Біблійна книга 62. 1 Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

ІВАН, улюблений апостол Ісуса Христа, дуже любив праведність. Завдяки цьому він міг глибоко розуміти мислення Ісуса. Тож не дивно, що в його писаннях переважає тема любові. А проте він не був просто сентиментальною людиною, адже Ісус говорив про нього як про одного із «синів грому [Воанерге́с]» (Марка 3:17). Фактично свої три листи він написав власне на захист правди і праведності, бо вже стало явним відступництво, передречене апостолом Павлом. Іванові три листи справді були своєчасними, оскільки допомагали раннім християнам зміцнитися в боротьбі проти нападок «Злого» (2 Фес. 2:3, 4; 1 Ів. 2:13, 14; 5:18, 19).

² Ці листи, судячи з їхнього змісту, належать до набагато пізнішого періоду, ніж Євангелія Матвія і Марка, і пізнішого також, ніж місіонерські листи Петра та Павла. Часи змінилися. Уже немає згадок про юдаїзм, який так загрожував зборам у перші роки їхнього існування; і не знаходимо жодної прямої цитати з Єврейських Писань. Натомість Іван говорить про «останню годину» і появу «багатьох антихристів» (1 Ів. 2:18). Звертаючись до своїх читачів, він вживає такі вислови, як «дітоньки мої», а себе називає «старійшиною» (1 Ів. 2:1, 12, 13, 18, 28; 3:7, 18; 4:4; 5:21; 2 Ів. 1; 3 Ів. 1). Усе це вказує на те, що його три листи були написані у пізній період. Також 1 Івана 1:3, 4 наводить на думку, що Іванове Євангеліє було написане приблизно в той самий час. Взагалі вважається, що написання Іванових трьох листів було закінчене близько 98 року н. е., незадовго до смерті апостола, і що вони були написані в околицях Ефеса.

³ Перший лист Івана написав саме апостол Іван. Про це свідчить той факт, що лист дуже схожий на четверте Євангеліє, яке, безперечно, написав Іван. Наприклад, у початкових словах листа він каже, що на власні очі бачив «слово життя... вічне життя... [яке] було показане нам, і його джерелом є Батько», і ці вислови надзвичайно подібні до тих, якими починається Євангеліє Івана. Про достовірність цього листа свідчить фрагмент Мураторі й такі ранні письменники другого століття н. е., як Іриней, Полікарп і Папійa. Згідно з Євсевієм (бл. 260 — бл. 340 роки н. е.), достовірність Першого листа Івана ніколи не ставилась під сумнівb. Однак слід зазначити, що в деяких давніших перекладах у 5-му розділі було додано такі слова в кінці 7-го вірша і на початку 8-го: «На небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі» (Огієнко). Але ці слова не містяться в жодному з ранніх грецьких рукописів; очевидно, вони були додані для того, щоб підтримати догмат про Трійцю. Більшість сучасних перекладів, як католицьких, так і протестантських, не містять цих слів у головному тексті (1 Ів. 1:1, 2)c.

⁴ Іван пише, щоб захистити своїх «любих», своїх «діточок», від хибних вчень «багатьох антихристів», які вийшли з-поміж них і намагаються відвести їх від правди (2:7, 18). На цих антихристів-відступників могла вплинути грецька філософія, в тому числі ранній гностицизм, прихильники якого заявляли, що мають особливе містичне знання від Богаd. Твердо протистоячи відступництву, Іван широко розглядає три теми: гріх, любов і антихрист. Його висловлювання про гріх і аргументи стосовно Ісусової жертви за гріхи вказують на те, що ці антихристи самовдоволено заявляли, ніби вони безгрішні і не потребують Ісусової викупної жертви. Їхнє егоцентричне «знання» зробило їх позбавленими любові егоїстами — і Іван викриває це, неодноразово наголошуючи на правдивій християнській любові. Крім того, Іван, очевидно, виступає проти їхніх лжевчень, коли пояснює, що Ісус є Христос, що він існував ще до того, як став людиною, і що він прийшов у тілі як Божий Син, аби спасти віруючих людей (1:7—10; 2:1, 2; 4:16—21; 2:22; 1:1, 2; 4:2, 3, 14, 15). Іван викриває цих лжевчителів, прямо називаючи їх «антихристами», і наводить ряд ознак, за якими можна розпізнати дітей Бога і дітей Диявола (2:18, 22; 4:3).

⁵ Оскільки лист не скеровано до якогось конкретного збору, то він, очевидно, призначався для всього християнського братства. На це вказує також те, що в листі немає ні слів привітання на початку, ні слів прощання в кінці. Дехто навіть називає його не листом, а трактатом. Вживання в цілому тексті слова «ви» у множині свідчить про те, що письменник скеровував свої слова не до якоїсь окремої особи, а до групи людей.

ЧОМУ КОРИСНА

⁶ Так само як в останні роки першого століття нашої ери, у наш час теж є «багато антихристів», проти яких треба застерігати правдивих християн. Правдиві християни повинні міцно триматися ‘звістки, яку чули від початку, любити одні одних’ і залишатися в єдності з Богом і правдивим вченням, чинячи праведність зі свободою мови (2:18; 3:11; 2:27—29). Надзвичайно важливим є також застереження проти «прагнення плоті, прагнення очей та вихваляння своїми статками» — цих матеріалістичних, світських зол, які поглинули більшість тих, що називають себе християнами. Правдиві християни уникатимуть світу і його прагнень, знаючи, що, «хто виконує Божу волю, той залишається навіки». Наскільки ж корисно у цю добу світських прагнень, сектантства і ненависті досліджувати за допомогою натхнених Писань, у чому полягає Божа воля, і виконувати її! (2:15—17).

⁷ Ми можемо почерпнути багато цінного з того, що у Першому листі Івана показано чітку різницю між світлом, яке йде від Батька, і темрявою від Злого, яка нищить правду; між життєдайними вченнями Бога і підступним обманом антихриста; між любов’ю, яка панує в цілому зборі тих, хто разом із Сином перебуває в єдності з Батьком, і смертоносною ненавистю, подібною до Каїнової, яку мають ті, що «покинули нас... аби стало зрозуміло, що не всі такі, як ми» (2:19; 1:5—7; 2:8—11, 22—25; 3:23, 24, 11, 12). Розуміючи це, ми повинні всім серцем прагнути ‘здобути перемогу над світом’. І як ми це можемо зробити? Завдяки сильній вірі і ‘любові до Бога’, яка полягає в тому, щоб виконувати його заповіді (5:3, 4).

⁸ ‘Любов до Бога’. Як же чудово наголошується в цілому листі на цій спонукальній силі! У 2-му розділі показано різкий контраст між любов’ю до світу і любов’ю до Батька. Пізніше нашу увагу звернено на те, що «Бог є любов» (4:8, 16). І ця любов виявляється на ділі! Величним виразом цієї любові було те, що Батько послав «свого Сина як Спасителя світу» (4:14). Це має виклика́ти в наших серцях вдячність і любов без страху відповідно до слів апостола: «А ми любимо, бо він полюбив нас перший» (4:19). Наша любов повинна бути такою ж, як у Батька і Сина,— видною на ділі і саможертовною. Ісус віддав за нас свою душу, і так само «на нас лежить обов’язок віддавати свої душі за братів» — так, ми маємо не відвертатися від них, а виявляти сердечне співчуття і любити наших братів не просто на словах, а «ділом і правдою» (3:16—18). З листа Івана чітко видно, що саме ця любов разом з правдивим знанням про Бога з’єднує тих, хто ходить з Богом, непорушними узами з Батьком і Сином (2:5, 6). Спадкоємцям Царства, які перебувають в цих благословенних узах любові, Іван говорить: «І ми в єдності з правдивим Богом через його Сина, Ісуса Христа. Це — правдивий Бог і вічне життя» (5:20).

[Примітки]