Праведність перед Богом — Як?

„БОГ каже, що зі мною все гаразд”. У такий то спосіб недавній переклад „Нового Завіту” Новою-Гвінея-Піджин мовою перекладає слово „виправдання”. Хоч здається це незвичайний вислів, то таки виражає основну думку, яка відповідає на слово перекладене в багатьох англомовних Бібліях як „виправдання”, або „визнання праведним”, так як каже в пос. до Римлян 5:16, НС.

З другого боку, декотрі люди кажуть: ,Я веду порядне життя. Коли можу, я чиню людям добро. Я готовий зустрітись з моїм Творцем’. Ясно, такі люди розуміють виправдання бути самовиправданням. Згідно з Біблією, то вчення про „виправдання” стосується до того, як Бог вважає нас, і до способу, яким Він поводиться з нами. Єгова є „Творець”. (Ісаї 40:28) Він є „Суддя всієї землі”. (1 Мойсеєва 18:25) Отже, нічого не може бути важливішим від того, як Він дивиться на нас.

Чому нам потрібно помиритись з Богом

Біблія каже про Єгову: „Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі,— Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він”. (5 Мойсеєва 32:4) Він є втіленням праведності. Як Творець і Життєдавальник, Він має право накладати на людей Свої норми, вирішувати що є правильне, а що неправильне. Те, що відповідає Божим нормам є праведне.

Отже, Бог наставляє вимоги, яких Його інтелігентні створіння мусять досягти якщо бажають жити в згоді з їхнім Творцем. Не дотримувати Його вимог, або норм,— це гріх, так як Біблія каже в оригінальних мовах. Отже, гріх — це неправедність. Людина грішить, коли не пристосовується до того, що Бог каже є правильне або неправильне. Отже, гріх також є формою безладдя, формою беззаконності.— 1 Івана 5:17; 3:4.

Єгова „не є Богом безладу, але миру”. (1 Коринтян 14:33) Оригінально, всі Його створіння на небі й на землі були досконалі. Їх обдаровано волею вибирати. (2 Коринтян 3:17) Вони втішалися „славетною свободою дітей Божих”. (Римлян 8:21, НС) Доти поки людина шанувала Божі праведні норми, то по цілому всесвіті був мир і порядок. Безладдя почалось у всесвіті тоді, коли, перше на небі, а пізніше на землі, декотрі створіння стали беззаконними перед Богом, і відкинули Його право володарювати над ними. Вони відступили від Божої норми того, що є правильне й неправильне. Вони не досягли Божої мети для них, і таким чином зробили себе грішниками.

Так то сталось з нашими першими батьками, Адамом і Євою. (1 Мойсеєва 3:1—6) „Тому то... ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. (Римлян 5:12) З того часу, як вони збунтувались, то гріх „панував через смерть”, тому що всі Адамові нащадки „згрішили, і не дотримали” Божих праведних норм. (Римлян 5:21; 3:23) Тому то нам потрібно помиритись з Богом.

Католицький погляд на „виправдання”

Усі церкви, які визнають себе бути християнськими, признають потребу помиритись з Богом. Проте, спосіб, яким людина помирається з Богом і становище християнина перед Богом розуміється інакше в католиків, а також протестантів.

Щодо католицької догми, Католицька енциклопедія заявляє: „Виправдання вказує на зміну або перетворення душі, якою людину є перенесено від стану оригінального гріха в якому, бувши дитиною Адама, вона народилась, до ласки й до божественного синівського права через Ісуса Христа, другого Адама”. Католицький Словник далі пояснює: „Тут ми обмежуємось до процесу, яким повнолітніх підвищується від стану смерті й гріха до ласки й дружби з Богом; бо щодо немовлят, то Церква вчить, що їх оправдано хрещенням і від них не вимагається жодних діл”.

Коротко кажучи, Католицька церква вчить, що „виправдання” — це акт Божий через якого людина, охрещена в католицькій вірі дійсно стає праведною й освяченою через дар божественної „ласки”. Вона також заявляє, що таке виправдання може (1) збільшуватись особистою заслугою, або добрими ділами; (2) бути загублене через смертельний гріх і віроломність; (3) і наново набуте через таїнство каяття. Під цим розпорядком, виправданий католик мусить визнавати свої гріхи священикові, а священик відпускає йому його гріхи. Коли людина ще заслуговує якоїсь „світської кари” по відпущенні гріхів, то вона може спокутувати свою провину добрими ділами або з допомогою „індульгенцій” (грамота про відпущення гріхів у католиків за певні заслуги, а також за гроші).a

Погляд протестантів

Образлива продаж індульгенцій спочатку 16 століття ворушила маси до Протестантської Реформації. Католицький чернець, Мартін Лютер, виступив проти цієї практики з 95 тезами, яких, 1517 року він прибив до дверей церкви в Віттенберзі, Німеччині. Але, в дійсності, Лютерова непогодженість з офіційною католицькою догмою була глибша від цього. Вона сприймала церковну доктрину про виправдання. Підтверджуючи це, Католицький словник каже: „Розбіжність поглядів відносно того, як грішників оправдано перед Богом становило головний предмет незгоди між католиками а протестантами за часів Реформації’. ,Якщо ця доктрина’ (тобто, доктрина виправдання тільки через віру) ,провалиться’, каже Лютер у своїм творі Тейбл так (неформальна розмова), ,то наше намагання закінчиться невдачею’”.

Але, що ж Лютер мав на думці, коли говорив про ,виправдання тільки вірою’? Бувши католиком, він навчився, що людина оправдується хрещенням, особистою заслугою, і добрими ділами, як також таїнством каяття, якого дає священик, який вислуховує сповідь, відпускає людині гріхи, і накладає на неї відшкодовуючі вимоги між якими можуть поміщатись самопокарання.

В його зусиллі помиритись з Богом, Лютер використовував, як міг римський догмат про виправдання, включаючи піст, молитви, і самопокарання, але без успіху. Не заспокоївшись, він читав і перечитував Псалми й Павлові послання, і зрештою знайшов душевний спокій, прийшовши до висновку, що Бог оправдує людей, не через заслуги, добрі діла, або каяття, але тільки на підставі їхньої віри. Він так розохотився цією думкою про „виправдання тільки вірою”, що додав слово „тільки” після слова „віри” в його перекладі пос. до Римлян 3:28 німецькою мовою!b

В основному більшість протестантських церков погодились з Лютеровим поглядом про „виправдання ласкою через віру”. Цю думку вже був висловив французький реформатор Джек Лефевр д’Етаплс. Підсумовуючи незгоди між католицьким а протестантським поглядами про виправдання, Католицький словник каже: „У католиків виправдання це акт, яким людина дійсно стає справедливою; у протестантів людину тільки визнано, вважають, бути справедливою, через заслуги когось іншого — а саме Христа — застосовані заради нього”.

Ні католицьке, ні протестантське „виправдання”

Католицький догмат переходить межі біблійного навчання, коли каже, що „людина дійсно стає справедливою”, або праведною, даром божественної ласки, якою людину нагороджено під час хрещення. Хрещення не змиває оригінального гріха,— його змиває пролита кров Христа. (Римлян 5:8, 9) Між тим чи Бог дійсно робить людину праведною, а тільки вважає її бути праведною, є велика різниця. (Римлян 4:7, 8) Який-небудь щирий католик, борячися з гріхом, знає, що Бог не зробив його дійсно праведним. (Римлян 7:14—19) Коли б він дійсно був праведним, то не мав би гріхів, щоб сповідатись перед священиком.

Крім того, коли б католицький догмат навчав те що Біблія навчає, то католик усвідомлюючий свої гріхи визнавав би їх перед Богом, прохаючи Бога простити йому через Ісуса Христа. (1 Івана 1:9 до 2:2) Посередництво священика в якій-небудь фазі „виправдання” немає основи в Біблії, як також немає основи нагромадження ласки на якій грунтується догмат про індульгенції.— Євреїв 7:26—28.

У протестантів розуміння, що християнина визнано праведним на заслузі Христової жертви, безсумнівно більше погоджується з вченням Біблії. Проте, декотрі протестантські церкви навчають „виправдання тільки вірою”, яке, так як пізніше побачимо, не звертає уваги на точні пояснення апостола Павла та Якова. Церкви висказують своє самовдоволене духовне відношення висловом „раз спасений, назавжди спасений”. Декотрі протестанти вірять, що це вистачає тільки вірити в Ісуса, щоб спастись і, що виправдання передує хрещення.

Крім того, декотрі протестантські церкви, тоді як навчають виправдання вірою, наслідують французького реформатора Жана Кальвіна й навчають, що доля людини є приречена й таким чином заперечують біблійний догмат про волю вибирати. (5 Мойсеєва 30:19, 20) Отже, можна сказати, що навчання католиків, ні протестантів, про виправдання не погоджується повністю з Біблією.

Що Біблія вчить?

Однак, Біблія точно навчає про „виправдання”, або спосіб, яким людині можливо дати праведне становище перед Богом. З вищесказаного ми вже бачили чому нам потрібно помиритись з Богом, а саме, тому що ми всі родились, не як діти Божі, але як „діти гніву”. (Ефесян 2:1—3) Чи Божий гнів перебуватиме на нас чи ні залежить від того, чи ми приймемо або відкинемо Його милосердне постачання для нас помиритись з Ним, Святим, Праведним Богом. (Івана 3:36) Те любляче постачання є „відкуплення, що в Ісусі Христі”.— Римлян 3:23, 24.

Апостол Павло сказав, що Христова жертва робить можливим дві надії,— одну „на землі” а другу „на небі”. Він написав: „Бо вгодно було, щоб у Нім [Христі] перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста [дерева тортур, НС] Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне”.— Колосян 1:19, 20.

Щоб здійснити котру-небудь з цих двох надій, то необхідно мати праведне становище перед Богом, а це значить щось більше ніж тільки „вірити в Ісуса”. Біблія докладно говорить про те, чого вимагається від християн небесної надії, а тих які мають надію жити вічно на Райській землі. Попросіть Свідка Єгови, який доручив вам цей журнал, обговорити з вами цю справу з Біблії.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 16]

КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА навчає, що виправдання робить людину дійсно праведною, але що це виправдання можна загубити смертним гріхом або зміцнити особистою заслугою.

[Вставка на сторінці 17]

БАГАТО ПРОТЕСТАНТІВ вірять у виправдання, або визнання людину праведною, тільки через віру, і що вірити в Ісуса запевняє спасіння. Декотрі вірять, що виправдання є передречене.

[Вставка на сторінці 18]

БІБЛІЯ навчає, що людина має волю вибирати, і що Христова жертва робить можливим дві надії, небесну, а також земну. Щоб здійснити обидві цих надій, то людині необхідно мати праведне становище перед Богом.