писар розпустив натовп. Почувши розумні доводи, люди заспокоїлись так само швидко, як і розгнівалися (Дії 19:35—41).

¹⁹ Це не перший і не останній випадок, коли розважна людина, яка обіймає державну посаду, захищає послідовників Ісуса. Пригадаймо, апостол Іван у своєму видінні бачив, що в останні дні «земля», яка символізує найстабільніші складові цього світу, поглинула «ріку» переслідувань (Об’яв. 12:15, 16). Так і відбувається. Часто неупереджені судді захищають право Свідків Єгови збиратись для поклоніння Богу і ділитися доброю новиною з іншими. Безумовно, поведінка кожного з нас може мати неабияке значення для перемог у судових справах. Павло завоював повагу деяких посадових осіб в Ефесі, і вони намагались захистити його від небезпеки (Дії 19:31). Хай наша чесна і добра поведінка теж справляє на людей хороше враження. Можливо, саме це колись нам допоможе.

20. а) Що ти думаєш про поширення слова Єгови в I столітті і в наші дні? б) Який внесок ти можеш зробити в поширення слова Єгови?

²⁰ Розповідь про те, як у I столітті «слово Єгови з великою силою поширювалось далі», викликає захоплення. Не менше вражає і те, як Єгова допомагає здобувати перемоги в наші дні. Чи хочеш ти вносити свою частку в досягнення таких перемог? Тоді глибоко роздумуй над тим, про що йшлося в цьому розділі. Будь смиренним, іди в ногу з організацією Єгови, сумлінно виконуй свої завдання, сторонись спіритизму і докладай усіх зусиль, щоб давати хороше свідчення своєю чесністю і доброю поведінкою.

1—3. а) Розкажи про обставини смерті Євтиха. б) Що зробив Павло і що це про нього говорить?

ПАВЛО в переповненій горішній кімнаті одного з будинків у Троаді. Він довго виступає перед братами, оскільки це останній вечір, який вони проведуть разом. Уже північ. У кімнаті горить багато світильників, і від цього в ній стало душно. На одному з вікон сидів юнак на ім’я Євтих. Під час Павлової промови Євтих заснув і впав з третього поверху.

² Лука, як лікар, мабуть, одним з перших побіг подивитись, що сталося. Сумнівів бути не могло: Євтих помер (Дії 20:9). Але потім відбулось чудо. Павло припав до юнака і сказав: «Не здіймайте галасу, бо він живий». Апостол воскресив хлопця! (Дії 20:10).

³ Цей випадок показує, наскільки могутній Божий святий дух. Павло не був винний у тому, що Євтих помер. І все ж він не хотів, щоб смерть юнака затьмарила враження від цієї важливої зустрічі чи стала для когось каменем спотикання. Воскресивши Євтиха, Павло підбадьорив збір і заохотив усіх продовжувати служіння. Безумовно, Павло дуже цінував життя людей. Саме тому він міг сказати: «Я чистий від крові всіх людей» (Дії 20:26). Розгляньмо, як ми можемо наслідувати його приклад.

«Вирушив у подорож до Македонії» (Дії 20:1, 2)

4. З яким важким випробуванням зіткнувся Павло?

⁴ Як говорилось у попередньому розділі, Павлу довелось зіткнутися з важким випробуванням. Його служіння ви́кликало в Ефесі велике сум’яття. Майстри срібних справ, достаток яких залежав від поклоніння Артеміді, зчинили заворушення. «Коли галас стих,— читаємо в Дії,— Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії» (Дії 20:1).

5, 6. а) Скільки часу Павло пробув у Македонії і що він робив? б) Як Павло ставився до своїх одновірців?

⁵ Дорогою до Македонії Павло на якийсь час зупинився в портовому місті Троаді. Він сподівався, що тут до нього приєднається Тит, якого трохи раніше відрядили до Коринфа (2 Кор. 2:12, 13). Однак коли стало зрозуміло, що Тит не прийде, Павло сам вирушив до Македонії, де приблизно рік підбадьорював братів «багатьма добрими словами»a (Дії 20:2). Зрештою Тит прийшов до Македонії і приніс Павлу добрі новини про відгук коринфян на його перший лист (2 Кор. 7:5—7). Це спонукало Павла написати їм ще один лист, відомий як Другий лист до коринфян.

⁶ Зверни увагу: пишучи про перебування Павла серед братів в Ефесі й Троаді, Лука вживає слово «підбадьоривши». Це слово відображає ставлення Павла до одновірців. На відміну від фарисеїв, які дивились на інших з презирством, Павло вважав християн своїми співпрацівниками (Ів. 7:47—49; 1 Кор. 3:9). Він не змінював свого ставлення до братів і тоді, коли картав їх (2 Кор. 2:4).

7. Як наглядачі можуть наслідувати приклад Павла?

⁷ Старійшини і районні наглядачі намагаються наслідувати приклад Павла. Навіть коли їм доводиться докоряти братам чи сестрам, вони прагнуть зміцнити їх. Виявляючи співчуття, наглядачі бажають підбадьорити їх, а не засудити. Один досвідчений районний наглядач сказав про це так: «Більшість наших братів і сестер з усіх сил стараються поводитись правильно. Однак їм часто заважає розчарування, страх і відчуття безпорадності». Наглядачі можуть стати для таких християн джерелом сили і підбадьорення (Євр. 12:12, 13).

«Юдеї вчинили проти нього змову» (Дії 20:3, 4)

8, 9. а) Що завадило Павлові відплисти до Сирії? б) Чому юдеї затаїли злобу на Павла?

⁸ З Македонії Павло пішов до Коринфаb. Пробувши там три місяці, він зібрався в Кенхрею, звідки планував вирушити кораблем у Сирію. Звідти він міг би піти до Єрусалима і передати пожертви нужденним братамc (Дії 24:17; Рим. 15:25, 26). Але несподіваний поворот подій змінив плани Павла. У Дії 20:3 говориться: «Юдеї вчинили проти нього змову».

⁹ Зовсім не дивно, що юдеї затаїли злобу на Павла, адже вони вважали його відступником. Раніше на його проповідування відгукнувся і став християнином Крисп, начальник синагоги (Дії 18:7, 8; 1 Кор. 1:14). Іншим разом євреї повели Павла на суд до Галліона, проконсула Ахайї. Однак він вважав їхні звинувачення безпідставними, і це рішення вкрай розлютило Павлових ворогів (Дії 18:12—17). Тепер коринфські юдеї знали або здогадувались, що Павло збирається сісти на корабель у Кенхреї, і вирішили на нього там напасти. Що ж зробить Павло?

10. Чи Павло не пішов до Кенхреї через страх? Поясни.

¹⁰ Щоб не наражати своє життя на небезпеку і зберегти довірені гроші, Павло вирішив не йти до Кенхреї, а повернутися до Македонії. Безумовно, така подорож теж була небезпечною. На дорогах у ті часи чатували грабіжники. Не спокійніше було і в заїжджих дворах. І все ж Павло зважився на цю подорож. На щастя, він подорожував не сам. Його супроводжували Аристарх, Гай, Секунд, Сопатер, Тимофій, Тихик і Трохим (Дії 20:3, 4).

11. Що в наші дні роблять християни, щоб не наражатись на небезпеку, і який приклад подав Ісус?

¹¹ Як і Павло, християни сьогодні роблять усе від них залежне, щоб не наражатися на небезпеку. У деяких місцевостях вони ходять у служіння групами або принаймні по двоє. Чи захищаються християни від переслідувань? Вони розуміють, що їх не уникнути (Ів. 15:20; 2 Тим. 3:12). Однак, наскільки це можливо, вони стараються не ризикувати своїм життям. Згадаймо приклад Ісуса. Одного разу, коли він був в Єрусалимі, розлючені вороги хотіли закидати його камінням, але «він сховався і потім вийшов з храму» (Ів. 8:59). Згодом, коли юдеї задумали вбити його, «Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Він пішов до міста Єфрема, у місцевість поблизу пустелі» (Ів. 11:54). Коли загрожувала небезпека, Ісус намагався вберегти своє життя, щоб виконати Божу волю. У наші дні християни роблять так само (Матв. 10:16).

«Всі безмежно тішилися» (Дії 20:5—12)

12, 13. а) Як воскресіння Євтиха вплинуло на збір? б) Яка біблійна надія потішає сьогодні тих, у кого смерть забрала близьких людей?

¹² Павло та його товариші пройшли Македонію, а потім, очевидно, розділилися. Згодом вони зустрілись у Троадіd. Лука написав: «Ми... через п’ять днів прибули до них у Троаду»e (Дії 20:6). Тут Павло воскресив Євтиха, про що розповідалось на початку цього розділу. Уяви, як зраділи брати, коли Євтих повернувся до життя! Ми читаємо, що вони «всі безмежно тішилися» (Дії 20:12).

¹³ Звичайно, сьогодні такі чудеса не відбуваються. І все ж ті, в кого смерть забрала близьких людей, безмежно тішаться біблійною надією на воскресіння (Ів. 5:28, 29). Подумай: Євтих був недосконалим і врешті-решт знову помер (Рим. 6:23). Але ті, хто воскресне в Божому новому світі, матимуть можливість жити вічно! Ті, що воскресають, аби правити з Ісусом на небі, отримують безсмертя (1 Кор. 15:51—53). Тому християни — помазані чи «інші вівці» — мають усі підстави безмежно тішитися (Ів. 10:16).

«Привселюдно та від дому до дому» (Дії 20:13—24)

14. Що Павло сказав ефеським старійшинам на зустрічі в Мілеті?

¹⁴ Павло та його товариші вирушили з Троади до Асса, потім зупинялися в Мітилені, на Хіосі, Самосі і нарешті прибули в Мілет. Павло хотів прибути в Єрусалим до свята П’ятидесятниці. Тому він сів на корабель, який не зупинявся в Ефесі. Але оскільки Павло хотів поговорити зі старійшинами з Ефеса, він попросив їх прийти в Мілет (Дії 20:13—17). Павло сказав їм: «Ви добре знаєте, як я поводився серед вас з першого дня, відколи прийшов у провінцію Азія. Незважаючи на випробування, які спіткали мене через змови юдеїв, я служив Господу як раб з усією смиренністю і зі слізьми на очах. Я не стримувався від того, щоб розповідати вам про все корисне і навчати вас привселюдно та від дому до дому. До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:18—21).

15. Які переваги має проповідування від дому до дому?

¹⁵ Ми використовуємо різні методи проповідування доброї новини. Як і Павло, ми свідчимо скрізь, де є люди: на автобусних зупинках, вулицях та ринках. Але головним методом поширення доброї новини є проповідування від дому до дому. Чому? Завдяки такому методу всі мають можливість регулярно чути звістку про Царство, і це свідчить про неупередженість Бога. Також ми можемо допомогти кожній щирій людині зокрема, зважаючи на її потреби. Крім того, проповідування від дому до дому зміцнює віру і витривалість вісників Царства. Справді, ревне свідчення «привселюдно та від дому до дому» — це розпізнавальний знак правдивих християн.

16, 17. Як Павло виявив рішучість і як християни сьогодні наслідують його приклад?

¹⁶ Павло пояснив ефеським старійшинам, що не знає, яка небезпека чекає на нього в Єрусалимі. «Але я зовсім не вважаю своє життя важливим для себе. Найголовніше,— сказав він їм,— завершити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту» (Дії 20:24). Павло був сповнений рішучості виконати своє служіння, незважаючи на будь-які обставини, наприклад слабке здоров’я чи люту протидію.

¹⁷ Сьогодні християнам також доводиться долати чимало труднощів. Дехто живе в країнах, де наша діяльність заборонена, і зносить переслідування. Хтось мужньо бореться з виснажливою фізичною хворобою чи емоційним розладом. Юні християни намагаються не піддаватися тиску ровесників у школі. Але за будь-яких обставин Свідки Єгови виявляють таку ж непохитність, як і Павло. Вони готові завжди давати «ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину».

«Пильнуйте за собою та за всією отарою» (Дії 20:25—38)

18. Чому Павло міг сказати, що він чистий від крові, і як ефеські старійшини мали наслідувати його приклад?

¹⁸ Потім Павло дав ефеським старійшинам пораду, посилаючись на власний приклад. Спочатку він сказав їм, що це, мабуть, їхня остання зустріч. Тоді він додав: «Я чистий від крові всіх людей, бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога». Як ефеські старійшини могли наслідувати Павла і бути чистими від крові? «Пильнуйте за собою та за всією отарою,— сказав їм апостол,— святий дух призначив вас у ній наглядачами, щоб ви пасли збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина» (Дії 20:26—28). Павло попередив, що в отару проникнуть «люті вовки», які будуть «перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів». Що повинні робити старійшини? «Пильнуйте,— застеріг їх Павло,— і пам’ятайте: три роки ніч і день я не переставав зі слізьми наставляти кожного з вас» (Дії 20:29—31).

19. Що відбулося наприкінці I століття н. е. і до чого призвело відступництво?

¹⁹ «Люті вовки» з’явилися наприкінці I століття н. е. Приблизно 98 року н. е. апостол Іван написав: «Навіть тепер з’явилося багато антихристів... Ці люди... покинули нас, оскільки не були такими, як ми. Якби вони були такими, як ми, то залишилися б з нами» (1 Ів. 2:18, 19). У III столітті н. е. відступництво призвело до того, що в християнстві сформувався клас духівництва, а в IV столітті н. е. імператор Константин зробив відступницьке християнство державною релігією. Назвавши язичницькі ритуали християнськими, релігійні провідники «перекру[тили] правду». Відступництво породило вчення і звичаї, поширені в сучасному християнському світі.

20, 21. Чому можна сказати, що Павло був саможертовним, і як християнським старійшинам наслідувати його приклад?

²⁰ Спосіб життя Павла дуже відрізнявся від способу життя тих, хто згодом почав визискувати отару. Він важко працював, щоб не бути тягарем для збору. Він безкорисливо дбав про своїх одновірців. Ефеських старійшин Павло закликав теж бути саможертовними. «Ви повинні допомагати слабким і при цьому пам’ятати слова Господа Ісуса, адже він сам сказав: “Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати”» (Дії 20:35).

²¹ Наслідуючи Павла, старійшини виявляють саможертовність. На відміну від духівництва, яке наживається на своїх одновірцях, ті, кому довірено пасти збір Бога, виконують свої обов’язки безкорисливо. У християнському зборі немає місця гордості і честолюбству, адже ті, хто шукає собі слави, зрештою будуть принижені (Присл. 25:27). Зухвалість призводить до ганьби (Присл. 11:2).

22. За що ефеські старійшини любили Павла?

²² Своєю щирою любов’ю до братів Павло завоював їхню прихильність. Коли надійшов час прощатися, «всі вони розридалися, обійняли Павла та почали його цілувати» (Дії 20:37, 38). Християни дуже поважають і цінують тих, хто, подібно до Павла, безкорисливо піклується про отару. Розглянувши видатний приклад Павла, ти, безумовно, погодишся, що він не хвалився і не перебільшував, коли казав: «Я чистий від крові всіх людей» (Дії 20:26).

1—4. Чому Павло іде в Єрусалим і що там на нього чекає?

ПРОЩАННЯ в Мілеті зворушило всіх до глибини серця. Павлу та Луці було важко розставатися з ефеськими старійшинами, яких вони дуже полюбили. Та час вирушати, і місіонери вже стоять на палубі. Крім речей, необхідних у подорожі, вони везуть пожертви для християн в Юдеї.

² Легкий вітерець напнув вітрила, і корабель почав віддалятись від гамірного причалу. Павло з Лукою та семеро їхніх товаришів дивляться на засмучених братів, які стоять на березі (Дії 20:4, 14, 15). На прощання мандрівники довго махають їм руками.

³ Павло тісно співпрацював зі старійшинами в Ефесі близько трьох років. Тепер же під керівництвом святого духу він прямує до Єрусалима. Павло приблизно уявляє, що з ним може статися. Недавно він сказав старійшинам: «Спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима, хоча не знаю, що́ зі мною там буде. Знаю тільки, що святий дух у кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають ув’язнення та лиха» (Дії 20:22, 23). Павло «спонуканий духом», тобто відчуває обов’язок і бажання підкоритися духу і попри небезпеку йти в Єрусалим. Він дорожить своїм життям, але виконання Божої волі для нього понад усе.

⁴ Чи ти ставишся до служіння Богові так само, як Павло? Присвятившись Єгові, ми пообіцяли, що виконання його волі буде найважливішою справою в нашому житті. Нам буде корисно розглянути приклад вірності, який залишив апостол Павло.

Оминули «острів Кіпр» (Дії 21:1—3)

5. Як Павло з товаришами дістався до Тира?

⁵ Павло та його товариші, відпливши з Мілету, «взяли прямий курс». Дув попутний вітер, і вони того ж дня прибули на Кос (Дії 21:1). Скоріш за все, вони зупинились там на ніч, а наступного дня знялися з якоря і попливли на Родос і Патару. В Патарі, що на південному узбережжі Малої Азії, брати пересіли на великий вантажний корабель. На ньому вони дісталися до фінікійського міста Тира, «залишивши [острів Кіпр] зліва» (Дії 21:3). Чому Лука згадав цю подробицю?

6. а) Чому апостол Павло міг підбадьоритись, побачивши острів Кіпр? б) У чому ти можеш переконатися, роздумуючи над тим, як Єгова благословляв і підтримував тебе?

⁶ Можливо, Павло показав попутникам на цей острів і розповів про своє перебування на ньому. Коли під час першої місіонерської подорожі приблизно дев’ять років тому Павло з Варнавою та Іваном Марком служили на Кіпрі, чарівник Еліма перешкоджав їм (Дії 13:4—12). Те, що Павло побачив цей острів і згадав події, які там сталися, могло зміцнити і підбадьорити його напередодні випробувань. Нас теж можуть зміцняти роздуми про те, як Єгова благословляв і підтримував нас у важкі періоди життя. Такі роздуми допоможуть нам переконатися в правдивості слів Давида: «Багато труднощів у праведного, але від усіх них Єгова рятує його» (Пс. 34:19).

«Ми розшукали учнів» (Дії 21:4—9)

7. Що зробили брати, прибувши в Тир?

⁷ Павло дуже цінував спілкування з одновірцями. Лука пише: «У [Тирі] ми розшукали учнів» (Дії 21:4). Знаючи, що в Тирі мають бути християни, брати розшукали їх і пробули з ними якийсь час. Хоч би де ми опинилися, ми знайдемо одновірців, які будуть нам раді, і це одне з найбільших благословень, які мають служителі Єгови. Ті, що люблять Бога і поклоняються йому в правді, мають друзів по всьому світі.

8. Як слід розуміти Дії 21:4?

⁸ Розповідаючи про сім днів, проведених у Тирі, Лука пише те, що може здатися дивним: «Однак учні, керовані духом, постійно просили Павла не йти до Єрусалима» (Дії 21:4). Чи це означає, що Єгова вже не хотів, аби Павло йшов до Єрусалима? Ні. Дух вказував на те, що в Єрусалимі Павло мав постраждати, а не на те, що він не повинен іти до цього міста. Мабуть, через святий дух брати в Тирі зрозуміли, що в Єрусалимі на Павла чекають випробування. Тому, хвилюючись за нього, вони просили його не йти туди. Їхнє бажання вберегти Павла від небезпеки цілком зрозуміле. І все ж Павло твердо вирішив виконувати волю Єгови і продовжив свою подорож до Єрусалима (Дії 21:12).

9, 10. а) Який випадок, мабуть, пригадав Павло, коли почув прохання братів у Тирі? б) Який погляд на релігію поширений у світі і чому він не узгоджується з поглядом Ісуса?

⁹ Коли Павло почув прохання братів, він, мабуть, пригадав, як учні просили Ісуса не йти до Єрусалима, де він мав постраждати і загинути. Тоді під впливом емоцій Петро сказав йому: «Змилосердься над собою, Господи, нехай з тобою таке ніколи не станеться». Однак Ісус відповів: «Відійди від мене, Сатано! Для мене ти камінь спотикання, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матв. 16:21—23). Ісус твердо вирішив саможертовно виконувати завдання, яке йому доручив Бог. Павло прийняв таке саме рішення. Брати в Тирі, як і апостол Петро, безсумнівно, хотіли добра, але не розуміли, в чому полягає Божа воля.

¹⁰ Сьогодні люди схильні йти шляхом найменшого опору і бути поблажливими до себе. Вони воліють сповідувати релігію, яка не вимагає від них багато. Ісус мав цілком інший погляд. Він сказав своїм учням: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій стовп мук і постійно йде за мною» (Матв. 16:24). Іти за Ісусом мудро, правильно, але нелегко.

11. Як учні в Тирі виявили свою прихильність до Павла?

¹¹ Невдовзі Павлові, Луці та їхнім товаришам надійшов час вирушати в дорогу. Лука дуже зворушливо описує розставання з місцевими братами. Очевидно, християни з Тира любили Павла і підтримували його у служінні. Чоловіки, жінки і діти провели Павла і його товаришів аж до берега. Разом вони поставали навколішки, помолились і попрощалися. Після цього Павло, Лука та їхні попутники піднялись на корабель і продовжили подорож до Птолемаїди, де вони зустрілися з братами і пробули з ними один день (Дії 21:5—7).

12, 13. а) Що нам відомо про вірне служіння Пилипа? б) У чому батьки-християни можуть брати з нього приклад?

¹² Потім, як повідомляє Лука, Павло разом з братами вирушив до Кесаріїa. Там вони «ввійшли в дім Пилипа, проповідника доброї новини» (Дії 21:8). Це, мабуть, була дуже радісна зустріч. Приблизно 20 років тому апостоли призначили Пилипа розподіляти їжу в новосформованому християнському зборі в Єрусалимі. Він ревно звіщав добру новину вже багато років. Як ти, мабуть, пригадуєш, у час переслідувань Пилип пішов у Самарію і почав там свідчити про Царство. Згодом він проповідував ефіопському вельможі й охрестив його (Дії 6:2—6; 8:4—13, 26—38). Який же чудовий приклад вірного служіння подав Пилип!

¹³ Пилип не втратив ревності у служінні. Поселившись у Кесарії, він продовжував старанно проповідувати. Доказом цього є те, що Лука назвав його «проповідником доброї новини». Ми також дізнаємо́сь, що в нього було чотири дочки, які пророкували. Отже, вони, так би мовити, йшли слідами батькаb (Дії 21:9). Це означає, що Пилип сумлінно дбав про духовність своєї сім’ї. Батьки-християни мають наслідувати його приклад, беручи провід у служінні і допомагаючи своїм дітям розвивати любов до проповідування.

14. Чим були корисні зустрічі Павла з одновірцями і як ми можемо підбадьорювати інших?

¹⁴ Подорожуючи, Павло розшукував одновірців і залишався в них на якийсь час. Безперечно, місцеві брати з радістю приймали в себе місіонерів і їхніх товаришів. Тоді всі взаємно підбадьорювались (Рим. 1:11, 12). Нині в нас теж є можливості підбадьорювати одні одних. Наприклад, хоч би як скромно ми жили, можна запрошувати до себе районного наглядача і його дружину (Рим. 12:13).

«Я готовий... умерти» (Дії 21:10—14)

15, 16. Яку звістку приніс Агав і яке враження вона справила на присутніх у Пилиповому домі?

¹⁵ Коли Павло був у Пилипа, прийшов Агав. Усі, хто зібрався в Пилиповому домі, знали, що цей поважний гість — пророк; він передрік великий голод за правління Клавдія (Дії 11:27, 28). Можливо, вони запитували себе: «Чому Агав прийшов? Яку звістку він приніс?» Під пильними поглядами присутніх Агав узяв пояс Павла (це була довга смуга тканини, якою підперізували стан і в якій носили гроші та інші дрібні предмети). Пророк зв’язав собі ноги і руки. Потім він виголосив невтішну звістку: «Ось що говорить святий дух: “Так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс, і віддадуть його в руки людей з інших народів”» (Дії 21:11).

¹⁶ З цього пророцтва було видно, що Павло таки має піти до Єрусалима, де розгнівані юдеї віддадуть його «в руки людей з інших народів». Слова Агава глибоко вразили присутніх. Лука пише: «Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. У відповідь Павло сказав: “Що ви робите? Навіщо плачете і намагаєтесь послабити мою рішучість? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі”» (Дії 21:12, 13).

17, 18. У чому виявилась рішучість Павла і як брати поставились до його рішення?

¹⁷ Спробуй уявити: брати, в тому числі Лука, просять Павла не йти до Єрусалима. Хтось плаче. Зворушений ставленням братів до себе, Павло м’яко говорить, що вони намагаються послабити його рішучість, або, як сказано в інших перекладах, розривають його серце. І все ж він не втрачає рішучості. Як і тоді, коли він був у Тирі, ні вмовляння, ні сльози братів не змусили його змінити рішення. Він просто пояснив, чому мусить іти. Якою ж мужньою людиною був Павло! Він, так само як свого часу Ісус, сміливо пішов до Єрусалима (Євр. 12:2). Павло не шукав мученицької смерті, але якщо йому доведеться померти як послідовнику Христа Ісуса, він вважатиме це за честь.

¹⁸ Брати з повагою поставились до Павлових слів. Ми читаємо: «Оскільки нам не вдалося його відрадити, ми перестали заперечувати і сказали: “Нехай на все буде воля Єгови”» (Дії 21:14). Ті, хто відмовляв Павла йти до Єрусалима, не наполягали на своєму. Вони послухали Павла, змирилися з його рішенням і, хоч як це було важко, визнали і прийняли волю Єгови. Павло знав, що його чекає страта. І йому було б легше, якби друзі не намагались відрадити його від подорожі.

19. Який важливий висновок ми можемо зробити з того, що сталося з Павлом?

¹⁹ З того, що сталося з Павлом, ми можемо зробити важливий висновок: ніколи не слід відмовляти братів і сестер від саможертовного виконання Божої волі. Цей принцип стосується не тільки тих випадків, коли йдеться про життя і смерть. Наприклад, багатьом батькам важко, коли їхні діти служать Єгові далеко від дому. Однак вони не намагаються відговорити їх від обраного шляху. Філліс, сестра з Великобританії, пригадує час, коли її дочка мала розпочати місіонерське служіння в Африці. Вона розповідає: «Я дуже переживала. Мені було важко змиритися з думкою про те, що донька поїде так далеко. Я пишалася нею і сумувала водночас. Я багато молилась. Це було рішення доньки, і я ніколи не вмовляла її змінити його. Зрештою, я ж сама вчила її ставити на перше місце справи Царства. Донька служить за кордоном уже 30 років, і я щодня дякую Єгові за її вірність». Як добре, коли ми підтримуємо саможертовних служителів!

«Брати нас радо прийняли» (Дії 21:15—17)

20, 21. З чого видно, що Павло дуже прагнув спілкування з братами, і чому він цього прагнув?

²⁰ Зібравшись, Павло вирушив у дорогу. З ним пішли брати, які щиро хотіли підтримати його. Скрізь, де Павло з товаришами зупинявся під час подорожі до Єрусалима, він шукав одновірців. У Тирі вони знайшли учнів і пробули з ними сім днів. Один день вони провели з братами і сестрами у Птолемаїді. У Кесарії вони кілька днів гостювали в Пилипа. Потім деякі учні з Кесарії супроводжували Павла і його товаришів до Єрусалима. Тут їх запросив до себе один із перших учнів, Мнасон. Лука повідомляє: «Брати нас радо прийняли» (Дії 21:17).

²¹ Як бачимо, Павло дуже хотів бути разом з тими, хто поділяв його віру. Спілкування з братами і сестрами підбадьорювало апостола, як сьогодні воно підбадьорює нас. Безумовно, одновірці зміцнили Павла перед зустріччю з розгніваними ворогами, які бажали його смерті.

1, 2. Що привело апостола Павла в Єрусалим і з якими труднощами йому доведеться зіткнутися?

ЄРУСАЛИМ. Павло знову йде його вузенькими метушливими вуличками. Жодне інше місто на землі не відігравало такої важливої ролі в історії Божого народу. Тому мешканці Єрусалима пишаються його славною історією. Багато місцевих християн надають надто великого значення минулому і все ще не узгодили свій погляд зі змінами, які запровадив Єгова. Тому Павло, будучи в Ефесі, вирішує піти до Єрусалима. Він хоче не лише доставити матеріальну допомогу братам, але й допомогти їм виправити мислення (Дії 19:21). Апостол не змінив свого рішення попри загрозу для життя.

² Що чекає Павла в Єрусалимі? Через християн, яких непокоять чутки про нього, виникнуть певні труднощі. Значно більші проблеми спричинять противники християн. Вони висунуть проти Павла фальшиві звинувачення, поб’ють його і намагатимуться вбити. Ці події дадуть Павлові нагоду виступити на свій захист. Своїм смиренням, мужністю і вірою, з якими він долав численні труднощі, апостол подав нам чудовий приклад. Розгляньмо його.

«Присутні почали прославляти Бога» (Дії 21:18—20а)

3—5. а) Перед ким Павло виступив в Єрусалимі і про що він розповів? б) Чого ми можемо навчитися з розповіді про зустріч Павла зі старійшинами в Єрусалимі?

³ Наступного дня після прибуття в Єрусалим Павло з товаришами пішов до старійшин збору. Лука не згадує про апостолів; очевидно, вони тоді проповідували в інших частинах світу. В Єрусалимі залишався брат Ісуса, Яків (Гал. 2:9). Імовірно, він головував на зустрічі, на яку «зібрались усі старійшини» (Дії 21:18).

⁴ Павло привітав старійшин і «став детально розповідати про те, що́ Бог зробив серед інших народів, послуговуючись ним у служінні» (Дії 21:19). Брати, мабуть, дуже підбадьорились. Ми теж радіємо, коли дізнаємось про успіхи в поширенні доброї новини в інших країнах (Присл. 25:25).

⁵ У розмові з братами Павло згадав, що привіз їм допомогу з Європи. Турбота, виявлена братами з далеких країв, дуже зворушила серця старійшин. У книзі Дії говориться: «Почувши це, присутні почали прославляти Бога» (Дії 21:20а). Сьогодні вчасна допомога і підбадьорення теж глибоко зворушують братів і сестер, які стикаються з лихами чи борються з хворобами.

Багато віруючих досі «ревно дотримуються Закону» (Дії 21:20б, 21)

6. Про яку проблему дізнався Павло?

⁶ Потім старійшини сказали Павлу, що в Юдеї через нього виникла проблема: «Бачиш, брате, скільки юдеїв повірило? Тисячі! І всі вони ревно дотримуються Закону. Але до них дійшли чутки, що своїм навчанням ти спонукуєш всіх юдеїв, які живуть серед інших народів, до відступництва від Мойсея і говориш, щоб вони не обріза́ли дітей і не дотримувались усталених звичаїв»a (Дії 21:20б, 21).

7, 8. а) Якого погляду дотримувалось багато християн в Юдеї? б) Чому неправильно вважати, що через свої помилкові погляди християни з юдеїв були відступниками?

⁷ Чому так багато християн досі завзято обстоювали Мойсеїв закон, якщо він був недійсним уже понад 20 років? (Кол. 2:14). У 49 році н. е. апостоли і старійшини в Єрусалимі написали зборам лист, в якому пояснили, що християнам з інших народів не треба обрізуватись і виконувати Мойсеїв закон (Дії 15:23—29). Однак у цьому листі не йшлося про християн з юдеїв, і чимало з них не розуміли, що вже не потрібно дотримуватись Мойсеєвого закону.

⁸ Чи це означає, що через такий неправильний погляд християни з юдеїв не мали права називатись християнами? Ні, не означає. Адже вони не поклонялись язичницьким богам і не дотримувались язичницьких звичаїв ні раніше, ні тепер. Мойсеїв закон, до якого вони були так сильно прив’язані, дав сам Єгова. У ньому не було нічого демонічного або неправильного. Але цей Закон стосувався старої угоди, замість якої набрала чинності нова. Послух Мойсеєвому закону більше не був вимогою для чистого поклоніння. Християнам з євреїв, які обстоювали цей Закон, важко було повірити в те, що служіння в християнському зборі повністю замінило юдейську систему поклоніння. Вони мали узгодити свої погляди з глибшим розумінням правдиb (Єрем. 31:31—34; Луки 22:20).

«Чутки про тебе безпідставні» (Дії 21:22—26)

9. Чого Павло навчав про Мойсеїв закон?

⁹ Про Павла ходили чутки, ніби він навчав юдеїв, які живуть серед інших народів, «щоб вони не обріза́ли дітей і не дотримувались усталених звичаїв». Чи про нього казали правду? Павло був апостолом для інших народів і цілком підтримував рішення, згідно з яким язичникам не треба було виконувати Мойсеїв закон. Він вказував на помилковість поглядів тих, хто переконував християн з язичників обрізатись на знак підкорення Мойсеєвому закону (Гал. 5:1—7). Крім того, Павло проповідував добру новину юдеям. Він пояснював тим, хто прислуха́вся до нього, що смерть Ісуса скасувала Мойсеїв закон і що праведності слід досягати вірою, а не вчинками, яких вимагав Закон (Рим. 2:28, 29; 3:21—26).

10. Який врівноважений погляд на дотримання Закону і обрізання мав Павло?

¹⁰ І все ж Павло з розумінням ставився до християн, які, вважаючи за потрібне дотримуватись деяких юдейських звичаїв, святкували суботу і не споживали певної їжі (Рим. 14:1—6). Він також не встановлював жодних правил щодо обрізання. Павло навіть обрізав Тимофія, батько якого був греком, щоб юдеї не ставились до нього з підозрою (Дії 16:3). Обрізуватись чи ні, кожен міг вирішити сам. Павло сказав галатам: «Не має значення ні обрı́зання, ні необрı́зання, а тільки віра, яка виявляється через любов» (Гал. 5:6). Однак якби хтось обрізувався заради виконання Мойсеєвого закону або вважав, що це необхідна умова, аби отримати схвалення Єгови, то це було б неправильно. Такий погляд свідчив би про брак віри.

11. Яку пораду старійшини дали Павлу і що він мав зробити? (Дивись примітку.)

¹¹ Хоча чутки про Павла були неправдивими, вони дуже непокоїли християн з юдеїв. Тому старійшини запропонували Павлу таке рішення: «Серед нас є чотири чоловіки, які склали обітницю. Візьми їх з собою, очисться з ними за обрядом і покрий їхні видатки, щоб вони могли поголити голови. Так усі дізнаються, що чутки про тебе безпідставні, що ти поводишся правильно і що сам теж дотримуєшся Закону»c (Дії 21:23, 24).

12. Як Павло показав свою готовність пристосовуватись до обставин і співпрацювати зі старійшинами?

¹² Павло міг би заперечити, сказавши, що проблема полягає не в чутках про нього, а в тому, що християни з юдеїв ревно тримаються Мойсеєвого закону. Але він був готовий іти на поступки, які не суперечать Божим принципам. Трохи раніше він написав: «Для тих, хто під законом, [я став] тим, хто під законом (хоча сам я не під законом), щоб придбати і їх» (1 Кор. 9:20). У цьому випадку Павло погодився зі старійшинами і став «тим, хто під законом». Цим він подав чудовий приклад, як співпрацювати зі старійшинами і поступатися, коли це необхідно (Євр. 13:17).

«Такий чоловік не достойний жити» (Дії 21:27—22:30)

13. а) Чому юдеї зчинили переполох у храмі? б) Що врятувало Павла?

¹³ Прихід у храм не приніс бажаного результату. Коли Павло прийшов туди з чоловіками, які дали обітницю, юдеї з Азії вчинили переполох. Вони звинуватили його в тому, що він привів до храму язичників. Павла вбили б, якби не втрутився римський воєначальник. Апостола взяли під варту. (Він вийде на волю лише через чотири роки.) Однак життя Павла все ще було в небезпеці. Воєначальник запитав юдеїв, чому вони накинулись на Павла, а вони почали вигукувати різні звинувачення. Щось зрозуміти в такому гаморі було просто неможливо. Зрештою воїнам довелось забрати Павла. Коли вони вже підходили до казарми, Павло сказав воєначальнику: «Благаю, дозволь мені звернутись до народу» (Дії 21:39). Той дозволив, і Павло мужньо виступив на захист своєї віри.

14, 15. а) Що Павло розповів юдеям? б) Що зробив воєначальник, аби з’ясувати, чому юдеї розгнівались?

¹⁴ «Послухайте, що я скажу на свій захист»,— почав Павло (Дії 22:1). Він звернувся до юдеїв єврейською мовою, і натовп затих. Павло відверто розповів, чому він став послідовником Христа. У своїй розповіді він використав відомості, які юдеї могли перевірити. Павло навчався біля ніг Гамаліїла, відомого вчителя Закону, і, як присутні знали, переслідував послідовників Христа. Однак на шляху до Дамаска у видінні до нього звернувся воскреслий Христос. Його попутники бачили яскраве світло і чули якийсь голос, але не могли розібрати слів. (Дивись коментарі в Дії 9:7; 22:9 в nwtsty.) Після цього Павло осліп, і в Дамаск його привели за руку. Там Ананій, якого добре знали місцеві юдеї, чудом відновив зір Павла.

¹⁵ Далі Павло розповів, що, коли він повернувся до Єрусалима, Ісус з’явився йому в храмі. У цей момент юдеї обурено почали вигукувати: «Геть його! Такий чоловік не достойний жити на землі!» (Дії 22:22). Щоб врятувати Павла, воєначальник наказав відвести його в казарму. Бажаючи все-таки з’ясувати, чому юдеї так розгнівались, він вирішив допитати Павла, піддавши його бичуванню. Тоді Павло використав своє законне право на захист і сказав, що він римський громадянин. Служителі Єгови сьогодні теж захищають свою віру за допомогою закону. (Дивись рамки: «Права римського громадянина» і «Правові баталії в наш час».) Коли воєначальник почув, що Павло має римське громадянство, він вирішив усе з’ясувати іншим чином. Наступного дня він скликав Синедріон — верховний юдейський суд — на особливе засідання і звелів привести на нього Павла.

«Я фарисей» (Дії 23:1—10)

16, 17. а) Розкажи, що сталося, коли Павло звернувся до Синедріону. б) Як Павло виявив смиренність?

¹⁶ Павло почав свою промову перед Синедріоном такими словами: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом» (Дії 23:1). Далі йому не дали говорити. В Біблії сказано: «Почувши це, первосвященик Ананій наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах» (Дії 23:2). Яка зневага! Це свідчило про сильне упередження до Павла, адже його звинуватили в брехні, навіть не вислухавши. Тож не дивно, що Павло відповів: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти збираєшся судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?» (Дії 23:3).

¹⁷ Чоловіки, які стояли поряд, були вражені. Але не тим, що Павла вдарили, а тим, що́ він сказав. Вони вигукнули: «Як ти можеш ображати Божого первосвященика?» Відповідь Павла свідчила про його смиренність і повагу до Закону: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: “Не говори зі зневагою про правителя свого народу”»d (Дії 23:4, 5; Вих. 22:28). Тоді Павло спробував скерувати розмову в інше русло. Знаючи, що в Синедріоні були фарисеї і садукеї, Павло сказав: «Брати, я фарисей, син фарисеїв, і судять мене за надію на воскресіння мертвих» (Дії 23:6).

18. Чому Павло назвав себе фарисеєм і як ми могли б використати його підхід?

¹⁸ Чому Павло сказав, що він фарисей? Тому що він був «сином фарисеїв», тобто походив з родини, яка належала до цієї секти. Тож багато хто міг і досі вважати його фарисеємe. Однак чому Павло послався на віру фарисеїв у воскресіння? Фарисеї вірили, що душа переживає смерть тіла і що душі праведних можуть знову жити в людських тілах. Звичайно, Павло не поділяв цього погляду. Він вірив у воскресіння, про яке говорив Ісус (Ів. 5:25—29). І все ж Павло погоджувався з фарисеями в тому, що людина може жити знову, з чим не погоджувались садукеї, які взагалі не вірили у воскресіння. Ми можемо використовувати підхід Павла в розмовах з віруючими різних конфесій. Наприклад, ми могли б сказати, що, як і вони, віримо в Бога. Звісно, вони вірять у Трійцю, а ми віримо в Бога, про якого розповідається в Біблії. Але і вони, і ми віримо, що він існує.

19. Чому засідання Синедріону закінчилось сваркою?

¹⁹ Павлові слова спричинили гарячу суперечку. Ми читаємо: «Здійнявся сильний крик, і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали й почали запекло сперечатися, кажучи: “Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...”» (Дії 23:9). Припущення, що з Павлом міг говорити ангел, вкрай обурило садукеїв, адже вони не вірили в ангелів. (Дивись рамку «Садукеї і фарисеї».) Здійнялась така буча, що воєначальнику знову довелось рятувати апостола (Дії 23:10). Але життя Павла далі було в небезпеці. Що станеться цього разу? Про це ми дізнаємось з наступного розділу.

1, 2. Чому переслідування в Єрусалимі не були для Павла несподіванкою?

ПАВЛО щойно уникнув розправи розгніваного натовпу в Єрусалимі і знову опинився під вартою. Він не дивувався, що його переслідують. Адже він знав, що в Єрусалимі на нього чекають «ув’язнення та лиха» (Дії 20:22, 23). Хоча Павлові не було відомо, що́ саме йому доведеться знести, він розумів, що страждатиме за Ісусове ім’я (Дії 9:16).

² Християнські пророки попереджали Павла про те, що його зв’яжуть і віддадуть «в руки людей з інших народів» (Дії 21:4, 10, 11). Зовсім недавно юрба юдеїв намагалася вбити його, а трохи згодом під час суперечки члени Синедріону ледь не роздерли його на шматки. Тепер апостола ув’язнили і тримають під охороною римських воїнів. Що ж чекає Павла попереду? Судові слухання і нові випробування (Дії 21:31; 23:10). Безумовно, апостол Павло дуже потребував підбадьорення.

3. Що допомагає нам не припиняти проповідницького служіння?

³ Ми знаємо, що в цей час кінця «всі, хто хоче виявляти відданість Богу і жити в єдності з Христом Ісусом, також будуть переслідувані» (2 Тим. 3:12). Тому нам необхідна підтримка, щоб продовжувати служіння. Ми дуже вдячні за своєчасне підбадьорення, яке отримуємо від «вірного і розсудливого раба» через публікації та християнські зібрання (Матв. 24:45). Єгова запевнив нас, що жоден ворог доброї новини не буде мати успіху. Ніхто не зможе знищити Божих служителів як групу чи зупинити проповідування (Ісаї 54:17; Єрем. 1:19). Але повернімося до апостола Павла. Чи отримав він підбадьорення, щоб попри труднощі далі давати ґрунтовне свідчення? Хто і як зміцнив його і як він відгукнувся на допомогу?

«Змова, скріплена присягою» скінчилася невдачею (Дії 23:11—34)

4, 5. Хто і як підбадьорив Павла і чому це було дуже вчасно?

⁴ Апостол Павло отримав підбадьорення наступної ночі після того, як його врятували від розправи в Синедріоні. У натхненій розповіді говориться: «Господь став коло Павла і сказав: “Будь відважним! Бо, як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі”» (Дії 23:11). Цими словами Ісус запевнив Павла в тому, що він не загине. Тепер Павло знав, що залишиться живим і в Римі розповідатиме про Ісуса.

⁵ Таке підбадьорення було дуже вчасним. Адже наступного дня понад 40 юдеїв «вчинили змову і зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла». Те, що юдеї скріпили змову присягою, свідчило про їхнє тверде рішення вбити апостола. Вони навіть вважали, що з ними може статися щось лихе, якщо їхній задум провалиться (Дії 23:12—15). За їхнім планом, який схвалили старші священики і старійшини, Павла мали привести назад до Синедріону, ніби для з’ясування деяких питань. Насправді юдеї збирались по дорозі влаштувати засідку, щоб напасти на Павла і вбити його.

6. Як була розкрита змова проти Павла і чого юні християни можуть навчитися з цієї розповіді?

⁶ Однак про змову почув племінник Павла і все йому розповів. Павло послав юнака з цією новиною до римського воєначальника Клавдія Лісія (Дії 23:16—22). Єгова любить юнаків і дівчат, які, подібно до Павлового племінника, ім’я якого ми не знаємо, мужньо жертвують собою заради Божих служителів і вірно з усіх сил сприяють справам Царства.

7, 8. Що зробив Клавдій Лісій, аби врятувати Павла?

⁷ Почувши про змову, Клавдій Лісій, який командував 1000 воїнів, наказав зібрати військову охорону з 470 воїнів, списоносців та вершників і того ж вечора відвезти Павла з Єрусалима до Кесарії. Там його мали передати наміснику Феліксуa. У Кесарії — столиці римської провінції Юдея — жило багато євреїв, однак переважало в ній язичницьке населення. На відміну від Єрусалима, де кипіли релігійні пристрасті і часто виникали заворушення, в Кесарії було набагато більше порядку. Крім того, тут стояли головні римські війська провінції.

⁸ Лісій, як того вимагав римський закон, написав Феліксу листа, в якому виклав суть справи. Він розповів, що, дізнавшись про римське громадянство Павла, врятував його від юдеїв, які «вже збиралися його вбити». Лісій також зазначив, що не вважає Павла винним «ні в чому, за що [він] заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів». Але з огляду на змову Лісій посилає його до Фелікса, аби той вислухав обвинувачів і виніс рішення (Дії 23:25—30).

9. а) Як були порушені права Павла? б) Чому і за яких обставин ми захищаємо свої громадянські права?

⁹ Чи Лісій написав правду? Не зовсім. Він хотів виставити себе у вигідному світлі. Насправді ж він прийшов на допомогу Павлу ще до того, як дізнався, що він римлянин. Крім того, Лісій не написав, що «наказав зв’язати [Павла] двома ланцюгами», а потім звелів, «піддавши бичуванню, допитати» його (Дії 21:30—34; 22:24—29). Так Лісій порушив права римського громадянина. Під час переслідувань, які Сатана розпалює через релігійних фанатиків, наші права і свободи теж порушуються. Але Божі служителі, як і Павло, шукають правового захисту, яке їм гарантує законодавство країни.

«Охоче виступлю на свій захист» (Дії 23:35—24:21)

10. У чому звинуватили Павла?

¹⁰ У Кесарії Павла тримали «під вартою в  палаці Ірода» (Дії 23:35). Через п’ять днів прибули обвинувачі: первосвященик Ананій, оратор Тертулл та декотрі старійшини. Тертулл почав лестити Феліксу і вихваляти його за те, що він робить для юдеївb. Перейшовши до суті справи, він сказав, що Павло — «паразит і по всій населеній землі закликає юдеїв до заколоту та є ватажком секти назарян». Тертулл вів далі: «Крім того, він намагався осквернити храм, але ми його схопили». Інші юдеї приєдналися до цих слів, «стверджуючи, що саме так все і було» (Дії 24:5, 6, 9). Заклики до бунту, провід у небезпечній секті та зневага до храму — серйозні звинувачення, на підставі яких людину могли засудити до смерті.

11, 12. Як Павло спростував звинувачення?

¹¹ Потім дали слово Павлу. Він сказав: «Охоче виступлю на свій захист». Павло рішуче відкинув звинувачення, адже він не зневажав храму і не зчиняв заколоту. Він зазначив, що його не було в Єрусалимі багато років і що він прийшов, аби «передати... пожертви» — дари для християн, які постраждали від голоду та переслідувань. Павло заявив, що, перш ніж увійти в храм, він пройшов «обряд очищення» і робив все, що в його силах, аби «мати чисте сумління перед Богом і людьми» (Дії 24:10—13, 16—18).

¹² Однак Павло визнав, що служить Богу своїх прабатьків і дотримується «вчення, яке ці люди називають сектантським». При цьому Павло наголосив, що вірить «всьому, що написано в Законі і Пророках». Крім того, він, як і дехто з його обвинувачів, вірить, «що буде воскресіння праведних і неправедних». Відтак апостол виступив з вимогою, щоб обвинувачі пред’явили докази його вини: «Нехай ці люди самі розкажуть, що́ поганого вони знайшли в мені, коли я був перед Синедріоном, крім того єдиного, що, стоячи серед них, я вигукнув: “За воскресіння мертвих мене судять сьогодні перед вами!”» (Дії 24:14, 15, 20, 21).

13—15. Який приклад подав Павло в тому, як сміливо свідчити представникам влади?

¹³ Павло залишив нам добрий приклад у тому, що́ говорити представникам влади, коли нас як служителів Єгови звинувачують у підбурюванні до насильства, антиурядовій діяльності або членстві в небезпечній секті. Павло не підлещувався до намісника, як Тертулл. Він говорив шанобливо і з достоїнством. Старанно добираючи слова, він чітко і правдиво виклав факти. Павло також зазначив, що «юдеї з провінції Азія», які обвинувачували його в зневазі до храму, відсутні на засіданні і що, відповідно до закону, саме вони мали б виступити зі звинуваченнями (Дії 24:18, 19).

¹⁴ Найважливіше, що Павло впевнено говорив про свої переконання. Він не замовчував, що вірить у воскресіння, хоча через це і розгорілася суперечка в Синедріоні (Дії 23:6—10). Чому Павло знову сказав про надію на воскресіння? Тому що давав свідчення про Ісуса і про те, що він воскрес. З цим його обвинувачі ніяк не могли погодитись (Дії 26:6—8, 22, 23). Са́ме питання про воскресіння, а точніше про віру в Ісуса і його воскресіння, породжувало суперечки.

¹⁵ Подібно до Павла, ми можемо сміливо говорити, черпаючи сили з Ісусових слів: «За ім’я моє всі будуть вас ненавидіти. Але хто витримає до кінця, той спасеться». Чи повинні ми непокоїтись про те, що сказати? Ні, адже Ісус запевнив: «Коли вас схоплять, аби віддати під суд, не тривожтеся наперед, що говорити, а кажіть те, що вам буде дано в ту мить, бо тоді будете говорити не ви, а святий дух» (Марка 13:9—13).

«Фелікс злякався» (Дії 24:22—27)

16, 17. а) Що Фелікс сказав під час слухання Павлової справи і що він наказав зробити? б) Чому Фелікс міг злякатися і для чого він потім викликав Павла?

¹⁶ Намісник Фелікс не вперше чув християнські вчення. У книзі Дії говориться: «Оскільки Фелікс був досить добре обізнаний з цією Дорогою, він відклав справу, кажучи: “Як тільки прийде воєначальник Лісій, я винесу рішення щодо вашої справи”. І він наказав сотникові тримати Павла під арештом, але дати йому певну свободу і не забороняти знайомим дбати про його потреби» (Дії 24:22, 23).

¹⁷ Через кілька днів Фелікс зі своєю дружиною Друзіллою, яка була юдейкою, послав за Павлом, аби «послухати, що́ той розповідатиме про віру в Христа Ісуса» (Дії 24:24). Однак коли Павло заговорив про «праведність, самовладання і прийдешній суд, Фелікс злякався». Мабуть, сумління почало докоряти йому за порочний спосіб життя. Тоді він сказав: «Поки що можеш іти, а при нагоді я покличу тебе». Фелікс справді часто викликав Павла, але не для того, щоб познайомитися з правдою, а щоб отримати від нього хабар (Дії 24:25, 26).

18. Чому Павло розповідав Феліксу і його дружині про «праведність, самовладання і прийдешній суд»?

¹⁸ Чому Павло говорив Феліксу та його дружині про «праведність, самовладання і прийдешній суд»? Пригадай: вони хотіли знати про «віру в Христа Ісуса», про те, що вимагалося від християнина. Знаючи, що Фелікс розпусний, жорстокий і несправедливий, Павло прямо розповів про вимоги до людей, які хочуть стати Ісусовими послідовниками. Слова Павла чітко показали, наскільки життя Фелікса і його дружини не відповідало високим моральним нормам Бога. Це мало допомогти їм збагнути, що всі люди відповідальні перед Богом за свої думки, слова й діла і що суд, який буде здійснювати Бог, набагато важливіший від суду над Павлом. Не дивно, що Фелікс злякався.

19, 20. а) Що робити, коли люди, які ніби цікавляться правдою, не хочуть змінюватись? б) З чого можна зробити висновок, що Фелікс не збирався допомагати Павлу?

¹⁹ У служінні ми можемо зустріти людей, схожих на Фелікса. Спочатку вони нібито цікавляться правдою, а потім виявляється, що насправді вони шукають власної користі. Нам слід обережно поводитись з такими людьми. Однак ми, як і Павло, можемо тактовно розповідати їм про Божі норми праведності. Можливо, правда зворушить їхні серця. Якщо ж вони і далі будуть триматися грішного способу життя, ми підемо до тих, хто дійсно шукає правду.

²⁰ Чого насправді хотів Фелікс, видно з цих слів: «Через два роки наступником Фелікса став Порцій Фест. А Фелікс, прагнучи догодити юдеям, залишив Павла під арештом» (Дії 24:27). Отже, Фелікс зовсім не збирався допомагати Павлу. Він знав, що послідовники «Дороги» не були заколотниками (Дії 19:23). Він знав і те, що Павло не порушив жодного римського закону. І все ж він тримав апостола під вартою, щоб «догодити юдеям».

21. Що було з Павлом після того, як намісником став Порцій Фест, і що зміцняло Павла?

²¹ Як свідчить останній вірш 24-го розділу книги Дії, Павло все ще перебував в ув’язненні, коли Фелікса замінив Порцій Фест. Відтоді справою Павла займалися різні посадові особи. Цього мужнього апостола повели «до царів та намісників» (Луки 21:12). Як ми побачимо далі, згодом він дасть свідчення наймогутнішому правителю того часу. В усіх цих випробуваннях віра Павла не похитнулась. Він черпав сили з Ісусових слів: «Будь відважним!»

1, 2. а) В якій ситуації опинився Павло? б) Які запитання виникають у зв’язку з тим, що Павло вимагав суду цезаря?

ПАВЛА під пильним наглядом тримають у Кесарії. Два роки тому, коли він повернувся в Юдею, всього протягом кількох днів євреї принаймні тричі намагалися вбити його (Дії 21:27—36; 23:10, 12—15, 27). Досі замахи були безуспішними, але вороги не здавалися. Коли Павло зрозумів, що знову може потрапити до них у руки, він сказав римському наміснику Фесту: «Я вимагаю суду цезаря!» (Дії 25:11).

² Чи Єгова схвалював рішення Павла? Нам дуже важливо знати відповідь на це питання, оскільки в цей час кінця ми теж даємо ґрунтовне свідчення про Боже Царство і можемо зіткнутися з протидією. Чи потрібно нам наслідувати Павла в тому, як він захищав і законно утверджував добру новину? (Філ. 1:7).

«Я стою перед судовим місцем цезаря» (Дії 25:1—12)

3, 4. а) Чому юдеї просили, щоб Павла привели в Єрусалим, і що його врятувало від смерті? б) Чи Єгова підтримує сьогодні своїх служителів так само, як Павла?

³ Через три дні після призначення на посаду Фестa, новий намісник Юдеї, вирушив до Єрусалима. Там він вислухав старших священиків і впливових юдеїв, які звинувачували Павла в серйозних злочинах. Вони знали, що намісник зобов’язаний підтримувати мирні стосунки з ними і з усіма юдеями. Тому вони попросили Феста судити Павла в Єрусалимі. За цим проханням стояв підступний план: юдеї хотіли вбити Павла по дорозі з Кесарії в Єрусалим. Однак Фест відмовив їм, сказавши: «Нехай ті з вас, хто при владі... підуть зі мною [в Кесарію] і висунуть проти цього чоловіка обвинувачення, якщо він дійсно зробив щось погане» (Дії 25:5). Так Павло вкотре уникнув смерті.

⁴ Під час усіх випробувань Єгова підтримував Павла через Господа Ісуса Христа. Пригадай, що у видінні Ісус сказав апостолу: «Будь відважним!» (Дії 23:11). Нині Божі служителі також стикаються з різними перешкодами і небезпеками. Єгова не охороняє нас від усіх випробувань, але він наділяє нас мудрістю і силою, щоб зносити їх. Ми можемо не сумніватися, що Єгова щедро даватиме нам «силу, яка перевершує людську» (2 Кор. 4:7).

5. Як Фест повівся з Павлом?

⁵ Через кілька днів Фест «сів на судове місце» в Кесаріїb. Перед ним стояв Павло та його обвинувачі. У відповідь на безпідставні звинувачення Павло сказав: «Я не вчинив жодного гріха — ні проти Закону юдеїв, ні проти храму, ні проти цезаря». Павло був невинним, і його можна було відпустити. Що ж зробить Фест? Бажаючи догодити юдеям, він запитав Павла: «Може, ти хочеш, щоб ми пішли до Єрусалима і тебе судили там у моїй присутності на підставі цих обвинувачень?» (Дії 25:6—9). Яка дивна пропозиція! Якби Павло повернувся в Єрусалим, обвинувачі стали б суддями і його чекала б неминуча смерть. Замість того щоб віддати перевагу справедливості, Фест пішов на політичний компроміс. Свого часу намісник Понтій Пилат повівся так само у більш важливій справі (Ів. 19:12—16). Сучасні судді також піддаються політичному тиску. Тому не варто дивуватись, коли той чи інший суд приймає несправедливе рішення стосовно Божих служителів.

6, 7. Чому Павло вимагав суду цезаря і як сучасні християни можуть його наслідувати?

⁶ Бажання Феста зробити приємність юдеям могло обернутися для Павла смертю. Тому він скористався правом римського громадянина. Він сказав Фесту: «Я стою перед судовим місцем цезаря, де мене і належить судити. Я не зробив юдеям нічого поганого, і ти сам це добре знаєш... Я вимагаю суду цезаря!» Таке прохання не можна було відкликати. Фест підкреслив це, сказавши: «Вимагаєш суду цезаря? То й підеш до цезаря» (Дії 25:10—12). Павло звернувся до вищої інстанції. Отже, так можуть робити і сучасні християни. Коли наші противники замишляють «лихо в ім’я закону», Свідки Єгови вдаються до правового захисту доброї новиниc (Пс. 94:20).

⁷ Павло вже пробув в ув’язненні два роки, хоча не був ні в чому винен. Тепер він має можливість захищати себе в Римі. Однак перед тим, як він туди вирушить, його хоче побачити ще одна поважна особа.

«Я послухався звістки» (Дії 25:13—26:23)

8, 9. Чому цар Агріппа прибув у Кесарію?

⁸ Через кілька днів після того, як Павло попросив суду цезаря, до Феста з «візитом ввічливості» прибули цар Агріппа і його сестра Веронікаd. Вони прийшли привітати його з тим, що він став намісником. У ті часи в можновладців було прийнято робити такі візити недавно призначеним намісникам. Вітаючи Феста, Агріппа, безсумнівно, намагався налагодити політичні й особисті зв’язки, які могли б знадобитися йому в майбутньому (Дії 25:13).

⁹ Фест розповів цареві про Павла, і Агріппа захотів його побачити. Наступного дня обидва правителі вирішили послухати, що він скаже. Слова, з якими виступив ув’язнений апостол, вразили присутніх значно більше, ніж могутність і багатство Феста й Агріппи (Дії 25:22—27).

10, 11. Як Павло виразив повагу до Агріппи і що він розповів царю про своє минуле?

¹⁰ Павло шанобливо подякував царю Агріппі за можливість захищатися перед ним, адже цар добре знав єврейські звичаї та суперечки між юдеями. Потім Павло розповів про себе: «Я жив як фарисей, дотримуючись у нашому поклонінні вимог цієї найсуворішої секти» (Дії 26:5). Як фарисей, Павло очікував приходу Месії. Тепер, уже як християнин, він сміливо говорить, що Ісус Христос і був тим, на кого всі чекали. Тож Павла судили за спільну для нього і його обвинувачів віру — тобто за надію на виконання обітниці, яку Бог дав їхнім прабатькам. Павлові слова дуже зацікавили Агріппу, і він слухав його даліe.

¹¹ Пригадуючи своє жорстоке поводження з християнами, Павло говорить: «Я сам був переконаний, що повинен всілякими можливими способами протидіяти всьому, що пов’язане з іменем Ісуса назарянина... І я так сильно на них розлютився, що почав переслідувати їх навіть в інших містах» (Дії 26:9—11). Павло не перебільшував. Багато людей знало про те, скільки зла він заподіяв християнам (Гал. 1:13, 23). В Агріппи, можливо, виникло запитання: «Що ж змінило цього чоловіка?»

12, 13. а) Що Павло розповів про своє навернення? б) В якому розумінні Павло йшов проти рожна?

¹² Це можна було зрозуміти з того, що Павло сказав далі: «Я йшов у Дамаск, маючи повноваження і доручення від старших священиків. Раптом опівдні, царю, на дорозі я побачив світло з неба. Воно осяяло мене і тих, хто йшов зі мною, і було яскравіше від блиску сонця. Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який промовив до мене єврейською: “Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш? Ти шкодиш собі, йдучи проти рожна”. Я ж запитав: “Хто ти, пане?” І Господь відповів: “Я — Ісус, якого ти переслідуєш”»f (Дії 26:12—15).

¹³ Перед тим як по дорозі сталося чудо, Павло, образно кажучи, йшов проти рожна. В’ючна тварина ранить себе, коли б’ється до гострого кінця палиці, якою її підганяють. Так само Павло завдавав собі духовної шкоди, протидіючи Божій волі. З’явившись Павлу на дорозі в Дамаск, воскреслий Ісус допоміг цьому щирому, але введеному в оману чоловікові змінити мислення (Ів. 16:1, 2).

14, 15. Що Павло сказав про зміни, які він зробив у житті?

¹⁴ Після цього Павло зробив величезні зміни в житті. Звертаючись до Агріппи, він сказав: «Я послухався звістки, яку отримав у видінні з неба, і вирушив спочатку в Дамаск, потім в Єрусалим, а пізніше обійшов весь юдейський край і пішов також до інших народів. Я говорив їм, щоб вони покаялися, навернулись до Бога та робили вчинки, які свідчать про каяття» (Дії 26:19, 20). На той час Павло вже багато років виконував доручення, яке Ісус Христос дав йому у видінні. Ті, хто відгукнувся на проповідування Павла, розкаялись у своєму аморальному способі життя і нечесності та навернулись до Бога. Такі люди стали добрими громадянами, які поважають закон і порядок.

¹⁵ Однак усе це противники Павла вважали за ніщо. Павло сказав: «За це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. Але оскільки я отримав допомогу від Бога, то й досі продовжую свідчити і простим людям, і видатним» (Дії 26:21, 22).

16. Як наслідувати приклад Павла, якщо доведеться захищати свою віру?

¹⁶ Правдиві християни повинні бути завжди «готовими виступити на захист» своєї віри (1 Пет. 3:15). Якщо нам доведеться захищати свої переконання перед суддями і правителями, ми можемо використати підхід Павла, до якого він вдався в розмові з Агріппою і Фестом. Тактовно розповідаючи про те, як біблійні істини змінили на краще наше життя, а також життя тих, хто відгукнувся на нашу звістку, ми можемо зворушити серця представників влади.

«Ти переконаєш мене стати християнином» (Дії 26:24—32)

17. Як зреагував Фест на Павлову промову і чим він нагадує нам деяких людей сьогодні?

¹⁷ Сказане Павлом не могло залишити правителів байдужими. Зверни увагу, що було далі: «І, коли Павло говорив усе це на свій захист, Фест вигукнув: “Павле, ти збожеволів! Велика ученість доводить тебе до безумства!”» (Дії 26:24). Вигук Феста відображає погляд багатьох людей. Дехто звинувачує нас у фанатизмі за те, що ми навчаємо правди з Біблії. Їм важко погодитись з біблійним вченням про воскресіння мертвих.

18. Як Павло відповів Фесту і що сказав Агріппа?

¹⁸ Однак Павло відповів Фесту: «Ні, я не божевільний, Високошановний Фесте. Я при здоровому глузді й кажу правду. Я можу так вільно говорити з царем, бо він добре про все це знає... Скажи, царю Агріппо, ти віриш Пророкам? Я знаю, що віриш». Тоді Агріппа відповів Павлові: «Ще трохи — і ти переконаєш мене стати християнином» (Дії 26:25—28). Невідомо, наскільки щирими були ці слова. Але вони показують, що Павлове свідчення справило на царя сильне враження.

19. Якого висновку стосовно Павла дійшли Фест і Агріппа?

¹⁹ Потім Агріппа і Фест встали, і це було знаком того, що вони закінчили слухання. «Відійшовши, вони почали говорити між собою: “Цей чоловік не робить нічого, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів”. Тоді Агріппа сказав Фесту: “Якби він не вимагав суду цезаря, то можна було б його звільнити”» (Дії 26:31, 32). Ці правителі знали, що перед ними стояла невинна людина. Можливо, відтоді вони більш прихильно ставились до християн.

20. Яку користь принесло те, що Павло проповідував представникам влади?

²⁰ Ніхто з могутніх правителів, про яких тут ідеться, не прийняв звістки про Боже Царство. Чи не змарнував Павло час, виступаючи перед ними? Ні. Завдяки тому що Павла повели «до царів та намісників» в Юдеї, отримали свідчення ті представники римської влади, які інакше не почули б доброї новини (Луки 21:12, 13). Крім того, все, що сталося з Павлом, і його вірність під час випробувань зміцнили віру братів і сестер (Філ. 1:12—14).

21. Яких добрих результатів ми досягаємо, коли з витривалістю звіщаємо про Царство?

²¹ Щось подібне відбувається у наші дні. Проповідування попри труднощі й опір приносить хороші результати. Можливо, хтось із нас дає свідчення посадовцям, які інакше не почули б доброї новини. Наша витривалість може підбадьорювати братів і сестер та спонукати їх сміливо давати ґрунтовне свідчення про Боже Царство.

1, 2. В яку подорож вирушає Павло і що його могло непокоїти?

ПАВЛОВІ раз у раз пригадуються слова Феста, адже від них залежало його найближче майбутнє. «Підеш до цезаря»,— сказав намісник. Павло вже провів під арештом два роки, тож довга подорож до Рима принаймні якось урізноманітнить його життя (Дії 25:12). Однак Павло не з чужих вуст знає, що морські подорожі — це не тільки свіжий вітерець чи гарні краєвиди. До того ж перед подорожжю до кесаря він роздумує над багатьма серйозними питаннями.

² Павлу не раз доводилося бувати «в небезпеці... на морі»: він пережив три корабельні аварії і навіть провів день і ніч у відкритому морі (2 Кор. 11:25, 26). Крім того, ця подорож відрізнятиметься від місіонерських подорожей, в які він вирушав як вільна людина. Цього разу Павло ув’язнений, і подолати відстань у понад 3000 кілометрів з Кесарії до Рима, напевно, буде нелегко. Чи в дорозі з ним нічого не станеться? Чи не вирушає він назустріч неминучій смерті? Адже він постане перед судом наймогутнішого на той час правителя у світі Сатани.

3. Чого Павло палко прагнув і що ми обговоримо в цьому розділі?

³ Як ти думаєш, чи Павло піддався відчаю, розмірковуючи про те, що́ з ним може статися? Він не знав, які саме випробування його чекають, але знав, що вони будуть важкими. Однак він не хотів втрачати радість від служіння через страх перед обставинами, на які він не міг вплинути (Матв. 6:27, 34). Павло чудово розумів, що воля Єгови полягає в тому, щоб він за кожної нагоди проповідував добру новину про Боже Царство, навіть коли стоятиме перед правителями (Дії 9:15). Павло хотів виконувати це завдання, хоч би що з ним сталося. Чи ми так само палко прагнемо виконувати Божу волю? Тож вирушаймо разом з Павлом і подивімося, чого ми можемо навчитись від нього.

«Він захищав нас від зустрічних вітрів» (Дії 27:1—7а)

4. На якому кораблі починається подорож Павла і хто його супроводжує?

⁴ Нагляд за Павлом та іншими в’язнями доручили римському воєначальнику Юлію. Він вирішив сісти на торговий корабель, який прибув до Кесарії з Адраміта, портового міста на західному узбережжі Малої Азії, що лежало навпроти міста Мітилени (острів Лесбос). Корабель узяв курс на північ, а потім на захід. У портах, де він зупинявся, його розвантажували і завантажували. Такі кораблі не були пристосовані для потреб пасажирів, а тим більше в’язнів. (Дивись рамку «Морські подорожі в давні часи».) На щастя, Павло не залишився на цьому кораблі без підтримки. З ним були його одновірці — Аристарх і Лука. Саме Лука згодом написав про цю подорож. Чи Аристарх і Лука мусили заплатити за себе, чи вони супроводжували Павла як його слуги,— невідомо (Дії 27:1, 2).

5. Хто попіклувався про Павла в Сидоні і чого це нас вчить?

⁵ У перший день подорожі корабель подолав приблизно 110 кілометрів у північному напрямку. Зупинку зробили в Сидоні, що на узбережжі Сирії. Очевидно, Юлій вирізняв Павла серед в’язнів, адже той був римським громадянином і його вину не було доведено (Дії 22:27, 28; 26:31, 32). Юлій дозволив йому зійти на берег, щоб побачитися з братами і сестрами. Як же вони, мабуть, зраділи, що можуть чимось допомогти апостолу, який так довго пробув в ув’язненні! А в яких ситуаціях ти можеш виявити щедрість і завдяки цьому отримати радість? (Дії 27:3).

6—8. Опиши подорож Павла з Сидона до Кніда і розкажи, які можливості для свідчення Павло, скоріш за все, використав.

⁶ Потім корабель вирушив з Сидона і, йдучи вздовж узбережжя, минув Кілікію і місто Тарс, в якому Павло виростав. Лука більше не пише про зупинки, але згадує небезпечні «зустрічні вітри» (Дії 27:4, 5). Можна уявити, як Павло використовує кожну нагоду, щоб звіщати добру новину. Він, безсумнівно, свідчив в’язням, морякам і воїнам, що були на борту, а також людям у портах, в яких корабель зупинявся. Чи ми теж за кожної нагоди проповідуємо тим, хто поряд з нами?

⁷ З часом корабель зайшов до Мири, міста на південному узбережжі Малої Азії. Тут Павло та інші мали пересісти на інший корабель, який прямував до Рима (Дії 27:6). У ті часи, коли Єгипет був житницею Римської імперії, єгипетські кораблі з зерном зупинялися в Мирі. Юлій знайшов один із таких кораблів і посадив на нього воїнів та в’язнів. Це судно мало бути набагато більшим від попереднього. На ньому перевозили пшеницю; до того ж на його борту було 276 людей — моряків, воїнів, в’язнів та, мабуть, інших подорожніх, які хотіли потрапити в Рим. Завдяки зміні кораблів Павло міг свідчити більшій кількості людей, і він, безперечно, використав цю можливість.

⁸ Наступна зупинка була в Кніді на південному заході Малої Азії. Якщо дув попутний вітер, корабель міг дістатися туди приблизно за один день. Однак, як розповідає Лука, мандрівники «повільно пливли досить довгий час і ледве добралися до Кніда» (Дії 27:7а). Погодні умови гіршали. (Дивись рамку «Зустрічні вітри Середземномор’я».) Уяви, скільки хвилювання принесла людям подорож у розбурханих водах.

«Буря кидала нас» (Дії 27:7б—26)

9, 10. Які труднощі виникли неподалік острова Крит?

⁹ Капітан корабля планував іти на захід від Кніда, але, як написав Лука, «вітер не давав... просуватися вперед» (Дії 27:7б). Коли корабель віддалився від берега, сильний зустрічний вітер з північного заходу почав нести його, мабуть з великою швидкістю, на південь. Острів Крит захищав від вітрів корабель, що прямував до Рима, так само, як раніше острів Кіпр захистив корабель, який віз Павла до Мири. Після того як корабель оминув мис Салмона, що на сході Криту, справи пішли трохи ліпше. Річ у тім, що корабель опинився з підвітряного південного боку острова, де вітри не були такими сильними. З яким полегшенням усі зітхнули! Однак наближалась зима, тому подорожні мали причини для хвилювання.

¹⁰ Лука зазначив: «З труднощами пройшовши вздовж берега [Криту], ми підійшли до однієї гавані за назвою Добра Пристань». Управляти кораблем навіть під прикриттям острова було важко. Нарешті він став на якір у невеличкій бухті. Вважається, що вона лежала неподалік того місця, де берегова лінія повертає на північ. Лука каже, що «пройшло чимало часу», перш ніж вони знову вийшли в море. Але плавання у вересні — жовтні вже було дуже небезпечним (Дії 27:8, 9).

11. Яку пораду дав Павло і яке рішення було прийняте?

¹¹ Хтось, напевно, звернувся до Павла за порадою, адже він не раз подорожував Середземним морем. Він застеріг, що, коли корабель продовжить подорож, вони зазнають великих втрат, навіть загинуть люди. Але стерновий і власник корабля мали іншу думку; можливо, вони хотіли знайти безпечніший сховок. Вони переконали Юлія, і більшість вирішила, що треба спробувати дістатися Фінікса, порту, що лежав далі на північ. Тут гавань, мабуть, була просторіша і більш придатна для зимівлі. Тож, коли з півдня подув легкий вітерець, який ніби й не віщував нічого поганого, корабель вийшов у море (Дії 27:10—13).

12. Що трапилося після того, як корабель вийшов з Криту, і що робили моряки, щоб врятуватися?

¹² Та подорож недовго була спокійною: з північного сходу «налетів шалений вітер». Корабель поплив «під прикриттям острівця за назвою Кавда», що приблизно за 65 кілометрів від Доброї Пристані. І все ж його могло віднести на південь і кинути на мілину біля узбережжя Африки. Думаючи про порятунок, моряки витягнули на борт шлюпку. Це було нелегко, бо вона, мабуть, уже наповнилась водою. Потім, протягнувши під днищем канати або ланцюги, вони обв’язали ними корабель, щоб він не розвалився. Крім того, вони спустили снасті (ймовірно, грот, тобто головне вітрило) і намагались утримати корабель проти вітру, доки не вщухне буря. Тільки уяви собі, наскільки це було жахливо! Нічого не допомагало, буря шалено жбурляла кораблем. На третій день почали викидати за борт спорядження, очевидно, для того, щоб корабель залишався на плаву (Дії 27:14—19).

13. Що переживали в бурю люди на кораблі?

¹³ Усіх, хто був на кораблі, охопив страх. Однак Павло з товаришами не впадав у відчай. Господь запевнив Павла в тому, що він буде свідчити в Римі; потім це підтвердив ангел (Дії 19:21; 23:11). Але вже протягом двох тижнів буря не вщухала ні на мить. Безперервний дощ і густі хмари закривали сонце й зорі, тож стерновий не міг визначити, де перебуває корабель і куди його несе. Люди давно нічого не їли, адже все заливало дощем; було холодно і страшно, до того ж давалася взнаки морська хвороба.

14, 15. а) Чому Павло, звертаючись до попутників, нагадав їм своє застереження? б) Про що нам говорить звістка надії, якою ділився Павло?

¹⁴ Павло встав, щоб звернутися до людей. Він нагадав про своє застереження, але не для того, щоб зайвий раз дорікнути. Події, які розгорталися в усіх на очах, доводили правдивість його слів і показували, що його варто слухатись. Павло вів далі: «Благаю: наберіться мужності, бо жоден з вас не загине, ми втратимо тільки корабель» (Дії 27:21, 22). Мабуть, ці слова всіх дуже потішили. Павло теж радів, що Єгова дав йому добру звістку, якою він міг поділитися з попутниками. Нам важливо пам’ятати про те, що Єгова дорожить життям кожної людини. Для нього цінні всі. Апостол Петро написав: «Єгова... не хоче, щоб хтось був знищений, він хоче, щоб усі прийшли до каяття» (2 Пет. 3:9). Отже, нам потрібно старанно ділитися звісткою надії з якомога більшою кількістю людей. Адже їхнє життя під загрозою.

¹⁵ Напевно, на кораблі Павло багато свідчив про «надію на обіцянку, яку Бог дав» людям (Дії 26:6; Кол. 1:5). А тепер, коли от-от станеться катастрофа, Павло говорить про те, що і моряки, і пасажири зможуть врятуватись: «Вночі мені з’явився ангел Бога... Ангел сказав: “Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе”». Тоді Павло підбадьорив людей: «Наберіться мужності, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. Нас має викинути на якийсь острів» (Дії 27:23—26).

«Всі уціліли й дістались до суші» (Дії 27:27—44)

16, 17. а) За яких обставин Павло помолився і як його молитва вплинула на присутніх? б) Як справдились його слова?

¹⁶ За два жахливих тижні, упродовж яких корабель носило по морю, він подолав приблизно 870 кілометрів. У якийсь момент моряки помітили зміну; можливо, вони почули, як хвилі розбиваються об берег. З корми спустили якорі, щоб судно більше не носило і щоб скерувати ніс корабля до суші, завдяки чому можна було дістатись берега. Тоді ж моряки спробували втекти, але воїни не дали їм цього зробити. Павло сказав воєначальнику і воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». Тепер, коли корабель вже не кидало на хвилях, Павло попросив усіх поїсти, запевнивши знову, що ніхто не загине. Потім він узяв хліб і «склав перед усіма Богові подяку» (Дії 27:31, 35). Висловивши у своїй молитві подяку, Павло подав гарний приклад Луці, Аристархові та всім християнам. Чи твої публічні молитви теж несуть підбадьорення і потіху?

¹⁷ Після Павлової молитви «всі набралися мужності і теж почали їсти» (Дії 27:36). Потім, щоб корабель став ще легшим і міг безпечніше пристати до берега, з нього знову почали скидати пшеницю. На світанку моряки відрубали якорі, відпустили канати рульових весел і підняли фок, тобто невелике переднє вітрило. Це мало допомогти посадити корабель на мілину. Проте ніс корабля загруз у піску або мулі, а корму почали трощити сильні хвилі. Воїни хотіли вбити в’язнів, щоб ніхто не втік, але Юлій стримав їх від цього. Він наказав усім плисти до берега. Як Павло і передрік, усі 276 осіб врятувалися, «всі уціліли й дістались до суші». Але де ж вони опинилися? (Дії 27:44).

«Поставились до нас з величезною добротою» (Дії 28:1—10)

18—20. У чому виявилась велика доброта мешканців Мальти і яке чудо зробив Бог?

¹⁸ Виявилось, що постраждалі опинилися на острові Мальта, південніше Сицилії. (Дивись рамку «Чи справді це була Мальта?».) Жителі острова, які розмовляли чужою для мандрівників мовою, поставились до них «з величезною добротою» (Дії 28:2). Вони розпалили багаття, біля якого незнайомці, що наскрізь промокли і тремтіли, могли трохи зігрітися попри холод і дощ. За якусь мить сталося чудо.

¹⁹ Павло не сидів склавши руки: він назбирав хмизу і підкидав його у вогонь. Раптом вилізла отруйна гадюка, вкусила його за руку і повисла на ній. Мальтійці вважали, що це якась караa.

²⁰ Крім того, вони «думали, що він спухне». Як говориться в одній праці, в тексті оригіналу книги Дії тут вжито медичний термін. Немає нічого дивного, адже «Лука, улюблений лікар» використав звичне для нього слово (Дії 28:6; Кол. 4:14). Що ж до Павла, то він просто струсив змію з руки і не зазнав жодної шкоди.

21. а) Які приклади скрупульозності Луки ми знаходимо в цьому уривку? б) Які чуда зробив Павло і як це вплинуло на мешканців Мальти?

²¹ На острові жив заможний землевласник Публій. Імовірно, він був головним римським воєначальником на Мальті. Лука назвав його «головною людиною на острові», вживши такий самий титул, який учені знайшли у двох мальтійських написах. Павло і його попутники гостювали в Публія три дні. У цей час захворів його батько. Лука, вказуючи причину хвороби, зазначив, що чоловік «лежав у гарячці, хворий на дизентерію». Павло помолився, поклав на чоловіка руки, і той видужав. Це чудо настільки вразило остров’ян, що вони почали приводити до Павла хворих для зцілення і приносити йому та його попутникам подарунки і все необхідне (Дії 28:7—10).

22. а) Яку оцінку один учений дав розповіді Луки про подорож до Рима? б) Про що йтиметься в наступному розділі?

²² Опис Павлової подорожі, який ми щойно розглянули, вражає своєю точністю. Один вчений сказав: «Оповідь Луки... є однією з найяскравіших у Біблії. Пишучи про морські подорожі I століття і Східне Середземномор’я, він наводить такі деталі, які можна було зберегти в пам’яті лише завдяки щоденнику». Якщо Лука, подорожуючи з апостолом, вів щоденник, то про наступну частину шляху він мав що написати. Що станеться з Павлом, коли він нарешті прибуде до Рима? Подивімося.

1. На кого покладався Павло та його товариші?

ВІД середземноморського острова Мальта в Італію прямує великий корабель, який везе зерно. Його ніс прикрашає знак «Сини Зевса». Іде 59 рік н. е. На цьому кораблі пливе ув’язнений апостол Павло, якого супроводжують Лука та Аристарх (Дії 27:2). Вони, на відміну від команди корабля, не шукають захисту в синів грецького бога Зевса — близнюків Кастора і Поллукса. (Дивись коментар до Дії 28:11 в nwtsty.) Павло і його товариші служать Єгові. Вони вірять, що Павло буде свідчити про правду в Римі і стоятиме перед цезарем, як і говорив Єгова (Дії 23:11; 27:24).

2, 3. Яким маршрутом рухався корабель і яку підтримку Павло мав упродовж усієї подорожі?

² Через три дні, які мандрівники провели в Сиракузах — чудовому сицилійському місті, яке своїм значенням майже не поступалося Афінам і Риму, вони вирушили до Регія, що на півдні Італії. Потім, коли подув південний вітер, корабель досить швидко подолав 320 кілометрів і наступного дня дістався італійського порту Путеолі (неподалік сучасного Неаполя) (Дії 28:12, 13).

³ Подорож Павла до Рима наближалась до кінця. Невдовзі він мав стати перед імператором Нероном. Від початку подорожі і аж до її кінця «Бог усілякої потіхи» був з Павлом (2 Кор. 1:3). Як ми побачимо, Бог віддано підтримував Павла, а він ніколи не втрачав місіонерського за́палу.

«Павло подякував Богові та підбадьорився» (Дії 28:14, 15)

4, 5. а) Як Павла і його товаришів зустріли в Путеолі і чому Павло мав велику свободу дій? б) Які плоди може принести хороша поведінка християнина навіть під час ув’язнення?

⁴ У Путеолі Павло з Лукою і Аристархом «знайшли братів, і вони впросили [їх] залишитися в них на сім днів» (Дії 28:14). Який чудовий приклад гостинності та щедрості! Безсумнівно, місцеві брати були в стократ винагороджені підбадьорливим спілкуванням з Павлом і його товаришами. Але як же в’язень, який був під пильним наглядом охоронців, міг мати таку свободу? Можливо, апостол завоював цілковиту довіру охоронців.

⁵ У наші часи служителі Єгови, які опиняються в тюрмах чи концтаборах, нерідко також мають більше свободи, ніж інші, завдяки своїй християнській поведінці. Наприклад, у Румунії один чоловік, якому присудили 75 років ув’язнення за грабіж, почав вивчати Боже Слово і дуже змінився. Після цього йому доручили без охорони ходити в місто і купувати деякі товари для тюрми. Безперечно, наша добра поведінка передусім прославляє Єгову (1 Пет. 2:12).

6, 7. Як виявилась глибока любов братів з Рима?

⁶ З Путеолі Павло і його товариші, можливо, приблизно 50 кілометрів ішли пішки до Капуї, щоб дістатись до Аппієвої дороги, яка вела до Рима. З цієї славнозвісної дороги, мощеної великими пласкими каменями вулканічного походження, відкривалися чудові краєвиди; іноді око милувало Середземне море. Дорога пролягала також через Понтійські болота — багнисту місцевість приблизно за 60 кілометрів від Рима — та через Аппіїв ринок. Коли брати в Римі дізнались про те, що можуть зустрітися з Павлом, дехто з них, як пише Лука, пішли аж до Аппієвого ринку, а інші чекали біля Трьох Заїздів — місця для відпочинку, що приблизно за 50 кілометрів від Рима. Як же сильно ці брати любили Павла! (Дії 28:15).

⁷ На Аппієвому ринку втомленому подорожньому годі було відпочити. Римський поет-сатирик Горацій писав, що тут «юрмилися моряки і непривітні власники заїжджих дворів». За його словами, вода на ринку була огидною. Він навіть відмовлявся там їсти. Однак попри незручності брати, що прийшли сюди з Рима зустріти Павла і його товаришів, з радістю чекали на них, щоб супроводжувати їх на останньому етапі подорожі.

8. Чому Павло подякував Богові, побачивши братів?

⁸ Як розповідає Лука, Павло, побачивши братів, «подякував Богові та підбадьорився» (Дії 28:15). Апостол відчув приплив сил і радість уже тоді, коли здалека побачив їх. Когось із цих братів він міг знати особисто. Чому Павло подякував Богові? Він розумів, що безкорислива любов — це складова плоду духу (Гал. 5:22). У наш час святий дух також спонукує християн жертвувати своїми інтересами заради інших і потішати засмучених (1 Фес. 5:11, 14).

9. Як ми можемо виявляти охочий дух, наслідуючи братів, котрі зустрічали Павла?

⁹ Святий дух спонукує братів і сестер приймати в себе районних наглядачів, місіонерів та інших повночасних служителів. Багато хто з цих служителів пішов на великі жертви, щоб більше часу віддавати служінню Єгові. Запитай себе: «Що я можу зробити під час візиту районного наглядача? Чи можу виявити щедрість до нього і його дружини? Чи можу запланувати піти з ними в служіння?» Ти отримаєш багато благословень, так само як і брати з Рима, що прийшли на зустріч з Павлом. Вони дуже раділи, слухаючи, як Павло і його товариші розповідали численні підбадьорливі випадки зі служіння (Дії 15:3, 4).

«Скрізь виступають проти цієї секти» (Дії 28:16—22)

10. В яких умовах жив Павло в Римі і що він зробив невдовзі після закінчення подорожі?

¹⁰ Коли брати прибули в Рим, «Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна» (Дії 28:16). В’язнів, яких тримали під домашнім арештом, ланцюгом приковували до охоронця. Але Павлу, віснику Царства, ланцюги не завадили проповідувати. Тому, перепочивши після подорожі лише три дні, він скликав впливових юдеїв Рима, щоб розповісти про себе і дати їм свідчення.

11, 12. Як Павло в розмові з місцевими юдеями спробував розвіяти упередження, яке в них могло бути?

¹¹ «Брати,— сказав Павло,— хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків, мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки римлян. А ті, провівши допит, хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті. Оскільки юдеї виступали проти мого звільнення, я був змушений вимагати суду цезаря. Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ» (Дії 28:17—19).

¹² Називаючи юдеїв «братами», Павло намагався знайти з ними спільну мову і розвіяти упередження, яке в них могло бути (1 Кор. 9:20). Крім того, він показав, що прибув до Рима не для того, щоб звинувачувати свій народ, а щоб стати перед цезарем. Однак місцеві юдеї нічого не знали про те, що Павло вимагав суду цезаря (Дії 28:21). Чому ніхто з Юдеї не повідомив їм про це? Як зазначено в одній довідковій праці, «корабель, на якому приплив Павло, прибув в Італію, напевно, одним з перших після зими. Юдеї ще не встигли прибути з Єрусалима чи передати якогось листа».

13, 14. Як Павло почав говорити про Царство і як ми можемо наслідувати його приклад?

¹³ Тепер Павло почав говорити про Царство так, щоб викликати в юдеїв інтерес. Він сказав: «Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізраїля» (Дії 28:20). Звичайно, ця надія була пов’язана з Месією і його Царством, про що проповідували християни. Юдейські старійшини відповіли Павлу: «Ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам відомо, як скрізь виступають проти цієї секти» (Дії 28:22).

¹⁴ Коли ми звіщаємо добру новину, можна наслідувати Павла і використовувати запитання та думки, які спонукують до роздумів. Чудові поради можна знайти в таких публікаціях, як «Обговорення на основі Писань», «Отримуй користь зі Школи теократичного служіння» та «Удосконалюймо вміння читати і навчати». Чи ти використовуєш ці публікації?

«Ґрунтовне свідчення» (Дії 28:23—29)

15. У чому Павло подав приклад, проповідуючи юдеям?

¹⁵ У визначений день до Павла прийшло «значно більше» юдеїв. Павло «з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство і наводив переконливі докази про Ісуса як із Закону Мойсея, так і з Пророків» (Дії 28:23). Розгляньмо цей уривок уважніше та подивімось, чого ми можемо навчитись. По-перше, у розмові Павло зосередився на Божому Царстві. По-друге, він «наводив переконливі докази». По-третє, він спирався на Боже Слово. По-четверте, він свідчив самовіддано, «з ранку до вечора». Який чудовий приклад для нас! Чого ж Павло досяг? Як повідомляє Лука, «декотрі повірили його словам, а інші ні». Виникла незгода, і присутні «стали розходитися» (Дії 28:24, 25а).

16—18. Чому реакція римських юдеїв не здивувала Павла і чому нам не слід ображатися, коли люди відмовляються нас слухати?

¹⁶ Павла не здивувало те, як повелися юдеї. Щось подібне ставалося й раніше, крім того, про таку реакцію передрікалось у Божому Слові (Дії 13:42—47; 18:5, 6; 19:8, 9). Тому Павло промовив: «Святий дух добре сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: “Піди до цього народу і скажи: «Ви будете чути, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите. Адже серце тих людей огрубіло»”» (Дії 28:25б—27). Слово «огрубіло» в тексті оригіналу передає думку про те, що серце «затверділо» або «стало товстим», від чого воно стало нечутливим до звістки про Царство. Як сумно!

¹⁷ На закінчення Павло сказав юдеям, що, на відміну від них, інші народи «неодмінно прислу́хаються» (Дії 28:28; Пс. 67:2; Ісаї 11:10). Апостол був твердо переконаний у цьому, адже він знав, що чимало язичників уже відгукнулись на звістку про Царство (Дії 13:48; 14:27).

¹⁸ Як і Павлу, нам теж не слід ображатися, коли люди не відгукуються на добру новину. Зрештою, ми знаємо, що дорогу життя знайде небагато людей (Матв. 7:13, 14). Коли ж хтось схильний до правди і приєднується до нас у правдивому поклонінні, радіймо та щиро приймаймо його (Луки 15:7).

«Проповідував їм про Боже Царство» (Дії 28:30, 31)

19. Як Павло використовував час, коли перебував під домашнім арештом?

¹⁹ Лука завершує свою розповідь на дуже позитивній ноті: «Цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав. Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, проповідував їм про Боже Царство і навчав про Господа Ісуса Христа з усією сміливістю і без перешкод» (Дії 28:30, 31). Павло залишив нам видатний приклад гостинності, віри і ревності.

20, 21. Кому принесло користь служіння Павла в Римі?

²⁰ Одним з тих, кого Павло гостинно приймав, був чоловік на ім’я Онисим, раб, який утік з Колосс. Апостол допоміг Онисиму пізнати правду, а той став Павлу «вірним улюбленим братом». Павло навіть називає Онисима «дитиною», каже, що «став [йому] батьком» (Кол. 4:9; Филим. 10—12). Онисим, напевно, дуже підбадьорював Павлаa.

²¹ Приклад Павла добре вплинув на інших. Ось що він написав до філіппійців: «Те, що зі мною трапилось, посприяло поширенню доброї новини, бо ціла преторіанська гвардія та всі інші дізнались, що мене закували у в’язничні кайдани за віру в Христа. І більшість братів, які служать Господу, ще відважніше розповідають про Боже слово і не мають страху, бо мої тюремні кайдани додали їм впевненості» (Філ. 1:12—14).

22. Що Павло робив під час ув’язнення в Римі?

²² Під час ув’язнення в Римі Павло написав важливі листи, які ввійшли в Грецькі Писанняb. Ці листи принесли велику користь Божим служителям у I столітті. Листи Павла допомагають і сучасним християнам, оскільки його натхнені поради аж ніяк не втратили своєї актуальності (2 Тим. 3:16, 17).

23, 24. З чого видно, що сучасні християни, яких несправедливо ув’язнюють, не втрачають радості, подібно до Павла?

²³ У книзі Дії не говориться про звільнення Павла, але відомо, що він перебував під арештом приблизно чотири роки — два в Кесарії і два в Риміc (Дії 23:35; 24:27). Незважаючи ні на що, Павло з радістю продовжував проповідувати, роблячи все, що було в його силах. У наші дні чимало служителів Єгови, яких ув’язнили за віру, теж не втрачають радості й охоче проповідують. Ось приклад Адольфо. Його ув’язнили в Іспанії за дотримання християнського нейтралітету. Один військовий сказав йому: «Ти нас дивуєш. Ми робимо твоє життя нестерпним, але чим тобі гірше, тим більше ти усміхаєшся й говориш приємні слова».

²⁴ Згодом Адольфо почали довіряти настільки, що залишали двері його камери відчиненими. Солдати заходили до нього, щоб поговорити про Біблію. Один з охоронців навіть читав Біблію у його камері; Адольфо ж у цей час дивився, чи ніхто не йде. Отже, в’язень охороняв вартового! Нехай такі чудові приклади вірних Свідків допомагають нам «ще відважніше розповіда[ти] про Боже слово і не ма[ти] страху» навіть за важких обставин.

25, 26. Здійснення якого пророцтва Павло бачив протягом неповних 30 років і як це пророцтво виконується в наш час?

²⁵ Апостол Христа під домашнім арештом «проповідував... про Боже Царство» всім, хто до нього приходив. Так закінчується динамічна розповідь книги Дії. У першому її розділі розповідається про доручення, яке Ісус дав своїм послідовникам: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Не пройшло й 30 років, а звістка про Царство «проповідувалась усьому створінню під небом»d (Кол. 1:23). Це було могутнім свідченням сили Божого духу (Зах. 4:6).

²⁶ У наші дні той самий дух допомагає братам Христа, які ще залишаються на землі, та «іншим вівцям» невпинно давати «ґрунтовне свідчення про Боже Царство» в понад 240 країнах і територіях (Ів. 10:16; Дії 28:23). Чи ти береш активну участь у цій праці?

1. Що спільного між першими християнами і Свідками Єгови?

ПЕРШІ християни ревно проповідували та всім серцем приймали допомогу й керівництво святого духу. Жодні переслідування не змусили їх замовкнути. Бог рясно їх благословляв. Те саме можна сказати і про Свідків Єгови, які проповідують у наші дні.

2, 3. Чим особлива книга Дії?

² Сподіваємось, тебе дуже підбадьорила насичена подіями розповідь з книги Дії апостолів. Вона, безумовно, зміцнила твою віру. Цю книгу по праву можна назвати унікальною, адже лише в ній міститься натхнена історія раннього християнства.

³ У книзі Дії згадуються імена 95 осіб з 32 країн і регіонів, 54 міст і 9 островів. Це захоплива розповідь про різних людей: хтось був простою людиною, хтось — зарозумілим поборником фальшивої релігії, марнославним політиком чи жорстоким переслідувачем. Але головним чином ця книга розповідає про твоїх братів і сестер I століття, які ревно проповідували добру новину, незважаючи на труднощі.

4. Що у нас спільного з апостолом Павлом, Тавітою та іншими вірними свідками давнини?

⁴ Майже 2000 років відділяють нас від часу, коли жили ревні апостоли Петро й Павло, улюблений лікар Лука, щедрий Варнава, сміливий Степан, добра Тавіта, гостинна Лідія та чимало інших вірних свідків. І все ж у нас із ними багато чого спільного. Чому? Тому що ми виконуємо таке саме завдання, як і вони (Матв. 28:19, 20). Яка це для нас честь!

5. Де спочатку проповідували перші послідовники Ісуса?

⁵ Поміркуй ще раз над завданням, яке Ісус дав своїм послідовникам. «Коли на вас зійде святий дух,— сказав він,— ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Спочатку святий дух допоміг учням свідчити «в Єрусалимі» (Дії 1:1—8:3). Потім під керівництвом духу вони свідчили «в усій Юдеї [і] Самарії» (Дії 8:4—13:3). Зрештою вони почали проповідувати добру новину «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 13:4—28:31).

6, 7. Чим ми можемо користуватись у служінні, на відміну від наших братів і сестер I століття?

⁶ У твоїх братів і сестер I століття не було повної Біблії, якою вони могли б користуватись у проповідуванні. Євангеліє від Матвія з’явилось аж у 41 році н. е. Книга Дії була завершена приблизно 61 року н. е., а деякі свої листи Павло написав незадовго перед тим. Перші християни не мали ані своїх примірників Святого Письма, ані публікацій, які можна було б залишати людям. Звичайно, колись християни з юдеїв ходили до синагог і слухали, як читалися Єврейські Писання (2 Кор. 3:14—16). Однак вони мали старанно їх вивчати, адже їм, очевидно, доводилось цитувати Писання з пам’яті.

⁷ Сьогодні більшість з нас має свій примірник Біблії та чимало біблійних публікацій. Ми проповідуємо добру новину багатьма мовами в понад 240 країнах і територіях.

Допомога й керівництво святого духу

8, 9. а) Що робили Ісусові учні за допомогою святого духу? б) Що робить за допомогою святого духу «вірний раб»?

⁸ Ісус, даючи своїм учням завдання проповідувати, сказав: «Коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу». Під керівництвом Божого духу, тобто його діючої сили, послідовники Ісуса могли звіщати добру новину навіть у найвіддаленіших куточках землі. Силою святого духу Петро й Павло зціляли людей, виганяли демонів і навіть воскрешали померлих. Однак сила святого духу була дана з набагато важливішою метою. Вона допомагала апостолам та іншим учням передавати точне знання, завдяки якому люди могли отримати вічне життя (Ів. 17:3).

⁹ У день П’ятидесятниці 33 року н. е. Ісусові учні «заговорили різними мовами — так, як їм давав говорити дух». Відтоді вони свідчили «про величні Божі діла» (Дії 2:1—4, 11). Ми не маємо дару говорити різними мовами. Але за допомогою Божого духу «вірний раб» випускає біблійну літературу багатьма мовами. Наприклад, щомісяця друкуються мільйони примірників журналів «Вартова башта» і «Пробудись!». А на нашому сайті jw.org розміщені біблійні публікації та відео понад 1000 мов. Це дає нам можливість звіщати «про величні Божі діла» людям усіх націй та мов (Об’яв. 7:9).

10. Яких успіхів було досягнуто в перекладі Біблії з 1989 року?

¹⁰ З 1989 року «вірний раб» приділяє особливу увагу тому, щоб багатьма мовами був доступний «Переклад нового світу». Цю Біблію вже перекладено понад 200 мовами, надруковано десятки мільйонів її примірників, і вони друкуються далі. Такі досягнення можливі лише завдяки Богу і його духу.

11. Чого досягнуто Свідками Єгови у справі перекладу біблійних публікацій?

¹¹ Працею перекладу зайняті тисячі добровольців у понад 150 країнах і територіях. І це не дивно, адже жодну іншу організацію на землі не веде святий дух, жодна інша організація не «дає ґрунтовного свідчення» про Бога Єгову, його Месіанського Царя та небесне Царство, що вже править (Дії 28:23).

12. Завдяки чому Павло та інші християни виконували працю свідчення?

¹² Коли Павло давав свідчення юдеям і язичникам у пісідійській Антіохії, «всі, хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя, стали віруючими» (Дії 13:48). Наприкінці книги Дії Лука пише, що Павло «проповідував... про Боже Царство... з усією сміливістю і без перешкод» (Дії 28:31). А де тоді проповідував апостол? У Римі — столиці світової держави! Перші Ісусові послідовники давали могутнє свідчення завдяки допомозі й керівництву святого духу.

Непохитні попри переслідування

13. Чому нам слід молитися під час переслідувань?

¹³ Під час переслідувань перші християни просили в Єгови сміливості. Завдяки цьому вони сповнювалися святого духу і безстрашно говорили Боже слово (Дії 4:18—31). Ми теж просимо в молитвах мудрості і сили, щоб проповідувати, незважаючи на переслідування (Як. 1:2—8). Бог благословляє нас, допомагає нам своїм духом, і тому ми продовжуємо звіщати про Царство. Нас не можуть зупинити навіть жорстокі гоніння. Коли нас переслідують, нам обов’язково треба просити в молитві святого духу, мудрості та мужності для того, щоб звіщати добру новину (Луки 11:13).

14, 15. а) До чого призвело «гоніння, що почалося після вбивства Степана»? б) Як правда поширювалась у Сибіру?

¹⁴ Степан сміливо проповідував аж до своєї смерті від рук жорстоких ворогів (Дії 6:5; 7:54—60). Через «сильне переслідування» всі учні, крім апостолів, розпорошились по Юдеї і Самарії. Але це не зупинило працю свідчення. Пилип пішов до Самарії та «проповідував там про Христа». Його служіння принесло чудові результати (Дії 8:1—8, 14, 15, 25). Крім того, «учні, які розпорошилися через гоніння, що почалося після вбивства Степана, дійшли аж до Фінікії, Кіпру та Антіохії, але ділилися звісткою лише з юдеями. Проте серед них були люди з Кіпру та Кірени, які прийшли до Антіохії і почали звіщати добру новину про Господа Ісуса грекомовним людям» (Дії 11:19, 20). Так поширювалась звістка про Царство.

¹⁵ Щось подібне відбулось у Радянському Союзі. Наприклад, у 1950-х роках тисячі Свідків Єгови вислали в Сибір. Їх поселили в різних місцях, і завдяки цьому добру новину почуло дуже багато людей у тому краї. Навряд чи стільки Свідків змогли б знайти кошти, щоб поїхати звіщати добру новину за 10 000 кілометрів від свого дому. Однак їх вивезли за наказом уряду. Ось що сказав один брат: «Вийшло, що сама влада постаралась, аби тисячі щирих людей у Сибіру пізнали правду».

Рясні благословення від Єгови

16, 17. Як розповідь з книги Дії показує, що Єгова благословляв працю свідчення?

¹⁶ Безсумнівно, Єгова благословляв перших християн. Як говориться в Біблії, Павло та інші християни садили і поливали, «але зрощував Бог» (1 Кор. 3:5, 6). Відомості з книги Дії свідчать про те, що Єгова благословляв працю свідчення. Наприклад, «слово Боже й далі ширилося, а кількість учнів в Єрусалимі постійно зростала» (Дії 6:7). У той час як праця свідчення набувала розмаху, «для збору по цілій Юдеї, Галілеї та Самарії настав час спокою, і збір зміцнявся. Оскільки цілий збір ходив у страху Єгови, отримуючи потіху через святий дух, то кількість віруючих постійно зростала» (Дії 9:31).

¹⁷ У сирійській Антіохії християни сміливо проповідували і юдеям, і грекомовним людям. У книзі Дії сказано: «З ними була рука Єгови, тому багато хто повірив та навернувся до Господа» (Дії 11:21). Праця проповідування в цьому місті мала успіх, адже, як говориться в Біблії, «слово Єгови росло і ширилось» (Дії 12:24). Завдяки тому що Павло та інші християни активно проповідували серед язичників, «слово Єгови з великою силою поширювалось далі» (Дії 19:20).

18, 19. а) Чому можна сказати, що «рука Єгови» підтримує нас? б) Наведи приклад, який показує, що Єгова підтримує свій народ.

¹⁸ «Рука Єгови» підтримує і нас. Саме тому так багато людей пізнають правду й охрещуються на знак свого присвячення Богу. Більш того, тільки завдяки допомозі Єгови і його благословенню ми, як і Павло та інші християни I століття, здатні зносити сильну протидію, а іноді навіть жорстокі переслідування, і успішно виконувати своє служіння (Дії 14:19—21). Єгова завжди готовий допомогти нам. Його «вічні руки» підтримують нас у всіх наших випробуваннях (Повт. 33:27). Заради свого величного імені Єгова ніколи не полишить свій народ (1 Сам. 12:22; Пс. 94:14).

¹⁹ Під час Другої світової війни нацисти посадили брата Гаральда Абта у концтабір Заксенгаузен за те, що він проповідував. У травні 1942 року гестапівці арештували його дружину Ельзу і забрали їхню маленьку донечку. Ельза була ув’язнена в кількох таборах. «За роки, проведені в німецьких концтаборах, я зрозуміла щось дуже важливе,— писала сестра Абт.— Дух Єгови може надзвичайно зміцняти навіть у найважчих випробуваннях. Перед арештом я прочитала листа однієї сестри, в якому було написано, що дух Єгови навіть під час жорстоких випробувань може відновити внутрішній спокій. Я думала, що вона трохи перебільшує. Але коли сама зазнала випробувань, то переконалась, що сестра говорила правду. Так воно дійсно стається. Це важко собі уявити, поки не відчуєш цього на собі. Саме це відбулося зі мною».

Продовжуй давати ґрунтовне свідчення!

20. Що робив Павло, коли його тримали під домашнім арештом, і як це може підбадьорити наших братів і сестер?

²⁰ Книга Дії закінчується на тому, що Павло ревно «проповідував... про Боже Царство» (Дії 28:31). Павло був під домашнім арештом і тому не міг проповідувати в Римі від дому до дому. Але він давав свідчення усім, хто до нього приходив. Нині деякі брати і сестри через хворобу чи похилий вік не виходять з дому, інші живуть у будинках для людей похилого віку чи інвалідів. Однак любов до Бога та бажання проповідувати в цих братів і сестер не згасають. Ми молимось за них і просимо, щоб наш небесний Батько привів до них людей, які прагнуть пізнати його і його чудові наміри.

21. Чому можна сказати, що наша праця невідкладна?

²¹ Більшість з нас може брати активну участь у проповідуванні від дому до дому та інших видах служіння. Тож нехай кожен робить усе можливе, щоб бути проповідником Царства і вносити свою частку в проголошення доброї новини «навіть у найвіддаленіших куточках землі». «Ознака» присутності Христа сьогодні очевидна, як ніколи раніше, тому ми розуміємо, що наша праця є невідкладною (Матв. 24:3—14). Не можна гаяти часу! Ми маємо бути «завжди зайнятими в Господній праці» (1 Кор. 15:58).

22. Що нам слід робити напередодні дня Єгови?

²² Напередодні «великого і грізного дня Єгови» нам слід завжди сміливо проповідувати (Йоіла 2:31). Ми знайдемо ще багато людей, які, подібно до верійців, приймуть слово «з величезним за́палом» (Дії 17:10, 11). Тож проповідуймо, доки, так би мовити, не почуємо слова: «Молодець, добрий і вірний рабе!» (Матв. 25:23). Якщо ми будемо ревно брати участь у навчанні людей і збережемо вірність Єгові, то всю вічність радітимемо тим, що мали честь ґрунтовно свідчити про Боже Царство.