«Післявоєнна ера Холодної війни»

Вартою нашої уваги була Конференція про безпеку й кооперацію в Європі, на яку зібрались представники 35 націй. У вересні 1986 року вони підписали так званий Стокгольмський договір, у якому наново підтвердили свої зобов’язання до Хельсінкського договору 1975 року. У Стокгольмському договорі поміщається багато постанов для здійснення контролю воєнних дій. «Результати минулих трьох років дуже підбадьорюють і досягнення вже перевищують писані зобов’язання Стокгольмського договору», сказав СІПРІ (Стокгольмський міжнародний інститут по дослідженні проблем миру) у своємо Річнику на 1990 рік.

Це була перша й найважливіша з серій угод, яку в Хельсінкі підписали Канада, Сполучені Штати Америки, Радянський Союз і 32 інші країни. Офіційна назва головного договору є Останній Статут Конференції з Безпеки й Кооперації в Європі. Головна мета цього Статуту була пом’якшити напруження між Сходом та Заходом (Уорлд бук енциклопедія).

Пізніше, в 1987 році, супердержави досягли видатної згоди, яка вимагала знищення всіх бойових ракет дальністю від 500 до 5500 км (300 до 3400 миль). «Нищення ракетних пристроїв здійснюється точно за планом і кожна сторона додержується умов угоди», каже СІПРІ.

Вживалися також інші заходи, щоб зменшити риск ядерної війни. Наприклад, у 1988 році супердержави підписали згоду відносно «міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет, які запускаються з підводних човнів». Перш ніж будуть запускати таку зброю, то кожна сторона мусить повідомити іншу «не менше як двадцять чотири години заздалегідь про час запуску, місцевість запуску, і масштаб удару». Згідно з СІПРІ, такі договори «фактично ліквідують можливість, ескалації місцевих сутичок на світову ядерну війну».

Тим часом плани зміцнити міжнародну безпеку набирали швидкості. У травні 1990 року, протягом переговорів голів супердержав у Вашінгтоні, США, президент Радянського Союзу Михайло Горбачов запропонував, щоб два блоки Європейських націй підписали договір про мир. У липні 16 націй Заходу, члени НАТО (Північноатлантичний союз) зібрались у Лондоні. Вони позитивно відреагували на пропозицію президента Михайла Горбачова, щоб обидві сторони підписали «спільну декларацію в якій урочисто заявляємо, що ми вже не вороги й підтверджуємо наш намір стримуватись від погроз або застосування сили». У заголовку на першій сторінці одна африканська газета описує це як «Великий крок до світового миру».

Потім, напередодні збору представників супердержав у Хельсінкі, Фінляндії, представник уряду США сказав, що «можливість війни [на Середньому Сході] вкладає нові плани на світовий мир». Вторгнення Іраку в Кувейт, викликало застій в планах здійснити мир і країни Середнього Сходу знайшлись під загрозою війни. Але під владою Організації Об’єднаних Націй міжнародні збройні сили, яких очолювали Сполучені Штати Америки витіснули нападаючі війська назад у їхню країну. Міжнародна єдність цілі, яка виявилась у тій війні заохотила декого надіятись на зародження нової ери співпрацювання.

З того часу, світові події ще більше розвинулись. Особливо в самій суті колишнього Радянського Союзу відбулися великі зміни. Балтійським державам дозволили оголосити себе самостійними, і інші республіки Радянського Союзу наслідували їхній приклад. Етнічне суперництво почало випливати насильством на територіях, які здавались міцно об’єднані під централізованим комуністичним контролем. Тим часом країни Східної Європи звернувся до колишнього ворога за допомогою в тяжких економічних труднощах.

Ці радикальні зміни світової політики дали нагоду Організації Об’єднаних Націй. У цьому відношенні в «Нью-Йорк таймс» було сказано: «Пом’якшення всесвітньої напруги й новий дух співпраці між Сполученими Штатами Америки а Радянським Союзом може означати нову, більш значущу роль для світової організації в міжнародних справах».

Це була перша й найважливіша з серій угод, яку в Хельсінкі підписали Канада, Сполучені Штати Америки, Радянський Союз і 32 інші країни. Офіційна назва головного договору є Останній Статут Конференції з Безпеки й Кооперації в Європі. Головна мета цього Статуту була пом’якшити напруження між Сходом та Заходом (Уорлд бук енциклопедія).