Фактично свої три листи він написав власне на захист правди і праведності, бо вже стало явним відступництво, передречене апостолом Павлом. Іванові три листи справді були своєчасними, оскільки допомагали раннім християнам зміцнитися в боротьбі проти нападок «Злого» (2 Фес. 2:3, 4; 1 Ів. 2:13, 14; 5:18, 19).

⁴ Іван пише, щоб захистити своїх «любих», своїх «діточок», від хибних вчень «багатьох антихристів», які вийшли з-поміж них і намагаються відвести їх від правди (2:7, 18). На цих антихристів-відступників могла вплинути грецька філософія, в тому числі ранній гностицизм, прихильники якого заявляли, що мають особливе містичне знання від Богаd. Твердо протистоячи відступництву, Іван широко розглядає три теми: гріх, любов і антихрист. Його висловлювання про гріх і аргументи стосовно Ісусової жертви за гріхи вказують на те, що ці антихристи самовдоволено заявляли, ніби вони безгрішні і не потребують Ісусової викупної жертви. Їхнє егоцентричне «знання» зробило їх позбавленими любові егоїстами — і Іван викриває це, неодноразово наголошуючи на правдивій християнській любові. Крім того, Іван, очевидно, виступає проти їхніх лжевчень, коли пояснює, що Ісус є Христос, що він існував ще до того, як став людиною, і що він прийшов у тілі як Божий Син, аби спасти віруючих людей (1:7—10; 2:1, 2; 4:16—21; 2:22; 1:1, 2; 4:2, 3, 14, 15). Іван викриває цих лжевчителів, прямо називаючи їх «антихристами», і наводить ряд ознак, за якими можна розпізнати дітей Бога і дітей Диявола (2:18, 22; 4:3).