Католицький погляд на „виправдання”

Усі церкви, які визнають себе бути християнськими, признають потребу помиритись з Богом. Проте, спосіб, яким людина помирається з Богом і становище християнина перед Богом розуміється інакше в католиків, а також протестантів.

Щодо католицької догми, Католицька енциклопедія заявляє: „Виправдання вказує на зміну або перетворення душі, якою людину є перенесено від стану оригінального гріха в якому, бувши дитиною Адама, вона народилась, до ласки й до божественного синівського права через Ісуса Христа, другого Адама”. Католицький Словник далі пояснює: „Тут ми обмежуємось до процесу, яким повнолітніх підвищується від стану смерті й гріха до ласки й дружби з Богом; бо щодо немовлят, то Церква вчить, що їх оправдано хрещенням і від них не вимагається жодних діл”.

Коротко кажучи, Католицька церква вчить, що „виправдання” — це акт Божий через якого людина, охрещена в католицькій вірі дійсно стає праведною й освяченою через дар божественної „ласки”. Вона також заявляє, що таке виправдання може (1) збільшуватись особистою заслугою, або добрими ділами; (2) бути загублене через смертельний гріх і віроломність; (3) і наново набуте через таїнство каяття. Під цим розпорядком, виправданий католик мусить визнавати свої гріхи священикові, а священик відпускає йому його гріхи. Коли людина ще заслуговує якоїсь „світської кари” по відпущенні гріхів, то вона може спокутувати свою провину добрими ділами або з допомогою „індульгенцій” (грамота про відпущення гріхів у католиків за певні заслуги, а також за гроші).a

Ні католицьке, ні протестантське „виправдання”

Католицький догмат переходить межі біблійного навчання, коли каже, що „людина дійсно стає справедливою”, або праведною, даром божественної ласки, якою людину нагороджено під час хрещення. Хрещення не змиває оригінального гріха,— його змиває пролита кров Христа. (Римлян 5:8, 9) Між тим чи Бог дійсно робить людину праведною, а тільки вважає її бути праведною, є велика різниця. (Римлян 4:7, 8) Який-небудь щирий католик, борячися з гріхом, знає, що Бог не зробив його дійсно праведним. (Римлян 7:14—19) Коли б він дійсно був праведним, то не мав би гріхів, щоб сповідатись перед священиком.

Крім того, коли б католицький догмат навчав те що Біблія навчає, то католик усвідомлюючий свої гріхи визнавав би їх перед Богом, прохаючи Бога простити йому через Ісуса Христа. (1 Івана 1:9 до 2:2) Посередництво священика в якій-небудь фазі „виправдання” немає основи в Біблії, як також немає основи нагромадження ласки на якій грунтується догмат про індульгенції.— Євреїв 7:26—28.