Релігійні ідоли як ви дивитесь на них?
У 1888 р., відбувся великий потоп у Кантоні, Китаю. Безперервні дощі зруйнували врожай. Люди розпачливо молились до свого бога Лунг-вонг, щоб дощі зупинились, але даремно. Розлютившись через байдужість їхнього божества, вони посадили його ідола на п’ять днів до тюрми! Кілька років перед тим, той самий бог ігнорував їхні прохання, щоб покінчити з посухою. За це вони закували його ідола ланцюгом і посадили надворі на пекучому сонці.
У 1893 р. Сіцілію вдарила велика посуха. Релігійні процесії, свічки горючі в церквах, і молитви до ідолів, усі не мали успіху викликати дощ. Селянам урвався терпець і вони обнажили декотрих ідолів із їхніх рясів, обернули інших обличчям до стіни, а декотрих навіть занурювали в жолобах для напування коней! У Лісаті, «святого» Анжела обнажили, закували в кайдани, лаяли, а навіть погрожували повішенням. У Палермо, Італії, «святого» Йосипа кинули в спекою-спалений сад, щоб там він чекав дощу.
Ці пригоди, вибрані з книжки Золота гілка (англ.), автор сер Джеймс Джордж Фрейзер, непокоять. З них бачимо, що так звані християни, як також нехристияни, мають однакові погляди відносно ідолів. В обох цих випадках поклонники користувались ідолами, щоб установити контакт з «святим» або якимсь богом. Також цікаво зауважити, що поклонники підганяли своїх повільних «святих» або богів до вчинку нав’язуючи на них ті самі невигідності яких їхні поклонники переживали!
Сьогодні ж багато людей, які користуються релігійними ідолами вважали б такі вчинки бути крайніми заходами, а навіть сміховищем. Вони сперечалися б, що для них ідоли є тільки предметами пошани — не поклоніння. Вони можливо будуть казати, що статуї, хрестики, і релігійні образи є правильними помічниками для поклоніння Богові. Ви мабуть те саме вірите. Але виникає це питання: Що Бог думає про це? Чи може бути що обожання ідола дійсно становить поклоніння йому? Чи може бути, що в таких практиках знаходяться приховані небезпеки?