Коли Схід сходиться із Заходом

«АСХІД то Схід, і Захід — Захід, Тож їм ніколи не зійтись обом». Ці слова британського поета Редьярда Кіплінга нагадують нам про великі культурні відмінності, які розділяють людство, що у свою чергу веде до всіх племінних, расових та націоналістичних проявів ненависті, котра сьогодні вибухає на наших очах. Багато людей питає, чи Бог не може щось зробити із цим? Так, він може! І навіть сьогодні він щось робить! Про це згадав Кіплінг у наступному фрагменті свого вірша. Як довго буде тривати розділення Сходу та Заходу? Цей поет сказав: «Аж прийде час Землі і Небу На Божий Суд з’явитися разом».

Бог доручив право судити своєму Сину, Ісусу Христу (Івана 5:22—24, 30). Але коли ж починається цей час суду? Кого судять і з яким наслідком? Ісус описав у пророцтві світові війни, які супроводжуються лихом, що почали турбувати людство з 1914 року. Він сказав, що цим визначається «знак» його невидимої «присутності і закінчення системи речей» (Матвія 24:3—8, НС).

На закінчення цього величного пророцтва Ісус визначає теперішній час як час суду, сказавши про себе: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч». У символічному розумінні сьогодні всі народи землі зібрані перед Суддею і є відповідальні за те, як вони реагують на його звістку спасіння. Коли незабаром у великій скорботі буде виконано вирок, неслухняні козлоподібні люди «підуть на вічную муку, а праведники [слухняні вівцеподібні люди] — на вічне життя» (Матвія 25:31—33, 46; Об’явлення 16:14—16).

‘Зі сходу і з заходу’

Суд над цим світом фактично вже почався в бурхливі роки першої світової війни. У той час духівництво загальновизнаного християнства повністю підтримувало фракції, що вели між собою війну. Це визначило його як частину зіпсутого світу, який підлягає під «Божий гнів» (Івана 3:36). Але що можна сказати про миролюбних християн, які увірували в Бога? З 1919 року вони почали збиратися по стороні Царя, Ісуса Христа.

Спершу прийшли з усіх закутків землі ті, що залишилися зі 144 000 помазанців, які вибиралися впродовж століть християнської ери. Вони мають бути «Христовими співспадкоємцями» в його небесному Царстві (Римлян 8:17). Саме до них говорить один Божий пророк: «Не бійся, бо Я ж із тобою! Зо сходу згромаджу насіння твоє, і з заходу тебе позбираю. Скажу півночі: Дай, а до півдня: Не стримуй! Поприводь ти синів моїх здалека, а дочки мої — від окраїн землі, і кожного, хто тільки зветься Іменням Моїм, і кого Я на славу Свою був створив, кого вформував та кого Я вчинив» (Ісаї 43:5—7).

Але це ще не все! Зокрема з 30-х років нашого століття почав збиратися великий натовп, який нині складається з мільйонів. Вони є «вівцями», згаданими Ісусом у Матвія 25:31—46. Так само як колись помазаний останок, вони «повірили» в Того, хто проголошує: ‘Ви свідки Мої, а Я — Бог’ (Ісаї 43:10—12). Збирання цього великого натовпу також відбувається ‘зі сходу і з заходу, з півночі і з півдня, і від окраїн землі’.

Ці миролюбні вівці об’єднуються в одне міжнародне братство. Вони розмовляють багатьма різними мовами тієї 231 країни, де живуть. Але вони об’єднані духовно і навчаються «чистої мови» біблійної звістки про Царство, «щоб усі ім’я Господнє [Єгови, НС] призивали та щоб служили йому однодушно» (Софонії 3:9, Хоменко). Їхня єдність віри, наміру та дії є надзвичайним свідченням того, що Схід насправді зійшовся із Заходом, і з усіх інших кінців землі зійшлися люди, щоб служити та славити Суверенного Господа Єгову.

У декотрих країнах їхнє збирання відбувається за надзвичайних обставин, і про це ми дізнаємося з повідомлень у наступній статті.

На Сході і на Заході Єгова зміцнює свій народ

У ТЕРИТОРІЯХ, де проповідницька діяльність заборонена, у закутках світу, що охоплені насиллям, а також у країнах, де нещодавно було знято заборону, по суті, по всьому світі, Єгова не перестає давати своїм Свідкам «надзвичайну силу» (2 Коринтян 4:7, НС).

Процвітання під забороною

На одному архіпелазі Далекого Сходу праця проповідування виконується під забороною вже 17 років. Чи Свідки занепали духом? Зовсім ні! Минулого року в травні вони досягнули нового найвищого числа вісників — 10 756, з яких 1297 працювали повночасними служителями. У міру того як стан світу погіршується, остров’яни ще більше тягнуться до правди. Отже, було повідомлено про 15 654 біблійних вивчення, що проводяться із зацікавленими особами по їхніх домах. Перед тим на зібрання відзначання Ісусової смерті, які проводилися без зайвого шуму, прийшло 25 397 осіб.

Коли відбулися обласні конгреси «Божественне навчання», знову з обережністю, відповідно до місцевих обставин, брати з радістю отримали рідною мовою ту саму публікацію, яку було випущено у світ у Сполучених Штатах Америки. Перекладачі, коректори та багато інших добровільно провели понадурочні години праці, щоб вчасно приготувати цю публікацію, обсягом у сотні сторінок. Тоді один колектив світської типографії з радістю погодився надрукувати та оправити це чудове видання. Присутні на конгресі із захопленням отримали цю публікацію, яка збагачена понад тисячею кольорових фотографій. Чимало урядовців з повагою ставляться до Свідків Єгови, ініціатором же переслідування є, головним чином, духівництво загальновизнаного християнства. Ми сподіваємося, що незабаром заборону буде знято.

Що можна сказати про Америку?

Свідки Єгови із цих західних країн об’єднані зі своїми братами на Сході в тому, що мужньо намагаються вирішити свої проблеми, а святий дух Єгови допомагає їм подолати скрутні ситуації. Візьмімо для прикладу наступне повідомлення з одної латиноамериканської країни, де банди, які контролюють виробництво і продаж наркотиків, прочісують джунглі.

Одна група Свідків поїхала автобусом у віддалену територію. Виходячи з автобуса, вони помітили доріжку, яка тягнулася поза село. Отже, нею пішло п’ятеро братів, щоб розвідати, куди веде ця стежина, а сестер та дітей було призначено працювати в селі. Один із братів розповідає:

«За дві години ходьби цією дорогою ми знайшли лише декілька домів. Аж ось несподівано з лісу вийшло вісім озброєних чоловіків у масках. Деякі з них мали автомати, інші — мачете. Куди ж нам втікати при такій несподіваній зустрічі? Ми запитали, чого їм треба, але нам було наказано не шуміти і не розмовляти, а йти попереду. Ми вирушили! Через дві години маршу по густих хащах джунглів ми вийшли на галявину, яка, очевидно, була військовим табором. Усюди були вартові з вогнепальною зброєю. Посередині стояла добротно побудована хатина, куди нас і повели.

Коли ми сіли, до нас звернувся чоловік, який, очевидно, був командиром цього табору. Він був охайно одягнений, добре освічений і досить ввічливий. Він вказав на одного з наших братів і наказав йому встати. Тоді запитав його: «Що ви думаєте про [наше] угруповання?» Повністю усвідомлюючи, де ми, брат відповів: «Так, ми чули про ваше угруповання, але нас воно або якась інша політична фракція просто не цікавить. Єдина причина, чому ми тут,— щоби проповідувати про Боже Царство Єгови під правлінням Ісуса Христа. Незабаром воно знищить усі політичні уряди цієї системи речей і принесе чудові благословення людям у райських умовах на цій землі, чого жодна людина або група людей не може зробити».

Ставлення цього чоловіка до нас дещо змінилося. Він почав давати запитання: «Звідки ви знаєте про все це? Де ви навчилися так говорити?» За чотири з половиною години ми змогли дати добре свідчення про світові умови та показати, що саме, за словами Біблії, є єдиною надією для людства. Ми також пояснили 13-й розділ Римлян про те, що слухаємося властей, але, коли їхні вимоги суперечать Слову Єгови, ми слухаємося нашого Бога, Єгову. Під кінець ми запропонували йому книжки. Він взяв три книжки і Біблію, здивувавши нас тим, що дав пожертву за це. Він сказав, що читатиме їх.

Потім командир наказав одному чоловікові вивести нас із табору. І невдовзі ми вже йшли назад, дякуючи Єгові за перемогу на іншому полі проповідування».

У пошматованій розбратом Африці

На півдорозі між Далеким Сходом та далеким Заходом розкинувся Африканський континент. Племінна війна зіштовхнула декотрі країни у вир насилля. Знову в Ліберії народ Єгови значною мірою відчув на собі наслідки спалаху громадянської війни. Спочатку, у жовтні та листопаді 1992 року, бої йшли в столиці та в її околицях. Тоді, у міру того як війна поширювалась по країні, розформувалися цілі збори, коли брати, рятуючись, втікали в ліси з іншими мешканцями. Але їхня ревність не послабилась. У часі втечі вони проповідували, і завдяки цьому було дане велике свідчення у найвіддаленіших кінцях країни.

Один збір братів, які були змушені втекти з рідних сторін, побудував тимчасовий Зал Царства посеред плантації каучукового дерева. Цивільне населення одного міста, що лежить поблизу лінії фронту, вдень втікало для порятунку від бомбардування з літаків у довколишні плантації каучукового дерева. Місцеві брати (а також чимало братів, що втекли зі столиці, міста Монровія) організували проповідницьке служіння, і їх можна було регулярно бачити в проповідуванні тисячам осіб, що знайшли притулок під каучуковими деревами! Як тільки наближався літак, брати і сестри стрибали в поблизький рів, а як тільки небезпека минала, продовжували проповідувати.

Як це не дивно, тисяча й більше вісників зі зборів, що можуть передати Товариству звіти, незважаючи на умови громадянської війни, проводять у середньому 18,1 години у проповідницькому служінні, також вони проводять щомісяця 3111 біблійних вивчень.

За останні чотири роки обмеження праці Свідків Єгови було знято у 18 африканських країнах. І яка ж радість! А 12 серпня в Малаві було знято заборону на діяльність Свідків, яку наклали в жовтні 1967 року. Підпільне проповідування доброї новини в цій країні завжди було успішним, але тепер Свідки можуть йти вільно вперед, хоча їм треба чекати на воскресіння, щоб привітати багатьох своїх друзів, яких вбили гнобителі.

У Мозамбіку 4 жовтня 1992 року було укладено договір про мир. Тепер уже доступні ті території, які колись не можна було досягнути через спустошливу 16 річну війну. У районі Каріоко було відновлено зв’язок з 375 братами і сестрами, які останніх сім років не мали жодного контакту з організацією. У місті Міланже, що є столицею області, відомої колись через розташування тут концентраційного табору та центру «перевиховання» Свідків Єгови, багато з яких були біженцями з Малаві, пройшов спеціальний одноденний конгрес. Усі були здивовані, коли загалом прийшло 2915 осіб, у тому числі управитель міста, який привітав Свідків Єгови. Отже, колишній центр «перевиховання» на один день став центром божественного навчання.

Один місіонер пише: «Цікаве спостереження було зроблене представником УВКБ (Управління верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців) щодо наших братів, які опинилися в таборах біженців у провінції Тете. Він сказав, що Свідки Єгови організували свої власні, відокремлені від інших груп табори. «Їхній табір— єдиний, в якому все діяло злагоджено,— сказав він, і додав:— Свідки Єгови охайні, організовані та освічені». Тоді він запропонував мені полетіти разом з ним літаком над африканським лісом, щоб я сам пересвідчився у цьому. З літака пілот показав нам два табори. Один, що заріс чагарником, був брудний, з глинобитними домами, побудованими один попри одного, без жодного планування. Другий — добре розпланований, з домами, що вишикувалися у ряди обабіч доріг. Доми виглядали охайно, а їхні двори були акуратно підметені. Деякі доми були навіть побілені фарбою домашнього виробництва. «Відгадайте, який з них є табором ваших людей?» — запитав пілот. Я з радістю зустрів братів із цього табору. Сьогодні в цьому селі Свідків аж вісім зборів».

У «країні орла»

Поміж Сходом і Заходом лежить європейська країна Албанія, а її назва на офіційній мові — Шкіпаріа — означає «країна орла». Недавно в цій країні було знято 50-річну сувору заборону на діяльність Свідків Єгови, і тепер вони можуть об’єднатися зі своїми братами зі Сходу і Заходу, маючи свободу поклоніння. Вони справді ‘використовують [сприятливий, НС] час’ (Ефесян 5:16). Перший конгрес в історії Албанії,— одноденний конгрес,— було проведено в неділю 21 березня у столичному Національному театрі в Тірані. У суботу пополудні бригада із 75 добровольців, Свідків, перетворила зруйноване місце зустрічей в яскравий, чистий зал конгресів. Адміністрація не знаходила слів! І варто зазначити те, що тільки з тих 75 добровольців охрестилося 20 осіб!

Погоди й не могло бути кращої. Коли почали прибувати закордонні делегати, цей спеціальний одноденний конгрес ставав особливо спеціальним завдяки вітанням — вітанням жестами та міцними обіймами. Із простертими до неба руками брат Нашо Дорі розпочав конгрес молитвою. Він охрестився у 1930 році, а сьогодні вже майже зовсім сліпий. Програму представили албанською мовою, здебільшого іноземні спеціальні піонери. П’ятсот вісімдесят п’ять присутніх співали пісню «Християнське присвячення» — одну із шести, перекладених албанською мовою спеціально для цієї події, коли 41 новий брат і сестра йшли до басейну, який залюбки встановили в місцевому Залі Царства заїжджі грецькі брати. Яка ж зміна! Колись мати Біблію означало заслання у виправно-трудову колонію, а зібрання обмежувались до груп із двох-трьох осіб.

Наступного дня після конгресу в бюро Вартової башти подзвонив директор театру. По суті, він мало цікавиться тим, хто користується театром. Це в компетенції асистента директора. Але він сказав: «Я лише подзвонив, щоб подякувати вам. Я ще ніколи не бачив тут такої чистоти. Якщо б описати це, то можна сказати, що вчора над нашим театром ми відчули подих самого неба. Якщо вам колись будуть потрібні наші приміщення, будь ласка, звертайтеся, у нас ви завжди матимете пріоритет. Знаєте, ви справді можете орендувати у нас приміщення кожних три місяці безплатно».

Свідки повернулися до своїх міст підкріплені та вдячні, і вони відразу почали готуватися до Спомину Ісусової смерті. А через 15 днів, 6 квітня у вівторок, у сімох місцях було проведено перший відкритий Спомин.

У місті Берат відвідуваність зібрань збільшилась, приходить близько 170 осіб, а місцевий священик просто оскаженів. Із 33 вісників Царства в Бераті 21 охрестився на конгресі. З Берата повідомили про 472 присутніх на Спомині. З інших місць також прийшли небувалі дані щодо присутності на Спомині, і це здебільшого внаслідок гарного проводу спеціальних піонерів.

У місті Шкодер, найбільш католицькому місті Албанії, де стоїть базиліка, церква почала видавати щомісячний інформаційний бюлетень, і кожне видання розглядало питання «Як уникати Свідків Єгови». Останнє видання зазначило: «Свідки Єгови захопили Шкодер»! Тамтешня велика армія із двох Свідків зібрала на Спомин 74 порядних та серйозних людей. Після промови на Спомині 15 сімей попросили про домашнє біблійне вивчення. В іншому місті, Дуррес, де є армія із чотирьох Свідків, прийшла надзвичайна кількість людей аж 79 осіб!

Через переслідування з боку католицької молоді, яка погрожувала камінням прогнати Свідків, зібрання Спомину в гірському селі Калметі і Фогель було перенесено до дому місцевого брата, де спокійно могло зібратися 22 особи. У цій групі є п’ять вісників, з яких троє охрестилося на конгресі в Тірані.

У місті Вльора двоє молодих чоловіків отримали номер «Вартової башти» і, прочитавши його, написали до Товариства: «Тепер ми можемо називатися Свідками Єгови завдяки правді, про яку дізналися з «Вартової башти». Будь ласка, пришліть нам допомогу». Туди було призначено двох спеціальних піонерів, і один із цих молодих чоловіків невдовзі уже відповідав вимогам вісника. Він з великою радістю прийшов із 64 особами на Спомин у Вльорі.

Один албанський брат, що пізнав правду у Сполучених Штатах, повернувся в 50-х роках у своє рідне місто Гірокастру, де служив з усіх сил до самої смерті. Він посіяв також насіння правди в серце свого сина. Коли було знято заборону, цей син попросив у Товариства Вартової башти допомоги. Інша зацікавлена особа, яка живе в селі трохи на північ, також попросила в листі допомоги, тому туди було вислано чотирьох спеціальних піонерів. Вранці в середу, наступного дня після Спомину, один з них подзвонив до бюро Товариства в Тірані: «Я не можу не повідомити вас, які грандіозні речі вчинив дух Єгови. Ми дуже щасливі. Спомин у нас пройшов добре». Разом з їхньою групкою із семи вісників Царства прийшло 106 осіб.

А що можна сказати про загальну кількість присутніх на Спомині? У 1992 році, коли в Албанії було тільки 30 вісників Царства, на відзначання прийшло 325 осіб. У 1993 році, 131 вісником було зібрано 1318 присутніх. В обох роках кількість присутніх була десятикратною в порівнянні з кількістю вісників. Як же зворушливо бачити, що за такий короткий час ‘малий став тисячею’! (Ісаї 60:22).

«Свої шнури [наметні] продовж»

З проповідницькою працею Свідків Єгови, що розширяється до всіх закутків землі, лунає заклик: «Пошир місце намету свого а завіси наметні помешкань твоїх повитягай, не затримуй! Свої шнури продовж, а кілочки свої позміцняй! Бо праворуч і ліворуч поширишся ти» (Ісаї 54:2, 3). Це «поширення» в Божих «помешканнях», репрезентованих всесвітнім збором його поклонників, справді можна бачити в Східній Європі, особливо в країнах колишнього Радянського Союзу. Єгова підтримував своїх слуг під час десятилітніх репресій, а нині він обдаровує своїх Свідків динамічною енергією, потрібною для розширення та зміцнення організації.

На минулорічному міжнародному конгресі із серії «Божественне навчання», що проходив 22—25 липня у Москві (Росія) на стадіоні «Локомотив», одного дня зібралося 23 743 особи. Хто б міг подумати ще два роки тому, що все це відбудеться? Але це відбулося! Понад 1000 делегатів приїхало з Японії та Кореї, майже 4000 осіб приїхало зі Сполучених Штатів Америки та Канади, а ще тисячі приїхали з більше як 30 країн південних районів Тихого океану, Африки, Європи та інших областей, що стало справжньою зустріччю Сходу і Заходу. Як же підбадьорило всіх вільне перебування в середовищі понад 15 000 їхніх російських братів та сестер! Радості не було меж.

Там охрестилося надзвичайно багато нових Свідків, а саме, 1489 осіб. Про хрещення сповіщали засоби масової інформації всього світу, в тому числі було поміщено гарну фотографію на першій сторінці газети «Нью-Йорк таймс». Хоча під час хрещення лунали громові оплески, ще більша лавина оплесків вибухнула під час кінцевої промови, коли промовець, висловивши подяку 4752 добровольцям та урядовцям, що внесли свою долю в такий успіх конгресу, сказав: «Понад усе ми вдячні Єгові!» Так, дух Єгови стримав несамовитий опір з боку прибічників православ’я і дав потрібної сили, щоб провести цей захопливий конгрес.

Але щось грандіозніше мало статися 5—8 серпня в українському місті Києві. І на цей раз добровольці повністю відремонтували стадіон, і цей велетенський Зал Царства вмістив одного дня найбільше число осіб — 64 714. Знову приїхали Свідки зі Сходу і Заходу, а також з усіх частин світу. Головні промови перекладалися 12 мовами. Коло 53 000 делегатів, які приїхали сюди різними транспортними засобами, треба було зустрічати на залізницях та в аеропортах, довозити їх до місць розквартирування в готелях, школах, приватних домах, а також на теплоходах. Усе це було виконано злагоджено та ефективно і з найменшими витратами, а працівники міської міліції не могли нахвалитися організацією.

Найбільше піднесення під час програми панувало в час хрещення, на проведення якого було затрачено дві з половиною години. Загалом 7402 нових брата та сестри символізували своє присвячення Єгові, а в цей час оплески розлягалися луною по гігантському стадіоні. Це перевищує колишнє найбільше число охрещених за один раз — 7136, коли 253 922 особи зібралися на конгрес у Нью-Йорку 1958 року.

У міру того як цей період суду завершується, вівцеподібні люди зі Сходу, Заходу, а навіть з «останнього краю землі» збираються в єдності, яка не має собі рівної за всю людську історію. Справді, «натовп великий... з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» приєднується до духовного Ізраїлю у проголошенні своєї віри в Ісусову дорогоцінну викупну жертву, яка є основою всього, що здійснюється для виправдання суверенного правління Єгови (Дії 1:8; Об’явлення 7:4, 9, 10).

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Схід сходиться із Заходом у Москві та Києві.