Як почала ширитися біблійна правда

У неділю, 1 квітня 1945 року, Леннарт і Вірджинія Джонсон, випускники школи «Гілеад», прибули до Сьюдад-Трухільйо (сьогодні Санто-Домінго), столиці Домініканської Республіки. Вони стали першими Свідками в країні, історія якої сповнена різними конфліктами та сутичкамиa. «Це ідеальна територія для піонерського служіння,— зазначалося в “Щорічнику за 1946 рік”,— і новоприбулим місіонерам довелося починати все з нуля». Лише уявіть: у тій країні не було філіалу, Залу Царства і навіть жодного збору; місіонери нікого там не знали, погано володіли іспанською, не мали ні даху над головою, ні елементарних меблів. Як же вони дали собі раду?

Леннарт пригадує: «За п’ять доларів на день ми винайняли в готелі “Вікторія” номер разом з харчуванням. Того ж дня нам вдалося розпочати перше біблійне вивчення. Двоє жінок, з якими в Брукліні ми вивчали Біблію, були родом з Домініканської Республіки. Вони дали нам адреси своїх рідних і знайомих, у тому числі д-ра Гріна. Відвідуючи цього чоловіка, ми познайомилися з його сусідом, Мозесом Рольїнсом. Коли ми пояснили, звідки взяли їхні адреси, вони уважно вислухали звістку про Царство та погодилися на біблійне вивчення. Незабаром Мозес став першим місцевим вісником Царства».

На початку червня 1945 року прибуло ще четверо місіонерів. Вони одразу стали розповсюджувати багато літератури і розпочали чимало біблійних вивчень. У жовтні того ж року брати зрозуміли, що існує нагальна потреба в приміщенні для проведення зібрань. Тож місіонери переробили їдальню та вітальню свого місіонерського дому на імпровізований Зал Царства. За деякий час на зібрання приходило аж 40 людей!

Одним з перших правдою зацікавився Пабло Брузауд, якого всі називали Пале́. Він був власником автобусного маршруту Сантьяго — Сьюдад-Трухільйо і часто їздив до столиці. Там Пале́ познайомився з двома місіонерками, котрі дали йому книжку «Правда визволить вас». Відтоді він щодня вивчав з ними Біблію, а невдовзі вже проповідував разом з місіонерами. Пале́ завжди охоче надавав транспорт для служіння. Пізніше він познайомився з Леннартом Джонсоном і поїхав з ним зі столиці до Сантьяго, а тоді через гористу місцевість до узбережного міста Пуерто-Плати. У цьому місті вони відвідали групу зацікавлених, яка зверталась до всесвітнього центру в Брукліні за духовною допомогою.

Візит братів зі всесвітнього центру

У березні 1946 року Домініканську Республіку відвідали Натан Норр і Фредерік Франц зі всесвітнього центру. Усі з нетерпінням очікували їхнього приїзду, і на промову Натана Норра, окрім вісників, прийшло 75 зацікавлених. Під час візиту брат Норр вжив необхідних заходів, аби в Домініканській Республіці організували філіал.

Згодом приїхали й інші місіонери, і наприкінці 1946 службового року в країні було 28 вісників. Оскільки там тільки започатковувалась проповідницька праця, місіонерам доводилося вечорами складати детальні карти для ефективного й організованого опрацювання території.

Розширення проповідницької діяльності

У 1947 році майже 60 вісників ревно звіщали добру новину в Домініканській Республіці. Того ж року сюди призначили кількох місіонерів, які служили на Кубі. Серед них були Рой і Хуаніта Брант. Брата Роя призначили наглядачем філіалу, і він виконував це служіння впродовж десяти років.

Наприкінці 1948 службового року в країні проповідували пліч-о-пліч з місіонерами приблизно 110 вісників Царства. Однак цим відданим Божим служителям навіть не спадало на думку, що попереду їх чекають вкрай важкі часи.

«Одного дня ми їх знайдемо»

Приблизно 1935 року Пабло Гонсалес, який мешкав у долині Сібао, почав читати Біблію. Він деякий час спілкувався з протестантами, але згодом перестав, побачивши, що їхня поведінка суперечить написаному в Біблії. Все ж Пабло і далі досліджував Боже Слово та ділився набутими знаннями з рідними, сусідами, а потім і з мешканцями найближчих околиць. Він продав свою ферму разом з худобою, аби мати за що подорожувати і проповідувати.

У 1942 році Пабло відвідував майже 200 сімей у довколишніх місцевостях і регулярно проводив там зібрання. Хоча цей чоловік ніколи не спілкувався зі Свідками Єгови, він заохочував людей досліджувати Біблію і жити згідно з нею. Чимало його слухачів щиро приймали біблійну звістку і відмовлялися від куріння та полігамних шлюбів.

Серед тих, хто відгукнувся на проповідування Пабло, була Селесте Росаріо. Вона розповіла: «До однієї з груп, які навчав Пабло Гонсалес, належав Негро Хіменес, двоюрідний брат моєї мами. Коли мені було 17 років, він завітав до нашої сім’ї і показав цікаві вірші з Біблії. Це спонукало мене покинути католицьку церкву, адже там служба правилася латинською, якої ми зовсім не розуміли. Невдовзі підбадьорити нас приїхав і сам Пабло. Пригадую, як він сказав: “Ми не належимо до жодної з відомих релігій, але в нас є брати по цілому світі. Поки що ми не знаємо, хто вони і як називаються, все ж одного дня ми їх знайдемо”».

Пабло заснував групи дослідників Біблії у містах Лос-Какаос-Сальседо, Монте-Адентро, Сальседо та Війя-Тенарес. У 1948 році на зупинці в Сантьяго Пабло пересідав на інший автобус і побачив, як на вулиці проповідують Свідки. Вони запропонували йому «Вартову башту». Іншого разу сестра-Свідок дала Пабло дві книжки і запросила на Спомин Христової смерті у Сантьяго. Прийшовши на Спомин, Пабло був глибоко вражений почутим і зрозумів, що зрештою знайшов правду та тих, кого так довго шукав.

Місіонери стали відвідувати людей, з якими вивчав Пабло. В одному з приміщень, де він проводив зібрання, на братів з нетерпінням чекало 27 осіб. Дехто з них подолав 25 кілометрів пішки, а дехто 50 кілометрів їхав верхи на коні. В іншому місці зібралося 78 зацікавлених Пабло, а ще в іншому — 69.

Пабло Гонсалес віддав місіонерам список, в якому були імена майже 150 зацікавлених. Ці смиренні й духовно спраглі люди вже вивчали Біблію та намагались застосовувати її поради, однак вони потребували подальшого навчання і організації. Селесте розповідала: «Місіонери відвідали нас і провели зібрання. Вони підготували все необхідне для хрещення. Я охрестилася першою у нашій сім’ї, а згодом — моя мама Фіделія Хіменес та сестра Кармен».

З 23 по 25 вересня 1949 року в місті Сантьяго відбувся перший районний конгрес, який значно посприяв проповідницькій праці в Домініканській Республіці. На цьому триденному конгресі охрестилося 28 осіб і побувало чимало зацікавлених. Лише в неділю на публічну промову зібралося 260 людей. Більшість з тих, хто завітав на конгрес уперше, чітко зрозуміла, що саме цю організацію Бог використовує для виконання своєї волі.