Простити і забути. Чи це можливо?

МИНУЛО вже більше ніж півстоліття з того часу, як у 1945 році закінчилася Друга світова війна. Вона була, безсумнівно, найжорстокішою війною в усій історії і забрала найбільше людських жертв та коштів.

Друга світова війна тривала шість років, у ній загинуло близько 50 мільйонів осіб, у тому числі цивільних. Величезна кількість інших залишилась покаліченою фізично, психічно та емоційно. Для багатьох, хто пережив ті лиховісні роки війни, болісні спогади про скоєні звірства та загиблих дорогих людей і досі не стираються з пам’яті.

У людських спогадах залишилися звірства, вчинені нацистами під час голокосту, та мільйони невинних жертв того кровопролиття. Як в Європі, так і в Азії багато насильства було вчинено окупаційними арміями, котрі вбивали, ґвалтували, грабували і тероризували цивільне населення. Також багато постраждало під час нальотів авіації, які приносили спустошення, поранення та смерть незліченній кількості невинних чоловіків, жінок та дітей. Мільйонам бійців теж довелося перейти через важкі випробування на різних полях битви по всьому світі.

Психічні та душевні рани

Багато психічних та душевних ран, яких було завдано під час жахливих подій Другої світової війни, знову і знову нагадують про себе великому числу людей, які дожили до наших днів. Вони хотіли б позбутися усіх тих жахливих, сповнених гіркоти спогадів, але не можуть. Для декотрих ті жахіття обернулися в страшні кошмари, які постійно їх мучать.

Проте інші не хочуть забути: хтось прагне помсти, а хтось хоче вшановувати пам’ять полеглих. Крім того, дуже поширеною є думка, що колишні звірства повинні залишитися в пам’яті усієї людської родини, аби таке більше ніколи не повторилося.

Зовсім недавно, у 1994—1995 роках, коли відзначали 50-річчя висадки союзних військ у Нормандії (червень 1944 року), а також кінець Другої світової війни в Європі (травень 1945 року), можна було побачити, що багатьом очевидцям тих подій простити і забути дуже важко. Часто будь-які спроби примирити колишніх ворогів зводяться нанівець. Наприклад, англійські ветерани відмовилися запросити німецьких представників на святкування дня висадки союзних військ у Нормандії.

Ось як висловився письменник Володимир Жанкелевич про жахливі злочини, скоєні нацистами під час Другої світової війни, і про те, наскільки важко простити і забути: «Коли згадуєш такий огидний злочин, виникає природне прагнення... набратися люті й несамовито боротися проти схильності забувати, і переслідувати злочинців — як і пообіцяли судді міжнародного Нюрнберзького трибуналу — аж до кінців землі». Той самий автор продовжує: «Перефразувавши слова молитви Ісуса до Бога, записаної в Євангелії від Святого Луки, ми б залюбки сказали: Отче, не відпускай їм,— бо знають, що чинять вони». (Порівняйте Луки 23:34).

На жаль, починаючи від 1945 року й аж до сьогодні, через незліченну кількість інших звірств — у Камбоджі, Руанді, Боснії і в багатьох інших місцях — на землі й далі продовжується кровопролиття. Мільйони загиблих, а також величезне число вдів та сиріт, зруйновані життя і жахливі спогади — ось у що виливаються ті звірства.

І справді, XX століття відзначається небаченою жорстокістю. Про цю епоху саме так і було передречено давно тому в біблійному пророцтві: люди стали «жорстокі» й «ненависники добра» (2 Тимофія 3:1—5; Об’явлення 6:4—8).

Що нам робити?

Стикаючись з таким варварством, люди реагують по-різному. А що сказати про нас? Чи нам потрібно пам’ятати? А може, забути? Чи пам’ятати — означає таїти гірку, глибоко приховану неприязнь до своїх колишніх ворогів і не хотіти простити? З іншого боку, чи означає те, що коли хтось простив, то він може забути, тобто повністю стерти з пам’яті важкі спогади?

Що думає Творець людства, Бог Єгова, про жахливі злочини, скоєні в наш час і в минулому? Чи він простить винуватцям? І хіба вже не запізно, щоб Бог відшкодував те, що було завдано жертвам, які загинули під час тих жахіть? Оскільки звірства чиняться впродовж тисячоліть, чи є якась ґрунтовна надія, що колись прийде їм кінець? Як саме Всемогутній Бог зрештою розв’яже ці складні питання?

Чи потрібно пам’ятати минуле?

«ЧИ ЄВРЕЇ можуть забути голокост?» Це питання підняв Верджіл Елізондо, президент Мексикано-Американського культурного центру в Сан-Антоніо (штат Техас). Воно нагадує нам, що звірства, скоєні в цьому столітті, можуть залишити незгладимий відбиток у пам’яті людства. Геноцид вірменів (1915—1923 роки) і масові вбивства камбоджійців (1975—1979 роки) також слід зарахувати до списку звірств, вчинених у XX столітті. Цей перелік можна ще довго продовжувати.

Траплялися випадки, коли релігійні та політичні керівники, намагаючись примирити між собою жертв та їхніх мучителів, закликали людей забути про пережиті звірства. Щось подібне відбулося 403 року до н. е. в Афінах (Греція). Тоді у цьому місті настав кінець періоду деспотичної диктатури «тридцяти тиранів» — олігархічного режиму, який усував зі свого шляху майже всіх противників, вдаючись при цьому навіть до вбивств. Нові правителі зробили спробу відновити злагоду у суспільстві, видавши указ про амністію (від грецького «забуття» або «прощення») для тих, хто підтримував попередній тиранічний режим.

Чи можливо забути з виходом указу?

Не так вже й важко видати указ, намагаючись викреслити з пам’яті звірства, яких зазнали ні в чому не винні люди. Правителі іноді приходять до такого рішення з політичних міркувань. Саме так сталось у стародавній Греції і в різних країнах Європи після закінчення Другої світової війни. В Італії, наприклад, 1946 року було оголошено амністію для більше ніж 200 000 громадян, яких «визнали винними в тому, що вони прямо чи непрямо брали участь у злочинах фашистського режиму»,— говориться в газеті «Репуббліка».

Проте рішення урядів чи державних установ — це одна річ, а от почуття окремих членів суспільства — щось зовсім інше. Указом неможливо змусити громадян, які стали беззахисними жертвами жорстоких сутичок, масових вбивств чи інших варварських подій, забути колишні страждання.

Лише у війнах цього століття загинуло понад сто мільйонів чоловік, причому багато з них пройшли через невимовні страждання. А коли ще згадати всіх, що стали жертвами кровопролиття в мирний час, то цьому числу не буде кінця. Багато людей ні перед чим не зупиняються, роблячи все можливе, щоб нікого з тих жертв не було забуто.

Ті, що хотіли б стерти з пам’яті

Особи, які спонукують жертв насилля або їхніх нащадків простити й забути, часто твердять, що пам’ять про минуле спричиняє лише поділення, особливо коли з того часу минули десятиріччя. Вони кажуть, що ліпше забути, оскільки це об’єднує, і, хоч би якими трагічними були ті звірства, пам’ятати про них не варто, бо історії заново не переробити.

Але, намагаючись змусити людей забути, певні особи дійшли до того, що стали заперечувати реальність більшості найжахливіших злочинів, вчинених проти людства. Наприклад, дехто, відчуваючи підтримку самозваних істориків-ревізіоністів, заявляє, що голокосту ніколи не булоa. Такі люди навіть організовують екскурсії до колишніх таборів смерті, як-от Освенцім та Треблінка, і говорять відвідувачам, що газових камер там ніколи не існувало,— і все це незважаючи на незліченну кількість очевидців тих подій і гори доказів та документальних фактів.

Як сталося, що такі неправдиві ревізіоністські ідеї мають успіх у деяких колах? Бо дехто вирішив забути про власну відповідальність і відповідальність свого народу. Чому? Таких людей спонукує націоналізм, їхній світогляд, антисемітська настроєність або щось подібне. Ревізіоністи вважають, що, як тільки про ті звірства забудуть, не потрібно буде більше нести відповідальності. Але багато людей рішуче виступають проти цих безвідповідальних ревізіоністів, яких один французький історик назвав «підступними вбивцями пам’яті».

Вони не забувають

Очевидно, що тим, хто пережив ті страхіття, дуже важко забути дорогих їм людей, які загинули у війні або від жорстокості інших. Проте більшість людей хочуть пам’ятати про кровопролиття та геноцид, бо надіються, що уроки, котрих можна навчитися з того, що вистраждали вони і близькі їм особи, допоможуть уникнути будь-якого повторення такої жорстокості в майбутньому.

Тому німецький уряд вирішив відзначити річницю розкриття жахливих злочинів, вчинених нацистами в концентраційному таборі Освенцім. За словами президента Німеччини, це рішення було прийнято з огляду на те, що «пам’ять служитиме застереженням для наступних поколінь».

Так само на відзначенні 50-річчя закінчення Другої світової війни папа римський Іоанн Павло II заявив: «Минають роки, тому не можна допустити, щоб спогади про ту війну тьмяніли; навпаки, вони повинні стати суворими уроками для нашого покоління і для тих, що прийдуть після нас». Однак слід сказати, що католицька церква не завжди є послідовною в нагадуванні про жахи і жертви тих років.

Для того щоб геноцид, скоєний як у нашому столітті, так і в попередніх, послужив уроком і застереженням для наступних поколінь, було засновано чимало музеїв, як, наприклад, Музей пам’яті жертв нацизму у Вашингтоні (федеральний округ Колумбія) і Музей терпимості Бейт Гашоа в Лос-Анджелесі. З тією ж метою на цю тему було створено документальні та інші фільми, які зворушують до глибини душі. Усе це робиться для того, щоб людство не забуло тих, хто страждав від рук насильників.

Чому слід пам’ятати?

«Ті, що не можуть пам’ятати минулого, приречені повторити його»,— написав Джордж Сантаяна, американський філософ іспанського походження. На жаль, як підтверджує історія тисячоліть, людство швидко забуває своє минуле, прирікаючи себе тим самим знову і знову повторювати ті ж болісні помилки.

Велика серія жорстоких масових вбивств виявляє той факт, що панування людини над людиною зазнало цілковитого провалу. Чому? Тому що люди постійно повторюють основну помилку: вони відкинули Бога та його закони (Буття 3:1—6; Екклезіяста 8:9). Сьогодні, як і було пророковано в Біблії, ‘розпусний рід’ робить те ж саме й пожинає відповідні плоди (Филип’ян 2:15; Псалом 92:8; 2 Тимофія 3:1—5, 13).

Оскільки ми почали говорити про Єгову, нашого Творця, цікаво знати відповіді на такі запитання: який його погляд на це? Що він забуває і що пам’ятає? Чи завжди нас непокоїтиме болісна спадщина звірств, вчинених людиною? Чи «злоба безбожних скінчиться»? (Псалом 7:10).

Жорстокість. Як Бог розв’яже цю проблему?

ЯК ЗАПОБІГТИ скоєнню жахливих злочинів? Як вирішити цю проблему? Історія показує, що людині не вдалося знайти розв’язання. По суті, є дуже багато суперечностей, якщо не прямого лицемірства, у ставленні людських керівників до цього питання.

Розгляньмо, наприклад, події 1995 року. Тоді минуло 50 років з того часу, як настав кінець нацистському голокосту, закінчилась Друга світова війна і як вибухнула атомна бомба. Того року у багатьох частинах світу на честь тих подій влаштовували урочистості, на яких були присутні світові провідники. Чому? Щоб передати іншим відчуття відрази до тих жорстоких злочинів, які ніколи не повинні повторитися. Проте на таких церемоніях деякі спостерігачі зауважили до певної міри нездоровий дух протиріччя.

Лицемірство

На тих урочистостях, про які так багато говорили засоби масової інформації, усі представники різних релігій та урядів хотіли справити вигляд добродійників або щоб їх принаймні не сприймали за злочинців. Проте держави, які засуджували звірства минулого, побудували арсенали зброї, вкладаючи для цього величезні суми грошей. І в той же час вони не розв’язали таких важливих проблем, як бідність, занепад моралі та забруднення, часто посилаючись на те, що у них немає достатньо грошей.

Релігії світу намагаються писати історію так, щоб замаскувати своє довге мовчання про звірства, скоєні диктаторськими режимами, і приховати факт, що вони дивилися крізь пальці на злочини тих режимів. Ті релігії нічого не робили для того, щоб люди припинили вбивати своїх співвіруючих. Приміром, під час Другої світової війни католик вбивав католика, протестант — протестанта, і це тому, що вони були представниками різних народів і воювали на протилежних боках фронту. Представники обидвох сторін заявляли, що були християнами, але їхні вчинки цілком суперечили Ісусовим вченням (Матвія 26:52; Івана 13:34, 35; 1 Івана 3:10—12; 4:20, 21). Інші релігії робили те ж саме. Сьогодні в різних частинах світу члени цих релігій і далі чинять подібні звірства.

За часів Ісуса релігійні провідники були лицемірними. Він засудив їх, кажучи: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам’ятники, та говорите: «Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків». Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків» (Матвія 23:29—31). Ті релігійні провідники мали вигляд побожності, але насправді були лицемірами, які до того ж переслідували Ісуса і його учнів.

Яких уроків учить Біблія

Зі світської історії можна дечого навчитись, але найважливіші уроки містяться в Біблії. Вона не довіряє упередженій людині тлумачити історію на свій розсуд. Біблія пояснює історію та майбутнє, дотримуючись Божого способу міркування (Ісаї 55:8, 9).

Святе Письмо розповідає про добрі та погані події, а також про добрих та поганих людей. Часто з тих оповідей можна навчитися правильного уроку, який узгоджується з Божою волею. Згадавши декілька подій з історії стародавнього Ізраїлю, апостол Павло зробив такий висновок: «Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку» (1 Коринтян 10:11). Сам Ісус згадав урок з історії, сказавши своїм учням: «Пам’ятайте про Лотову дружину» (Луки 17:32).

Що Бог пам’ятає і що забуває

З Біблії ми дізнаємось, що Бог пам’ятає або забуває про певних осіб, беручи до уваги те, що вони роблять. Тим, хто грішить, але виявляє каяття, Бог прощає «багато» (Ісаї 55:7). Якщо злий чоловік розкається і «навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість... Усі гріхи його... не будуть йому згадані» (Єзекіїля 33:14—16).

Павло написав, що «не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви» (Євреїв 6:10). Отже, Єгова винагородить тих, хто залишив у його пам’яті добрі спогади. Вірний Йов молився: «О, якби ти в шеолі [загальній могилі людства] мене заховав... коли б час Ти призначив мені,— та й про мене згадав!» (Йова 14:13).

А з нерозкаяними грішниками Бог зробить те, що сказав Мойсею: «Того витру із книги Своєї» (Вихід 32:33). Так, Бог навіки забуде про злих.

Остаточний Суддя

Бог є остаточним суддею минулого (Буття 18:25; Ісаї 14:24, 27; 46:9—11; 55:11). Оскільки його суд керується тільки справедливістю, він не забуде величезної кількості звірств, учинених проти людства. У день його справедливого обурення усі відповідальні особи та організації стануть перед ним на суд (Об’явлення, 18-й та 19-й розділи).

Серед них буде уся система фальшивої релігії, яку Святе Письмо символічно називає ‘Вавилоном Великим’. Про ту систему написано: «Гріхи її досягли аж до неба, і Бог пригадав неправди її» (Об’явлення 18:2, 5, Дерк.).

Ті релігії повинні були вчити своїх прихильників правильного, але не зробили цього. Тому Боже Слово говорить про світові релігії: «В нім знайдена кров пророків, і святих, і побитих усіх на землі» (Об’явлення 18:24). Через те що вони не навчали своїх членів любити своїх ближніх та співвіруючих, їх звинувачено в кровопролитті.

Новий світ вже близько!

Нарешті той день, коли буде знищене зло, вже не за горами (Софонії 2:1—3; Матвія 24:3, 7—14). Після того щасливі мешканці не знатимуть «ані смутку, ані крику, ані болю» (Об’явлення 21:3—5). Жорстокість і масові вбивства більше ніколи не повторяться, бо стерно правління буде забране від людей і дане Божому небесному Царству, в руки «Князя миру», Ісуса Христа (Ісаї 9:5, 6; Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10).

У той час цілком сповниться пророцтво, записане в Псалмі 46:10: «Аж до краю землі припиняє Він [Бог] війни». Такий мир буде вічним, бо в Ісаї 2:4 передречено, що «не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни». Тому Псалом 37:11 передрікає: «Покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим». Так, тоді скажуть, що «спочила... заспокоїлася вся земля, і виспівує голосно» (Ісаї 14:7).

Усе це означає, що праведний новий світ вже близько. І в тому новому світі під правлінням Божого небесного Царства здійсниться інше чудо — воскресіння мертвих! Боже Слово запевняє: «Настане воскресення праведних і неправедних» (Дії 24:15).

Будучи на землі, Ісус показав, що воскресіння можливе, піднімаючи мертвих до життя. Наприклад, коли він воскресив дівчинку, то, згідно з оповіддю, «в ту мить підвелося й ходило дівча... І всі [очевидці] зараз жахнулися з дива великого» (Марка 5:42). Під час воскресіння ті, що загинули з рук мучителів, а також ті, що давно лежать у могилах, будуть підняті до життя і отримають можливість жити вічно в раю на землі (Луки 23:43). І з плином часу «не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце» (Ісаї 65:17).

Ви чинитимете мудро, якщо будете набирати точного знання з Божого Слова, Біблії, і виконуватимете волю Бога. Тоді Бог із схваленням згадає вас, навіки розв’язавши проблеми жорстокості і повернувши життя загиблим. Ісус сказав: «Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3).