Людські плани на міжнародну безпеку

«Коли все це закінчиться, ми хочемо бути зцілителями. Бажаємо робити все можливе, щоб сприяти тому, що я життєрадісно назвав би новим світом».— Президент США, Джордж Буш, в січні 1991, коротко після початку війни з Іраком.

Уявлення нового світу президента Буша, підкреслює важливість правління за законом і переконанням, що нації мають колективну відповідальність здійснити свободу й правосуддя. Холодна війна вже закінчилась і починається нова ера». США амбасадор до Австралії, у серпні 1991.

Сьогодні, як я дивлюся на зміни, які відбуваються по цілому світі, то може — є можливість, що ми вже ближче того нового світу ніж будь-коли в історії». Президент США Джордж Буш, у вересні 1991.

БАГАТО світових провідників, як наприклад, президент Буш, оптимістично говорять про майбутнє. Чи такий оптимізм обгрунтований? Чи події, які відбувалися після другої світової війни мають основу на такий оптимізм? Чи ви думаєте, що політичні діячі можуть здійснити міжнародну безпеку?

Видатний план людини

«Протягом останніх двох років другої світової війни, як пояснив документальний фільм «Прощання з війною», убивали понад один мільйон людей кожного місяця». У той час, нації відчували негайну потребу якогось плану, щоб запобігти можливість подібної війни в майбутньому. Тоді як війна ще бушувала, представники 50 націй склали найбільший з усіх планів на міжнародну безпеку. Статут Організації Об’єднаних Націй. У передмові того статуту виражалася постанова «зберегти наступні покоління від лиха війни». Майбутні члени Організації Об’єднаних Націй мали «об’єднати свої військові сили, щоб зберегти міжнародний мир і безпеку».

Сорок один день пізніше, скинули атомну бомбу на Хіросіму (Японія). Бомба вибухнула над центром міста, і згинуло понад 70 000 людей. Цей вибух, як і вибух подібної бомби над Нагасакі три дні пізніше, ефективно закінчив війну з Японією. Тому що Німеччина, союзник Японії, капітулювала 7 травня 1945 року, друга світова війна закінчилась. Але чи це був кінець усіх війн?

Ні. Після другої світової війни спалахнуло понад 150 менших війн, в яких згинуло більше як 19 мільйонів людей. Очевидно, великий план ООН не здійснив міжнародної безпеки. Що сталось?

Холодна війна

Планувальники Організації Об’єднаних Націй не передбачили суперництва, яке скоро розвинулось між колишніми союзниками другої світової війни. Багато націй вибирали сторону в цій боротьбі за владу, яку назвали Холодна війна, і яка частково була боротьбою між комунізмом і капіталізмом. Замість об’єднувати свої сили, щоб припинити війну, цих два блоки націй підтримували протилежні сторони в місцевих конфліктах і таким чином воювали одна проти одних у Азії, Африці й Америках.

У кінці 1960 років, Холодна війна поступово слабшала. Це слабшання Холодної війни завершилось у 1975 році, коли 35 націй підписали так званий Хельсінкський договір. Між учасниками договору були Радянський Союз і Сполучені Штати Америки, разом з їхніми європейськими союзниками. Усі обіцяли працювати на користь «миру і безпеки» і «здержуватися... від погрози війною застосуванням сили по відношенню до територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої нації, або будь-яким іншим способом, який суперечив би цілям Організації Об’єднаних Націй».

Але ці ідеї виявились безрезультатними. На початку 1980-их років, боротьба між великими силами знову загострилася. Обставини так погіршилися, що в 1982 році новообраний генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, доктор Хав’єр Перес де Куельяр визнав провал своєї організації і перестеріг про можливість «нової міжнародної анархії».

Однак сьогодні, генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй і інші лідери виражають оптимізм. У новинкових доповідях говориться про «післявоєнну еру Холодної війни». Як відбулась така зміна?

«Післявоєнна ера Холодної війни»

Вартою нашої уваги була Конференція про безпеку й кооперацію в Європі, на яку зібрались представники 35 націй. У вересні 1986 року вони підписали так званий Стокгольмський договір, у якому наново підтвердили свої зобов’язання до Хельсінкського договору 1975 року. У Стокгольмському договорі поміщається багато постанов для здійснення контролю воєнних дій. «Результати минулих трьох років дуже підбадьорюють і досягнення вже перевищують писані зобов’язання Стокгольмського договору», сказав СІПРІ (Стокгольмський міжнародний інститут по дослідженні проблем миру) у своємо Річнику на 1990 рік.

Це була перша й найважливіша з серій угод, яку в Хельсінкі підписали Канада, Сполучені Штати Америки, Радянський Союз і 32 інші країни. Офіційна назва головного договору є Останній Статут Конференції з Безпеки й Кооперації в Європі. Головна мета цього Статуту була пом’якшити напруження між Сходом та Заходом (Уорлд бук енциклопедія).

Пізніше, в 1987 році, супердержави досягли видатної згоди, яка вимагала знищення всіх бойових ракет дальністю від 500 до 5500 км (300 до 3400 миль). «Нищення ракетних пристроїв здійснюється точно за планом і кожна сторона додержується умов угоди», каже СІПРІ.

Вживалися також інші заходи, щоб зменшити риск ядерної війни. Наприклад, у 1988 році супердержави підписали згоду відносно «міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет, які запускаються з підводних човнів». Перш ніж будуть запускати таку зброю, то кожна сторона мусить повідомити іншу «не менше як двадцять чотири години заздалегідь про час запуску, місцевість запуску, і масштаб удару». Згідно з СІПРІ, такі договори «фактично ліквідують можливість, ескалації місцевих сутичок на світову ядерну війну».

Тим часом плани зміцнити міжнародну безпеку набирали швидкості. У травні 1990 року, протягом переговорів голів супердержав у Вашінгтоні, США, президент Радянського Союзу Михайло Горбачов запропонував, щоб два блоки Європейських націй підписали договір про мир. У липні 16 націй Заходу, члени НАТО (Північноатлантичний союз) зібрались у Лондоні. Вони позитивно відреагували на пропозицію президента Михайла Горбачова, щоб обидві сторони підписали «спільну декларацію в якій урочисто заявляємо, що ми вже не вороги й підтверджуємо наш намір стримуватись від погроз або застосування сили». У заголовку на першій сторінці одна африканська газета описує це як «Великий крок до світового миру».

Потім, напередодні збору представників супердержав у Хельсінкі, Фінляндії, представник уряду США сказав, що «можливість війни [на Середньому Сході] вкладає нові плани на світовий мир». Вторгнення Іраку в Кувейт, викликало застій в планах здійснити мир і країни Середнього Сходу знайшлись під загрозою війни. Але під владою Організації Об’єднаних Націй міжнародні збройні сили, яких очолювали Сполучені Штати Америки витіснули нападаючі війська назад у їхню країну. Міжнародна єдність цілі, яка виявилась у тій війні заохотила декого надіятись на зародження нової ери співпрацювання.

З того часу, світові події ще більше розвинулись. Особливо в самій суті колишнього Радянського Союзу відбулися великі зміни. Балтійським державам дозволили оголосити себе самостійними, і інші республіки Радянського Союзу наслідували їхній приклад. Етнічне суперництво почало випливати насильством на територіях, які здавались міцно об’єднані під централізованим комуністичним контролем. Тим часом країни Східної Європи звернувся до колишнього ворога за допомогою в тяжких економічних труднощах.

Ці радикальні зміни світової політики дали нагоду Організації Об’єднаних Націй. У цьому відношенні в «Нью-Йорк таймс» було сказано: «Пом’якшення всесвітньої напруги й новий дух співпраці між Сполученими Штатами Америки а Радянським Союзом може означати нову, більш значущу роль для світової організації в міжнародних справах».

Зрештою настав час для тієї організації, яка зародилась 47 років тому, виявити свою спроможність. Чи ми вже дійсно на порозі того, що Сполучені Штати називають «нове століття, і нове тисячоліття миру, свободи й добробуту?»