Бог — один

29. а) Як можна коротко охарактеризувати сучасний юдаїзм? б) У чому виявляється самобутність євреїв? в) Назвіть декотрі єврейські свята і звичаї.

²⁹ Кажучи просто, юдаїзм — це релігія народу. Тому навернена особа стає частиною єврейського народу, а також єврейської релігії. Юдаїзм вважається строго монотеїстичною релігією. Його прихильники вірять, що Бог втручається в історію людей, особливо євреїв. У поклоніння євреїв входить декілька щорічних свят і різні звичаї. (Дивіться сторінки 230, 231). Хоча не існує спільних для всіх євреї символів віри чи догматів, центральним пунктом їхнього синагогального поклоніння є визнання того, що Бог — один. Це виражено в Шемі — молитві, складеній на основі Повторення Закону 6:4: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один».

30. а) Яке уявлення про Бога мають євреї? б) Чим це уявлення про Бога відрізняється від уявлення, що панує в загальновизнаному християнстві?

³⁰ Віра в єдиного Бога перейшла в християнство й іслам. За словами рабина д-ра Дж. Г. Герца, «це піднесене проголошення абсолютного монотеїзму стало оголошенням війни всякому політеїзму... Одночасно Шема виключає трійцю — християнський символ віри, який порушує Єдність Бога»e. А тепер розгляньмо вірування євреїв про загробне життя.

Смерть, душа і воскресіння

31. а) Як у юдейські вчення проникла доктрина про безсмертя душі? б) Яка дилема виникла через вчення про безсмертну душу?

³¹ Одним з головних вірувань сучасного юдаїзму є віра в безсмертну людську душу, яка переживає смерть тіла. Але чи такий погляд ґрунтується на Біблії? «Юдейська енциклопедія» (англ.) відверто визнає: «Доктрина про безсмертя душі потрапила до юдаїзму, напевно, під впливом грецьких вчень». Але це створило доктринальну дилему, про яку в тій же праці сказано: «Ці два вірування — про воскресіння і безсмертя душі — у своїй основі суперечать одне одному. Перше вірування стосується загального воскресіння наприкінці днів, коли мертві, що сплять у землі, повстають з могил. Друге — стану душі після смерті тіла». Як цю дилему розв’язує юдейська теологія? «Стверджувалось, що, коли людина помирає, її душа продовжує жити десь в іншому світі (це сприяло появі різноманітних вірувань про небо і пекло), а тіло лежить у могилі й чекає на матеріальне воскресіння всіх померлих на землі».

32. Що говорить Біблія про стан померлих?

³² Артур Герцберг, викладач університету, написав: «У Біблії [Єврейських Писаннях] людське буття обмежується цим світом. Вона не містить доктрини про небо й пекло, і в ній можна лише зауважити розвиток ідеї остаточного воскресіння мертвих наприкінці днів». Біблія сама подає просте і недвозначне пояснення стану мертвих: «Померлі нічого не знають... бо немає в шеолі [спільна могила людства], куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екклезіяста 9:5, 10; Даниїла 12:1, 2; Ісаї 26:19).

33. Як раніше євреї ставилися до вчення про воскресіння?

³³ У «Юдейській енциклопедії» написано: «В рабиністичний період доктрина про воскресіння мертвих була центральною в юдаїзмі» і «її необхідно відрізняти од вірування в... безсмертя душі»f. Нині безсмертя душі визнають усі течії юдаїзму, тоді як воскресіння мертвих — далеко не всі.

34. Як, на відміну від Біблії, Талмуд описує душу? Як це коментують письменники пізнішого періоду?

³⁴ На відміну від Біблії, у Талмуді, який зазнав впливу еллінізму, міститься чимало пояснень, оповідей, а навіть описів, котрі стосуються безсмертя душі. У пізній єврейській містичній літературі, Каббалі, можна знайти навіть вчення про реінкарнацію (переселення душ), яке, по суті, є стародавнім віруванням індуїзму. (Дивіться розділ 5). Нині в Ізраїлі це вчення широко прийняте в юдаїзмі, воно також займає важливе місце у хасидських віруваннях і літературі. Наприклад, Мартін Бубер у свою книжку «Оповіді хасидів. Учителі пізнішого періоду» (англ.) включив оповідь про душу зі школи Елімелеха, рабина з Лежайська: «У день Окуплення, коли раббі Авраам Єгошуа повторював авода — молитву, в якій переповідається служіння первосвященика в Єрусалимському храмі, то, доходивши до слів: «І так він сказав», ніколи не вимовляв їх, а натомість повторював: «І так я сказав». Бо він не забув часу, коли його душа була в тілі первосвященика в Єрусалимі».

35. а) Як реформістський юдаїзм ставиться до вчення про безсмертя душі? б) Що Біблія говорить про душу?

³⁵ Реформістський юдаїзм пішов ще далі: відкинув віру в воскресіння. Слово «воскресіння» усунули з реформістських молитовників, і визнається лише віра в безсмертя душі. Наскільки ж чіткішим є біблійне твердження, записане в книзі Буття 2:7: «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею». Тіло у поєднанні з духом, тобто життєвою силою, становить «живу душу»g (Буття 2:7; 7:22; Псалом 146:4). Тому, коли помирає грішник, помирає і душа (Єзекіїля 18:4, 20). Отже, зі смертю припиняється всяке подальше свідоме існування людини. Життєва сила, яку Бог дав людині, повертається до Бога (Екклезіяста 3:19; 9:5, 10; 12:7). Правдива біблійна надія для померлих — це воскресіння (по-єврейськи: техійа́т гамметı́м, або «оживлення мертвих»).

36, 37. У яке майбутнє життя вірили вірні євреї біблійних часів?

³⁶ Хоч це твердження і може здивувати багатьох євреїв, але впродовж сторіч для поклонників правдивого Бога воскресіння було живою надією. Біля 3500 років тому вірний Йов, який зазнав багато страждань, говорив про майбутнє, коли Бог підніме його з Шеолу, тобто могили (Йова 14:14, 15). Пророк Даниїл також був переконаний, що він встане «під кінець тих днів» (Даниїла 12:2, 13).

³⁷ Святе Письмо не дає підстав для твердження, ніби ці вірні євреї вірили в безсмертну душу, яка живе у потойбічному світі. Вони, безперечно, мали ґрунтовну причину вірити, що Всевладний Господь, який в стані зрахувати і пам’ятати всі зірки Всесвіту, в час воскресіння згадає також про них. Ці чоловіки були вірними йому і його імені. Він буде вірний для них (Псалом 18:26; 147:4; Ісаї 25:7, 8; 40:25, 26).

Юдаїзм і Боже ім’я

38. а) Які зміни у зв’язку з вживанням Божого імені відбувались протягом сторіч? б) Що лежить в основі Божого імені?

³⁸ Юдаїзм вчить, що, хоча Боже ім’я існує в писаній формі, воно надто святе, щоб його вимовлятиh. Цей погляд став причиною того, що за останні 2000 років історії правильна вимова Божого імені була втрачена. Одначе такого погляду євреї дотримувались не завжди. Біля 3500 років тому Бог сказав Мойсеєві: «Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь [по-єврейськи: יהוה, ЙГВГ], Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім’я Моє навіки, і це пам’ять про Мене з роду в рід» (Вихід 3:15; Псалом 135:13). Що це за ім’я і яке його значення? В одній з приміток до Танаха сказано: «Ім’я ЙГВГ (яке традиційно читається Адонай — «Господь») виводиться з кореневого слова гайаг — «бути». Отже, Боже ім’я передається тетраграмою — чотирма приголосними єврейськими літерами ЙГВГ (Ягве), і латинізована форма цього імені впродовж століть була відома українською мовою як ЄГОВА.

39. а) Чому важливо знати божественне ім’я? б) Чому євреї перестали вимовляти божественне ім’я?

³⁹ Упродовж історії євреї завше надавали великої ваги особистому імені Бога, хоча порівняно із старожитніми часами підхід до вживання цього імені докорінно змінився. У «Талмуді для кожного» д-р А. Коген написав: «До Божого «особистого Імені» (Шем Гамефораш) ставилися з великою шаною; це ім’я, тобто тетраграму ЙГВГ, Він виявив ізраїльському народу». Божественне ім’я шанували, бо воно репрезентувало і характеризувало саму особу Бога. До того ж Бог особисто оголосив своє ім’я і сказав своїм поклонникам вживати його. Це підкреслюється також фактом, що в Єврейських Писаннях воно з’являється 6828 разів. Втім, побожні євреї вважають, ніби вимовляти Боже особисте ім’я — це зневага для Богаi.

40. Що кажуть деякі єврейські авторитети про вживання божественного імені?

⁴⁰ Стосовно стародавньої рабинської (небіблійної) заборони вимовляти Боже ім’я рабин А. Марморштайн у книзі «Стародавня рабинська доктрина про Бога» написав: «Був час, коли ця заборона [вживати Боже ім’я] для євреїв була зовсім чужа... Ані в Єгипті, ні у Вавилоні євреї не знали й не дотримувалися закону, який забороняв би їм вживати Боже ім’я, Тетраграму, в щоденних розмовах чи вітаннях. Але від III сторіччя до нашої ери і до III сторіччя нашої ери така заборона існувала і її частково дотримувались». У стародавні часи не просто дозволялось вживати це ім’я. Д-р Коген каже: «Був час, коли навіть звичайних людей заохочували вільно й відкрито вживати Ім’я... Вважалося, що це допомагало б відрізняти ізраїльтянина від [неєврея]».

41. Що, за словами одного рабина, стало причиною заборони вживання Божого ім’я?

⁴¹ Звідкіля ж тоді взялася заборона вживати божественне ім’я? Марморштайн дає таку відповідь: «Еллінізація [вплив грецької культури], що була направлена проти релігії євреїв, і невірність священиків та вельмож вплинули на появу правила: не вимовляти Тетраграми у Святині [храмі в Єрусалимі]». Люди у своїй сліпій завзятості, щоб не вживати божественного імені надаремно, взагалі перестали вимовляти його і представляли особу правдивого Бога у викривленому та невиразному світлі. Під спільним впливом релігійної протидії й відступництва євреї припинили вживати Боже ім’я.

42. Що говориться в Біблії про вживання божественного імені?

⁴² Але ось що сказав д-р Коген: «У біблійні часи люди, здається, без вагань вживали [божественне ім’я] у щоденних розмовах». Патріарх Авраам «прикликав Господнє Ймення» (Буття 12:8). Більшість письменників Єврейських Писань вільно, але шанобливо вживали це ім’я аж до V сторіччя до н. е., коли писав пророк Малахія (Рут 1:8, 9, 17, НС).

43. а) Що з абсолютною впевненістю можна сказати про вживання євреями божественного імені? б) Який був один з непрямих наслідків того, що євреї перестали вживати божественне ім’я?

⁴³ Немає жодних сумнівів у тому, що старожитні євреї вживали і вимовляли божественне ім’я. Про зміну, яка відбулася пізніше, Марморштайн пише: «Видно, що того часу — у першій половині III сторіччя [до н. е.] — відбувся великий перелом у вживанні Божого імені. Цей перелом став причиною багатьох змін у юдейській теології та філософії, вплив котрих відчувається аж донині». Одним з наслідків втрати цього імені була поява поняття про позбавленого індивідуальності Бога, котре в свою чергу створило теологічний вакуум, який уможливив розвиток християнської доктрини про Трійцюj (Вихід 15:1—3).

44. Які є інші наслідки заборони вживання Божого імені?

⁴⁴ Відмова вживати божественне ім’я ослабила поклоніння правдивому Богові. Певний тлумач сказав так: «На жаль, коли Бога називають «Господь», то, хоча так говорити і правильно, це звучить холодно й блідо... Той, хто перекладає ЙГВГ або Адонай словом «Господь», повинен пам’ятати, що таким чином на багато сторінок Старого Завіту він вносить дух абстрактності, формалізму і відірваності од реальності, а це зовсім чуже для тексту оригіналу» («Уявлення про Бога в стародавньому Ізраїлі», англ.). Шкода, що величного й піднесеного імені Ягве, або Єгова, немає в багатьох перекладах Біблії, хоча воно чітко написано тисячі разів в оригіналах єврейською мовою! (Ісаї 43:10—12, НС).

Чи євреї все ще чекають Месію?

45. Які підстави для віри в Месію дає Біблія?

⁴⁵ У Єврейських Писаннях є чимало пророцтв, з яких ще понад 2000 років тому євреї черпали месіанську надію. У 2 Самуїла 7:11—16 вказано, що Месія мав походити з роду Давида. А в Ісаї 11:1—10 пророкується, що він принесе всьому людству справедливість і мир. Пророцтво з Даниїла 9:24—27 вказує на час появи Месії і на час його смерті.

46, 47. а) Якого Месію чекали євреї, котрі жили під пануванням Риму? б) Як змінилися прагнення євреїв щодо приходу Месії?

⁴⁶ В «Юдейській енциклопедії» сказано, що люди в I сторіччі особливо пильно очікували прихід Месії. Гадали, що Месія буде «наділеним харизмою потомком Давида. Юдеї часів Римської імперії вважали, що Бог поставить [Месію], щоб той зламав поганське ярмо і правив над відновленим ізраїльським царством». Проте войовничий Месія, на якого чекали євреї, не прийшов.

⁴⁷ «Нова британська енциклопедія» зауважує, що месіанська надія була для євреїв надзвичайно важливим єднальним фактором у часи лихоліть: «Немає сумніву, що юдаїзм уцілів, до певної міри завдяки міцній вірі у месіанську обітницю і майбутнє». Але з появою сучасного юдаїзму (на зламі XVIII —XIX сторіч) чимало євреїв перестали покірно очікувати Месію. Врешті-решт інспірований нацистами голокост позбавив багатьох терпіння і надії. Вони почали вважати, що месіанська ідея має певний недолік, і тому стали тлумачити її лише як нову еру процвітання й миру. З того часу євреї в цілому (хоча є винятки) вже не чекають на Месію як особу.

48. Які логічні запитання можна поставити щодо юдаїзму?

⁴⁸ З огляду на таку зміну месіанської релігії на немесіанську повстають важливі запитання: чи юдаїзм впродовж віків помилявся, навчаючи, що Месія — це конкретна особа? Яка форма юдаїзму може допомогти людині знайти Бога? Чи це давній юдаїзм, котрий потрапив у тенета грецької філософії, чи юдаїзм без Месії, що розвинувся за минулі 200 років? Або це зовсім інший шлях, який вірно й точно тримається месіанської надії?

49. До чого запрошені щирі євреї?

⁴⁹ Запрошуємо щирих євреїв замислитись над цими запитаннями і ще раз уважно дослідити, чи Ісус з Назарета дійсно був Месією. Придивіться до нього очима євреїв — письменників Грецьких Писань. Їхні описи Ісуса разюче відрізняються від того, як його змальовує загальновизнане християнство. Релігії християнства значною мірою винні в тому, що євреї цураються Ісуса. Загальновизнане християнство дотримується небіблійної доктрини про Трійцю, яка є абсолютно неприйнятною для кожного єврея, що дорожить чистим вченням, переданим словами: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один!» (Повторення Закону 6:4).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 220, 221]

Священні писання євреїв

Священні писання євреїв починаються «Танахом». Слово «Танах» походить від назв трьох частин єврейської Біблії — «Тора» (Закон), «Небіїм» (Пророки) й «Х’кесубім» (Писання); перші літери кожної книги утворюють слово «ТаНаХ». Ці книги були написані єврейською та арамейською мовами в період між XVI і V сторіччями до н. е.

Євреї вірять, що ці частини написано під натхненням різної сили. Тому вони класифікують їх за важливістю:

Тора — п’ять книг Мойсея, або П’ятикнижжя (грецькою: «п’ять сувоїв»),— Закон, який складається з таких книг, як Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення Закону. Проте слово «Тора» може також стосуватися як цілої єврейської Біблії, так і усного закону й Талмуда. (Дивіться наступну сторінку).

Небіїм — пророцькі писання, від книги Ісуса Навина до великих пророків Ісаї, Єремії та Єзекіїля і 12 «малих» пророків (від Осії до Малахії).

Х’кесубім — писання, які складаються з поетичних творів — Псалмів, Приповістей, книги Йова, Пісні над піснями й Плачу Єремії. Крім того, сюди входять такі книги, як Рут, Екклезіяста, Естер, Даниїла, Ездри, Неемії, Перша й Друга хронік.

Талмуд

З погляду язичників, Танах, або єврейська Біблія,— це найважливіше єврейське писання. Але євреї думають по-іншому. Багато євреїв погодиться зі словами рабина Ейдена Штайнзальца: «Якщо Біблія є наріжним каменем юдаїзму, то Талмуд — основа [юдаїзму], яка підтримує всю духовну та розумову надбудову єврейського життя... Жодна інша праця не справляє подібного впливу на життя євреїв — ні в теоретичному, ні в практичному плані» («The Essential Talmud»). Що ж таке Талмуд?

Ортодоксальні євреї вважають, що Бог дав Мойсею на горі Сінай не тільки писаний закон, тобто Тору, але й конкретні пояснення, як виконувати цей Закон. Ці пояснення мали передаватися з уст в уста, тому їх назвали усним законом. Отже, Талмуд є письмовим підсумком усного закону з пізнішими коментарями й поясненнями до цього закону, які укладались рабинами від II сторіччя н. е. до середніх віків.

Здебільшого Талмуд поділяють на дві головні частини:

Мішна — збірка коментарів, доповнення до біблійного Закону, яка ґрунтується на тлумаченнях рабинів, названих таннаями (вчителями). Її писали на зламі II—III сторіч н. е.

Гемара (спочатку її називали Талмудом) — збірка коментарів до Мішни, укладена рабинами пізнішого періоду (III—VI сторіччя н. е.).

Окрім цих двох головних частин, у Талмуд також можуть входити коментарі до Гемари, написані середньовічними рабинами. Видатними серед них були рабин Раші (Соломон бен Ісаак, 1040—1105 роки), який зробив легкозрозумілою важку мову Талмуда, і рабин Рамбам (Мойсей бен Маймон, відомий як Маймонід, 1135—1204 роки) — автор стислої версії Талмуда («Мішна Тора»). Завдяки цьому Талмуд став доступним для всіх євреїв.

[Ілюстрації]

Нижче: давня Тора із так званої Могили Естер (Іран); праворуч: гімн хвали єврейською мовою та мовою їдиш, складений на підставі біблійних віршів.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 226, 227]

Юдаїзм — релігія багатьох поглядів

Між різними фракціями юдаїзму існують великі розбіжності. Юдаїзм традиційно наголошує на релігійних ритуалах. Суперечки про ритуали, а не про вірування виклика́ли велике напруження серед євреїв і дали початок трьом основним течіям юдаїзму.

ОРТОДОКСАЛЬНИЙ ЮДАЇЗМ. Це відгалуження не тільки визнає єврейський Танах натхненим Писанням, але й вважає, що на горі Сінай Мойсей разом з писаним Законом отримав від Бога також усний закон. Ортодоксальні євреї скрупульозно дотримуються заповідей обидвох законів. Вони все ще чекають з’явлення Месії, який введе Ізраїль у золотий вік. Через розбіжності в поглядах серед ортодоксів виникли різні фракції. Однією з них є хасидизм.

Хасиди (означає «благочестиві»). Цей рух вважається ультраортодоксальним. У середині XVIII сторіччя його заснував у Східній Європі Ізраел бен Еліезер, відомий як Баал Шем Тов («Пан доброго імені»). Вчення хасидів наголошує на важливості музики й танцю, які сприяють містичній радості. Багато їхніх вірувань, у тому числі вчення про реінкарнацію, ґрунтуються на єврейських містичних творах, відомих під назвою Каббала (Кабала). Сьогодні їхні ребе (мовою їдиш: «рабини»), або цадики, вважаються надзвичайно праведними чоловіками або святими.

Хасидів сьогодні можна здебільшого зустріти в США та Ізраїлі. Вони носять особливе східноєвропейське вбрання XVIII і XIX сторіч, переважно чорне, що дуже впадає у вічі, особливо в сучасних містах. Вони поділені на секти, які очолюють різні видатні ребе. Однією з активних течій є Любавіч-ХаБаД, яка заповзятливо проводить працю прозелітизму серед євреїв. Декотрі течії вважають, що тільки Месія має право відновити Ізраїль як державу євреїв, і тому не визнають світської держави Ізраїль.

РЕФОРМІСТСЬКИЙ ЮДАЇЗМ (також відомий як «ліберальний» і «прогресивний»). Цей рух виник у Західній Європі приблизно на початку XIX сторіччя. Він ґрунтується на постулатах Мозеса Мендельсона, єврейського мислителя XVIII сторіччя, який вважав, що євреї не повинні відокремлюватися від язичників, а радше засвоювати західну культуру. Прихильники реформізму не визнають, що Тора є виявленою Богом правдою. Для них єврейські закони про їжу, чистоту й одяг є пережитками минулого. Вони чекають так званої «Месіанської ери Всесвітнього братства». Останніми роками повертаються до більш традиційного юдаїзму.

КОНСЕРВАТИВНИЙ ЮДАЇЗМ. Цей рух започатковано 1845 року в Німеччині як відгалуження від реформістського юдаїзму. Вважалося, що реформістський юдаїзм відкинув занадто велику кількість традиційних юдейських звичаїв. Консервативний юдаїзм не погоджується з тим, що Мойсей отримав від Бога усний закон. Проте він твердить, що усну Тору створили рабини, які намагалися пристосувати юдаїзм до нової доби. Прихильники цього руху підкоряються біблійним приписам і рабинським законам, якщо ті «відповідають вимогам сучасного життя євреїв» («Книжка єврейського знання», англ.). Під час релігійної служби вони послуговуються єврейською та англійською мовами, а також дотримуються суворих законів щодо харчування (кашрут). На відміну від ортодоксів, вони дозволяють чоловікам і жінкам сидіти разом під час служби.

[Ілюстрації]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 230, 231]

Деякі важливі свята й звичаї

Більшість єврейських свят ґрунтується на Біблії. Вони, як правило, пов’язані з порами року, збором врожаю або історичними подіями.

▪ Шаббат (субота). Сьомий день єврейського тижня (від заходу сонця у п’ятницю до заходу в суботу) вважається днем, який освячує цілий тиждень. Особливе відзначання цього дня є невід’ємною частиною поклоніння. Євреї йдуть до синагоги на читання Тори та молитви (Вихід 20:8—11).

▪ Йом-Кипур. День Окуплення, урочисте свято, яке характеризується постом і самоаналізом. Ним завершуються Десять днів каяття, які починають єврейський Новий рік (Рош-Гашана). За єврейським світським календарем, він припадає на вересень (Левит 16:29—31; 23:26—32).

▪ Суккот (вгорі справа). Свято Кучок (наметів, або збирання). Це свято жнив і кінця головної частини рільницького року. Святкується в жовтні (Левит 23:34—43; Числа 29:12—38; Повторення Закону 16:13—15).

▪ Ханука. Свято Оновлення. Популярне грудневе свято; нагадує про те, як Маккавеї визволили євреїв від сирійсько-грецького панування, а також про повторне присвячення Єрусалимського храму в грудні 165 року до н. е. У свято прийнято впродовж восьми днів запалювати свічки.

▪ Пурим. Свято Жеребів. Відзначається в кінці лютого або на початку березня, нагадує про порятунок євреїв у Персії V сторіччя до н. е. з рук Гамана, який хотів їх повністю винищити (Естер 9:20—28).

▪ Песах. Свято Пасхи. Встановлено для нагадування про визволення Ізраїлю з єгипетського рабства (1513 рік до н. е.). Це найважливіше й найдавніше свято євреїв. Відзначається 14 нісана (за єврейським календарем), що переважно припадає на кінець березня або початок квітня. Кожна єврейська родина збирається разом, щоб спільно спожити пасхальну вечерю, або седер. Протягом наступних семи днів не можна споживати їжі з закваскою. Цей період називається святом Опрісноків (маци) (Вихід 12:14—20, 24—27).

Деякі єврейські звичаї

▪ Обрізання. Важливий обряд, який виконується на восьмий день життя єврейських хлопчиків. Часто його називають Авраамовою угодою, оскільки обрізання було знаком угоди між Богом і Авраамом. Обряд обрізання також обов’язковий для чоловіків, які навертаються на юдаїзм (Буття 17:9—14).

▪ Бар міцва (внизу). Ще один важливий обряд євреїв, який буквально означає «син заповіді», «стосується досягнення зрілості з релігійного і юридичного погляду, а також моменту, коли у хлопців віком 13 років та один день офіційно починається час зрілості». Цей обряд став єврейським звичаєм тільки в XV сторіччі н. е. («Юдейська енциклопедія»).

▪ Мезуза (вгорі). Дім євреїв зазвичай легко розпізнати завдяки мезузі, або сувою у футлярі, прикріпленому до правого одвірка. Мезуза — це шматочок пергаменту, на якому написані слова з книги Повторення Закону 6:4—9 і 11:13—21. Його скручують, вкладають у футлярчик і прилаштовують до дверей кожного житлового приміщення.

▪ Ярмулка (шапочка для чоловіків). У «Юдейській енциклопедії» говориться: «Ортодоксальні євреї... вважають покриття голови в синагозі й поза нею ознакою вірності єврейській традиції». Танах взагалі не згадує про покриття голови під час поклоніння, а Талмуд вважає це необов’язковим звичаєм. Хасидські жінки завжди покривають голову або зголюють волосся й носять перуку.